•ТНК, що діють на території країн із високим рівнем інфляції, часто мають можливість отримати вищий рівень прибутку за активами у рез--ті ефективн. контролю і регулюв. грош. операцій. Тому вони повинні надавати більшого значення цій сфері діяльності; •протягом тривалого періоду на МФ ринках превалювали змінні криві прибутковості за % ставками. У цих умовах прибуток фірми значною мірою залежить від ефективн. методів контролю і рег-ня грошових операцій.
Контроль та рег-ня грош. операцій ТНК як сис-ма, що скл. з різних ланок, здійснює з метою отримання прибутку на всіх рівнях сис-ми незалежно від особистих прагнень окремих структурних підрозділів. Цілями ТНК також є *оптимізація вкладень готівкових коштів, *мінімізація фін. затрат і транзакційних витрат, *уникнення валютних збитків системою ТНК.
З погляду потреб зар. філій, які мають різні уявлення щодо контролю та регулюв. грош. операцій корпорації, цей контроль і рег-ня мають сприяти отриманню асигнувань і досягненню більш вузьких та конкретизованих цілей, *мінімізації податк. тягаря, *уникнення збитків від політ. і ек. ризиків та ін.
Стратегії та механізми підвищ. ефективності контролю і регулювання грошових операцій
Методи поліпшення контролю та регулюв. гр.. операцій поділяються на: а) загальносистемні та регіональні; б) індивідуальні (нарівні філії).
Методи на загальносистемному або регіональному рівні: 1.Використ. централіз. депозитаріїв і взаємна компенсація вимог і зобов'яз. на рег. рівні. Централіз. депозитарії дають змогу отримати додатк. прибуток. Відділення скл-ють прогнози майб. рухів готівк. надходж. і платежів, а потім передають ці кошти, що перевищ. обсяг, потрібний для здійсн. осн. операцій, у центр. депозитарій. Потім передані кошти переводяться у валюту чи в ін. інвестиц. інструменти грош. ринку, необхідні для поліпшення результатів всієї сис-ми. Це дає можливість: •підвищити ефективність використ. готівкових коштів, що перебувають у розпорядженні діючих філій; •здійснити централіз. контроль за валютами, в яких деноміновані ліквідні активи; •здійснити обмін інвестованих коштів для досягнення вищої дохідності і т. п. Механізм взаємної компенсації зобов'язань на рег. рівні використ. для скорочення числа вал. операцій; філії, що діють у межах однієї сис-ми, здійснюють велику к-ть вал. операцій між собою (клірингові та розрахункові операції). 2. Створення центрів повторного обліку та МФ філій. Центри повторн. обліку, або центри повторн. рах-ків — це окремий підрозділ ТНК, що керує всіма транснац. механізмами вн.корпоратив. торгівлі. Мета їх створ. полягає у запобіганні урядового контролю, приховуванні прибутків у разі створ. їх в офшорних зонах, перерозподілі прибутків, координуванні трансф. цін. Використ. центрів повторного обліку дозволяє: *управляти вал. позиціями ТНК; *здійснювати контроль за накопиченням готівк. коштів; *об'єднати здійснення складних експортних оцінок валюти і сис-м контролю та рег-ня грош. операцій для досягнення мети компанії.
Міжнар. фін-ві (або факторингові) компанії— альтернативи центрів повторного обліку, але вони не потребують великого адміністр. контролю. Міжнародні фін-ві компанії здійсн. купівлю зобов'язань або виступають посередниками при купівлі зобов'язань у діючих відділень ТНК. Так ці компанії отримують можливість брати на себе вал. ризики, пов'яз. з виставленням переказних векселів. 3. Установл. трансф. цін, що було розглянуто вище. 4. Розробл. стратегії виплат. Виплати здійсн. у формі дивідендів, % виплат, компенсацій, комісій. Відділення, що виплачує дивіденди, передає потоки готівк. коштів, які повністю оподатковуються, а материнська компанія отримує дохід,, що також повністю оподатковується. %, компенсації чи комісії за вн. кредитами — це потоки готівк. коштів відділення, які звільняються від оподаткування (якщо це передбач. законом), а матер. компанія чи філія отримує дохід, що повністю оподатковується.
5. Використ. вн. системних кредитів. Здійснення експортних операцій філії в країні з неконвертованою валютою з філією ін. країни і надання експортн. кредиту, що дає можливість платити пізніше у валюті, яка знецінена. Філія, що діє на терит. країни з низькими % ставками, може брати більші кредити, а потім продавати надлишкові грош. кошти центру повторного обліку.
Методи на індивідуальн. рівні 1)прогнозування кошторисів майб. грошових надходжень і платежів; 2)зібрання грош. коштів та механізм вн. кредитів; 3)прискорення або затримка розрахунків за зовн.торг. операціями, що має місце тоді, коли очікуються зміни вал. курсів.
Чинники, що ускладн. здійсн. контролю та регулюв грош операцій на обох рівнях •різниця у ставках прибутків за %, що вимагає річних затрат грошових коштів; •відмінності вал. систем, що передбач. різні форми урядового контролю за специфічними категоріями операцій або заморож. фондів; •постійні зміни вал. курсів і вал. % ставок; •значні відмінності нац. податкових систем; •інфляційний ризик; •політичний ризик.
129.Роль трансф. цін в діяльн. ТНК.
Трансфертна ціна (ТЦ) —це ціна, що обслуговує вн. операції між стр-ними підрозділами ТНК у різних країнах, тобто це ціна, що використ. всередині корпорації при розрах. між її самості. підрозділами; ціна продажу товарно-мат. запасів між взаємозв'язаними підрозділами ТНК. Сутність механізму трансфертних цін містить можливість їх відхилення від ринкових. Якщо відбувається відносне підвищення ТЦ на експортовані філією ТНК комплектуючі та сировину до інших філій ТНК, то це означає її додатк. фін-ня і збільшення прибутку. Якщо- зниження ТЦ на експортовані від корпоративної структури ТНК товари, то це призводить до фактичного трансферту фін. ресурсів до матер. компанії. У разі імпорту має місце обернена протилежність.
Призначення встановлення ТЦ •переказування грош. коштів між стр-ними підрозділами ТНК; •контроль та рег-ня грош. операцій; •управління розподілу прибутку і податк. зобов'язань; •здійсн. впливу на в-ть імп-ваних та експ-ваних товарів і на тарифні ставки; •полегшення позиціювання грош. коштів з метою скорочення вал. ризику. Основними х-ками ТЦ є такі: •ТЦ є регульованими вн. цінами ТНК; •відхилення ТЦ від ринк-х визначає обсяг перерозподілу фінансів усередині ТНК; •ТЦ сприяють формуванню вн. форми прибутку ТНК; •впливають на основні макроек. показники: рівень ЕХ, ВВП, НД, держ. бюджету країн, що приймають. Особливості встановлення трансфертних цін: •форм-ня ТЦ залежить від мети (завдань) ТНК; •на ТЦ не поширюються деякі з тих обмежень, що діють стосовно дивідендів та % платежів; •гострим є питання вибору валюти, в якій будуть виражені ТЦ; •податкове законод. багатьох країн обмежує свободу встановлення ТЦ; •за рівнем ТЦ ТНК у розвинутих країнах, на відміну від інших країн, установлюється контроль податкових органів, який спрямований на недопущення зниження податк. зобов'язань ТНК через використання ТЦ. Для аналізу та контролю ТЦ ТНК використ. певні моделі ціноутвор., що будуються з урах-ням: •параметрів основної споживної в-ті (швидкодійність, потужність та ін.); •витрат вир-цтва + фіксованої (середньогалузев.) норми прибутку; •ринкових аналогів, тобто цін на такі самі види прод-ції; •експортної оцінки вартості нових технологій або продуктів.
.
130.Валютні ризики потенційних збитків ТНК та їх види.
Міжнар. фінансовий менеджер у своїй роботі постійно враховує значно більшу кількість ризиків, ніж менеджер фірми, який працює на вн. ринку. Він постійно аналізує валютно-курсові, регіональні і політичні ризики, що пов'язані зі здійсненням ЗЕД. Валютний ризик — це різновид еко. ризику, виявлення його пов'язане з коливаннями вал.-фін. середовища, де діють ТНК. Валютний ризик — це ймовірність втрат чи недоотримання прибутку порівняно зі значеннями, що плануються, у результаті несприятливої зміни величини вал. курсу. Таким чином, вал. ризик поділяється на *регіональний і *валютно-курсовий. Складовими регіонального ризику є ризик вал. контролю і політичний ризик. Ризик вал. контролю пов'язаний з імовірністю заборони здійснення вал. переказів за кордон, тобто з уведенням вал. мораторію. Політ. ризик х-зується нестабільністю політ. середовища у країні, тобто частотою зміни уряду. Регіональні ризики також пов'язані з повною експропріацією активів нерезидентів у даній державі.
Бухгалт. ризик (екаунтинговий) — ризик звітний, паперовий. Він виникає тому, що зміни вал. курсу негативно відображаються на товартості фірми у разі трансляції (перерахунку) фін. звітності за зовн.ек. операціями з іноз. валюти у вітчизняну. Цей ризик ще має назву трансляційний, або конверсійний, ризик чи ризик перерахунку однієї валюти в іншу. При трансляції фін. звітності у зар. підрозділах у валюту матер. компанії виникає небезпека зміни несприятливим чином фін. показників компанії. Фірма може отримати на своєму балансі необґрунтовано завищений прибуток, за який вона має заплатити додаткові податки. Якщо курс іноз. валюти відносно вітчизняної падає, то прибуток фірми буде занижений, і хоча компанія не платитиме податків, але їй важко взяти кредит, оскільки її фін. стан за балансом погіршився. Кредити надаватимуться під вищий процент з урахуванням ризику.
Валютно-економічний ризик визначається як зміна ва-ті фірми, що обумовлена невизначеністю зміни вал. курсу. Він відбивається на реальних грош. потоках фірми. Валютно-економічний ризик підрозділяється на два різновиди: •конкурентний (операційний) ризик; •транзакційний ризик. Конкурентний ризик, або операційний вал. ризик потенційних збитків ТНК, пов'язаний з необхідністю здійсн. платежів чи отримання коштів, деномінованих у нац. валюті в майбутньому, тобто виражається в тому, що статті рахунків дебіторів та розрахунків з постачальниками і кредиторами змінюються в абсолютній величині зі зміною валютного курсу. Сутність даного ризику полягає в тому, що зміни в курсах валют можуть призвести до зміни в-ті ф-рів вир-цтва, необхідних фірмі, а також до зміни доходів, що отримуються від випуску продукції. Транзакційний валютний ризик—це ймовірність збитків, які пов'язані зі змінами вал. курсу за контрактами, що вже укладені і за якими платіж має відбутися через певний проміжок часу в майбутньому. Цей ризик ще має назву поточний ризик потенційних збитків. Транзакційний ризик впливає на майбутні потоки грош. готівки; джерела комплектуючих; розміщення інвестицій; конкурентоспром. ТНК на різних ринках. Цей ризик, на відміну від операційного вал. ризику, стосується всього обсягу інвестицій, і його необхідно вивчати (на відміну від операційного) в довгостр. перспективі. Основна відмінність між операц. валютним і поточним ризиком потенційних збитків полягає в тому, що поточний ризик визначається результатом зміни вал. курсів, що здійснює вплив на рух грошової готівки.
131.Управління валютними ризиками потенційних збитків ТНК.
Для управління вал. ризиками потенційних збитків існує певна стратегія їх мінімізації, яка полягає у: 1) визначенні ризику та його вимірюванні; 2)формуванні стратегії звітності; 3)виборі стратегії управління ризиком; 4)виборі стратегії страхування ризику.
ТНК визначає різновид ризику, який слід контролювати та вимірювати. Після вимірювання, яке завжди буває не абсолютним, прогнозується вал. курс відносно виявленого ризику. ТНК у цілому дотримуються основних положень «консолідованої звітності», доповнюючи їх рекомендаціями із включенням у звітність ТНК всіх основних вітчизняних і закордонних філій, і більш детальної інфо. про міжнар. і галузеву диверсифікованість. З урах. цих рекомендацій, а також звітної практики найбільших ТНК (насамперед, американського походження), зовн. фінансова звітність міжнар. корпорації може включати такі документи і доповнення до них: •основні «консолідовані» форми — 1)баланс; 2)звіт про прибутки і збитки; 3)звіт про рух фондів; 4)доповідь директорату, що коментує попередні форми;
•доповнення — 1)інфо. про основні методи облікової політики і складання звітності; 2)дані про діяльність головних філій; 3)галузева і географічна диверсифікованість; 4)дані про продукцію, що випускається; 5)соціальна й інша нефінансова інфо.
1)У балансі, який є найважливішим документом звітності ТНК, досить наочно представлена вся інфо про розміри корпорації, які відбивають обсяг використ к-лу, структуру фінансув і вкладень, можливість маневрування великими грош і мат ресурсами. У балансі в єдиній грош одиниці х-зується досягнутий корпорацією на певну дату рівень концентрації і централізації капіталу. 2)У звіті мають бути ідентифіковані рахунки під ризиком, які центральний апарат хоче контролювати, позиції кожного рахунка під ризиком із зазначенням відповідної валюти, а також часові періоди, на які поширюється оцінений ризик.
Для упр-ня операційним вал. і трансляційним ризиками використ. схожі інструменти. Це пов'язано з тим, що ці два ризики прив'язані до певного періоду і відносяться тільки до цього часу: операц. валютний ризик — це дата заверш. операції; для трансляц. ризику — це дата надання фін. звітності. В обох випадках упр-ня цими ризиками може здійснюватися за допомогою здійснення вал. операцій, наявної в-ті якої достатньо для компенсації гр.. суми ризику потенційних збитків.
Варіантами стратегії страх-ня валютних ризиків потенційних збитків можуть бути: 1)операційна стратегія страх-ня, до механізму якої відносять: • банківські кредити; • короткострокові боргові зобов'язання застережень; 2) стратегія прискорення і затримки платежів; 3) контрактні методи страхування, а саме: • розподіл ризику; • вибір валюти ціни і включення у контракт валютних застережень; •використання інструментів міжнар. ринку деривативів (хеджування ризику).
Стратегія прискорення та затримки платежів передбач. вільний вибір дати платежу, найбільш прийнятої у відносинах між двома фірмами, що тісно пов'язані між собою. Використовується для захисту грош. готівки між головною компанією та її філіями. Постійний грош. потік між фірмами зобов'язує їх використовувати цю стратегію, бо вона дає можливість прорахувати обсяги фін. потоків між фірмами на певну дату і таким чином впливати на платоспроможність кожної фірми, але потребує спільної мети й узгоджених дій. Використовуєтся також як засіб уникнення від податків. Стратегія прискорення означає інкасацію іноз. валюти на рахунки дебіторів до строків, коли очікується послаблення іноз. валюти, і розрахунки з постачальниками та кредиторами до строків, коли очікується посилення іноземної валюти. Стратегія затримки означає, що фірма затримує отримання платежів на рахунки дебіторів, коли очікується посилення іноз. валюти, і затримує розрахунки із постачальниками та кредиторами, коли очікується послаблення іноз. валюти. Стратегія розподілу ризику — це угода між компаніями, де покупець і продавець узгоджують взяття на себе певної частини втрат, пов'язаних із коливаннями валютних курсів, незалежно від того, які втрати компанія матиме насправді.
Вибір валюти ціни і включення в контракт валютних застережень. При укладанні контракту експортер вибирає валюту ціни, яка захищає його від можливих вал. ризиків, або до тексту контракту включається додаткова умова, що передбачає захист контрагентів від зміни вал. курсу. Ця додаткова умова має назву «вал. застереження». Валютне застереження — це умова міжнар. торговельної, кредитної чи іншої угоди, яка обумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти, відносно якої включається у контракт застереження, з метою страхування сторін за контрактом від ризику зміни валютного курсу.
Застереження бувають кількох видів, і складовими їх дії є: 1)установлення курсу валюти застереження до валюти ціни у момент підписання контракту; 2)установлення діапазону зміни курсу (у %), за якого перерахунок загальної вартості контракту не відбувається; 3)установлення формули перерахунку загальної вартості контракту при зміні величини валютного курсу понад припустимі межі; 4)установлення максимальної зміни загальної вартості контракту (у процентах від початкової вартості) можливої у разі перерахунку загальної вартості контракту при коливанні валютного курсу.
132.Еволюція страхування.
Еволюція ринкових відносин у різних країнах свідчить, що їхнє становлення завжди супроводжується розвитком страхування як активної складової фін. системи. Страх-ня виникло як засіб захисту від несприятливих обставин (страхових подій) природного або техногенного х-ру, впливові яких піддаються людина, суп-во в цілому та створені ним мат. цінності. Вірогідність настання несприятливої події вимірюється ризиком, а її наслідком є матеріальна шкода. Отже, спонукою виникнення страхування є ризик матеріального збитку, причому ризик, який є усвідомленим, оціненим та кількісно виміряним.
Теоретично власник майна в змозі захищатись від ризику збитку, до якого він є вразливим (як кажуть страховики, експонованим— схильність до ризику), самостійно, тобто не вдаючись до комерц. страхування. Але якщо, наприклад, окремий власник намагатиметься самостійно за власний рахунок відшкодувати збиток, він матиме заздалегідь створити фін. резерви, які є рівними за величиною вартості його майна. Такий сценарій ризик-менеджменту є безглуздим та руйнівним, тому що відволікає робочий капітал. Тому заінтересовані власники об'єднувались для спільних дій з метою запобігання страховим подіям та ліквідації їхніх наслідків. Так виник солідарний розподіл матеріальної шкоди, а страхування набуло рис ек. відносин.
До розвитку товарно-грош. відносин страх-ня передбачало розподіл шкоди після настання несприятливої події за рах. запасів (колективного фонду) натуральних однорідних продуктів, що легко розподіляються (зерно, фураж тощо).
Тов.-грош. відносини замінили натур. страх-ня на страх-ня у грош. формі. Кількісні засоби оцінки потенційного збитку дали змогу заздалегідь — до настання страхової події - - створювати грош. страховий фонд за рахунок страх. внесків (премій), що сплачуються страхувальникам спеціальним фін. посередникам (страховим компаніям), які управляють страх. фондом (інвестують акумульовані кошти) та перерозподіляють його на користь тих, хто зазнав шкоди. Товарно-грош. засади страх-ня вивели його за межі конкретного страхового інтересу вузького кола зацікавлені власників—носіїв ризику, що є експонованими до конкретного збитку, та змусили працювати як складову фін. механізму суспільства. Таким чином, грош. форма існування страхового фонду стає іманентною ознакою страхування, а рух коштів най і йому рис фін. відносин. Усе це, у науковому сенсі, зробило страх-ня самостійною ек. категорією.
133.Страхові операції та інвестиційний потенціал страхової галузі.
Нині страх. організації оперують величезними коштами. У 2005 р. загальна сума премій, зібраних страховиками на світовому страх ринку, становила близько 3 трлн дол. США Проте фін. рез-ти роботи страхового ринку визначають також показниками виплат. страхових відшкодувань та витрат на ведення справи і врегулювання збитків. Про прибутковість чи збитковість страхових операцій дає уявлення так званий комбінований коефіцієнт. Страхова компанія заробляє на прийнятті ризиків у страхування, якщо чисельне значення комбінованого коефіцієнта не перевищує 100 %, і навпаки — втрачає якщо він перевищує цю межу. У другому випадку страхова компанія має відшкодовувати збитки страхувальників та покриви витрати на ведення справи за рахунок власних резервів, і поповнюються за рахунок інвестиційного доходу. В цілому слід зазначити, що комбінований коефіцієнт зазвичай є або близьким до межі прибутковості, або перевищує її. Як правило, напрями інвестиц. діяльності страхових компаній жорстко регламентуються в законод. порядку. З огляду на захист інтересів страхувальників страховики можуть інвестувати тільки у високоякісні активи, зокрема в ЦП "інвестиційного гатунку" і передусім у високоприбуткові фін. зобов'язання (облігації), включаючи державні.
Страхові компанії, як відомо, належать до інституційних інвесторів. Вони зменшують ціну інвестиц. ресурсу, поділяють або знижують ризик утрати інвестиц. капіталу, що сприяє ек. зростанню. Серед інституційних інвесторів у масштабах світової фін. системи страхові компанії, порівняно з пенсійними та інвестиційними фондами, відіграють провідну роль у формуванні інвестиційного ресурсу (відповідно 35 %, 25 % та 25 % загального обсягу інституційних інвестицій. Решта 15 % припадає на інші форми інститут. інвесторів, а саме: благодійні фонди, кошти непенсійних фондів, що перебувають в управлінні банків, приватні інвестиційні партнерства та ін.). Масштабність інвестиційного потенціалу страхової галузі та її впливи на структуру і функціонування ринків капіталу засвідчує статистика постійного зростання загального обсягу активів групи інституційних інвесторів країн ОЕСР за останні 20 років. У 1981 р. вони становили 3200 млрд дол. США (38 % ВВП), у 1991 р. - 16 300 млрд дол. США (90 % ВВП) та наприкінці 90-х років - близько 30 000 млрд дол. США (110 % ВВП).
134.Міжнар. регулюв. страхової діяльності.
Страхова галузь вважається однією з головних складових і чинників стабільності світової фін. системи і підлягає міжнац. та наднац. регулюванню з боку МО та неформальних об'єднань інституцій ек. розвинутих країн світу (передусім ідеться про страхові Директиви ЄС).
У цьому плані також слід відзначити діяльність Форуму фінансової стабільності, створеного за участю "Групи 10" при Банку міжнародних розрахунків. Форум у особі Міжнародної асоціації органів нагляду за страховим ринком та інших міжнародних фінансових інституцій виконує роль координатора та через стеження за дотриманням погоджених галузевих принципів регулювання фінансової (зокрема страхової) діяльності сприяє забезпеченню стабільності нац. та міжнар. фінансових систем.
