28. Основні види торговельного підприємництва
Розрізняють оптову та роздрібну торгівлю.
Оптова торгівля здійснює посередницькі функції між промисловими і роздрібними торговцями. Вона пов’язує між собою райони виробництва товарів з районами їх споживання, організує реалізацію товарів, вироблених у промисловості і у сільському господарстві, формує замовлення виробництву і забезпечує постачання товарів роздрібній торгівлі.
Особливістю оптової торгівлі є те, що оптовий торгівець має справу не зі звичайними покупцями (споживачами), а з промисловцями і роздрібними торговцями, крім того заключаються великі торгівельні угоди – товари продаються партіями, тобто торгівець веде спеціалізовану торгівлю, він торгує одним видом товару: вугілля, зерно, ліс, тощо.
Різновидом оптової торгівлі є товарна біржа. На біржі не має товарів. Угоди здійснюються за встановленими стандартами, об’єктом біржової торгівлі не можуть бути товари з різними індивідуальними особливостями, а лише однорідні за своїми властивостями масові товари. Концентрація оптової торгівлі на біржах сприяє вирівнюванню цін на різних ринках.
Роздрібна торгівля – це реалізація товарів безпосередньо споживачам. Вона відрізняється від оптової тим, що через роздрібне торгове підприємство реалізуються товари в різноманітному асортименті одинично або невеликими партіями.
29 Позичковий капітал і позичковий процент. Ставка і норма процента.
Позичковий капітал – це грошовий капітал, що надається в позику його власником іншому власник – підприємцю на певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді процента. Позичковий капітал у формі грошового обслуговує промисловий і торгівельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал – власність і капітал – функція, що приносить доходи у формі відповідно позичкового процента і підприємницького прибутку. Прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері виробництва, розпадається на 2 частини: 1.на процент, що виступає у формі ціни капіталу, як ресурсу і цю частину отримує капіталіст – вкладник; 2. та на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст – функціонер за виробниче використання цього ресурсу.
Відмінність позичкового капіталу від промислового та торгівельного: це капітал – власність, а промисловий і торгівельний капітал – функція; позичковий капітал виступає як капітал – товар; у процесі свого руху він перебуває в одній формі.
Позичковий процент – це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику, у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений термін. Обчислюється у відсотках до суми кредиту. Рівень % залежить від розміру та забезпечення позики, строків користування, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків. Норма процента являє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Норма процента в умовах досконалої ринкової конкуренції не може бути вищої від норми прибутку, яка забезпечується використанням позичкового капіталу. Процент як плата за користування позичковим капіталом є його ціною, а тому, як ціна на будь – який товар на ринку, він залежить від попиту і пропозиції на позичковий капітал.
31. Акціонерний капітал і акціонерні товариства. Реальний та фіктивний капітал. Засновницький прибуток акціонерних товариств.
Акціонерним називається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства; тобто це підприємство, капітал якого утворюється за рахунок внесків його учасників шляхом придбання ними акцій, капітал такого товариства називається акціонерним.
Характерними рисами акціонерного товариства є:
1. Статутний фонд ділиться на кількість акцій;
2. Акції розподіляються між засновниками і учасниками;
3. Акціонерне товариство відповідає лише своїм майном;
4. Акціонери ризикують в межах вартості належним їм акціям;
5. Акціонерне товариство може бути як відкритим (ВАТ) так і закритим (ЗАТ)
Акціонерні товариства можуть мати філії у різних регіонах і за кордоном, дочірні підприємства й представництва.
Акціонерне товариство є юридичною особою і несе відповідальність за зобов'язаннями у межах власного капіталу (майна). . Управління акціонерним товариством здійснюється виборним колективним органом (правлінням, радою директорів та ін.). Вищим органом управління акціонерного товариства є збори його акціонерів. Контрольним органом - обрана зборами акціонерів ревізійна комісія (наглядова рада). Акціонерний капітал - базовий, початковий, основний капітал акціонерного товариства, що створюється за рахунок випуску і продажу акцій. Становить сукупність об'єднаних індивідуальних капіталів і є різновидом недержавної (колективної, приватної) власності, що йменується акціонерною, корпоративною власністю. Акціонерний капітал поділяють на власний та позичений.
Капітал реальний - стоимость активов компании, выраженная в постоянных ценах, т.е. независящая от инфляции
КАПІТАЛ ФІКТИВНИЙ [КАПИТАЛ ФИКТИВНЫЙ] - капітал у формі акцій, обліга-цій, заставних листів тощо. На відміну від реального капіталу у формі грошей чи об-ладнання, що являють собою вартість, К.ф. лише дає право на отримання доходу. ЗАСНОВНИЦЬКИЙ ПРИБУТОК [УЧРЕДИТЕЛЬСКАЯ ПРИБЫЛЬ] - прибуток, що його отримують засновники акціонерного товариства (компанії) у вигляді різниці між сумою, отриманою від продажу акцій цього товариства, і величиною вкладеного в товариство капіталу. З.ге. виникає тоді, коли акції продаються за ціною, вищою від номінальної їхньої вартості, або за рахунок збільшення обсягу продажу акцій понад встановлений акціонерний капітал.
32. Аграрні відносини, їх зміст і місце в економічній системі. Специфіка підприємства в аграрному секторі.
С/госп-во –специфічна галузь усього народного господарства. Від його розвитку залежить функціональний добробут всього нац.госп-ва держави. Підприємницьку діяльність в аграрному секторі можуть здійснювати як окрема людина, так і група людей. Закон України “Про підприємства в Україні” встановлює, що суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни нашої держави, інших країн, не обмежені законом у право – або дієздатність, та юридичні особи всіх форм власності.
Види відносин :
2. економічні – з приводу привласнення і використання землі;
3. відносини розподілу, обміну і споживання с.г-ї продукції;
4. суб’єктами економічних відносин в аграрному секторі є держава, підприємство різних форм,
Суб’єкти економічних відносин взаємодіють не лише між собою и також з іншими галузями народного господарства. У світовій економіці окрім інших галузей тяжіють до сільського господарства. Процес називається агропромисловою інтеграцією =>формується АПК :
- промисловість, що виробляє засоби виробництва для с/г та його обслуговування;
- безпосередньо с/г;
- переробка і реалізація с/г продукції.
Особливості, що характерні для с/г:
• на відміну від промисловості, де земля є лише умовою функціонування, то в с/г – це основний засіб виробництва і головний об’єкт виробничих відносин.
• незбіг часу виробництва і робочого періоду, що породжує сезонність виробництва
• залежність від кліматичних і погодних умов
• залежність виробництва від біологічних факторів розвитку рослин і тварин
• складність і різноманітність економічних зв’язків породжених залежністю с/г від АПК
• значна частина засобів виробництва, що використовується в с/г, створюється в самому с/г і входить у виробничий оборот минаючи сферу товарного обігу
• певна кількість продукції, створеної в с/г не має форми кінцевого продукту;
• держава є монопольним покупцем на с/г
Особливості обумовлені сезонним характером виробництва, а також участю у виробництві природно – біологічних факторів. Це вимагає вищого, ніж у промисловості рівня капіталу і веде до уповільнення кругообороту і обороту капіталу порівняно з іншими галузями . Оскільки оборот здійснюється протягом року, то реалізація відбувається через рік, а затрати потрібно нести постійно. Все це вимагає довгострокового кредитування.
33. Земельна рента
Земельна рента як економічна категорія виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею. Проте рента не тотожна орендній платі. Крім ренти як плати за користування землею орендна плата містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу. При високих орендних ставках власник землі може привласнювати частину середнього прибутку сільськогосподарського підприємця.
Земельна рента і орендна плата є загальною економічною основою будь-якого суспільства. Спочатку земельна рента виникла і розвивалася у формі традиційної земельної ренти. Виникнення підприємницьких виробничих відносин стало умовою існування сучасної земельної ренти. Проте земельна рента завжди є економічною основою реалізації власності на землю. Це доход, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю; це частина додаткового продукту, який створюється сільськогосподарськими виробниками, що господарюють на землі.
Якою б великою не була роль природних факторів, сільськогосподарський продукт створюється працею людей. Тому провідна роль у розвитку сільськогосподарського виробництва завжди належить економічним факторам. Це положення має особливе значення для з'ясування рентних відносин у сільському господарстві.
Незалежно від форми власності на землю утворюється диференційна рента. Причиною її є монополія на землю як на об'єкт господарювання. Виникнення цієї монополії означає існування відособлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних і економічних умов для утворення диференційної ренти.
Першою природною умовою існування диференційної ренти є відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок по відношенню до ринку (місць реалізації продукції). Розвиток науки і техніки, широке використання їх досягнень у сільському господарстві впливають на ці відмінності, проте повністю усунути їх неможливо.
Другою природною умовою утворення диференційної ренти є обмеженість землі. Земля у просторі обмежена, ще обмеженіші кращі за родючістю землі. Продукція, що виробляється на кращих і середніх землях, не може задовольнити потреби суспільства, тому у господарський оборот залучаються також ділянки землі, віднос-но гірші за родючістю і місцезнаходженням.
Слід розрізняти дві форми диференційної ренти - першу і другу. Перша диференційна рента є додатковим чистим доходом, який одержують в результаті продуктивнішої праці на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях.
Друга диференційна рента виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва, тобто додаткових вкладень у землю. Цю ренту одержують не всі господарства, а лише ті, які займаються інтенси-фікацією за сприятливіших умов виробництва (тобто використову-ють кращі землі). Господарства, які здійснюють додаткові вкладення на гірших землях, одержують не другу ренту, а раціоналізаторсь-кий доход.
Що є спільного для першої та другої диференційної ренти? По-перше, причина утворення - монополія на землю як на об'єкт господарювання. По-друге, основа виникнення - відмінності в родючості землі. Взаємозв'язок диференційної першої і другої рент полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а друга - з економічною родючістю грунтів. Друга диференційна рента характеризує інтенсивний розвиток сільського господарства. Диференційна рента - це за своєю сутністю не що інше, як додатковий прибуток, який отримують у будь-якій сфері промислового виробництва на будь-який капітал, що функціонує в умовах вище середніх. У сільському, господарстві він є більш-менш постійним, оскільки грунтується на різній родючості різних катего-рій землі.
У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузе-ва конкуренція, існує ще й абсолютна рента, яка утворюється на всіх використаних землях, у тому числі на гірших. Причиною її є монополія на приватну власність на землю, яка закріплює високу норму прибутку в сільському господарстві понад середню норму прибутку. Отже, абсолютна рента - це надлишок вартості сільськогосподарського продукту над його ціною виробництва.
Висока норма прибутку в сільському господарстві може створюватися внаслідок існування ряду факторів: низької органічної будови капіталу, використання дешевшої робочої сили, більш швидкого обо-роту коштів, економії на постійному капіталі та ін. Значення цих факторів у кожній країні неоднакове і весь час змінюється.Абсолютну ренту породжує не низька будова землеробського капіталу, а монополія приватної власності на землю, яка не дає можливості конкуренції вирівняти прибуток з низькопобудова-ного капіталу.
Приватна власність на землю і необхідність виплати ренти за всі використані землі можуть призвести до перетворення абсолютної ренти в монопольну, коли ціна на сільськогосподарську продукцію вища за її вартість.
Рентні доходи розподіляються між власником землі та її орендарем або між державою і тими, хто користується землею.
Використання землі в Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки (виходячи з кадастрової оцінки земель). У земельному податку і орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний доход перетворюється у ренту.
Розмір орендної плати орендареві встановлюють за угодою сторін. У результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва надлишковий доход збільшується. До закінчення строку договору він надходить орендарям у вигляді рентного доходу. При укладенні нового договору він може бути зарахований в орендну плату і надходити вже власнику землі. З метою стимулювання інтенсифікації сільського господарства доцільно оптимально здійснювати розподіл рентного доходу другої диференційної ренти між власником землі і орендарем. Останній повинен бути заінтересований у додаткових вкладеннях у землю, а це вимагає залишення у нього певної частини рентного доходу.
Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлює Верховна Рада України.
Рентний доход, що міститься у платежах за землю, надходить до бюджетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки. Частина коштів від плати за землю централізується у державному і обласних бюджетах.
Від плати за землю, а отже, і вилучення рентного доходу звільняються заповідники, національні та дендрологічні парки, ботанічні сади, заказники (крім мисливських), дослідні господарства науко-во-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та ін.
Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю (а отже, і від вилучення рентного доходу) протягом 3-х років з часу передачі у їх власність або надання в користування земельної ділянки.
З рентою пов'язана ціна землі. Вона визначається як капіталізована рента, тобто грошовий капітал, що забезпечує його власни-кові той самий доход, але у формі не ренти, а суми відсотка на вкладення у банк. .
Ціна на землю залежить від розміру земельної ренти і позикового відсотка.
34. Відтворення суспільного продукту
У процесі відтворення сукупного суспільного продукту відбувається відшкодування всіх затрат і, водночас, формуються три фонди: відшкодування (кошти, направляються на заміщення спожитих засобів виробництва), споживання (предмети особистого споживання), нагромадження (засоби, що направляються на розширення виробництва).
Співвідношення між цими фондами в загальному вигляді відбиває структуру продукту в матеріальному виробництві. Відшкодування виробничих витрат відбувається на ринку , де кожне підприємство купує необхідні ресурси. Проміжне споживання (витрати на товари, матеріальні і нематеріальні послуги, які використані господарствами для виробничих потреб) складає основну частину фонду відшкодування. Воно не враховує лише тих засобів, що використані На поновлення основного капіталу. Тому рух ресурсів проміжного споживання фактично відбиває реалізацію або відтворення фонду відшкодування.
Фонди споживання і нагромадження, на відміну від проміжного споживання, представляють собою готову продукцію. За своїм змістом – це додана в усіх галузях вартість, тобто створений валовий внутрішній продукт.
35. Сутність і причини безробіття.
Безробіття – соціально – економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена перевищенням пропозиції праці над попитом на неї. За визначенням Міжнародної організації праці, безробітним є та особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України зазначено, що безробітним є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані в державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу.
Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття спробував Мальту, він пояснював його надто швидкім зростання населення, яке випереджає збільшення кількості засобів для існування; засобами для усунення безробіття він вважав: війни, епідемії, свідоме обмежування народжуваності. Недоліком цієї теорії є те що, людина розглядається лише як біологічна істота, ігноруються Ії соціальна сутність.
Технологічна теорія безробіття – причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві; боротьба з цим процесом – обмеження технологічного процесу.
Кейнсіанська теорія – причина : недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Засіб боротьби: збільшення інвестицій, які спрямовуються на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати.
Марксистка теорія – безробіття це закономірність капіталістичного способу виробництва.
Комплекс причин безробіття:
• структурні зміни в економіці
• нерівномірність розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах
• постійний прогрес техніки – НТР
• пошук працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота
• диспропорційність розвитку економіки
• обмеженість попиту на товари та послуги
Розрізняють:
1. технологічне безробіття – витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої техніки
2. фрикційне – пов’язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професійними, віковими та регіональними переміщеннями
3. структурне – зумовлено структурними змінами, що спричиняють невідповідність структури робочих місць і професійну невідповідність
4. циклічне – зумовлено економічними циклами, насамперед кризами
5. конверсійне – зумовлено закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції
6. регіональне.
У розвинутих країнах світу майже 50% приросту безробітних зумовлено структурною формою безробіття. Залежно від віку розрізняють : молодіжне, безробіття серед людей старшого віку...
Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. За Законом Оукена , збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%.
