10.Валютне регулювання.
Валютне регул-ня - діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валют. відносин ек. суб'єктів та їх діяльності на валют. ринку. Стабілізація валют. курсу нац. грош. одиниці неможлива без здійснення заходів валют. обмежень. і валют. контролю. Валютні обмеження – установлення певних меж щодо здійснення різних операцій з валют. цінностями при міжнар. платежах; інвестуванні; купівлі-продажу валюти; ввезенні, вивезенні, переказуванні або пересиланні валют. цінностей у країну чи за її межі... Ці обмеження є законодавчою та адмін. регламентацією за допомогою лімітування, ліцензування чи заборони проведення зазначених операцій. Мета: 1)забезпечення держави валютою, 2) підтримання валют. курсу нац. грош. одиниці, 3) підтримка платжіного балансу. Валют. контроль – це контроль дотримання валют. законодавства, за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Осн. завдання – недопущення незаконного відпливу капіталу з держави за кордон. Об’єкт – валют. операції за участі резидентів і нерезидентів. Осн. орган – нац. банк. Агенти – податк. та митні органи + ін. орг-ії, що здійснюють ф-ції валют. контролю.
Осн. обмеження, що визначають заг. принципи валют. регул. і валют. контролю: 1) централізація валют. операцій у центр. та уповноважених комерц. банках, 2) ліцензування валют. операцій, 3) обмеження конвертованості валюти, 4) обов’язкове декларування заруб. авуарів, 5) контроль за валют. позиціями комерц. банків, 6) ізоляція внутр. ринку нац. валюти від зовнішнього...
Відповідно до ПБ виділяють 2 осн. сфери валют. обмежень: поточні операції та фінанс. операції.
Серед інструментів валют. регул-ня можна виділити також: 1) курсову політику (девальвація - зниження офіційного курсу нац. валюти для стимулювання експорту і стримання імпорту; ревальвація - підвищення курсу з протилежною метою). 2) облікову (дисконтну) політику - підвищення/зниження дисконтної (облікової) ставки емісійного банку з метою впливу на рух заруб. короткострок. капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку в період кризи ПБ, центр. банк стимулює приплив капіталу з країн, де вона нижча, а це сприяє поліпшенню платіжного балансу.3) валютну інтервенцію (девізну політику) - пряме втручання НБУ чи казначейства у валют. ринок, тобто купівля-продаж на ньому валюти. НБУ купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна, продає – коли попит більший і нема достатньої пропозиції. 4) регулюв сальдо ПБ. 5) ф-ня та використя золотов. резервів.
11.Сутність глобалізації. Глобальні виклики світової ек-ки.
Глобаліз. за своєю суттю є більш високою стадією інтернаціоналіз., вона перетворює світове госп-во на єдиний ринок тов./посл., к-лів, роб. сили та визначає процес швидкозростаючих взаємозв’язків і взаємозалежностей між нац. ринками товарів і роб. сили, а також вал. і фін. ринками.
На мікрорівні – інтенсифікація залучення фірм до міжнар. операцій. На макро – розшир та поглибл. світогосп. Зв’язків
Прояви глобаліз у МФ відносинах: 1. Всі країни світу об’єднуються у міжнар. вал. сис-ми під егудоюю міжнар кредитн. Інститутів (Європ вал. сис-ма); 2)міжнар фін рики, ПБ країн віддзеркалюють економ і політ стан світу; 3)діяльн. банків набуває транснац. х-ру; 4)велика к-ть фін інструментів та їх похідних
Глобальні виклики світової ек-ки: 1)глобалізація світових ринків, що призводить до лібералізації МТ. Успішне завершення Уругв раунду багатост перегов з питань лібераліз МТ створює нову ситуацію в цій сфері. Незваж на певну суперечл підсумкових документів, включення в них таких питань, як торгівля послугами, проблеми інтелект. власності, торгов аспекти інвестицій, означає не тільки подальшу глобаліз найдинам сегментів світ. ринку — ринків послуг і технології, а й уніфікацію інвестиц. клімату для ТНК, усунення бар'єрів для їхніх операцій, необхідність для більшості 2)глобальний електронн лекційний зал. Оперативність обміну знаннями, інфо. становить на сучасному етапі найважли чинник зроста ек-ки, який визначає уніфікацію освіти і підготовки роб. сили, орієнтацію цього процесу на найвищі світові стандарти. 3)фінансова глобалізація. Величезні фінансові ресурси ТНК і ТНБ, небачені за рівнем інтенсивності транскордонні фін. трансакції цих суб'єктів, поява нових механізмів та інструментів МФ операцій і формування глобального фін. ринку, через який здійснюється перерозподіл колосальних фін. ресурсів, 4) зростання конкуренції на міжнар. ринках 5)інтеграція міжнар. ринків к-лу (поява євро змінила роль європ. фін. ринків) 6)конвергенція міжнар. фін. ринків (фін. ринки втрачають межі, банки можуть здійсн. інвестиції і страх-ня) 7)конкуренція міжнар. фін ринків. 8)комп’ютериз та інформатиз ринків
Глобаліз світової ек-ки, глибокі структурні зруш. спричинені розгортанням інновац. процесу і діяльності ТНК, потребують не тільки гранично мобілізації всіх рес-сів і можливостей країн, а й макс використ переваг МПП, відмови вії автаркічного розвитку, інтеграції у світове госп-во.
Глобаліз світової ек-ки, прискорюв зрост конкуренції, розвитком технолог., лібераліз ек-ної політики та ін. ф-рами, спричинює відносне зменш значення нац. держав як основної ланки ек-ної діяльності. В ситуації динамічної транснац-ії, виникн глоб фірм і глоб за х-ром галузей створюються нові умови, за яких фор-ня багатогалуз госп. комплексів навіть у найбільших країнах з самого початку має орієнтуватися на участь у МПП. Змінюючи х-р ек-ного зростання і напрями використ порівняльн переваг, глобаліз веде до того, що розвиток окремої галузі виходить за межі окремих країн.
Взаємозаль країн стає однією з найістотніших рис процесу глобалізації світової ек-ки. Така взаємозал дедалі більшою мірою зумовлює координацію діяльності держав у вирішенні не тільки політ, еколог або ек проблем, а й інших глоб проблем, передусім гуманітарних, пов'язаних із загальнолюдськ цінностями і правами людини.
12. Чинники глобалізації світових фінансів. Наслідки фінансової глобалізації.
Глобалізація – вища стадія інтернаціоналізації, що перетворює світ. госп-во на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, роб. сили. Г. визначає процес швидкозростаючих взаємозв’язків і взаємозалежностей між нац. ринками товарів, роб. сили + валют. та фінанс. ринками. Чинники Г. світ. фінансів: 1.Інтернаціоналізація світового госп. життя. Інтенсифікація ек. зв’язків між країнами, нац. компаніями та активізація міжнар. в-цтва ТНК потребували нового фінанс. середовища => якісні перетворення в міжнар. валютно-кредит. відносинах + переплетіння та доповнення нац. ринків позичкових капіталів + інтеграція та глобалізація фондових ринків + зростання міжнар. банк. операцій, створення всесвітньої мережі філій ТНБ. 2.Поширення науково-технічних досягнень. Комп’ютеризація фінанс. сфери, динамічний прогрес телекомунікацій привели до форсованого розвитку світ. фінанс. системи => „банк. революція”, підвищення якості обробки фінанс. інформації, забезпечення високої швидкості здійснення міжнар. операцій та переміщення ресурсів між окремими сегментами фінанс. ринку. 3.Лібералізація міжнар. валютно-кредитних відносин та фінанс. ринків. Фінанс. конкуренція між країнами посилює тенденцію лібералізації. Цей процес: 1)охоплює дедалі більшу к-сть країн, 2)поширюється на нові, складніші сфери ек. відносин (від товарних ринків до ринків послуг, капіталів, фондових ринків). Дерегулювання ринку капіталу дало можливість власникам фінанс. активів швидко переводити їх з однієї країни в іншу і, таким чином, оперувати по суті у глобал. фінанс. середовищі. 4.Зростання інтеграції нац. ринків грошей та капіталу. => виникла глобальна фінансова архітектура. Прогресуюче взаємопереплетіння нац. фінанс. ринків, зменшення бар’єрів між внутр. та міжнар. фінанс. ринками дало змогу величезним ресурсам грошей та капіталу вільно рухатися між різними сегментами світ. фінанс. системи. Наслідки фінанс. глобаліз: 1)стрімке зростання світ. фінанс. потоків, різке збільш обсягів міжнар. руху капіталу, розшир масштабів міжнар. кредит. та фондових ринків; 2)поява нових фінанс. інструментів, чому сприяють процеси фінанс. інновації (пр., брокерські рахунки управління готівкою, процентні свопи, звільнені від податку облігації з плаваючою ставкою...); 3)інтенсифік потоків ПІІ; 4)виникнення світової мережі фінанс. центрів, яка об’єднує провідні фінанс. центри – Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих.; 5)зрост ролі таких суб’єктів глобал. фінанс. середовища, як великі інституційні інвестори (пенсійні, страхові фонди, інвестиц. компанії, взаємні фонди).
13. Еволюц світ фін архітект. Глобаліз фін ринку і фін революц. Фіна іннов фін інстр та технол
З 1980 р. система фін ринків стала функціонувати на глобальному рівні. Виникла світова фінансова мережа, яка об'єднала провідні фінансові центри різних країн: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують із фін активами, які втратили нац належність і прямують до районів сприятлї господ кон'юнктури.
Зміцнення зв 'язків між зазначеними центрами, по суті, означачо фінансову революцію, яка має три ключові аспекти: по-перше, глобальна присутність міжнар фін інституцій; по-друге, міжн фіна інтеграція; по-третє, швидкий розв фін інновацій.
*Особливого значення набуло формування системи міжн фін інституцій, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН — МВФ, МБРР, регіональні фінансові інституції, що виникли внаслідок завоюв політичної незал країнами «третього світу» й у зв'язку з необхідністю виріш їхніх ек проблем.
*Провідні країни світу — США, Великоб, Японія значно послабили державний контроль над рухом капіталу. Великобр зняла цей контроль у 1979 p., а в 1986 р. в країні було проведено реформув ринку акцій — так званий великий шок. США у 1980-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочали лібералізацію внутрішніх фін ринків. Наслідком стало значне розшир фін ринків цих країн, посилення взаємопрон та переплетення нац фінансх капіталів, які почали більш вільно пересуватися з внутр ринків на світові, і навпаки.
*Міжнар фінансова інтеграція сприч глибокі якісні зміни у фінансових технологіях. З'явилися фінансові інструменти. Прискоря руху потоків капіталів відбув також завдяки запровадж новітніх технологій у галузі телекомун. + зростання фінансових інновацій.
Фінанс інновація — це нові фінансові інструменти та фінансові технології.
Фіна інструменти поділяються на: • концептуальні засоби — поняття і концепції, що лежать в основі фінанс як неформальної дисципліни (теорія вартості, теорія хеджу-вання й ін.); • фізичні засоби — інструменти і процеси, які можна використати для досягнення якої-небудь конкретної мети (інструменти — звичайні акції, цінні папери з фіксованим доходом і т. п.; процеси — електронна система торгівлі цінними паперами й ін.).
До нових фінансових інструментів належать брокерські рахунки управління готівкою, облігації, забезпечені пулом іпотек, процентні свопи, конвертовані облігації з правом дострокового погашення, звільнені від податку облігації з плаваючою ставкою і ще багато інших.
Фінансова технологія — це економічна і фінансова теорія, математичні й статистичні методи, обізнаність про готові фінансові розробки, комп'ютерна та телекомунікаційна техніка і тип. Прикладом нових фінансових технологій виступає поява на Нью-Йоркській фондовій біржі комп'ютерної системи для поточного звіряння обсягу купівлі і продажу, відомої під назвою ДОТ-системи (Designated Order Turnaround (DOT) System).
Технологічні інновації прискорили і посилили процес глобалізації. Так, нові засоби зв'язку підвищили швидкість здійснення міжнар операцій та сприяли збільш їх обсягу, зокрема через створення розрахо-платіжних систем СВІФТ, ТАРГЕТ тощо.
Процес розробл нових фінанс інструментів і операці схем (нових фін технологій) має назву фін інжиніринг.
14. Координац політики країн у глоб фін середовищі.
Сучасна глобальна фінансова архітектура стратегічно важливим завданням визначає розробку і здійснення ефективної національної політики у галузі фінансів на основі детального аналізу сучасних геофінансових процесів з урахуванням актуальних чинників розвитку світової фінансової кон'юнктури. Для країн, що розвив, зокрема й для України, ця політика має бути спрям на інтеграцію країни у світове співт-во як рівноправного учасника, що передбачає розробку стратегії мінімізації ризиків і втрат, пов'язаних з виходом на міжнар арену в умовах вимушеної відкритості ек-ки й максимізації можливих вигод від цього.
Сучасними реаліями світової ек-ки є піднесення америк долара, євро та японської ієни. Саме ці світові валюти, подолавши вузькі для них рамки націон ринків, забезпечують обіг переважної частини реальних активів у світі. Тому зараз фінансовий світ як ніколи близький до відмови від нац платіжних засобів й прийняття однієї зі світових валют. За цих умов треба чітко розуміти, що система світогоспх зв'язків, що сторіччями будувалася на ідеї нац господарства, із введенням "політичної" валюти як законного платіжного засобу в інших країнах, кардинально змінює свої характеристики. Вихід грошової одиниці (нехай навіть і світової) за межі країни й витиснення внутрішніх грошей в деяких державах ускладнює проблему обліку реальних активів цих країн. З іншого боку, використання іноземних грошей для обслуговування внутрішнього господ обігу фактично змінює ек суверенітет майнових відносин у націон економіках і діє як прихований чинник зміни ек відносин і політичної системи.
Поширення сфери обігу світових грошей за межі країн-емітентів й формув політичної валюти було об'єктивно зумовлено пошуком їхнього додаткового забезпеч після відмови від системи "золотого стандарту" у 70-х роках XX ст., прагненням зробити дані гроші більш повноцінними за рахунок пошир сфери обігу не тільки на товарні потоки, а й на рух інвестиційних ресурсів. Саме з цим в сучасних умовах пов'язано завдання прискор лібералізації глобо ринку капітальних активів та інтенсифікація процесів залуч націон капітальних активів на відкритий світовий ринок.
Найбільш імовірним шляхом досягнення зазначеної мети є кредитування створення капітальних активів національних економік, тобто формування нового світового ринку позичкових капіталів, що забезпечує "накачку" нестабільних ринків порівняно дешевим грошовим капіталом і, головне, перерозподіл на цій основі заборгованості, забезпеченої капітальними активами на користь країн-емітентів світових валют. При цьому, з одного боку, втрачається взаємозалежність національного капіталу, який в умовах кризи конвертується у світову валюту і залишає країну, з іншого боку - зменшується ринкова вартість капітальних активів боржників, що робить їх більш легким здобутком для іноземних інвесторів.
Фінанс глобалізація пов'язана з перетворен ням фінансових послуг у найбільший сегмент міжнар ринків, що швидко зростає, спонукаючи внутрішню перебудову сучасних ринків капіталу, яка неминуче відбивається на стійкості національних фінансових систем.
15. Світові фінансові кризи та їх особливості.
СФК – загострення вал суперечностей, різке порушення її функціонув, що проявляється у невідповідності структ принципів організації світ вал мех-му зміненим умовам вир-ва. Види СФК: 1)локальні – уражають окремі країни чи групу країн навіть в умовах відносної стабільності світ вал системи.(Після II світ війни – Фр, Великобр, Іт). 2)циклічні вал кризи – прояв ек криз. Спец ва кризи викликані ін факторами: криза плат балансу ,надзвичайні обставини. Криза золотомонетного стандарту – 1913 – 1922; Генуезька вал сист 1929 – 1936, Бреттон-Вудська – 1967 – 1976. СФК веде до скасування старої валюти та заміни її новою, яка забезп відносну вал стабілізацію.
Складові фінанс. кризи: 1. Валютна криза. Різке загострення ситуації на валют. ринку; проявляється в різних коливаннях курсу грош. одиниці, у значному скороченні золотовалют. резервів, серйозному погіршенні валют. ліквідності держави. Ознаки: зниження курсу нац. валюти (девальвація); можливе посилення валют. обмежень; погіршення рахунку поточних операцій; «втеча» капіталу і дефіцит рахунку по капітальних операціях. 2. Банківська криза – х-зується ситуацією, де фактична чи потенційна банк. паніка чи «провали ринку» приводять до вимушеної зупинки банками внутрішньої конвертованості своїх зобов’язань чи до втручання уряду для запобігання дестабілізації банк. системи. Ознаки: масове вилучення внесків із комерційних банків, ріст фінанс. банкрутств; підвищення ставки позичкового %; різке скорочення обсягів банк. і комерц. кредитів. 3. Боргова криза – неспроможність країни обслуговувати свій суверенний чи зовнішній борг. Сучасні економісти все частіше поділяють фінансові кризи на циклічні та специфічні. За теоріями циклів, циклічна фінансова криза виникає внаслідок заг. ек. спаду країни, що зумовл падінням ефективності відтвор. Специфічні фінансові кризи безпосередньо не пов’язані з циклічністю ек. розвитку – вони викликані негат наслідками глобаліз та недосконал, а іноді й низькою ефективн держ. управл.
Осн особливості світ вал кризи (1929 – 36): 1)циклічний характер, оскільки вал криза була наслідком глибокої ек і грош-кред кризи. 2)структурний хар-р, адже осн принципи світ вал сист, що ґрунтувалася на золотому стандарті, зазнали поразки. 3)велика тривалість. 4)тяжкі наслідки кризи для економік країн світу: курс деяких валют знизився на 50-84%; операції з міжн кредитування були припинені через масове банкрутство іноземних боржників (Нім, Австрії, Турречини). Утворилася висока маса «гарячих» грошей, які стихійно переміщувалися з однієї країни в іншу в пошуках спекулятивних прибутків.
16. Зовнішня заборг та її показники.
Зовнішній борг — це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій, ніж гривня, і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (взяття зобов'язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як суму фінанс зобов'яз країни перед іноз кредиторами.
За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовн боргу для національної економіки, за якими можна порівнювати стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них;
1. Віднош загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — EDIT/XGS. При перевищенні критичної відмітки у 275 % може частково або повністю списуватися зовнішній борг країни.
2. Віднош загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — EDIT/GNI. Цей показник є найбільш всеохопним. Разом із наступним показником він визначає можливість країни без особливих труднощів обслуговувати свій зовнішній борг. Критичним названий показник вважається при значенні 50 %. Якщо зробити глобальне зіставлення трьох континентів, то на Європу, Північну Америку та Азію припадає відповідно 35 %, 25 % і 25 % світового ВВП;
3. Віднош платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — TDS/XGS. Витрати з обслуговування зовнішнього боргу включають усі платежі, які здійснюються позичальником, а саме: основний борг, проценти і комісії.
4. Віднош платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT/GNI. Середній показник по країнах з перехідною економікою — 1,0 %. Найвищий показник у цій групі — в Угорщини, найнижчий — в Албанії та Таджикистану.
5. Віднош офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ EDT показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку частку) для погашення зовнішнього боргу. Високі показники мають Ботсвана (700 %), Ліван (390 %), Естонія (250 %), Мальта (243,5 %) і Латвія (176,5 %).
6. RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг.
7. Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.
8. Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.
9. Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.
Деякими країнами також використ такий показник, як зовн борг на душу населення. Він дає уявлення скоріше про зовнішньоек залежність країни, ніж про абсолютне значення зовн боргу.
Для оцінювання платоспроможності окремої країни використ показник норми обслуг держ боргу (НОБ): НОБ = СП:СВ-100% , де СП — сума платежів, яку країна має виплатити іншим державам за певний період; СВ — сума іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та послуг.Якщо НОБ перевищує 20 %, то дана країна є неплатоспроможною.
Показник міжнар валютної ліквідності (МВЛ) оцінює стан сукупної платоспромі країн світу чи окремого регіону: МВЛ = ВР:ІР-100% , де ВР — золотов резерви центральних банків країн світового співт-ва; IP — сума річного імпорту товарів та послуг.
17. Зовнішній борг та можливі наслідки його існування для країни.
Зовнішній борг — це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій, ніж гривня, і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (взяття зобов'язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як суму фінансових зобов'язань країни перед іноземними кредиторами.
Проблема боргу не є перманентною, вона змінюється, що потребує своєчасного корегування старих і вироблення нових підходів. Один з останіх представлений теорією «боргового навісу», за якою країна-кредитор, раз почавши надавати кредити, вже не в змозі зупинитися. В разі неплатоспроможності звичайного боржника, його банкрутство для кредиторів вигідніше, ніж пролонгація боргу. Державний борг фактично незабезпечений нічим (може виплачуватися лише з експортної виручки та ВВП у порядку пріоритетності з ін цілями держави). Позикодавець може розраховувати лише на суму потенційного трансферту (частину держ доходів, яка буде спрямована дебітором на погашення свого боргу. Тож оптимальною стратегією кредиторів є проведення реструктуризації боргу з продовженням кредитування.
Осн шляхами конвертації проблемних борг зобов’яз є такі: списання боргу, викуп боргу, сек’юритизація, конверсія боргу.
