60. Поняття та методи дослідження і оцінки особистості.
3 аналізу становления психіки особистості можна зробити головний висновок — з біологічних, генозумовлених властивостей людини постають її психосоціальні властивості. Саме цей висновок дозволив структурувати всі психічні властивості людини за двома рівнями: біопсихічним та психосоціальним. Прагнення певного упорядкування психосоціальних властивостей спричинило їх розподіл на дві структури — риси та якості особистості. вводяться дві характерні ознаки цих властивостей — прояв та вимірюваність. Прояв може бути трансситуативним (риси) і ситуативним (якості). Вимірюваність означае рівень розвинутості практичноі психологіі щодо наявності валідних, достовірних та надійних методик оцінки тих чи інших властивостей особистості. За ціею ознакою психічні властивості також можна поділити на дві групи — ті, які точно вимірюються (риси), і ті, що можна або не можна точно виміряти (якості).
Таким чином, маемо три групи психічних властивостей: атрибути особистості, що сприймаються як даність, вони існують незалежно від бажання людини такими, як вони е, від її народження і життедіяльності (стать, вік, соматип, задатки, тип мислення, темперамент та здоров'я); риси особистості властивосп психіки, які виявляються незалежно від ситуації і які можна точно виміряти (коефіціент інтелекту, локалізащя контролю, базові, типолопчні та індивідуально-типолопчні риси особистості, її характер); якості особистості — психічні властивості, які в різних ситуаціях по-різному виявляються і впливають на поведінку людини; їх можна виміряти кількісно або описати якісно.
Було з'ясовано, що поведінка людини багато в чому визначаеться впливом підсвідомого в психіці особистості. Це, зокрема, презентуеться системою психологічного захисту і деформаціею поведінки під впливом психічного захисту.
Найголовіший ВИСНОВОК, ЯКИЙ МОЖНА ЗРОБИТИ ЯК 3 ОПИСУ ПСИХІЧНИХ властивостей особистості, так із погляду його прагматичності, — це дуалізм психіки людини.
Отже, всі ці елементи практичноі психології суб’єкта Діяльності дуже важливі для розуміння психічної сутності особистості. Глибинним розкриттям цих проблем займаеться персонолопя. Та все ж постае питания щодо застосування всіх цих та інших корисних знань про психіку людини у практичному житті людини. Принципово можна виділити три основних напрями використання тих чи інших знань з психіки людини: прогнозування, діагностика та інтерпретація результатов дослідження особистості.
61. Поняття про психологічний діагноз та прогноз.
Заедания прогнозування у загальному вигляді формулюються так: є результати психологічних досліджень Рі на якийсь час t та значения певного параметру С. Необхщно, спираючись на значения Pi, передбачити значения С на перюд часу t +Δt. В якості параметра може бути успішність навчання, дисциплінованість, соціальна активність тощо.
Завдання психодіагностики постають тоді, коли відома класифікація об’єктів (наприклад, спеціалісти різних профілів), є опис психологічних особливостей цих об’єктів та необхідно новий об’єкт за психологічними особливостями віднести до того чи іншого класу. Наприклад, відомі психологічні характеристики, що їх вимагає посада лінійного та функціонального менеджера, є психологічні параметри певного кола претендентів на посаду. Необхідно встановити діагноз, тобто віднести кожного претендента до однієї із груп професій. Прикладом ранньої діагностики хронічного алкоголізму доведено працездатність психодіагностичних тестів.
Вирішенню завдань психодіагностування може слугувати частотно-ортогональний метод обробки результатів досліджень.
62. Вимірювання в психології. Типи вимірювальних шкал.
Існують такі види шкал виміру змінних параметрів як кількісна, порядкова і номінальна. За кількісною шкалою вимірюються змінні, різниця між якими виражається у тому, наскільки відрізняються індивіди один від одного за тіею чи іншою властивістю (коефіціент інтелекту, обсяг уваги, пам'ять, тривожність, емпатія тощо).
Номінальна шкала базуеться на якісних змінних, головна їхня особливість — у тому, що різниця між ними не піддається кількісному виміру. Ці змінні класифікуються відповідно до ознак, що їх вирізняють, а не залежно від ступеня, вияву характерної для них тієї чи іншої властивості.
Прикладами номінальних шкал можуть бути колір, стать (чоловіча або жіноча), класифікація студентів за якоюсь ознакою (курс, група, фах), темперамент, характер, тип поведінки у конфлікті тощо. Відповідні номінальним шкалам дані складаються із кількості проявів кожної із змінних, що вивчаються. До таких даних належить частотність прояву, наприклад, темпераменту, типів поведінки, типів мислення тощо у певної групи, що досліджуеться.
Порядкові шкали також будуються на якісних змінах. Але на відміну від номінальних шкал порядкові шкали відповідають таким якісним змінам, для яких характерна певна впорядкованість, спрямованість або ступінь виявлення.
63. Кореляційний аналіз даних психологічного дослідження.
Суттєву допомогу у знаходженні відповідей на ті чи інші питания у дослідженні психічних властивостей людини, у визначенні тенденцій їх формування або розвинутості може подати використання кореляційних методів. Серед цих методів найпоширенішими е методи лінійої та рангової кореляції.
Сутність кореляційних методів полягає у встановленні взаємозв'язків між змінними параметрами. Множинність терміна «кореляційні методи» пов'язана з тим, що тут виділяються принципово різні шкали виміру змінних параметрів: кількісна, номінальна і порядкова.
За кількісною шкалою вимірюються змінні, різниця між якими виражається у тому, наскільки відрізняються індивіди один від одного за тіею чи іншою властивістю (коефіціент інтелекту, обсяг уваги, пам'ять, тривожність, емпатія тощо).
Номінальна шкала базуеться на якісних змінних, головна їхня особливість — у тому, що різниця між ними не піддається кількісному виміру. Ці змінні класифікуються відповідно до ознак, що їх вирізняють, а не залежно від ступеня, вияву характерної для них тієї чи іншої властивості.
Прикладами номінальних шкал можуть бути колір, стать (чоловіча або жіноча), класифікація студентів за якоюсь ознакою (курс, група, фах), темперамент, характер, тип поведінки у конфлікті тощо. Відповідні номінальним шкалам дані складаються із кількості проявів кожної із змінних, що вивчаються. До таких даних належить частотність прояву, наприклад, темпераменту, типів поведінки, типів мислення тощо у певної групи, що досліджуеться.
Порядкові шкали також будуються на якісних змінах. Але на відміну від номінальних шкал порядкові шкали відповідають таким якісним змінам, для яких характерна певна впорядкованість, спрямованість або ступінь виявлення.
64. Розвиток особистості та його ознаки.
развитие — это процесс и результат количественных и качественных изменений человека. Оно связано с постоянными, непрекращающимися изменениями, переходами из одного состояния в другое, восхождением от простого к сложному, от низшего к высшему. В человеческом развитии проявляется действие универсального философского закона взаимоперехода количественных изменений в качественные и наоборот.
Для углубленного изучения этого процесса современная наука выделяет в нем физическую, психическую, духовную, социальную и другие стороны. Педагогика изучает проблемы духовного развития личности во взаимосвязи со всеми другими компонентами.
Итак, развитие человека — это сложный процесс движения от простого к сложному; от несовершенного к совершенному;
движение по восходящей траектории от старого качественного состояния к новому.
Источник — противоречия, борьба противоположностей.
Условия — взятые в единстве внутренние (самодвижение) и внешние (среда).
Факторы — наследственность, среда обитания, социально-экономические условия, микросреда, воспитание, собственная деятельность.
Взаимосвязь — немыслимо без обучения, образования, воспитания, деятельности и общения.
К педагогическим категориям в некоторых случаях можно отнести и такие достаточно общие понятия, как самовоспитание, саморазвитие, педагогический процесс, педагогическое общение (взаимодействие), продукты педагогической деятельности, социальное формирование, педагогические технологии, учебно-воспитательные инновации и др.
65. Соціалізація та індивідуалізація особистості.
Существует целый ряд механизмов, способствующих усвоению ребенком социальных норм.
Одним из значимых механизмов социализации является подавление. Его суть сводится к исключению из сферы сознания мыслей, чувств, желаний и влечений, причиняющих стыд, чувство вины или душевную боль. Этот механизм объясняет многие случаи забывания человеком выполнения каких-либо обязанностей, которые по разным причинам оказываются для него неприятными.
Подавление чаще всего осуществляется непроизвольно. Однако в целом ряде случаев человек прилагает специальные усилия, чтобы предать забвению те или иные впечатления путем переноса внимания на другие действия. Механизм произвольного подавления получил название вытеснения. Во многих случаях человек может испытывать чувство вины, переживать внутренний конфликт вследствие того, что имеет социально неприемлемые желания. Это чувство может быть как осознаваемым, так и неосознаваемым. Механизмом подавления такого чувства и разрешения противоречия между желаниями и присвоенной социальной нормой является реакция на противоположную установку.
Механизм изоляции связан с тем, что человек вытесняет эмоциональные компоненты каких-то неприятных, травмирующих впечатлений. В случае действия этого механизма идея (мысль, впечатление) осознается как нейтральная и безобидная для человека.
Важную роль в процессах социализации играет механизм самоограничения. Если человеку кажется, что его достижения менее значительны, чем достижения других людей, то он начинает страдать, его самоуважение понижается.
Приписывание собственных нежелательных черт другим составляет сущность механизма проекции, который защищает человека от осознания этих же черт в себе. Отрицательные эмоции, которые были бы направлены против себя, обращены на других. Таким образом, человек сохраняет самоуважение.
В целом ряде случаев человек отождествляет себя с другим субъектом, группой, образцом. Этот процесс получил название механизма идентификации. С идентификацией тесно связан такой механизм, как интроекция. При интроекции качества и установки другого как бы «встраиваются» в структуру личности субъекта без специальной переработки, в неизмененном виде. Механизм интроекции - это путь построения собственной личности, а не просто приобретения знаний. Следующий механизм социализации - эмпатия, т.е. сопереживание эмоциональному состоянию другого человека, проникновение в его переживания.
В ситуациях, когда человек переживает страх и тревогу, «включается» и механизм интеллектуализации.
66. Теорії розвитку особистості.
Существует много различных подходов и теорий личности.
Основные типы:
К психодинамическому типу относят теории, которые описывают личность изходя их ее психологических, внутренних, субъективных характеристик.
К социодинамическим относят теории, в которых главную роль в детерминации поведения отводят внешней ситуации и не придают существенного зачения внутренним свойствам личности.
Интеракционистскими называют теории, основанные на принцш взаимодействия внутренних и внешних факторов в управлении aктуальными действиями человека.
Экспериментальными называются теории личности, построенные
на анализе и обобщении собранных опытным путем факторов
К неэкспериментальным относят теории, авторы которых опираются
на жизненные впечатления, наблюдения и опыт и делают теоретические обобщения, не обращаясь к эксперименту. I
К числу структурных причисляют теории, для которых главной проблемой является выяснение структуры личности и системы понятий, с помощью которых она должна описываться. Динамический называют теории, основная тема которых — преобразование, менение в развитии личности, т. е. ее динамика.
Ряд теорий личности, характерных для возрастной и педагогичс ской психологии, построен на рассмотрении ограниченного возраг ного периода в развитии личности, как правило, от рождения , окончания средней школы, т. е. от младенчества до ранней юности.
67. Освіта, навчання, виховання і розвиток особистості: співвідношення.
Существуют разные точки зрения на решение этого вопроса. Так, согласно одной из них, обучение и есть развитие (У. Джеймс, Эд. Торндайк, Дж. Уотсон, К. Коффка), хотя природа обучения (учения, научения) понимается всеми по-разному. Согласно другой, обучение — это только внешние условия созревания, развития.
В отечественной психологии утверждается точка зрения, сформулированная Л. С. Выготским и разделяемая все большим количеством исследователей. Согласно этой точке зрения, обучение и воспитание играют ведущую роль в психическом развитии ребенка, ибо «обучение идет впереди развития, продвигая его дальше и вызывая в нем новообразования». Это положение является кардинальным не только для отечественной педагогической психологии, но и для принявшей его когнитивной психологии Дж. Брунера в США. Как подчеркивает Дж. Брунер, «... преподавание основ наук, даже на элементарном уровне, не должно слепо следовать естественному ходу познавательного развития ребенка. Преподавание может стать даже ведущим фактором этого развития, предоставляя ученику заманчивые и вполне осуществимые возможности самому формировать свое развитие»*. Из основополагающего тезиса Л. С. Выготского следует, что обучение и развитие находятся в единстве, причем обучение, опережая развитие, стимулирует его, и в то же время оно само опирается на актуальное развитие. Следовательно, обучение должно «ориентироваться не на вчерашний, а на завтрашний день детского развития». Это положение оказывается принципиальным для всей организации обучения.
68. Педагогіка як наука про освіту.
Педагогика - наука о воспитании подрастающего поколения и взрослых людей средствами специально организованного, целенаправленного воздействия на личность в условиях социального формирования активной личностиСовременная педагогика изучает и решает проблемы воспитания, обучения, образования и развития человека, возникающие на разных этапах его жизни в различных условиях социально-экономического и научно-технического развития общества, которое постоянно ставит новые задачи в области образования и воспитанияПредметом педагогики яв-ся целостный гуманистический процесс воспитания и образования, развития социально активной личности, подготовки ее к жизни и труду, общественной деятельности с учетом общественно-экономической обстановки в стране.Объектом изучения и исследования в педагогике яв-ся реальный процесс передачи новому поколению социально-исторического опыта и культуры человечества, пути его преумножения, гуманистическое воспитание, обучение и воспитание человека на различных этапах его жизни, формирование общественных и межличностных отношений.
Современная педагогика прошла долгий путь развития и превратилась в разветленную систему научных знаний с четко выраженными отраслями, которых насчитывается около 20. Но все отрасли опираются в целом на структуру и принципы общей педагогики. Условно их делят на общепедагогические и функциональные.
Общепедагогические:
Дошкольная педагогика;
Педагогика школы;
Социальная;
Превентивная;
Специальная (дефектология) - изучает обучение и воспитание детей с определенными физическими недостатками (сурдопедагогика - глухонемых, тифлопедагогика - слепых и слабовидящих, олигофренопедагогика - умственно отсталых).
Функциональные:
Педагогика высшей школы, в том числе техникумов и колледжей;
Педагогика профессионально-технического образования;
Военная педагогика;
Педагогика инжинерная, медицинская, культурно-образовательная;
Педагогика повышения квалификации и переквалификации специалистов, руководящих и рабочих кадров.
Отдельно стоит сравнительная педагогика - наука о сравнении систем педагогического образования в разных странах с отечественной системой образования. История педагогики - наука об исторически обусловленных педагогических системах прошлого, о вкладе выдающихся корифеев педагогической мысли в сокровищницу мирового педагогического опыта.
В последние годы получила развитие педагогика народоведения, которая включает в себя этнографию, народную педагогику, изучение народных нравственных и национальных традиций, обычаев, обрядов.
69. Сучасні педагогічні технології навчання.
Метод навчання - 1)засіб досягнення мети, 2)спосіб д-ті, 3)засіб пізнання дійсності і її відображення в мисленні, 4)важливий педагогічний засіб, 5)шлях від незнання до знання, 6)форма реалізації викладання та навчання на конкретному мат-лі, 7)засоби роботи вчителя і учня, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, вміннями та навичками, формується світогляд учнів, розвиваються здібності.
4 революції в області методів навчання: 1)вчителя-батьки поступаються місцем професійним вчителям, 2)заміна усного слова письмовим, 3)введення в навчання друкованого слова, 4)часткова автоматизація і комп'ютеризація дидактичної роботи.
Загальні методи навчання: 1)слово, 2)спостереження, 3)практична д-ть, 4)програмоване навчання. Вибір методу залежить від: 1)специфіки навч. процесу, 2)особливостей аудиторії, 3)матер-техн. бази, 4)мети, форми навчання, 5)досвіда викладача, його кваліфікації, стилю роботи, особистих якостей вчителя, 6) бажання. Знання методів: 1)формує мотивацію учнів, 2)зд-ся логіка предметних дій, 3)сприяє керівництву д-ті вчителя та самоорг-ції д-ті учнів, 4)відбувається актуалізація предметного змісту.
Класифікація методів: За джерелом знань: 1)словесні: пояснення, лекція, оповідання, бесіда, диспут, рольова гра, драматизація, робота з книжкою, екскурсія, 2) наочні: ілюстрація, експеремент, вимірювання, демонстрація, спостереження, 3)практичні: вправи, л/р, пр/р, дослідження, проектування і моделювання, навчальні ігри За х-ром пізнавальної діяльності учнів: 1)інформаційно-репродуктивні, 2)репродуктивні, 3)проблемне викладення, 4)дослідницький, 5)пошуковий, 6)частково-пошуковий. Бінарні методи: методи викладання і методи навчання. Методи, які відображають логічний шлях навч. роботи: 1)індуктивний. 2)дедуктивний, 3)аналогії. Методи перевірки та оцінки знань, умінь та навичок: 1)повсякденне спостереження за роботою учнів, 2)усне опитування, 3)к/р, 4)перевірка дом/р, 5)програмований контроль. За формою організації процеса навчання: 1) фронтальний 2)груповий, 3)індивідуальний, 4)диференційований. П'ять основних методів, які ми викор. в плані уроку: 1)поясчювально-ілюстратчвний - учні сприймають ті факти та явища, які розповідає їм вчитель; інф-ція фіксується в пам'яті, сприйняття форм-ся за допомогою слова, книги, наочного посібника, досвіду, 2)репродуктивнчи метод - заснований на відтворенні знань, повторенні засобів дій по завданню вчителя, 3)проблемне викладання - вчитель ставить проблему, сам її вирішує, але при цьому показує шлях її вирішення, 4)частково-пошуковий - вчитель організує участь учнів в розкриті тих чи інших питань теми, яка вивчається; учень може форм-ти питання по мат-лу, що вивчається, підбирає докази по даній вчителем тезі, бере участь в еврістичній бесіді, 5)дослідницький метод - учні беруть участь в науковому пізнанні, вивчають факти, спостерігають явища, виявляють проблему дослідження, вивчають літ-ру, оцінюють результати, роблять висновки про можливості засвоєних знань. Закон чергування методів навчання передбачає: 1)ефект чергування, пропорційний ступеню перенасичення, 2)ефект чергування методів, пропорційний ступеню відмінності методів, що чергуються, 3)система методів, які використовуються, не повинна бути постійною, вона повинна змінюватися, оновлюватися через певний час. Цілі методів навчання: 1)дати учням знання основ наук, 2)навчити застосовувати ці знання на практиці, 3)розвинути учнів, виробити активність, 4)навчити самостійності, 5)сформувати світогляд.
Вибір методу - це пошук різних прийомів та їх поєднань. Прийоми навчання розуміють як: 1)розумову дію, 2)пізнавальну дію, 3)дрібний метод навч. роботи, 4)окремий крок в пізнавальній роботі. Мета використання прийомів - обслужити різні методи навчання. Прийоми учб-пізн. діяльності: аналіз, синтез, порівняння, доведення, абстрагування, конкретизація, узагальнення, висування гіпотез, аргументація, перенос знань, спростування, математична та графічна терпритація результатів.
