зменшується їх токсичність. Проте біохімічне перетворення може призвести й до утворення більш токсичних речовин. Так, метилацетат гідролізується до метилового спирту та оцтової кислоти, а метиловий спирт в подальшому окислюється до формальдегіду та мурашиної кислоти. Основним шляхом зменшення дії токсинів є їх виведення з організму. Органи виділення цих речовин — легені, нирки, шлунково-кишковий тракт і шкіра. Через легені видаляються леткі речовини (бензин, бензол, хлороформ), через нирки — добре розчинні у воді сполуки (більшість важких металів), через шлунково-кишковий тракт — нерозчинні речовини (сполуки свинцю, ртуті, марганцю), через шкіру — жиророзчинні речовини (сполуки ртуті, міді, миш’яку). Істотною для розвитку інтоксикації організму є здатність деяких речовин акумулюватися, наприклад свинець, ртуть, фтор, метиловий спирт. Слід зауважити, що існує тісний зв’язок між хімічною структурою, фізичними властивостями та токсичною дією речовин. Причому для споріднених груп хімічних речовин існує певна подібність у клінічній та патоморфологічній картині інтоксикації. За правилом Річардсона у гомологічному ряду лінійних вуглеводнів сила наркотичної дії збільшується зі збільшенням кількості атомів вуглецю у молекулі. Так, наркотична дія збільшується від пентану (C5H12) до октану (С8Н18), від метилового спирту (CH3OH) до алілового (С4Н2СН2ОН). Зі збільшення наркотичної дії збільшується і гемолітична дія. За правилом розгалуження ланцюгів наркотична дія послаблюється зі збільшенням розгалуження ланцюгів молекул вуглеводнів. За правилом кратних зв’язків (збільшення насиченості) збільшується біологічна активність органічних сполук. Значний вплив на токсичність речовин має їх агрегатний стан. Тверді речовини, потрапляючи в організм, повільно розвивають симптоми отруєння. Найнебезпечнішими є газоподібні, рідкі або водорозчинні речовини. Наявність у зовнішньому середовищі кількох небезпечних речовин-забруднювачів може призвести до їх комбінованого впливу на життєдіяльність організму. Можливі три типи комбінованої дії речовин: синергізм, адитивність та антагонізм. При синергізмі одна речовина призводить до посилення біологічної дії іншої; при адитивній дії відбувається додавання біологічних ефектів окремих речовин; при антагонізмі одна речовина послаблює токсичність іншої речовини. Найчастіше взаємодія розповсюджених у навколишньому середовищі токсичних речовин відбувається за типом адитивності. Так, якщо у середовищі присутні дві токсичні речовини, гранично допустимі концентрації яких встановлені на рівні 0,1 мг/л, то слід вважати, що в комбінації вони здійснять такий самий біологічний ефект, як і 0,2 мг/л однієї з речовин. Крім безпосередньої токсичної дії багато із забруднювачів характеризуються віддаленими в часі ефектами, до яких належать насамперед онкогенна дія, мутагенна дія, тератогенні, ембріотоксичні, алергічні та інші ефекти. Онкогенна дія — один із найнебезпечніших для життя віддалених наслідків дії токсинів. Нині відомо 5 млн хімічних речовин, серед яких понад 50 тис. визнані потенційно онкогенно-небезпечними, що можуть призвести до виникнення як доброякісних, так і злоякісних пухлин. Причому, виокремлюють групу речовин — хімічних канцерогенів. Хімічний канцероген — речовина, яка при надходженні до організму людини чи тварини може викликати утворення злоякісних пухлин або призвести до збільшення ймовірності утворення спонтанних (типових) злоякісних пухлин. У першому випадку такі речовини належать до групи справжніх канцерогенів-ініціаторів, у другому — до групи промоторів розвитку пухлин. Справжні канцерогени одночасно можуть бути й мутагенами і розглядатися як речовини із безпороговою дією. Промотори, на відміну від них, мають поріг дії. Слід зауважити, що на сучасному етапі визнано близько 600 хімічних сполук, які характеризуються канцерогенною дією. Мутагенна дія — збільшення частоти генетичних і хромосомних мутацій у клітинах людини чи тварини під впливом забруднювачів. На сьогодні відомо понад 400 речовин — хімічних мутагенів. У навколишньому середовищі основними хімічними мутагенами є такі групи речовин: 1) природні неорганічні сполуки (оксиди азоту, нітрити, нітрати, свинець, радіоактивні речовини); 2) природні органічні речовини (алкалоїди, гормони, нафтопродукти). 3) синтетичні хімічні речовини, які відсутні у природі (пестициди, харчові домішки, лікувальні препарати). Тератогенна та ембріотоксична дія виявляється внаслідок проникнення відповідних речовин крізь плацентарний бар’єр та їх безпосередньому впливі на тканини ембріону. Це може бути пов’язано як із прямою токсичною дією на ембріон, так і опосередковано через негативну дію на материнський організм. Відомо понад 600 таких хімічних речовин. Алергічна дія. В умовах сьогодення людством накопичено величезний клінічний та експериментальний матеріал, який свідчить про те, що більшість хімічних речовин можуть викликати сенсибілізацію організму і тим самим бути прямою або опосередкованою причиною алергічних захворювань. Такими речовинами насамперед є сполуки хрому, нікелю, берилію, ароматичні аміни, хлорвмісні сполуки, антибіотики та барвники. Деякі хімічні речовини, такі як пестициди, поряд із токсичною дією, що виявляється безпосередньо після їх надходження до організму, можуть викликати у віддаленому періоді ураження нервової системи (психічні розлади, парези, паралічі), порушення органів кровообігу (коронарна недостатність, атеросклероз), цироз печінки. Патологічний процес може виникнути також унаслідок зниження імунної реактивності організму. У випадку надходження отруйних речовин до організму людини застосовують комплекс методів, головне завдання яких — прискорити процес детоксикації організму, виведення токсинів із організму та їх перетворення на нетоксичні сполуки. Основними методами детоксикації організму є:
1. Промивання шлунка через зонд за допомогою 5 % розчину унітіолу (50–100 мл). Щоб отрута не всмокталася цей розчин вводять на початку та в кінці промивання. Для очищення шлунково-кишкового тракту всередину вводять послаблювальні речовини (касторову або вазелінову олії), призначають сифонні клізми з унітіолом. 2. Форсований діурез — внутрішньовенне введення 200–300 мл 5 % унітіолу при легких отруєннях. 3. Гіпервентиляція легень (форсоване дихання) — застосовують при отруєнні органічними розчинниками та отруйними газами. 4. Гемосорбція (гемоперфузія) — введення сорбентів безпосередньо у кров. 5. Активна штучна детоксикація, яка включає: а) гемодіаліз — очищення крові за допомогою пристрою “штучна нирка”; б) перитонеальний діаліз; в) антидотна терапія. Пестициди Як зазначалося раніше, пестицидами (отрутохімікатами) називають велику групу речовин і сполук, які використовують для знищення шкідливих комах, збудників хвороб рослин (бактеріальних, грибкових, вірусних), гризунів, бур’янів. Отрутохімікати в процесі застосування можуть потрапляти в атмосферу, воду, ґрунт, забруднюючи харчові продукти. Небезпека цих речовин зумовлюється гонадотоксичною, ембріотоксичною, тератогенною (вади розвитку плода), мутагенною (зміни в генетичному матеріалі) та канцерогенною дією. Залежно від виробничого призначення розрізняють кілька груп отрутохімікатів. Серед них найбільше значення мають: інсектициди (знищують шкідливих комах), бактерициди і фунгіциди (впливають на бактеріальні та грибкові збудники хвороб рослин); акарициди (знищують кліщів), зооциди (знищують гризунів); нематоциди (знищують молюсків і слизняків) та гербіциди (знищують бур’яни, а також використовуються для протруювання насіння). Багато препаратів мають комбінований ефект, тобто діють одночасно як інсектициди і фунгіциди (інсектофунгіциди), як інсектициди й акарициди тощо. До отрутохімікатів належать різні за хімічним складом речовини: фосфорорганічні сполуки (ФОС); хлорорганічні сполуки (ХОС);
ртутьорганічні сполуки (РОС); карбамати; нітрофенольні сполуки; препарати, які містять мідь; біологічні препарати. Ступінь токсичності пестицидів визначається мірою легкості їх проникнення крізь шкіру, здатністю до накопичення в організмі (кумуляції), ступенем і швидкістю знешкодження і видалення з організму. Фосфорорганічні сполуки За ступенем токсичності розрізняють ФОС отруйні (меркаптофос, октаметил, метафос, тіофос), що заборонені до використання в сільському господарстві; високотоксичні (метилмеркаптофос, фосфамід); середнього ступеня токсичності (хлорофос, карбофос, метилнітрофос та ін.) і малотоксичні (авенін, метилацетофос тощо). Отруєння ФОС можливе на виробництві, у сільському господарстві та побуті. Ці сполуки потрапляють в організм через органи дихання, неуражену шкіру і травний канал. Більшість ФОС мають кумулятивну дію. Ознаки отруєння різними видами ФОС подібні, але швидкість їх появи і вираженість залежать від кількості отрути, що потрапила в організм, шляхів її надходження, ступеня токсичності. Фосфорорганічні сполуки є нейротропною отрутою, що вражає переважно парасимпатичну частину вегетативної нервової системи і діє загальнотоксично на центральну нервову систему. Основна роль механізму дії ФОС полягає у пригніченні активності ферменту холінестерази, який бере участь у процесі передавання нервових імпульсів. Це призводить до порушення функцій усіх органів, які мають парасимпатичну іннервацію. Основні симптоми, за якими розпізнається отруєння ФОС, — посилення секреції сльозових, бронхіальних і потових залоз, системи травлення, уповільнення пульсу і розширення кровоносних судин, посилення скорочення гладеньких м’язів очей (колового м’яза, райдужної оболонки), бронхів, кишок, жовчних і сечових шляхів, матки, виникнення м’язової слабкості, підвищення артеріального тиску, ураження центральної нервової системи загальнотоксичного характеру (головний біль, порушення сну, сплутаність свідомості, судоми тощо). Відомі три ступеня гострої інтоксикації ФОС — легкий, середній і тяжкий. Інтоксикація легкого ступеня супроводжується головним болем, запамороченням, загальною кволістю, безсонням, болем у животі, нудотою, іноді блюванням, великим виділенням слини й поту. Можливі звуження зіниць, млява реакція зіниць на світло, помірна брадикардія й артеріальна гіпотензія.
Симптоми легкого отруєння минають через кілька годин, іноді через кілька діб. Хворий із симптомами легкого отруєння має перебувати під наглядом лікаря протягом двох-трьох днів зі звільненням від роботи щонайменше на тиждень. Інтоксикація середнього ступеня характеризується вираженішими порушеннями центральної нервової системи: посилюється головний біль, запаморочення, виникає відчуття неспокою, страху, стан депресії, безсоння. Згодом приєднуються відчуття стискання у грудях, задишка, кашель, напади ядухи з численними сухими хрипами, нудота, спазми кишок, рідкі випорожнення, посилюються болісні явища в ділянці печінки, нирок, гостро виражена артеріальна гіпотензія, ознаки дистрофії міокарда, хода стає хиткою, нестійкою. Інтоксикація тяжкого ступеня характеризується сплутаним станом свідомості, виникає непогамовне блювання, мимовільні сечовипускання і дефекація, судоми м’язів кінцівок і тіла. Значно виражені розлади дихання, які нагадують набряк легенів, з’являються ознаки токсичного ураження нирок, печінки, серця. Наростають явища токсичної коми і можлива смерть від асфіксії. Особливості інтоксикації ФОС, час її виникнення залежать від шляху надходження отрути в організм. Так, у разі надходження ФОС у шлунок насамперед виникають диспепсичні явища, спазм кишок тощо. Якщо ФОС діяли на шкірні покриви, у місці контакту спостерігаються фібриляція м’язів і посилення потовиділення, хоча місцеві шкірні реакції можуть бути відсутніми (винятком є ФОС, які в разі тривалого впливу на шкіру спричинюють її подразнення, розвиток дерматиту — карбофос, меркаптофос). Місцевий вплив ФОС на слизову оболонку очей викликає кон’юнктивіт, порушення зору (звуження зіниць, послаблення зору). Картина хронічної інтоксикації виявляється у розвитку функціональних порушень нервової системи на зразок токсичної неврастенії, яка поєднується з явищами вегетосудинної дистонії. Скарги хворих численні й різноманітні: головний біль, запаморочення, порушення сну, роздратованість, підвищені стомлення, потовиділення, послаблення пам’яті, диспепсичні розлади. У подальшому можуть приєднатися зміни психіки (депресія, галюцинації, зниження рівня інтелекту), зміни з боку травного каналу, печінки, серцево-судинної системи, картини крові. В осіб, які мають тривалий контакт з ФОС, можуть спостерігатись ураження шкіри (сухість, дерматити), зокрема у жінок — порушення менструального циклу.
Перша допомога при отруєнні ФОС полягає в негайному припиненні контакту з ними. Якщо отрута потрапила у травний канал, постраждалому дають випити кілька склянок води, бажано з карбаміном чи гідрокарбонатом натрію (одна чайна ложка на одну склянку води), після чого викликають блювання шляхом подразнення задньої стінки горла. Промивання здійснюють двічі-тричі. Потім дають випити півсклянки 2 % розчину гідрокарбонату натрію. Після подання долікарської допомоги потерпілий має обов’язково отримати кваліфіковану медичну допомогу. Сполуки, які містять хлор До групи ХОС входять ДДТ, гексахлорциклогексан (ГХЦГ), гептахлор, хлориндан-поліхлорпіпен, поліхлоркамфен, хлорбензол. Відмітна особливість ХОС полягає в тому, що вони довго зберігаються в організмі через значну стійкість до дії температури, вологості, мікроорганізмів тощо. Найстійкішими є ДДТ та ГХЦГ, у зв’язку з чим нині в багатьох країнах світу заборонено або значно обмежено використання препаратів, які містять ці речовини. Усі ХОС нерозчинні у воді, але легко розчиняються в жирах та органічних розчинниках. Вони можуть потрапляти в організм через органи дихання під час вдихання пари, порошків та аерозолів, через травний канал у разі забруднення ХОС рук, води та харчових продуктів і через неушкоджену шкіру, що зазвичай пов’язано із забрудненням одягу. Значно посилює всмоктуваність отруйних речовин підвищена температура навколишнього середовища. Більшість препаратів ХОС кумулятивної дії. Накопичуються жиророзчинні речовини в жировій клітковині, мозковій тканині, у печінці та нирках. Препарати ХОС виводяться із організму через нирки і травний канал. Ці сполуки порушують в організмі людини окисно-відновні процеси у тканинах, внаслідок чого виникає киснева недостатність. Оскільки найчутливішими до нестачі кисню є нервова тканина і серцевий м’яз, основні вияви токсичної дії ХОС пов’язані зі змінами у нервовій системі, серці, а також у печінці. Для гострої інтоксикації характерна передусім контактна подразнювальна дія, клінічні ознаки якої залежать від того, як отрута надходить в організм. У разі вдихання ХОС спостерігається токсичне ураження верхніх дихальних шляхів — гострий фаринголаринготрахеїт, який виявляється у вигляді кашлю, неприємного відчуття в горлі, загруднинного болю, гіперемії та набрякання слизових оболонок уражених ділянок. Отрута, яка потрапила в організм через травний канал, має ознаки, характерні для гострого токсичного гастриту: біль під грудьми, нудота, блювання. У разі дії ХОС на шкіру розвивається гострий дерматит — гіперемія, набрякання шкіри чи навіть пухирі за типом опіку. Якщо ХОС потрапили в очі, розвивається гострий токсичний кон’юнктивіт з явищами сльозотечі, набряканням і почервонінням слизових оболонок очей. Особливістю контактної дії є виникнення усіх симптомів одразу після впливу токсичної речовини, без прихованого періоду. Існує значна індивідуальна чутливість до дії ХОС. Особливо чутливі до їх дії діти, у яких іноді спостерігається дуже важкий перебіг отруєння. Хронічна інтоксикація може розвинутися після тривалого контакту навіть з невеликими дозами препаратів ХОС внаслідок кумуляції отрути і створення її депо в організмі. Клінічні вияви хронічної інтоксикації характеризуються насамперед ураженням нервової системи. Хворі скаржаться на головний біль, запаморочення, відчуття повзання мурашок у кінцівках. Ті, в кого уражена печінка, скаржаться на біль у правому підребер’ї, диспепсичні розлади. Встановлено, що ХОС уражають насамперед печінку і тому мають назву “печінкові отрути”. Вони так само мають алергічну дію, що може призвести до бронхіальної астми і алергічних дерматитів. Перша допомога полягає у припиненні контакту з ХОС і нейтралізації отрути, що потрапила в організм. Постраждалого слід вивести на свіже повітря. У разі забруднення ХОС потрібно зняти одяг і ретельно вимити шкіру водою з милом. Якщо отрута потрапила у шлунок, його слід промити, краще з додаванням активованого вугілля (20–30 г на склянку води). Після цього треба дати сольове проносне (20 г на 0,5 склянки води). Щоб знизити подразнювальну дію ХОС на слизові оболонки дихальних шляхів, необхідно призначити тепловологі інгаляції. В усіх випадках отруєння ХОС необхідна медична допомога. Ртутьорганічні сполуки Найпоширенішими ртутьорганічними пестицидами є гранозан, меркурам і меркургексан, які мають високі бактерицидні та фунгіцидні властивості. Дію цих сполук визначає етилмеркурхлорид — біла летка кристалічна речовина з різким неприємним запахом. Ртутьорганічні сполуки використовують здебільшого для протруєння насіння культурних злаків. Отруєння РОС може статися як у виробничих умовах у процесі їх виготовлення або застосування, так і внаслідок випадкового вживання в їжу протруєного насіння. Ртутьорганічні сполуки високотоксичні. Вони легко проходять із током крові в мозок, здатні затримуватись у мозковій тканині, чим пояснюються їх нейротропні властивості. Ці сполуки проникають в організм через дихальні шляхи, травний канал, шкіру, а виводяться через нирки і травний канал. Маючи кумулятивну дію, РОС на тривалий час депонуються в печінці, нирках, головному мозку. Потрапляючи в організм, РОС циркулюють у крові, проникають у різні органи і мають загальнотоксичну дію, що полягає у порушенні різних видів обміну (вуглеводного, білкового, жирового). Перші симптоми гострого отруєння характеризуються відчуттям металевого присмаку в роті, печією, різкою загальною слабкістю, головним болем, диспепсичними явищами (нудота, блювання, біль у животі, пронос). Через два-три дні можуть виникнути атрофічні зміни ясен у вигляді набрякання і кровотечі, а також виразкового стоматиту. Найтяжчий перебіг мають підгострі інтоксикації в побуті внаслідок вживання в їжу протруєного насіння, зерна. Крім шлунково-кишкових виявів іноді фіксують виразні зміни в діяльності нервової системи: безсоння, запаморочення, хитка хода, тремтіння кінцівок, порушення мовлення, паралічі, психози. Важкі форми отруєння можуть супроводжуватися різким порушенням серцевої діяльності, колапсом. Смерть настає від гострої серцево-судинної недостатності або тяжкої нервової недостатності. Хронічна інтоксикація виявляється у функціональних порушеннях діяльності нервової системи у вигляді емоційної нестійкості, головного болю, запаморочення, стійкого безсоння, розладів пам’яті, підвищеної втомлюваності, яка поєднується з вегетативними порушеннями (пітливість, тремтіння пальців рук). Можуть спостерігатися сповільнення пульсу, зменшення артеріального тиску, аритмія. Часто виникає біль у шлунку, печінці, нирках і порушуються функції цих органів. Перша допомога при гострому отруєнні полягає у застосуванні антидоту — унітіолу.
Якщо РОС потрапили у травний канал, потрібно терміново промити шлунок теплою водою і прийняти активованого вугілля (однудві столові ложки на склянку води) чи унітіолу (50–100 мг 5% розчину) з повторним промиванням через 10–15 хв. Паралельно з уведенням антидоту і промиванням шлунка слід ставити високі сифонні клізми з теплої води з додаванням 50 г активованого вугілля. Постраждалий повинен тривалий час перебувати під контролем лікаря. Карбамати До карбаматів належать речовини, які за хімічним складом є похідними карбамінової, гіпокарбамінової та дитикарбамінової кислот: севін, тіурам, цирам, цинеб та ін. Карбамати мають широкий спектр дії. Їх використовують як інсектициди, фунгіциди, бактерициди, акарициди, нематоциди та гербіциди. Вони впливають на комах, не чутливих до ФОС та ХОС. Недолік цих препаратів полягає в тому, що їх дія може поширюватися не лише на шкідливих комах, а й на корисних, наприклад, бджіл. Карбамати не мають кумулятивних властивостей, не виділяються з молоком лактуючих тварин. Карбамати різняться дією на організм людини. Так, севін (утворення карбамінової кислоти) належить до антихолінестеразних отрут і його дія подібна до дії ФОС. Цинеб може призвести до розвитку гемолізу. Цирам і цинеб спричинюють подразнення шкіри (дерматити). Небезпечність карбаматів пов’язана з можливістю їх ембріотоксичної, гонадотропної та мутагенної дії (севін, цинеб, цирам). Доведено можливість канцерогенної дії цинебу і тіураму. Для гострої інтоксикації тіурамом (цю сполуку часто застосовують у побутових помешканнях для боротьби з тарганами) характерні головний біль, запаморочення, подразнення, кон’юнктивіти очей і слизових оболонок дихальних шляхів, шкіри. Істотно поглиблює шкідливий вплив тіураму алкоголь — з’являються тахікардія, відчуття жару, плямисте почервоніння шкіри тулуба, загальна слабкість, знижується артеріальний тиск, виникає стискаючий біль за грудниною і страх смерті. У разі хронічного отруєння тіурамом спостерігаються атрофічні зміни слизових оболонок носа і горла, розлади вегетативної нервової системи, ушкодження печінки і серцевого м’яза.
Перебіг гострої інтоксикації севіном аналогічний дії ФОС з усіма характерними для цієї групи отрут клінічними синдромами. Перша допомога в разі інтоксикації севіном полягає у швидкому припиненні контакту з отрутою і видаленні отрути з поверхні шкіри. У подальшому необхідна кваліфікована медична допомога. Нітрофенольні сполуки До нітрофенольних сполук належать нітрофен — продукт кам’яновугільних фенолів, динітрофенол та ін. Ці сполуки використовують як інсектициди, фунгіциди і гербіциди. Впливаючи на окислювальні процеси у тканинах, вони збільшують потребу тканин у кисні, порушують теплопродукцію і терморегуляцію. У разі гострого отруєння виявляється симптом “тепловою удару” з головним болем, запамороченням, задишкою, відчуттям жару в грудях, серцебиттям. Температура тіла підвищується до 39–40 °С і вище. Спостерігаються рясне потовиділення, сильна спрага, ознаки зневоднення організму з руховим збудженням, судоми, падіння артеріального тиску, непритомність. Такі випадки можуть дуже швидко закінчитися смертю. У діагностиці отруєння допомагає наявність жовтого забарвлення шкіри та виділеного поту, що зумовлено кольором препаратів. Легкі форми інтоксикації характеризуються ейфорією, сонливістю, головним болем, підвищеною пітливістю. Нерідко це виявляється у незначних роздратуваннях та геморагічних висипаннях на шкірі. Для хронічної інтоксикації характерні скарги на слабкість, втомлюваність, диспепсичні розлади. Надаючи першу допомогу при отруєнні нітрофенольними сполуками, потрібно зняти забруднений одяг, вимити шкіру теплою водою з милом. У разі підозри, що отрута потрапила у шлунок, слід ретельно його промити. До надання медичної допомоги використовують прохолодні обтирання, ванни, потерпілому дають багато пити. Препарати, що містять мідь До препаратів, що містять мідь, належать мідний купорос, сульфат міді, бордоська рідина (суміш мідного купоросу і вапняного молока), хлорокис міді та трихлорфенолят міді. Препарати цієї групи використовують як фунгіциди для обприскування рослин і протруєння насіння. Потрапляючи в організм, вони сполучаються з білками, утворюючи альбумінати, які можуть мати місцеву в’яжучу та припікаючу дію на слизові оболонки. Крім того, усім препаратам, які містять мідь, властива загальнотоксична дія з переважанням гемолітичного і капіляротоксичного ефектів. Клінічна картина гострого отруєння залежить від шляху, яким отрута потрапила в організм. У разі її потрапляння у травний канал з’являються металевий присмак у роті, слинотеча, блювання (блювотні маси забарвлені в синьо-зелений колір), біль у животі, пронос (іноді кривавий), втрата апетиту. У потерпілого знижується
