Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

Ще раз нагадуємо, що в жодному разі не слід сподіватися на легке і просте визначення отруйних грибів за допомогою наведених ознак. Лише добре вивчивши відмінності отруйних грибів від їстівних, можна запобігти отруєнню.
Інформація
Щорічно в Україні отруюються грибами до 2 тис. осіб, з яких гине близько 8 %, у тому числі й діти.

3.3. Згубні звички як чинники ризику
Поряд із “традиційними” загрозами безпечній життєдіяльності людини останніми роками в Україні глобального характеру набули такі захворювання, як алкоголізм, наркоманія (фізіологічна залежність від наркотиків) і синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД).
Поєднання в одній темі цих різних за природою захворювань зумовлюється значною залежністю рівня захворювання на СНІД від поширення алкоголізму і наркоманії. Розглянемо детальніше особливості виникнення і механізми формування згубних звичок. Речовини, які викликають потяг до вживання До найнебезпечніших речовин, які знає людство, беззаперечно належать речовини, які викликають потяг, дуже часто непереборний, до вживання. Причому фізіологічної потреби до вживання таких речовин людина не має. Ці речовини не мають безпосереднього значення для обміну речовин і за своєю сутністю є сторонніми й шкідливими для організму внаслідок свого впливу (найчастіше негативного) на діяльність насамперед центральної нервової системи. До цього класу речовин належать: алкоголь; нікотин; кокаїн; маріхуана; опіати; седативно-снодійні речовини; галюциногени та фенциклідин; стимулювальні засоби (амфетаміни і кофеїн); анаболічні стероїди; леткі речовини (інгаляти). Загалом останнім часом ці хімічні речовини включають до класу наркотичних речовин. Терміном наркотичні речовини визначають хімічні сполуки, які входять до складу спиртних напоїв, лікарських препаратів або харчових продуктів. Наркотики є специфічною категорією наркотичних речовин, які впливають на ЦНС і загалом на організм людини. Сучасні біологія і медицина оперують значним набором термінів, які визначають сутність того чи того явища, зокрема, пов’язаних із вживанням наркотичних речовин або наркотиків. Толерантність — знижена біологічна або поведінкова реакція на повторне введення однієї і тієї самої кількості наркотичної речовини; або необхідність збільшення дози наркотиків для досягнення однакового бажаного ефекту. Перехресна толерантність — явище зниження фармакологічного ефекту і поведінкової реакції на наркотичну речовину, що виникає після застосовування іншої наркотичної речовини. Перехресна толерантність буває метаболічною і функціональною. Метаболічна перехресна толерантність розвивається тоді, коли одна наркотична речовина прискорює метаболізм іншої. Наприклад, вживання седативного препарату викликає толерантність до всіх інших речовин, унаслідок чого для досягнення дії потрібна значно більша їх доза.

Функціональна перехресна толерантність виникає тоді, коли звичне вживання однієї наркотичної речовини спричинює слабкий психотропний ефект при введенні іншої. Наприклад, нейроадаптивна реакція мозку на алкоголь знижує ефект дії седативних препаратів, викликаючи необхідність введення більших доз для досягнення бажаного ефекту. Сенсибілізація — адаптивний процес, при якому постійна доза наркотика викликає зростаючий ефект. Цей процес часто називають “зворотною толерантністю” і він може маскувати одночасно протікаючий процес розвитку толерантності. Найчастіше це спостерігається при вживанні кокаїну або амфетамінів. Десенсибілізація — послаблення впливу на клітину наркотичної речовини при хронічному її вживання. Абстиненція, абстинентний синдром, синдром відміни — синдром фізичних та (або) психологічних порушень, який розвивається після раптового припинення вживання наркотичних речовин або фармакологічного блокування їх дії. Так, абстинентний синдром у разі припинення вживання депресантів (алкоголю, барбітуратів, опіатів) виявляється у треморі м’язів, нудоті, конвульсіях і гіпергідрозі, що виявляє компенсаторну підвищену збудливість ЦНС. Навпаки, вияви абстинентного синдрому при вживанні стимуляторів ЦНС (нікотину, кофеїну, амфетамінів) включає загальну знижену збудливість ЦНС. Залежність — постійне вживання наркотичних речовин для попередження або послаблення фізичних чи психічних абстинентних порушень. Залежність має фізичну та психологічну складові. Фізична залежність має відношення до фізичної толерантності і симптомів абстиненції. В її основі лежить підвищення збудливості нейронів на молекулярному рівні. Саме ця підвищена збудливість нейронів і пояснює викликання у людей, які вживають наркотики, симптомів абстиненції і бажання (часто непереборне) продовжити вживання. Психічна залежність характеризується “нефізичними” симптомами, які виникають після припинення вживання наркотику. До цих симптомів належать непереборний потяг до наркотиків, ажитація, тривога та депресія. Психічна залежність виникає до всіх груп наркотичних речовин, навіть тих, які не мають явних “фізичних” симптомів відміни (наприклад кокаїн), проте в основі їх фізичної і психічної залежності лежить фізіологічний механізм.

Зловживання наркотичними речовинами, з одного боку, — це діагностичний термін, який означає періодичне послаблення контролю за вживанням наркотичних речовин, з другого, — вживання, яке є порушенням норм, прийнятих у суспільстві, і наносить шкоду здоров’ю людини. Наркоманія (або пристрасть до вживання наркотичних речовин) — непереборний потяг до наркотику та послаблений контроль за його вживанням, незважаючи на відомі небезпечні наслідки. Ця пристрасть характеризується стурбованістю з приводу придбання наркотику, бажанням його вжити, втратою контролю та переконаністю у відсутності проблеми. Спершу вважалося, що пристрасті сприяє страх перед фізичними симптомами абстиненції, однак тепер доведено, що це зумовлено істотною активізацією так званої домінантної системи мозку, що призводить до змін в інших його ділянках, у тому числі й тих, які відповідають за пам’ять і усвідомлення сенсу (смислу). Насамперед наркотичними речовинами уражаються ділянки середнього мозку, виникає так зване “порочне коло”, функціонування якого може змінити мотивацію вчинків, реакцію на стрес, рухову активність. Алкоголь CH3 CH2OH (етанол) — амфіфільна органічна молекула без ізомерних атомів водню. Саме завдяки амфіфільності етанолу він може розчинятися у воді і взаємодіяти з ліпідами мембран нейронів. Цим зумовлена певна анестезуюча дія алкоголю (наслідок зміни нормальної функції нейронів). Етанол майже рівномірно розподіляється у всіх тканинах і рідинах організму. Такі негативні чинники, як збільшення часу реакції, знижений моторний контроль, порушення критичних властивостей (самоконтроль) виявляються при концентрації алкоголю в крові 2– 3 г/л. Вміст алкоголю у крові визначається за аналізом сечі (130 % від вмісту в крові) та за повітрям, що видихається (0,05 % від концентрації в крові). Хронічне вживання алкоголю пов’язане з підвищенням толерантності, що зумовлена потребою більшої дози для отримання бажаного ефекту. Основним органом, відповідальним за метаболізм алкоголю є печінка, де 90–98 % вжитого алкоголю перетравлюється на CO2 і H2O. Решта алкоголю виділяється з потом, сечею, слиною і слізьми. Метаболізм алкоголю зумовлений наявністю двох ферментів, які є каталізаторами процесу окислення алкоголю — алкогольгідрогенеза (АДГ — печінка, шлунок) та альдегіддегідрогенеза (АлДГ). Однією із стадій окислення алкоголю є токсична речовина ацетальдегід, яка негативно впливає на стан печінки. Наслідками хронічного вживання алкоголю є: • знижена активність ЦНС, розлад пізнавальної здатності (когнітивна слабкість); • алкогольна інтоксикація, яка характеризується зниженням контролю, збільшенням сексуальних агресивних імпульсів, нестійким настроєм, порушеним сприйняттям дійсності, соціальною або професійною дисфункцією; • патологічна інтоксикація — те саме, що й алкогольна, але при вживанні незначної дози алкоголю; • провали в пам’яті (часткова амнезія); • алкогольний галюциноз; • алкогольний делірій (біла гарячка); • печінкова енцефалопатія; • енцефалопатія Верніке (загальні психічні порушення — сплутаність свідомості, апатія, сонливість, ступор, коматозний стан); • Корсаковський синдром — ретроградна амнезія, неадекватна оцінка своєї недієздатності; • алкогольна кардіопатія; • гіпертензія; • ушкоджених коронарних артерій; • алкогольне ушкодження печінки: жирове переродження, алкогольний гепатит, цироз; • панкреатит; • зміни картини крові. Нікотин та тютюнопаління. Хоча початок вживання тютюну пов’язують із відкриттям Колумбом Нового Світу, паління сигарет — це феномен ХХ ст. У 1918 р. паління сигарет перевищило всі інші форми споживання тютюну, включаючи тютюн для жування, сигари, люльки та тютюн для нюхання. У 1962 р. 41 % обстеженого дорослого населення США (дані по СРСР відсутні) палили сигарети. Підвищення смертності від раку легень йшло паралельно зі збільшенням вживання сигарет. Щорічно в США внаслідок паління сигарет гине більше ніж 400 тис. громадян.

Механізми впливу. Діючою речовиною є нікотин. Вдихання диму сигарет призводить до потрапляння нікотину у вигляді смолистих крапель у легені, де вони відкладаються в дрібних повітряних шляхах і альвеолах. Швидко адсорбуючись, нікотин потрапляє у кров і за 8 с досягає головного мозку. Через 20–30 хв після куріння концентрація нікотину в мозку знижується внаслідок перерозподілу по інших тканинах. 80–90 % нікотину, що надійшов в організм, метаболізується в печінці, легенях і нирках. Період його напіввиведення дорівнює приблизно 2 год. У ЦНС нікотин зв’язується з холінергічними і нікотиновими рецепторами, з нервово-м’язовими синапсами, вегетативними гангліями. Саме така локалізація зумовлює звикання і пристрасть до нікотину. У мозку найбільше зв’язування нікотину відбувається в підкоркових структурах, стимуляція і нейроадаптація яких зумовлює розвиток пристрасті до нікотину, залежності, толерантності і синдрому відміни. Нікотин впливає на вегетативні ганглії: спочатку, в невеликих дозах, він стимулює їх, але зі збільшенням дози — блокує діяльність. Нікотин має багато системних ефектів, але передусім впливає на ЦНС, серцево-судинну та ендокринну системи. Нікотинова залежність характеризується трьома основними рисами: • звичкою у відповідь на стрес або нудьгу (поведінкові реакції); • швидкою зміною концентрації нікотину в мозку, що призводить до приємних відчуттів; • появою синдрому відміни максимумом через 24–28 год після відміни. Нікотин має незначну здатність до утворення толерантності. Кокаїн відомий з VI ст. н. е., проте лише в XIX та XX століттях з’ясовано наскільки він небезпечний. Кокаїн — стимулятор ЦНС, хронічне його використання змінює чутливість деяких її сигнальних механізмів. Він блокує ініціацію і передавання нервових імпульсів в периферійних нервових волокнах, змінюючи тим самим проникність клітинної мембрани для іонів Na. Тривале вживання кокаїну може призвести до: • церебрального інфаркту і крововиливів; • судом (найчастіше генералізованих), депресії; • кокаїнового делірію (сенсорні порушення, шокові галюцинації, розлад мислення, дезорієнтація);

• кокаїнової маячні (манія переслідування, агресія); • кокаїнового психозу; • серцево-судинних порушень, у тому числі ішемії, інфаркту, аритмії, захворювань серцевого м’яза і судин; • сексуальної дисфункції; • патології отоларингологічної, зорової, стоматологічної систем. Вважалося, що кокаїн не викликає синдрому відміни, проте доведено, протилежне. Синдром відміни присутній і також починається з “ломки”. Опіати — природні продукти опійного маку (морфін і кодеїн). Наркотики опіатної групи — це велика група депресантів ЦНС, до яких належать як природні опіати, так і синтетичні опіатоподібні сполуки — метадон, героїн, фентаніл. Вживання опіатів можна розділити на такі групи: • опіатна залежність; • зловживання; • лікарське застосування. Серед багатьох фізіологічних ефектів опіатів найяскравіше вираженими є аналгезія та ейфорія. Опіати пригнічують дихальний ритм (знижують чутливість центру дихання до концентрації CO2 в крові), що може призвести (і найчастіше призводить) до смерті внаслідок зупинки дихання — через 5–10 хв після внутрішньовенного введення. Опіати послаблюють діяльність гладенької мускулатури внутрішніх органів — знижується секреція жовчі та підшлункової залози, зменшується сечовиділення. Істотно зменшується лібідо. Опіати викликають появу толерантності й синдрому відміни, який протікає у гострій формі. На жаль, опіатна наркоманія є хронічним захворюванням з істотними рецидивами. Припинення вживання наркотика — дуже повільний процес і більшість пацієнтів не закінчують лікування. Чинниками ризику повернення до зловживання опіатами є психопатологічні вияви, низьке соціально-економічне становище, слабка соціальна підтримка, невдалі спроби лікування. Седативно-снодійні засоби також є депресантами ЦНС. Вони мають заспокійливу дію в низьких концентраціях і седативно-снодійну у високих.

Нині відомо понад 2000 видів барбітуратів (перший з яких — барбітал, було синтезовано у 1903 р.). Серед седативно-снодійних засобів головне місце посідає бензодіазепін. Хоча слід відзначити, що серед населення зловживання бензодіазепінами зафіксовано на досить низькому рівні. Особи, які тривалий час приймають ці препарати, мають істотний ризик до розвитку толерантності й залежності, особливо при вживанні високоефективних препаратів(мідазолам, триазолам). Депресантна дія бензодіазолінів і барбітуратів при підвищенні дози розвивається таким чином: • седативний ефект; • зниження тривожності й розгальмованість, сонливість і стимуляція засипання, збільшена тривалість сну; • анестезія з втратою свідомості, знижена рефлекторна активність. Галюциногени та фенциклідин. Галюциногени — препарати, які викликають галюцинації, ілюзії, маячню. До найбільш вживаних препаратів належать ЛСД (d-діетилоамід лізергілової кислоти), мескалін та псилобісцин (похідна речовина від псилоцину — речовина, яку містять деякі види отруйних грибів). Мескалін використовувався ще за часів ацтеків жерцями під час релігійних церемоній, а в Європі шведськими воїнами — берсерками — використовувався псилоцин. Останнім часом галюциногени з медичною метою не використовуються. ЛСД було синтезовано як лікарський засіб у 1943 р. для стимуляції кровообігу та дихання. З’ясовано, що цей препарат викликає толерантність. Незважаючи на те що період його напівіснування в крові лише 2–3 год, гострі симптоми можуть зберігатися протягом 12 год, а відчуття “психічної тупості” (загальмованості) — упродовж кількох днів. ЛСД навіть у наднизьких дозах може також спричинити тахікардію, підвищення артеріального тиску, запаморочення, тремор пальців, слабкість, порушення координації. Нерідко спостерігаються емоційні афекти — неконтрольований сміх або плач. У деяких випадках прийом ЛСД викликає реакції, за яких потрібна невідкладна психіатрична допомога, як-от: психомоторне збудження, агресивність, суїцидні думки або спроби, виникнення небезпечних помилкових суджень (людина може літати...) та ін. MDMA, або “екстазі”, має галюциногенні та амфетамінні властивості. Токсичні ефекти, які виникають під час вживання цього препарату, включають перекручене сприйняття дійсності, погіршення уваги, порушення акомодації, важку гіпертензію тощо і виявляються при використанні доз, більших ніж 100 мг. Дуже часто спостерігається підвищення внутрішньої температури тіла та фізичне перенапруження, що може призвести до смерті. Фенциклідин (або PCP) уперше було синтезовано як анестетик, проте внаслідок галюциногенної дії в медичній практиці не використовується. Не популярний він і серед тих, хто вживає наркотики, внаслідок сильного психологічного збудження та агресивності. Стимулювальні засоби, амфетаміни і кофеїн. Уперше властивості ефедріну (як стимулятора) були описані китайцями 5000 років тому. Амфетамін (аналог ефедріну) було отримано у 1932 р., як засіб для зниження апетиту. Амфетаміни — потужні стимулятори нервової системи. Залежність від цих препаратів виникає у людей у разі регулярного їх уживання. Зазвичай толерантність виникає протягом кількох тижнів. Відміна препаратів часто викликає судоми, стереотипні рухи, психози, загальну депресію. Вживання амфетамінів супроводжується хвилюванням, запамороченням, тремором, дратівливістю, безсонням, делірієм, сплутаністю свідомості, агресивністю, панічним страхом і параноєю. Ці ознаки можна схарактеризувати як амфітамінний психоз, що має спільні риси з гострим маніакальним психозом. Звичайний ефект від вживання амфетамінів — це головний біль, збліднення або гіперемія, сильне потовиділення, кропивниця, гіпоабо гіпертензія, серцева недостатність, нудота, блювання, діарея, імпотенція або зниження лібідо. Найрозповсюдженішими в світі стимулювальними засобами є кофеїн та споріднені йому алкалоїди — теобромін і теофілін. Високі дози кофеїну (1,5 г) викликають відчуття тривоги, тремор, а летальною є доза кофеїну 10 г. Існує хибна точка зору, що кофеїн виступає в ролі “антидоту” при алкогольній інтоксикації, проте це не так. Кофеїн збільшує вияви алкоголю. Анаболітичні стероїди — гормональні препарати, аналогічні чоловічому статевому гормону тестостерону. Призначення цього гормону призводить до позитивного азотного балансу обміну речовин в організмі за рахунок поліпшення метаболізму білків. Унаслідок таких ефектів почалося безконтрольне вживання анаболіків, що змусило ВООЗ занести їх до переліку речовин, які потрібно контролювати.

Зловживання анаболітичними стероїдами призводить до підвищення артеріального тиску, спазмів коронарних артерій, порушення функцій печінки, холестатичної жовтяниці; у жінок відзначається зниження тембру голосу, зменшення об’єму грудей, порушення менструального циклу, облисіння за чоловічим типом. У чоловіків — зниження концентрації тестостерону, атрофія тестикул. Леткі речовини (інгаляти). Це група органічних летких рідин і газів, які вдихають для отримання ефекту ейфорії. Інгалянти можна розділити на три групи: 1. Звичайні леткі органічні сполуки (ЛОС). 2. Леткі нітрити. 3. Гази для анестезії (закис азоту). Найчастіше вживають леткі органічні сполуки. Основною небезпекою застосування ЛОС є раптова смерть (“раптова смерть від вдихання”). Причиною такої смерті є зупинка серця, що виникає внаслідок аритмії чи пригнічення дихання. ЛОС пошкоджують функціонування як ЦНС, так і периферичної НС, наслідком чого найчастіше є енцефалопатія, психози, парестезії; нейропатії, атрофія мозкових та черепних нервів, а також смерть внаслідок травми чи нещасного випадку — від падіння, термічних опіків, смертельних хронічних пневмоній внаслідок аспірації і асфіксії. Дуже часто у людей, які зловживають ЛОС, спостерігається міопатія усіх груп м’язів, лейкози, ураження нирок. Леткі нітрити — амілнітрит, бутілнітрит. До клінічних виявів зловживання нітритами насамперед належать ураження дихальної системи, гемолітична анемія, синусити, дерматити, гіпотензія і тахікардія, гіпертензія і брадикардія. Алкоголізм Алкоголізм — важкий тягар для більшості суспільств, як розвинених, так і тих, що розвиваються. У різні історичні часи і в різних місцях, в умовах різних систем культурних цінностей, адміністративних систем проблема зловживання алкоголем породжувала надзвичайну різноманітність політичних заходів у відповідь. Водночас, як свідчить світова статистика (табл. 12), істотних змін щодо поліпшення ситуації не сталося. Зловживання алкоголем призводить до великої кількості захворювань, зокрема алкогольних психозів і цирозу печінки (табл. 13). Послаблення соціальної орієнтації залежних від алкоголю людей за певних умов спричинює наркоманію, поширення випадкових статевих стосунків.