До найбільш поширених підходів регулювання ризику належать:
• попереднє обговорення; • міжнародне спільне підприємство; • стратегія діяльності; • страхування ризику.
У попередньому обговоренні інвестор з урядом країни-реципієнта інвестицій вирішує питання щодо розміру і форми початкового інвестування, обсягу місцевої робочої сили, яка необхідна для роботи над проектом, джерел факторів виробництва (місцеві чи імпортні), часу оподаткування, можливості і вартості місцевого фінансування, обсягу і складу переказів (дивідендів, процентів, комісії) і захисту початкових інвестицій і накопиченого прибутку.
Міжнародні спільні підприємства — одна з форм міжнародного бізнесу, коли зарубіжний і національний інвестори здійснюють корпоративне інвестування проекту, поєднують свої зусилля в управлінні, розподілі доходів і ризику. Переваги: ця форма організації міжнародного бізнесу є тривалою, забезпечує комплексність співпраці, спільну відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшує інвестиційний ризик, його залежність від політичних чинників, бо місцеві учасники міжнародного спільного підприємства можуть мати політичний вплив, який може знизити ймовірність несприятливих дій уряду.
Для зниження регіон ризику використовуються різноманітні стратегії діяльності ТНК:
• планування експорту значної частини виробленої продукції, коли нестійкість валюти може знизити довгострокову вартість місцевого прибутку і припливу готівки в твердій валюті;
• максиміз частки активів у місцевій валюті з метою зменшення проблеми валютн витрат, особливо коли очікується багаторазове зниження вартості місцевої валюти;
• мініміз готівки та інших активів у місцевій валюті, реальна вартість яких унаслідок інфляції може знижуватися.
Урядові агентства і приватні страхові організації, які створюються для забезпечення інвестиційних гарантій у країнах-донорах, можуть бути джерелом страхування ризику. Прикладом урядового агентства є Корпорація зарубіжних приватних інвестицій (ОРІС), що створена урядом США. Купівля страхування — це один із методів управління ризиками. Взагалі ризик, який можна застрахувати, — це ризик, імовірність виявлення якого досить висока. При зниженні ризику за допомогою страхування виникає дві проблеми: 1) поява посередника (суб'єкта, який страхує) передбачає, що вартість страхування перевищуватиме очікувану грошову вартість інвестиційного проекту; 2) друга, не всі ризики страхуються.
123.Регіональний ризик ТНК при прямому зарубіжному інвестуванню та міри його регулювання
Особливе значення для зарубіжної діяльності ТНК має регіональний ризик — ризик, пов'язаний з діяльністю ТНК у тому чи іншому регіоні або в окремій країні. Аналіз даного ризику ми здійснили в темі, що пов'язана з міжнародними банківськими кредитами. У темі, що розглядається, нас цікавить регіональний ризик з погляду довгострокової перспективи, бо прямі зарубіжні інвестори діють у країні — реципієнта інвестицій у довгостроковому періоді. Для прямого зарубіжного інвестора основне значення мають такі елементи аналізу регіонального ризику, до яких відносять: стабільність місцевої економіки та відсутність інфляції; адекватне ставлення до інвестування уряду країни — реципієнті інвестицій; відсутність свавільного та постійно мінливого урядового регулювання прямих іноземних інвестицій; можливість вільного переміщення прибутку з країни — реципієнта інвестицій; можливість продати або ліквідувати інвестиції і, як наслідок, відкликати кошти з країни.
Існує кілька джерел інформації про регіональний ризик. Вони включають звіти, які містять кількісну і якісну інформацію дослідної організації «Фрост енд Салліван» (Frost & Sullivan).
Заходи регулювання ризику вживаються починаючи з розроблення інвестиційного проекту до ліквідування інвестицій або їх продажу. Вони змінюються залежно від ситуації, за якої необхідне регулювання ризику. До найбільш поширених підходів належать:
• попереднє обговорення; • міжнародне спільне підприємство; • стратегія діяльності; • страхування ризику.
У попередньому обговоренні інвестор з урядом країни-реципієнта інвестицій вирішує питання щодо розміру і форми початкового інвестування, обсягу місцевої робочої сили, яка необхідна для роботи над проектом, джерел факторів виробництва (місцеві чи імпортні), часу оподаткування, можливості і вартості місцевого фінансування, обсягу і складу переказів (дивідендів, процентів, комісії) і захисту початкових інвестицій і накопиченого прибутку.
Міжнародні спільні підприємства — одна з форм міжнародного бізнесу, коли зарубіжний і національний інвестори здійснюють корпоративне інвестування проекту, поєднують свої зусилля в управлінні, розподілі доходів і ризику.
Переваги : ця форма організації міжнародного бізнесу є тривалою, забезпечує комплексність співпраці, спільну відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшує інвестиційний ризик, його залежність від політичних чинників, бо місцеві учасники міжнародного спільного підприємства можуть мати політичний вплив, який може знизити ймовірність несприятливих дій уряду. У більшості випадків виходу ТНК на зарубіжні ринки міжнародні спільні підприємства — це єдина або найпривабливіша форма проникнення підприємницького капіталу в іншу країну.
Для зниження регіон ризику використовуються різноманітні стратегії діяльності ТНК:
• планування експорту значної частини виробленої продукції, коли нестійкість валюти може знизити довгострокову вартість місцевого прибутку і припливу готівки в твердій валюті; • максимізація частки активів у місцевій валюті з метою зменшення проблеми валютн витрат, особливо коли очікується багаторазове зниження вартості місцевої валюти; • мінімізація готівки та інших активів у місцевій валюті, реальна вартість яких унаслідок інфляції може знижуватися.
Урядові агентства і приватні страхові організації, які створюються для забезпечення інвестиційних гарантій у країнах-донорах, можуть бути джерелом страхування ризику. Купівля страхування — це один із методів управління ризиками. Взагалі ризик, який можна застрахувати, — це ризик, імовірність виявлення якого досить висока. При зниженні ризику за допомогою страхування виникає дві проблеми: 1) поява посередника (суб'єкта, який страхує) передбачає, що вартість страхування перевищуватиме очікувану грошову вартість інвестиційного проекту; 2) друга, не всі ризики страхуються.
124.Зарубіжні філії ТНК: їх форми, джерела та параметри фінансування.
Для здійснення успішної стратегії глобальних операцій ТНК створюють відповідну організаційну структуру, яка включає головну компанію та національні і зарубіжні підконтрольні підрозділи.
Головна компанія — холдингова та (або) оперативна компанія. Холдингова компанія — це компанія, що є власницею контрольного пакета акцій дочірніх товариств ТНК. Оперативна компанія — компанія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фін, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, статистичний облік, зв'язок з громадськістю.
До підконтрольних підрозділів, пов'язаних з головною компанією виробничими і технологічними відносинами, належать:
1) конкретні підприємства — первинні ланки організаційної структури ТНК, що здійснюють виробничу, збутову, обслуговуючу, фінансово-кредитну та науково-дослідну діяльність;
2) філії та відділення — підрозділи компанії, що не є самостійною юридичною особою; не мають фінансової самостійності; перебувають на балансі головної контори і як іноземна юридична особа мало підконтрольні органам регулювання країни перебування;
3) дочірні акціонерні товариства — юридичні особи, що зберігають певну незалежність у фінансово-господарській і дослідній діяльності, але частково або повністю належать за капіталом холдингу ТНК.
Вибір тієї чи іншої форми організації залежить від мети ТНК у країні перебування, від діючих у цій країні законів та умов щодо її діяльності. Вибір форми зарубіжного підрозділу визначається також стратегічними, юридичними і податковими міркуваннями ТНК.
Фінансування ТНК своїх зарубіжних підрозділів набуває багато форм, які можна класифікувати так:
1) за інструментами фінансування: нерозподілений прибуток; позики банку; випуск нових акцій; 2) за джерелами: внутрішні і зовнішні; 3) за строками: короткострокові і довгострокові; 4) за валютою: національна й іноземна.
Внутрішні і зовнішні джерела фінансування ТНК також розрізняють за такими параметрами: строк фінансування; валюта фінансування; географічний розподіл; інституційний розподіл.
Ці параметри розглядаються відповідно до виду ринку капіталу, який є джерелом цих коштів:
1. Внутрішні ринки:
а) короткострокові інструменти:
• овердрафти (кредити за поточним рахунком); • банківські короткострокові позики; • середньострокові позики з можливістю дисконтування;
б) довгострокові інструменти:
• довгострокове банківське кредитування; • фінансування оренди; • облігації; • акції.
2. Міжнародні фін ринки — на них представлені такі інструменти, як позики банку, облігації, акції, депозитарні позики та ін.
З.Внутрішньофірмове фінансування, тобто фінансування головною компанією своїх структурних підрозділів. При названому фінансуванні різниця між фінансуванням через надання позик і випуски нових акцій відсутня і до даних інструментів належать:
• нерозподілений прибуток; • кредити; • дивіденди; • роялті; • управлінські гонорари; • купівля та продаж товарно-матеріальних запасів; • внутрішньофірмові рахунки дебіторів і розрахунки з постачальниками та кредиторами; • інвестиції з використанням акціонерного капіталу.
Дочірня компанія має потребу в зовнішніх (відносно її самої) коштах. Ця потреба пов'язана з: 1) накопиченням компанією внутрішніх коштів (прибутку та амортизаційних відрахувань); 2) темпами зростання компанії.
Існують структурні підрозділи ТНК, що зростають повільно й отримують прибуток у значних розмірах, можуть накопичувати внутрішні кошти і не мати потреби у зовнішніх. А також існують такі структурні підрозділи ТНК, що зростають швидкими темпами й отримують незначний прибуток, мають значну потребу у зовнішніх коштах.
До факторів, що впливають на вибір джерела фінансування ТНК, відносять такі:
• потреба у збереженні чи посиленні адміністративного контролю за дочірньою компанією; • потреба в отриманні від дочірнього підрозділу регулярних і контрактних потоків коштів; • вибір об'єкта фінансування (основний капітал, чиста дебіторська заборгованість тощо); • елементи інших комерційних стратегій, включаючи мінімізацію суми всіх податків, виплачених у світовому масштабі, і розвиток ділового співробітництва з національними та міжнародними фінансовими установами; • очікування змін процентних ставок, обмінних курсів на ринках; • намагання мінімізувати різні ризики (фін, валютн і політичні).
Основним джерелом фінансування ТНК є нерозподілений прибуток, а не зовнішнє фінансування. У зовнішньому фінансуванні переважають банківські кредити, а не інструменти ринку цінних паперів, хоча в окремих країнах (США і Великобританія) саме фондовий ринок розглядається як основне джерело фінансових ресурсів для корпорацій.
125.Система ТНК та характеристика її фінансових зв’язків .
Система ТНК є складною організацією, що включає кілька видів організаційних одиниць. Кожні дві одиниці можуть мати між собою множину різних зв'язків. Зі збільшенням кількості одиниць у системі кількість фінансових зв'язків зростає в геометричній прогресії.
Фін зв'язки системи ТНК, де учасниками є материнська компанія, дві дочірні компанії, регіональний фін центр та єв-роринок, можна описати умовно так:
1. Головна компанія — зарубіжний підрозділ, який є накопичувачем коштів.
2. Головна компанія — зарубіжний підрозділ, який є користувачем коштів.
3. Зарубіжний підрозділ, який є накопичувачем коштів, — зарубіжній підрозділ, який є користувачем коштів.
4. Головна компанія — регіональний фін центр.
5. Зарубіжний підрозділ, який є накопичувачем коштів, — регіональний центр.
6. Зарубіжний підрозділ, який є користувачем коштів, — регіональний центр.
7. Взаємозв'язок регіонального фінансового ринку із сегментами євроринку.
Фін зв'язки в системі ТНК, яка складається з головної компанії, зарубіжних підрозділів, регіонального фінансового центру та євроринку, включають: переказування дивідендів і процентів; надання та виплату позик; інвестиції в акціонерний капітал; ліцензійну плату й оплату послуг управління коштами; зміни фінансових умов дебіторів по розрахунках і встановлення трансфертних цін.
Фін зв'язок між головною компанією та зарубіжним підрозділом, який є накопичувачем коштів, може включати:
1) пайові вкладення в акції (дочірньої компанії); 2) позики, що надаються материнською компанією дочірній; 3) купівлю-продаж методом відкритого рахунка; 4) збільшення чи зменшення строку виплати при купівлі-прода-жу методом відкритого рахунка; 5) продаж основного капіталу другої одиниці системи; 6) відпускні трансфертні ціни; 7) переказ дивідендів; 8) виплата позик; 9) виплата процентів; 10) оплата послуг.
126.Оподаткування міжнародної діяльності ТНК.
У визначенні податкових умов діяльності транснаціональних компаній враховуються такі аспекти: національні чи глобальні підходи застосовуються до оподаткування прибутків в окремих країнах; система основних податків і процедура їх сплати; порівняльний рівень оподаткування основних операцій і результатів діяльності; відмінності в режимах та умовах оподаткування, в окремих країнах; уникнення подвійного оподаткування при проведенні трансгранич-них операцій; наявність чи відсутність податкових пільг, кредитів і заліків щодо операцій ТНК тощо.
Зокрема, розглянемо підходи до оподаткування прибутків корпорації, класифікованих залежно від національних податкових систем:
Перший підхід — територіальний, або «звільнення від податків за територіальною ознакою». Оподатковуються прибутки, отримані національними та іноземними компаніями на території певної країни, тобто повністю виключає з податкової бази зарубіжний дохід компаній. Країни, що дотримуються, цього принципу, дозволяють не вираховувати з прибутку, що оподатковується, витрати, здійснені за кордоном. До таких країн належать Венесуела, Бразилія, Австралія, Південна Африка, Канада та деякі інші.
Другий підхід — національний, резидентський, світовий. Оподатковуються всі прибутки корпорації, отримані в країні реєстрації, і прибутки, отримані від діяльності філій корпорації в усіх інших країнах світу. Це призводить до подвійного оподаткування, тобто податок береться в іноземній країні, де розташована філія, і в країні реєстрації ТНК.
Для уникнення подвійного оподаткування між країнами укладаються двосторонні угоди, де передбачається декларування:
• прибутку, сплаченого ТНК у цій країні;
• прибутків, отриманих філіями зарубіжних корпорацій в іншій країні, які враховуються при визначенні оподаткованого прибутку ТНК.
У названих угодах про уникнення подвійного оподаткування одночасно передбачаються знижені ставки оподаткування при трансферті:
• прибутку;• дивідендів;• роялті; • інших видів доходу від філій до материнської корпорації.
Третій підхід — «всесвітня система пільг». Він передбачає, що
всі доходи системи ТНК, тобто доходи як зарубіжних структурних підрозділів, так і материнської компанії, повинні оподатковуватися всіма видами податків. Але одночасно передбачається, що на прибутки дочірньої компанії ТНК у країні, де вона діє, мають поширюватися податкові пільги. Також передбачається оподаткування доходу від капіталовкладень (дивіденди, проценти, рента та роялті) зарубіжних корпорацій, що контролюються. Цей підхід сприяє накопиченню прибутку у податковому сховищі чи в країнах з низьким рівнем оподаткування. Таке накопичення виступає як безпроцентний кредит, що надається країною, якій належить цей дохід, у формі відстрочених податків. Цього підходу дотримуються Японія, США та ін.
127.Управління грош. переказами ТНК або міжнар. сис-ма управління готівкою. Цикл руху грош. коштів.
Розподіл потоків або переказування кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу визначається як «управління грошовими переказами» чи «міжнародна система управління готівкою». Сутність - ТНК організовує грош потоки всередині сис-ми таким чином, щоб максимально знизити податки, втрати від незалежної кон'юнктури, значної інфляції, зниж. курсу валюти. Основні канали переміщення засобів у середині ТНК, що виділяються у межах міжнар. сис-ми упр-ня готівкою: 1)пряме переказування к-лу; 2)переказування дивідендів; 3)плата за послуги (упр-ські, науково-дослідницькі та ін.); 4)плата за ліцензії; 5)трансфертні ціни; 6)внутрішньо фірмові кредити; страхування.
Упр-ня потоками готівки передбач. 1)визначення потреб сис-ми ТНК та її підрозділів у грош. коштах, 2)вибір методів централізації грош. коштів та оптимальне використ. їх.
Глобальне упр-ня готівкою ускладнюється держ. обмеженнями на переміщення фін. коштів, незбігом темпів інфляції та коливаннями вал. курсів. Сис-ма ТНК спрямовує зайві кошти одиницям, що мають у них потребу, керуючись певними обмеженнями: •аналіз податк. структури; •аналіз стану фін. ринків; •необх. контрол-ти вал., регіональні (пол.. ти ек.) і фін. ризики.
ТНК спрямовує кошти дочірнім п-вам компанії, які їх потребують із заг фонду сис-ми, якщо це не загрожує зайвим валютним ризиком. Регіональний ризик можна знизити завдяки отриманню позик у місцевих банках, навіть якщо це передб. надмірні витрати. Фірма може намагатися мінімізувати розмір своїх світових податкових платежів, які обмежують перекази прибутку від однієї одиниці системи до іншої за умови існування низьких податк. ставок. Перекази можуть набувати форми: •дивідендів; •виплати позик; •% і нагород; •коштів, отриманих у результаті встановлення стратегії трансфертних цін.
Цикл руху грош. коштів об'єднує отримання грош. коштів від продажу прод-ції та оплату грош. коштами ф-рів вир-цтва. Він включає такі послідовні етапи: 1. Складання бюджету та прогнозу для оцінювання потреб фірми в грош. коштах, тобто у зворотних коштах, що перебувають у сфері обігу(поточних активів). Детальна і розгорнута сис-ма звіту дає змогу визначити глобальні потреби у грош. коштах, тобто потреби як головної компанії, так і філій.
2.Після визначення потреб у коштах філії вирішується: чи можна дозволити керівникові філії інвестувати залишок грош. коштів у розшир. п-ва, чи він має його спрямувати у головну компанію. 3.Якщо керівник потоками грош. коштів вирішує, що залишок грош. коштів філії має бути спрямований у центр, визначаються засоби їх переміщення, які можуть бути такими: •об'ява дивідендів; •роялті— 1)компенсація за використ. патенту, авторського права, власності (певний % від обсягу продажу); 2)плата за право розроблення прир. Рес. (різновид податку); •гонорари в оплату управлінських послуг; •виплати на погашення осн. суми кредитів і % за ними; •установлення трансфертних цін, які у фін. механізмі ТНК відіграють важливу роль. Вони опосередковують вн. оборот ТНК.
Використання трансф. Цін
4. Після того як гр. кошти повернені до центральної каси ТНК, керівник грош. потоками вирішує, як їх використовувати.
Одним із методів управління грош. готівкою є кліринг, який дозволяє ТНК знизити інтенсивність потоків грош. готівки, швидше та ефективніше її переміщувати. Залік може бути організований, якщо кілька п-в пов'язані між собою як зустр., так і послідовним переданням продукції чи наданням послуг.
Концентрація платежів при клірингу дозволяє ТНК: •значно скоротити суму взаємної заборгованості; •перервати ланцюг неплатежів; •досягти економії платіжних коштів на суму залікового обороту; •розширити сферу безготівкових розрахунків; •прискорити розрахунки; •зберегти існуючу грошову (касову) готівку.
128.Сис-ма контролю та рег-ня міжнар. грош. операцій ТНК. Стратегії та механізми підвищення їх ефективності.
Упр-ня міжнар. готівковими коштами передб. врахування фін. рішень, що приймаються в інших галузях. ТНК мають приймати фін. рішення, які врах. взаємозв'язок між контролем та регулюванням грош. операцій, складанням кошторисів капіталовкладень та їхньою окупністю, а також стр-рою к-лу. ТНК, що здійсн. свої операції на загальносвітовому рівні, мають можливість отримати прибуток за рах. централіз. окремих фін. функцій: Однією з них є контроль і рег-ня міжнар. грош. операцій. Механізми, що застос. для підвищення ефективності контролю та регу-ня грош. операцій, мають урах. ф-ри, що визначають послідовність проведення тих чи інших операцій для ТНК, а саме: •у різних країнах, де діють ТНК, норма прибутку від операцій з осн. та зворотним капіталом різна, і це потребує розмежування між такими процесами, як складання довгостр. кошторисів капіталовкладень і короткостр. рішення щодо контролю та регулюв. грош. операцій;
