Протягом більш ніж 20 років абсолютним лідером з капіталізації залишаються США (від 30 до 55 % світової капіталізації у 1980— 2002 pp.) Проте був коротенький період, коли на перше місце з капіталізації вийшла Японія (1988—1989 pp.). Причинами того були: 1) над спекулятивне розбухання фіктивного капіталу в Японії у 1980-ті роки; 2) високий курс японської єни, що вплинув на кількісні показники країни при переведенні їх у долари США .
Показник частки капіталізації у ВВП часто використовується для порівняльної характеристики ступеня розвиненості акціонерного капіталу в економіці тієї чи іншої країни. Акціонерний капітал є більш розвинений у країнах, що успадкували англійські норми права (США, Канада, Австралія, Південна Африка, Сінгапур). У провідних країнах континентальної Європи частка курсової вартості акцій у ВВП у 2—3 рази нижча, ніж у США, Англії та Канаді. Це пов'язано з тим, що випуск акцій відіграє тут значно меншу роль у забезпеченні промислових підприємств фінансовими ресурсами. В Європі значно важливішу роль у забезпеченні промислових підприємств довгостроковим капіталом традиційно відіграють банки, що надають довгострокові позики.
Показник «Капіталізація ринку акцій / ВВП» не є мірилом ступеня розвитку економіки країни. Він здебільшого характеризує національні особливості залучення капіталу підприємствами.
94. Депозитарні розписки на міжнародному ринку титулів власності.
Нині вихід емітентів акцій на міжнар ринок відбува переважно у формі такого інструм, як депозит розписки.
ДР— це обіговий ЦП, який є субститутом акцій іноземних компаній. ДР випускаються нац банком як свідоцтво про право володіння акціями іноземних компаній, що перебувають у трастовому управлінні даного банку. Кожна розписка свідчить про володіння однією або групою іноземних акцій. Існує кілька основних видів і, відповідно, ринків ДР. Америк версією ДР є АДР — американські ДР. АДР — це обігові цінні папери, випущені американським банком-депозитарієм на еквівалентну кількість акцій іноземної компанії, які зберігаються на її внутрішньому ринку. АДР розміщуються на фондовому ринку США, їхній обіг регулюється законод США. Крім того, великого поширення набули європейські та глобальні ДР. Європейські ДР (EDR) випускаються європейськими банками як свідоцтво про володіння акціями компаній, які розташовані у країнах, що не вхо-дять до ЄС. Їхній обіг регулюється, як правило, законодавством Великої Британії (іноді — США), і продаються вони на Паризькій фондовій біржі. Глобальні ДР (GDR) вирізняються тим, що пропонуються і розміщуються одночасно як на америк фондовому ринку, так і на фондових ринках поза межами США. Обіг таких ЦП регулюється законод США. Зазвичай EDR і GDR деноміновані в доларах США, проте вони можуть випускатися у будь-якій валюті. Ще один поширений різновид ДР — міжнародні ДР (IDR). Це цінні папери, які представляють депоновані неамериканські іноземні акції, випускаються американським банком-депозитарієм у неамериканській валюті поза межами США і призначені для продажу в Європі або на інших ринках. Обіг їх регулюється здебільшого законод Великої Британії, розміщуються вони в Лондоні та Люксембурзі. Інвестори застосовують цей інструмент тому, що ДР полегшують їм диверсифікацію портфеля, а інвестування в них має низькі трансакційні витрати. Вони дають змогу уникнути ризиків перереєстрації прав власності на цінні папери емітентів, зареєстрованих у країнах з недостатньо розвинутими ринками, і певною мірою, валютних ризиків, забезпечуючи отримання дивідендів у нац валюті інвестора.
Класифік 1. залежно від місця випуску та обігу: Глобальні ДР (Global Depository Receipts) – ДР, обіг яких здійснюється одночасно на фін ринках кількох країн. Нац ДР (Local Depository Receipts) – ДР, обіг яких здійсн на фінан ринку лише однієї країни.
2. Зал від участі емітента ЦП, на які випускаються ДР:
Неспонсоровані ДР– ДР, які випускають без участі емітента ЦП за рішенням одного чи групи депозитаріїв. Спонсоровані ДР– ДР, які випускає депозитарій, призначений емітентом ЦП на підставі депозитарного договору чи договору про обслуговування.
3. Зал від того, на якому ринку відбулося придбання ЦП депозит установою,
ДР первинного ринку– депозитарні розписки, випуск яких виконує роль первинної підписки на акції емітента. Емісія таких ДР призводить до збільшення капіталу емітента акцій.
ДР вторинного ринку– ДР, випуск яких засвідчує придбання прав власності на ЦП, що раніше оберталися на нац ринку емітента. Емісія таких ДР не призводить до залучення емітентом додаткового капіталу акцій.
4. Залежно від рівня депозитарн програми: ДР першого рівня (level I depositary receipts) – ДР, обіг яких здійснюється виключно на позабірж ринку, для випуску яких необхідне дотримання незначної кількості регуляторних вимог.ДЗ другого рівня (level ІI depositary receipts) – ДЗ, обіг яких здійснюється і на біржовому, і позабіржовому ринках, для випуску яких необхідне дотримання багатьох регуляторних вимог. ДЗ третього рівня (level ІІI depositary receipts) – ДЗ, обіг яких здійснюється і на біржовому, і на позабіржовому ринках, випуск яких підлягає жорсткому державному регулюванню. ДЗ приватного розміщення (private placement depositary receipts) – ДЗ, випуск яких у повному обсязі реалізується одному або кільком кваліфікованим інституціональним покупцям і потребує дотримання незначної кількості регуляторних вимог
95. Хар-ка інвестиційних ринкових механізмів.
Інвестування лежить в основі функціонування сучасної економіки – воно інтегрує інтереси і ресурси фізичних, юридичних осіб та держави для ефективного соціально-економічного розвитку. У широкому значенні інвестиції – це вкладення капіталу в тій чи іншій формі в ту чи іншу справу з метою його подальшого збільшення або збереження.На мікрорівні інвестиція – це насамперед будь-який економічний інструмент, в який можна вкласти гроші для отримання прибутку (доходу). Загальну сутність інвестування визначають два ключових фактори: 1) час – в часовому аспекті отримання прибутку може бути послідовним, паралельним чи інтервальним; 2) ризик – величина майбутнього прибутку (доходу) із вкладених коштів досить часто невідома.На макрорівні інвестиції забезпечують фінансування механізму росту та розвитку економіки країни – для стабільного зростання вони мають бути на рівні 15-30 % ВНП. Розрізняють валові (загальний обсяг коштів, що інвестується у певному періоді) та чисті (різниця валових інвестицій та амортизаційних відрахувань) інвестиції. Динаміка показників чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни на певному етапі. На рівень чистих інвестицій впливають такі чинники: 1) розподіл отриманого прибутку на споживання та заощадження; 2) Очікувана норма чистого прибутку; 3) ставка позичкового відсотка; 4) темп очікуваної інфляції. Отже, зростання обсягів чистих інвестицій зумовлює збільшення прибутку, зростання суми якого значно перевищують темпи зростання чистих інвестицій. Таке явище називається ефектом мультиплікатора (мультиплікатор – це числове значення коефіцієнта, що характеризує відношення зростання прибутку до збільшення обсягу чистих інвестицій). Зо об’єктом вкладення існують такі інвестиції: реальні інвестиції, інноваційні інвестиції, інтелектуальні інвестиції, фінансові інвестиції, приватні та державні інвестиції, внутрішні та зовнішні інвестиції, міжнародні інвестиції. Основу підприємницького капіталу як форми міжнародного руху капіталу становлять прямі (вкладення капіталу з метою отримання підпр. прибутку, зумовлені довгостр. екон. інтересом та які забезп. контроль інвестора над об’єктом інв-ня) та портфельні (вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання дивідендів) інвестиції.
Виділяють 4 групи інвесторів: 1.Держава є стратегічним інвестором, мета котрого полягає у стабілізації ринку, отриманні доходу від вкладення коштів у міжнар ринки, диверсифікації своїх ресурсів тощо.
Інституційні інвестори — це юр особи, що активно інвестують власні кошти та кошти клієнтів в акції та інші фіні активи на професійній основі. Корпоративні інвестори (під-ва), з одного боку, емітують ЦП з метою залучення фін ресурсів, а з іншого — шукають шляхи прибуткового розміщення своїх тимчасово вільних коштів.
Фізичні особи (індивідуальні інвестори) використ свої заощадження для купівлі ЦП з метою отримання додат доходів і виступають у ролі постачальника капіталу на ринок ЦП.
96. Міжнар кредит : джерела, принципи, функції.
МК — це рух позичкового капіталу у сфері міжнар ек відносин, пов'язаний із наданням у тимчасове користув грошово-матер ресурсів одних країн іншим на умовах платності, строковості, повернення.
Джерела:
• тимчасово вивільнена у під-в у процесі кругообігу частина капіталу в грош формі; • грош накопич держави, мобілізовані банком; • грош заощадження індивідуального сектору, мобілізовані банком.
Принципи:
• повернення — необхідність своєчас поверн отриманих від кредитора фінан ресурсів після заверш їх використ позичальником. Якщо отримані кошти не повертаються, то має місце безповоротне передання грош капіталу, тобто фінансув;
•строковість —необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в чітко визначений строк, зафіксований у кредитній угоді;
• платність —необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й проплати права їх використ;
• забезпеченість —необхідність забезпеч захисту майнових інтересів кредитора у разі поруш позичальником узятих на себе зобов'язань і відображ у таких формах кредитування, як позики під заставу чи під фін гарантії;
• цільовий характер —відображає необхідність цільового використ коштів, які отримані від кредитора;
• диференційований характер —диф-й підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників залежно від інтересів як банку, так і країни, в якій розташ банк-кредитор.
Функції: • перерозподіл позичкових кап-в між країнами для забезпеч потреб розширеного вир-ва;
• економію затрат обігу у сфері міжнар розрахунків; • прискор концентрації і централізації капіталу;
• обслуговув міжнар товарообігу; • прискор науково-тех прогресу.
97. Міжнародний кредит та його форми.
МК —рух позичкового капіталу у сфері міжнар ек відносин, пов'язаний із наданням у тимчасове користув грошово-матер ресурсів одних країн іншим на умовах платності, строковості, повернення.
Форми МК
за формою кредитування: • товарні —надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майб покриття платежем у грош чи іншій товар формі; • валютні (грош) —надані у грош формі: у нац або іноз валюті;
за цільовим призначенням: • зв'язані — надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді: • комерційні — для закупівлі певних видів товарів і послуг; • інвестиційні — для буд-ва конкретних об'єктів, погаш заборгованості, придб ЦП; • проміжні — для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, • незв'язані, або фінансові, кредити —не мають цільового признач і можуть використ-ся позичальн на будь-які цілі;
за загальними джерелами: •внутр— це кредити, що надаються нац суб'єктами для здійснення ЗЕД іншим нац суб'єктам; • іноземні (зовнішні)—надаються іноз кредиторами нац-им позичальн для здійсн зовнішньоек операцій; • змішані—кредити як внутр, так і зовн походження;
за кредиторами: • приватні —надані приватними особами; • урядові (державні)—надані урядовими установами від імені держави;• кредити міжнар фін-кред організацій;• змішані;
за формою забезпечення:
• забезпечені—забезпечені нерухомістю, товарами, тов док-ми, ЦП, золотом та іншими цінностями як заставою;• бланкові— надані під зобов'язання боржника вчасно їх погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позич;
за терміном кредиту:• надстр — добові, тижневі, до 3 місяців;• короткостр— до 1 року;• середньос— 1-5, іноді до 7-8;• довгостр— понад 10 років;
за валютою позики:• у валюті країни-позич-ка;• у валюті країни-кредитора;• у валюті третьої країни;• у міжнар грошовій одиниці [СПЗ, екю (до 1999р.), євро]
за технікою надання: • готівкові, коли кошти зарах на рахунок боржника в його розпорядження; • акцептні — надаються у формі акцепту переказного векселя імп-м, переважно банком, що полегшує облік тратти в банку; •облігаційні позики — широко використ при залученні коштів на довгострок основі; •индиковані і консорціальні—кредитором виступає не один банк, а кілька—«синдикат» чи кілька десятків банків—«консорціумів»;
за способом погашення: • з рівномірним погаш;• з нерівномірним погаш; • з одночасним погаш; • з ануїтетним погаш (% погаш за основним боргом).
98. Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародного кредиту.
Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, що пов’язаний із наданням у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн світу іншим на умовах платності, строковості і повернення.
Організацію міжнародного кредиту можна зобразити схематично: попередні переговори про надання кредиту → в разі надання кредиту – підготовка листа про зобов’язання → укладення угоди про кредитування. Якщо кредит є синдикованим, то існує ще угода банків про участь у кредиті і угода про відступлення боргу одного з учасників синдикату іншими учасниками.
В угоді про надання міжнар кредиту визнач-ся його валютно-фінан й платіжні умови:
1. валюта кредиту і платежу: національні грошові одиниці; євровалюта; міжнародні розрахункові валютні одиниці. На вибір валюти впливають: стабільність валюти; рівень процентної ставки; практика міжнародних розрахунків; ступінь інфляції; динаміка курсу валют.
2. сума (ліміт) кредиту або кредитна лінія — частина позичк капіталу, який надається в тов чи грош формі позичальникові.
3. строк кредиту. Фактори, що впливають: цільове признач; співвіднош попиту та пропозиції аналогічних кредитів;розмір контракту; нац закон-во; традиційна практика кредитув; міждерж угоди. Для визначення ефективності кредиту розрізняють повний і середній строк. Повний строк— це строк від початку використ кредиту до його повного погаше. Середній строк показує, на який період у середньому припадає вся сума кредиту; використ-ся для порівняння ефективності кредитів з різними умовами; включає повністю пільговий період і половину строку використ і погашкредиту.
4.вартість кредиту; «Ціна» міжнар кредиту баз на % ставках країн-провідних кредиторів, США, Японії, Нім. Реальна% ставка — це номінальна ставка за вирахуванням темпу інфляції за певний період. Грант-елемент показує, який обсяг платежів у рахунок погашення кредиту економить позичальник за умови отримання кредиту на більш пільгових умовах, ніж ринкові.
5. Забезпеченість — одна з головних умов міжнар кредиту. Забезпеч міжнар кредиту може бути фінансово-товарне та юр-е.
6.Захист від кредитних, валютних, регіон-х та інших ризиків. Кредитор ураховує:
• кредитоспром — спроможність позичальника отримати кредит;
• платоспроможність — спроможність позичальника своєчасно і повністю розрахуватися за своїми зобов'язаннями.
Міжнародна платоспроможність країни характеризується кількома макроек показниками:
обсяг держ боргу;співвіднош між внутр і зовн складовими держ боргу; експортний потенціал ек-ки; стан ПБ; забезпечення зовн боргу валовими вал-ми резервами ЦБ країни.
99. Міжнародний кредитний ринок: сегменти ринку та характеристика їх сучасного розвитку.
Міжнародний кредитний ринок (ринок банківських кредитів) – це сфера ринкових відносин, в якій здійснюється рух позичкового капіталу між країнами на умовах повернення та платності, а також формується попит та пропозиція на кредити. До сегментів міжнародного ринку банківських кредитів відносяться: 1) традиційні коротко-, середньо- та довгострокові іноземні кредити, що єдині за місцем і валютою позики; 2) ринок середньо- та довгострокових синдикованих кредитів – від 1 до 15 років та більше. Основними операторами міжнародного ринку банківських кредитів є Світовий банк та його організаційні стр-ри, держави, корпоративні позич-ки, банки і фінансові інститути, фізичні особи. Характеристика сучасного розвитку міжнародних банківських кредитів: 1) постійна зміна структури; 2) вдосконалення механізму діяльності ринку; 3) переважають представники розвинених країн; 4) переважання на ринку позичкових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами – тенденція до сек’юритизації.
Сучасний ринок банківських кредитів виник у 50-ті роки ХХ ст. На стратегію надання кредитів як з боку урядів і міжнародних організацій, так і з боку комерційних інститутів визначається політичними, економічними та гуманними чинниками.
100. Ризики при міжнародному кредитуванні та методи їх мінімізації.
Міжнар кредитний ринок (ринок банківських кредитів) – це сфера ринкових відносин, в якій здійснюється рух позичкового капіталу між країнами на умовах повернення та платності, а також формується попит та пропозиція на кредити.
Однією з умов міжнар кредиту є захист від ризиків.
Основні види ризиків:
1. кредитний ризик- ризик неплати постачальником основного боргу та %
2.валютний ризик, що несуть строни за кредитною угодою внаслідок коливання вал курсу;
3.Трансфер-ризик – ризик неможливості переказу коштів до країни- кредитора внаслідок валютних обмежень у країні-позичальника.
4.Ринковий ризик виникає через неочікувані зміни % ставок
5.Ризик ліквідності – неочікуване закриття міжбанківських депозитів для використ своїх зобов’язань
6. Політичний ризик
7. Ризик виникнення кризи – фін., боргова криза та страх ефекту «доміно»
8.регіональний ризик – ризик діяльності в певній країні чи регіоні
9. органічний ризик – зміни ринкових умов фінансового ринку
Методи мінімізації ризиків:
• відбір кредитів та структурування;
• диверсифікація кредитних вкладень
• професійне оцінювання кредитоспромож позичальника;
• вимога якісного і достатнього забезпечення виданих кредитів;
•оперативність при стягненні боргу
• надання кредитів синдикатом банків, що дозволяє диверсифікувати ризик між його учасниками залежно від участі в кредиті;
• використання гарантій (уряду чи першокласного банку);
• страхування міжнародних кредитів (переважно середньо- і довгострокових експортних) — страхування майна кредитора в окремих високоризикових міжнародних кредитних операціях у спеціалізованих страхових організаціях, переважно в державних;
• хеджування (від англ. hedge — огородити, захищати).
101. Факторинг.
Факторинг – це один із видів посередницьких операцій, що проводиться банками та спеціальними компаніями і являє собою купівлю грошових вимог експортера дог імпортера, а також їхню інкасацію. По суті факторингова операція являє собою комісійно-посередницьку операцію з передання клієнтом банку права на стягнення боргів.
Суб’єктами факторингових операцій є: 1) факторинговий відділ банку або факторингова компанія; 2) клієнти – постачальники товару або виконавці робіт; 3) покупці товарів та послуг.
Сутність факторингової операції полягає в тому, що факторингові компанії купують рахунки експортерів з певною знижкою: експортери отримують від даної компанії від 70 до 90 % суми боргу готівкою в залежності від платоспроможності клієнта, а решта 10-30 % сплачується після перерахування імпортером коштів за товар.
Етапи здійснення факторингової операції: 1) аналіз факторинговою компанією платоспроможності імпортера; 2) перевірка та купівля всіх грошових вимог за рахунками-фактурами, що були виставлені імпортеру; 3) отримання експортером авансу за продану дебіторську заборгованість – 70-90% вартості боргу, решта – після його сплати; 4) поставка товарів/послуг експортером імпортерові; 5) оплата вимог імпортером.
Факторингова компанія, здійснюючи свою діяльність, надає кредит до 120 днів і отримує винагороду у вигляді надбавки у 2-4% до офіційної облікової ставки за факторинговий кредит, а тому забезпечує собі високі прибутки. Оплату факторингових послуг здійснює клієнт компанії.
Переваги факторингу: для експортера – запобігання кредитним і валютним ризикам та прискорення кругообігу коштів, для імпортера – можливість не мати справи з переказним векселем та акредитивом.
