Безпека життєдіяльності — це система базових знань з проблеми забезпечення безпечних умов існування людини у природному, соціальному і техногенному середовищах, а також організаційних і технічних заходів і засобів на рівні окремої особи (колективу, держави), спрямованих на запобігання або мінімізацію загроз її життю та здоров’ю в усіх сферах діяльності.
Система БЖД на рівні держави охоплює комплекс заходів і засобів, які є її складовими (підсистемами): це охорона навколишнього природного середовища; охорона здоров’я населення; безпека санітарно-епідеміологічна, пожежна, транспортна, радіаційна та біологічна; охорона праці. Діяльність кожної з цих підсистем регулює відповідний орган центральної виконавчої влади на основі законодавчих і нормативно-правових документів. Розглянемо коротко кожну підсистему. Охорона навколишнього природного середовища. Призначення цієї основної складової системи БЖД полягає у підтримуванні прийнятного для існування життя на Землі стану довкілля, збереженні природних ресурсів, обмеженні шкідливих викидів і скидів, сприянні гармонійному розвитку суспільства і природи. Її завдання — формувати засади стійкого розвитку. В Україні реалізація державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища в діючій структурі органів виконавчої влади покладена насамперед на Міністерство екології та природних ресурсів України*. Важливу роль у цій сфері відіграє також Міністерство аграрної політики України, комітети лісового та водного господарств. Охорона здоров’я населення. В Україні головним органом у цій сфері є Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України і його структурні та функціональні підрозділи в регіонах.
*
Наприкінці 2005 р. перейменоване у Міністерство охорони навколишнього природного середовища.
Санітарно-епідеміологічна безпека. Основна мета полягає в забезпеченні санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, запобіганні епідеміям інфекційних захворювань. Контроль за використанням небезпечних речовин і матеріалів на виробництві, за якістю та безпекою харчових продуктів, лікарських засобів тощо здійснюють органи санітарно-епідеміологічного нагляду. В Україні санітарно-епідеміологічна служба підпорядкована МОЗ України. Пожежна безпека. В Україні питання пожежної безпеки в усіх сферах життєдіяльності суспільства перебувають у компетенції Головного управління пожежної охорони Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України, його регіональних структур. Транспортна безпека. В Україні безпека на дорогах та автошляхах, а також безпека перевезень пасажирів і вантажів є прерогативою Державної автомобільної інспекції України. Безпека на залізничному, повітряному та водному транспорті перебуває у компетенції відповідних відомчих органів. Біологічна безпека. Призначення біологічної безпеки — охорона довкілля, а також здоров’я і життя людей від небезпечних грибів, мікроорганізмів, вірусів, наслідків генетично-інженерної діяльності, генетично модифікованих організмів рослин, тварин та продуктів, що містять їх складові. В Україні органами управління у цій сфері є Міністерство екології і природних ресурсів України та МОЗ України. Радіаційна безпека. Основна мета полягає в охороні життя і здоров’я населення, його майна, навколишнього середовища від негативного впливу іонізуючого випромінювання. В Україні регулювальні функції у цій сфері виконує Міністерство екології і природних ресурсів України, МОЗ України та Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Радіаційна безпека набуває особливого значення в умовах розвитку атомної енергетики та промисловості. Актуальність радіаційної безпеки в Україні зумовлюється також наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС. Охорона праці. Загалом це система заходів і засобів техніки безпеки на виробництві, яка охоплює зазначені щойно підсистеми. В Україні нагляд за станом охорони праці на підприємствах, в організаціях і установах здійснюють спеціальні центральні і територіальні структури Міністерства праці та соціальної політики України, МОЗ України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України, Міністерства внутрішніх справ України та ін. Основна відповідальність за безпеку життєдіяльності людей на виробництві (підприємстві, в установі чи організації) покладена на роботодавця, який має створити безпечні умови праці для своїх працівників.
1.2. Умови існування людини. Безпека, небезпека, ризик і його розрахунок
Умови існування людини складаються з тих, що існують незалежно від неї, і створених власне людиною. Довкілля (або навколишнє середовище, або середовище існування людини) — це сукупність конкретних абіотичних і біотичних умов проживання людини. Абіотичні умови проживання (абіотичне середовище) — це сукупність неорганічних речовин, які є основою існування біосфери. Абіотичні умови складаються з хімічних (наприклад, склад атмосферного повітря, наявність у ньому домішок; склад води, наявність у ній певних неорганічних іонів) і фізичних (наприклад, температура повітря, атмосферний тиск, панівні вітри, сонячна інсоляція, радіаційний фон). Біотичні умови (біотичне середовище) — це сукупність живих організмів, які своєю життєдіяльністю впливають на інші організми, в тому числі й на людину. До середовища існування людини, яке існує навіть усупереч її волі (тобто природного середовища), потрібно додати ще кілька компонентів, без яких існування людини неможливе, це насамперед техногенне і соціальне середовища. Техногенне середовище — це навколишнє середовище, яке є похідною діяльності людини, і виникло внаслідок цілеспрямованої діяльності людства. Нині, за окремими винятками, майже все навколишнє середовище є техногенним. Об’єктами діяльності людини є міста і села, промислові підприємства і гідроелектростанції, сільськогосподарські угіддя і штучні водотоки, навіть більшість лісових насаджень України. Соціальне середовище є наслідком інтелектуальної діяльності людини і нині охоплює всі досягнення людства за його історію. Слід зауважити, що абіотичні та біотичні умови значно консервативніші, ніж техногенні та соціальні, які повністю залежать від діяльності людини. Саме діяльність (найчастіше цілеспрямована ) відрізняє людину від усіх інших живих істот Землі — вона є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування суспільства. Для глибшого розуміння проблеми безпеки життєдіяльності наведемо визначення ще кількох основних понять, що стосуються БЖД. Термін “безпека” у кожній сфері суспільної (господарської) діяльності має специфічний конкретний зміст. Безпека — це стан певних умов життєдіяльності людини, за яких в оточенні людини відсутні (або мінімізовані) зовнішні чинники, що загрожують її життю і здоров’ю. Керованими чинниками є техногенні, тобто створені людиною у процесі технологічного розвитку суспільства: машини і механізми, різні речовини і матеріали, що мають небезпечні властивості й виявляють їх у роботі чи користуванні ними у повсякденному житті, транспортні засоби, споруди, інженерні комунікації тощо. Безпека життєдіяльності людини значною мірою визначається також станом навколишнього природного середовища, який певною мірою може бути керованим. Загальновідома така аксіома: абсолютної безпеки неможливо досягти в жодній сфері людської діяльності. Будь-яка діяльність є потенційно небезпечною. Небезпека — це наявність в оточенні людини об’єктів, речовин, явищ та умов, що несуть у собі загрозу її здоров’ю і життю. Ризик — імовірність того чи того випадку, коли людина може зазнати негативного впливу чинників природного чи техногенного походження, що призведе до втрати життя чи здоров’я окремої людини або групи людей. (Розрахунки ризику здебільшого ретроспективні і ґрунтуються на аналізі конкретного процесу чи явища, яке вже відбулося і статистично визначене.) Це оцінка небезпеки, усвідомлена можливість її існування. Ризик характеризує ймовірність виникнення небезпеки від будь-якого чинника. Розраховують ризик (Р) за формулою Р = Ч : В, де Ч — частота того чи того наслідку, явища, події за певний проміжок часу; В — величина, з якою співвідноситься частота Ч (час, чисельність, критична чи вікова група, популяція тощо).
Інформація У 2001 р. внаслідок дорожньо-транспортних пригод (ДТП) в Україні загинуло 10 тис. чол. Отже, вірогідність (ризик) загинути від ДТП становить: 10 000 чол. (кількість загиблих) : 50 млн чол. (кількість населення) = 2•10–4 чол. Доходимо висновку, що без вжиття ефективних заходів у 2002 р. від ДТП з 2000 чол. один загине.
Розраховані вченими Інституту стратегічних досліджень України масштаби ризику смерті в Україні подано в табл. 1. Згідно з даними цієї таблиці, ймовірність смерті від самогубства, вбивства та отруєння як алкоголем, так і будь-якою невідомою речовиною (яку здебільшого приймають за алкоголь) перебуває на одному рівні з імовірністю смерті від туберкульозу. Постає питання: від чого потрібно рятувати націю? Здоров’я — так званий перший стан людини — нормальний стан організму. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), здоров’я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад. Нездоров’я (хвороба) — так званий другий стан людини — розлад здоров’я, порушення правильної діяльності організму. Передхвороба — так званий третій стан людини, при якому хвороба ще не виявилася, але початкові її ознаки вже можна діагностувати. Загалом небезпеку поділяють на такі категорії: • за походженням — природна, техногенна, антропічна (частіше називають антропогенна), екологічна, змішана; • за часом дії негативних наслідків — імпульсна і кумулятивна; • за локалізацією — пов’язана з атмосферою, літосферою, гідросферою, космосом; • за наслідками — втомлення, захворювання, травми, смертельні випадки; • за збитками — соціальна, технічна, екологічна; • за сферою вияву — побутова, спортивна, дорожньо-транспортна, виробнича, військова та ін.; • за структурою — проста і похідна (породжується взаємодією простих); • за характером дії на людину — активна й пасивна (утворюється за рахунок енергії людини). Шкода — тимчасовий або постійний розлад здоров’я людини, який поряд з іншим виникає через нехтування небезпеки. Отже, безпека життєдіяльності — це наука, яка покликана виявляти можливі причини та шляхи виникнення небезпеки, передбачати вірогідність її виникнення, а також захищати людей від небезпеки, ліквідувати наслідки її виявів тощо. Концентруючи свою увагу на людині, ця наука ідентифікує небезпечні та шкідливі чинники навко
Масштаби ризику смерті в Україні наприкінці ХХ ст.
Ризик 7.86.Е-8 3.93.Е-8 1.96.Е-8 3.54.Е-7 4.89.Е-7 7.47.Е-7 7.86.Е-7 8.26.Е-7 9.44.Е-7 1.39.Е-6 1.87.Е-6 2.32.Е-6 2.37.Е-6 2.65.Е-6 2.79.Е-6 4.03.Е-6 1.34.Е-5 2.30.Е-5 3.47.Е-5 3.72.Е-5 4.05.Е-5 4.91.Е-5 5.19.Е-5 5.57.Е-5 8.61.Е-5 9.23.Е-5 1.30.Е-4 1.49.Е-4 1.50.Е-4 1.54.Е-4 1.93.Е-4 2.13.Е-4 2.74.Е-4 2.99.Е-4 3.43.Е-4 Джерело ризику і причина смерті
Таблиця 1
Стихійні лиха (ураганні вітри, зливи, град, повені, снігові замети, сильні морози), коклюш Стрептококова ангіна, скарлатина, гострий поліомієліт, сказ Бруцельоз, сибірська виразка Усі форми сифілісу Голодування (виснаження) Правець (стовбняк) Дизентерія СНІД Харчові отруєння Грип Нещасні випадки через необережне користування вогнепальною зброєю Вірусний гепатит Нещасні випадки під час лікування Дифтерія Бешиха (рос.: рожа) Менінгококова інфекція Переломи кінцівок Нещасні випадки через необережне користування електричним струмом Нещасні випадки через необережне користування вогнем Виробничі травми Опіки Нещасні випадки, пов’язані з мототранспортом Випадкові механічні задушення Випадкові падіння Нещасні випадки, пов’язані з автомототранспортом на дорозі або з наїздами на пішоходів Випадкові утоплення Травми внутрішніх органів, внутрішньочерепні травми Нещасні випадки, пов’язані з автотранспортом, переломи кісток черепа Вбивства Туберкульоз органів дихання Отруєння алкоголем Цироз печінки Випадкові отруєння Самогубства Несприятливі реакції на речовини
Примітка: Е-n дорівнює 10–n.
лишнього середовища, розроблює заходи, пов’язані зі створенням сприятливих умов для існування людини. Із викладеного випливає, БЖД — це комплексний науковий напрям, що пов’язаний з багатьма іншими науками — анатомією, фізіологією, психологією, екологією, охороною здоров’я, виробничою санітарією і гігієною, технікою, економікою, соціологією тощо. Ще на стадії проектування будь-якого механізму, машини, пристрою першою умовою можливості його застосування є безпека оператора — людини, яка управляє ним (наприклад, крокуючим екскаватором, електричним тостером тощо). Другою важливою умовою є зручність управління (використання), що забезпечує високий рівень працездатності оператора протягом тривалого часу. Третя умова — безпечність (або мінімальна шкідливість) для навколишнього середовища. Отже, як зазначалося, система БЖД складається з п’яти основних підсистем (рис. 1).
Охорона здоров’я Екологія та охорона довкілля
Система БЖД
Санітарія, епідеміологія, гігієна праці та побуту
Пожежна, технічна, транспортна, ядерна безпека
Дії людини в екстремальних умовах
Рис. 1. Безпека життєдіяльності та її основні підсистеми
Основний принцип БЖД — мінімізація небезпеки для людини під час її діяльності. Реалізується за допомогою п’яти основних принципів: 1. Принцип безперервного забезпечення фізіологічних процесів організму людини за допомогою таких складових: повітря, питної води, продуктів харчування, тепла, світла, предметів споживання. 2. Принцип взаємозв’язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем — параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини, елементи штучного середовища. Водночас життєдіяльність змінює параметри споживання, виснажує корисні копалини, змінює клімат, рослинний і тваринний світ, забруднює довкілля.
3. Принцип раціональної організації праці за метою, часом, місцем і нормами. 4. Принцип захисту здоров’я, меж і умов життєдіяльності за допомогою спеціальних інститутів — медичного забезпечення, екологічного захисту, оборони, моралі тощо. Окремі інститути створюються з метою безпечної життєдіяльності в екстремальних умовах (існування у надзвичайних ситуаціях). 5. Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності людини. Організація управління системою БЖД охоплює кілька рівнів: законодавчий; підзаконних актів; галузевих нормативів та інструкцій; місцевих нормативних актів. На кожному з цих рівнів забезпечується відповідний стан функціонування системи БЖД, а також здійснюється відповідний контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів, ухвалених на всіх рівнях.
1.3. Контроль за функціонуванням системи безпеки життєдіяльності
Контроль за системами та засобами БЖД у межах своєї компетенції згідно з чинним законодавством здійснюють спеціальні органи центральної державної та місцевої влади, що відповідають за забезпечення безпеки життєдіяльності суспільства, а також роботодавці. Наприклад, роботодавець зобов’язаний забезпечити працівників власного підприємства засобами індивідуального захисту (у разі використання шкідливих речовин, застосування вантажів, роботи в умовах високих або низьких температур тощо), безпечними робочими місцями; гарантувати працівникам безпеку життя і здоров’я, соціальний захист при нещасних випадках із клінічними наслідками; мінімізувати негативний вплив підприємства на навколишнє середовище. Екологічний моніторинг, або моніторинг навколишнього середовища, здійснюють відповідні структури органів державної влади згідно з чинним законодавством. Об’єктами моніторингу є атмосферне повітря, ґрунти, поверхневі та підземні води. Що взагалі слід розуміти під поняттям “моніторинг”? Моніторинг — це насамперед спостереження за тими чи тими явищами і подіями. В Україні існує державна система моніторингу довкілля, функції якої полягають у спостереженні, збиранні, обробленні, передаванні, збереженні й аналізі інформації про стан довкілля, прогнозуванні його
змін і розробленні науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля і дотримання норм екологічної безпеки. Система моніторингу в Україні є складовою національної інформаційної інфраструктури, аналогічної системам інших країн. Ми часто чуємо і використовуємо у спілкуванні такі слова й словосполучення: довкілля, екологія, навколишнє природне середовище, оточення, екологічний стан, екологічно чисті технології і продукти. Що об’єднує ці слова і чим вони різняться? Розглянемо насамперед найзагальніше і найпоширеніше визначення поняття “екологія”, наведене у Великій Радянській енциклопедії. Екологія (від грецьк. oikos — житло, місце проживання і logos — вивчаю) — це біологічна наука, що вивчає організацію і функціонування надорганізмових систем різних рівнів: популяцій, видів, біоценозів, екосистем, біогеоценозів та біосфери. Часто екологію визначають також як науку про взаємодію організмів між собою і навколишнім середовищем. Довкілля, навколишнє середовище — це слова-синоніми, тобто однакові за змістом, які означають усе, що оточує людину. Загалом це всі природні й техногенні компоненти на Землі. Отже, навколишнє природне середовище є складовою довкілля. Що таке природне середовище? Парк у місті, сільськогосподарські угіддя, присадибна ділянка — це природне середовище? Скоріше — ні. Це частина територій, де людина постійно присутня і постійно впливає на природний компонент, змінюючи його. Зміни, що відбуваються на цій частині, зумовлені більшою мірою діяльністю людини, а не споконвічними природними процесами. Осередками природного середовища є заповідні місця, природні заповідники, де практично відсутня діяльність людини і зміни відбуваються лише за рахунок природних чинників. Нагляд за охороною праці. Згідно з чинним законодавством дотримання техніки безпеки і охорони праці працівників покладено на роботодавця, який відповідає за весь комплекс заходів і засобів забезпечення безпеки. Водночас існує система структур, які надають роботодавцю послуги у створенні безпечних умов праці робітників, а також служби, які здійснюють контроль за дотриманням роботодавцем чинного законодавства з охорони праці. Санітарно-епідеміологічний нагляд є складовою нагляду за охороною праці і передбачає дотримання санітарно-гігієнічних нормативів на робочому місці. Це також загальнодержавна система, яка покликана забезпечувати санітарно-епідеміологічне благополуччя населення. Пожежний нагляд. Передбачає контроль за дотриманням правил пожежної безпеки на виробництві й у побуті. До структури пожежного нагляду входять пожежні підрозділи. Безпечне поводження з джерелами іонізуючого випромінювання та радіоактивними матеріалами. Нині у промисловості, на виробництві, у науці й медицині значно поширені джерела іонізуючого випромінювання (а також радіоактивні матеріали та речовини). Цей специфічний чинник, виявлений у природі понад сто років тому, який людина використовує для своїх потреб, має особливість, через яку вважається небезпечним. Іонізуюче випромінювання не виявляється органами чуття людини, воно не має запаху, кольору і смаку. Виявляють його лише за допомогою спеціальних приладів. Відтак його практичне використання потребує особливого нагляду (детальніше це питання розглянемо далі). На практиці такий нагляд здійснюють спеціально уповноважені органи влади. Формування безпеки при поводженні з іонізуючими речовинами починається з моменту отримання дозволу (ліцензії) на виконання робіт, пов’язаних з їх використанням. Згідно з нормативами юридична (фізична) особа задовго до отримання дозволу на спеціальні роботи готує робоче місце, розписує технологічний процес, організовує безпечні умови праці.
1.4. Законодавче і нормативно-правове забезпечення безпеки життєдіяльності
Прийнятний рівень БЖД досягається за допомогою відповідних законодавчих і нормативно-правових документів, положень, інструкцій, вказівок тощо. Основні засади БЖД викладено в Конституції України: “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю” (ст. 3); “забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави” (ст. 16); “кожна людина має невід’ємне право на життя... Обов’язок держави — захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і
здоров’я інших людей від протиправних посягань” (ст. 27); “громадяни мають право на соціальний захист…” (ст. 46); “кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування…” (ст. 49); “кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена” (ст. 50). Вплив конкретних чинників, які можуть негативно впливати на здоров’я і життя людини (або створюють загрозу безпеці людини), так само регулюється відповідними законодавчими і нормативно-
