Головна » Шпаргалки! - Педагогіка. Методика викладання економіки (МВЕ)
41. Мислення, його види, форми та операції.
Мислення— це найвища форма відображення реальності та підґрунтя свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що спрямовується на опосереднене, абстрактне, узагальнене пізнання.
Мислення — це узагальнене пізнання дійсності, в якому найважливіше значення мають слово, мова, аналізатори.
Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від найпростіших, елементарних, до складних. Етапи розумових дій щодо вирішення завдань включають: усвідомлення їх виявлення асоціацій, відсів і появу пропозицій, їх перевірку, тобто уточнення, спростування або підтвердження, і на завершення — прийняття рішення. Всі ці етапи вирішення будь-яких завдань характеризуються певними формами мислення:
• асоціації— елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення, поняття викликає інше;
• судження — відбиття логічних зв'язків між предметами і явищами, як правило, в процесі суджень щось стверджується або заперечується;
• умовивід — утворення шляхом міркування нового судження на основі кількох взаємопов'язаних засновків-суджень;
• розуміння — пізнання зв'язків між предметами, явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби;
• поняття — це найвищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення, в якому відображаються істотні ознаки досліджуваного об'єкта;
Вся мислительна діяльність складається з таких розумових операцій:
Аналіз — мислительний поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.
Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.
Порівняння — встановлення схожості і відмінності між предметами, явищами та їх компонентами.
Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що може бути характерним для певного явища, предмета, об'єкта.
Абстракція — мислене виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять, їх компонентів з абстрагуванням від несуттєвих ознак.
Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, розкриття окремих положень на прикладі існуючого в об'єктивному світі предмета, явища, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду, сприяння кращому пізнанню дійсності.
Розрізняють такі види мислення:
наочно-дійове — спирається, як правило, на вже існуючий досвід і не використовує такі операції, як аналіз і абстракція;
образне — застосування образів предметів, які засвоєні у минулому та збереглися у пам'яті;
абстрактно-логічне — відображення фактів, зв'язків і закономірностей, які не відтворюються ані в наочно-дійовому, ані образному уявленні;
розуміння усної або письмової мови — пізнання таких зв'язків між предметами і явищами, які вже подано джерелом інформації у певній системі понять, що відображають ці зв'язки;
мислення ймовірностями спирається не на безпосереднє сприйняття предметів, а на ступінь вірогідності подій, що очікуються;
планування пов'язане з уявленнями та мисленням ймовірностями;
планування — це розумові дії, що спрямовують на подолання можливих перешкод на шляху до мети;
уявлення — створення нових образів на основі минулих;
мрія — створення образу бажаного майбутнього. 43. Поняття про емоції. Інформаційна теорія емоцій П.Симонова.
Емоції — це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.
Найхарактерніша ознака емоцій — їх суб'єктивність. Якщо сприйняття і мислення дозволяють людині до певної міри об'єктивно відображати навколишній і незалежний від неї світ, то емоції відображають лише суб'єктивне ставлення її як до себе, так і до навколишнього світу. Саме емоції відображають особисту значущість пізнання через натхнення, пристрасність та інтерес.
Емоції — це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються. Емоції відображають подію у формі узагальненої суб'єктивної оцінки.
Інформаційна теорія емоцій
Інформаційна теорія (П.В.Симонов) — сила та якість людських емоцій визначаються силою потреби та оцінкою можливостей її задоволення у конкретній ситуації.
Інформаційна теорія узагальнюється формулою :
Е=-П(Ц)*(Н-С),
де Е — емоція; - П(Ц) — потреба (ціль), знак «-» застосовується тому, що потреба (ціль) постає як збудження, від'ємне в біологічному розумінні для організму (щось необхідне, а воно відсутнє);
Н — інформація, прогностичне необхідна для організації дій щодо задоволення цієї потреби, досягнення мети;
С — інформація, яка може бути використана в конкретній ситуації (ситуативна інформація) для цілеспрямованої поведінки. Термін «інформація» застосовують у широкому розумінні — відомості, їхня змістовна цінність, приріст відомостей, досвід тощо.
Можна викласти п'ять основних наслідків використання формули інформаційної теорії емоцій:
1. Е = О, якщо П (Ц) = О; емоції не виникають за умов відсутності потреб (цілей) і зникають при їх задоволенні (досягненні).
2. Е = О, якщо Н = С; емоції не виникають (або суттєво послаблюються) у повністю поінформованій системі навіть при досить значних П (Ц); емоції не можна пов'язувати лише з фактом потреби (її семантикою: голод, спрага, небезпека тощо), вона має прагматичну природу і існує в системі «потреба (ціль) — дія — задоволення (досягнення)».
3. Е > 0, якщо С > Н; емоція позитивна за умов, що ситуативна інформація (С) переважає прогностичне необхідну (Н); позитивна емоція тим більша, чим більша поінформована система.
4. Е < 0, якщо Н > С; емоція стає негативною за умов непоінформованості або інформації, недостатньої для задоволення потреб, досягнення цілей.
5. Поінформованість системи «потреби (ціль) — дія — задоволення (досягнення)» не тільки впливає на знак емоції, а й змінює її знак у процесі зміни стану інформаційного забезпечення діяльності.
42. Мова та мовлення.
Мова — суспільне зумовлена система словесних знаків, яка виникла в процесі розвитку суспільства і розвивається з ним. До основних функцій мови належать: комунікативна (спілкування), означення, вираження, впливу, передачі й засвоєння досвіду людства та знаряддя інтелектуальної діяльності.
Мова складається із знаків (слів), що зумовлюють єдність значення, забезпечують людині можливість класифікації й узагальнення образів, предметів, явищ, відношень тощо.
Крім загального значення, слово для людини стає носієм особистісного змісту, оскільки зазнає суб'єктивної інтерпретації залежно від характеру участі в її діях образу, позначеного словом предмета.
Як засіб спілкування мова розвивалася паралельно з розвитком людства, і в її граматичній структурі відображається загальна для людства логіка взаємодій людей. Саме тому унікальні особливості кожної мови пов'язані з історичним розвитком народу, який говорить цією мовою. Коли людина оволодіває рідною мовою, то вона отримує слова — поняття — символи у готовому вигляді, що зумовлено історичним розвитком народу — носія своєї мови.
Мовлення — процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення здійснюється певною мірою з дотриманням законів і правил цієї мови Закони і правила кожної мови, в свою чергу, виводяться з мовної практики людей. Мовлення, таким чином, служить основою створення мови і є формою актуального її існування.
Мовлення буває усним і писемним. Усне мовлення може здійснюватися в діалогічній і монологічній формах. Крім того, розрізняють зовнішнє і внутрішнє мовлення. До зовнішніх видів мовлення належать усі різновиди усного і писемного мовлення.
Внутрішнє мовлення — це різновид мовної діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення. Внутрішнє мовлення можна розглядати як процес народження думки в слові. Внутрішнє мовлення існує в формі беззвучного, структурно згорнутого говоріння.
Мовлення є формою існування мови, то вміння здійснювати різні форми мовної діяльності визначають найсуттєвіші якості особистості, що мають прояв у різноманітних ситуаціях і сферах життєдіяльності людини. До основних характеристик цих якостей особистості належать такі мовленнєві вміння: вміння читати вголос, вміння письмової мови та вміння читати «про себе».
Читання вголос пов'язане з умінням відтворювати звукову форму слів за їх літерно-графічним зображенням.
Оволодіння письмовою формою мови спирається на графічну систему літерних знаків та правил орфографії. Особливістю письма є розбірливість почерку і точність передачі текстової інформації, одиниць мови і мовлення.
Читання «про себе» або мовчки — складний вид мовної діяльності з такими ознаками, як сприйняття тексту, його розуміння. 44. Воля і вольові якості особистості.
Воля — свідоме регулювання суб'єктом діяльності своєї поведінки, що пов'язано із подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до мети. Внутрішні (стан здоров'я, потреби, мотиви, установки тощо) і зовнішні (простір, час, властивості предметів і явищ, інші люди тощо) перешкоди спонукають до вольового зусилля, яке створює готовність до подолання труднощів, що реалізується у вольових діях.
Етапи вольової дії:
1. Усвідомлення мети і бажання її досягти.
2. Усвідомлення можливостей досягнення мети.
3. Поява мотивів, які або стверджують або заперечують ці можливості.
4. Боротьба мотивів і вибір.
5. Прийняття однієї з можливостей досягнення мети в якості рішення.
6. Реалізація прийнятого рішення.
Основні вольові якості суб'єкта діяльності визначають його поведінку на різних етапах вольової дії:
1. Сильна воля характеризується: чітким усвідомленням мети, великим бажанням її досягти (1-й етап вольової дії), наявністю достатніх можливостей (2) та відповідної мотивації (3), обґрунтованою боротьбою мотивів, швидким вибором (4) та прийняттям рішення (5), активністю і стійкістю щодо реалізації прийнятого рішення.
2. Наполегливість свідчить про те, що мета уявляється дещо віддаленою, але бажання її досягти — велике (1), етапи 2, 3, 4 реалізуються повною мірою, а реалізація рішення (6) має стійкий і активний
характер. ,
3. Впертість як вольова якість характеризується на етапах вольової дії тим, що мета і бажання її досягти об'єктивно не виправдані (1); можливості (2) і мотиви (3), боротьба мотивів і їх вибір (4) визначаються , не об'єктивним аналізом усіх можливостей, а упередженою думкою; | рішення приймається без достатнього обґрунтування, але з великим • бажанням (5) та рішучою реалізацією (6).
4. Конформність характеризує: мінливість цілей і бажань (1); визначальне значення думок інших людей щодо можливостей (2), мотивів (3), вибору (4); змінність рішень (5), які реалізуються дуже пасивно (6).
5. Навіюваність, як вольова якість, має такі характерні ознаки етапів вольової дії: етапи 1,2,3,4 (цілі, бажання, мотиви, боротьба та вибір) — дуже невиразні, майже відсутні. Рішення (5) задається із зовні, а його
реалізація пасивна (6).
6. Ретельність і рішучість характеризуються приблизно таким самим складом етапів вольових дій, що й сильна воля, наполегливість;
єдина відмінність полягає у тому, що інколи мотивів багато, а їх вибір не завжди має всебічний характер.
7. Така вольова якість, як нерішучість, означає, що має місце чітке усвідомлення цілей (1), наявні можливості (2) і мотиви (3), але їх боротьба і вибір мають незавершений характер (4), рішення (5) або відсутні, або швидкоплинні, а реалізація (6) — взагалі відсутня.
8. Для слабовілля характерні: слабке бажання досягти цілі (1), обмежені можливості (2), незавершеність у боротьбі мотивів та їх виборі (3, 4), відсутність бажання приймати рішення (5), нестійка реалізація
рішення (6).
Наведений опис вольових якостей дає можливість визначити деякі правила щодо їх реалізації, а особливо їх формування: забезпечити умови успішної діяльності, а не реалізовувати її за когось; надати можливість суб'єктові самому організовувати свою діяльність; забезпечити почуття радості від досягнутого шляхом, наприклад, заохочення успіхів і не помічаючи невдачі; змушувати безумовно реалізовувати прийняті рішення спонуканням мотивацій, заохоченнями.
44. Воля і вольові якості особистості.
Воля — свідоме регулювання суб'єктом діяльності своєї поведінки, що пов'язано із подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до мети. Внутрішні (стан здоров'я, потреби, мотиви, установки тощо) і зовнішні (простір, час, властивості предметів і явищ, інші люди тощо) перешкоди спонукають до вольового зусилля, яке створює готовність до подолання труднощів, що реалізується у вольових діях.
Етапи вольової дії:
1. Усвідомлення мети і бажання її досягти.
2. Усвідомлення можливостей досягнення мети.
3. Поява мотивів, які або стверджують або заперечують ці можливості.
4. Боротьба мотивів і вибір.
5. Прийняття однієї з можливостей досягнення мети в якості рішення.
6. Реалізація прийнятого рішення.
Основні вольові якості суб'єкта діяльності визначають його поведінку на різних етапах вольової дії:
1. Сильна воля характеризується: чітким усвідомленням мети, великим бажанням її досягти (1-й етап вольової дії), наявністю достатніх можливостей (2) та відповідної мотивації (3), обґрунтованою боротьбою мотивів, швидким вибором (4) та прийняттям рішення (5), активністю і стійкістю щодо реалізації прийнятого рішення.
2. Наполегливість свідчить про те, що мета уявляється дещо віддаленою, але бажання її досягти — велике (1), етапи 2, 3, 4 реалізуються повною мірою, а реалізація рішення (6) має стійкий і активний характер.
3. Впертість як вольова якість характеризується на етапах вольової дії тим, що мета і бажання її досягти об'єктивно не виправдані (1); можливості (2) і мотиви (3), боротьба мотивів і їх вибір (4) визначаються , не об'єктивним аналізом усіх можливостей, а упередженою думкою; | рішення приймається без достатнього обґрунтування, але з великим • бажанням (5) та рішучою реалізацією (6).
4. Комфортність характеризує: мінливість цілей і бажань (1); визначальне значення думок інших людей щодо можливостей (2), мотивів (3), вибору (4); змінність рішень (5), які реалізуються дуже пасивно (6).
5. Навіюваність, як вольова якість, має такі характерні ознаки етапів вольової дії: етапи 1,2,3,4 (цілі, бажання, мотиви, боротьба та вибір) — дуже невиразні, майже відсутні. Рішення (5) задається із зовні, а його
реалізація пасивна (6).
6. Ретельність і рішучість характеризуються приблизно таким самим складом етапів вольових дій, що й сильна воля, наполегливість;
єдина відмінність полягає у тому, що інколи мотивів багато, а їх вибір не завжди має всебічний характер.
7. Така вольова якість, як нерішучість, означає, що має місце чітке усвідомлення цілей (1), наявні можливості (2) і мотиви (3), але їх боротьба і вибір мають незавершений характер (4), рішення (5) або відсутні, або швидкоплинні, а реалізація (6) — взагалі відсутня.
8. Для слабовілля характерні: слабке бажання досягти цілі (1), обмежені можливості (2), незавершеність у боротьбі мотивів та їх виборі (3, 4), відсутність бажання приймати рішення (5), нестійка реалізація рішення (6). 45. Самооцінка та рівень домагань особистості.
Самоповага - це оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в групі та свого ставлення до інших членів групи.
Домагання – це потреби людини, мотиви або тенденції, що мають прояв у ступені трудності мети, яку вона ставить перед собою.
Самооцінка і домагання розвиваються завдяки поступовій інтеріоризації зовнішніх оцінок, що виражають суспільні вимоги у вимоги людини до самої себе. Самооцінка формується ще з дитинства в процесі спілкування за такими етапами: увага з боку дорослих; співробітництво з ними; відчуття поваги з їхнього боку; взаєморозуміння. Т.ч. від взаємостосунків дитини с батьками залежить її ставлення до себе. Формування самооцінки продовжується і в шкільні роки: коректні оцінки вчителів і т.п.
Самооцінка показує як людина оцінює себе щодо окремої властивості, узагальнена самооцінка формує самоповагу, з чого випливає що самоповага та самооцінка – синоніми.
Висока самоповага є свідченням того, що людина не вважає себе гіршою від інших і позитивно ставиться до себе як до особистості. Низька самоповага – неповага до себе…
Рівень домагання відноситься до ідеалу, оскільки він визначає цілі , які людина прагне досягнути. Саме з цілями людина співставляє труднощі поточних знань та обирає ті, які вона здатна не тільки вирішити, але й ті, які уявляються ще й привабливішими. Рівень домагань залежить від віри людини у свої здібності та виявляється у прагненні отримати певну репутацію, визнання значущої для себе групи людей. Рівень самоповаги:
САМОПОВАГА=УСПІХ/ДОМАГАННЯ.
Значні відхилення самооцінки від адекватної змінюють стиль поведінки людини і порушують її душевну рівновагу. Людина завжди бажає стану душевної рівноваги і для цього може змінити оцінку зовнішніх подій і самої себе. Самооцінки можуть бути адекватними, заниженими та завищеними.
Занижена самооцінка:
Підвищує тривожність, вразливість; змушує людину звужувати коло тих, з ким можна спілкуватися, руйнує у людини надію на добре ставлення до неї і т.п.
Висока самооцінка:
Дає можливість людині керуватися своїми принципами і бути незалежною від думки оточення щодо себе; позитивно впливає на самопочуття і т.п.
Завищена самооцінка:
Призводить до того, що людина самовпевнена, береться за справу яка перевищує її реальні можливості; не отримує бажаного відгуку і визнання від оточення; за умов невдачі може призводити до бажання перекласти відповідальність на інших.
Крайнощі щодо самооцінки порушують душевну рівновагу і можуть стати причиною патологічних відхилень: психастенії (вкрай занижена самооцінка) та параної (людина постійно відчуває власну перевагу над іншими). 46. Поняття про міжособистісні стосунки.
Міжособовістосунки багато в чому залежать від того, як люди сприймають один одного. Серед багатьох чинників, що відіграють у процесах міжособистого сприйняття особливу роль, виділяють два: домінування – підлеглість, дружелюбність – агресивність.
Дослідження психологів дозволили виділити 8 якостей особистості, які характеризують її поведінку у міжособистих стосунках:
1. домінантність – характеризує нахил до лідерства, бажання домінувати, незалежність, здатність брати відповідальність на себе, а в крайніх проявах – владність і деспотичність.
2. Впевненість у собі – відображає незалежність, діловитість, а в крайніх проявах – самовпевненість, егоїстичність.
3. Вимогливість – свідчить про таки якості, як дратівливість, критичність, нетерпимість щодо помилок партнера. Крайнощі цієї якості – непримиренність, жорстокість, глузливість, дошкульність.
4. Скептицизм – характеризує недовірливість, підозрілість, ревнивість, образливість, злопам’ятність, впертість, негативізм.
5. Поступливість – означає критичність щодо себе, скромність, боязкість, сором’язливість, лагідність та пасивну підпорядкованість.
6. Довірливість – передбачає такі якості, як поважність, вдячність, бажання втішити партнера, слухняність, залежність.
7. Добросердечність – характеризує здатність до взаємодопомоги, товариськість, доброзичливість, уважність. У крайніх випадках – несамостійність та надмірний конформізм.
8. Чуйність – відображає делікатність, ніжність, бажання піклуватися про інших, терпимість до недоліків, вміння прощати, безкорисливість, жертовність.
Кожна якість має 3 ступені вираження: помірний (адекватна поведінка), високий (екстремальна поведінка), екстремальний (дезадаптивна поведінка).
Принципово всі 8 якостей можна об’єднати у 2 групи: 1 група (1,2,3,4) - характеризується більшою незалежністю суджень, впертістю щодо відстоювання власної думки, тенденцією до лідерства і домінування (1, 2), переважанням не конформних тенденцій і схильністю до конфліктних проявів (3,4);
2 група (5,6,7,8) характеризує протилежні якості – невпевненість у собі, податливість думці оточуючих, схильність до компромісів (5,6), переважання конформних установок (7,8).
|
