Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)
14.Продуктивні сили як матреліальна основа політ системи Продуктивні сили – це система факторів в-ва, яка забеспечує перетворення речовин природи відповідно до людських потреб, створює матеріальні та духовні блага. Бувають природні, суспільні, загальноінтелектуалізовані. Ек відносини – відносини і звязки між людьми, що виникають під час сусп в-ва, розподілу, обміну і споживання благ і послуг. Складовими системи ек відносин є техніко економічні, організаційно економічні, соціально економічні відносини. Техніко економічні відносини – відносини між людьми з приводу використання знарядь та предметів праці у процесі в-ва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють блага. Організаційно економ – виражаються у спеціалізації, кооперувані, комбінувані в-ва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми Соціально економ – відносини власності в економічному значенні цього поняття. Вони зумовлюють специфіку ек системи, її соц структуру система влади – найбільш важливі. 14. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи.* Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого факторів вир-ва. Головну роль ут відіграє особистий фактор – людина, яка створює засоби вир-ва, приводить їх у дію. Людини – головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби вир-ва і насамперед знаряддя – це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління. Саме продуктивні сили є серцевиною, основою ек с-ми, і саме на основі прод сил, виробничіх відносин і сусп поділу праці можна виділити ті чи інші особливості, які призводять до диференціації ек с-м 15. Сусп поділ праці і його роль в розвитку прод сил.* Сусп поділ праці – просес диференціації вир-чої діяльності, що супроводжується прикріпленням групи виробників за певними видами вр-чої діяльності. сусп поділ праці є загальний (поділ прод сил на великі сфери – пром і сг), частковий (поділ найбільших галузей, одиничний (всередині підпр-ва) Сусп поділ праці – це форма існування прод сил; підс-ма економічних відносин сусп-го вир-ва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин. 16. Ек-чні відносини як суспільна форма функціонувння продуктивних сил.* Ек-чні відносини – відносини між людьми, що виникають в процесі сусп вирва, розп, об і спож вироблених благ. Прод сили не можуть самостійно складати всю ек с-му, необхідно враховувати спосіб органнізації ек с-ми, тобто ек відносини, які приводять в рух продуктивні сили. саме поєднання ек відносин та прод сил визначає спосіб вир-ва. ек відносини включають у себе відносини, що виникають під час вир-ва, розп, об і споживання. Вир відносини передбачають: привласнення предметів природи, поєднання людського ресурсу із засобами вир-ва, відносини що до привласнення засобів вир-ва. У сфері розподілу це відносини привласнення створеного родукту Обміну – купівля-продаж товарів Споживання – між виробниками тов і послуг та їх споживачами. 17. Суть і структура ек відносин Ек відносини – відносини і звязки між людьми, що виникають під час сусп в-ва, розподілу, обміну і споживання благ і послуг. Складовими системи ек відносин є техніко економічні, організаційно економічні, соціально економічні відносини. Техніко економічні відносини – відносини між людьми з приводу використання знарядь та предметів праці у процесі в-ва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють блага. Організаційно економ – виражаються у спеціалізації, кооперувані, комбінувані в-ва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми Соціально економ – відносини власності в економічному значенні цього поняття. Вони зумовлюють специфіку ек системи, її соц структуру система влади – найбільш важливі. 18. Ммеханізм дії і використання економічних законів.* Економічний закон виражає внутрішній, суттєвий, сталий, зв’язок між ек явищами та процесами, який має причинно-наслідккову залежність Сукупність ек законів становить єдину сис-му, тому жоден закон не має прояву без інших, тобто їх дія виражається як тенденція. Механізм дії ек законів – сукупність об’єктивних зв’язків і залежностей між явищами та процесамиек життя. Основи його функціонування: об’єктивність, системність, суперечливість. Проте це не означає, що сус-во повинно сліпо підкорятися їм, адже люди можуть діяти в межах цих законів, і таким чинов тільки використовувати їх на свою користь. Таким чином механізм використання ек законів полягає у їх пізнанні, постановці цілей і визначення шляхів їх досягнення, що не йдуть в розріз з даними законами. Використання закону вартості дає змогу вирішувати виробляти чи не виробляти якісні товари, чи впроваджувати нову техніку, поводити себе активно чи пасивно, ризикувати чи не ризикувати. Використання законів попиту та пропозиції регулює суспільне вир-во та розподіл суспільних ресурсів між різними сферами вир-ва. Він дає змогу обирати саме ті товари, які користуються попитом та пропонувати їх на ринку. Закон економії часу є першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Закон грошового обігу допомагає зрозуміти принципи функціонування фінансової та валютної систем суспільства. Активне використання економічних законів не лише підприємцями та товаровиробниками, а й пересічними громадянами є запорукою стабільного функціонування сусп-го господарства та всієї економічної системи суспільства в цілому. 19. Типи і еволюція економічних систем. Теоретичні підходи до класифікації ек с-м. В ек-чній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влвсності, технологічний спосіб вир-ва, спосіб управління і коорднинації економічної діяльності тощо. Поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом вир-ва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство – економічну с-му, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп’ютерною інформацією. Ринкова ек-ка – різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм гсподарювання, матуріальне стимулювання, вільне ціноутворення, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо. Адміністративно-командна с-ма заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв’язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу тощо. Змішана економічна с-ма – різноманітність форм власності та господорювання, якісні зрушення у відносинах приватної власності, конкурентний механізм, значна економічна роль держави, прогнозування соц-економічних процесів. Огбов’язковими особливостями змішаної ек-ки є її високий ек розвиток та соціальна направленість. Перехідна економічна с-ма характерна для країн, які звільнились від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні проецси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соц- ек-чними потрясіннями, кризовими явищами. 20. Власність як економічна категорія. На сьогоднішній день проблему власності досліджують такі впливові напрямки як марксизм, постмарксиські концепції, неоінституаналізм, що повязували істор процес з розвитком відносин власності . марксизм і неоінституціоналізм розглядають власність з різних точок зору: марксизм застосовує категорію відносини власності, а неоінституціоналізм базовим поняттям має права власності. Згідно з м* трактовкою, власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей (є ек категорією головною рисою якої є не річ і не відносини людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ). Власність розкривається через категорії користування, володіння, розповсюдження, відчуження, привласнення. Ек теорія прав власності виступає альтернативною концепцією, це новий, перспективний, суперечлевий напрямок, що спирається на багато різних концепцій, які визначаютсья як неоінституціоналізм. Рональд Коуз коли запропонував це понняття мав на увазі все витрати, що повязані із здійснення обміну на відкритому ринку. Субєктами власності є фіз або Юр особи, що вступають у відносини власності, а обєктами – все те, що можна привласнити або відчужити 21. Структура власності: типи, види, форми.* Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм. По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори вир-ва, в тому числі на засоби вир-ва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність. По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна. В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну. На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб. За способомпоєднання роб сили і засобів вир-ва розрізняють два типи власності: трудова (общинна, сімейна, фермерська) та експлуататорська За видами власність може бути приватною (права власності належить одній особі) і суспільною (права власності належать багатьом особам, колективу, сус-ву) В зв’язку з істор розвитком сус-ва виділяють чотири форми власності: рабовласницька, феодальна, капіталістична і суспільна. 22. Відносини власності на фактори вир-ва і хар-р їх поєднання.Права власності Відносини власності беруть свій початок у вир-ві. Вир-во – не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у вир-ві. Власність не лише результат та одна з істотних рис вир-ва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою вир-ва. Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну. Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті ек-чні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти наділяються правом власності. У характері поєднання факторів вир-ва відображається сукупність важливих соц-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин. Ек-чні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у вир-ві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні. Права власності – санкціонована суспільством поведінка людей що до використання обмежених ек благ, тобто права власності визначають норми поведінки, формальні і не формальні правила, згідно з якими регулюється доступ до обмежених виробничих ресурсів і здійснюється ек діяльність в суспільстві. В цій теорії прав власності будь який обмін є обміном пучками правочиностей. Система прав власноті, що складається з 11 елементів, була впроваджена анг. Юристом Оноре: 1) право володіння. 2) користування . 3) упраління 4) право на дохід 5)на безпеку 6) право суверена на капітальну вартість 7) право на передачу благ у спадок 8)заборона на використання шкідливим способом 9) право на відповідальність 10) право на безстроковіть володіння 11) “ Зворочтій” характер прав власності. 23.Тенденції розвитку відносин власності( структура?) Субєктами власності є фіз або Юр особи, що вступають у відносини власності, а обєктами – все те, що можна привласнити або відчужити Розглянимо детально структуру відносин власності в окремих суспільствах. 1)Аграрне – Домінуючий ресерс- земля, права власності – право володіння, використання, розпорядження, форми власності – приватна і державна, внутрішнся структура відносин власності: домінування відносин володіння. 2) Індустріальне – домінуючий ресурс – капітал, права властності – весь пучок прав власності, форми власності на першому етапі – приватна, а зараз – і приватна і державна, і колективна, внутрішня струтура форми власності на першому етапі – домінували відносини відчуження і привласнення, на другому – акціонерна власність. 3) постіндустріальне : домінуючий ресурс – знання, права власності – подальше розщеплення, комбінування та спеціалізація прав властності, форми властності – розширення різноманітністі форм власності, внутрішня структура відносин власності – відносини всекористування. Форма власності – конкурентне явище, що знаходитья на поверхні та поєднує в собі ек та юр аспекти на основі якого небуть критерія ( найпоширеніший – по субєктах ). Розглянимо форми власності та господарювання, характерні для етапу розвиненої ринк ек : приватна, ( індивідуально трудова, з найманою працею), державна ( загально державна, муніцепальна), колективна (картерська, акціонерна, кооперативна, громадських організаціій). В Україні існують форми підприємств. Що засновані на колективній власності: ТОВ, ТДВ... ТОВ – товариство з обмеж відповідальністю( відповідальність по забовязанням підприємства обмежується внесками засновників в статутний фонд) ТДВ – товариство з додатковою відповідальністю (відповідальність по забовязанях підприємствах включає не лише внески в статутний фонд, а й додаткові кошти, що фіксуються в юр документах підприємства. Ще одним видом є командитні товариства що обєднують участників ТОВ і ТДВ. Акціонерні підприємства – закриті і відкриті акціонерні товариства. 24.Натуральна( традеційна) форма організації в-ва Форма сусп в-ва – певний спосіб організації госп діяльності. Існує 2 форми: натуральна і товарна. Натуральне господарство – тип організації в-ва коли люди виробляють продукти для задоволення власних потреб, коли продукти не набувають товарної форми. Основними рисами натур госп є : 1) замкнутість ек дяльності, коли кожна госп одиниця відокремлена, спирається на власні ресурси, забеспечує себе всім необхідним для життя, основано на ручній праці, примітивних засобах в-ва. притаманне просте відтворення. 2) відсутність обміну, тобто продукти розподіляються між учасниками господарства. 3) натуральне господарство виступає основною формою сусп в-ва в аграгному доіндустріальному сусп. 4) домашня промисловість і СГ є економічними основами натур госп.( ковальське гончарне столярське в-во) 25.Товарна форма організації в-ва Товарне в-во – форма організ сусп госп, коли продукти воробляються не доя власного споживання виробниками, а для обмінута продажу на ринку. Воно виникло на базі натоурального, існує біля 7 тис років. Субєктами товарного виробництва є товаровиробник і покупец, а Обєктами виступає все те що виробляється на ринок. Розглянимо умови виникнення цієї форми : 1)сусп поділ праці – спеціалізація виробників на виготовлені певних продуктів або на певних видах діяльності. Протягом історії відбулоя 2 таких поділи: а) відокремлення землеробства від твариництва б)відокремлення ремесла від СГ. Ремесло – дрібне в-во, яке засноване на особистій праці виробника і ручному інструменті. Саме ремесло сприяло виготовленю продуктів для обміну 2)ек відокремленіть виробників, основою якої є приватна власність (товаро виробник сам вирішує що, як, скільки, з ким, на я ких умовах виробляти і обмінюватись). Основними рисами товарного в-ва є 1) основою виступають різні відокремлені госп одиниці, що мають певну спеціалізацію 2) приватна власніть на засоби в-ва 3) обмін товарами 4) наявність ринку, що підпорядковує все. Поява законів ринку: вартість, попит і пропозиція, грошовий обмін, конкуренція. Існують такі різновиди тов вир-ва, як просте та розширене (капіталістичне). Друге є більш автоматизоване, виробник відокремлений від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили і метою такого виробництва є одержання собливо високих прибутків власниками виробництва. 26.Товар та його властивості. Товаром – наз продукт в-ва, що задовольняє якусь потребу і призначений для обміну. Марксисти вважали що товар має 2 властивості: 1) споживча вартість здатність товару задовольняти якусь потребу людини ( рідкість, корисність ) 2)вартість – уречевлена в товарі суспільна праця виробника, що проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття мінової вартості. Товар складається із спроживчої вартості і мінової, що є носієм вартості. Мінова вартість – кількісне співвідношення, тобто пропорція в якій один товар обмінюється на інший. Суспільно необхідна праця виробника, що втілюється у вартості, - середні витрати праці на даний момент часу при даній технології та середній кваліфікації виробника. Усі властивості товару не можуть існувати одна без одної і знаходяться у протиріччі одна до одної. Щоб річ стала товаром, вона має переходити з рук у руки не за дарма, а в обмін на щось, на якусь іншу споживчу вартість в тій чи іншій пропорції. Якістю товару є суспільно-споживча вартість – це також споживча вартість, яка: 1-має корисність,-створена не для влсного споживання,а для обміну на ринку, 2-вона створена в кількості та структурі суспільної потреби; 3-це споживча вартість не лише окремих речей,а всієї маси речей даного роду, призначена для продажу в зіставлення з потребою їх в суспільстві. 27.Вартість(ціність): альтернативні теорії Вартість – уречевлена в товарі суспільна праця виробника, що проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття мінової вартості Альтернативні теорії вартості. Сьогодні існує калька теорій вартості : 1) теорія витрат в-ва ( визначає вартість товару за витратави на їхнє в-во) 2) теорія попиту і пропозиції. Що визначає вартість товарів за співвідношенням попиту та пропозиції на них у процесі обміну 3) теорія граничної корисності, що визначає вартість товарів ступенем корисності останьої одиниці товару для споживача 4) трудова вартість ( оцінює вартість товарів залежно від затрат сусп необхідної праці на юхне в-во. Вона впроваджена Марксом. Проте трудова теорія вартості суперечить граничній. Однак, обєктивний аналіз категорій вартості дає основу для висновків, що вартість виступає результатом поєдднання втоварі витрат праці і його корисності. 28.Проста і розвинена форми товарного вир-ва. * Товарне вир-во розподіляється на: - Просте (грунтується на особистій праці власників засобів вир-ва і є вихідною формою товарного вир-ва; невелике за своїм обсягом; характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами вир-ва, відсутністю купівлі – продажу робочої сили як товару) – на основі індивідуальної праці, на задоволення особистих потреб виробника; - капіталістичне (розвинене, розширене) – більш автоматизоване, виробник відокремлений від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили і метою такого виробництва є одержання собливо високих прибутків власниками виробництва Спільне для них – приватна власність на засоби вир-ва; ринкові форми зв'язків; конкуренція товаровиробників. Відмінність - у простому: виробник і власник в одному обличчі, тому що це індивідуальна праця, спрямована на особисті потреби, з використанням простої техніки. Розширене товарне вир-во - це машинна індустрія, автоматизація вир-ва. При цьому розрізняють 2 типи товарного вир-ва: зі стабільною і безупинно обновлюваною номенклатурою товарів.
|