30. Міжнародна валютна ліквідність та її основні компоненти. Міжн. вал. ліквідність (МВЛ) -забезпеченість міжн. торгово-екон. і кред.-фін. відносин взаємоприйнятними для країн-партнерів платіж. коштами. Хар-зує здатність існуючої валютної сист. безперервно здійсн. розрахунки між країнами за допомогою міжн. платіж. засобів. Розглядається як: • Здатність країни (чи групи країн) забезп. своєчасне погашення своїх міжн. зобов’язань прийнятними для кредитора платіж. засобами • Сукупність джерел фінансув. та кредитув. світового платіж. обігу. • Сукупність усіх платіж. інструментів, які можуть бути викор. у міжн. розрахунках. МВЛ визначається відношенням золотовалютних резервів центр. банків країн світ. співтовариства (BP) до загальної суми річного імпорту тов. та посл. (IP): МВЛ=ВР:ІР *100%. Осн. компоненти МВЛ • Офіційні золоті резерви країни – запаси золота у злитках та монетах • Валютні резерви країни – іноз. валюта резервна для міжн. розрахунків • Резервна позиція в МВФ (право країни – члена на автоматичне отримання безумовного кредиту в іноз. валюті в межах 25% від її квоти ) • Розрахунки в СДР та євро. Стан МВЛ виражається такими показниками: 1. Якість резервів, що визначається часткою золота у ліквідних резервах, темпами знецінення резервних валют, динамікою їхнього курсу та попиту на них на світ. ринках, зовн. заборгованістю країн-емітентів резервної валюти; 2. Відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначається к-стю ліквідних резервів порівняно з обсягом міжн. операцій певної країни, сальдо платіж. балансу, в тому числі поточного, зовнішнім боргом, рухом короткостр. і довгостр. капіталів. МВЛ виконує такі головні функції: ♦ виступає засобом міжн. платежів, що викор-ються гол. чином для покриття дефіциту платіж. балансу; ♦ є засобом валютних інтервенцій.
31. Криза валютної система: поняття та види. Приклади криз світової валютної системи. Криза світ. валютної сист. — загострення валютних суперечностей, різке порушення її функціонув., що проявл. у невідповідності структурних принципів організації світ. валют. механізму зміненим умовам вир-цтва. Це поняття виникло у зв'язку з кризою Першої світ. валютної сист. Криза золотомонетного стандарту тривала 10 років (1913—1922), Генуезька валютна сист. існувала вісім років (1929—1936), Бреттон-Вудська— 10 років (1967—1976). Криза світ. валютної сист. веде до скасування старої валютної сист. та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію. Види вал. криз: Локальні вал. кризи — уражають окремі країни чи групу країн навіть в умовах відносної стабільності світ. валютної сист. (Після Другої світ. війни періодично виникали локальні вал. кризи у Фран., Великобр., Італії та в ін. країнах.) Циклічні вал. кризи є проявом екон. криз. Спеціальні вал. кризи викликані інш. факторами: криза платіж. балансу, надзвич. обставини тощо. Прикладами є європ. вал. криза 1992-1993 рр., вал. криза в Пд..-Сх. Азії 1997-1998 рр.
32. Етапи еволюції світової валютної системи та їх характеристика. Історія валютних сист. свідчить, що їх класифікація здійснюється за ознакою резервного активу, тобто активу, за допом. якого можна врегулюв. дисбаланси в міжн. розрах.. За цією ознакою стандарти вал. систем поділ. на золотий, золотодевізний та девізний. Також світова валютна сист. пройшла такі етапи: Паризька, Генуезька, Бреттон-Вудська та Ямайська системи. Сист. золотого стандарту виникла у середині XIX ст. після пром. революції в капіталіст. країнах на базі золотого монометалізму. Вона була породжена необхідністю забезп. торг. розрахунки між великими пром.розвинутими країнами того часу в Європі й у Пн.Амер. Юридично вона була оформлена міждерж. угодою на Паризькій конференції в 1867 р., яка визнала золото єдиною формою світ. грошей. Водночас сист. золотого стандарту мала й істотні недоліки. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною та дорогою, тому що залежала від рівня видобутку монетарного товару. Зазначені недоліки стали причиною заміни після Перш. світ. війни золотого стандарту золотовалютним (золотодевізним). Сутність останнього зводилася до того, що поряд із золотом функцію міжн. платіж. засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу. Платіж. засоби в іноз. валюті, які використовувалися в міжн. розрахунках, називали девізами. Інституційна сист. золотодевізного стандарту була заснована рішеннями міжн. Генуезької конференції, що відбулася у 1922 р. У період світ. екон. кризи 1929-1933 рр. із крахом золотодевізного стандарту єдина світ. валютна сист. перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки — регіональні валютні угруповання, які вступили в жорстку конкуренцію між собою (девізна система). Таких регіонал. блоків сформувалося 3: ₤-вий, $-вий та золотий. Внаслідок структурний змін у світ. сист. сформувалася Ямайська вал. сист., яка проголосила повну демонетизацію золота та запровадила плаваючі вал. курси.
33. Паризька валютна система: період функціонування та структурні принципи. Перша валютна сист., яка стихійно сформувалася в XIX ст. після пром. революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Юридично оформлена міждерж. угодою на Паризькій конференції в 1867 р., яка визнала золото єдиною формою світ. грошей. За цих умов не існувало відмінностей між нац. та світ. валютними сист. (тільки монети приймались до платежу за своєю вагою). Структурні принципи: • Основа — золотомонетний стандарт. • Кожна валюта мала свій золотий вміст • Конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалася як усередині, так і за межами нац. кордонів. • Зливки вільно обмінюв. на монети; золото вільно імпортувалося й експортувалося на широких міжн. ринках. • Органи валютн. контролю проводили політику регулюв., її осн. мета — забезп. стабільності валюти і зовн. рівновага. • Обмінний вал. курс нац. (паперових) грошей розрах. на основі співвіднош. їх золотого вмісту (масштабу цін), що установлювався державою. • Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезп. жорстке співвіднош. між наявними запасами золота й к-стю грошей, що перебувала в обігу, а також вільну міграцію золота — його експорт та імпорт. У 1913 р. провідну роль у міжн. розрахунках відігравав ₤ — 80 %. З кінця XIX ст. простежується тенденція до зменш. долі золота в грош. масі (у США, Фран., Великобр. з 28% у 1872 р. до 10% у 1913 р.). Міжн. розрахунки здійснювались, головним чином, з використанням переказних векселів, виписаних у нац. валюті, переважно в англ. Ця сист. існув. до 1922 р.
34. Генуезька валютна система: період функціонування та структурні принципи. Друга світ. валютна сист. юридично оформлена міждерж. угодою на Генуезькій міжн. екон. конференції в 1922 р. Принципи: • Основа — золото й девізи (іноз. валюти для міжн. розрахунків). Грош. системи 30-ти країн базувались на золотодевізному стандарті. • Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото почала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноз. валюти (Німеччина та ще 30 країн). • Відновлений режим вільно змінних вал. курсів. • Валютне регулюв. проводилось у формі активної валютної політ., міжн. конференцій та нарад. У 1922—1928 рр. настала відносна валютна стабілізація, її ненадійність полягала в тому, що замість золотомонетного стандарту було введено урізані форми золотого монометалізму. Процес стабілізації валют розтягнувся на кілька років, що створило умови для валютн. війн. Методи валютної стабілізації визначили її хиткість. Стабілізацію валют було проведено за рах. іноз. кредитів. США, Великобр. та Фран. використ. важкий валютно-екон. стан низки країн для нав'язування їм обтяжливих умов міжуряд. позик. Під впл. закону нерівномірності розв. після Першої св. війни валютно-фін. центр перемістився з Зах. Європи до США. Валютна стабілізація закінчилася кризою. У цей період почали формув. регіонал. валютні угрупування — валютні блоки: ₤-вий, $-вий та золотий. Хар-ним було те, яка курс залежних валют прикріплювався до валюти країни, що керувала угрупованням; забезпеченням залежних валют були її казначейські векселі й облігації держ. позик; міжн. розрахунки країн, що входили до блоку, здійснювалися у валюті країни — гегемона, їхні валютні резерви зберігалися в цій країні. Під час Другої св. війни на базі валютних блоків створили валютні зони, що були вищою формою регіонал. валютних об'єднань (британського ₤, $ США, фр. франка, португ. ескудо, іспан. песети, голланд. гульдена). Друга св. війна привела до поглибл. кризи Генуезької валютної сист. і її заверш. у 1944 р.
35. Бреттонвудська валютна система: період функціонування, основні принципи. Оформлена внаслідок кризи поперед. сист. на валютно-фін. конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р., де було створено МВФ та прийнято його Статут. Осн. принципи: • Золотодевізний стандарт, основою якого є золото та дві резервні валюти — $ США та ₤. • Форми викор. золота як основи світ. валютної сист.: — збережено золоті паритети валют, у МВФ уведено їхню фіксацію; — золото — міжн. платіж. та резервний засіб; — $ прирівняний до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти; — для цього ж казначейство США продовжувало розмінювати $ на золото іноз. центр. банкам і урядовим установам за офіц. ціною, установленою в 1934 р., виходячи з золотого вмісту своєї валюти. • Установлений режим фікс. вал. курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (±1 % за Статутом МВФ чи ±0,75 % за Європейською валютною угодою). • Уперше в історії створено міжн. валютно-кред. організації: МВФ і МБРР. • Заборона вільної купівлі-продажу золота. Післявоєн. розв. системи хар--вся новою розстановкою сил у світ. госп. США стали лідером, частка країн Зах. Європи в пром. вир-цтві впала. Панувала доларова гегемонія США. Але багато країн Лат. Амер. та Зах. Європи практикували множинність вал. курсів — диференціацію курсових співвіднош. валют за видами операцій, товарн. групами регіонами. Загострення протиріч між інтернац., глобал. характером МЕВ та використанням для їхнього здійснення нац. валют, які схильні до знецінення (переважно $), призвело до кризи Бреттонвудської валютної сист. (1967—1976 рр.). Валютна криза збігалася з енергетичною та світ. екон. кризами і закінчила своє існування в 1978 р.
36. Характеристика Ямайської валютної системи. Угоду було укладено країнами—членами МВФ у Кінгстоні (Ямайка) у січні 1976 р. і ратифіковано більшістю членів у квітні 1978 р. Було внесено зміни до Статуту МВФ. Принципи: ♦ Уведено стандарт СДР (спеціальні права запозичення) замість золотодевізного стандарту. (Угоду про створення цієї нової міжн. рахунк. валютної одиниці (за проектом О. Еммінгера) було підписано країнами-членами МВФ у 1967 р. Перші зміни Статуту МВФ, пов'язані з випуском СДР, набрали чинності з 28 липня 1969 р.) ♦ Юридично завершено демонетизацію золота: відмінено його офіц. ціну, золоті паритети, припинено розмінювання $ на золото. ♦ Країни отримали право вибирати будь-який режим вал. курсу (режим плаваючих вал. курсів). ♦ МВФ, який зберігся на уламках Бреттонвудської сист. закликав посилити міждерж. валютне регулюв. ♦ Розвиток за принципами поліцентризму (підпорядкування централіз. регул. діям і має досить розв. сист. регіонал. валютн. структур). Проблеми Ямайської валютної системи: ♦ втрата доларом монопольної ролі; ♦ проблема багатовалютного стандарту; ♦ проблема золота; ♦ проблеми режиму плаваючих вал. курсів. Проблеми Ямайської валютної сист. породжують об'єктивну необхідність її подальшого реформування. Потрібні пошуки шляхів стабілізації вал. курсів, посилення координації валютно-екон. політики провідних країн. Суперництво 3-х центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжн. (регіонал.) валютну сист. для стимулювання процесу екон. інтеграції.
37. Європ вал система : пон, принц, хар-ка.
Основн метою створ цієї системи було сприяння забезпеч загальної європ ек, у тому числі і вал, інтеграції. У рамках цієї системи діяла власна міжнар кредитно-розрах-ва одиниця екю, курс якої визначається через стандартний кошик валют країн ЄС.
Це міжнар (рег) валютна система— сукупність ек відносин, пов'язана з функціонув валюти в межах ек інтеграції; державно-правова форма організації валютн відносин країн «Загального ринку» для стабілізації валютних курсів і стимулюв інтеграційних процесів, підсист Ямайської світ вал системи.
Принц:• Система базувалася на ЕКЮ — європ вал одиниці. Умовна вартість ЕКЮ визнач методом валютн кошика, який охоплював валюти 12.країн ЄС. Доля валют у кошику ЕКЮ залежала від долі країни в сукупн ВВП держав-членів ЄС, їхнього взаємного товарооб та участі в короткостр кредитах підтримки. Використ золота як реального резервн активу.• Режим вал курсів базується на спільн плаванні валют у формі «європ валютн змії» у встановл межах взаємних коливань • Міждерж рег вал регулюв здійсн наданням центр банкам кредитів для покриття тимчасов дефіциту платх балансів і розрахунків, пов'яз з валютн інтервенц.
Досягнення ЄВС: • Успішний розвиток ЕКЮ (набула деяких рис світової валюти, хоча не стала нею в повному розумінні). • Режим узгодж коливання вал курсів у вузьких межах. ♦Відносна стабілізація валют. ♦Об'єднання 20% офіц золото-долар резервів. ♦Розвиток кредит-фінансо мех-му підтр країн-членів. ♦Міждерж й елементи наднац регулюв ек-ки.
Недоліки ЄВС: ♦Періодичні офіційні зміни валютних курсів (16 разів за 1979-1993рр.). ♦Значна структурна нерівновага економіки країн-членів, відмінності в рівнях та темпах економічного розвитку, інфляції, стані платіжного балансу. ♦Небажання країн-членів передавати свої суверенні права наднаціон органам.♦Приватні ЕКЮ не були пов'язані з офіц ЕКЮ, єдиним емісійним центром та взаємною оборотністю. Випуск ЕКЮ «скромно» вплинув на взаємні операції центральних банків країн ЄС, з 1985 р. їхнє право використов ЕКЮ для погаш взаємної заборгов розширено з 50 до 100%. ♦Вплив зовн факторів дестабілізує систему.
38. Європ-й ек та вал-й союз. План «Делора» та «Маастр Угода».
Європ-й ек та вал-й союз – це найв сходинка процесу Європ інтеграції. Це усунення всіх бар’єрів в русі капіталу, товарів; введення єдиної валюти; провед єдиної валютн монетарн політики; створення єдиного Центр Банку; координація політики країн в різних сферах (екологія, тероризм, «брудні гроші»). Причини створ: інтеграція світов фінансових ринків, потреба в координації грошово-валютн політики країн.
Створення Європ співт-ва розпочал з 1 січня 1958 р. на основі підпис Римської угоди у березні 1957 році ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Римська угода 1957р. не передбачала створення європейської валютної системи. Вона містила лише загальні положення щодо координації внутрішньої та зовнішньої грошової політики та створення для цього консультативного органу – Валютного комітету.
1967р.- започаткувалася процедура консультацій на випадок зміни валютних курсів і було створено Комітет управл центр банків. На фоні майже перманентної валютної кризи розпоч формув Європе вал системи. Грудень 1969 року – Конференція керівників держав та урядів Європейського співт-ва у Гаазі. Було визначено поетапне створ ек та вал союзу.
1971р. – країни ЄС прийняли програму поетапн створення ек та вал союзу до 1980р. (“план Вернера”, який передбач створ союзу в три етапи. З 1973р. до Європ співт-ва приєдн Великобр, Ірландія, Данія. 1978р. – Європ радою було прийнято ріш про створення Європ валютної системи. 1979р. була створена Європ вал система. 1981р. – до Європ співт-ва увійшла Греція. 1986р. - до Європ співт-ва увійшли Португалія та Іспанія, потім Австрія, Швеція, Фінляндія.
«План Ж. Делора» — програма створення політичного, економічного та валютного союзу в квітні 1989 р. Економ. Вал союз складався з двох блоків: ВС – валютний простір, ЕС-економічний союз: Створення загального (інтегрованого) ринку, Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів, Координація економічної, бюджетної, митної політики для стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту, обмеження дефіциту державного бюджету та вдосконалення методів його покриття, Заснування наднаціонального Європейського валютного інституту в складі керівників центральних банків і членів директорату для координації валютної політики, Єдина валютна політика, уведення фіксованих валютних курсів і колективної валюти — ЕКЮ, Створення до 2000 р. політичного союзу ЄС.
На основі плану Делора була розробл та підписана Маастріхтська угода - лютий 1992 р. — підписаний; листопад 1993 р. — ратифіков і набрав чинності (12 країн). Три етапи формув ЄВС: Перший етап (1 липня 1990 р. — 31 грудня 1993 р.) — становлення економічного й валютного союзу ЄС (ЄВС). Усунуто всі обмеження на вільний рух капіталів всередині та між ЄС та третіми країнами, забезпечення зближення показників економічного росту. Другий етап (1 січня 1994 р. — 31 грудня 1998 р.) — підготовка країн-членів до введення ЄВРО. Створення Європейського монетарного інституту, заборона підтримки діяльності держ. Сектору шляхом надання кредитів центральними банками, відміна преілейованого доступу держ. Підприємств до коштів фінансових інститутів. Дефіцит бюджету не має перевищувати 3% ВВП, якщо держ. Боргу не вище 60% ВВП. Третій етап переходу до нової валюти (1999—до сьогодні рр.) — ЄВРО стає заг грош одиницею, нац валюта до 2002 зберігається як паралельна грошова одиниця. Починає діяльн ЄСЦБ.
Сценарій переходу до ЄВРО: 1. 3 1 січня 1999 р. — тверда фіксація курсів валют країн зони ЄВРО до ЄВРО для перерахунків, 2. 3 1 січня 2002 р. — випуск в обіг банкнот та монет ЄВРО, паралельний обіг з нац-ми валютами країн-членів, обмін останніх на ЄВРО. 3. 3 1 липня 2002 р. — вилучення з обігу нац-х валют та повний перехід господ обороту країн-членів на ЄВРО.
Основні інструм політики ЄЦБ (Європ центр банку): таргетування; установл меж коливань основних проц ставок, зокрема для їхнього зближ по всій зоні ЄВРО; операції на відкрит ринку; установл мінім резервн умов для банків. Регламентовані також взаємовідн «зони ЄВРО» з іншим світом. На єдину валюту переходять поки що 11 з 15 країн ЄЄ. Установл механізм регулюва валютних курсів між ЄВРО та валютами, що залишилися в націон підпорядкуванні, — механізм «МВК-2»
39. Критерії конвергенції для участі в Євро-зоні.
Конвергенція – це зменш розриву, тобто зближення показників ек розвитку між державами.
Для успішного функціонування економічного та валютного союзу ЄС дуже важливим є досягнення високого ступеня стійкої конвергенції, що виражається у дотриманні низького рівня інфляції, здорових державних фінансів, а також стабільності курсів національних валют.
З цією метою від країн, зацікавлених у переході до нової валюти, вимагалась їхня відповідність «критеріям конвергенції», сформульованим у Маастрихтському договорі і додатку - Протоколі № 6.
Такими «критеріями конвергенції» визначені:
• досягнення високого ступеня стабільності цін, який визначається рівнем інфляції за останні 12 місяців, що не має перевищувати більш ніж на 1,5 процентних пункти середній рівень такого показника принаймні по трьох країнах ЄС, що досягли найбільшої стабільності цін;
• стійкість фінансового стану уряду, яка вважається досягнутою при державному бюджеті, вільному від надмірного дефіциту. Тобто дефіцит за нормальних умов не повинний перевищувати 3% ВВП при співвідношенні державного боргу до ВВП не більш ніж 60 %. Слід, однак, зазначити, що Договір допускає певну гнучкість в оцінках даної відповідності приймаючи до уваги вже досягнуту динаміку скорочення розбалансування бюджету та (або) наявність виняткових і тимчасових факторів, що викликали таке розбалансування;
• дотримання встановлених меж курсових коливань, що забезпечуються механізмом валютних курсів (МВК) Європейської валютної системи, принаймні протягом двох років і без наявності напруги у такому дотриманні. Зокрема, країни-учасниці в цей період не повинні девальвувати, за своєю ініціативою, курс національної валюти по відношенню до валюти будь-якої іншої держави-члена ЄС;
• динаміка «зближення» досягнутого країною в рамках ЄС та її участі у МВК, що відображається рівнем її довгострокових процентних ставок, який за останні 12 місяців не повинний більш ніж на 2 процентних пункти відрізнятися від середнього рівня цього показника принаймні по трьох країнах ЄС, що домоглися найбільшої стабільності цін.
Статистичні дані, які використовуються для оцінки відповідності фінансів країн-учасниць «критеріям конвергенції», готуються ЄК. При цьому ступінь наближення у відношенні стабільності цін визначається за зведеними індексами споживчих цін за останні 12 місяців. У відношенні стійкості державних фінансів - за бюджетними показниками 1997 р. а наближення довгострокових процентних ставок оцінюється рівнем прибутковості державних облігацій (або тих цінних паперів, які можна з ними порівняти) з терміном погашення в 10 років (крім Греції з терміном 5 років).
