41. Мислення, його види, форми та операції.
Мислення— це найвища форма відображення реальності та підґрунтя свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що спрямовується на опосереднене, абстрактне, узагальнене пізнання.
Мислення — це узагальнене пізнання дійсності, в якому найважливіше значення мають слово, мова, аналізатори.
Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від найпростіших, елементарних, до складних. Етапи розумових дій щодо вирішення завдань включають: усвідомлення їх виявлення асоціацій, відсів і появу пропозицій, їх перевірку, тобто уточнення, спростування або підтвердження, і на завершення — прийняття рішення. Всі ці етапи вирішення будь-яких завдань характеризуються певними формами мислення:
• асоціації— елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення, поняття викликає інше;
• судження — відбиття логічних зв'язків між предметами і явищами, як правило, в процесі суджень щось стверджується або заперечується;
• умовивід — утворення шляхом міркування нового судження на основі кількох взаємопов'язаних засновків-суджень;
• розуміння — пізнання зв'язків між предметами, явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби;
• поняття — це найвищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення, в якому відображаються істотні ознаки досліджуваного об'єкта;
Вся мислительна діяльність складається з таких розумових операцій:
Аналіз — мислительний поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.
Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.
Порівняння — встановлення схожості і відмінності між предметами, явищами та їх компонентами.
Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що може бути характерним для певного явища, предмета, об'єкта.
Абстракція — мислене виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять, їх компонентів з абстрагуванням від несуттєвих ознак.
Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, розкриття окремих положень на прикладі існуючого в об'єктивному світі предмета, явища, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду, сприяння кращому пізнанню дійсності.
Розрізняють такі види мислення:
наочно-дійове — спирається, як правило, на вже існуючий досвід і не використовує такі операції, як аналіз і абстракція;
образне — застосування образів предметів, які засвоєні у минулому та збереглися у пам'яті;
абстрактно-логічне — відображення фактів, зв'язків і закономірностей, які не відтворюються ані в наочно-дійовому, ані образному уявленні;
розуміння усної або письмової мови — пізнання таких зв'язків між предметами і явищами, які вже подано джерелом інформації у певній системі понять, що відображають ці зв'язки;
мислення ймовірностями спирається не на безпосереднє сприйняття предметів, а на ступінь вірогідності подій, що очікуються;
планування пов'язане з уявленнями та мисленням ймовірностями;
планування — це розумові дії, що спрямовують на подолання можливих перешкод на шляху до мети;
уявлення — створення нових образів на основі минулих;
мрія — створення образу бажаного майбутнього.
43. Поняття про емоції. Інформаційна теорія емоцій П.Симонова.
Емоції — це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.
Найхарактерніша ознака емоцій — їх суб'єктивність. Якщо сприйняття і мислення дозволяють людині до певної міри об'єктивно відображати навколишній і незалежний від неї світ, то емоції відображають лише суб'єктивне ставлення її як до себе, так і до навколишнього світу. Саме емоції відображають особисту значущість пізнання через натхнення, пристрасність та інтерес.
Емоції — це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються. Емоції відображають подію у формі узагальненої суб'єктивної оцінки.
Інформаційна теорія емоцій
Інформаційна теорія (П.В.Симонов) — сила та якість людських емоцій визначаються силою потреби та оцінкою можливостей її задоволення у конкретній ситуації.
Інформаційна теорія узагальнюється формулою :
Е=-П(Ц)*(Н-С),
де Е — емоція; - П(Ц) — потреба (ціль), знак «-» застосовується тому, що потреба (ціль) постає як збудження, від'ємне в біологічному розумінні для організму (щось необхідне, а воно відсутнє);
Н — інформація, прогностичне необхідна для організації дій щодо задоволення цієї потреби, досягнення мети;
С — інформація, яка може бути використана в конкретній ситуації (ситуативна інформація) для цілеспрямованої поведінки. Термін «інформація» застосовують у широкому розумінні — відомості, їхня змістовна цінність, приріст відомостей, досвід тощо.
Можна викласти п'ять основних наслідків використання формули інформаційної теорії емоцій:
1. Е = О, якщо П (Ц) = О; емоції не виникають за умов відсутності потреб (цілей) і зникають при їх задоволенні (досягненні).
2. Е = О, якщо Н = С; емоції не виникають (або суттєво послаблюються) у повністю поінформованій системі навіть при досить значних П (Ц); емоції не можна пов'язувати лише з фактом потреби (її семантикою: голод, спрага, небезпека тощо), вона має прагматичну природу і існує в системі «потреба (ціль) — дія — задоволення (досягнення)».
3. Е > 0, якщо С > Н; емоція позитивна за умов, що ситуативна інформація (С) переважає прогностичне необхідну (Н); позитивна емоція тим більша, чим більша поінформована система.
4. Е < 0, якщо Н > С; емоція стає негативною за умов непоінформованості або інформації, недостатньої для задоволення потреб, досягнення цілей.
5. Поінформованість системи «потреби (ціль) — дія — задоволення (досягнення)» не тільки впливає на знак емоції, а й змінює її знак у процесі зміни стану інформаційного забезпечення діяльності.
42. Мова та мовлення.
Мова — суспільне зумовлена система словесних знаків, яка виникла в процесі розвитку суспільства і розвивається з ним. До основних функцій мови належать: комунікативна (спілкування), означення, вираження, впливу, передачі й засвоєння досвіду людства та знаряддя інтелектуальної діяльності.
Мова складається із знаків (слів), що зумовлюють єдність значення, забезпечують людині можливість класифікації й узагальнення образів, предметів, явищ, відношень тощо.
Крім загального значення, слово для людини стає носієм особистісного змісту, оскільки зазнає суб'єктивної інтерпретації залежно від характеру участі в її діях образу, позначеного словом предмета.
Як засіб спілкування мова розвивалася паралельно з розвитком людства, і в її граматичній структурі відображається загальна для людства логіка взаємодій людей. Саме тому унікальні особливості кожної мови пов'язані з історичним розвитком народу, який говорить цією мовою. Коли людина оволодіває рідною мовою, то вона отримує слова — поняття — символи у готовому вигляді, що зумовлено історичним розвитком народу — носія своєї мови.
Мовлення — процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення здійснюється певною мірою з дотриманням законів і правил цієї мови Закони і правила кожної мови, в свою чергу, виводяться з мовної практики людей. Мовлення, таким чином, служить основою створення мови і є формою актуального її існування.
Мовлення буває усним і писемним. Усне мовлення може здійснюватися в діалогічній і монологічній формах. Крім того, розрізняють зовнішнє і внутрішнє мовлення. До зовнішніх видів мовлення належать усі різновиди усного і писемного мовлення.
Внутрішнє мовлення — це різновид мовної діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення. Внутрішнє мовлення можна розглядати як процес народження думки в слові. Внутрішнє мовлення існує в формі беззвучного, структурно згорнутого говоріння.
Мовлення є формою існування мови, то вміння здійснювати різні форми мовної діяльності визначають найсуттєвіші якості особистості, що мають прояв у різноманітних ситуаціях і сферах життєдіяльності людини. До основних характеристик цих якостей особистості належать такі мовленнєві вміння: вміння читати вголос, вміння письмової мови та вміння читати «про себе».
Читання вголос пов'язане з умінням відтворювати звукову форму слів за їх літерно-графічним зображенням.
Оволодіння письмовою формою мови спирається на графічну систему літерних знаків та правил орфографії. Особливістю письма є розбірливість почерку і точність передачі текстової інформації, одиниць мови і мовлення.
Читання «про себе» або мовчки — складний вид мовної діяльності з такими ознаками, як сприйняття тексту, його розуміння.
44. Воля і вольові якості особистості.
Воля — свідоме регулювання суб'єктом діяльності своєї поведінки, що пов'язано із подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до мети. Внутрішні (стан здоров'я, потреби, мотиви, установки тощо) і зовнішні (простір, час, властивості предметів і явищ, інші люди тощо) перешкоди спонукають до вольового зусилля, яке створює готовність до подолання труднощів, що реалізується у вольових діях.
Етапи вольової дії:
1. Усвідомлення мети і бажання її досягти.
2. Усвідомлення можливостей досягнення мети.
3. Поява мотивів, які або стверджують або заперечують ці можливості.
4. Боротьба мотивів і вибір.
5. Прийняття однієї з можливостей досягнення мети в якості рішення.
6. Реалізація прийнятого рішення.
Основні вольові якості суб'єкта діяльності визначають його поведінку на різних етапах вольової дії:
1. Сильна воля характеризується: чітким усвідомленням мети, великим бажанням її досягти (1-й етап вольової дії), наявністю достатніх можливостей (2) та відповідної мотивації (3), обґрунтованою боротьбою мотивів, швидким вибором (4) та прийняттям рішення (5), активністю і стійкістю щодо реалізації прийнятого рішення.
2. Наполегливість свідчить про те, що мета уявляється дещо віддаленою, але бажання її досягти — велике (1), етапи 2, 3, 4 реалізуються повною мірою, а реалізація рішення (6) має стійкий і активний
характер. ,
3. Впертість як вольова якість характеризується на етапах вольової дії тим, що мета і бажання її досягти об'єктивно не виправдані (1); можливості (2) і мотиви (3), боротьба мотивів і їх вибір (4) визначаються , не об'єктивним аналізом усіх можливостей, а упередженою думкою; | рішення приймається без достатнього обґрунтування, але з великим • бажанням (5) та рішучою реалізацією (6).
4. Конформність характеризує: мінливість цілей і бажань (1); визначальне значення думок інших людей щодо можливостей (2), мотивів (3), вибору (4); змінність рішень (5), які реалізуються дуже пасивно (6).
5. Навіюваність, як вольова якість, має такі характерні ознаки етапів вольової дії: етапи 1,2,3,4 (цілі, бажання, мотиви, боротьба та вибір) — дуже невиразні, майже відсутні. Рішення (5) задається із зовні, а його
реалізація пасивна (6).
6. Ретельність і рішучість характеризуються приблизно таким самим складом етапів вольових дій, що й сильна воля, наполегливість;
єдина відмінність полягає у тому, що інколи мотивів багато, а їх вибір не завжди має всебічний характер.
7. Така вольова якість, як нерішучість, означає, що має місце чітке усвідомлення цілей (1), наявні можливості (2) і мотиви (3), але їх боротьба і вибір мають незавершений характер (4), рішення (5) або відсутні, або швидкоплинні, а реалізація (6) — взагалі відсутня.
8. Для слабовілля характерні: слабке бажання досягти цілі (1), обмежені можливості (2), незавершеність у боротьбі мотивів та їх виборі (3, 4), відсутність бажання приймати рішення (5), нестійка реалізація
рішення (6).
Наведений опис вольових якостей дає можливість визначити деякі правила щодо їх реалізації, а особливо їх формування: забезпечити умови успішної діяльності, а не реалізовувати її за когось; надати можливість суб'єктові самому організовувати свою діяльність; забезпечити почуття радості від досягнутого шляхом, наприклад, заохочення успіхів і не помічаючи невдачі; змушувати безумовно реалізовувати прийняті рішення спонуканням мотивацій, заохоченнями.
44. Воля і вольові якості особистості.
Воля — свідоме регулювання суб'єктом діяльності своєї поведінки, що пов'язано із подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до мети. Внутрішні (стан здоров'я, потреби, мотиви, установки тощо) і зовнішні (простір, час, властивості предметів і явищ, інші люди тощо) перешкоди спонукають до вольового зусилля, яке створює готовність до подолання труднощів, що реалізується у вольових діях.
Етапи вольової дії:
1. Усвідомлення мети і бажання її досягти.
2. Усвідомлення можливостей досягнення мети.
3. Поява мотивів, які або стверджують або заперечують ці можливості.
4. Боротьба мотивів і вибір.
5. Прийняття однієї з можливостей досягнення мети в якості рішення.
6. Реалізація прийнятого рішення.
Основні вольові якості суб'єкта діяльності визначають його поведінку на різних етапах вольової дії:
1. Сильна воля характеризується: чітким усвідомленням мети, великим бажанням її досягти (1-й етап вольової дії), наявністю достатніх можливостей (2) та відповідної мотивації (3), обґрунтованою боротьбою мотивів, швидким вибором (4) та прийняттям рішення (5), активністю і стійкістю щодо реалізації прийнятого рішення.
2. Наполегливість свідчить про те, що мета уявляється дещо віддаленою, але бажання її досягти — велике (1), етапи 2, 3, 4 реалізуються повною мірою, а реалізація рішення (6) має стійкий і активний характер.
3. Впертість як вольова якість характеризується на етапах вольової дії тим, що мета і бажання її досягти об'єктивно не виправдані (1); можливості (2) і мотиви (3), боротьба мотивів і їх вибір (4) визначаються , не об'єктивним аналізом усіх можливостей, а упередженою думкою; | рішення приймається без достатнього обґрунтування, але з великим • бажанням (5) та рішучою реалізацією (6).
4. Комфортність характеризує: мінливість цілей і бажань (1); визначальне значення думок інших людей щодо можливостей (2), мотивів (3), вибору (4); змінність рішень (5), які реалізуються дуже пасивно (6).
5. Навіюваність, як вольова якість, має такі характерні ознаки етапів вольової дії: етапи 1,2,3,4 (цілі, бажання, мотиви, боротьба та вибір) — дуже невиразні, майже відсутні. Рішення (5) задається із зовні, а його
реалізація пасивна (6).
6. Ретельність і рішучість характеризуються приблизно таким самим складом етапів вольових дій, що й сильна воля, наполегливість;
єдина відмінність полягає у тому, що інколи мотивів багато, а їх вибір не завжди має всебічний характер.
7. Така вольова якість, як нерішучість, означає, що має місце чітке усвідомлення цілей (1), наявні можливості (2) і мотиви (3), але їх боротьба і вибір мають незавершений характер (4), рішення (5) або відсутні, або швидкоплинні, а реалізація (6) — взагалі відсутня.
8. Для слабовілля характерні: слабке бажання досягти цілі (1), обмежені можливості (2), незавершеність у боротьбі мотивів та їх виборі (3, 4), відсутність бажання приймати рішення (5), нестійка реалізація рішення (6).
45. Самооцінка та рівень домагань особистості.
Самоповага - це оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в групі та свого ставлення до інших членів групи.
Домагання – це потреби людини, мотиви або тенденції, що мають прояв у ступені трудності мети, яку вона ставить перед собою.
Самооцінка і домагання розвиваються завдяки поступовій інтеріоризації зовнішніх оцінок, що виражають суспільні вимоги у вимоги людини до самої себе. Самооцінка формується ще з дитинства в процесі спілкування за такими етапами: увага з боку дорослих; співробітництво з ними; відчуття поваги з їхнього боку; взаєморозуміння. Т.ч. від взаємостосунків дитини с батьками залежить її ставлення до себе. Формування самооцінки продовжується і в шкільні роки: коректні оцінки вчителів і т.п.
Самооцінка показує як людина оцінює себе щодо окремої властивості, узагальнена самооцінка формує самоповагу, з чого випливає що самоповага та самооцінка – синоніми.
Висока самоповага є свідченням того, що людина не вважає себе гіршою від інших і позитивно ставиться до себе як до особистості. Низька самоповага – неповага до себе…
Рівень домагання відноситься до ідеалу, оскільки він визначає цілі , які людина прагне досягнути. Саме з цілями людина співставляє труднощі поточних знань та обирає ті, які вона здатна не тільки вирішити, але й ті, які уявляються ще й привабливішими. Рівень домагань залежить від віри людини у свої здібності та виявляється у прагненні отримати певну репутацію, визнання значущої для себе групи людей. Рівень самоповаги:
САМОПОВАГА=УСПІХ/ДОМАГАННЯ.
Значні відхилення самооцінки від адекватної змінюють стиль поведінки людини і порушують її душевну рівновагу. Людина завжди бажає стану душевної рівноваги і для цього може змінити оцінку зовнішніх подій і самої себе. Самооцінки можуть бути адекватними, заниженими та завищеними.
Занижена самооцінка:
Підвищує тривожність, вразливість; змушує людину звужувати коло тих, з ким можна спілкуватися, руйнує у людини надію на добре ставлення до неї і т.п.
Висока самооцінка:
Дає можливість людині керуватися своїми принципами і бути незалежною від думки оточення щодо себе; позитивно впливає на самопочуття і т.п.
Завищена самооцінка:
Призводить до того, що людина самовпевнена, береться за справу яка перевищує її реальні можливості; не отримує бажаного відгуку і визнання від оточення; за умов невдачі може призводити до бажання перекласти відповідальність на інших.
Крайнощі щодо самооцінки порушують душевну рівновагу і можуть стати причиною патологічних відхилень: психастенії (вкрай занижена самооцінка) та параної (людина постійно відчуває власну перевагу над іншими).
46. Поняття про міжособистісні стосунки.
Міжособовістосунки багато в чому залежать від того, як люди сприймають один одного. Серед багатьох чинників, що відіграють у процесах міжособистого сприйняття особливу роль, виділяють два: домінування – підлеглість, дружелюбність – агресивність.
Дослідження психологів дозволили виділити 8 якостей особистості, які характеризують її поведінку у міжособистих стосунках:
1. домінантність – характеризує нахил до лідерства, бажання домінувати, незалежність, здатність брати відповідальність на себе, а в крайніх проявах – владність і деспотичність.
2. Впевненість у собі – відображає незалежність, діловитість, а в крайніх проявах – самовпевненість, егоїстичність.
3. Вимогливість – свідчить про таки якості, як дратівливість, критичність, нетерпимість щодо помилок партнера. Крайнощі цієї якості – непримиренність, жорстокість, глузливість, дошкульність.
4. Скептицизм – характеризує недовірливість, підозрілість, ревнивість, образливість, злопам’ятність, впертість, негативізм.
5. Поступливість – означає критичність щодо себе, скромність, боязкість, сором’язливість, лагідність та пасивну підпорядкованість.
6. Довірливість – передбачає такі якості, як поважність, вдячність, бажання втішити партнера, слухняність, залежність.
7. Добросердечність – характеризує здатність до взаємодопомоги, товариськість, доброзичливість, уважність. У крайніх випадках – несамостійність та надмірний конформізм.
8. Чуйність – відображає делікатність, ніжність, бажання піклуватися про інших, терпимість до недоліків, вміння прощати, безкорисливість, жертовність.
Кожна якість має 3 ступені вираження: помірний (адекватна поведінка), високий (екстремальна поведінка), екстремальний (дезадаптивна поведінка).
Принципово всі 8 якостей можна об’єднати у 2 групи: 1 група (1,2,3,4) - характеризується більшою незалежністю суджень, впертістю щодо відстоювання власної думки, тенденцією до лідерства і домінування (1, 2), переважанням не конформних тенденцій і схильністю до конфліктних проявів (3,4);
2 група (5,6,7,8) характеризує протилежні якості – невпевненість у собі, податливість думці оточуючих, схильність до компромісів (5,6), переважання конформних установок (7,8).
