У нові редакції у 1954 р. прийшли працювати - вперше в практиці телебачення - журналісти.Вони принесли в телебачення досвід преси та радіомовлення. Вирішити задачу перетворення телебачення на засіб масової інформації можна було, лише спираючись на принципи і традиції журналістики.
У 50-і роки на вітчизняному телебаченні відбувається становлення таких жанрів як нарис (Рябчиков), репортаж (Фокін, першотравнева демонстрація, фестиваль). 1 травня 1956 був вперше проведений телевізійний репортаж про парад і демонстрації на Червоній площі.Проте остаточно і безповоротно оперативний подієвий репортаж завоював права громадянства в радянському телебаченні в дні VI Всесвітнього фестивалю молоді та студентів, що проходив у Москві з 28 липня по 11 серпня 1957
Саме на початку 1957 р. уряд прийняв рішення про виведення радіо і телебачення з системи Міністерства культури. Був створений Комітет по радіомовленню і телебаченню при Раді Міністрів СРСР.
Зростання аудиторії телебачення викликав з середини 50-х років потреба диференціації програм за інтересами різних соціально-демографічних груп глядачів. З'явилися програми для дітей, для молоді; з розширенням зони прийому ЦСТ - програми для працівників сільського господарства. У 1954-1958 рр.. в програмах ЦСТ міцно зайняли місце телевізійні журнали «Юний піонер», «Мистецтво», «Знання» та ін Всі студії телебачення, відкривалися в 2-й пол. 50-х років, включали в свої програми не менше двох-трьох щомісячних журналів. Це були суспільно-політичні, науково-популярні, дитячі та молодіжні передачі, побудовані на місцевому матеріалі.
Два найважливіших жанру інформаційної публіцистики - репортаж та інтерв'ю - на перших порах могли успішно існувати і навіть розвиватися в рамках «живий» передачі. У другій половині 50-х років ці жанри займають у програмах місце, достатнє для того, щоб за допомогою інтерв'ю та репортажу, сполучуваних з дописом ( «сюжетом») в бюлетені новин, телебачення почало виконувати свою інформаційну функцію, таку важливу в наші дні.
У жанрах художньої публіцистики умови вирішення завдання набагато складніше. Роль нарису в системі засобів масової інформації визначається специфікою жанру: фактичного, документального за матеріалом і разом з тим художнього по засобах вираження.
Постанові ЦК КПРС від 29 січня 1960 року «Про подальший розвиток радянського телебачення»
Цією постановою був форсований процес розвитку телебачення, процес розкриття його можливостей. ЦК партії звернув особливу увагу на те, що телебачення стає одним з головних джерел інформації населення про події в країні і за кордоном, про досягнення промисловості, сільського господарства, науки, техніки, мистецтва, літератури, спорту.Телебачення, як і вся журналістика, служило партійної пропаганди, а, отже, інтереси партійного керівництва ставилися вище інтересів народу.
До 1960 р. штатний розклад студій передбачало тільки одну категорію літературних працівників - редакторів. Вся літературна робота, в тому числі і репортерська, виконувалася редакторами, в багатьох випадках не мали ні досвіду, ні спеціальної журналістської освіти (це були педагоги, історики, агрономи, юристи і т. п.), і позаштатними авторами. Перша в країні кафедра радіомовлення і телебачення була створена в 1958 р. на факультеті журналістики Московського університету, але її випускників було явно недостатньо для комплектування штатів нових телестудій.
60-і роки для телебачення - етап серйозного розширення публіцистичного мовлення.Почалося широке використання постійних рубрик (розділів) інформаційних і публіцистичних програм. Метод чіткої рубрикації матеріалів властивий пресі, газеті зокрема; визначається він прагненням, по-перше, більш повно задовольнити інтереси певної соціальної групи читачів, по-друге, сприяти стабільності аудиторії.
Найбільш вдалі програми існували на телеекрані більше 40 років. Це - «Кінопанорама», «Клуб мандрівників», «Здоров'я», «Музичний кіоск» і деякі інші.
Як характерний приклад інформаційної публіцистики 60-х років розглянемо щотижневе огляд поточних подій «Естафета новин», що вперше з'явилося в ефірі в грудні 1961 р. Використання феномена безпосередності (і пов'язаної з ним імпровізаційності) було проголошено творчим принципом цієї програми.
Основні жанри «Естафети» - інтерв'ю, бесіда, коментар. У перші 100 випусках «Естафети» взяли участь близько трьох тисяч чоловік. Працівники «Естафети новин» висунули на перший план, в прямому і переносному сенсі, особистість журналіста, персоніфікацію повідомлення. Проте вже в 1964-1965 рр.. почався спад популярності цієї програми.«Телевізійні новини» у міру свого розвитку відбирали у неї все більше і більше суспільно значущої оперативної інформації, яку міг би повідомити (а колись і повідомляв) ведучим цієї передачі. Процес становлення оперативної телевізійної інформації не був гладким. Це позначалося і в недостатній регулярності випусків ТН, і в нестабільності форм повідомлень, пошуки яких велися часто хаотично, безсистемно.
1 січня 1968 програма «Час». «Час» повідомляло аудиторії про найважливіші події дня, прагнучи до стабільної формі, близькій до газети. Але лише з 1972 р. аудиторія Центрального телебачення отримала впевненість в тому, що з 21.00 до 21.30 можна буде дізнатися про події дня. Служба новин телебачення давала неповну картину дійсності - відбивалися тільки позитивні аспекти життя країни. Але односторонній розгляд житті було характерним для радянської журналістики в цілому.
Телевізійні ігри, що представляють собою одну з діалогізірованних форм персоніфікованого повідомлення, промайнули на телеекрані ще в 1957 р., але лише до середини 1960-х років сповна розкрився їх значення. Успіх почалася 8 листопада 1961 передачі «Клубу веселих та кмітливих» (КВК) перевершив всі очікування; КВН був підпорядкований жорсткого сценарію Однак принцип імпровізації продовжував декларуватися поява відеомагнітним запису дозволило керівним працівникам «ідеологічного фронту» вилучати з програм небажані для них моменти. І редактори (а точніше - цензори) КВН користувалися цією можливістю у повній мірі.
Можливості розкриття на телеекрані особистості, включеної в імпровізаційні дії, виявлені і розвинені в передачах КВК, були згодом використані в ряді інших циклів, близьких за структурою: «А ну-ка девушки!», «Алло, ми шукаємо таланти», «Майстер -- золоті руки »,« Сім разів відміряй ...», «Що? Де? Коли? »І т. п.
Говорячи про принципово нових для 60-х років формах мовлення, необхідно відзначити художньо-публіцистичну програму, що називалася спочатку «Телевізійне кафе», а згодом - «На вогник», «На блакитний вогник», потім «Блакитний вогник». Ця щотижнева суботня передача, вперше вийшла в ефір 5 квітня 1962, була однією з найпопулярніших: протягом декількох років
Зауважимо, що період розвитку публіцистики почався після XXII з'їзду КПРС (коли в ефірі з'явилися «Естафета новин», «КВН», «Блакитний вогник» та інші важливі програми) і, в певному сенсі, закінчився в 1968 р. після так званої «Празької весни ». Ми говоримо про це для того, щоб ясніше стало положення: діяльність телебачення знаходиться в прямій залежності і від політичної, і від економічної ситуації в країні.
64. Становлення журналістики в країнах західної Європи в XVII-XVIII століттях.
Винахід друкарства, тобто друкування з набору, що складається з окремих літер, належить німецькому друкареві з Майнца - Іоганну Гутенбергу. Найбільш відомим діянням Гутенберга стало видання так званої 42-рядкової Біблії (так званої за кількістю рядків на сторінці) Якщо до появи друкарського верстата Гутенберга в Європі існувало близько 30000 книг, то до 1500 року їх число наближалося до 9 мільйонів. Доступ до письмової інформації отримали і ті, хто не належав до церковної еліти. Перші газети були рукописними, залишаючись такими протягом усього XVI століття, і продовжували своє ходіння поряд з друкованими і в XVII столітті.
Ускладнення економічного і політичного життя Європи в кінці XVI - початку XVII ст., Розширення торговельних і культурних контактів між європейськими країнами вимагали створення нової системи обміну інформацією. Необхідність отримання оперативної інформації, як у господарській області, так і в політичній призвела до того, що у великих торгових і політичних центрах наприкінці XVI ст. стали з'являтися інформаційні листки, що повідомляли про проведення ярмарків, про кон'юнктуру цін, про прибуття товарів до порту, а також рукописні газети, покликані вгамувати «інформаційний голод».
Крім рукописних газет, в інформаційному потоці XVI-XVII ст. широке ходіння мали друковані памфлети, «книги новин», «листки новин», «газети-листівки», «реляції», «історії» і «балади новин» - друковані брошури невеликого формату і невеликого обсягу, оперативно відгукується на різні події як всередині країни, так і за кордоном і багато в чому нагадували перші газети. Незважаючи на схожість, три основні моменти відрізняють ці брошури від перших газет: 1) подібного роду друкована продукція зазвичай було присвячено лише одній події; 2) дані видання не були періодичністю; 3) часто акцент робився на ілюстративний ряд.
Перші друковані газети не мали чітко визначеного назви. Місце видання та прізвище редактора-видавця зазвичай не вказувалися. Розташування новинного матеріалу залежало не від ступеня важливості самого описуваної події, а від дня надходження цієї інформації.Самі новини практично не коментували і подавалися без будь-яких рубрик, політичні події чергувалися з далеко не завжди достовірними сенсаціями. Починаючи з 1609 р. щотижневі періодичні друковані видання стали швидко поширюватися по всій Європі.Однак процес появи перших газет у ряді країн стримувався суворими цензурними порядками, що регулював поява друкованої продукції. Повсюдне введення інституту попередньої цензури, що з'явилася майже відразу після винаходу друкарства, стало реакцією держави на непідконтрольні поширення ідей, думок та інформації (Мільтон, Ареопагітіка: Цензура марна, цензура шкідлива, цензура принижує людську гідність).
До характерних рис перших європейських газет можна віднести недовговічність їх існування, залежність від офіційної влади і, як наслідок, чисто інформаційний, неполітизованим характер цих видань. Тиражі коливалися від 200 до 1500 прим.
У міру становлення газетної періодики в Європі намітилася тенденція до зміни як зовнішнього вигляду газет, так і їх утримання. У назвах багатьох газет з'являються вказівки на місце видання, як, наприклад, «The London Informer». Перші сторінки ілюструвалися віньєтками, заставками, емблемами або портретами августійших осіб (хоча власне газетна ілюстрація, карикатура і сатирична графіка відносяться тільки до початку XVIII ст.). У лівому куті першої сторінки розміщувалися анотації статей; там же ставилася дата. У 1660-і рр..відзначені нововведення у верстці матеріалу, і газетний текст став ділитися на дві колонки.До середини XVII століття в газетах з'явилася реклама, що стала згодом невід'ємною частиною газетного бізнесу.
Першою щоденною газетою у Європі стала «Einkommende Zeitung» ( «що приходить газета»), яка побачила світ у 1650 р. в Лейпцигу. В Англії перша щоденна газета «The Daily Courant» ( «Щоденні куранти») стала виходити лише в 1702 р., у Франції «Journal de Paris» ( «Паризька газета") - в 1777 р., в Італії «Gazzetta di Genova» ( «Генуезька газета») - в 1798 р.
Особливість перших європейських журналів - переважно наукова орієнтація. Наукова листування залучила до комунікацію велике число учасників. Інформаційно-пропагандистські можливості періодичного видання були незрівнянно вище. Перший європейський журнал - «Journal des Savants» ( «Журнал учених», 1665-1828) побачив світ у Парижі 5 січня 1665 Матеріали вдягалися у форму листів. Журнал був орієнтований на наукову полеміку, на «провокацію» спору.
У XVIII столітті Європа зробила рішучий крок до переходу до нових економічних, соціально-політичних та ідеологічних форм. Абсолютистські режими почали змінюватися демократичними. Феодальні економічні відносини поступалися місцем капіталістичним, в науці та філософії затверджувався раціоналізм, у політичному і релігійному житті - принципи толерантності. Окреслені явища пробивали собі дорогу з великими труднощами: XVIII століття - епоха кривавих революційних потрясінь і війн за незалежність.Просвещение співпало зі становленням і розквітом журнальної періодики. Цей період іноді називають епохою персонального журналізму. Практично за кожним періодичним виданням стояла особистість редактора або видавця, який проводив свою ідеологічну політику. Письменники і філософи часто зверталися до створення журналів для пропаганди власних поглядів.
Початок європейського Просвітництва пов'язане з ідеями англійських деїстів і філософів кінця XVII століття. Прийняття в 1689 р. «Білля про права» стало знаменною подією не тільки для Англії, а й для всієї Європи, бо в «Білль про права» була заявлена нова модель взаємовідносини особистості і держави. Завдання просвітницької журналістики - виправляти звичаї суспільства шляхом просвіти та розваги. Тому мова просвітницьких видань відрізнявся простотою і ясністю, щоб бути зрозумілим і дохідливою максимально більшій кількості читачів.
В англійській просвітницької журналістиці виділилися два підходи до виправлення моралі - сатиричний і морально-дидактичний. Їх не завжди можна роз'єднати, але якщо виділяти крайні сторони, то повчальна журналістика Джозефа Аддісона і Річарда Стилю виявляється з одного боку, а дошкульна сатира Джонатана Свіфта - з іншого. Дефо «Найкоротший спосіб розправи з дисидентами» (1702), «Гімн ганебного стовпа» (1703), в 1704 р. Дефо став видавати власний журнал «The Weekly Review» як незалежного журналіста.
Аддісон і Стиль припинили видання «Болтуна» на початку 1711 р., коли журнал знаходився на піку своєї популярності. У той же рік з'явився найвдаліший журнал у творчому доробку Аддісона і Стилю - «The Spectator» ( «Глядач»). На цей раз Аддісон і Стиль розробили цілу галерею масок, членів невеликого клубу, які збиралися, щоб поміркувати на самі мудрі теми зі сфери політики, літератури, філософії, театру, світського життя і т.д.
17 в. - Країна абсолютної монархії. Публіцистика того часу належить державі. Основна концепція друку - авторитарна. Вона полягає в тому, що державна влада здійснює повний контроль над виробництвом друкованої продукції, а саме за її ідеологічною спрямованістю.Всі матеріали в "Ля Газетт" Теофраза Ренодо робилися на замовлення, або, принаймні, з дозволу Людовіка XIII і кардинала. Рішельє був її верховним редактором. За XVII - XVIII ст.уряд видав безліч законів, що обмежують друковане слово. У країні діяло велике число установ світської і духовної влади, покликаних знищувати неугодні твори. Порушники переслідувалися і жорстоко каралися, аж до застосування смертної кари. Все це гальмувало розвиток друку у Франції. Так тривало до початку Великої французької революції, коли вона нарешті, хоч на якийсь час, отримала бажану свободу.
В цілому, в Європі вісімнадцятого століття проти періодичних видань продовжували діяти цензурні обмеження. Якщо навіть у ліберальній Англії свободу преси доводилося відстоювати в досить складних умовах, то в інших європейських державах, зокрема у Франції і в Німеччині, положення справ було набагато гірше, тому що журналісти в цих країнах піддавалися позасудовим переслідуванням.
65. Перші видання в США. Американська концепція свободи друку і традиції європейської журналістики
В англійських колоніях на американському континенті, які називалися Новою Англією, діяли закони метрополії: спочатку авторитарні, а потім Білль про права. У XVIII столітті американська журналістика не надавала практично ніякого впливу на світову журналістику і в цілому носила місцевий характер. Важливо, що вона формувалася в умовах скасування попередньої цензури.
Спроби видання газети робилися в Америці з кінця XVII століття. Найстаріша американська газета «Public Occurences» ( «Громадські події») вийшла 25 вересня 1690, але її перший номер виявився і останнім. Перша регулярна американська газета «The Boston News Letter» ( «Бостона новинні листа») вийшла в 1704 році.
У середині XVIII століття типова американська газета містила новини, рекламу, політичні статті, публікувала моральні нариси, листи читачів редактору, поміщала уривки з книжок, памфлетів, вірші, а також великі передруку з англійських періодичних видань. Спільною рисою американських газет був еклектизм. Друк у колоніях розвивалася дуже швидко. У першій половині XVIII століття будь-який автор міг отримати доступ на газетні сторінки за певну плату.
Перші американські журнали створювалися в наслідування англійською, але, на відміну від Англії, через свою безликості і масового плагіату спочатку не мали успіху у читачів і швидко прогорає. Один з перших оригінальних американських журналів був «Pennsylvanya Magazine» (1775-1776), який незабаром після відкриття став редагувати один з найбільш видатних американських публіцистів, англієць за народженням Томас Пейн (1737-1809). Він довів тираж до 1500 примірників, що було неймовірним успіхом.Пейн сам писав в журнал патріотичні статті, замітки, вірші. Багато уваги приділяв «Pennsylvanya Magazine» і матеріалами неполітичного характеру, наприклад, питанням шлюбу.
Особливу популярність Пейн отримав в роки війни за незалежність США (1776-1783). У памфлеті «Здоровий глузд» (1776), ясно і доступно вселяючи ідею про абсолютну необхідність свободи, він вперше сформулював заклик до незалежності від Англії. У самий критичний момент війни за незалежність Вашингтон попросив Пейна терміново написати памфлет, щоб підняти дух деморалізованих поразкою американських вояків і вселити їм ненависть до ворога. Памфлет був написаний біля багаття на барабані і зачитано солдатам перед атакою. Він став першим в серії створених за роки війни памфлетів під загальною назвою «Американська криза». У них використовувалися прийоми емоційного впливу на читача, зокрема, елементи гострої сатири.
У перші повоєнні десятиліття сформувалася американська концепція свободи друку. В її основу лягла перша поправка до Конституції США 1787 року - одна з десяти поправок, прозваних американським Біллем про права, прийнятих 21 грудня 1791 року. Перша поправка говорить: «Конгрес не буде видавати законів, що обмежують свободу слова, або печатки, або права народу мирно збиратися». Відмінна особливість американської концепції свободи друку в повному відділенні друку від держави: друк і держава незалежні один від одного. Держава не може мати свою пресу. У першій поправці вперше з'являється термін свобода преси. Як і англійська, американська концепція розрахована на індивідуальну свободу. Права і свободи, придбані американської друком наприкінці XVIII століття, почали втілюватися в життя одразу, без перешкод з боку держави і призвели до процвітання журналістики в наступні століття.
