другу — з періодом кометних дощів. Слід зауважити, що в період кометних дощів щільність міжпланетної речовини може збільшуватися у 100 тис. разів, що сприятиме збільшенню оптичної прозорості стратосфери від 1 до 100 (нині існуюча прозорість становить 0,00001). За такої ситуації можливий прямий кліматичний ефект, що призведе до вимирання теплолюбних організмів протягом 1 млн років.
Свідченням минулих планетарних катаклізмів є дослідження археологів. Так, виявлено, що лесові поклади на території України залягають поверх культурних шарів трипільської культури. А вже після періоду відкладення лесу починає формуватися наступний горизонт чорноземів. Вражає те, що на початку формування чорнозему, в його нижніх прошарках не виявлено слідів людської діяльності, а нижче, під шаром лесу, їх чимало. Це свідчить про те, що в період формування верхнього шару чорнозему, людності в цих місцях майже не було. Тобто в силу певних причин люди покинули обжиті місця, зробили вони це раптово. Як уже зазначалося, найбільш значущими за своїми масштабами, трагічністю наслідків, впливом на психологію і поведінку людей є такі катастрофічні явища як землетруси, виверження вулканів, цунамі, тайфуни, епідемії тощо. В історичному перерізі найбільшу цікавість викликає легенда про природну катастрофу, що стала причиною загибелі цілого континенту — Атлантиди. Деякі вчені вважають, що певним прообразом Атлантиди міг бути острів Сантонін, який розташований у Середземному морі на північ від острова Крит, де в середині 2 тис. до н. е. сталося виверження вулкану. Вважається, що саме ця трагедія спонукала давньогрецького філософа Платона описати загибель Атлантиди.
Інформація
Під час розкопок у порту Акротірі на острові Сантонін було виявлено зруйноване землетрусом місто, засипане шаром попелу завтовшки 6–7 м. За останніми даними площа міста становила близько 1,5 км2. Проте, як не дивно, але не було знайдено тіл загиблих, що повинно було мати місце при такій значній катастрофі. Вчені припускають, що після землетрусу в період 1550–1500 рр. до н. е. жителі покинули місто, а через 100 років (1450–1440 рр.) уже покинуте місто було засипане попелом під час виверження вулкану, який після цього припинив своє існування.
За чисельністю жертв, територіальним поширенням і масштабами завданих збитків, найруйнівнішими природними катастрофами є землетруси. Вони вражають, мов блискавка, і за кілька хвилин, іноді навіть секунд, залишають по собі катастрофічні руйнації і тисячі загиблих. Землетруси становлять страшну небезпеку для багатьох країн світу. Так, у Китаї за період з XVI по XX ст. від землетрусів загинуло понад 1,2 млрд чоловік. Жахлива катастрофа сталася у 1556 р. під час Хуасянського землетрусу, коли загинуло близько 800 тис. чоловік. У 1920 р. під час Нінханського землетрусу (провінція Ганзу) — 200 тис., а в 1976 р. під час Тангшанського землетрусу загинуло 242 тис. чоловік. Кількість землетрусів із часом зростає. Лише за 90 років ХХ ст. на Землі сталося 69 надзвичайно сильних землетруси, під час яких загинуло 1457089 чоловік.
Інформація
Від землетрусів у кожному столітті двох останніх тисячоліть гинуло щонайменше 20 тис. людей. Історія зберегла деяку інформацію щодо найтрагічніших подій такого характеру. Уже за нашої ери (у 526 р.) потужний землетрус, під час якого загинуло близько 250 тис. чоловік, знищив місто Антіохію в Сирії. Землетрус 1703 р. в Японії “поховав” близько 200 тис. жителів. 27 вересня 1290 р. під час землетрусу в Китаї загинуло 100 тис. чоловік, а 23 січня (за іншими даними — 24 лютого) 1556 р. в Шансі загинуло понад 800 тис. жителів. Причиною загибелі багатьох людей став тектонічний землетрус, що призвів до обвалу стін вузьких долин, вимитих водою в лесових покладах. Похованими заживо стали сотні поселень зі своїми мешканцями.
До переліку найпотужніших землетрусів в історичному перерізі слід віднести землетрус 1755 р. в столиці Португалії — Лісабоні, що стався суботнього святкового дня 1 листопада, коли відзначався День усіх святих. Три поштовхи за лічені хвилини перетворили одне з найкрасивіших міст світу в руїни. Загинуло близько 70 тис. чоловік. У ХХ ст. найтрагічнішим в історії землетрусів був 1976 р. За даними Бюро з питань допомоги жертвам катаклізмів при ООН, у цьому році сталося 162 сильних землетруси, з яких 12 великих і 3 гігантських.
Інформація
Найбільшим у цей рік був землетрус у Гватемалі, що стався 4 лютого о 3 год 30 хв за місцевим часом. Горизонтальні зміщення земної поверхні сягали 3 м, в результаті розломи перевищували 9 м. Землетрус спричинив одночасну діяльність зразу трьох вулканів уздовж узбережжя Тихого океану. Під час землетрусу загинуло близько 22 тис. чоловік, 80 тис. було поранено. Близько 1 млн чоловік залишилося без даху (п’ята частина всього населення країни).
Зони ризику землетрусів загалом відомі, але населенням цей факт здебільшого не враховується. Так токійський землетрус 1703 р. повторився через 200 років, спричинивши загибель великої кількості людей. Нині в Японії вважають, що, незважаючи на запобіжні заходи, землетрус такої самої сили здатний знищити понад 3 млн людей. Однак ніхто не збирається переселятися у безпечніше місце. Такі катастрофічні явища як виверження вулканів, чи землетруси були і залишаються раптовими за своєю появою. Незважаючи на те що вулкани подають певний сигнал зростанням своєї активності, а землетруси нагадують про себе появою слабких поштовхів, сама собою катастрофа майже завжди наступає несподівано. Сучасна техніка здатна завчасно передбачити небезпечне природне явище майже в 50 %, про що попереджається населення, проте не завжди вдається вжити відповідних запобіжних заходів.
Землетруси неодмінно супроводжуються зсувами, які можуть охопити досить значні території. Один із найбільш відомих науці зсувів знаходиться у горах Харт Маукнтінз (штат Вайомінг, США). Він покриває площу в 2 тис. км2, а, судячи із залишених слідів, розповсюджувався зі швидкістю до 100 км/год. Сталася ця трагедія близько 30 млн років тому. Великі зсуви періодично трапляються в океанах, на краю континентального шельфу, коли обвалюються кубічні кілометри мулу. Внаслідок такого обвалу виникає хвиля (цунамі), яка долає тисячі кілометрів в океані, а її фронтальна швидкість сягає сотень кілометрів на годину. Найнебезпечніша ця хвиля на мілководді. Слід зауважити, що інформація стосовно наслідків катастрофічних землетрусів нерідко досить суперечлива. Мабуть це і не дивно, оскільки в такій ситуації можна робити лише оцінки, які з часом уточнюються, доповнюються, а іноді і свідомо коригуються. Щодо відповідної інформації з наслідків землетрусів (як і інших трагічних подій) на території колишнього СРСР, то вона здебільшого відсутня. Будь-яке стихійне лихо, навіть потужне, в густонаселених районах може не вийти за межі суто природної катастрофи, якщо під час будівництва будинків і споруд врахована сейсмічна небезпека і оперативно розгортають свою діяльність відповідні рятувальні служби. Наприклад, під час потужного землетрусу (6–6,6 балів) поблизу Токіо лише за рахунок спеціалізованого будівництва з урахуванням сейсмічності загинула всього одна людина і поранено двоє та завдано мінімальних економічних збитків. Надпотужним геологічним процесом є виверження вулканів. У результаті вулканічної діяльності на поверхню континентів щорічно викидається близько 1,5 млрд т вулканічної речовини. Із 550 історично відомих активних вулканів, щорічно кілька знаходяться у стадії виверження. Виверження вулкану може протягом кількох годин призвести до загибелі десятків тисяч людей, зруйнувати міста і поселення, нанести збитки на мільйони або мільярди доларів.
Інформація
Виверження потужного вулкану Лакі в Ісландії у 1783 р. призвело до виливу 12 км3 лави, яка покрила 567 км2 території. При цьому довжина лавових потоків сягала 75 км при середній її товщині — 30 м. Наслідком цього виверження стало забруднення вулканічним попелом та газами пасовищ з подальшим голодом і вимиранням майже чверті населення острова.
Виверження вулкану Невада дель Руїс у Колумбії в жовтні 1985 р., спричинило танення крижаної шапки, утворення грязьового потоку та руйнування міста Арміро (загинуло близько 23 тис. чол.).
Відомі вулкани здебільшого описані вченими, однак вияви їх діяльності передбачити досить складно. Вулкан Невада дель Руїс, наприклад, не давав про себе знати впродовж 500 років, вулкан Ель-Чічона у Мексиці — близько 1200 років. Як уже зазначалося, землетруси та виверження вулканів, що виникають у Світовому океані, зумовлюють такі катастрофічні явища як цунамі — гігантські хвилі, які, досягаючи узбережжя, знищують усе на своєму шляху. У відкритому морі такі хвилі майже непомітні. Їх перепад становить від десятків сантиметрів до кількох метрів. Проте досягши шельфу, хвиля підіймається і стає схожою на стіну, що рухається. Заходячи в мілководні затоки, хвиля стишує хід і величезним валом викидається на сушу.
Інформація
9 липня 1953 р. цунамі, викликане землетрусом у глибинах Тихого океану, нахлинуло на узбережжя Аляски. Висота хвилі в морі сягала 17–35 м, біля берега вона прийняла форму стрімкої водяної стіни, яка знесла все на своєму шляху на висоті до 600 м.
Історія зберегла чимало свідчень щодо катастрофічних наслідків цунамі. Так, за еллінською хронікою у серпні 358 р. н. е., величезна хвиля накотилася на східну частину Середземного моря, накрила невисокі острови, а в м. Олександрії викинула кораблі на дахи будинків. У жовтні 1746 р. кілька водяних валів висотою 20–25 м знищили морський порт Кальяо та місто Ліма на тихоокеанському узбережжі Південної Америки.
Інформація
Найвразливішою щодо цунамі є Японія. День 1 вересня 1923 р. став для цієї країни одним із найтрагічніших. На дні затоки Сагамі стався потужний землетрус, який сколихнув дві величезні хвилі, що вдарили по узбережжю затоки. В результаті цієї катастрофи загинуло 143 тис. чол. і затонуло 8 тис. суден.
Значну руйнівну силу мають тропічні циклони, які обрушують на береги континентів повітряні потоки зі швидкістю більш як 350 км/год, грозові опади до 10 м протягом кількох днів, штормові хвилі висотою близько 8 м. Щорічно над океанами формується 80– 100 тропічних циклонів, які спричиняють урагани і повені. Від стихійних лих гине близько 250 тис. чоловік; економічні збитки сягають 7 млрд доларів. За даними ЮНЕСКО впродовж останніх 100 років від наслідків циклонів загинуло 9 млн чоловік, а середньорічний збиток у деяких країнах сягав 15 % валового національного продукту. Найвразливішими щодо циклонів є узбережжя півдня азійського континенту та екваторіальна зона Північної і Південної Америки (Карибський регіон). Кількість жертв від тропічних циклонів у Карибському регіоні у ХХ ст. сягає 30 тис. чоловік. Тропічний циклон Ендрю, що пронісся над узбережжям США в серпні 1991 р., завдав матеріальних збитків на суму 30 млрд доларів. Розглянемо за табл. 24 найбільш руйнівні тропічні циклони другої половини ХХ ст. (за Й. Дворжак, 1998). Чимало збитків господарству, іноді зі значними людськими жертвами, завдають такі природні явища, як паводки, повені, посухи. Вони не відзначаються винятковою раптовістю, проте у більшості випадків захоплюють населення зненацька. Так, за даними ЮНЕСКО, за останнє століття від повеней загинуло 9 млн чоловік. У табл. 25 наведено дані про найбільші повені, що сталися після 1976 р. (Й. Дворжак, 1998).
Таблиця 24
Рік 1953 1970 1972 1974 1979 1985 1988 1989 1991 1991 1992 1998 1998 1998 1998 1999 Країна Японія Бангладеш США Гондурас США Бангладеш Ямайка, Мексика США Бангладеш Японія США Індія Центральна Америка США, Карибські о-ви Індія Індія Назва циклону Айс-ван Агнес Фіфі Давід Жільбер Хьюго – Міррей Ендрю – Мітч Джорджес Калінга Кількість загиблих 5000 300000 122 8000 1400 11000 25000 49 140000 62 15 10000 9200 4000 10000 85000 Економічні збитки, млрд дол. США 50 не відомі 2,1 0,54 2 не відомі 14 9 не відомі 5,2 30 1,7 7 10 1,7 не відомі
Таблиця 25
Рік 1983 1991 1993 1993 1993 1993 1994 1995 1995 1998 Країна Іспанія Китай Непал/Індія США Західна Європа Іран Китай Китай Північна Корея Китай Збитки, млрд доларів 1,2 15 7,1 12 2 10 7,8 6,7 15 Повінь спричинила до обвалів, зсувів, селів. Загинуло 5511 чол., 350 млн чол. постраждало, зруйновано 500 тис. будинків, затоплено і пошкоджено 25,2 млн га земель
Розглядаючи аномальні природні явища, слід наголосити ще раз на невдалих виборах розташування поселень у місцях, небезпечних для життя. Так, місто Санкт-Петербург майже щорічно піддається підтопленню, але трагедія що сталася 6–7 листопада 1824 р. увійшла в історію як одна з найбільших. За свідченням очевидців, Нева ревіла й дибилася. Причому стихія розвивалася не так уже й стрімко, однак люди не хотіли вірити, що все закінчиться так трагічно. У місті загинуло понад 3 тис. чол., матеріальні збитки важко було оцінити. Наступна страшна трагедія для Санкт-Петербурга сталася у серпні 1890 р. Ця повінь уже характеризувалася своєю несподіваністю і стрімкістю. Однак і цього разу більшість людей залишалися впевненими у своїй безпеці. Особливо стихія розігралася вночі. Щоб уберегтися від лиха, більшість населення провело ніч на дахах своїх будинків. Загальні збитки ніхто не підраховував. Серед найбільших природних катастроф, що мали місце з 1965 по1999 рр. за пріоритетами впливу можна виокремити: тайфуни і шторми — 34 %, повені — 32 %, землетруси — 13 %, посухи — 9 %. Розподіл великих катастроф за континентами має такий вигляд: Азія — 39 %, Америка — 26 %, Африка та Європа — по 13 %, Океанія — 9 %. Показник відношення кількості постраждалих до кількості населення на континентах такий: для Азії удвічі більший порівняно з Африкою, у 6 разів більший порівняно з Америкою та у 43 рази більший порівняно з Європою. Стрімкими темпами зростають економічні збитки від природних катастроф. Так, за останні 35 років вони збільшилися у 74 рази і становлять: у 60-х роках — близько 1 млрд дол. на рік; у 70-х — 4,7; у 80х — 16,6; в 1991–1994 — перевищили 59 млрд, а в 1995–1999 рр. досягли 76 млрд дол. на рік. Слід зауважити, що економічні втрати від природних катастроф в окремих країнах перевищували величину валового національного продукту, в результаті чого економіка цих країн опинялась у критичному стані. Наприклад, безпосередній збиток від землетрусу в Манагуа (1972) становив 209 % вартості річного валового продукту Нікарагуа. Загалом країни критичних регіонів змушені з року в рік збільшувати витрати на боротьбу з природними катастрофами (в деякі роки в Японії вони сягали 8 % річного бюджету). Враховуючи також тенденції зростання техногенних катастроф, сумарні витрати будуть поступово зростати. І все ж найбільш вразливими до наслідків катастроф залишаються бідні країни. Як уже зазначалося, не дивлячись на значний технологічний потенціал людство безсиле протистояти небезпечним природним явищам, а тим більше — катастрофам. Цікаве інше. Небезпечні у виявах природних катаклізмів території загалом відомі, але ця інформація здебільшого ігнорується, зруйновані міста відбудовуються і люди продовжують там жити, сподіваючись, що наступної біди не буде, а якщо і станеться, то напевно їх мине. Отже, підсумовуючи сказане вище про небезпечні природні явища та катастрофи, слід зазначити: • по-перше, причиною природних катастроф є геодинамічні процеси, властиві розвитку нашої планети, які є невідворотними. На ці процеси значний вплив мають далекий і близький Космос. Згадаймо, впродовж галактичного року (1280 млн років) наша Земля (і Сонячна система в цілому) проходить через інші світи й космічні системи, що не може не впливати, наприклад, на її кліматичні умови. Ймовірно, що в тому космічному вимірі часу для нашої планети мають місце свої пори року, а на небосхилі сяють інші сузір’я. У якій порі знаходиться планета Земля — невідомо. У всякому разі порівняно з галактичним часом вік нашої цивілізації мізерний. Відтак ймовірніше всього припустити, що нинішні катаклізми в 285
основному визначаються “місцевими процесами”: геодинамікою землі та впливом її близького космічного оточення; • по-друге, такі катастрофічні явища як землетруси, вулкани, цунамі та інші взаємопов’язані. Землетрус може “розбудити” вулкан, вулкан може стати пусковим механізмом землетрусу, цунамі тощо. Ймовірно, і ці процеси мають певну періодичність. Усе це потрібно цілеспрямовано вивчати, щоб розуміти й захиститися; • по-третє, будувати свій життєвий устрій потрібно з урахуванням досвіду минулих катастроф, і пам’ятати — з усім своїм технологічним потенціалом людство безсиле проти природи; • по-четверте, втрати від природних катастроф будуть набагато меншими у разі завчасного попередження про їх вияв. Відтак належним чином мають працювати відповідні служби спостереження, об’єднані в міжнародну систему. Це ще один аргумент на користь того, що від протистояння людство повинне перейти до консолідації.
5.3. Вияви природної небезпеки в Україні
Після Великої Зими, за Катерини, за Цариці — москаль цю викопав криницю (Т. Шевченко, “Москалева криниця”. Йдеться про зиму 1788 р., коли сніг на території України лежав до червня місяця.)
Територія України не належить до регіонів критично уразливих від таких катастрофічних природних явищ як вулкани, землетруси, тайфуни чи цунамі. Однак історичні джерела свідчать про спустошливі посухи, тривалі зими, а останнім часом зафіксовано такі явища як підтоплення, повені, зсуви, карстові провали тощо. Проте і ці явища значною мірою підсилюються наслідками техногенезу. Підтоплення на півдні не завдавали б таких збитків, якби не було Каховського водосховища, рівень води в якому значно перевищує рівень суходолу півдня України. Саме каскадом Дніпровських водосховищ зумовлене підняття ґрунтових вод на Сході, в Донецько-Придніпровському регіоні. Катастрофічні наслідки від повеней у Карпатському регіоні є наслідком варварського знищення лісів, розорювання схилів. Відтак аномальні природні явища (значні опади, сильні вітри й снігопади), підсилені порушеністю природних територій, завдають господарському комплексу країни значних матеріальних збитків майже щорічно. Під час зимових завірюх, за певних погодних умов стаються потужні налипання мокрого снігу на лініях електропередач, відтак обриви та відключення від електро- та газопостачання населених пунктів, міст іноді на досить тривалий час. Розглянемо найбільші природні катаклізми, що мали місце у ХХ ст. в Україні.
1927 р. (30–31 серпня) — паводок у басейнах річок Дністер і Прут призвів до підтоплення 10 міст і багатьох сіл, зруйновано дороги, мости тощо. 1931 р. — надзвичайно висока весняна повінь у басейні Дністра. Її висота перевищила всі раніше відомі повені та паводки, починаючи з XVIII ст. У цей рік населенню Західного регіону було завдано значних збитків. 1934 р. — сильна посуха охопила майже всю Україну, за винятком західних районів; дуже постраждало сільське господарство. 1941 р. (1–2 вересня) — сильний паводок у басейні річки Дністер призвів до значних руйнацій. 1946 р. — дуже сильна посуха спричинила голод в Україні. 1947 р. (кінець грудня) — сильне потепління та інтенсивні дощі призвели до формування катастрофічного паводку, що завдало значної шкоди населенню міст і сіл. Зруйновано 35 залізничних мостів, розмито захисні дамби в містах Вилок, Хуст, залізничні колії, змито родючі землі, загинули посіви озимих культур. Спостерігалися селі, обвали, зсуви. 1957 р. (12–13 червня) — у Передкарпатті катастрофічна за наслідками злива зумовила формування паводку, який призвів до великих матеріальних втрат: розмито залізничну колію, затоплено села, знесено господарчі будівлі, пошкоджено посіви сільськогосподарських культур на значних площах. 1960 р. (березень) — пилова буря на півдні України завдала значних збитків сільському господарству. 1968 р. — велика посуха охопила більшу частину території України, за винятком західних і північних областей; загинула значна частина врожаю сільськогосподарських культур. 1969 р. (січень-лютий) — пилова буря, зумовлена дуже сильними тривалими вітрами, була помічена практично на всій території України. Завдано значних збитків сільському господарству, пошкоджено будівлі, опори ліній електропередачі та зв’язку. Найбільше постраждала Лівобережна Україна. 1969 р. (28 жовтня) — штормові та ураганні вітри, швидкість яких досягала 40 м/с, призвели до масового руйнування електромереж та ліній зв’язку. Вітер спричинив сильний шторм на Чорному та Азовському морях, катастрофічні згінно-нагінні явища, що завдали значних збитків господарству України.
1970 р. — весняна повінь призвела до значних підйомів рівня води та затоплення територій в басейні річок Дніпро, Десна, Прип’ять. Завдано значних збитків населенню та господарствам Київської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської і Сумської областей. 1972–1975 рр. — катастрофічні посухи в Україні призвели до значного недобору врожаю, передчасного засихання рослин, великих лісових пожеж і загорання торф’яників. 1975 р. (22–26 листопада) — сильна ожеледь, хуртовини, снігові замети, посилення вітру на території України призвели до значного порушення діяльності галузей господарства у південній частині країни, особливо постраждало м. Одеса. 1980 р. (липень) — катастрофічний паводок, що сформувався внаслідок сильних опадів у басейні річок Дністра, Прута, Серета та в районі Закарпаття, завдано великих збитків населенню та господарству цих районів. 1987 р. (6 серпня) — смерч на Київщині призвів до значних руйнацій будівель і пошкоджень лісових масивів. 1988 р. (3–5 грудня) — сильна ожеледь на півдні України паралізувала діяльність більшості галузей господарства, завдано величезних збитків. 1997 р. (23 червня) — смерч на заході України. Великі руйнації, людські жертви. 1998 р. (3–5 листопада) — катастрофічний паводок на Закарпатті, внаслідок якого підтоплено понад 40 тис. будинків і близько 2 тис. зруйновано повністю. Зруйновано й пошкоджено водозахисні дамби, автомобільні дороги, мости, залізницю. Відключено газопостачання, лінії електропередач і зв’язку тощо. 1999 р. (травень) — сильні заморозки по всій території України призвели до значного пошкодження і загибелі більшості сільськогосподарських культур, особливо постраждали плодові дерева та сходи
