Шпаргалки! - Міжнародні фінанси

110.Ринок похідних ЦП. Інструменти ринку.
Майже за 50 років свого існування євроринок створив фін інструменти, що сприяють не тільки ефективному розміщенню та мобілізації фінансових ресурсів, а й дозволяють управляти ризиками та здійснювати спекулятивні операції.
Інструменти
В операціях хеджування, як і в спекулятивних операціях, зазвичай використовуються різні модифікації трьох різновидів строкових операцій:
1) класичні строкові контракти (форварди та ф'ючерси); 2) строкові угоди з правом відмови від їх виконання (опціони); 3) строкові контракти, що ускладнені зустрічними обмінними операціями у комбінації з негайною поставкою (валютн та боргові свопи).
Дериватив (derivative instrument) — це інструмент (контракт), вартість якого базується на зміні ціни фінансового інструменту, що лежить в його основі (актив, індекс тощо). Таким чином, один інструмент є похідним від іншого.
Ф'ючерсний контракт — це зобов'язання купити або продати визначену кількість фінансових інструментів або товару за узгодженою сторонами угоди ціною на строковій біржі.
Для здійснення таких угод вимагається внесення гарантійного депозиту, розмір якого становить близько 6 % суми контракту. Після здійснення операції депозит повертається оператору.
На євроринку біржі відіграють другорядну роль. У класичних строкових угодах провідне місце належить банкам, тобто позабіржовому ринку. їх частка у загальному обсязі подібних операцій становить 95 %. На відміну від бірж, кредитні інституції укладають з клієнтами індивідуальні контракти, що іменуються форвардними.
Форвардний контракт —це угода купівлі-продажу товару, іноземної валюти або фінансового інструменту з поставкою та розрахунком у майбутньому. Форвардний контракт укладається на гнучких умовах. Тут може бути встановлено будь-які терміни та суми операцій і не потребується внесення гарантованого депозиту.
Форвардні контракти дозволяють страхувати не тільки валютн, а й кредитні ризики. Найбільш поширеними видом контракту, що дозволяє управляти кредитними ризиками, є угода про майбутню відсоткову ставку. Вона здатна захистити від несприятливого руху номінальних (ринкових) відсоткових ставок.
Опціон — це різновид строкової угоди, котра надає його власнику купити (Call Option) або продати (Put Option) товар, валюту чи фін інструмент протягом певного терміну часу за обумовленою ціною в обмін на сплату визначеної суми (маржі, премії). Опціон не є обов'язковим для виконання. Більшість опціонів використовується для хеджування і спекуляції та рідко виконуються. Опціон ще називають умовною строковою угодою або угодою з премією.
Досить широкі можливості для управління валютн та відсотковими ризиками відкривають страхувальнику багаторівневі строкові угоди, що поєднують негайні поставки валюти. Це операції своп (Swap), що являють собою повний або частковий обмін заборгованістю.
Розрізняють два види подібних операцій: 1) валютн свопи (у тому числі золото); 2) боргові (купонні) свопи.
Валютн своп (Currency Swap) являє собою один із двох варіантів багаторівневих угод, що поєднують різноспрямовані обміни валют із негайною (спот) та терміновою (форвард) поставкою.
Перший варіант — касовий спот (репорт), що починається з негайного (готівкового) продажу іноземної валюти та купівлі її на термін і закінчується контругодою на той самий часовий період. Другий варіант — депорт, який починається з купівлі іноземної валюти на умовах спот та продажу її на термін у поєднанні з відповідною контругодою.
Валютн свопи являють собою обмін заборгованістю в еквівалентних сумах, що виражені у двох різних грошових одиницях та діють за принципом паралельних позик.
Боргові свопи дозволяють їх учасникам обмінювати валюти як основної суми боргу (валютного наповнення заборгованості), так і доходів від позики у вигляді відсотків. Це своп валютного виразу боргу

111.Форвардні і ф’ючерсні контракти та їх значення.
Ф'ючерсний контракт (futures contract) — це зобов'язання купити або продати визначену кількість фінансових інструментів або товару за узгодженою сторонами угоди ціною на строковій біржі.
Основними міжнародними центрами здійснення таких операцій служать такі фондові біржі: Чиказька (CME), Нью-Йоркська (NIMEX); Лондонська (LIFFE); Паризька (MATIF).
Для здійснення таких угод вимагається внесення гарантійного депозиту, розмір якого становить близько 6 % суми контракту. Після здійснення операції депозит повертається оператору.
Ціна контракту, яка змін від конюктури ринку фіксується в момент здійснення угоди. Має стандартну специфікацію.
На євроринку біржі відіграють другорядну роль. У класичних строкових угодах провідне місце належить банкам, тобто позабіржовому ринку (Over the Counter Market, OTC). їх частка у загальному обсязі подібних операцій становить 95 %. На відміну від бірж, кредитні інституції укладають з клієнтами індивідуальні контракти, що іменуються форвардними. Ф’ючерси укладаються лише на фондовый біржі, э стандартним набором умов і процедур виконання, є ліквідними і для них існує широкий вторинний ринок. Його виконання гарантується розрахунковою палатою біржі.
Форвардний контракт—це угода купівлі-продажу товару, іноземної валюти або фінансового інструменту з поставкою та розрахунком у майбутньому. Форвардний контракт укладається на гнучких умовах. Тут може бути встановлено будь-які терміни та суми операцій і не потребується внесення гарантованого депозиту. Ціна завжди обумовлена раніше або в момент поставки. Дозволяють страхувати не тільки валютн, а й кредитні ризики. Найбільш поширеними видом контракту, що дозволяє управляти кредитними ризиками, є угода про майбутню відсоткову ставку. Вона здатна захистити від несприятливого руху номінальних (ринкових) відсоткових ставок.
Класичні строкові угоди з погляду управління валютн ризиками не є достатньо ефективними. Вони не дозволяють реалізувати вигоду у випадку сприятливого руху курсу валют. Проте страхувальник має змогу захистити себе відразу від обох видів валютного ризику, звернувшись до опціону.

112.Порівняльна хар-ка форвардних і ф’ючерсних контрактів.
Форвардний контракт являє собою угоду між контрагентами про майбутнє постачання предмету контракту (активу). Форвардний контракт укладається поза фондовою біржею. Умови договору обумовлюються на момент укладення контракту, а його виконання здійснюється відповідно до цих умов у зазначений термін.
Форвардний контракт укладається звичайно для здійснення реального продажу або купівлі відповідного активу і має на меті страхування постачальника або покупця від можливої несприятливої для нього зміни на ринку. Угоди, які передбачають негайне постачання активу, називаються касовими, або спотовими («спот» означає «наявний»), а ринок таких угод — касовим, або спотовим. Ціна, що виникає в результаті укладення касових (спотових) угод, називається відповідно касовою, або спотовою.
Форвардний контракт може укладатися не тільки для страхування (хеджування) від можливих збитків, але й для гри на різниці ринкової (курсової) вартості активів. При цьому особа, яка відкриває довгу позицію (купує контракт), розраховує на майбутнє зростання ціни активу, а особа, яка займає коротку позицію (продає контракт), розраховує на зниження ціни активу. Саме протилежність прогнозів сторін є основою для укладення такого контракту.
Форвардний контракт — це угода, що укладається, як уже було зазначено, за межами фондової біржі, тому він не є стандартним, тобто склад його умов може бути довільним, а самі умови — неконтрольованими. Ця обставина звужує вторинний ринок форвардних контрактів, оскільки важко знайти третю особу, інтереси якої точно відповідали б умовам форвардного контракту. Ліквідувати свою позицію за форвардним контрактом одна зі сторін, як правило, має право лише за згодою іншої сторони.
Ф 'ючерсний контракт нагадує форвардний, але в той же час відрізняється від нього. Найсуттєвіша відмінність полягає в тому, що ф'ючерсний контракт укладається лише на фондовій біржі і є стандартним за складом умов і процедур виконання, які розробляє біржа для кожного виду активу. Тому ф'ючерсні контракти є ліквідними і для них існує широкий вторинний ринок. Цим ф'ючерсний контракт, порівняно з форвардним, надає своєму власникові суттєву перевагу. Однак необхідно визнати, що стандартний характер контракту інколи буває незручним для учасників ринку, які бажають постачати актив в' іншому обсязі, в іншому місті і в інший час, ніж це передбачено ф'ючерсом. І все ж таки, частіше віддають перевагу ф'ючерсному контракту. Адже його виконання гарантується розрахунковою палатою біржі, і тому інвесторам немає потреби з'ясовувати фін становище контрагента. Після укладення і реєстрації ф'ючерсного контракту посередником між продавцем і покупцем стає розрахункова палата біржі: для покупця палата є продавцем, а для продавця — покупцем. Механізм таких взаємовідносин уже відпрацьований. Коли в учасника контракту з'являється бажання здійснити або прийняти поставку, то він не ліквідовує свою позицію до дня поставки і в установленому порядку інформує палату про готовність виконати свої зобов'язання за даним контрактом. У даному разі розрахункова палата вибирає за допомогою офсетної угоди особу з протилежною незакритою позицією і повідомляє учасника контракту про необхідність здійснити або прийняти актив, що зумовлений контрактом.
Укладення ф'ючерсного контракту не вимагає від інвестора негайних витрат (за винятком комісійних), але саме під час укладення розрахункова палата висуває певні вимоги до учасників. З відкриттям позиції інвестор (як з довгою, так і з короткою позиціями) зобов'язаний внести на рахунок брокерської компанії певну суму грошей як заставу (маржу). Мін розмір маржі встановлюється розрахунковою палатою на підставі обліку макс денних відхилень ціни активу, що лежить в основі контракту, за минулі періоди. Якщо за форвардним контрактом виграші і втрати реалізуються тільки після закінчення терміну контракту, то за ф'ючерсним розрахункова палата біржі робить у кінці кожного торгового дня перерахунок позицій інвесторів і переказує суму виграшу з рахунка тієї сторони, що програла, на рахунок тієї, що виграла. Дана сума грошей називається варіаційною (змінною) маржею. Коли на маржевому рахунку інвестора накопичується сума, що перевищує встановлений палатою нижній рівень маржі, то він може скористатися цим надлишком, знявши його з рахунка. Якщо сума вкладника на рахунку виявляється нижче за встановлений мінімум, брокер повідомляє клієнта про необхідність внесення додаткових коштів. У разі, коли інвестор не вносить суму, що вимагається, брокер може ліквідувати його позицію, здійснивши офсетну операцію.

113.Опціони. Визначення ціни опціону.
Опціон (option) — це різновид строкової угоди, котра надає його власнику право (не зобов'язує, як форвард чи ф'ючерс) купити (Call Option) або продати (Put Option) товар, валюту чи фін інструмент протягом певного терміну часу за обумовленою ціною в обмін на сплату визначеної суми (маржі, премії). Опціон не є обов'язковим для виконання.
Більшість опціонів використовується для хеджування і спекуляції та рідко виконуються. Опціон ще називають умовною строковою угодою або угодою з премією.
Так званий американський опціон дозволяє його власникові здійснити відповідну операцію в будь-який день протягом терміну дії опціону, а за європейським опціоном здійснення операції є можливим тільки в установлену в контракті дату — дату закінчення терміну дії угоди (Expiry Date).
Розрізняють також звичайні опціони (Traditional Options), що призначені тільки для одноразової реалізації, та опціони, що обертаються (Traded Options), які можна продавати та купувати в разі потреби.
Існує також багато видів опціонів, що створені для мобілізації фінансових ресурсів на євроринку в найрізноманітніших ситуаціях, зокрема: форвардний опціон, відсотковий опціон, опціон погашення тощо. Гнучкість опціонів робить їх привабливими для фірм, коли існує певна невизначеність відносно величини та строків надходжень майбутніх потоків готівки. Як правило, купівлю опціонів (іншими словами—«купівлю права») на купівлю або продаж валюти здійснюють компанії, що намагаються забезпечити покриття валютного ризику, а продаж опціонів («продаж права») на купівлю або продаж валюти здійснюється валютн спекулянтами.
Взагалі на вартість опціону впливають: *ціна реалізації; *поточний курс; *терміновий курс; *строк виконання; *уразливість валюти.
Вартість опціону поділяють на справжню та часову. Справжня вартість відповідає потенційному доходу, який володар опціону отримав би, здійснивши операцію на поточному ринку і на терміновому ринках. Часова вартість є другою складовою вартості опціону, що пов'язана з вартістю особливих переваг від володіння опціоном. Здебільшого вона залежить від двох параметрів: 1) уразливості валюти: чим уразливіша валюта, тим вигідніше мати опціон, що захищає від коливань курсу; 2) терміну виконання опціону: чим більший строк виконання опціону, тим більше шансів у його володаря реалізувати опціон, тому премія опціону збільшиться. Вважається, що премія для валюти з незначними коливаннями збільшується на 50 % якщо строк виконання зростає вдвічі.
Розрізняють три типи опціонів залежно від співвідношення поточної ціни та ціни виконання опціону:
1) опціон «at the money» (при грошах) — якщо ціна виконання опціону дорівнює поточному обмінному курсу;
2) опціон «out of the money» (без грошей) — якщо ціна виконання опціону на купівлю валюти вища від поточного курсу, а для опціонів на продаж — нижча від поточного курсу;
3) опціон «in the money» (у грошах) — якщо ціна виконання опціону при купівлі валюти нижча від поточного курсу, а при продажу валюти — вища від поточного курсу.
Тип опціону так само, як і інші фактори, є визначальним для його вартості.
Зазвичай вартість опціонів «at the money» та «in the money» вища, ніж для опціону «out of the money».
Зараз існує низка математичних моделей, які дають змогу трейдерам оцінювати опціонні премії:
*модель нейтрального опціонного хеджу (модель Блека – Шоулза);
*біномінальна модель;
*модель Кокса – Рубінштейна;
*модель Гармана – Кольхагена.
Усі моделі визначення ціни працюють з такими чинниками: *ціна виконання; *ціна базового інструменту; *час, що залишився до закінчення терміну; *процентна ставка; *волатильність.
Волатильність (Volatility) – міра швидкості зміни ринкових цін базового інструменту.
Волатильність вимірює зміну цін без врахування напряму їхнього руху.
З підвищенням волатильності зростає ймовірність зміни ціни базового інструменту щодо ціни виконання й опціон дасть виграш. Оскільки що більша волатильність, то більша премія. І навпаки, що менша волатильність, то нижча премія.

114.Опціонні ризики і коефіцієнти чутливості.
Власники опціонів несуть обмежений ціновий ризик. Левередж (ефект важеля) дає змогу отримувати великий (теоретично – необмежений) прибуток, але й також збільшує ризики.
Ризик продавця опціону дуже великий, особливо для продавців непокритих опціонів. Передусім це ризик зміни ціни базового інструменту.
Як для будь-якої фінансової операції, для операцій з опціонами характерні такі ризики за ступенем їхньої важливості: *Кредитний ризик, *Ринковий ризик, *Операційний ризик, *Стратегічний ризик.
Окремо до найважливіших опціонних ризиків належать:
*Ризик напряму – ризик, що залежить від руху ціни базового інструменту.
*Часовий ризик – ризик, що виникає з наближенням моменту закінчення опціону.
*Ризик волатильністі – ризик, зумовлений швидкістю зміни ціни базового інструменту.
Ці змінні або коефіцієнти чутливості позначають грецькими літерами та називають "греками" (Greeks) (таблиця).
Коефіцієнти чутливості З зміною чого пов'язані ризики
Дельта -Ціна базового інструменту
Гама -Дельта
Вега - Волатильність ціни базового інструменту
Тета - Час до закінчення терміну
Ро - Процентна ставка фінансування базового інструменту
Найбільше значення з цих коефіцієнтів має дельта, оскільки вона використовується в розрахунках під час хеджування позицій.
Якщо зміни ціни базового інструменту суттєві, окрім коефіцієнта дельта використовують й інші коефіцієнти чутливості. Коефіцієнт гама – швидкість, з якою значення коефіцієнта дельта зростає або зменшується за зміни ціни базового інструменту.(=зміна дельти опціону\зміна ціни базового інструменту) Коефіцієнт вега – міра чутливості ціни опціону до змін волатильності ринку, яка визначається як зміна опціонної премії на одиницю зміни волатильності.(=зміна опціонної премії\зміна волатильності) Коефіцієнт тета – характеризує швидкість, з якою крива ціни опціону наближається до лінії закінчення терміну.(=зміна опціонної премії\зміна часу до закінчення) Коефіцієнт ро – міра зміни опціонної ціни на елементарне прирощення вартості фінансування базового інструменту.(=зміна опціонної премії\зміна вартості фінансув базового інструменту)

115.Порівняльна хар-ка біржових і позабіржових опціонів.
Інституціональна класифікація опціонів:
♦ позабіржові опціони; ♦ біржові опціони.
Позабіржові опціони — виписуються клієнту банком або брокерською фірмою, пристосовані до вимог клієнта як за сумою, ціною (тобто обмінним курсом), величиною премії, так і за строком дії опціонного контракту, який може бути подовжений за згоди сторін (контракти не мають стандартних умов, а все залежить від взаємної згоди сторін).
Біржові опціони — це стандартні контракти, у яких зазначено вид опціону (кол або пут), ціну страйк, дату виконання, обсяги контракту, величину премії та якими торгують на біржах.
Біржові опціони мають такі особливості: обертаються на біржі, мають стандартні умови та гарантійні вимоги.
Дуже часто на біржах торгують голими, або непокритими, опціонами – опціонами, продавці яких не володіють базовими інструментами, якими вони торгують.
У день закінчення контракту, якщо власник опціону хоче виконати своє право купити/продати фін інструмент, він повідомляє про це клірингову палату. Остання випускає повідомлення про виконання (Assignment Note), яке зобов'язує поставити/прийняти фін інструмент згідно з контрактом.
Позабіржові опціони – інструменти, які є результатом індивідуальної домовленості, не мають стандартних умов і гарантійних вимог.

116.Стратегії торгівлі опціонами. Місце опціонів на ринку.
Для зменшення фінансового ризику інвестор звертається до опціоннш контрактів (опціонів). Слово «опціон» означає вибір. Право вибору надається покупцеві опціону. Володар опціону має право на здійснення операції з цінними паперами, але він не зобов'язаний цю операцію виконувати, оскільки опціон, як і ф'ючерс, є стандартизованою угодою. У ній вказуються кількість активів, ціна виконання контракту і дата здійснення операції.
Опціони бувають різними за своїми ознаками. Це насамперед тип опціону і позиція учасників угоди. Існують два типи опціону:
• опціон колл, тобто опціон на купівлю (опціон покупця);
• опціон пут, тобто опціон на продаж (опціон продавця).
Той, хто продає опціон, надає право вибору тому, хто цей опціон купує. Купуючи опціон колл, покупець набуває права купити у продавця опціону актив у встановлені терміни за ціною виконання або ж відмовитися від купівлі. Купуючи опціон пут, покупець набуває права продати продавцеві опціону актив у встановлені терміни за ціною виконання або ж відмовитися від такого продажу.