Шпора
1. Міжнар. фінанси, їх розвиток та функції
Фінанси — це ек. відносини, які пов'язані з форм-ням, розподілом і використ. централіз. і децентралізм. фондів гр.. коштів з метою виконання ф-цій і завдань держави та забезп. умов розшир. відтворення. Предметом вивч. фінансів як наук. дисципліни є питання розподілу обмеж. грош. коштів у часі та в умовах невизначеності. Фін. базуються на 3х аналіт «стовпах»: 1)оптимізація використ. гр.. коштів з урах. ф-ра часу; 2)оцінювання вартості активів; 3)управління ризиком, що включає і портфельну теорію. Поділяються залежно від масштабу їх ф-онування і від природи суб'єктів: Нац.-держ. фінанси: •не виходять за межі території однієї держави; •не залучають іноз. суб'єктів; •здійсн. на основі нац. законод.; •мають виключно внутрішньонац. х-р, який проявляється у: — вн. міжбанк. переказах; —розрах. між п-вами-резидентами; —вн.держ. кредити тощо. Особливості МФ. як ек. відносин полягають у їх відносній відокремленості від відносин розвитку вир-ва та руху капіталу (відгалуження частини коштів у нац. валюті на вн. ринку інших держ).
До основних чинників становл. та розвитку МФ можна віднести: *виникнення світових ринків, особливо товарних; *МПП; *інтернаціоналіз. і глобаліз. ек. зв'язків; *посилення інтеграційних процесів у політичній та соціальній сферах. Об'єктивною основою становл. і розв. МФ. є закономірності міжнар. кругообігу ф-онуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на другому — постійно з'являється попит на них. Ф-ції МФ:.1.Розподільна. Через механізм МФ здійсн. грош. розподіл і перерозп. світ. продукту. Розподіл та перерозподіл світ. продукту визначається: •об'єктивними закономірностями: —капітал спрямований туди, де найбільша норма прибутку; —важливим чинником руху капіталу є ризики, пов'язані з отриманням прибутку; —рух к-лів відображає також дію закону пропорц-го розвитку; •політикою (інтересами) суб'єктів міжнар. відносин. Політика (інтереси) суб'єктів міжнар. відносин та об'єктивні закономірності можуть збігатися або суперечити одне одному. 2.Контрольна. МФ, відображ. рух суп. продукту у грош. (універсальній, зіставній) формі. Це дає можливість здійснювати облік та аналіз руху світового сусп. продукту у гр. формі у будь-який час, на будь-якому етапі. Практична реалізація контрольної функці полягає в: —прийнятті подальших рішень щодо МФ; —розробленні поточної та стратегічної МФ політики. залежить від: — ступеня розуміння можливості реалізації МФ політики; —політики держав; —х-ру та рівня ек. розвитку держав; —тех. оснащення процесу збир та обробки інф.
МФ почали формуватися в період, коли ще: •складалися перші ознаки міжнар. товарообмінних відносин; •виникали зобов'язання сплатити данину; •почала застос. сплата контрибуцій, репарацій, різноманітних дарів тощо; •почала розвиватися торгівля між купцями не тільки в межах певних держав, а й з іншими кр.; •розроблялася монетна справа, карбування феодалами власних монет та їх псування; •розвивалася міняльна та вексельна справи (міняли та міняльні контори обмінювали іноз. монети на місцеві й були посер під час платежів); •стали надаватися перші грошові позики (поява банкірів).
2.МФ та їх складові. Світове фін. середов. та його взаємозв’яз. зі світовим ек. середов.
Фінанси — це ек. відносини, які пов'язані з форм-ням, розподілом і використ. централіз. і децентралізм. фондів гр.. коштів з метою виконання ф-цій і завдань держави та забезп. умов розшир. відтворення. Предметом вивч. фінансів як наук. дисципліни є питання розподілу обмеж. грош. коштів у часі та в умовах невизначеності Фін. базуються на 3ох аналітичних «стовпах»: 1)оптимізація використ. гр. коштів з урах. ф-ра часу; 2)оцінювання вартості активів; 3)управління ризиком, що включає і портфельну теорію Складові МФ: 1)світове фін. середовище, 2)МФ ринки або світовий фін. ринок, 3)міжнар. банківська справа, 4)міжнар. портфельні інвестиції, 5)фінанси ТНК. Фінанси поділяються залежно від масштабу їх ф-онування і від природи суб'єктів на міжнародні, та національно-державні. Світове фін. середовище скл. з таких ел-тів: 1)МФ ринки, 2)міжнар. банківська справа, 3)міжн портфельні інвестиції, 4)фін. міжнар.корпорацій 5)Світове середовище. Взаємозв'язок МФ і світового ек. середов. Світове фін. середов. стрімко змінювалося протягом останніх десятиліть. Його неможливо х-зувати без розгляду змін у світовому ек. середовищі та в структурі світової ек-ки. Післявоєнні зміни ек. середовища визначили новий етап форм-ня світового середовища, який продовжується й нині. Серед змін світового фін. середовища слід відзначити такі: *зростання ринку євровалюти, *розвиток заг. європ. ринку, *посилення ролі ТНК, *міжнар. фінансові кризи, низка нафтових криз, міжнародна криза заборгованості, *розпад комуністичної системи в СРСР й країнах Сх. Європи та їхній перехід до ринк. ек..
Х-р та напрями розвитку світового вир-цтва та торгівлі суттєво не змінюються з року в рік. Однак, з урах. довгостр. перспективи, зміни цих напрямків змогли вплинути на величину та структуру світових фін. потоків.
Основні тенденції стр-них змін світової ек-ки: *зміни у відношеннях між сировинними та пром. розвинутими країнами; *перехід промислово розвин. кр. від трудомісткого до наукомісткого вир-цтва; *підвищеня значення міжнар. руху к-лу, * зростання ступеня диверсифікації діяльності багатонац. Корпорацій, зокрема міжнар інвестув в СП та угоди про партнерство.
3. Суб’єкти МФ та їх хар-ка.
Суб'єкти: 1)держава; 2)МО ;3)юр. особи, серед яких особливе місце посідають: *ТНК; * ТНБ; *фінансово-кредитні орг-ції; *біржі; 4)фіз. особи.
Суб'єкти системи МФ з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.
Держава — це основний суб'єкт, що діє у сфері МФ і в особі державних органів (КМУ, МінФін, Мін. Закорд. справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем'єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнар. ек. та фін. конференціях, у діяльності МО, укладати міждерж. договори щодо експорту—імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждерж. угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інв-ня, фін-ня; здійснювати операції із золотом та дорогоц метал, емітувати державні казначейські зобов'язання, ЦП; забезпечувати фін. й іншими гарантіями операції різних юр. та інших осіб; надавати безплатну фін. допомогу. Центральні банки — це органи держ. рег-ня ек-ки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання гр. обігу, кредиту й вал. курсу, зберігання золотовалютних резервів. ЦБ є агентом уряду при обслуговуванні держ. бюджету. Основним завданням ЦБ є збереження стабільної купівельної спроможності нац. грош. одиниці та забезпеч. безперебійності грош. платежів і розрах. у країні
Функції ЦБ: •центральний банк має монополію на здійснення емісії готівкових грошей і організацію їх обігу; •є банкіром уряду; банк банків; •проводить гр..-кр. регулюв. і здійснює банківський нагляд. Міжнар. організації — це створені на основі міжнар. договору і статуту для виконання певних ф-ій об'єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнар. правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжнар. права. Поняття правосуб 'єктності включає: •правоздатність — здатність мати права та обов'язки; •дієздатність — здатність незалежно від інших суб'єктів здійснювати свої права та обов'язки. Міжнар. вал.-кред. і фін. організації (МФ організації) —це ек-ні орг-ції, створені на основі міждерж. угод для регулювання міжнар. вал. і фін.-кредитних відносин з метою стабілізації світової ек-ки.
Провідне місце серед МФ організацій посідають: МВФ, Банк міжнар. розрахунків, МБРР та його підрозділи, МАР, Міжнар. агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), ЄІБ, регіональні міжнар. банки розвитку країн, що розвиваються, ЄБРР, вал.-кред. й фін. організації ЄС та ін.
Інституційна структура міжнар. вал.-кред. і фін. відносин включає МО, які: 1)мають великі повноваження і ресурси, здійснюють регулювання міжнар. валютно-кредитних і фін. відносин; 2) існують як форум для міжурядового обговорення, для вироблення консенсусу і рекомендацій з вал. і кредитно-фін. політики;
3) забезп. збір і поширення статист. та науково-дослідної інфо. з актуальних вал.-кредитних і фін. проблем та ек. в цілому. Виникнення міжнар. фін. інституцій зумовлене причинами, до яких відносять: •посилення процесів глобалізації ек-ки, створення ТНК і ТНБ; •розвиток міждерж. регул-ня світогосп. зв'язків, у т.ч. валютно-кредитних і фінансових відносин;•необхідність спільного виріш проблем нестаб-ті світової ек-ки, куди входять світова вал. система; світові ринки валют, кредитів, ЦП, золота.
4.Міжнародне фінансове право.
МФ право – це сукупність закріплених юр. норм та принципів, які регулюють МФ відносини. МФ право необхідне для упорядкування МФ механізму. Складається з двох підсистем: 1)фін. права на міждерж. рівні (МВФ) 2)норм нац. фін. права окремих країн, що регулюють МФ відносини цих країн і повинні узгоджуватись з міждерж. нормами. МФ право – частина міжнар. дипломат. та ек. права і формується у вигляді:
1)двостор. і багатосторонніх угод, яких мають дотримуватись суб’єкти міжнар. відносин, 2)міжнар. звичаїв 3)актів міжнар. конференцій і нарад 4)окремих документів МО
Міжнар. конвенції – це угоди між суб’єктами міжнар. права для регулюв. відносин між ними через створення взаємних прав та обов’язків.
МФ право може підлягати регламентації міжнар. публічн. права та міжнар. приватного фін. права.
Норми та джерела МП у сфері МФ: • деякі статті «Статуту Міжнар. суду ООН»; •«Статуту ООН» від 26.06.45 року; •«Декларації про принципи міжнар. права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між держ. у відповідності з Статутом ООН» від 24.10.70.
Норми регулюв. міжнар. приватн. фін. права подано в таких нормативних актах: •ЗУ «Про дію міжнар. договорів на території України» від 10.12.91 •ЗУ«Про міжнар. договори У.» 2004; •ЗУ «Про ЗЕД» 1991; •ЗУ «Про режим іноз. інвестування» 19.03.96; •Цивільний кодекс У.
Основою успішного ек. розвитку є формування стабільної фін. системи, що відповідає рівневі розвитку прод. сил і суп. відносин. Фін. політика як частина системи управління фінансами спрямована на забезпеч. збаланс зрост фін. рес-сів в усіх ланках фін. сис-ми країни, на створ фін. умов для реалізації завдань соціально-ек розвитку.
5.Сис-ма МФ, яка регулює фін. діяльність суб’єктів МФ.
Міжнар. конвенції (договори ) – угоди між суб’єктами міжнаро. права для регулюв. відносин між ними через створ. взаємних прав та обов’язків. Сис-ма міжнар. договорів щодо фін.діяльності: *Угоди про створ. міжнар. (регіональн.) орг-цій, основним предметом діяльності яких є забезпечення міжнар. вал.–кредитних відносин (включаючи норми, викладені в уставах вказаних організацій), *Міждерж. міжнар. та регіональних орг-цій : •Договір про створення МФВ ( 1944 ); •Договір про заснування ЄЕС(1957), •Договір про заснування Європ. фонду вал. Співроб. (1973), •Єдиний Європ. акт ( 1985 ), •Договір про ЄС (1993); *Угоди про міжнар. розрахунки, тобто про порядок здійсн. розрахунків за торгові та неторгові операції в сфері МЕВ: Платіжні угоди, в яких держави висловлюють свою волю відносно платежів у вільно або обмежено конвертованих валютах у відповідності з законод., що діє в країнах – учасницях угод: •Договір про товарообіг та платежі між СРСР ( Росією ) і Японією (1991), Фінляндією (1989), Болгарією (1990); •Протокол про врегулюв. розрахунків та платежів між Росією та КНР ( 1990); *Клірингові угоди про взаємний зарах. боргів та вимог по зовн.ек. операціям між державами без переказів валюти; *Платіжно- клірингові угоди: •Договір про товарообіг та платежі між Рос. і Яп. (1991). •Міжнар. кред. угоди, тобто міждерж. угоди про надання кредитів, в т.ч. угоди про синдиковані кредити, у визначеній валюті чи міжнар. рахунковій одиниці (ЄКЮ, СРД), або про поставку товару у кредит: •Угода про держ. кредит для поставок з КНР в СРСР ( Росію ) товарів (1991); *Міждерж. угоди про інвестиції: •Єдиний інвестиційний кодекс Андської групи країн; •Сеульська конвенція про заснування Міжнар. агенції щодо гарантій іноз. інвестицій ( 1985); *Міжнар. угоди про забезпеч. фін. зобов’язань суб’єктів МФ діяльності: •Конвенція ООН про міжнар. перевідні векселі і міжнар. прості векселі (1988); •Женевська конвенція про одноманітний закон про перевідний та простий вексель (1930); •Женевська конвенція щодо колізій законів про перевідний та простий вексель (1930);
Проблем ефективності дії міжнар.угод, що регламентують МФ діяльність
*Міжнар. угоди розділяються по ступеню ефективної дії в залежн. від держ. органу (президент, уряд, державні відомства іт.д. ), від імені якого укладалася угода. *Сфера дії міжнар. норм може бути обмежена в залежності від регіону, у якому визнано її дію. *Ефективність дії міжнар. норм, на які посилаються суб’єкти МФ діяльності, може бути обмежена їх різним статусом по віднош до сис-ми внутр. права різних держав: •Ефективність дії міжнар. норм може бути знижена в результаті не однообразного їх створення, тобто в тому випадку, коли держ. заявляє про якісь обмовки відносно дії міжнар. норм. *В сферу компетенції нац. судових органів не входять ф-ції відносно сфери діяльн. законод. та виконав. влади нац. держави (в т.ч. нац. банку ), - відповідно суди не можуть не тільки розглядати спори між суб’єктами МФ діяльності, але й роз”яснювати положення міжнар. договорів, в яких приймають участь державні органи.
6.МФ політика та її складові.
МФ політика—це сук-ність заходів, спрямованих на мобілізацію фін. ресурсів, їх розподілення та використ., яких вживають учасники МФ відносин для виконання ними їхніх ф-цій. Фін. політика держави — це самост сфера діяльн її уряду, пов'язана з фін. відносинами. МФ політика є частиною ек. політики і юридично оформл в нормах і принц МФ права.
Метою МФ політики є найбільш повна мобілізація фін. рес., які є необх. для задовол. насущних потреб розвитку сус-ва. Головними завданням МФ політики є забезп. відповідними фін. рес. тієї чи іншої міждерж. програми ек. та соц. розвитку. Форми реалізації МФ політики: 1)планування 2)укладання міждерж. угод 3)видання нормат актів 4)оперативне управління та контроль з боку компетентних держ. органів Види МФ політики: 1)Поточна: •валютна політика, яка вкл. дисконтну та девізну політику •девальвац. та ревальвац. Нац. валюти •політика валютних обмежень •диверсифікація вал. курсів •податкова політика •кредитна політика 2) довгостр.
Розроблення та успішне проведення фін. політики можливе тільки за умов наявності в уряду програми суп. розвитку з виділенням інтересів усього суп-ва та окремих його груп, х-стикою поточних та перспективних завдань, визначенням термінів та методів їх вирішення. Результативність фін політики тим вища, чим повніше вона враховує потреби суп. розвитку, інтереси усіх верств суп-ва, конкретні історичні, етичні та соц. умови. Компоненти фін політкики: •бюдж. політ.; •податк. політ.; •інвестиц. політ.; •гр.-кред. політ.; •цінової політ.; •соц. політ.; •митної політ.; •політики у сфері МФ.
7.Валютна політика та її форми.
Одне з провідних місць у форм-ні ек. сильної, сталої та промислово розвиненої сучасної держави займає вибір валютної політики, яка враховувала б усі тенденції вал. ринку. Валютна політика - певний симбіоз дій ек. та зовн.ек. політики держави, які скл-ються з урядових дій щодо вн. та зовн. вал. відносин. Ці дії мають справляти певний вплив на валюту, вал. курс, вал. операції, тобто на все, що так або інакше пов'язано з цим сектором ек-ки.
Вал. політика держави здійснюється її урядом, нац. банком, а також центр. фін. органами. Реалізація вал. політики визначається тими завданнями, які ставить перед собою держава при здійсненні своєї політики в цілому. Вал. політика повинна забезпеч. збалансованість макроек.та мікроек. цілей.
Стабілізація вал. курсу будь-якої нац. грош. одиниці неможлива без здійснення заходів вал. контролю і вал. обмежень. 1)Сутність вал. обмежень полягає в установленні певних меж щодо здійсн. різних операцій з вал. цінностями при міжнар. платежах; інвестуванні; купівлі-про-дажу валюти; ввез., вивез., переказуванні або пересиланні вал. цінностей у країну чи за її межі тощо. Ці обмеження є законодавчою та адміністрат. регламентацією за допомогою лімітув-ня, ліцензув-ня чи навіть заборони проведення зазначених операцій. 2)Вал. контроль — це контроль дотримання вал. законод., за порушення якого передбач. відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Сутність вал контролю полягає в забезпеч. дотримання вал. законод, а основне завдання—у недопущенні незаконного відпливу к-лу з держави за кордон. Об'єктом вал. контролю є вал. операції за участі резин. і нерезид.. Осн. орган вал. контролю — Нац. банк. Агенти вал. контролю — податкові та митні органи, а також інші орг-ції, які відповідно до законод. здійснюють функції вал. контролю. Вал. обмеження мають на меті: *забезпеч. держави валютою; *підтримання вал. курсу нац. грош. одиниці; *підтримання ПБ.
В умовах вал. регулювання регламентується діяльність вал. ринку. Основні зусилля спрямив. на забезпеч. стабільності вал. курсу грош. одиниці держави. Певна жорсткість вал. регулюв. в У. є вимушеною в нинішніх умовах ек. перетворень. Вал. обмеження відзначаються певним дискримінаційним х-ром, оскільки сприяють перерозподілу вал. цінностей на користь держави чи певних п-в за рахунок інших п-в, головним чином великих експортерів. Звісно, обов'язковий продаж ч-ни вал. надходжень є вимушеним заходом, оскільки відмова від нього вже негативно позначилася на стані вал. ринку.
8.Кредитна пол.-ка як складова МФ пол.-ки.
Грош-кр політ – проведені державою та її органами заходи впливу щодо функц-ня грош. і фінанс. кредит. системи, грош. обігу і кредиту з метою забезп ефект розвикту ек-ки, викон програм соц. розвитку, фінанс. стабільності, ефект використ кредит. ресурсів. Грош.-кредит. політ націлена на: забезпечення стійкості грош. обороту, оптимізацію обсягу і структури грош. маси, керування емісією грошей, ф-ня та ефективне в-ня кредит. ресурсів, регул-ня інфляції, досягнення стабіл. обмінного курсу нац. грош. одиниці, забезп своєчасності та безпер розрахунк.-платіж операцій у галязух ек-ки, регул-ня банк. системи, керування діяльністю фінанс. ринку, регламентацію емісії і розміщ держ. і корпорат ЦП та їх обігу.
Дві групи інструм, за допомогою яких здійсн комплекс заходів для реалізї цілей гр-кред політ —інструменти прямого та опосередк впливу.
До засобів прямого впливу можна віднести: механізм готівк емісії; встановля межі кредиту централ. банку, що надається урядові та банк. установам; пряме регул-ня позичк операцій банків, визначя маржі, вартості кредитн ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроек. політики для фінансування окремих галузей ек-ки, обмеження споживчого кредиту. Інструменти прямого впливу дають необхідний ефект, коли їх використовують у комплексі із заходами опосередкованого впливу на систему грош. обігу.Система опосередк регул-ня грош. обігу є елементом ек. методів ДРЕ; осн. ек. засобами та методами грош.-кредит. політики є регул-ня обсягу грош. маси через: визначення та регулюв норм обов'язк резервів для комерц. банків і фінанс-кредх установ; % політика; рефінанс комерц.банків; управління золотовал резерв; операції з ЦП на відкри ринку; регул-ня імпорту та експорту капіталу.
Кредитна політика широко використ. державою в процесі ДРЕ. Кредитна політика націлена на: *забезпечення стійкості грош. обігу; *оптимізацію обсягу і стр-ри грош. маси; *керування емісією (випуском) грошей; *форм-ня та ефективне використ. кредитних ресурсів; *регулюв. інфляції; досягнення стабільного обмінного курсу нац. грош. одиниці (гривні); забезпеч. своєчасності і безперебійності розрахунк.-плат. операцій у галузях ек-ки; *регулювання банк. системи (комерційних і держ. банків); *керування діяльністю фін. ринку; *регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів та їх обігу (курсу купівлі і продажу).
9.Податк. політика як складова МФ політики.
Податк. політика (ПП) будується на поєднанні інтересів держави і платників податків — юр. і фіз.осіб. ПП втілюється у відповідній податк. системі. Напр., в У. вироблені певні принципи і підходи до побудови цієї системи.
Податки являють собою обов'язкові платежі юр. і фіз. осіб до бюджету. За ек. змістом податки відображають фінанс. відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодерж. централізов фондів грош. коштів, необх для викон держ її ф-цій. На відміну від фінансів загалом ці взаємовідносини мають односторонній характер — від платників до держави. Податкова система — це сукупність установлених у країні податків і обов'язкових платежів податкового характеру та механізму їх справляння.
Осн. принципами побудови податк. системи нашої держави є: *удосконал. податк. законодавства; *оптимізація подат. бази. її основою мають бути прямі податки, оскільки непряма с-ма оподатковув. призводить до збільш. податк. тягаря; *оподатк не повинне мати конфіскаційного хар-ру; *тільки зрост нац. багатства і підвищ індивід доходів населення сприяє стабільному збільше податк. бази; *мінімізація будь-якого можливого рушійного ефекту від введення будь-якого нового податку, оскільки високі податки можуть призвести до відпливу капіталу за кордон; *зручність стягування податків для держ. і платників податків; *оптимізація податк. пільг; *здійсн. ефективн і дієвого контролю за дотрим податк. законод., взяттям на облік, переобліком і зняттям з обліку платників податків; * створення умов, за яких платникові податків важко і невигідно ухилятися від сплати податку; *реструктуризація в необх. випадках заборгов за платежами до бюдж..
Держава зацікавлена в достатності оподатк. Це обумовлено забезпеч. надходж до дохідної частини бюджету обсягу фін. ресурсів, достатнього для виконання обов'язків держави, визначених Конституцією. Водночас держ. повинна запобігати можливим негативним наслідкам, якщо введення певних податків і їхні розміри можуть негативно вплинути на мотивацію до відкритої та ефективної діяльності підприємств сфери матеріального вир-ва.
