32. Індивідуально-типологічні риси особистості за К.Юнгом.
Значного поширення набула типологія особистості, що її започаткував швейцарський психіатр К. Юнг.
Теорія типології базується на положенні, за яким кожен від народження схильний до певних особистих переваг. Існує чотири пари протилежних переваг:
1. Екстравертний (Е) — інтровертний (І).
Екстравертний тип отримує енергію із зовнішнього світу, а через те йому властиві такі особливості поведінки: (*має тенденцію спочатку говорити, а потім думати; *знайомий з великою кількістю людей і багатьох із них вважає друзями; *при спілкуванні йому не заважають ні інші розмови, ні радіо, ні телевізор; *користується повагою інших; *розмірковує, говорячи вголос;)
Ключові слова екстравертів: товариськість, взаємодія, широта, екстенсивність, значні зв'язки, витрачання енергії, зовнішній прояв, говорять, а потім думають.
Інтровертний тип— енергія життєдіяльності — він сам, а тому: (*обмірковує те, що треба сказати; *віддає перевагу самотності; *вважається «добрим» слухачем; *в очах інших має вигляд задумливого і замкненого; *бажає висловити свої ідеї; *його не влаштовує, коли переривають розмову; *не влаштовують «пусті» розмови).
Ключові слова інтроверта: замкненість, зосередженість, внутрішній, глибина, інтенсивний, обмежені зв'язки, збереження енергії, внутрішня реакція, задумливий, думає, а потім говорить.
2. Сенсорний (S) — інтуїтивний (N).
Сенсорний тип збирає інформацію про навколишній світ дослівно і послідовно, а відтак йому притаманні: (*переважання точних відповідей на точні запитання; *концентрація на конкретній справі; *віддання переваги роботі, від якої можна очікувати конкретні предметні результати; *задоволення тим, що є; *віддання переваги роботі з фактами і цифрами; *читання журналів і доповідей від початку до кінця)
Ключові слова «сенсора»: закономірний, теперішній, реалістичний, важка робота, фактичний, земний, практичність, конкретність.
Інтуїтивний тип збирає інформацію щодо навколишнього світу взагалі і довільно, а тому характеризується такими рисами: (*думає зразу про декілька речей; *вважає, що майбутнє скоріше загадкове, ніж страшне; *що час — відносна категорія; *схильний давати загальні відповіді; *переважають фантазії).
Ключові слова цього типу: випадковий, майбутній, концептуальний, натхнення, теоретичний, фантазер, оригінальний, загальний.
3. Мислительний (Т) — чуттєвий (F).
Мислительний тип приймає рішення об'єктивно і без пристрастей. Це характеризує його як такого, що: (*здатний залишатися незворушним і витриманим у найскладніших i ситуаціях; *приборкує конфлікт для встановлення істини; *доводить свою думку до повної прозорості; *має сильну волю; *здатний приймати непрості рішення; *краще запам'ятовує номери і цифри, ніж обличчя та імена).
Ключові слова: об'єктивний, твердий, закони, справедливий, чіткість, аналітичність, безпристрасність.
Чутливий тип приймає рішення суб'єктивно і крізь призму міжособистісних стосунків, а тому: (*робить усе, щоб задовольнити потреби інших людей; * із задоволенням надає послуги людям; *створює враження нерішучого; *уникає конфліктів, прагне до злагоди).
Ключові слова: суб'єктивний, м’якосердий, ґрунтовний, переконання, гуманний, гармонія, чуйний, загальнолюдські цінності, причетний.
4. Конструктивний (J) — сприймаючий (Р).
Конструктивний тип віддає перевагу в життєвих ситуаціях рішучості й методичності. Характеризується тим, що: (*завжди очікує тих, хто запізнюється; *вважає, що кожний предмет повинен мати своє місце; *чітко планує день; *не полюбляє сюрпризів; *його гасло «Порядок над усе!»; *прагне завжди довести роботу до завершення.
Ключові слова: відрегульовано, вирішено, не змінюється, керувати, закритість, спланований, структура, певний, крайній, термін.
Сприймаючий тип характеризується поступливістю і опосередкованістю в житті, а тому це людина: (*неуважна; *прагне до пізнання нового; *не ставить перед собою завдань, а чекає, доки все з'ясується; *перетворює майже кожну роботу в забавку; *часто змінює, тему розмови; *не поспішає з прийняттям рішення).
Ключові слова: невирішений, поживемо-побачимо, гнучкий, адаптація, відкритість, незавершений, орієнтовний, навіщо якісь терміни?
33.Поняття про характер, його структуру і властивості
Хар-р- це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Хар-р є сукупністю певних рис особистості. Кожна риса хар-ру є рисою особистості, але далеко не кожна риса особистості є рисою хар-ру.
Щоб бути рисою хар-ру, риса особистості має бути: досить виразною; досить тісно пов’язаною з іншими рисами хар-ру в одне ціле; систематично виявлятися в різних видах діяльності, ситуаціях, обставинах.
Виділяють такі риси хар-ру:
1) риси, які хар-зують вчинки людей щодо вибору цілей діяльності і спілкування- ощадливість, раціональність;
2) риси, які хар-зують дії, спрямовані на досягнення цілей, - наполегливість, цілеспрямованість, послідовність;
3) риси, які безпосередньо пов’язані з темпераментом і хар-зують особливості дії, вчинків, поведінки загалом, - інторверсія-екстраверсія, тривожність, витриманість-імпульсивність, ригідність.
34.Теорія акцентуацій характеру за К.Леонгардом
Акцентуалізація- це по суті ті ж індивідуальні риси, які мають тенденцію до переходу в патологічний стан. При більшій проявленості вони накладають відбиток на особистість і в решті решт можуть набути патологічного хар-ру, руйнуючи структуру особистості.
К. Леонгард виділив 10 типів «акцентуйованих особистостей», які поділив на 2 групи за принципом акцентуації властивостей або хар-ру, або темпераменту. До акцентуації рис хар-ру віднесемо демонстративний, педантичний, стійкий і неврівноважений. Акцентуації за темпераментом- це гіпертимічний, дистимічний, тривожно-боязливий, циклотомічний, афективно-екзальтований та емотивний типи.
1. Демонстративний тип хар-зується підвищеною здатністю до витіснення із свідомості неприємних фактів і події, власних помилок і недоліків, що має прояв у неправдивості фантазії, удаванні. Хар-ні також авантюристичність, пихатість, «утеча в хворобу», якщо незадоволена потреба у визнанні. Дуже егоїстичні, прагнуть уваги до себе і визнання, часто видають бажане за дійсне, лукаві, пристосовуються, артистичні, обдаровані багатою фантазією, схильні до істерії.
2. Педантичний тип - протилежний демонстративному. Хар-ні ознаки: підвищена ригідність, інертність психічних процесів, нездатність до витіснення травмуючих переживань. Цим людям притаманна акуратність, сумлінність, надійність у справах, але они здатні дратувати оточуючих надмірним формалізмом та занудством, сумніваються при прийнятті рішення, не здатні до прийняття остаточного рішення.
3. Стійкий (ригідний) тип хар-зується надмірною стійкістю афекту зі схильністю до формування паранояльних і надцінних ідей. Хар-ні також підвищена підозрілість, образливість, стійкість негативних переживань, прагнення домінувати над іншими, не сприйняття чужих думок і, як наслідок, конфліктність. Акуратні, цілеспрямовані, самолюбиві, докладають значних вольових зусиль задля досягнення намічених цілей, прагнуть до авторитету і влади.
4. Неврівноважений (збудливий) тип - це підвищена імпульсивність, послаблений контроль над бажаннями і збудженнями. Дратливість, постійно уникають труднощів, часто гніваються і лютують. На вигляд - похмурі, в розмові обговорюють лише те, що «лежить» на поверхні, відповідають скуто. Схильні до епілепсії, яка має прояв у збудливо-нудотному настрої, в’язкості мислення, конфліктності.
5. Гіпертимічному типу притаманна така особливість, як підвищений фон настрою у поєднанні із жадобою діяльності, оптимізмом, підприємливістю і високою активністю. Хар-на тенденція - не доводити почате до кінця. Самооцінка трохи завищена, легко прощає свої помилки і недоліки, свою вину, як правило, звалює на інших. У той же час - не злопам’ятні. Не дуже надійні: багато обіцяє, мало робить. Має веселу вдачу, любить зміну місць, спілкування, нові враження. Повно задумок і ідей, притягує до себе людей, навкруги нього «кипить» життя.
6. Дистимічний тип - це протилежність гіпертимічному, хар-ться зниженням основного фону настрою (інколи до субдепресії), песимізмом, фіксацією на сумних сторонах життя, ідеомоторною (ідея - в життя) загальмованістю. Цим людям притаманні низький рівень контактності, небагатослов’я. Ведуть замкнутий спосіб життя, рідко конфліктують з іншими людьми. Вони серйозні, сумлінні, віддані в дружбі, одначе занадто пасивні і мляві. Їх легко впізнати по сором’язливому і безрадісному вигляду, міміка в них мало виразна.
7. Тривожно-боязливому типу властиві схильність до страхів, підвищена боязкість і полохливість. Для таких людей хар-на також підвищена вразливість, загострене почуття власної неповноцінності, нерішучість, схильність до «самозанурення», постійний сумнів і тривалі розмірковування. Вони часто очікують будь-яких неприємностей навіть у звичайних обставинах, рівень самооцінювання дещо занижений. Чим яскравіше у тривожний особисто виявлена полохливість, тим імовірніша супроводжуюча її підвищена збуджуваність автономної нервової системи, яка підсилює соматичну реакцію страху через систему іннервації серця.
8. Циклотимічний тип хар-зується зміною гіпертимічних і дистимічних фаз, тобто фази хорошого і поганого настрою змінюють одна одну з різними періодами. Радісні події викликають у таких людей не тільки радісні емоції, але й супроводжуються загальною картиною гіпертемії: жадобою діяльності, підвищеною балакучістю, фонтаном ідей. Печальні події викликають пригніченість, а також сповільненість реакцій і мислення.
9. Афективно-екзальтований тип - це тип «тривоги і щастя». Особи цього типу легко переходять у захоплення від радісних подій і у відчай - від сумних. Їм до смаку розваги, життєва насолода, почуття обов’язку і вищі цінності формуються важко. Їм потрібен твердий, але не жорсткий контроль протягом усього життя. Захоплення і пориви можуть ніяк не пов’язуватись із особистими стосунками. Любов до музики, мистецтва, природи, захоплення спортом, переживання релігійного порядку, пошуки світогляду - все це захоплює екзальтовану людину до глибини душі.
10. Емоційний тип майже схожий на афективно-екзальтований. Але емоційні особи реагують не так бурхливо, а їхні емоції розвиваються не так швидко. Вони відрізняються особливою чутливістю і глибиною переживань у сфері тонких емоцій духовного життя. Їхня хар-на риса- сензитивність ( почуття, відчуття), що виявляється у підвищеній чутливості до подій, які з ними трапляються.
36. Увага, її види.
Під увагою розуміють не окремий психічний процес, а його певний аспект: спрямованість та зосередженість свідомості на об'єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності.
До основних функцій уваги належить відбір релевантних впливів, регулювання і контроль діяльності доти, доки не буде досягнута її мета.
Увагу характеризують:
Концентрація уваги — це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в діяльність, зосередитися на завданні. Концентрація передбачає або підвищення інтенсивності сигналу, або збільшення значущості діяльності при обмеженні поля сприйняття.
Стійкість уваги — тривалість привертання уваги до одного й того самого об'єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без зусилля, — всього 2-3 секунди. Довільна увага досягається вольовим зусиллям, послаблюється через 15 хвилин напруженої праці, а потім починає коливатися. Після — довільна увага виникає як результат розвитку мимовільної, як ефект опрацьовування. Свідомого контролю вона не потребує.
Розподіл уваги — це здатність людини одночасно концентрувати увагу на декількох об'єктах, що дає можливість виконувати одразу декілька дій.
Переключення уваги — це зворотний бік розподілу уваги, що вимірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого. Погане переключення уваги призводить до неуважності.
Обсяг уваги — це кількість предметів або явищ, що їх людина утримує одночасно в своїй свідомості. Якщо сприймається новий матеріал, то у свідомості одночасно відбивається не більше одного об'єкта. Коли увага спрямована на знайомі предмети, то людина може одночасно утримувати кілька предметів. Як правило, свідомість відбиває 7±2 предмети.
37. Відчуття та їх загальна характеристика.
Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму за безпосереднього впливу подразників на відповідні органи чуття.
Органи чуття - єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в людську свідомість.
Органи відчуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок.
Виникнення відчуття зумовлюється перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в даний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, відбувається перетворення енергії зовнішнього подразника на факт свідомості.
Відчуття мають рефлекторну природу, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.
Аналізатор складається з трьох частин:
1) Периферичний відділ, який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес.
2) Аферентні та еферентні нерви - провідні шляхи, які з'єднують периферичний відділ аналізатора із центральним.
3) Підкоркові та коркові відділи аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, що надходять із периферичних відділів.
Класифікація відчуттів
Відчуття поділяють на 4 групи:
1) Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові).
2) Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).
3) Кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла.
4) Проміжні й самостійні - температурні, вібраційні, рівноваги,
прискорення, больові відчуття.
38. Поняття про сприйняття, його види і властивості.
Сприйняття - це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відображуваного.
Сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів.
Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й повільними.
Розрізняють таке сприйняття:
• зорове сприйняття (розглядання скульптури, картини і под.);
• слухове сприйняття (слухання оповідання, концерту і т. ін.);
• тактильне сприйняття (обмацування, доторкування). Буває сприйняття:
• простору; часу; руху;
• предмета; мови ; музики;
• людини людиною;
Сприйняття завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмислене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.
39. Пам’ять, процеси пам’яті.
Пам'ять — одна з найважливіших функцій людського мозку. Пам'ять — це відображення реальності, що діяла в минулому.
Пам'ять — це здатність особистості фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички).
Процеси пам'яті
Запам'ятовування - це процес пам'яті, завдяки якому відбувається закріплення нового через поєднання його з набутим раніше.
Запам'ятовування завжди вибіркове. У пам'яті зберігається далеко не все, що діє на наші органи відчуття. Вибірковість пам'яті залежить від мотиву, мети, установки, діяльності особистості.
Відтворення - це процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація закріпленого раніше змісту психіки через вилучення його з довгострокової пам'яті й переведення в оперативну. Відтворюючи в процесі відтворення різні етапи, можна розташувати їх у такому порядку: впізнавання, власне відтворення і пригадування.
Впізнавання - це відтворення якогось об'єкта в умовах повторного сприйняття.
Спогадання - відтворення образів нашого минулого, локалізованого в часі та просторі.
Забування - процес, протилежний запам'ятовуванню.
Забування часом допомагає «розвантажувати» пам'ять від багатьох непотрібних деталей і узагальнювати те, що запам'яталося, сприяючи його збереженню.
Ремінісценція - відстрочене відтворення тимчасово забутого матеріалу.
Збереження інформації. Чимало з того, що має для людини особливо важливе життєве значення, взагалі не забувається. Збереження завченого матеріалу після певного відтинку часу знаходиться в обернено пропорційному відношенні до обсягу цього матеріалу.
Індивідуальні відмінності в процесах пам'яті виявляються у: (• швидкості; • точності; • тривкості запам'ятовування; • готовності до відтворення).
40. Типи та види пам’яті.
Людська пам'ять тримає два види інформації: Генетична пам'ять зберігає інформацію, нагромаджену в процесі еволюції впродовж багатьох тисячоліть, що виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається спадкове. Прижиттєва пам'ять — це інформація, яку людина засвоює в процесі життя від народження до смерті, реалізується в умовних рефлексах.
Види пам'яті.
1. За характером психічної активності.
Моторна пам'ять - це запам'ятовування, збереження і відтворення рухів та їхніх систем — ознакою доброї моторної пам'яті є фізична спритність людини, моторність у праці.
Емоційна пам'ять - це пам'ять на почуття — пережиті та збережені в пам'яті почуття виступають як сигнали, які або спонукають до дії, або утримують від вчинків, що викликали в минулому негативні переживання.
Образна пам'ять - це пам'ять на уявлення, на картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зоровою, слуховою, тактильною (дотиковою), нюховою, смаковою.
Ейдетична пам'ять. Ейдетичні образи пам'яті - це результат збудження органів чуття зовнішніми подразниками. Ейдетичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета, але характеризуються такою деталізованою наглядністю, яка цілком недоступна звичайному уявленню.
Словесно-логічна пам'ять — наші думки, втілені у форму мови. Словесно-логічна пам'ять відіграє провідну роль у засвоєнні знань учнями в процесі навчання.
2. За характером мети діяльності.
Мимовільна пам'ять - це запам'ятовування та відтворення, за якого відсутня спеціальна мета щось запам'ятати чи пригадати.
Довільна пам'ять - це коли ставиться певна мета запам'ятовування і відтворення з докладанням вольового зусилля.
3. За тривалістю утримання інформації.
Тривала пам'ять — є характерним тривале збереження матеріалу після багаторазового його повторення і відтворення.
Короткочасна пам'ять характеризується дуже коротким збереженням після одноразового дуже нетривалого сприйняття і негайним.
Оперативна пам'ять забезпечує запам'ятовування інформації, необхідної тільки для виконання певної дії.
