Шпаргалки! - Педагогіка. Методика викладання економіки (МВЕ)

24.Темперамент і діяльність.
Для оптимізації умов діяльності бажано:
1. Перед сангвініком безперервно ставити нові і, якщо є можливість, цікаві завдання, які вимагали б від нього зосередженості і напруженню; необхідно постійно включати його в активну діяльність.
2. Контролювати діяльність холерика якомога частіше; в роботі з ним неприпустимі різкість і невитриманість, оскільки це може викликати негативну реакцію у відповідь; щодо холерика негативну оцінку припустимо застосовувати в дуже енергійній формі та настільки часто, наскільки це необхідно.
3. Флегматика необхідно залучити до активної діяльності і зацікавити; він потребує систематичної уваги, його неприпустимо переключати з одного завдання на інше.
4. Меланхоліка неприпустимі не тільки різкість, грубість, а й підвищений тон, іронія; про його вчинок, провину краще поговорити наодинці; для меланхоліка вкрай необхідним є прояв особливої уваги; негативну оцінку слід використовувати з великим застереженням, пом'якшуючи її негативні дії.
В нормальних умовах темперамент має прояв лише в особливостях індивідуального стилю і не визначає результативність діяльності. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність діяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними і необхідні додаткова енергетична або динамічна мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами-подразниками.
У практичній діяльності щодо носіїв різних типів темпераменту доцільно користуватися такими формулами :
1. «Довіряй, але перевіряй», тому що сангвінік має:
плюси — життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість;
мінуси — схильність до зазнайства, розкиданість, легковажність, ненадійність;
2. «Ні хвилини спокою», тому що холерик має:
плюси — енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість;
мінуси — запальність, агресивність, невитриманість, нетерплячість, конфліктність;
3. «Не підганяй», тому що для флегматика характерні:
плюси — стійкість, постійність, активність, терплячість, самовладання, надійність;
мінуси — загальмованість, байдужість, сухість;
4. «Не нашкодь», тому що у меланхоліка:
плюси — висока чутливість, м'якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття;
мінуси — низька працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість, соромливість;

За цими формулами, формально, без врахувань специфіки кожної індивідуальності при організації робочих пар можна виходити з того, що більш ефективна робота у парах: холерик — сангвінік; сангвінік — меланхолік; меланхолік — флегматик.

Знання темпераменту дозволяє виявити всебічність можливостей людини з метою використання потенціалу їхніх сильних особистісних властивостей:
сангвінік — від Вас виходить тепле сонячне світло, що так необхідне людям у нелегкому житті;
холерик — є надія на успішність життєвого шляху, оскільки Ви здатні ставити цілі й домагатися їх досягнення;
флегматик — за Вами, «як за кам'яною стіною», можуть заховатися ваші близькі, друзі та підлеглі, оскільки Ви дуже надійні;
меланхолік — Ви чудовий друг і, за статистикою, частіше за інших здатні на жертовний, героїчний вчинок.

25.Визначення типів темпераменту за Г.Айзенком.
Генетичне детерміновані властивості, що визначають атрибут структури особистості, зв'язав з темпераментом Г Айзенк. В якості показників основних властивостей особистості було обрано екстраверсію, інтроверсію і нейротизм як емоційну нестійкість, напруження, емоційну збудливість, депресивність. Виразність цих властивостей пов'язана зі швидкістю вироблення умовних рефлексів та їх міцністю, балансом процесів збудження. Для екстраверта (порівняно з інтровертом) характерним є: трудність щодо вироблення умовних рефлексів; більша терпимість до болю; товариськість, імпульсивність, недостатній самоконтроль, відвертість у почуттях, життєрадісність, впевненість у собі, невитриманість тощо. Особливості поведінки інтроверта: зануреність у собі; труднощі щодо встановлення контактів з людьми, адаптації до релігії; висока оцінка етичних норм, планування майбутнього, контроль своїх почуттів тощо. На одному полюсі нейротизму— нейротики, які відрізняються: нестабільністю, неврівноваженістю нервово-психічних процесів, емоційною нестійкістю, рухливістю вегетативної нервової системи; рішучістю. Другий полюс нейротизму — це емоційно стабільні, для яких характерні спокій, врівноваженість, впевненість, рішучість.
Показники екстраверсії-інтроверсії, стабільності-нестабільності взаємозалежні та біополярні. Кожний з них — це континуум між двома полюсами крайнощів вираження особистісних властивостей. Поєднання цих двох різного ступеня виразності властивостей і становить своєрідність особистості. Характеристики більшості людей частіше тяжіють до центру. А віддаленість є свідченням ступеня виразності відповідної властивості. Зв’язок цих двох чинників опису особистості з типами “Т” ілюструє “коло Айзенка”, а показники рівнів екстраверсії та нейротизму визначаються за тестом-опитувальником Айзенка.

26. Здоров’я як атрибут особистості.
Здоров'я у загальному розумінні можна розглядати як стан фізичного, психічного благополуччя, оскільки лише здорова людина здатна адекватно вирішувати професійні, сімейні та особисті проблеми. Оскільки ці проблеми становлять сутність життєдіяльності, то є всі підстави відносити “З” до основних атрибутів особистості. “З” — поняття не однознач не. Те, що одні вважають нормальним “З”, інші можуть сприймати як нездоров’я. Останнім часом деякі стани “З”, які раніше розглядалися як хвороби, сьогодні класифікуються «прикордонними станами». На стан здоров'я впливає величезна кількість чинників, які можна поєднати у такі групи: спадковість (генозумовленість, 20%), екологія (≈20%), медицина (10%), спосіб житія (50%).
Отже, за всіх цих умов здоров'я мас бути віднесеним до атрибутів особистості, оскільки саме ця властивість особистості є базовою як для її розвитку, так і для прояву її у будь-якій сфері життя. Особливо цей прояв характерний для здоров'я психічного.
Психічне “З” – психічне благополуччя, що хар-ся відсутністю прояву психічних хвороб, що забезпечує адекватну щодо умов дійсності регуляцію поведінки і діяльності. Це поняття відображає не лише медичні й психологічні критерії, а й суспільні та групові норми, цінності, що регламентують духовне життя людини.
До основних критеріїв психічного “З” належать *відповідність суб'єктивних образів дійсності і характеру реакцій (дій) на зовнішні подразники та значення життєвих ситуацій; *адекватний щодо віку рівень зрілості емоційно-вольової та пізнавальної сфер особистості; *адаптованість щодо макро- і мікросоціальних стосунків; *здатність самоуправляти поведінкою, свідомо планувати життєві цілі та підтримувати активність щодо їх досягнення тощо.

27. Сутність та функції інтелекту.
Інтелект — це мислительні здібності людини, що ототожнюються із системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем та з ефективністю адаптації до різних обставин життя. Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати о них свою поведінку.
Інтелект необхідно розглядати як найскладніше багаторівневе явище людської психіки, що включає як психічні процеси, так і стани та інші властивості особистості. Інтелект — це інтегральна риса особистості, яку можна розглядати за схемою.
_

У поданій структурі можна виділити три блоки: блок психічних процесів (від відчуття та сприйняття ситуації до мислення); блок оцінки ситуації та прийняття рішення і блок регуляції поведінки, що пов'язані з емоціями, мотивами та волею. Отже, інтелект — це система психічних процесів, які забезпечують реалізацію здатності індивіда до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної регуляції поведінки. Інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях, оскільки саме їх розв'язання символізує здатність людини до навчання.
Найважливіша функція інтелекту — адаптований взаємозв'язок з природою, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти. Адаптація може здійснюватися двома шляхами — асиміляцією та акомодацією. Асиміляція — це пристосування ситуації через зміну умов, обставин до людини, її індивідуального стилю діяльності. Акомодація — пристосування людини до ситуації, що змінюється, через зміну стилю мислення.

28.Поняття коефіцієнту інтелекту, його значення та проблеми вимірювання.
Найважливішою характеристикою інтелекту є швидкоплинність розумових процесів. Саме цю хар-ку покладено в основу тестів, що визначають «коефіцієнт інтелекту» — (ІQ). Усі тести визначення ІQ (А. Біне, Ч. Спирмен, Ґ. Айзенк, Р. Кеттелл) вимірюють логічне мислення, розуміння значення слів, швидкість сприйняття, орієнтація у просторі, орієнтація з цифрами та числами, робота пам'яті. В основі визначення коефіцієнта інтелекту — вирішення певної кількості завдань за точно встановлений час за такими альтернативами: точність рішення, швидкість прийняття рішення.
На основі комплексних досліджень було зроблено такі загальні висновки:
1. На побутовому рівні IQ хар-зує людей як «розумних» та «кмітливих».
2. IQ-тести характеризують здатність до навчання, до набуття нового досвіду (знання, навички, вміння).
3. Здатність до навчання є різною у різних людей.
4. Показники IQ стабільні впродовж усього життя
5. IQ-інваріантні до різних соціальних, економічних, етнічних або расових груп.
6. Здатність до навчання (IQ) людиною успадковується на 40-80%.
7. IQ індивідуума не характеризує досконалість його як особистості.
8. Низький IQ не є синонімом невдач і безпорадності, високий IQ не гарантує успіху; наприклад. ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: успіх визначається не стільки і не тільки інтелектом, а й настійливістю, рішучістю, здоровим глуздом, шармом тощо.

29. Локалізація контролю як характеристика відповідальності суб’єкта діяльності.
Життєдіяльність взагалі та будь-яка діяльність зокрема неможливі без відповідальності їх суб'єкта. У загальному розумінні відповідальність відбиває об'єктивний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення пред'явлених взаємних вимог.
Відповідальність — не нав'язаний із зовні обов'язок, а відповідь на звернене до суб'єкта прохання, яке відчувається як власна турбота. Невипадково відповідальність та відповідь мають один і той самий корінь. Відповідальність у прямому розумінні—це повністю добровільний акт, відповідь на потреби іншого, виражені або невиражені. Бути «відповідальним» означає бути вільним і готовим відповісти .
Якщо людина більшою мірою бере відповідальність за події, що відбуваються в її житті, на себе, то це є показником внутрішнього (інтернального) контролю. А якщо вона має схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чинникам, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, у своїй долі або у якомусь випадку, то це свідчить про її зовнішній (екстернальний) контроль.
Інтернальність - екстернальність — це два полюси локалоації контролю над значущими для особистості подіями, які відбуваються в житті та діяльності. Локус контролю як риса особистості пов'язує між собою почуття відповідальності, усвідомлення людиною сенсу її життя, готовність до активності.
Характерний для індивіда локус контролю (інтернальний - екстернальний) — трансситуативний і характеризує поведінку особистості і при досягненнях, і при невдачах у будь-яких сферах життєдіяльності. Все це дає підстави віднести інтернальність-екстернальність до найважливіших рис особистості.
Інтернальність людини полягає в тому, що вона вважає: все, що з нею трапляється, залежить від її особистих якостей (компетентність, цілеспрямованість, здібності тощо), є закономірним результатом її власної діяльності. Інтерналів характеризує також емоційна стабільність, моральна нормативність, довірливість, сердечність, витонченість, товариськість та сильна воля.
Працівники-інтернали—високовідповідальні, послідовні у досягненні цілей, схильні до самоаналізу, незалежні, продуктивні при прийнятті рішення і в ситуаціях, пов'язаних із ризиком, вони завжди готові відкласти якесь миттєве задоволення заради досягнення нехай і віддаленого, але більш цінного результату, інтернали більше за екстерналів впевнені, що добра робота веде до високої продуктивності, а висока продуктивність — до більшої «винагороди». Їхня загальна задоволеність працею значно вища, ніж у екстерналів.
Екстернальна людина впевнена, що її успіхи і невдачі є наслідком різних зовнішніх сил та умов (випадковість, везіння, тиск оточення, інші люди). Незадовільна оцінка її діяльності знайде пояснення такого типу: «вчасно не повідомили», «неякісно пояснили», «ліфт зламався». Для екстерналів характерні: безвідповідальність, тривожність, бажання знову і знову відкласти реалізацію своїх намірів. Їм властиві також підозрілість, депресивність, агресивність, конформність, догматизм, авторитарність, безпринципність, цинізм. Стиль керівництва екстерналів більше директивний і частіше базується на негативних санкціях.
Визначення рівня суб`єктивного контролю відбувається за допомогою тесту Дж. Роттера.
Рівень суб’єктивного контролю визначається за сьома показниками інтернальності:
1. Загальна інтернальність;
2. Інтернальність у сфері досягнень;
3. Інтернальіність у сфері невдач;
4. ІнтернальнІсть у сімейних стосунках;
5. ІнтернальнІсть щодо виробництва;
6. Інтернальність у сфері міжособистісних стосунків;
7. Інтернальність стосовно здоров'я та хвороби.

30. Уявлення про риси і типи особистості.
В експериментальній психології існує два напрями дослідження трансситуативних соціально-психологічних властивостей особистості:
визначення рис особистості;
типологічний підхід.
Згідно з першим напрямом, існує певна кількість базисних властивостей (риси особистості), і особистісні відмінності визначаються ступенем їх виразності.
В основу типологічного підходу покладено уявлення про те, що тип особистості є цілісним утворенням і не може бути зведений до комбінації окремих властивостей особистості.
Ці два напрями систематизують інформацію щодо індивідуальних відмінностей і дають можливість використовувати її для цілей практичної психології, вирішувати завдання прогнозування, діагностики та інтерпретації результатів тестування.
Риси особистості утворюють групи тісно пов'язаних ознак, властивостей і виявляються як певні інтегральні характеристики, що об'єднують інформацію в цій групі ознак. Кількість рис визначає розмірність особистісного простору.
Тип особистості об'єднує групу схожих людей, який розкривається описом типового представника.
Таким чином, підхід, що враховує наявність певних рис, вимагає групування особистісних ознак, а підхід на основі врахування типів — групування піддослідних.
Риса особистості — це «точна» характеристика властивостей особистості, а тип особистості — це також риса, але приблизна, менш точна, оскільки тип характеризує усереднену особу із експериментального масиву.
Риси особистості - це стійкі психічні властивості, що характеризують здатність індивіда на певні об`єктивні впливи закономірно відповідати адекватними психічними діями. Гол. ознака рис особистості - закономірний і систематичний прояв відповідних психічних властивостей у різних видах діяльності та ситуаціях.
На основі вказаних підходів в експериментальній психології розроблено декілька уявлень про риси та типологічні риси людей:
базові риси особистості-товарискість, замкненість, покірність, підозрілість, мрійність, самостійність та ін.;
типологічні риси особистості-визначаються за належністю людини до певного типу (неправдивість, занепокоєність, депресивність, істеричність, шизоїдність та ін);
індивідуально-типологічні риси особистості (екстраверт-інтроверт, сенсорний-інтуїтивний, мислительний-чуттєвий, конструктивний-сприймаючий).

31.Базові риси особистості за Р.Кеттеллом.
Риси особистості — це стійкі психічні властивості, що характеризують здатність індивіда на певні об’єктивні впливи закономірно відповідати адекватними психічними діями.
Серед базових рис — одні бажані, інші — не дуже. Але люди — це особи у всій своїй багатогранності, і тому одні риси переважають в одній діяльності, інші — в іншій.
Базові риси особистості можна визначати за допомогою тесту Кеттелла. За результатами тестування отримують «формулу» особистості або «формулу» групи суб'єктів діяльності, яка утворюється за ознаками спільних рис.
1. Формула базових рис осіб чоловічої статі — ***, а жіночої ****. Аналізуючи ці формули, можна зробити висновок, що для осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість, реалістичність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до зростання та змін, високий самоконтроль поведінки, слабкість афектів, формальність у контактах. Для жіночої статі — сердечність, гнучкість, низький самоконтроль поведінки, інтерес до участі у спільних справах, низький рівень самостійності, доброта.
2. Формула тих, хто вважає, що навчатися можна без відвідування занять — FQ2E — засвідчує, що для них характерні:
— (F) життєрадісність, бадьорість, легковажне ставлення до життя, віра в удачу, бажання будувати життя за принципом «дай, Боже, пронесе»;
— (Q2) самостійність — здатні принести у жертву будь-які зручності, тільки б забезпечити свою незалежність;
— (Е) самовпевненість, сміливість, конфліктність, примхливість, ігнорування соціальних умовностей і авторитетів.
3. Провідними рисами особистості людей, які сформулювали думку про неможливість навчання без відвідування лекцій, є покірність та розслабленість (формула — еq4): покірний рух за сильними, підпорядкування своїм обов'язкам, слухняність, боязкість і обережність, відсутність бажань, байдужість щодо успіхів - невдач, незворушність, заспокоєність, задоволення будь-яким станом справ, відсутність прагнень чогось досягти, щось змінити.
Серед базових рис особистості необхідно виділяють самостійність.
Самостійність — (Q2/q2) — це здатність суб'єкта діяльності організовувати й реалізовувати свою діяльність без постійного стороннього керівництва і допомоги.