Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)
27. СУТНІСТЬ ВИТРАТ В-ВА, КЛАСИФІКАЦІЯ. В-во життєвих благ потребує затрат уречевленої та живої праці людей. Є затрати сусп-ва та окремих підп-в. Суспільні затрати становлять вартість Т:W=C+V+N (С-варт-ть спожитих засобів в-ва; V+N - новостворена варт-ть, яка включає варт-ть необх-го (V) і додат-го (N) продукту. Витрати підп-ва-у що обходиться створ-ня продукту підп-ву: C+V. Це марксистська теорія витрат в-ва. В країнах з ринковою ек-кою з’ясовується взаємозв’язок витрат в-ва, обсягів в-ва та цін на певний вид товару стосовно окемого Т-виробника. В основі цієї теорії витрат лежить феномен рідкості - обмеженості всіх ресурсів та можливості їх альтерн-го викор-ня. Тут розглядають вмінені витрати - дійсні витрати в-ва, які дорівнюють найвищій корисності благ, які б сусп-во могло отримати, якби по-іншому були викор-ні вир-чі ресурси. Для підп-ва бувають: зовнішні (явні) - пов’язані з придбанням фірмою ресурсів та внутрішні (неявні) - пов’язані з викор-ням факторів в-ва, які є у власності самої фірми. Існують постійні -витрати, розмір яких залишається постійним, якаб кіль-ть прод-ції не вир-лась (виплата % по позиках, арендна плата) та змінні. Постійні + змінні = загальні (сукупні) витрати. Щоб порівняти витрати на в-во продукту з його ціною, неоюхідно підрах-ти витрати на в-во одиниці Т або середні витрати. Граничні - додаткові витрати, необхідні для приросту випуску якогось Т чи послуги на 1 одиницю. Показують витрати останньої одиниці Т. Пок-к середніх витрат не дає такої інф-ції. Концепція граничних витрат показує величину витрат, які можна контролювати безпосередньо. Затрати підп-в у грош. формі - це собів-ть прод-ції, яка є мірилом вартості Т. Поділяється на: розрахункову, фактичну, вир-чу та комерційну. Вир-ча складається з витрат на виготовлення Т і оплату праці упр-кого та допоміжного персоналу та ін. Комерційна включає вир-чу + витрати на реалізацію. Стр-ра собів-ті: 1). За алементами затрат: сировини і мат-ли; допоміжні мат-ли; паливо; ел-енергія; аморт. відрах-ня ; з/п (основна і додаткова); соц. страх-ня; інше. Визнач-ся на повний обсяг в-ва. 2). За статтями калькуляції - це обчислення собів-ті одиниці прод-ції: всі попередні + затрати на підготовку і освоєння в-ва; на утримання і експлуатацію устатк-ня; на упр-ня цехом, підп-вом; затрати від браку; інші. 28. ПРИБУТОК, ЙОГО СУТЬ ТА НОРМА. ОСН. ТЕОРІЇ ПРИБУТКУ. Гол. мета підп-цтва - одержання прибутку, як надлишку виручки від реал-ції прод-ції над затратами її в-ва. Але не просто одержати прибуток, а макс-ти його. Макс-ція прибутку залежить від: рівня витрат в-ва та цін на прод-цію. Чим < витрати, тим > прибуток і навпаки. Кількісно приб-к - це різниця між доходом від реал-ції прод-ції та сукуп-ми витратами на її в-во. Теорії прибутку: 1. Меркантилістів - приб-к виникає в зовн. торгівлі при продажі Т за кордоном за вищими цінами, ніж ті, за які Т куплений. 2. Класична ПЕ (Сміт і Рікардо) вбачає джерело приб-ку у в-ві. 3. За Марксом приб-к - це перетворена форма додатк. варт-ті. 4. Теорія 3-х факторів в-ва (Сей) - участь у створенні варт-ті беруть праця, земля, капітал. А приб-к - це доход від вирор-ня капіталу. 5. Немарксистська ПЕ: приб-к - винагорода за підп-цьку діяль-ть (підп-цький талант, здібності). Але ближчі до істини теорії, які пов’язують приб-к з в-вом та додат-вим продуктом. Суть приб-ку проявляється через ф-ції: 1) як пок-к оцінки діяль-ті підп-ва; 2) регул-ня розподілу ресурсів між суб’-ми підп-цтва. Норма приб-ку (рентаб-ть в-ва) - віднош-ня приб-ку до собів-ті прод-ції: Р’=Р/(C/CT) де Р-прибуток; C/CT-собів-ть. Рентаб-ть підп-ва - віднош-ня приб-ку до обсягу вир-х фондів: R=P/ВФ. Приб-к: балансовий - різниця між заг. сумою виручки підп-ця і заг. витратами в-ва за певний період (з нього сплачується под-ток на приб-к). Після сплати цих платежів залишається чистий приб-к. 30. Ринкові відносини, їх суб’єкти та об’єкти. Ринкова інфраструктура. Ринок слід розглядати як комплексне поняття, яке включає одночасно сферу обігу, де здійснюється обіг товарів і послуг, систему товарно-грошових відносин, які складаються в процесі обміну товарів і послуг за даної систмеи виробничих відносин. Об’єкти ринку – засоби виробництва, предмети споживання, технології, наукові відкриття і ідеї, різні послгуи, природні багатства, елемети національного багатства, цінні папери, акції, облігації. Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб’єктів ринкових відносин, то ми побачимо, що зпочатку, це були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції. Потім у міру свого розвитку і відокремлення в самостійні галузі торгівлі і грошового обігу активними учасниками ринкових відносин стають торгівельні і фінансові посередники. Основними суб’єктами ринкових відносин є: 1) домогосподарства – економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, що постачають ресурси і використовують отримані гроші для придбання товарів і послуг з метою задоволення власних потреб; 2) фірма або підприємство – це економічна одиниця, яка використовує фактори виробництва і виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне максимізувати свій прибуток; 3) держава – це самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, політичну та юридичну владу для забезпечення умов господарювання всіх суб’єктів економіки. Основні суб’єкти господарської діяльності взаємодіють між собою і здійснюють безперервний кругообіг ресурсів, товарів, послуг. Для аналізу ринкової інфраструктури необхідно з’ясувати основні компоненти ринку: попит, пропозицію, ціну, кон’юнктуру і рівновагу. Попит – платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть та мають намір заплатити за потрібні товари. Пропозиція – сукупність товарів з певними цінами, які готові продати виробники. Ринкова ціна – не може бути вищою за ціну попиту та нижчою за ціну пропозицію. Кон’юнктура – співідношення попиту та пропозиції щодо окремих товарів або цілої товарної маси на відповідному ринку. Кон’юнктура змінюється під впливом: масштабу виробництва, розмірів товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами та торгівлі. Стан ринкової рівноваги – повна відповідність обсягу пропозиції і обсягу попиту. 31. Роль та види конкуренції в ринковій економіці. Конкуренція - об’єктивно необхідна умова ефективного функціонування ринкового механізму. Економічна конкуренція – один із регуляторів пропозиції суспільного виробництва, фактор утворення середньої норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації товарних виробників за доходами. Конкуренція виступає економічним законом ринкових відносин, товарного виробництва взагалі, і водночас одним із важелів суспільного відтворення. Першою функцією конкуренції є прямий вплив на процес ціноутворення. Друга економічна функція – стимулювання НТП. Економічна конкуренція може виступати і здійснюватися різними методами: може бути внутрішньогалузева і міжгалузевою. В міжгалузевій (предметній) конкуренції йдеться про конкуренцію між виробниками, які мають відмінності в ціні, якості, дизайні та призводить індивідуальні вартості до єдиної ринкової ціни. Міжгалузева конкуренція – боротьба між підприємствами різних галузей за найбільш прибуткове застосування капіатул і отримання найбільш високої норми прибутку. Виявляється у переході капіталу з галузей низької норми прибутку в іншу з високою нормою. Внаслідок чого утворюється середня норма прибутку. За методами здійснення економічну конкуренцію поділяють на: цінову, нецінову, неекономічну (нечесну). При ціновій конкуренції основним елементом змагання виступає ціна. Виробники виходять з того, що остання є вирішальним показником, який впливає на рішення покупців. Цінова конкуренція передбачає продаж товарів та послуг за більш низькими цінами, ніж у конкурентів. Цінова конкуренція – змагання підприємців шляхом зменшення витрат на виробництво, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни асортименту чи якості. За сучасних умов більш значну роль відіграє нецінова конкуренція. Тут застосовується продаж товарів більш високої якості, надання більшого обсягу послуг, подовження строків гарантованого обслуговування, проведення рекламних кампаній. Метод нецінової конкуренції пердбачає оригінальність, привабливість, врахування специфіки та індивідуальності кожного з майбутніх покупців (клієнтів). Неекономічна конкуренція – підкуп службових осіб для врегулювання справ, переманювання кращих спеціалістів. Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють досконалу (чисту) і недосконалу конкуренцію. Досконала конкуренція – це вільна конкуренція в умовах ринку, де не існує підприємцців, здатних диктувати або нав’язувати свої умови виробнитцва і реалізації продуктів та послуг. Зараз більше існує як теоретична модель. 32. Позичковий капітал та його роль у ринковій економіці. Позичковий капітал – капітал, який приносить процент. Першою формою був лихварський капітал, але з появою промислового капіталу він втратив своє значення і поступився місцем позичковому капіталу. Джерела виникнення позичкового капіталу: 1. Грошові капітали, вивільнені в процесі кругообороту промислового капіталу є основним джерелом позичкового капіталу. 2. Грошові доходи і заощадження населення. 3. Вільні грошові кошти держави, компаній тощо. У розвинутій ринковій економіці практично завжди існує ситуація, коли одні підприємці відчувають нестаток трудових ресурсів, а інші мають їх у наявності. Капіталу не характерне перебування у стані спокою. Виникає суперечливість між наявністю тимчасово вільних грошових коштів і необхідністю їх використання для потреб розширеного відтворення. Ця суперечливість вирішується тим, що тимчасово вивільнені грошові кошти акумулюються в банках і видаються у позику. Після закінчення терміну позики капітал повертається до власника з приростом, що утворює суму грошей, яку виплачує позичальник за використання капіталу. Цей приріст, який сплачується підприємцем за користування позикою називається процентом. 37. Сутність підприємництва (під-ва) й умови його функціонування. Під-во - організаційно-господарське новаторство на основі використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту, реорганізація вир-ві. Під-во може реалізуватися у промисловій, аграрній, науковій, інформційній, сервісних та інших сферах. Невід’ємний атрибут під-ва - інтерес, вигода і отримання прибутку. Отримати прибуток можна лише за умови застосування найбільше ефективного варіанта викор-я ресурсів, ек.ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця іти непротореним шляхом, застосовувати найкращі свої якості. Найважливішими рисами підприємця є пошук можливостей та ініціативність, готовність до ризику, відповідальність і здатність жертвувати в інтересах справи, орієнтація на ефективність та якісь, цілеспрямованість, систематичне планування та спостереження, вміння переконати, встановлювати та підтримувати зв’язки. У прийнятому ВР Укр Законі “Про під-во” зазначається, що обов’язковою умовою і ознакою під-ва є свобода ек.самоді-яльності людини, її самостійніть у виборі господ.діяльності та джерел її організіції, прийняття управлінських рішень. В останні роки в Укр панувала своєрідна ейфорія під-ї дія-сті. Перш ніж стати на цей шлях молода людина повинна реально і критично оцінити чи є у неї зазначені вище риси підприємця. Світова наука довела, що такими рисами володіє ~5% дорослого населення. Під-во як явище госп.життя завжди розвивається у певному соц-ек та історичному середовищі, тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови. Існує 4 групи передумов: Ек.передумови - суть їх полягає в тому, що у сусп-ві мають функціонувати багатосуб’єктні (приватні, колективні і ін) власники. Це сприяє свободі під-ї діял-ті. Шлях створення передумов- роздержавлення, приватизація і ін. Політ.передумови - створення сприятливого політ.клімату для під-ва. Шлях досягнення - розробка і здійснення стабільної пол-ки в країні, яка повинна надати усім господарюючим суб’єктам гарантії збереження їх власності, виключення можливостей експропріації. Юр.передумови - грунтуються на зак-ві, нормативних актах, розроблених в країні, які повинні надавати усім однакові “правила гри” і так, щоб під-во діяло самостійно, але в межах законів. Психологічні - позитивна суспільна думка щодо під-ва. Розпочинаючи виробничо-господ.діял-ть, суб’єкт має чітко уявляти задля чого він збирається організовувати вир-во тих чи інших мат.благ або надання послуг. Уявлення про мотивацію дія-ті виробничих ланок в тій або іншій сфері має важливе значення в процесі упр-ня ек-ю. Від того, наскільки ефективно впливають різні адміністративні або ек.заходи на інтереси госп.одиниць залежать спроможність управліти ек.процесами на нац., галузевому чи регіон.рівні, пошук найефективніших засобів для реал-ї цієї мети. Принципи підпри-ї дія-ті в Укр: вілний вибір діял-ті на добровільних засадах, залучення до здійснення під-ї дія-ті майна і коштів юр.осіб і громадян, самостійне форм-ня програми дія-ті, вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до зак-ва, вільне наймання працівників, залучення і викор-я мат-тех, фін., труд., природних та інших ресурсів, вик-ня яких не заборонено або не обмежено зак-вом,вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених зак-вом, самостійне здійснення підприємцем- юр.особою зовіншньоек.діял-ті. 39. Перетворення грошей у капітал і формула його руху. Найпершою засадою госп.дія-ті, без якої вона взагалі неможлива, є наявність засобів вир-ва та кваліфікованих працівників, тб грошових засобів під-ва має бути достатньо для того, щоб організувати ефективне вир-во, доход від якого перевищуватиме витрати. Отже, для того щоб функціонувати як виробник, потрібно мати достатню кілкість грошей, купити за них засоби вир-ва, найняти працівників, організувати вир-о певних товарів, реалізувати їх і отримати суму грошей, що перевищує витрачену. Саме такий перебіг подій, які становлять життєвий цикл виробника, перетворює витрачені ним гроші на капітал, тб капітал - це авансована вартість, що в процесі свого рузу приносить більшу вартість, тб самозростає. Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як суто техн., техніко-організаційні, так і соц-ек.моменти. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів вир-ва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для орг-ї ефективного вир-ва, йому доведеться звертатися до кредитних установ. По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів вир-ва, якщо цього вимагають обсяги вир-ва Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник має вступити в ек.відно-сини з під-ми, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що через певні причини отримують засоби для існування не завдяки валсній підприємницькій дія-сті, а шляхом найму за гроші. Отже, капітал - категорія, що виражає не стільки техн чи організаційні, скільки соц-ек.віднос-сини, тб капітал як такий може існувати лише за певних соц-ек умов, якими є: 1) високорозвинені товарне вир-во і обіг; 2) наявність такої мотивації дія-сті виробника, як особисте забагачення; 3) зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів вир-ва, тб певний ступінь концентрації вир-ва і капіталу; 4) відсутність власних засобів вир-а у частки суб’єктів, що змушує їх найматися Капітал- така сума грошей, яка вик-ся для їх збільшення. Для нового під-ва капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу. За наявності засобів вир-ва і рбочої сили можна починати виробничий процес. Капітал тут виступатиме як виробничий капітал, функцією якого є вир-во товару і дод.вар-ті. Для одерж-я вар-ті та дод.вар-ті у грошовій формі треба продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний ринок, знайти покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною фунуцією якого є реал-я товару і одержання дод.вар-ті у грошовій формі. Отже, капітал проходить 3 стадії і набуває відповідно 3 форм - грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають кругообігом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругообігу призводить до порушення процесу зростання капіталу. Формула кругообороту капіталу нефінансової сфери така: Г —Т—(ЗВ і РС)....В....Т” —Г”, де Г - гроші, Т -товар, ЗВ - засоби вир-ва, РС - робоча сила, В -вир-ва, ... - переривання процесу обороту при переході до стадії вир-ва і від неї до стадії обігу. Викор-я грошей означає, що капіталість спочатку купує на свої гроші певні товари, а потім знову отримує гроші від продажу своїх товарів: Г—Т—Г” - формула обігу капіталу, Т—Г—Т - кругооборот товару. Між формулами кругообороту капіталу та товару: і спільне, і відмінне: в них зворотня послідовність фаз обігу. Метою руху капіталу є отримання Г”. (приросту Г). 40. Вартість робочої сили: сутність і фактори, що її визначають. Робоча сила - сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує в процесі вир-ва споживчих вартостей. Р.с є основним елементом продуктивних сил у будь-якому сусп-ві,але товаром стає лише при капіталізмі. Це зумовлено тим, що робітник розбавлений власності на засоби вир-ва і на засоби існування, але сам він особисто вільний, тб є власником своєї Р.с і може розпоряджатися нею. Як і буь-який інший товар, Р.с має 2 сторони: - споживчу вар-ть; - вар-ть. Та Р.с -товар специфічний. Капіталіст купує Р.с, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче споживання означає включення у процес праці не лише фіз і духовних властивостей людини, а й усієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської Р.с особливого хар-ру і позначається на кожній із сторін товару Р.с. З погляду споживчої вар-ті особливість цього товару в тому, що у процесі її споживання вона не зникає, а створює нову вар-ть, більшу від вар-ті самого товару Р.с. Тому специфічність вар-ті товару Р.с полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні затрати праці на відтворення самої Р.с. різницю між зановоствореною вар-тю і вар-тю самої Р.с присвоює капіталість як додаткову вар-ть - це вар-ть, створена найманими робітниками зверх вар-ті їх Р.с і безкоштовно привоєна капіталістом. Якщо Р.с розглядати з точки зору вар-ті, то зрозуміло, що як і будь-який товар, вона потребує суспільно необхідних затрат на своє відтворення у певних суспільних умовах. Мінімальна межа цих затрат - вар-ть життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення Р.с потрібно більше затрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, а тому відтворення Р.с повинно містити затрати на утримання його сім’ї. По-друге, для виконання більш складної роботи потрібен певний рівень освіти і кваліфікації роб-ка. А це вимагає додаткових затрат на Р.с. по-третє, на відміну від звичайних товарів, Р.с (та її носій - людина) історично розвивається, на величину її вар-ті впливає соціально-історичний елемент. Він виражає розвиток інтересів робітничого класу на резних етапах еволюції капіталізму, його матеріальних і духовних потреб в тій чи іншій країні. 45. Сутність та види економічного відтворення: просте і розширене відтворення. Основою життя людського суспільства є матеріальне виробництво, бо в ньому створюються необхідні засоби існування людини. Виробництво повинно безперервно повторюватися. Безперервне його повторення отримало назву відтворення. Для цього необхідно вироблений продукт постійно реалізовувати, тобто доводити до споживача й тим самим давати новий поштовх для виробництва. За виручені від реалізації продукції кошти купуються нові засоби виробництва, робітникам виплачується заробітна плата, тобто починається новий кругооборот. Тому проблема реалізації полягає в тому, щоб вироблений суспільний продукт (результат річного функціонування національного виробництва) без перешкод міг реалізовуватись і тим самим створювати умови для подальшого продовження процесу виробництва. І не тільки в незмінних масштабах, а й забезпечуючи економічне зростання. Це означає, що відтворення – процес неоднорідний.
|