Середні витрати поділяються на середні постійні та середні змінні. Середні постійні витрати зі зростанням виробництва знижуються. Це пояснюється тим, що сукупні постійні витрати у короткостроковий період залишаються незмінними. Відповідно зі збільшенням випуску продукції постійні витрати на одиницю продукту знижуються. Середні змінні витрати знижуються до мінімального рівня, який відповідає випуску максимальної кількості продукту, що припадає на зростаючі змінні ресурси. Після цього середні змінні витрати починають зростати, оскільки збільшення виробництва цього продукту потребує непропорційного збільшення змінних факторів.
18. Норма і маса прибутку. Фактори що впливають на норму прибутку.
За реалізовану продукцію підприємство отримує відповідну суму грошей – валову виручку. Одна її частина спрямовується на заміщення зношених засобів виробництва, а інша – на заробітну плату працівників, що разом складає собівартість продукції. Різниця між валовою виручкою і собівартістю становить прибуток.
Прибуток – перетворена форма додаткового продукту й додаткової вартості, яка виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення і привласнення.
Прибутковість підприємства слід розглядати у двох основних вимірах : по – перше, як прибутковість усього підприємства щодо всього авансового капіталу; по – друге, як прибутковість виготовлення окремої партії товару. Така прибутковість вимірюється відношенням прибутку та собівартості певної партії товарів. Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку – відношення річного прибутку до авансового капіталу; це процентне відношення вкладеного капіталу до прибутку.
P’= (p\(c+v))100% ,
Де p’- норма прибутку, р – маса прибутку, с+v – авансовий капітал.
Фактори, що впливають на норму прибутку:
1. норма додаткової вартості, яка прямо пропорційно впливає на норму і масу прибутку;
2. швидкість обороту капіталу – норма прибутку прямо пропорційна числу оборотів на рік.
3. якість праці
4. зростання суспільної продуктивності праці
У розвинутих країнах світу норма і маса (величина) прибутку – головна мете підприємців і критерій ефективності виробництва. Середня норма прибутку в крупних компаніях становить до 12%.
19. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки.
Підприємництво-первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на базі самостійності і самоокупності. Закон України "Про підприємства в Україні" дає таке визначення підприємства: "Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)". Як самостійні господарські одиниці вони користуються правами юр.особи, тобто суб’єктами відносин власності є само підприємство як юридична особа, його працівники. Ознаки підприємства як юр.особи: наявність статуту, балансу доходів і витрат, рахунка в банку, і право укладати договори з іншими юр.особами. Суб’єктами підприємницької діяльності , згідно Закону України, можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності і дієздатності; юр.особи всіх форм власності, встановлених З.У.”Про власність”.
На підприємстві проходить процес виробництва мат.благ і послуг. Має закінчений цикл відтворення. Діє на основі комерційного розрахунку.
Виконують таки функції: організаційну – забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізація; відтворювальну – інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів; соціальну – задоволення суспільних потреб споживачів.
Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворення. Факторами виробництва його є робоча сила і виробничі фонди. Як економічне явище підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності.
По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих відносин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах власності: різних видів приватної та державній.
В ринковій економіці, де за наявності різноманітних форм власності, видів підприємств, форм організації господарювання власник чи менеджер підприємства вирішує долю свого підприємства на ринку у боротьбі з конкурентами, де все визначається пануванням закону попиту та пропозиції.
У ринковій економіці підприємство не може легковажно відноситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.
Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає:
всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетингом підприємства;
чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів виробництва, внутрішньо фірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства;
постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства;
повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та професійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу підприємства;
поточний і періодичний контроль за станом ліквідності (спроможності у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюджетом держави, податковою установою тощо). Це досягається менеджментом обліку та контролю підприємства.
Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.
20 Підприємництво: суть, суб’екти і форми.
Підприємництво-первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на базі самостійності і самоокупності. Як самостійні господарськи одиниці вони користуються правами юр.особи, тобто суб’єктами відносин власності є само підприємство як юридична особа, його працівники. Ознаки підприємства як юр.особи: наявність статуту, балансу доходів і витрат, рахунка в банку, і право укладати договори з іншими юр.особами. Суб’єктами підприємницької діяльності , згідно Закону України, можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності і дієздатності; юр.особи всіх форм власності, встановлених З.У.”Про власність”.
На підприємстві проходить процес виробництва мат.благ і послуг. Має закінченний цикл відтворення. Діє на основі комерційного розрахунку.
Виконують таки функції: організаційну – забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізація; відтворювальну – інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів; соціальну – задоволення суспільних потреб споживачів.
Згідно Закону України “Про підприємства” в Україні підприємства розмежуються за критеріями:
1. за формою власності: державне-засновано на загальнодержавній власності; індивідуальне- засновано на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь доход належить виробнику; сімейне- засновані на праці і власності однієї сім’ї; приватне – засновано на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили; колективне – засновано на власності трудового колективу підпр-ва, кооперативу, громадської та релігійної організації; комунальне – на власності адміністративно – територіальних одиниць; спільне – на об’єднанні підприємств різних форм власності; орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам;
2. за формою організації : партнерство (товариство)- форма організації підприємства, базується на поєднанні (пайовому, частковому) майна різних власників; асоціації – об’єднання створенні з метою постійної координації громадської діяльності; корпорації (АТ)- об’єднання створенні на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Вони належать до ТОВ, особливість:їх капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакета акцій (50%+1 акція, в Україні). Особливим видом є холдінгові компанії, виступають власниками контрольних пакетів низьких підприємств; холдінг виступає материнською компанією; консорціуми – об’єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення певної мети; концерни – об’єднання підприємств промисловості, наукових орган-й, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фін.залежності від одного або групи підприємств; інноваційні – створення та використання інтелектуальної власності;
3. за розміром: малі підприємства – українським законодавством віднесено підпр-ва з кількістю зайнятих 15 – 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Через свою масовість малі підприємства забезпечують удвічі більшу зайнятість населення ніж великі; середні підприємства – здійсняють вир-во невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях; великі – вир-во масової продукції стабільного асортименту, здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів.
4. за видом діяльності – виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.
21. Проблема банкрутств підприємств
Це питання розглянуто в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”
Банкрутство – неспроможність суб’єкта як юридичної особи задовольнити своєчасно пред’явлені до нього майнові вимоги кредиторів і виконати зобов’язання перед бюджетом.
Боржник - юридична особа, яка не може виконати свої грошові зобов’язання протягом 3-х місяців.
Ознакою банкрутства є неплатоспроможність.
22. Кругооборот капіталу. Функції форм капіталу.
Капітал – виробниче відношення, за якого знаряддя праці, певні мат.блага, мінові вартості є засобом експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці.
Капітал підприємства – це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.
Кругооборот капіталу – безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової ; оборот капіталу – процес його кругообороту , що постійно повторюється.
Кругооборот і оборот капіталу можливе лише при таких умов: підприємство виробляє предмети споживання, продукція підприємства користується попитом, у галузі відсутні монополії й олігополії - ринок чистої конкуренції, продукція реалізується за готівку (а не в кредит), у тривалому періоді підприємство орієнтується на одержання нормального прибутку.
3 стадії руху капіталу:
перша - капітал починає свій рух з грошової форми, тобто підприємець володіє капіталом у грошовій формі, але перетворення грошей на грошевий капітал відбудеться лише тоді, коли ці гроші будуть пущені в оборот для отримання прибутку.
друга стадія здійснюється в процесі виробництва, результатом якого є виготовлення товару. Водночас відбувається перетворення продуктивної форми капіталу на товарну, вартість якої вища від вартості витрачених коштів на засоби виробництва і робочу силу.
на третій стадії здійснюється реалізація товару і товарний капітал перетворюється на грошовий.
Форми капіталу:
1. продуктивна
2. товарна
3. грошова.
Оборот капіталу - процес його кругообороту , що постійно повторюється, це процес який постійно повторюється. Оскільки капітал, рухаючись проходить сферу вир-ва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.
Час виробництва – це той час протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва.
Час обігу – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.
Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на :
1. основний
2. оборотний.
24. Поняття і час обороту капіталу. Основний і оборотний капітал.
Оборот капіталу - це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес який постійно повторюється. Оскільки капітал, рухаючись проходить сферу вир-ва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.
Час виробництва – це той час протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Його найважливішою частиною є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці. Робочий час залежить від характеру галузі виробництва, рівня техніки на тому чи іншому підприємстві та інших умов.
Час обігу – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу. Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили(перша стадія кругообігу капіталу) та час реалізації вироблених товарів (третя стадія). Фактори що визначають час обігу : віддаленість ринків збуту, місткість ринку, відстань підприємств від джерел сировини і палива.
Прискорення обороту капіталу сприяє зниженню витрат виробництва і збільшенню маси та норми прибутку.
Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на :
1. основний
2. оборотний.
Основний капітал – частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами. До нього відносять: частину авансового капіталу, яка втілюється в засобах праці – споруди, машини, устаткування, інструмент.
Існує 2 види зношування основного капіталу:
1. фізичний знос – матеріальний знос машини...за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання; цей знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, інше. У результаті фізичного зносу праці втрачають частину своєї вартості.
2. моральний знос – передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є дві форми морального зносу: перша форма – підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці, це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів; друга форма – з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості.
Амортизація основного капіталу – заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт, що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації.
Оборотний капітал – частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації.
До складу оборотного капіталу входять предмети праці, а також капітал, витрачений на робочу силу. Особливістю оборотного капіталу є те, що на відміну від інших частин оборотного капіталу вартість капіталу витраченого на робочу силу на стадії виробництва не переноситься на продукт. Праця бере участь у створенні нової вартості.
26. Оборотні кошти підприємства та ефективність їх використання. Час і швидкість обороту капіталу.
Оборот – частина продуктивного капіталу, яка переноситься повністю на готову продукцію протягом одного кругу.
Оборотний капітал – частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації.
До складу оборотного капіталу входять предмети праці, а також капітал, витрачений на робочу силу. Особливістю оборотного капіталу є те, що на відміну від інших частин оборотного капіталу вартість капіталу витраченого на робочу силу на стадії виробництва не переноситься на продукт. Праця бере участь у створенні нової вартості.
Готова продукція разом із коштами підприємства та фондами, що знаходяться у незакінчених грошових розрахунках, утворюють капітал обігу.
Оборотні капітали утворюють оборотні засоби виробництва. Ефект використання оборотних засобів характеризується швидкістю обороту.
Швидкість = обсяг реалізованої продукції -залишок оборотних засобів
Тривалість обороту дня = 365-число обертів
Оборот капіталу – це не окремий акт, а процес який постійно відновлюється. Тривалість обороту залежить від продукції, яка виробляється. Різні складові основного капіталу, мають різний час обернення. Повною заміною старих складових елементів основного капіталу завершується реальний оборот основного капіталу. Скорочення часу обороту капіталу веде до збільшення маси прибутку. Час складається із часу виробництва і часу обігу. Час виробництва – це час протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Знаходиться під впливом робочої сили. Час обігу – це час, протягом якого капітал, перебуває у товарній чи грошовій формі перебуває у сфері обігу. Час обігу включає в себе:
- час продажу товару (перетворення товарного капіталу в грошовий)
- час купівлі елементів капіталу
- перетворення грошового капіталу в продуктивний
- час завершення виробництва у сфері обігу
Час обороту капіталу – це сума часу протягом якого вся авансована капітальна вартість проходить процес виробництва та обігу.
Швидкість – число обертів за рік.
Число обертів = 12 місяців -час обороту в місяці
27. Торговельний капітал і торговельний прибуток. Роль торговельного прибутку у підвищенні середньої норми прибутку.
Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Він існував у рабовласницький і феодальній формації і виступав як незалежна форма капіталу.
Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмін від сфери виробництва.
Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку , який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток – це дохід, який отримують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко :
1. як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі підприємство отримує бухгалтерський прибуток;
2. як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може отримати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки на умовну заробітну плату торгового підприємця.
В залежності від сфери функціонування торгового капіталу весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля.
