Розрізняють два види відтворення: просте і розширене. Просте означає, що виробництво з року в рік повторюється в незмінних масштабах. Це може відбуватися за умов, коли вся створена додаткова вартість буде використовуватися на задоволення особистих потреб товаровиробника.
Розширене відтворення передбачає, що виробництво з року в рік повторюється у зростаючих масштабах. Це можливо лише за умов, коли частина додаткової вартості буде використовуватися для нагромадження. Отже, розширене відтворення передбачає розподіл додаткової вартості на дві частини: частина відходить в особисте споживання (фонд споживання), а частини йде на додаткове придбання засобів виробництва та робочої сили (фонд нагромадження).
Тільки розширене відтворення забезпечує постійне збільшення обсягів виробництва, а цим самим більш повне задоволення зростаючих потреб суспільства. Тому просте відтворення не є характерним для людського суспільства. Воно може бути лише як окремий епізод, а не постійно діюча форма суспільного виробництва.
46. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі. Розподіл доходів.
Для продовження існування будь-якого суспільства, воно не повинно використовувати вироблений річний продукт не особисте споживання. Частина продукту, яка відшкодовує спожиті засоби виробництва, повинна повернутися у виробництво й тим самим забезпечити його безперервність. Це так звана стара вартість, яка існувала до початку даного процесу виробництва у вигляді певної кількості сировини, палива, допоміжних матеріалів і знарядь праці. І лише те, що створюється впродовж року заново, тобто національний доход, може піти на задоволення особистих потреб громадян і нагромадження.
Тому національний доход це джерело, яке забезпечує існування й розвиток суспільства. Щоб задовольнити потреби різних категорій учасників суспільного виробництва, а також нагромадження, його необхідно розподілити. Причому розподілити оптимально тому, що пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать і темпи економічного розвитку країни.
Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва власниками факторів виробництва (капіталу, праці, землі, інтелекту). На рівні первинних господарських ланок (підприємств, фірм) у процесі розподілу національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів як заробітна плата, додаткова вартість, прибуток, дивіденд.
Ці доходи є первинними або основними. Водночас їх можна назвати й факторними, оскільки кожен з них пов'язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу й відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.
В результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників матеріального виробництва.
Доходи учасників нематеріального виробництва формуються в результаті перерозподілу національного доходу, під яким розуміється сукупність економічних відносин між учасниками сфери матеріального виробництва й представниками нематеріальної сфери з приводу вторинного привласнення національного доходу.
Отже, первинні доходи не залишаються повністю в розпорядженні суб'єктів виробництва, а частково трансформуються в так звані вторинні або похідні доходи учасників нематеріальної сфери. Механізм перерозподілу національного доходу є однією з найважливіших підсистем національної економічної системи.
У сучасних економічних системах похідні доходи реалізуються також через виплати із соціального страхування, стипендії, проценти по вкладах, виграші по облігаціях тощо.
У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу в усіх групах населення, підприємствах та установах утворюються кінцеві доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія руху національного доходу - його використання. Використання національного доходу здійснюється в процесі споживання та нагромадження.
48. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили.
Процес відтворення національного виробництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту, але й робочої сили. Це означає, що робоча сила, яка використовується в процесі виробництва (матеріального та нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування (матеріальних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки отримати ці засоби існування можна, лише купивши їх, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили, в результаті чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус "зайнятих". Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпечення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів країни, роботою, їх зайнятість.
Трудові ресурси - це частина населення країни, яка володіє необхідним фізичним розвитком, має певні знання, практичний досвід для роботи й знаходиться в певних вікових межах. В Україні - це жінки від 16 до 54 років, чоловіки - від 16 до 59 років. В інших країнах світу віковий ценз трудових ресурсів може бути більшим або меншим залежно від чинного законодавства.
Зайнятість - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно корисній діяльності, яка приносить заробіток або доход.
Форми реалізації зайнятості населення:
- Наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об’єктах колективної або приватної власності;
- Особиста праця на об’єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником;
- Особиста праця власника засобів виробництва, коли він є власником і трудівником;
- Робота на спільному підприємстві.
Оптимальним варіантом функціонування національного виробництва й важливим фактором захисту населення в трудовій сфері є повна зайнятість трудових ресурсів. Теоретично повна зайнятість означає забезпечення робочими місцями й оплачуваною роботою всіх, хто бажає і вміє працювати. Але практика господарювання нібито спростовує таке визначення, і на це вказують багато відомих економістів Заходу, стверджуючи, що висока ефективність національної економіки можлива лише за наявності певного резерву незайнятого самодіяльного населення.
49. Фактори розширеного відтворення робочої сили суспільства.
РС, яка використовується в процесі вир-ва, повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування. Розширене відтворення РС означає забезпечення існування робітника та його здатності до праці, утримання його сім`ї, можливості навчатися і підвищувати кваліфікацію, споживання певного рівня духовних благ, а не просто відтворення фізичних сил робітника.
В умовах ринкової економіки отримати ці блага (мат., духовні, соціальні) можна, купивши їх, для чого треба мати певні кошти. Тому безпосереднім чинником розширеного відтворення РС є її ціна на ринку трудових ресурсів.
В свою чергу, на формування ціни РС впливають такі основні фактори:
1) природно-кліматичний фактор; в різних кліматич. поясах люди потребують різну кількість мат. благ для свого існування (одежа, їжа…);
2) цивілізаційний; в різних країнах з різним рівнем розвитку відповідно різні потреби в духовних і соц. благах—відрізняється і ЗП;
3) економічний; збалансованість на ринку РС попиту і пропозиції визначає ціну;
4) соціальний; рівень організованості робітників у їх боротьбі проти спроб роботодавців знижувати ЗП;
5) інституціональний; рівень захищеності працівників з боку держави (встановлення мінімал. ЗП, обмеження тривалості роб. дня, встановлення соц. гарантій тощо).
Також можна виділити такі чинники, як кваліфікація працівника, місце його проживання (село/місто), досвід роботи та багато інших суб`єктивних з точки зору роботодавця чинників.
50. Господарський механізм (ГМ), його сутність і елементи.
ГМ—це система основних форм, методів і важелів використання ек. законів, розв`язання суперечностей сусп. способу вир-ва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини й узгодження її інтересів з інтересами колективу, класу, суспільства.
Якщо розглядати структуру ГМ, то можна виділити такі елементи:
1. Управлінські форми відносин власності, форми її реалізації та організації; йдеться про такі конкретні форми реалізації відносин власності на засоби
вир-ва (або, конкретно, на осн. і додатков. продукт) як ЗП, прибуток (торговельний, підприємницький), позичковий процент, податок тощо. До конкретних управлінських форм відносин власності належать тривалість роб. дня, його інтенсивність, контроль над процесом праці, вартість товару, робоча сила, дивіденд і т. ін. На ці конкретні форми відносин власності можна свідомо впливати, їх можна регулювати на різному рівні (п-ство, відомство, мін-во, на держ. рівні і навіть на наднаціональному).
2. Техніко-економічні відносини—відносини спеціалізації, кооперування, комбінування та концентрації вир-ва, тобто конкретні форми організації вир-ва, госп. зв`язків між п-ствами однієї та різних галузей промисловості, за допомогою яких вони обмінюються виготовленими продуктами праці тощо. Такими зв`язками також можна керувати. Так, в Україні після розпаду СРСР більшість зв`язків було порушено, деякі з них стали нераціональними, що частково зумовило кризу у виробництві. Поступово ці старі зв`язки замінюються новими, раціональними.
3. Форми і методи організації вир-ва як одни зі складових продуктивних сил. Інші ланки продуктивних сил (робоча сила, засоби і предмети праці, наука, використовувані людьми сили природи та інформація) безпосередньо не входять до ГМ, але ті їхні сторони, що формують функціональні риси прод. сил і дають змогу останнім взаємодіяти між собою (напр., рівень освіти робітників, рівень розвитку техніки, розвитку, якості та кількості сировинної бази тощо), вже є складовими ГМ.
51. Економічна система монополістичного капіталізму.
Вища стадія розвитку кап-зму (його монополістична форма) почалася в перші роки ХХ ст. і триває досі. Від домонополістич. кап-зму її відрізняють значні зміни у прод. силах сусп-ва, у техніко-ек. відносинах, відносинах власності, а також в цілому в госп. механізмі.
Зміни у ПС характеризуються перш за все активним використанням науки, її зближенням з вир-вом; прод. силою стала і інформація, а також форми та методи організації вир-ва.
Зміни у техніко-ек. відносинах полягають у ще більшому поглибленні суспільного поділу праці (виникають нові галузі – космічна, ядерна, якісно змінюється машинобудування, приладобудування тощо), посиленні міжгалу-зевих зв`язків, процесу стандартизації у виробництві деталей. Широких масштабів набула концентрація вир-ва (виникнення ТНК).
Відносини власності на сучасному етапі відзначаються персоніфікацією, тобто найманий працівник перетворюється на співвласника завдяки переходу до колективних, акціонерних форм власності. Цей процес має в основі загальну тенденцію до усуспільнення вир-ва, зумовлену стрімким розвитком ПС. Іншою важливою зміною стало різке зростання ролі державної власності. З`явилася "наддержавна" (інтегрована) форма власності.
У госп. механізмі з`являється держ. регулювання економіки, розробляються плани розвитку н/г. Виникають принципово нові явища і процеси, зазнають істотних змін такі ек. категорії, як ринок, товар, гроші, капітал, фінанси, кредит тощо. Відбувається поступовий перехід до наднаціональних форм і методів управління економікою в межах цілих регіональних об`єднань (наприклад, ЄС).
Для монополістичного кап-зму є характерним інтенсивний тип ек. прогресу, коли вся система ПС вдосконалюється якісно, на основі НТП. За умов все більшої нестачі ек. ресурсів сусп. вир-во йде шляхом інтенсифікації, і, як наслідок, його ефективність зростає.
52. Фінансово-монополістичні групи (ФМГ) і фінансова олігархія.
ФМГ—це організаційна форма розвитку фін. капіталу та панування фін. олігархії. Фін. капітал в свою чергу—це якісно нова форма капіталу та усуспільнення засобів вир-ва на вищій стадії розвитку кап. способу вир-ва, яка виникає внаслідок сплетіння, злиття монополістичного банківського та пром. капіталів.
У ФМГ об`єднуються монополістичний капітал промисловості, торгівлі, банківської сфери, страхування тощо. ФМГ утворюються переважно навколо великого банку, ін. фін. інститутів, проте значну роль відіграють і неакціонерні форми контролю (особиста унія, кредитні зв`язки, спільна біржова діяльність тощо). ФМГ займають вирішальні позиції в економіці, мають тісний зв`язок з державою, здійснюють суттєвий вплив на зовнішню та внутрішню політику країни. ФМГ розширюють сферу впливу за межі своєї країни шляхом експорту капіталу та співробітництва з іноземними ФМГ. В сучасних умовах зростає могутність японських ФМГ і дещо послаблюється–американських.
Виникнення та інтенсивний розвиток ФМГ є однією з форм вияву дії законів адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку прод. сил, інтернаціоналізації госп. життя. Це виявляється у тому, що вони значно посилюють процес концентрації та централізації капіталу, сприяють його переливу у передові науко- і капіталомісткі галузі, завдяки чому розширюються масштаби планомірного розвитку.
Суть фін. олігархії (ФО) полягає в ек. і політичному пануванні невеликої групи фін. магнатів (найбільших власників банківських і пром. монополій). ФО, привласнюючи переважну частину сусп. багатства і захоплюючи політ. владу, значною мірою впливає на держ. апарат і визначає внут. і зовн. політику наймогутніших країн світу. Інші ФО багатих країн світу поширюють свій вплив і на менш розвинені країни.
Панування ФО—одна з найхарактерних ознак сучасного капіталістичного сусп-ва. Процес виникнення ФМГ призводить до панування в економіці кап. країн нечисленних фін. груп., які контролюють сотні корпорацій у різних галузях промисловості, торгівлі, банківської справи тощо. Для прикладу, в США 7% населення володіє біля 70% всього нац. багатства країни.
53. Економічна система соціалізму: теорія і практика.
Як доктрина соціалізм виник з ідей Маркса та ін радикальних мислителів 19ст. Соціалізм знаходиться посередині між капіталізмом та комунізмом. Соціалізм хар-ся: власність держави на виробничі ресурси (соціалісти вірять, що розміри приватної власності повинні бути зменшені. Такі основні сфери, як залізниці, добування кам вугілля та виробництво заліза повинні бути націоналізовані. В останні роки через низьку результативність підприємств, що знаходяться в держ власності, ентузіазм з приводу націоналізації в більшості розвинених демократ країнах потух); державне планування (соціалісти не підтримують “хаос” ринків та ефективність невидимої руки. Вони наполягають, що для координації різних секторів необхідний механізм планування); перерозподіл доходу (багатство, доставшееся в наследство і самі високі доходи повинні бути зменшені шляхом активного використання державної податкової влади, в деякіх західноєвропейських країнах граничні податкові ставки досягли 98%. Допомога по соціальному запеспеченню, мед обслуговування та ін послуги, що надавались людям, колективно забеспечені за рахунок системи прогресивного оподаткування, збільшують добробут громадян, що знаходяться в менш привелейованому положенні і гаррантують мінімальний рівень життя); мирна і демократична еволюція (соціалісти часто захищають мирне і поступове розповсядження державної власності – “еволюцію через виборчі бюлетні а не революцію через пулі”).
Протягом останніх десятиліть привабливість соціалізму зменшилась через падіння комунізму та тріумфу ринку.
54. Сутність і ознаки змішаної економіки.
Змішана ек-ка – це ек с-ма, в якій поєднюється хар-ні риси капіта-лізму і соціалізму, ін словами, у ЗЕ джерела ресурсів розподіл-ся част-ково через децентрал-ні ринки і част-ково – за допом рішень, які приймаю-ться централізовано державою або відповідними держ органами. Озна-ки: розумне поєднання хар-к рин мо-делі ек-ки з держ-ю з урахуванням нац особливостей, направлене на досягн сусп цілей; високе соц захище-нність населення; екон законод-во явл основой ек порядку; антимонопо-льна політика, напрвл на захист спо-живачів; широкий спектр політ прав та свобод, багатопартійность, розв проф руху тощо; розв колект власт-ності та відповідн демокр напрвл-ення; престижність гарної праці, його висока платня; широкий розвиток науки; високий рівень культури пра-ці, нова якість освіти та всього образу життя; прагнення до задовільнення різноманітн потреб.
Це переважаюча форма економічної організації в некомуністичних країнах. В змішаній економіці господарська організація базується, в першу чергу, на ціновій системі, але при цьому для зменшення (преодоления) макроекономічної нестабільності і недосконалості ринку використовуються різні форми держ втручання (податки, держ витрати, держ регулювання). Це економіка з елементами ринку і командної форми управління. Напр, в США більша частина рішень приймається ринком, але і уряд країни відіграє важливу роль в зміні роботи ринку.
55. Чинники загальної кризи і розпаду світової системи соціалізму.
Світова система соціалізму грунтувалась на адміністративно-командних методах, розвивалась успішно, екстенсивно використовуючи гігантський економічний та науково-технічний потенціал. В 70-80рр СРСР, Польша, Китай, Болгарія, Угорщина та інші члени соціалістичної співдружності зіткнулись з гострими проблемами заниження темпів економічного зростання, прихованого безробіття, зниження життєвого рівня, ускладнення демографічної ситуації, забруднення навколишнього середовища та ін. Причин цього немало. Надто сильний виявився тягар широкомасштабної мілітаризації і тотального одержавлення, що стосується механізму державного управління і планування, то він застарів і став неефективним.
Криза соціалізму була неминучою, її передбачали ще у 60-ти роки. Першим поштовхом до ліквідації соціалізму була реформа 1965р, яка мала позитивні наслідки.
Загальна криза соціалізму розпочалась у квітні 1985р. В її розвитку можна виділити такі етапи: 1) квітень 1985 – червень 1988; 2) червень 1988 – серпень 1991; 3) серпень 1991 – жовтень 1992; 4) кінець1992 – до нашого часу.
Криза проявляється: у зниженні обсягів виробництва і темпів економічного зростання; у дефіцитності державного бюджету; у зростанні безробіття; в інфляції тощо.
56. Зміст перехідної економіки: загальне і особливе.
Перехідна економіка (ПЕ) – це тип економічної системи, яка існує протягом переходу від однієї ек системи до іншої. Вона характеризується високим рівнем безробіття, високою інфляцією, економічним спадом, політичним хаосом (частіше у країнах, що розвиваються).
Прискорення світового НТП різко підвищило вимоги до ефективності економіки всіх держав, активізувало намагання країн, що розвиваються подолати економічну відсталість.
Методологія аналізу соц-екон перетворень у країнах що визволились, вимагає відрізняти їх техніко-орган. форми, пов’язані з функц-ням продукт сил (загальне), та подолання відсталості виробничих відносин, тобто перетворення в соціально-економічних формах (особливе). Як форма існування і розвитку продуктивних сил, виробничі відносини не можуть не відображати їх стану.
В ек-ці країн, що розвиваються діють дві підсистеми виробничих відносин – та що змінюється (неринково-традиційна) і та що змінює (ринкова). Аналіз усієї системи виробничих відносин буде неможливим якщо не будуть враховуватися ті виробничі відносини які виникають у ході становлення системи і при занепаді її. Ці виробничі відносини і є перехідними. У перехідних виробничих відносинах переплітаються різноманітні за своїм змістом виробничі відносини, поєднуються властивості відмираючих і народжуваних економічних зв’язків. Перехідні відносини різноманітні. Вони не можуть бути однаковими навіть при переході від одного й того самого екон устрою але в різні історичні епохи і в різних країнах. Перехідні форми охоплюють не тільки економічний базис і соціальну структуру а й політичну організацію суспільства.
Перех. відносини для розвинених країн мають менше значення ніж для відсталих. Вони не можуть бути кінцевою метою розвитку, вони завжди є засобом досягнення основної мети, займають проміжне положення між закінченими системами.
