Основними елементами закону грошового обігу є товарна маса, що перебуває у обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси.
Коли функціонували повноцінні гроші (номінальна вартість відповідає вартості металу), в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості виконувала функція грошей як засобу нагромадження. В обігу, крім повноцінних грошей, із 17ст перебувають паперово – кредитні гроші, підпорядковані закону обігу паперових грошей. Суть закону полягає в тому, що кількість грошей у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообороту. Цей закон діяв в умовах, коли в основі грошової вартості лежал золото.
Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є американський економіст Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою:
К=P*Y/V, де Р – абсолютний рівень цін; Y – реальний обсяг виробництва; V – швидкість обігу грошей.
Сучасні гроші: наявні – банкноти, безготівкові гроші...
Структура грошової маси України за 2000рік: кошти поза банками (Мо) – 40%; кошти на розрахункових і поточних рахунках (М1) – 25%, термінові депозити та інші кошти (М2) – 33%, кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків (М3) – 2%
Інфляція – це знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що призводить до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Залежно від сили дії на економіку розрізняють інфляцію: повзуючу (вона досягає щорічно не більше 10% і проявляється у постійному рості цін, деякі економісти вважають до 5%на рік не є серйозною загрозою, тому що вона піддається контролю); галопуюча – вона набуває двозначного числа щорічно, упроваджується стрімким підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване і набуває хронічного характеру; гіперінфляція – надвисока і вкрай небезпечна інфляція, веде до провокування гострих соціальних конфліктів, паралічу економіки та неперетбачуванних катаклізмів. Якщо інфляційне зростання цін перевищує темп у 50% щомісячно, то класифікують як супергіперінфляція. Залежно від особливостей зростання цін на різні групи товарів розрізняють збалансовану інфляцію, що виникає внаслідок пропорційної зміни цін на різні товари; незбалансовану – зростання цін різних товарів відбувається непропорційно; у випадках перетбачувальності процесу наростання інфляційних ознак розрізняють очікувану та неочікувану інфляцію. Врахування просторових меж дозволяє класифікувати локальну інфляцію, що діє в межах окремої країни, і світову , якщо вона охоплює групу країн, або регіони. Стан економки країни, що характеризується загальним застоєм виробництва, високим рівнем безробіття й одночасним підвищенням цін та інших ознак інфляційного процесу, називають стагфляцією.
9 Сутність інфляції, її види та наслідки
Інфляція – це знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що призводить до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Залежно від сили дії на економіку розрізняють інфляцію: повзуючу (вона досягає щорічно не більше 10% і проявляється у постійному рості цін, деякі економісти вважають до 5%на рік не є серйозною загрозою, тому що вона піддається контролю); галопуюча – вона набуває двозначного числа щорічно, упроваджується стрімким підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване і набуває хронічного характеру; гіперінфляція – надвисока і вкрай небезпечна інфляція, веде до провокування гострих соціальних конфліктів, паралічу економіки та неперетбачуванних катаклізмів. Якщо інфляційне зростання цін перевищує темп у 50% щомісячно, то класифікують як супергіперінфляція. Залежно від особливостей зростання цін на різні групи товарів розрізняють збалансовану інфляцію, що виникає внаслідок пропорційної зміни цін на різні товари; незбалансовану – зростання цін різних товарів відбувається непропорційно; у випадках перетбачувальності процесу наростання інфляційних ознак розрізняють очікувану та неочікувану інфляцію. Врахування просторових меж дозволяє класифікувати локальну інфляцію, що діє в межах окремої країни, і світову , якщо вона охоплює групу країн, або регіони. Стан економки країни, що характеризується загальним застоєм виробництва, високим рівнем безробіття й одночасним підвищенням цін та інших ознак інфляційного процесу, називають стагфляцією.
Наслідки:
• зниження життєвого рівня населення шляхом падіння реальної вартості особистих заощаджень, скорочення реальних поточних доходів, перерозподілу доходів найманих працівників на користь роботодавців;
• діє ефект додаткового інфляційного оподаткування доходів;
• падіння виробництва, як результат зниження стимулів до праці.
• Некерованість інфляційного процесу порушує управління економікою й підриває самі устої держави. Під тиском інфляції реальна вартість державних доходів постійно зменшується , тому , незважаючи на нетоварну емісію, держава зменшує свої видатки передусім на задоволення соціальних потреб, що загострює соціально – політичну напруженість суспільства.
Розрізняють 2 типи інфляції:
1. попиту – полювання населення за товаром, якій стає дефіцитом
2. витрат – виникає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни, це призводить до зростання цін.
3 метода стабілізації грошового обігу:
1. нуліфікація – вид грошової реформи, коли знеціненні грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними
2. ревалоризація – повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам.
3. девальвація – зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої.
Методи боротьби з інфляцією: обмеження грошової маси, індексація доходів населення...
10. Моделі і форми ринкової організації економіки.
Поняття “ринкова економіка” відображає загальну, абстрактну модель господарювання в умовах товарного виробництва. Ця абстрактна модель виступає в двох основних формах: саморегульована і регульована ринкова економіка. Саморегульована форма – вільна гра ринкових сил (конкуренція, вільне цін-я) завдяки концентрації і централізації капіталу веде до виникнення великого вир-ва і його монополізації. Велике вир-во не може існувати без його регулювання, монополізм суперечить вільній грі ринкових сил. Тому, основою сучасного ефективного вир-ва може бути не просто ринкова економіка, а лише регульована ринкова економіка. Головне при цьому: оптимальне співвідношення між ринковими і позаринковими регуляторами, чітке визначення важелів і чинників позаринкового рег-ня. Це визначається конкретними умовами тієї чи іншої країни.
Тому можуть існувати різні конкретні моделі її застосування, які залежать від рівня розвитку суспільства та від специфічних умов розвитку кожної країни. Моделі:
1). Вільний ринок - ідея належить класику політичної економії А.Сміту, який в роботі стверджував, що “вільна гра ринкових сил” створює гармонійний устрій, в якому індивідуум, прагнучи задовольнити свої егоїстичні інтереси, завдяки "невидимій руці" ринку, навіть не бажаючи того, сприяє інтересам суспільства більш ефективно, ніж у тому випадку, коли б він бажав це зробити. Але щось повинно його стримувати - конкуренція, яка зводить егоїстичні інтереси діючих у ринковій економіці суб'єктів до певної гармонії, до ринкової рівноваги. Сміт пояснив взаємодію особистої вигоди і її регулятора - конкуренції, як формуються ціни й чому вони не повинні повністю збігатися з витратами виробництва. Він описав господарський механізм вільного ринку, як саморегулюючої системи.
Маємо справу з парадоксом: ринок, з одного боку є кульмінацією будь-якої економічної свободи, а з іншого, - найсуворішим наглядачем.
2). Економічний лібералізм – не визнається необхідність втручання держави в економічне життя. Природним регулятором виступає ринок. Найбільше прихильників має в США.
3). Державний дирижизм – необхідність систематичної регуляції економіки з боку держави. Перші концепції виникли у 20-30 х рр. у Франції. Передбачає: націоналізацію та утворення значного державного сектора у вир-ві та кредитно-банківській сфері, державне фінансування та орієнтація капіталовкладень, планування економіки, адміністративний контроль над кредитом, цінами, зарплатою.
4). Соціально-ринкове господарство – принцип ринкової свободи повинен бути взаємопов’язаний з підтримкою соціальної гармонії. Це проміжна модель між чисто ринковою і централізовано-регульованою системами економіки. Ринкове господарство виступає як основа ек системи, але воно діє не самостійно, а свідомо регулюється державою.
В Україні необхідно спочатку трансформувати систему в нормально регульовану ринкову систему (планово-регульовану), а потім формувати її соц. характер.
5). Корпоративний патерналізм –
6). Планово-ринкове господарство –
Вільний ринок відноситься до саморегульованої форми, а всі інші – до регульованої.
11. Суть і наслідки конкуренції
Конкуренція виступає об’ктивно необхідною умовою ефективного функціонування ринкового механізму. Конкуренція як економічна категорія – боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків. Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють:
1. досконалу (чисту) конкуренцію
2. недосконалу конкуренцію
Досконала конкуренція означає що на ринку діє велика кількість конкурентів – виробників і конкурентів – покупців, існує вільний доступ товаровиробників до будь – якого виду діяльності. Цей вид конкуренції є найсприятливішим для оптимального функціонування ринкового механізму, процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь – яких обмежень ) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції цін, що означає саморегулювання економічної системи. За досконалою конкуренцією жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Досконала конкуренція є одним з 3-х різновидів вільної конкуренції, окрім неї існує ще : внутрігалузева конкуренція – боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства; та міжгалузева конкуренція – конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.
Недосконала конкуренція – конкуренція між крупними компаніями і дрібними та середніми фірмами, тобто вона виступає у формах монополістичної і олігополістичної конкуренції. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії та отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю. Монопольна конкуренція виникає коли застосовується широка диференціація продукту. Олігополістична конкуренція виникає коли однорідну продукцію продають декілька продавців. За цих умов кожен з них здійснює свою власну ринкову стратегію, але при цьому мусить врахувати стратегію і дії конкурента. Особливістю недосконалої конкуренції є те, що вона все більше переміщається зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що недосконала конкуренція базується на впровадженні нових досягнень науки і техніку виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Тому розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.
Цінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари та послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Нерідко підприємці встановлюють занижені ціни, поки товар завоює ринок збуту, а потім починають підвищувати їх. Важливою рисою є цінова дискримінація, за якої один і той же товар або послугу продають різним групам покупців по неоднаковим цінам.
Нецінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково – технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Для завоювання більших ринків збуту компанії також подовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредити покупцям. Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, що ведеться неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладання таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсії проти конкурента).
Наслідки – монополізація ринку, встановлення монопольно високих цін, які призводять до зменшення платоспроможного попиту населення. Ціни на товари, які виробляють держ підприємства регулює держава. (Антимонопольна діяльність держави)
12. Монополія і наслідки монополізму
Існуванню конкуренції загрожує монополія. Монополія – окремі наймогутніше підприємства або об’єднення декількох підприємств, які виготовляють переважну кількість певної продукції, внаслідок чого впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.
Практика засвідчує, що залежно від характеру і причин, є такі види монополії:
1. природна – існує в галузях, які виробляють рідкісні метали та інші елементи виробництва, а також у галузях інфраструктури, що мають важливе і стратегічне значення, контроль над яким здійснюватися боку держави.(виробництво ядерної зброї)
2. легальна монополія – утворюється на законних підставах для надання особливих послуг (зв’язок, органи, що надають авторськи права)
3. штучна монополія – виникає в наслідок особливого становища підприємств для одержання монополістичних переваг.
Монополії проникають у всі сфери суспільного відтворення – безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникають найпростіші форми монополістичних об’єднань – картелі і синдикати.
Картель – об’днання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт. На сучасному етапі картель існують у формі патентних пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з проведення з проведення науково – дослідних розробок. Синдикат - об’єднання низки підприємств, які зберігають право власності на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт.
Найскладніші форми монополістичних об’єднань з’являються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. З’являється така форма монополістичних об’єднань як трест, це об’єднання цілої низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва та вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, тобто об’єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу, власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку. Існують ще такі форми як багатогалузевий концерн, конгломерат, банківські монополії. Процес монополізації має позитивні й негативні наслідки. Позитивною рисою є те, що у гігантських підприємство більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково – дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію...завдяки привласненню монопольно високих прибутків монополії стимулюють конкуренцію, інноваційну діяльність, довготермінові інвестиції.
Негативні наслідки : встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту.
16. Механізм відтворення основного капіталу.
Відтворення – це безперервність, повторюваність виробництва.
Зношення буває фізичним і матеріальним.
фізичний знос – матеріальний знос машини...за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання; цей знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, інше. У результаті фізичного зносу праці втрачають частину своєї вартості.
моральний знос – передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є дві форми морального зносу: перша форма – підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці, це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів; друга форма – з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості.
17. Вартість товару і витрати виробництва
Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.
Споживна вартість товару - це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття - потребу в одязі; верстат, нафто, газопровід, виробничі споруди тощо - потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва.
Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість - це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців. Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються.
Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару. Величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці й вимірюється суспільне необхідним робочим часом.
Витрати виробництва - це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Водночас суспільні витрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Витрати виробництва благ - це загальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення. Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму. В умовах традиційного простого товарного виробництва витрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці (живої та уречевленої) простого товаровиробника в суспільне необхідних розмірах збігаються з вартістю товару. Фонд індивідуального споживання виробника виступає
як частина валового доходу. Його обсяг визначається величиною валового доходу та пропозицією, яку враховують при його розподілі на споживання та нагромадження. Витрати поділяють на :
- внутрішні
- зовнішні
Зовнішні (або явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ресурсів (тобто це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо). При цьому вмінні витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих самих витратах використати альтернативний
ресурс.
Внутрішні (або неявні) витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здібності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо). При цьому вмінні витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному
використанні власних ресурсів. Витрати підприємця на виробництво певного обсягу продукції залежать від строку, за який можлива зміна ресурсів, що використовуються.
Протягом короткого строку певні ресурси залишаються незмінними. Кількість інших ресурсів може змінюватись. У зв'язку з цим розрізняють поняття "постійні" та "змінні витрати". Останні змінюються зі зміною обсягу виробництва. В межах наявних виробничих потужностей величина постійних витрат не залежить від кількості створюваної продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли продукт не створюється (амортизація, опалення, освітлення, реклама, страхування, рентні платежі). Для розширення виробництва продукції слід передусім відповідно збільшити кількість змінних ресурсів та інтенсивніше використовувати наявні виробничі потужності.
За тривалий період можна змінити кількість усіх зайнятих ресурсів, у тому числі виробничі потужності. Відповідно всі ресурси у цей період розглядаються як змінні. Для того щоб порівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.
