• личная миссия руководителя: своего рода конституция, выражающая стратегическое видение руководителя. Личная миссия руководителя определяет то положение, в котором он находится в данный момент, и то, чего он хочет достичь в будущем. Личная миссия руководителя является важным моментом в выработке миссии и целей организации;
• ценностные ориентации руководителя: наиболее важные предположения, принимаемые руководителем организации и оказывающие воздействие на организационную культуру организации.
Каждая из групп характеристик вносит свой вклад в формирование имиджа лидера и в различной степени поддается сознательному конструированию. Так очевидно, что персональные характеристики различаются от индивида к индивиду, и многие из них почти невозможно изменить. Однако, в связи с тем, что общение лидера и общественности опосредуется СМИ, подавляющая часть нежелательных персональных качеств всячески скрывается, сглаживается или просто не попадает на глаза широкой общественности.
Одной из немногих характеристик, приобретающих в телевизионную эпоху большой вес, является внешность лидера. «По одежке встречают», — гласит старая русская пословица, и смысл ее в данном случае в том, что восприятие внешнего вида является очень существенным при первом впечатлении об индивиде. Если это восприятие оказалось положительным, то вся последующая информация будет наслаиваться на этот так называемый «скелет», независимо от того, будет она оказывать положительное или отрицательное воздействие. Главное, что основа уже создана, «первое впечатление — оно самое яркое». Но если восприятие оказалось отрицательным, то все, что будет сказано и сделано впоследствии, будет восприниматься через призму уже созданного негативного имиджа.
Другие качества, существенные для имиджа руководителя организации, — социальные характеристики. Они связаны с обстановкой вокруг организации. Руководитель, ориентируясь на определённую целевую аудиторию, должен стараться в то же время заручиться поддержкой как можно большего количества людей, как имеющих прямого отношения к продукции или услуге организации, так и связанных с ней косвенным образом. Он должен чутко улавливать их требования.
Также стоит обратить внимание на такую важную социальную характеристику, как семейное положение лидера организации. Очень часто семейные ценности, проповедуемые лидером организации, играют важную роль в формировании его положительного имиджа. Следующая составляющая имиджа — это личная миссия руководителя. Руководитель организации может иметь либо не иметь такой миссии, он может также не понимать назначения миссии.
Миссия организации, по определению Томпсона и Стрикланда, отвечает на вопрос: «В чем заключается наша деятельность, и чем мы будем заниматься?». Что касается руководителя организации, то, если он не будет осознавать, в чем смысл его деятельности, он никогда не сможет создать положительный имидж управленца.
В. Баранчеев определяет миссию как «способ выделения среди конкурентов». Это также важный момент при создании имиджа руководителя, так как людям свойственно запоминать что-то особенное и уникальное. Личная миссия руководителя — это, как правило, какая-либо идея или набор идей, которые он собирается реализовать в своей деятельности, и которые в совокупности наполняют миссию организации.
Еще одной важной составляющей имиджа являются ценностные ориентации руководителя. Базовые предположения и ценностные ориентации руководителя организации, безусловно, оказывают влияние на организационную культуру. Лидер пытается привести организационную культуру в соответствие со своими нормами и ценностями. Этот процесс, происходящий внутри организации, формирует «внутренний» имидж руководителя, который мы рассмотрим ниже. Что касается влияния ценностных ориентаций на «внешний» имидж руководителя, то тут следует отметить аспекты национальной культуры. У различных культур существуют совершенно разные критерии положительного имиджа. Например, в американской культуре ценятся такие качества как динамичность, умение действовать самостоятельно в собственных интересах, японской же культуре присущи такие качества как коллективизм, приверженность организации, умение работать в команде и в интересах компании. Если, согласно критериям американской культуры, руководителем может быть молодой человек, в том числе и женщина, то в Японии это практически невозможно, так как положительный имидж руководителя тесно связан с его зрелым возрастом.
Как уже упоминалось выше, имидж руководителя можно разделить на «внутренний» и «внешний». «Внутренний» имидж характеризуется взаимоотношением руководителя и персонала организации, точнее, восприятием руководителя работниками организации. Лидер должен стремиться к формированию положительного образа у персонала, причем руководителю следует самому работать над созданием своего имиджа. В небольшой организации руководитель имеет возможность формировать свой имидж путем прямого взаимодействия со всеми сотрудниками организации. В крупных же компаниях руководитель взаимодействует в основном с менеджерами высшего и реже среднего звена. Они, в свою очередь, формируют имидж руководителя у низших звеньев. Здесь могут возникать определенные проблемы, так как возможны искажения информации в виду того, что каждая ступень управления придает имиджу руководителя свою окраску. Чтобы избежать данных искажений, в организациях создаются легенды и истории о руководителе, которые доносятся до сотрудников через различные информационные каналы, такие как корпоративные буклеты с обращениями первого лица компании, информационные бюллетени, электронная почта, «птичий» язык и т.д.
Сотрудники организации, как правило, хотят видеть в лице своего руководителя защитника и попечителя, готового помочь им в трудную минуту. Поэтому в легендах лучше показывать руководителя именно в этом ракурсе. Во многих организациях принято оповещать сотрудников о публичных выступлениях первых лиц на телевидении, по радио, а также о публикациях в периодических изданиях. В этих случаях формированию образа у сотрудников способствуют профессиональные консультанты по имиджу.
Формирование внутреннего имиджа важно не только для слаженной работы самой организации, но и для формирования ее «внешнего» имиджа, так как сотрудники передают свое личное восприятие руководителя во внешнюю среду. «Внешний» имидж — это восприятие руководителя внешней средой, то есть обществом в целом и теми группами людей, интересы которых оказывают влияние на деятельность организации извне.
«Внешний» имидж, в свою очередь, можно разделить на «общий внешний» имидж (восприятие личности руководителя обществом, которое не имеет непосредственного отношения к данной организации) и на «непосредственный внешний» имидж (восприятие руководителя представителями непосредственного делового окружения организации: покупателями, поставщиками, конкурентами, деловыми партнерами). Очень важно, чтобы внешний имидж руководителя соответствовал состоянию дел внутри организации, не противоречил истинному положению ее бизнеса.
Необходимо отметить, что «внутренний» имидж руководителя часто отличатся от его «внешнего» имиджа. Многие качества, присущие руководителям организаций, не становятся достоянием общественности и их можно выявить только при вхождении в организацию и соприкосновении со всеми организационными процессами. Очень часто новые сотрудники, нанимающиеся на работу в подчинение конкретного руководителя под воздействием имиджа, созданного средствами массовой информации, испытывают глубокое разочарование при соприкосновении с ним в работе.
207. Ділове спілкування. Його види.
Ділове спілкування – це процес взаємозв’язку і взаємодії, в якому здійснюється обмін діяльністю, інформацією та досвідом, що передбачає досягнення певного результату, рішення конкретної проблеми чи реалізацію певної мети.
Ділове спілкування можна умовно розділити на пряме (безпосередній контакт) і другорядне (косвенное-коли між партнерами існує просторово часова дистанція).
Пряме ділове спілкування володіє більшою результативністю, силою емоціональної і дії і внушения, ніж другорядне, в нему безпосередньо діють соціально психологічні механізми.
В цілому ділове спілкування відрізняється від неформального тим, що в його процесі ставляться ціль і конкретні задачі, котрі вимагають свого вирішеня. В діловому спілкуванні ми не можемо закінчити взаємодію з партнером (у крайньому разі, без втрат для обох сторін). В звичайному дружньому спілкуванні частіше всього не ставляться конкретні задачі, не переслідуються визначені цілі. Таке спілкування можна перервати (за бажанням учасників) у будь-який момент.
208. Специфіка ділового спілкування.
Ділове спілкування вимагає від людини високої психологічної культури, а також постійного вивчення і врахування емоційного боку ділових відносин.
Щоб отримати прихильність співрозмовника, використовують такі прийоми:
-“власне ім’я”. Він оснований на вимові в голос ім’я людини, з якою ви розмовляєте. І це не лише ввічливість. Звук власного імені визиває у людини не завжди усвідомлене нею почуття приємного.
-“зеркало ставлення”. Добрий і приємний вираз обличчя, легка посмішка притягують до вас людей. Також потрібно робити компліменти – це слова, які вміщують невелике перебільшення переваг, які бажає бачити в собі співрозмовник. Не потрібно перетворювати компліменти в підлабузництво.
Правила як зробити комплімент компліментом:
комплімент повинен відображати лише поситині якості людини. В компліменті потрібно уникати подвійного смислу.
відображена в компліменті позитивна якість людини повинна мати невелике перебільшення.
у людини є власна думка про рівень відображених в компліменті якостей. Наприклад, людина твердо знає, що рівень цієї якості у нього значно вищий, ніж сказано в компліменті.
комплімент повинен констатувати наявність даної характеристики, а не вміщувати рекомендації по її покращенню
співробітник зовсім не намагається вдосконалити певну свою властивість. Більш того, вважає, що було б погано, якби вона – ця позитивна властивість – була б виражена у нього сильніше, ніж зараз.
Комплімент повинен бути без доповнень.
- “терпеливий слухач”. Потрібно вміти слухати.
- “особисте життя”. У кожної людини поряд зі службовими інтересами присутні і особисті інтереси, захоплення і особисте життя. В емпіричних спостереженнях було помічено, що якщо з людиною повести розмову в руслі його вираженого особистого інтересу, то це визиває у неї підвищену вербальну активність, що супроводжується позитивними емоціями
- парирование зауважень співрозмовника. Співрозмовник не завжди правий, але часто нам вигідно признати його правоту, особливо в дрібницях. Зауваження і возражения – природні явища в будь-якій бесіді, тому не слід почувати себе обвинуваченим, котрий повинен захищатися.
До позиції і думки співрозмовника потрібно ставитись з повагою, навіть якщо вони пом илкові і для вас неприємлемі.
- стриманість в особистих оцінках
- лаконічність відповіді
- недопускання превосходства
- контролювання реакцій
209. Фактори, що впливають на ділове спілкування.
Існує 5 умов, від яких залежить, чи будуть люди розуміти те, про що говорять у діловому спілкуванні:
• єдність професійної мови
• урахування інтелекту іншої людини
• логічність викладу думки
• вміння концентрувати увагу на справі
• наявність повноти інформації про справу, що розглядається
Бар’єри:
• Фізичні (простір, час, дистанція)
• Соціальні
• Гностичні (невідповідність рівнів мовлення й розуміння співрозмовників)
• Емоційні (невідповідність намірів, негативні емоції)
• Психологічні (неспівладнання інтересів, негативні настанови)
210 Поняття про економічну культуру.
Україна перебуває в стані переходу від адміністративно-організованого до економічно-організованого суспільства. За цих умов класична схема ієрархія-культура-ринок має бути розглянута стосовно взаємозв'язку цих найважливіших чинників впливу на людей та інструментів управління ними з системою освіти, особливо економічної.
Під ієрархією ми розуміємо систему управління як відношення влади і людини. Культура в нашому контексті розглядається як система визнаних суспільством групових цінностей, соціальних норм і моделей поведінки. Ринок — це система рівноправних відносин по горизонталі, що грунтуються на купівлі-продажу товарів і послуг, на відносинах власності та рівновазі інтересів продавця і покупця
Кожний з цих елементів — системне явище. Вони існують у перехідний період у різних фазах, тому що зміни в них відбуваються з різною швидкістю та глибиною. Наприклад, якщо зміни в системі управління можна впровадити досить швидко, то в культурі мають здійснитися зміни економічного, психологічного та управлінського мислення, що потребує тривалого часу. Культура як етнопсихологічний феномен — це пам'ять суспільства. Суспільні цінності, трудова та повсякденна мораль — це те, що можна швидко зруйнувати, але треба дуже довго формувати. Освіта й виховання відіграють велику роль у культурі суспільства, бо вони безпосередньо впливають на мислення і поведінку людини. Треба відзначити, що ієрархія, культура та ринкові відносини в процесі взаємодії можуть давати синергічні ефекти.
Необхідність визначення в Україні національного шляху до економічно організованого суспільства потребує розуміння як українського менталітету, так і специфіки нашої економічної культури, хоч створити більш-менш ґрунтовний її образ нині досить важко. У цих питаннях, проте, вельми важливим є розумне співвідношення патріотизму та запозичення зарубіжного досвіду. Навіть молодь вже згодна з тим, що замість слів «менеджер» і «бізнесмен» краще вживати «керівник (керуючий)» і «підприємець», а кількість «шопів» та «супермаркетів» вже перейшла всі можливі межі. Водночас не варто забувати, що суть будь-якого націоналізму полягає в штучному роздмухуванні почуття власної вищості та такому ж штучному відторгненні від уроків і досягнень світової культури.
Велич нації виявляється у зміцненні національних традицій та доцільному використанні світового досвіду. Сучасний економічний стан України потребує різкого підвищення культури технологій, праці, комунікацій тощо. Досить сказати, що Зі кожної тисячі винаходів в Україні впроваджується у виробництво тільки один! Рівень економічної й загальної культури яскраво виявляється у виступах деяких депутатів у Верховній Раді.
Суттєва і показова для оцінки економічної підготовки особистості — проблема витрати грошей. Те, що так звані нові росіяни або нові українці витрачають гроші на «Мерседеси», курорти, казино й таке інше, характеризує низький рівень їхньої споживацької культури як складової загальної економічної культури нашого суспільства.
За умов адміністративно-командної системи люди вступили лише у виробничі відносини, що зовсім не рівнозначно економічним. Економічна поведінка (мотивації, мислення, вчинки) існувала тільки в домашньому господарстві, де більш-менш вдало будувалися ринкові відносини.
Витратне господарювання виховувало майже в усіх соціальних групах утриманство, недбалість, марнотратство та ін. Часто-густо такі настанови маскувалися традиційними національними цінностями: гостинністю, безкорисливістю тощо. Поряд з цим часто відкидалися такі цінності, як ощадливість, намагання заробити, які безпідставно ототожнювалися зі скупістю, жадібністю. Тяжіння до добробуту, заробленого чесною працею, часто називалося куркульською, приватновласницькою психологією, підприємництво й діловитість — наживою та орієнтацією на буржуазні стандарти життя. Як вдало висловився М. Шмельов у дуже відомому есе «Аванси і борги», нашому суспільству притаманний «економічний романтизм, густо замішаний на економічній малограмотності» [137, с. 27].
Усе це створювало такий тип господарського життя, який краще назвати антиекономічним або абсурдно економічним. Виникає запитання: чи здатна наша надто деформована структурно економіка ефективно функціонувати згідно з правилами ринкових відносин?
За період так званої перебудови в сфері соціальної психології сталися певні зміни, але вони ще недостатні.
Поступово руйнується менталітет «радянської людини», що ґрунтувався на ідеї патронату держави. Більшість населення починає усвідомлювати, що кожна людина має сама домагатися успіхів, а держава та уряд лише гарантують і захищають права і свободи своїх громадян. Особливо помітні зміни відбуваються в мисленні та поведінці молоді, що дає надію на підвищення рівня економічної культури суспільства в майбутньому.
Майбутнім учителям з економіки корисно буде прочитати статтю О. Меншикової та Т. Попової «Чи потрібні дітям економічні казки» [76, с. 43]. Вони пишуть: «Пересічних громадян шокують і дратують незнайомі слова — приватизація, лібералізація, брокер, біржа. Крім брудних бризок з-під коліс «Мерседесів» і «Тойот» простому споживачеві ринок ще нічого не приніс. Тому ми вважаємо, що сподівання вітчизняного бізнесу треба зв'язувати не з тими, кому зараз 50, 40, ЗО і навіть 20 років, а з тими, хто сьогодні вчиться в школі або ходить до дитячого садка, з тими, хто продає в переходах газети, любить грати в «Монополію» і точно знає, що Аліса — не тільки героїня Люїса Керрола, а ще і собаченя — фірмовий знак біржі...»
Ринок поки що для наших дітей є дуже непоказним видовищем:
багаті вітрини різних «шопів»; «човники», які упрівають під непомірним вантажем; брудні товкучки навіть на центральних вулицях; батьки, що не можуть купити дитині якусь дешевеньку цукерку, бо не знають, як «звести кінці з кінцями»; занадто високі ціни і цілковита невпевненість у завтрашньому дні.
Дітям нашої держави випала нелегка доля — разом з батьками «випливати» з болота неуцтва й бездіяльності. Без знання економіки зробити це неможливо.
Людина, що є носієм економічної культури, виявляє цю культуру через вчинки. А здобуває культуру значною мірою через
освіту й виховання.
Кожна нація бажає щастя своїм дітям. Кожне економічне піднесення супроводжувалося змінами в освіті. У цьому плані цікаво звернути увагу на особливості підготовки економічної еліти в розвинених країнах. Актуальним є не тільки усвідомлення культурних особливостей, а й розробка методології добору позитивного іноземного досвіду в галузі освіти і виховання. У розробці концепції економічної освіти в Україні слід вивчати відповідний досвід інших країн. Але в кожній справі треба виходити зі своїх національних можливостей, бути патріотами своєї Батьківщини.
Ми мусимо довести, на що спроможні, тільки тоді нас у світі сприйматимуть серйозно. Вислів «ніколи нікого не наслідуйте, будьте самим собою» можна вживати в багатьох випадках. Але особливо він слушний у методиці викладання.
Від того, наскільки ефективною буде допомога дітям та підліткам щодо поглиблення їхніх економічних знань, багато в чому залежить майбутнє України.
Проте вивчення економічних понять і категорій — це лише один бік шкільної економічної підготовки Ми абсолютно впевнені, що процес реформування постсоціалістичної економіки доводить необхідність вирішення відповідних морально-етичних проблем Той, хто добре знає Андріївський узвіз у Києві, пам'ятає Музей однієї вулиці Там демонструється книга «Экономика й нравственность в экономике», яка була видана ще у 1902 році'
Поєднання етики й економіки може здаватися неможливим поєднанням протилежностей Але в українській, російській, англійській, німецькій (може й в інших мовах) слово «добро» може бути як матеріальним (майно), так і моральним терміном* Аналіз походження інших моральних категорій засвідчує їхній зв'язок з економічними категоріями Наприклад, одна з заповідей Мойсея засуджувала зазіхання на чужу власність не кради'
У всіх економічних формаціях економічна поведінка людини дуже жорстко регулювалася її матеріальними потребами, але нині на перший план виходить і дещо інше, наприклад, питання взаємозв'язку економіки та екології Ми вже зрозуміли, що природу не можна нескінченно використовувати В цьому теж виявляється економічний закон межі Отже, суспільство, тобто наші діти і ми, має обмежити деякі свої апетити перейти до платного природокористування, відмовитись від деяких продуктів і товарів (наприклад, виробів з хутра і шкіри диких звірів, слонової кістки та ін), пропагувати здоровий спосіб життя тощо (підготуйте урок на цю тему)
Дуже важливо виходити з національного менталітету та моральних цінностей Уже минув етап орієнтації суто на Захід У нашій країні формується новий тип економічної культури, і економічна освіта відіграватиме в цьому провідну роль Для створення в Україні економічно організованого сус-пільства необхідно, щоб система економічної освіти як складо-ва культури була адекватна вимогам управління за умов ринкових відносин Всі ці елементи мають бути між собою в певній гармонії
При цьому треба підкреслити, що культура і мораль створюються в суспільстві дуже довго, але, на жаль, надто швидко руйнуються Завдання економічної освіти полягає в перетворенні потрібних економічних знань в економічне мислення, а далі в економічну поведінку та економічну дисципліну як окремої людини, так і суспільства в цілому.
Я завжди намагалася зрозуміти «Чому ми не можемо пра-цювати, як працюють у цивілізованих країнах9 Чому в нас склалася звичка до низької якості праці9 Чому повага до чужої і своєї праці, хазяйський підхід траплявся як виняток9» 3 іншого боку, нам якось дико чути, що діти відвідують батьків зі своїми бутербродами, а в ресторані на спільній вечірці кожний платить за себе, для нас є дивним укладання «брачного контракту» Це інший менталітет, інше економічне мислення Коріння його, безумовно, — в культурі, трудовій моралі, системі навчання й виховання.
