47. Стратегії поведінки особистості у конфлікті за К.Томасом.
Конфлікт — це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів суб'єктів взаємодій. В основі будь-якого конфлікту перебуває конфліктна ситуація, тобто збіг обставин з протилежними тенденціями. Щоб конфлікт почав розвиватися, потрібен інцидент, необхідно, щоб якась сторона почала діяти, зачіпаючи інтереси іншої.
_
Створити безконфліктний стан, коли люди працюють у повній гармонії, неможливо. Це пов'язано з їхньою об'єктивною природою. Так народилася ідея (К. Н. Томас, Р. X. Кілмен, 1972 р.) управління конфліктами виробленням індивідуальної стратегії і тактики продуктивної поведінки у конфліктній ситуації.
Повної характеристики поведінки суб'єкта діяльності у конфліктній ситуації пропонується двомірна модель регулювання конфлікту, що має дві основні стратегії.
Перша стратегія — кооперація. Це орієнтація на інтереси і потреби партнерів, стратегія узгоджень, пошуку спільних інтересів.
Друга стратегія — наполегливість. Передбачає реалізацію власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід. Прихильники цієї стратегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших.
Кожна з цих стратегій може мати повну міру прояву — від мінімального до максимального. Це дає можливість визначити п'ять основних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях (див. мал):
1. Уникнення — відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденцій прагнення досягти власних цілей; психологічні ознаки цього стилю поведінки: *прагнення не брати на себе відповідальність за прийняття рішення, заперечувати конфлікт, вважати його безпечним; *прагнення вийти із ситуації не поступаючись, але й не відстоюючи своїх позицій; *бажання утриматися від суперечок, дискусій.
2. Змагання — прагнення задовольнити свої інтереси, не беручи до уваги інтереси іншої людини, бажання відстояти своє шляхом відвертої боротьби за свої інтереси, зайняття жорсткої антагоністичної позиції, застосування влади, тиску, використання залежності партнера.
3. Пристосування — жертовність щодо власних інтересів; цей стиль поведінки характеризується прагненням зберегти або налагодити приємні стосунки, забезпечити інтереси партнера згладжуванням суперечності; готовність до дії на шкоду власним інтересам.
4. Компроміс — бажання запобігти конфлікту взаємними поступками; це пошук серединних рішень, коли ніхто багато не втрачає, але й не виграє; інтереси обох сторін повністю не розкриваються.
5. Співробітництво — пошук альтернативи, яка повністю задовольняє інтереси обох сторін шляхом відвертого обговорення; спільний і відвертий аналіз розбіжностей у процесі опрацювання рішення.
Оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважається така, в якій застосовуються усі п'ять стилів
48. Досвід особистості (знання, вміння, навички, звички).
Єдність діяльності та особистості найвиразніше виявляється у таких якостей особистості як вміння, навички та знання.
Педагогіка визначає таку підпорядкованість цих понять: знання – вміння – навички. Вважається загально визнаним, що знання породжують вміння, а останні доводяться до автоматизму і стають навичками. Але така підпорядкованість не враховує того, що знання самі по собі ніколи не існують, а завжди стають елементами якоїсь діяльності, якихось умінь, дій. Лише в уміннях навички як засвоєні дії стають властивостями особистості та визначають її здібності до нових дій. Отже, вміння – це здатність виконувати певну діяльність або дії в нових умовах, які формуються на основі раніше засвоєних знань і навичок.
Поряд співвідношень основних понять досвіду особистості досить повно розкриває механізм їх формування: таким чином під вмінням розуміють найвищу форму досвіду, що включає і знання і навички. Формування вміння здійснюється поетапно:
1. початкове вміння – усвідомлення мети дії та пошук способів її виконання, що спираються на раніше засвоєні знання та навички, діяльність шляхом спроб та помилок.
2. Недостатньо вміла діяльність – наявність знань щодо способів виконання дій і використання раніше засвоєних, неспецифічних для конкретної діяльності навичок.
3. Окремі загальні вміння – окремі високо розвинуті, але вузькі вміння, які необхідні в різних видах діяльності.
4. Високорозвинене вміння – творче використання знань і навичок конкретної діяльності з усвідомленням не лише мети, а й мотивів вибору способів її досягнення.
5. Майстерність – творче використання різних знань, навичок, умінь для ефективної діяльності.
Всі вміння людини можна досить умовно поділити на життєві та професійно важливі.
49. Потреби і мотиви. Мотивація особистості.
Потреба як нестаток людини у чомусь, що стає джерелом її активності. Потреби — це стани особистості, завдяки яким здійснюється регуляція поведінки, визначається напрям мислення, почуттів і волі людини. Потреби людини зумовлені процесами її навчання, яке дає можливість засвоїти культуру людства, всією життєдіяльністю.
Потреби можна поділити на п'ять основних категорій:
1. Фізіологічні потреби забезпечують виживання людини. Вони включають потреби людини в їжі, воді, сховищі і сексуальні потреби.
2. Потреби в безпеці і впевненості у майбутньому включають потребу у захисті від фізичних і психологічних потреб з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби задовольнятимуть в майбутньому.
3. Соціальні потреби — це потреби у причетності до чогось, до когось, почуття розуміння іншими, соціальні взаємодії, підтримка.
4. Потреби у повазі включають потреби особистих досягнень, компетентності, поваги з боку оточуючих, визнання, самоповаги.
5. Потреби самовираження — це потреби в реалізації своїх потенційних можливостей, у розвитку себе як особистості.
Мотивація - це ті причини, через які людина робить ті чи інші вчинки. Мотиваційна сфера особистості тісно пов’язана з активністю індивіда.
Суб’єкт активності являє «особисте Я» людини. Людина вважає, що коли вона говорить «Я роблю так тому, що я цього хочу» вона виражає власне свої прагнення, але це не завжди так. Наприклад, студент вступивши до вузу пояснює оточуючим і самому собі що це його самостійний вибір і він не залежить від стороннього впливу. Але через деякий час він розчарований. Він мусить визнати, що вибір професії був здійснений під впливом рідних та друзів. При цьому поради інших він не сприймав як «директиви». За цим визнанням - критична робота свідомості в напрямку виділення «голосу» інших людей від його власного.
Також суб’єкт активності - це «Я іншого в мені», коли «присутність» іншого відчувається і може сприйматися як вторгнення в внутрішній світ іншої людини. Це також видно на прикладі з студентом.
Суб’єкт активності такий, що він не ототожнюється ні з ким з людей конкретно. Але в той же час він має відношення до кожного, уособлюючи те, що повинне бути властиве всім людям: розум, добро, честь, красоту, свободу. Коли активність людини диктується цими цінностями, кажуть, що її суб’єктом є «всезагальне Я» в людині. «Індивідуальне Я» тут поєднано з «Я іншого».
50. Спрямованість особистості.
Спрямованість особистості — це інтегративна якість, яка визначає сукупність стійких мотивів, що орієнтують життєдіяльність особистості. ;
Спрямованість особистості характеризується її потребами, потягами, бажаннями, інтересами, схильностями, ідеалами, цінностями, світоглядом, переконаннями та мораллю. Сутність спрямованості полягає в тому, що вона дає відповіді на питання не стільки про те, чого хоче людина, скільки про те, чому вона цього хоче, а відтак визначає її поведінку, діяльність.
Загальну характеристику спрямованості особистості можна викласти лише спостерігаючи за життєдіяльністю людини.
Наприклад, спрямованість особистості є складовою «карти особистості» і визначається в процесі дослідження структури особистості. За цією методикою, спрямованість характеризується рівнем, широтою, інтенсивністю та дієвістю, професійна спрямованість.
Рівень спрямованості характеризує соціальну зрілість особистості, ступінь її свідомості і моральності (від повної узгодженості до заперечення).
Широта спрямованості засвідчує коло інтересів особистості (найвища оцінка — професійні, мистецькі, художні, спортивні та інші інтереси, а найнижча — відсутність інтересів).
Інтенсивність спрямованості пов'язується з емоційним забарвленням життєдіяльності і може змінюватися від нечітких потягів через усвідомлене бажання й активне прагнення до повного переконання.
Стійкість спрямованості характеризується її часом: не змінюється з юнацтва — змінюється декілька разів — повна нестійкість мотивів цінностей.
Дієвість спрямованості — це активність реалізації цілей у діяльності: всі переконання і прагнення реалізуються, здійснюється їх більша (менша) частина, реалізуються лише ті, які легко здійснити, або повна пасивність.
Професійну спрямованість може охарактеризувати таке коло питань: професія обрана за бажанням, щоб її отримати — долалися перешкоди і є повне задоволення;
52. Свідомість. Функції свідомості.
У психології свідомість розглядається як особлива форма відображення, як загальна якість психічних функцій. Саме розвиток усіх психічних функцій забезпечує формування у людини внутрішнього світу, суб’єктивної моделі навколишнього світу.
Свідомість виконує основні функції психіки, які притаманні лише людині:
формує внутрішній план Діяльності, її програму,
синтезує динамічну модель дійсності, за допомогою якої людина орієнтується в навколишньому фізичному і соціальному середовищі,
визначає попередню, мислену побудову дій, передбачає їх наслідки, керує і контролює поведінку людини, здатність її відповідати за наслідки дій та розуміти те, що має Місце в навколишньому світі і в ній самій.
До основних властивостей свідомості належать її атрибути — переживання, пізнання та відношення .
Переживання — це атрибут свідомості індивіда, який не містить образу предмета, що відображається, а тільки виявляється у формі задоволення-незадоволення (страждання), напруження-розрядки, збудження-заспокоєння. Переживання можна віднести до емоційної складової свідомості, до певного афекту, який е невід’ємним від пізнання.
Пізнання — це компонент свідомості індивіда, що сприймається у формі безпосередніх або опосередкованих, більш або менш повних і точних образів явищ, предметів, що відображаються, та думок про їх зв'язки. Цей атрибут свідомості може сприйматися як її когнітивна складова, послідовно реалізується у відчутті, сприйнятті, мисленні та пам'яті.
Відношення особистості як суб’єкта до навколишнього світу — це активний компонент індивідуальної свідомості і її зворотний суб’єктивний зв'язок зі світом, який відображається та об’єкти візується психомоторикою.
53. Структура свідомості.
Структура індивідуальної свідомості характеризується декількома
підструктурами:
1. Атрибути — пізнання (когнітивний компонент), переживання (афективний компонент), відношення (психомоторний компонент).
2. Рівні ясності — інсайт, натхнення, ясна свідомість, не усвідомлення, патологічні порушення, втрата свідомості. Інсайт розуміється як момент осяяння, здогаду, раптового розуміння, як здатність мислення, при якому здійснюється передбачення (мислене). Певною мірою інсайт пов'язують з інтуїцією — прийомом безпосереднього відображення дійсності, при якому висновок ґрунтується, головним чином, на здогаді, чутті, раптовому осяянні. Чуття — особливий психічний стан підсвідомого відображення явищ і подій, інтуїтивне їх передчуття, це суб’єктивний бік емоційної реакції, відбиття процесу перебігу емоцій і почуттів, відчування навколишнього світу (наприклад, чуття єдиної родини).
3. Динаміка — це властивості особистості, її атрибути, риси та якості.
4. Функції — відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять, воля, емоції, увага,
Вирішальну роль у формуванні свідомості відіграє мова, оскільки
вона дає можливість оперувати суб’єктивними образами об’єктивного
світу навіть за умов їх (образів) відсутності.
54. Поняття про несвідомі психічні явища.
поняття «несвідомого» стало головним у психоаналізі, його осмислення та тлумачення. |«Несвідоме» — це той зміст психічного життя, про наявність якого людина або не підозрює в конкретний момент, або не знає про нього протягом досить тривалого часу, або взагалі ніколи не знала .
За 3. Фрейдом, існує «несвідоме», «свідомість» і прошарок між ними — «передсвідомість». Передсвідомість включає зміст духовного життя, який у конкретний момент не усвідомлюється, але може легко стати усвідомленим. Прошарок «передсвідомість» розташовується між прошарками «несвідоме» і «свідомість».
Далі виникає така структура управління поведінкою: «Несвідоме» — «передсвідомість» — «свідомість».
55. Співвідношення свідомого і несвідомого.
Якщо порівнювати:
Свідомість
1. Потрапляють об’єкти, які створюють перешкоди для продовження звичного режиму регулювання.
2. Лише перешкоди, що привертають увагу, усвідомлюються.
3. Усвідомлення — основа знаходження нового режиму регулювання, нового способу рішення задачі.
4. Не здатна вмістити всі процеси, що мають місце водночас.
5. Здійснює управління поетапно, поопераційно, дискретно і тому — неекономно.
6. Не здатна керувати монотонними процесами.
7. Використовується на короткий термін.
8. Забезпечує відпрацювання гіпотез у критичні моменти нестачі інформації.
9. У кожний конкретний момент регулює лише незначну частину процесів
Несвідомість:
1. Керує процесами за загальними критеріями.
2. Реалізує процеси плавно, економно, швидко.
3. Характеризує майстерність людини.
4. Вирішує всі типові ситуації повсякденного життя.
5. За рахунок автоматизму розвантажує свідомість від нудних (рутинних) операцій (ходити, бігати, професійні навички.
6. Сприймає засвоєні в новій діяльності навички.
7. Створює узагальнені зразки дій, процесів, що регулюють поведінку.
8. Об'єднує усі чинники, що впливають на регуляцію поведінки.
9. Здебільшого — це знання, відношення, переживання.
Зіставляючи її ознаки (функції), можна дійти висновку, що «несвідоме» — це атрибут, невід’ємна складова психічної діяльності кожної людини. Можна навіть твердити, що більша частина процесів, які мають місце у внутрішньому світі людини, нею не усвідомлюється
56. Система психологічного захисту.
Поняття психологічний захист увів 3. Фрейд для розв'язання конфлікту між свідомим і несвідомим. За 3. Фрейдом, основна функція «захистів» — зниження емоційної напруженості, що стає наслідком тривожного стану за здійснення соціально значущих цілей, які конфліктували із потягами, що виникали від «Воно». 3 часом розуміння цього поняття розширилося. Найбільш вивчено близько десяти видів психологічного захисту, які умовно можна поділити на дві групи: а) інформаційна — захист від зовнішньої інформації б) стабілізаційна — захист внутрішньої інформації.
До першої групи внесено такі захисти: заперечення, придушення, раціоналізація та витискування. Друга група включає захисні механізми: проекція, ідентифікація, заміщення, сновидіння, сублімації та катарсис.
57. Види психологічних захистів.
До першої групи внесено такі захисти: заперечення, придушення, раціоналізація та витискування. Друга група включає захисні механізми: проекція, ідентифікація, заміщення, сновидіння, сублімації та катарсис.
заперечення — це прагнення запобігти новій інформації, що несумісна з уявленням, яке склалося. Інформація, що бентежить і може спричинити внутрішній конфлікт, не сприймається. Заперечення як вид захисту формується ще в дитячому віці часто не дозволяє людині адекватно
оцінити дії оточення, що, в свою чергу, ускладнює поведінку.
При запереченні інформація не доходить до свідомості. Оцінка потенційної загрози інформації, яка ще не сприйнята свідомістю, здійснюється на найпершому етапі — етапі попереднього узагальненого сприйняття
Сублімація — це захист, який здійснює переорієнтацію сексуального або агресивного потенціалу людини, реалізація яких зумовить конфлікт з особистими і соціальними нормами, у прийнятні і навіть заохочувані суспільством форми творчої активності.
Сублімація — найбільш адаптивна з форм захисту, оскільки не тільки знижує почуття тривоги, а і приводить до результату, що його схвалює суспільство. Сублімація — це процес, у результаті якого здійснюється переорієнтація реагування з нижчих, рефлекторних, форм на вищі, керовані, тобто енергія інстинктів передається не інстинктивним формам поведінки, енергія від об’єкта інстинктивних прагнень переходить на інші об’єкти, що трансформує емоції
Катарсис — вид психологічного захисту, який зумовлює зміну системи цінностей з метою послаблення впливу травмуючого чинника.
Катарсис може проявитися лише при значному емоційному напруженні, пристрастях, які змінюють звичайні співвідношення цінностей і мотивів.
58. Свідоме і несвідоме в теоріях З.Фрейда, К.Г.Юнга, Е.Берна.
За 3. Фрейдом, існує «несвідоме», «свідомість» і прошарок між ними — «передсвідомість». Передсвідомість включає зміст духовного життя, який у конкретний момент не усвідомлюється, але може легко стати усвідомленим. Прошарок «передсвідомість» розташовується між прошарками «несвідоме» і «свідомість».
Далі виникає така структура управління поведінкою: «Несвідоме» — «передсвідомість» — «свідомість».
Але в іншому місці З.Фрейд визначає свідомість як поверхневий прошарок психічного життя, що знаходиться ближче всього до зовнішнього світу. Та якщо розглядати (як і 3. Фрейд) розташування згаданих підструктур за напрямом руху інформації із зовні у внутрішній простір, то можна побудувати іншу структуру: «свідомість — передсвідомість — несвідоме». Оскільки останній елемент ієрархічно знаходиться нижче першого (щодо джерела інформації із зовні), тобто під першим, під СВІДОМіСТЮ, то є всі підстави застосовувати термін «підсвідомість»
На цю структуру управління поведінкою суб’єкта можна покласти структуру особистості людини за 3. Фрейдом, яка включае три частини: «Воно», «Я» та «Супер-Я». Враховуючи умовність такого поділу, розташуемо їх за логікою: свідомість («Я») — передсвідомість («Супер-Я») — підсвідомість («Воно»).
59. Самосвідомість та її особливості.
Найвищий рівень свіддомості — самосвщомість, тобто:
виділення себе в свідті, пізнання внугрішнього свідту, переживания, ставлення до себе.
Характерний прояв самосвіддомості — рефлексія. Рефлективні міркування супроводжуються імітацією думок іншої людини за такою формулою:
«Я думаю, що Він думае, начебто Я думаю, що...»
Рефлексія дозволяв не тільки передбачити поведінку іншої людини і відповідно будувати власну, а и впливати на її міркування, спрямовуючи репліками хід бесіди в бажаному напрямку.
Взаемодія свіддомості і самосвіддомості утворює основу управління доцільною поведінкою. Саме тому свіддома поведінка — це не стільки прояв того, якою є людина насправді, скільки результат уявлення людини про себе, що склалося у неї на підставі спілкування з нею оточуючих.
