Шпаргалки! - Управління персоналом. Менеджмент персоналу

99. Правила внутрішнього трудового розпорядку.
Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил (ст.142) .
Для працівників здебільшого установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п’ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодження з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.
На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин - при тижневій нормі 36 годин і 4 години – при тижневій нормі 24 години. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів (ст.52) .

100. Регулювання режимів праці й відпочинку протягом зміни, доби, тижня і року.
Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 10.1) , що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.
Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.
Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.
Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.
Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.
Порядок використання робочого часу (режим змінності, початок і кінець зміни, тривалість обідньої перерви, режим праці й відпочинку) встановлюється кожною організацією самостійно і відображається в змісті колективного договору (ст.13) .
Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачаються правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством (ст.57) .
При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності (ст.58) .
Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час на перерви на обід) . Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (ст.59) .
На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановлено тривалості робочого дня (ст.60) .
В окремих випадках органи місцевого самоуправління можуть накладати свої обмеження на порядок використання робочого часу в зв’язку із стихійним лихом, дефіцитом енергоресурсів, нестачею засобів громадського транспорту та з інших причин.

101. Гнучкі режими праці.
В регулюванні робочого часу слід враховувати інтереси як організації в цілому, так і працівників. Якщо інтереси цих двох сторін не збігаються, тоді варто шукати компромісні варіанти розв’язання питань шляхом запровадження: ковзного робочого тижня, гнучкого робочого дня ; неповного робочого дня; неповного або подовженого робочого дня; розірваного робочого дня;-тимчасової роботи; - сезонної роботи; сумісництва;надомної праці тощо. Відносять: законодавче зменшення обсягів допустимих понадурочних робіт; скорочення тривалості робочого тижня; перехід на сумарний річний підрахунок робочого часу; та інші. Класифікація гнучких форм зайнятості: Неповна зайнятість, тобто режими зайнятості неповний робочий час; Нестандартні орг-йні форми: тимчасові працівники, сумісники; Нестандартні робочі місця та орг-я праці. До 1-го відносять режими, які виходять за межи 8-годинного робочого дня і 40-годинного робочого тижня. До нестандартних режимів належать: неповний робочий час та його різновиди. Гнучкий робочий рік, суть - зміна тривалості робочого тижня в зал. від потреб у робочій силі сезонних та інших галузей. Нормативною базою є сумарний фонд річного часу. Стиснутий робочий тиждень – нормальну тривалість робочого тижня розподіляють на меншу кількість роб. днів – за умови збереження нормативної тривалості робочого тижня. До 2-го належить праця на дому та робота за викликом. Обов‘язковими умовами фнкц-ня режиму гнучкого робочого часу є : необхідність відпрацювання встановленої законом або кол. дог. тривалості робочого часу; передбачає час обов‘язкової присутності працівника на робочому місці; можливе лише в разі застосування п-ствами засобів реєстрації відпрацьованого часу; залежить від потенційних можл-тей середньої та низ-ої упр-ських ланок сприймати ці режими як засіб підвищ-ня еф-ості праці; застосовуються при роботі в одну або дві зміни; потрібна чітко налагоджена с-ма узгодження різних питань між зацікавленими сторонами.

102. Методи аналізу ефективності використання робочого часу.
Визначення фактичних затрат часу потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.
Найпоширенішими на підприємствах методами аналізу трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.
Раціональність затрат робочого часу управлінського персоналу можна визначити на основі порівняння фактичних витрат робочого часу з нормативними і визначення оптимальної структури виконуваних робіт.
Коефіцієнт раціональності Кр затрат робочого часу робітників управлінського персоналу визначається як
Кр=КеКіКс,
де Ке – коефіцієнт екстенсивного використання робочого часу

Кі – коефіцієнт інтенсивності праці;
= ,
знак перед радикалом при Уф < Ун – плюс і при Уф > Ун – мінус.
Кс – коефіцієнт раціональності структури затрат робочого часу
,
де Ф – повний фонд робочого часу, годин;
З – збитки робочого часу, годин; Ун – нормативні затрати робочого часу по даному елементу або групі елементів робіт n. Величина Ун визначається у годинах, знайдене значення порівнюють до 1. Уф – відношення фактичних витрат робочого часу до нормативних; їх визначають згідно фотографії робочого дня або моментних спостережень;
НВС – затрати робочого часу на роботи, які не відповідають спеціальності робітника, годин.
Методи аналізу використання робочого часу персоналу апарату управління розподіляються на три групи: особистих спостережень; одержаних даних від співробітників; розрахункові. Методи особистих спостережень бувають неперервними (фотографія робочого часу і хронометраж) та вибірковими (періодичні і моментні спостереження) . Методами одержання даних від співробітників є анкетування (суцільне, вибіркове, індивідуальне) , інтерв'ювання (індивідуальні і групові бесіди) і самофотографія робочого дня. До розрахункових методів відносяться розрахунки середньоарифметичних, середньозважених і інші характеристики затрат часу згідно даних кількості видів виконаних робіт за певний період часу.

103. Законодавче обмеження робочого часу для окремих категорій персоналу.
Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. Під-ва і орг-ї при укладанні трудового договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. Скорочення тривалості робочого часу встановлюється:
Для працівників віком від 16 до 18 років –36 годин, для осіб від 15 до 16 років–24години на тиждень. Тривалість роб часу, які працюють протягом навч-ого року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину макс-ої тривалості робочого часу. Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більш як 36 годин. Перелік вир-в, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.
Для працівників установлюється 5 денний робочий тиждень з двома вихідними. На тих під-вах де за характером вир-ва та умовами роботи запровадження 5-ти денного робочого тижня є недоцільним, встановлюється 6 –ти денний робочий тиждень з одним вихідним днем, при цьому тривалість робочого дня не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 години при тижневій нормі 24 години.

104. Обмеження роботи в нічний час, у вихідні та святкові дні.
Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість
роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин. При роботі в нічний час вважається час з 10 годин вечора до 6 годин ранку. Встановлена тривалість роботи зменшується на одну годину. Це не поширюється на працівників для яких уже передбачено скорочення робочого часу.
Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами вир-ва, зокрема у безперервних вир-вах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. При роботі в нічний час (за 22 години до 06 годин) встановлена тривалість зміни скорочується на одну годину. Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному тарифною угодою та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час (ст.108) .
Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст.175) . Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних робіт і робіт у вихідні дні (ст.192) .

105. Законодавче регулювання тривалості відпусток.
Закон також регулює тривалість щорічних і додаткових відпусток.
Щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 15 робочих днів, а для осіб молодше 18 років – один календарний місяць (ст.75) .
Щорічні додаткові відпустки надаються:
1) працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими умовами праці;
2) працівникам, які зайняті в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві;
3) працівникам з ненормованим робочим днем тощо.
Відпустка за перший рік роботи надається працівникам після закінчення одинадцяти місяців безперервної роботи на даному підприємстві. За другий і наступні роки роботи відпустка може бути надана в будь-який час відповідного робочого року.
Відпустки надаються протягом усього року. Черговість надання відпусток встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації.
Поділ відпустки на частини допускається на прохання працівника за умови, щоб основна її частина була не менше шести днів для дорослих і дванадцяти днів для осіб молодше вісімнадцяти років.

106. Поняття, фактори і значення умов праці на виробництві.
Умови праці – це сукупність взаємопов’язаних вир-чих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соц-х факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку прод-тивних сил суспільства, які визначають стан вир-чого серед-ща та впливають на здоров’я і працездатність людини.
Під умовами праці розуміють сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на працездатність та стан здоров’я людини під час праці.
Фактори, які впливають на формування умов праці поділяються на три групи.
1.Соціально-економічні, дія яких обумовлює характер умов праці. Серед них виділяють підгрупи: нормативно-правові (закони, норми, стандарти) ; соціально-психологічні (відношення працівників до праці, психологічний клімат) ; економічні (пільги, компенсації залежно від умов праці) ; суспільно-політичні (організація громадського контролю за охороною праці) .
2.Техніко-організаційні, що впливають на формування умов праці на робочих місцях, дільницях, цехах. Серед них виділяють такі підгрупи: предмети праці та їх продукти (сировина, матеріали, готові вироби) ; технологічні процеси; засоби праці; організаційні форми виробництва, праці та управління.
3.Природні, дія яких не лише обумовлюється особливостями природного середовища, а й передбачає додаткові вимоги до устаткування, технології, організації виробництва та праці. Серед них виділяють такі підгрупи: географічні (кліматичні зони) ; біологічні (особливості рослинного та тваринного світу у сільському господарстві) ; геологічні (характер добування корисних копалин) .
Свій вплив на людину система факторів спричиняє опосередковано через сукупність системи елементів, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях. Санітарно-гігієнічні елементи Психофізіологічні елементи Естетичні елементи Соціально-психологічні

107. Державне регулювання умов праці.
Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці , є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України “Про охорону праці”.
Держ-е упр-ня охороною праці в Україні здійснюють:
Кабінет Міністрів України;, Держ-ий комітет України по нагляду за охороною праці;, міністерства та інші центральні органи держ-ої виконавчої влади; місцева держ-а адміністрація, місцеві Ради народних депутатів. Держ-ий нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють: Держ-ий комітет України по нагляду за охороною праці; Держ-ий комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи держ-ого пожежного нагляду упр-ня пожежної охорони МВС України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби; МОЗ України. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Закон України “Про охорону праці” від 14.10.92 визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової д-ності, регулює за участю відповідних держ-их органів відносини між власником п-ства, установи і орг-ї або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та вир-чого серед-ща і встановлює єдиний порядок орг-ї охорони праці в Україні. Закон України “Про охорону праці” включає розділи: Загальні положення; Гарантії прав громадян на охорону праці; Орг-я охорони праці на вир-ві; Стимулювання охорони праці; Держ-і міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці; Держ-е упр-ня охороною праці; Держ-ий нагляд і громадський контроль за охороною праці; Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці.

108. Організаційно-технологічні умови праці.
Людина здійснює свою трудову діяльність у виробничому середовищі. Воно характеризується: організаційно-технічними умовами праці; санітарно-гігієнічними умовами праці; соціально-психологічними умовами праці.
Орг-йно-технологічні умови праці характеризують стр-ру виконуваних трудових обов'язків і технологічних операцій, форму і масу деталей, відстань і швидкість переміщення виробів, робочу позу (стоячи, сидячи і т.д.) , темп праці, коеф-ти зайнятості працівників протягом зміни та інші показники, викор-вані для оцінки витрат праці на робочому місці.
Тому дуже важливе значення має кількісна та якісна оцінка умов праці на виробництві.
Комплексна оцінка виробничого середовища, трудового процесу, соціально-економічних факторі, які впливають на здоров’я та працездатність працівників в процесі трудової діяльності здійснюється за допомогою атестації робочих місць.
Значна роль у створенні нормальних умов праці на робочому місці належить також естетичним факторам.