127. Психологічні особливості старшого шкільного віку та їх врахування в навчальній діяльності.
Старший шкільний вік (15-18 років). Юнацький вік - це період вироблення світогляду, переконань, характеру та життєвого самовизначення. Юнацтво - час самоствердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, час пошуку, надій, сподівань. У старшокласників звично яскраво виражено вибіркове відношення до навчальних предметів. Потреба в значущих для життєвого успіху знань - одна із найхарактерніших рис теперішнього старшокласника. Це визначає розвиток і функціонування психічних процесів. Сприйняття характеризується цілеспрямованістю, увага - довільністю та стійкістю, пам’ять - логічним характером. Мислення старшокласників відрізняється більш високим рівнем узагальнення та абстрагування, поступово набуває теоретичну та критичну направленість.
Юнацтво - це період розквіту всієї розумової діяльності. Старшокласники намагаються проникнути в суть явищ природи та суспільного життя, пояснити їх взаємозв’язки та взаємозалежності. Майже завжди це супроводжує прагненням створити власну точку зору, дати свою оцінку подіям, що відбуваються. Своя точка зору не завжди співпадає із загальноприйнятою, це висновок, здобутий власною працею, напругою думки. Самостійність мислення в цьому віці набуває визначного характеру та край необхідна для самоствердження особистості. Дорослі, вчителі часто безапеляційно заперечують наївні, односторонні, далеко ще не зрілі висновки, створюючи своєю безтактністю передумови для конфліктів та непорозумінь.
Бурхливі соціальні події, що сталися за останні декілька років в світі і в нашій країні, перетворення, власною логікою спонукають молодь самостійно робити вибір, особисто орієнтуватися й займати незалежні позиції. Саме життя виробляє у більшості сучасних юнаків та дівчат таку психологію, яка багато в чому відрізняється від психології юнаків, що жили декілька десятків років тому. Це й більш відкритий, навіть сміливий погляд на світ, включаючи постановку й вирішення багатьох проблем морально-етичного характеру, і самостійність - хоч і не завжди правильність суджень, і включення в обговорення таких соціально-політичних, економічних і релігійних проблем, які зовсім ще недавно вважалися не характерними для юнацтва, непедагогічними, ідеологічно невиправданими (наприклад, питання релігії, бізнесу, сексу, поведінка вчителів та батьків, їх критика тощо).
128. Психологічні особливості студентів та їх врахування в навчальній діяльності.
Учбова діяльність складається з визначених дій, що залежать від того, яку функцію виконує людина, що навчається в педагогічній ситуації. Це можуть бути наступні функції: пасивне сприйняття і освоєння інформації, що підноситься ззовні; активний, самостійний пошук інформації; організований ззовні направлений пошук і виконання інформації.
У першому разі студента розглядають як об'єкт формуючих впливів педагога. Тоді в основі навчання лежить викладання йому готової інформації, готових знань і умінь на основі методів повідомлення, показ і вимоги до певних вимог студента.
У другому випадку студент розглядається як суб'єкт, що формується під впливом власних інтересів і цілей.
У третьому випадку педагог організує зовнішні джерела поведінки так, що вони формують необхідні інтереси студента, а вже на основі цих інтересів студент здійснює активний відбір і використання необхідної інформації.
129. Андрагогіка як галузь педагогічної науки та її принципи.
Андрогогіка від грец слів чоловік і виховання – розділ педагогіки, що вивчає стимулювання та спрямування процесів виховання дорослих людей.
Вих дор людей від виховання дітей, юнаків, підлітків відрізняється тим, що базується на різному минулому досвіді (у дорослих він щначно більший) і на різному темпі протікання психічних реакцій (дорослі гірше запам”ятовують новий матеріал, нижча розумова реакція, наявність ситуативного мислення за аналогією, усталені стереотипи та установки мислення та поведінки).
Дорослі більше довіряють фактам, ніж сприймають на віру і краще колнтролюють свої емоції.
Отже, в основу виховання дорослих можна покласти принципи:
1. перевага фактичн матеріалу над емоц інфор-єю
2. ситуативна, а не абстрактна доказовість(на життєвих принципах)
3. опора на минулий досвід дорослого і загальнолюдські принципи
4. індивідуальний підхід в залежності від інтнлнкту і оточення, в якому форм-ся дорослий.
130. Освітня політика. Політика реформ освіти в Україні: стан і перспективи.
Бурхливо відбувається реформування змісту освіти з часу набуття Укр. статусу незалежної держави.
* З початку 90-х і до 1994 р. було визначено пешорядним завданням реформування освти з її деполітизацією та набуттям націон-го хар-ру, закладались основи неперервної освіти. 3 листопада 1993 р. Президентом Укр. була підписана націон-на програма «Освіта», яка і визначила націон-ну спрямованість освіти, навчання і виховання та виступила найважливішим принципом реформування заг-освітньої, професійної та вищої школи. Однак цілісного реформ-ня не відбулося.
* Новий етап - 1996-99 р., коли після ухвалення Закону У. «Про освіту» (1996) розпочалася робота над держ. стандартами заг-освітньої підготовки учнів. У 1996 р. для забезпеч-ня еквівалентності сер. освіти в різних типах навчальних закладів через поетапне введення держ. стандартів освітніх галузей, Колегія МО прийняла Концепцію держ. стандарту (куди входило 8 освітніх галузей). Зміст галузей повинен мати українознавчу основу, враховувати прогресивний вітчизняний та світовий досвід.
* У зв’язку з підготовкою і ухваленням Закону про загальну середню освіту (1998-99) відбулося принципово нове осмислення усіх складових заг-ної сер. освіти, як соц-ної інституції, як цілісної сис-ми. Згідно Закону, з 2001р., має здійснюватись поступовий перехід до 12-річного терміну навчання у заг-освітніх навч-х закладах (І ступінь - 4 року; ІІ - 5 років і ІІІ - 3 роки). Також Закон регламентує наповнюваність новостворених класів та тривалість уроків в усіх класах з 1вересня 1999р.
Вища освіта - Укр. в 97р. підписала Ліссабонську конвенцію про взаємовизнання кваліфікації в галузі вищої освіти, отже Укр. увійшла до європейського освітянського простору. Впровадженню багатоступеневої сис-ми освіти сприяють зміни в мережі ВУЗів в 99р. Понад 100 навч-х закладів 1-2-го рівня акредитації ввійшли до складу ВУЗів 3-4-го рівнів. Це дало змогу створити інтегровані навч-ні плани і програми, залучити професуру до викладацького процесу на нижчих рівнях освіти, зміцнити матер. базу навч-го процесу. Перспективним є розширення можливості держ-х ВУЗів готувати фахівців на платній основі, причому набір на контрактній основі здійс-ся в межах ліцензованих обсягів після зарахування на місця держ. замовлення. Перспективною формою платного навч-ня є екстернат - дозволяє обдарованим студентам самостійно опанувати програму навчання, здобути освіту за коротший термін.
Перспективні напрямки розвитку освіти Укр: радикальна гуманітаризація освіти; демократизація освітянського процесу; створення єдиної комплексної сис-ми освіти; інтеграція в євро- і світовий освітянській простори.
131. Сутність поняття “спілкування”. Функції та рівні спілкування.
Спілкування – процес встановлення між людьми контактів, що породжені потребою в сумісній діяльності та вкл. в себе обмін інформацією (комунікацію), виробітку єдиної стратегії взаємодії (фнтеракцію), сприйняття і розуміння один одним (емпатія).
Функції спілкування:
- контактна – встановлення контакту як стану готовності до прийому/передачі повідомлення і підтримка взаємозв”язку в формі взаємної орієнтованості;
- інформаційна – обмін повідомленнями, думками, рішеннями…
- спонукальна – стимуляція активності партнера до спалкування, що спрямовує його на виконання конкретної дії;
- координаційна – взаємне орієнтування і координація дій при організації спільної діяльності;
- розуміння – розуміння суті повідомлення, думки, рішення намірів паортнерів по спілкуванню;
- емотивна – збудження, есоц.переживання, кмоц.стан, його зміни;
- встановлення відносин – створення свого місця в ділових, особистих та ін відносинах суспільності;
- впливу – зміна стану партнера, його поведінки, потреб, рішень…
Спілкування як комунікація передбачає обмін інформацією між людьми, що здійснюється за допомогою знаків (слів, жестів, ієрогфифів), які співвідносяться з речами, явищами дійсності.
Виділяють вербальну і невербальну комунікацію.
В вербальній комун. – знакова система – мова, структ.одиниця – слово. Спілкування за допомогою мови – мовлення.
Невербальна конун. – доповнює мову і передає емоційний стан, вкл.символи:
- оптико-кинетичні (жести, міміка);
- паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність);
- екстралінгвістичні (паузи, сміх, темп мовлення);
- просторово-часові – взаємне розташування, час спілкування, ситуаця спілкування.
132. Сутність поняття “професійне спілкування викладача”.
Професійне спілкування викладача – це спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним (в процесі навчання і виховання), яке має яке має визначенні педагогічні функції і направлене (якщо воно повноціне та оптимальне) створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності і відносин між педагогом і учнями.
Вчитель у процесі професійного спілкування здійснює свої соціально-рольові і функціональні обов’язки по куруваннюпроцесом навчання. Від того, які стильові особливості цього спілкування і керівництва, залежить ефекиивність процесів навчання, особливості розвитку особистості і формування міжособистісних відносин в навчальній групі.
Професійне спілкування викладача – це особливе спілкування, специфіка якого зумовлена різноманітними соціально-рольовими і функціональними позиціями суб’єктів цього спілкування.
133. Сутність поняття “спілкування”. Роль спілкування у життєдіяльності людини”.
Спілкування – процес встановлення між людьми контактів, що породжені потребою в сумісній діяльності та вкл. в себе обмін інформацією (комунікацію), виробітку єдиної стратегії взаємодії (фнтеракцію), сприйняття і розуміння один одним (емпатія).
Спілкування як комунікація передбачає обмін інформацією між людьми, що здійснюється за допомогою знаків (слів, жестів, ієрогліфів), які співвідносяться з речами, явищами дійсності.
Спілкування(С) - міжособистісна і міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психіч.дія-ти, а саме інф-ю, думками, почуттями, оцінками. Інакше, С- взаємодія 2 або більше людей, яка спрямована на узгодження та об”єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Без С неможливе людське сус-во. С - є потреба людини як соц., розумної істоти, носія свідомості. Таким чином, С -потреба людини, необхідне для взаємодії з людьми, необхідне для самоствердження в сусп-ві, для впорядкування своїх думок, відносин. С властиве всім живим істотам, але на рівні людини воно приймає найбільш досконалі форми, стає усвідомленим та опосередкованим мовою.
С. дає можливість людям в процесі своєї діяльності уникати непорозумінь, досягати швидше мети своєї діяльності, активно розвиватися.
134. Етапи процесу спілкування у навчальній діяльності.
Необхідність визначення стадіальності спілкування зумовила дослідження в цій області. У вченні театрального педагога про сценічне спілкування визначені стадії цього процесу: орієнтування в умовах, що оточують, вибір об”єкта, підхід до об”єкта, привернення на себе його уваги, “зондування ” душі об”єкта, передача своїх бачень, зворотній зв”язок. Спираючись на дані положення можна вирізнити основні стадії педагогічного спілкування.
Перша стадія – орієнтування в умовах спілкування. На цій стадії проходить складний процес пристосування загального стилю спілкування до сьогоднішніх умов (лекції, уроку), що базуєтьмя на важливих моментах:
- усвідомлення педагогом свого особистого стилю спілкування з учнями;
- відновлення в комунікативній пам”яті попередніх особливостей спіл-ня з даною аудиторією;
- уточнення стилю спілкування в нових комун-х умовах д-ті.
Якщо ж педагог вперше зустрічається з даною ауд=ю, то реалізація даної стадії спіл-ня зумовлюється також покомунік-ю атмосферою, яка складається на основі початкової інформації про учнів і учнів про педагога.
Іншими словами, стадія буде визначатись як орієнтування в ситуації спілкування, що включає три аспекти: 1.-орієнтування в просторових умовах, в обставинах, що піддаються зоровому та кинетичному сприйманню; 2.- орієн-ня в часових умовах (наявність чи відсутність дефіциту часу); 3.- оріен-ня в соціальній ситуації, тобто в актуальних соціальних взаємовідносинах, між тими, хто спілкується.
Друга стадія – привернення до себе уваги об”єкта спілкування.
Третя стадія – “зондування душі” об”єкта. Цю стадію треба розглядати як своєрідний пошуковий етап, на якому відбувається коригування раніше придуманих прийомів спілкування. Ця стадія має своєрідний предстартовий характер, бо на ній педагог уточнює свої уявлення про ситуацію спілкування, про рівень готовності до нього аудиторії.
Четверта стадія – передача свої “бачень ” об”єкту за допомогою променевипускання. Це явище полягає у вмінні педагога використовувати міміку, мікроміміку, голос інтонаційну виразність мовлення, системи “пристосувань” з метою примусити об”єкт не тільки почути, але й побачити те, про що йде мова. У педагогічному спілкування цей етап буде розглядатися як етап вербального спілкування педагога із аудиторією.
П”ята стадія – зворотній зв”язок, який здійснюється в двох основних напрямках – змістовному і емоційному. Першочергова роль емоційного ефекту звор-го зв”язку, що сприймається через емоційний настрій аудиторії і виражається у її поведінці.
Проведення спілкування базується на певних вимогах до мовлення педагога, до його інтонаційної виразності. Із засобів інтонаційної виразності основними є темп мовлення, паузи, логічні наголоси.
Паузи у мовленні визначаються як тимчасові зупинки його звучання. Розподіляють мовленнєвий поток на складові частини і відіграють значну роль в організації сприймання-засвоєння. Мовлення педагога без пауз сприймається аудиторією приблизно так, як мовлення у швидкому темпі. Характерною особливістю иакого мовлення є монотонність. Треба звернути увагу на те, що велика к-ть пауз уповілбнює його темп, негативно впливає на еф-ть сприймання. Потрібне використання логічних і організаційних пауз. Логічні паузи дають можливість педагогу сформулювати наступну фрвзу, а учням осмислити те, що він сказав.
135. Спілкування, його особливості.
Спілкування – процес встановлення між людьми контактів, що породжені потребою в сумісній діяльності та вкл. в себе обмін інформацією (комунікацію), виробітку єдиної стратегії взаємодії (фнтеракцію), сприйняття і розуміння один одним (емпатія).
До особливостей спілкування відносяться ті його характеристики , які сприяють розумінню змісту теми розмови (якість, точність, дохідливість, тямущість), впливають на емоційність сприймання цієї теми розмови (виразність, образність емоційність), допомагають впливати на вольову сферу співрозмовника (переконливість, впливовість), а також ті, що визначають оптимальну тривалість спілкування.
136. Характеристика комунікативної сторони спілкування.
Комунікативна сторона спілкування тісно пов’язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпано розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування – це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймі двох осіб, де кожна є активним суб’єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об’єкта інформації (іншого суб’єта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграють значущість інформації, прагнення сприйняти її загальний зміст.
Ще одна особливість комунікаційного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами.
137. Структура ділового спілкування(ДС).
ДС- вид професійної діяльності людей, у якій учасники виконують певні соц. ролі, реалізують запряг-ні цілі, а також способи здійснення контактів.
ДС має таку структуру:
• Комунікативний – обмін думками , переживаннями, бажаннями. Цей обмін проходить з метою задоволення якихось потреб. Під час цього обміну виникають взаєморозуміння, коли люди відчувають, що їх не розуміють, а інколи навіть створюється враження, що люди захищ. від інформації, яку їм подають. Це відбувається тому, що комунікація – це вплив, а не кожна людина хоче якихось змін, бо вони порушують її розуміння себе своїх думок. Природньо, що люди захищ-ся від певної інформації.
• Перцептивна сторона у діловому спілкуванні -- це процес сприймання партнерами один одного і встановлення на цій основі взаєморозуміння. На шляху взаєморозуміння виділяють такі бар’єри:
1. Стереотипізація – соц-перцептивний механізм ідентифікації породжує появу шаблону у сприймані.
2. Ефект ореолу – перше враження про партнера у діловому спілкуванні часто приводить до ефекту першого враження, або до систем помилок соц сприймання.
• Інтерактивна сторона – цедії партнера у певній ситуації спілкування. Взаємодія може організовуватись за 3 формами:
1. Коли кожний учасник виконує свою частину спільної роботи незалежно від інших.
2. Коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником
3. Коли має місце взаємодія кожного учасника зі всіма останями.
4.
138. Етапи професійного спілкування викладача в навчанні.
Професійне спілкування викладача – це спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним (в процесі навчання і виховання), яке має яке має визначенні педагогічні функції і направлене (якщо воно повноціне та оптимальне) створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності і відносин між педагогом і учнями.
Існують такі етапи проф.. спіл-ня.
І етап. Проектування проф.. спіл-ня: композиційна побудова змісту спілк-ня., створення творчого самопочуття.
ІІ етап. Організація проф.. спілк-ня: самопрезентація, володіння професійно-педагогічної уваги, орієнтування в ситуації спілк-ня, встановлення й підтримування зворотного зв’язку в спілкуванні, встановленя професійно-педагогічного контакту.
ІІІ етап. Регулювання професійного спілкування: мовленнєве (вербальне) й не мовленнєве (невербальне) спілк-ня, соціальна перцепція, використання “пристосувань”.
139. Етапи процесу спілкування в особистісно-орієнтованому спілкуванні.
140. Бар’єри взаєморозуміння. Труднощі в процесі спілкування у викладацькій діяльності.
В процесі передачі/прийому інформації відбувається її суттєва втрата, що викликана бар”єрами спілкування. До них відносяться, перш за все, бар”єри пов”язані з кодуванням/декодуванням інформації. При кодуванні думка – мова губиться 30%; з внутрішнього в зовнішньє мовлення 80% тієї інформації, що перекодована у внутнєнню мову. В залежності від словарного запасу людини, що слухає, сприймається до 70%. Потальше гублення відбувається при перекладі в образи уяви і пам”яті.
В педагогічній діяльності в ході монологічного спілкування (лекція, урок), коли слухачі, як правило, не мають можливості вточнювати інфу, в пам”яті залишається всього 20% сприйнятого. Коли людина сприймає інформацію, що підкріплена наглядним матеріалом, вона запам”ятовує 50-70%. Якщо людина сама ососбисто виконує якусь вправу, то % запам”ятовування піднімається до 90.
