Головна » Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини
технічними ресурсами); • рекреаційні (природнокліматичні, бальнеологічні, заповідні); • кліматичні та геотермальні (сонячна енергія, енергія вітру, хвиль океану, запаси внутрішнього тепла землі тощо); • космічні (речовина, енергія та простір космосу). Природні ресурси розміщені на планеті нерівномірно, що є наслідком відмінностей у кліматичних і тектонічних процесах на Землі, різними умовами, за яких утворюються корисні копалини під час її еволюції. Мінеральні ресурси. Щорічно попит на них зростає на 5 %. Із надр Землі видобувається понад 100 млрд т, що становить близько 200 різних видів мінеральних ресурсів. Найважливішими є паливно-енергетичні ресурси, провідне місце серед яких посідає вугілля. Розвідані його запаси становлять 1240 млрд т, із них 60 % кам’яне і 40 % — буре вугілля. У регіональному плані запаси вугілля розподілені таким чином: Азія має 54 %, Америка — 28 %, Європа — 9 %. Серед країн Світу найбагатшими є Китай, США та Росія. Загалом покладів вугілля має вистачити на 200–300 років. Розвіданих запасів нафти налічується 136 млрд т. Більше половини покладів її зосереджено в країнах Близького і Середнього Сходу, зокрема в країнах ОПЕК — 41 %. За прогнозами, запасів нафти має вистачити на 45 років, а газу на 100 років. Потенційних запасів урану налічується близько 10 млн т. Серед країн Світу, що мають великі запаси залізної руди, слід відзначити США, КНР, Індію, Росію, Бразилію, Ліберію, Гвінею, Алжир. Основні поклади сировини для виготовлення алюмінію розміщені у Франції, Італії, Індії, Суринамі, США, країнах Західної Африки. Найбільші поклади міді зосереджені в Замбії, Заїрі, Чилі, США, Канаді. Найбагатші поклади свинцево-цинкових концентратів мають США, Канада, Австралія. Земельні ресурси, що можуть бути використані в господарській діяльності, становлять 134 млн км2, з яких третина призначена для сільського господарства. Решта — гори, пустелі, льодовики, ліси та болота. З усієї площі суші орні землі складають лише 11 %, а 24 % — це природні луки та пасовища. Основні площі оброблюваної землі в Північній півкулі становлять: Європа — 27 %, Північна Америка — 15 %, Південна Америка — 8 %, Азія — 32 %, Африка —15 %, Австралія та Океанія — 3 %. Найбільше оброблюваних земель у таких країнах як: США — 190 млн га, Індія – 160 млн га, Росія — 134 млн га, Китай — 95 млн га, Канада — 46 млн га, Казахстан — 36 млн га, Україна — 34 млн га. Запас земель постійно зменшується, щорічно вилучається 5–7 млн га. Загальна площа вже утворених антропогенних пустель понад 9 млн км2, ще 19 % суші знаходиться на межі спустелювання. Площа незайманих господарською діяльністю земель також з кожним роком скорочується. На початку 90-х років ХХ ст. вона становила 32 % від усієї площі суші. Багато таких земель на території країн колишнього СРСР, Канади, Австралії, Китаю та Бразилії (не враховуючи покриті льодовиками території Антарктиди і Гренландії). Найбагатші “дикими” землями країни Суринам (66 % від його території), Гвіана (57 %), Французька Гвіана (45 %) та пустельні держави — Лесото (70 %), Мавританія (60 %), Західна Сахара (66 %). У Європі (без колишнього СРСР) таких земель майже не залишилося, лише в Скандинавських країнах (більше всього в Норвегії — 17 % площі країни). Мало “диких” земель і в США — менше ніж 10 %. Лісові ресурси планети налічують близько 4 млрд га (30 % суші). Найбільша площа лісів в Азії, найменша в Австралії, найбільша лісистість (відношення площі лісу до загальної площі) характерна для Південної Америки. За запасами деревини на першому місці знаходяться Азія, Південна і Північна Америка; серед країн — Росія, Канада, Бразилія, США. За останні 200 років площі лісів скоротилися в два рази, щорічно зникає 11–12 млн га. Водні ресурси на планеті налічують, тис. км3: • Світовий океан — 1338000; • підземні води — 23700; • льодовики і сніги — 26064; • озера прісні — 91; • озера солоні — 85,5; • болотні води — 11,5; • води річок — 21. Загалом 97,5 % водних ресурсів становлять солоні води Світового океану та солоні підземні води й озера. Ресурси прісної води складають лише 2,5 %. У регіональному плані річковий стік (км3/рік) становить: Європа — 3110, Азія — 13190, Африка — 4225, Північна Америка — 5960, Південна Америка — 10380. Головними споживачами водних ресурсів є: • сільське господарство — 69 %; • промисловість — 21 %; • комунальне господарство — 6 %; • водосховища — 4 %. На планеті близько 60 % території з низьким ступенем водозабезпеченості, четверта частина людства відчуває дефіцит води, а 500 млн чоловік — її гострий дефіцит. Ресурсозабезпеченість та ресурсокористування. Сучасна промисловість світу споживає (включаючи паливо та електроенергію) у сумарних витратах на виробництво промислової продукції 75 % сировини. Країни і регіони світу забезпечені ресурсами неоднаково. Тільки США, КНР, Індія, Росія, Австралія і Бразилія мають майже усі види ресурсів. При цьому США імпортують майже 20 % (за вартістю) ресурсів, промислово розвинені країни Європи — 70–80 %, Японія — 90–95 %. Для порівняння: США витрачає 10 % свого ВВП на оплату палива, Японія лише — 4 %. Відповідно до свого економічного розвитку, господарської спеціалізації, рівня стану соціальної системи та забезпеченості ресурсами, країни розподіляються на три групи Перша група — високорозвинені країни, рівень індустріалізації у 3–3,5 разів перевищує пересічний у світі. Мають високу питому вагу експортної продукції. Велику частку в економіці становлять сфери міжнародних послуг (банківська справа, міжнародний туризм, торгівля, транспортні перевезення, телекомунікації). Природно-територіальний потенціал використовується ефективно. Серед високорозвинених країн виділяються держави “великої сімки” — США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада, які відрізняються надзвичайно диверсифікованою економічною структурою, з високою часткою ВВП на душу населення (20–30 тис. доларів США). Визначаються високим рівнем продуктивності праці, розвитком науки і техніки. На частку країн “великої сімки” припадає більше половини світового ВВП. Друга група — країни із середнім економічним розвитком, до якої належать два типи країн. Перший тип: ПАР, Греція, Мексика, Бразилія, Чилі, Уругвай. Загальний національний продукт їх перевищує 4 тис. доларів США на душу населення. Характеризуються високими темпами розвитку і мають потенційні можливості досягти показників високорозвинених країн. Другий тип країн утворюють країни Азії, Африки, Латинської Америки і постсоціалістичні країни. Третя група: країни, що розвиваються. Вони є важливими постачальниками сировини на світовий ринок. У сільському господарстві у них домінують низькопродуктивні технології зі слабкою переробною промисловістю. Це такі країни як: Афганістан, Бангладеш, Бенін, Нігер, Сомалі, Чад та ін. Характеризуються малим доходом на душу населення, переважають доіндустріальні форми праці, слабо розвинені системи освіти та охорони здоров’я. 2.12. Наукове підґрунтя подальшого розвитку
З позиції сьогодення, аналізуючи історичні тенденції, що склалися у світі, можна виокремити три етапи в еволюції організації функціонування соціально економічних систем. До середини ХХ ст. у світі переважала позиція, яка ґрунтувалася на принципах, зорієнтованих на розвиток економіки при необмеженому залученні до суспільного виробництва усіх доступних ресурсів. Фахівці-економісти такий підхід називають фронтальним. Його виробнича функція (Y) може подаватися у спрощеному вигляді, так: Y = f (K, L), де K — капітал; L — трудові ресурси. У 1971 р. американським дослідником Дж. Форрестером була започаткована спроба математичного моделювання глобальних екологічних процесів. У зазначеній математичній моделі реалізовувалася залежність, що описує вплив об'єму залученого капіталу та, відповідно, кількість виробленої товарної продукції на показники народжуваності/смертності населення, які викликані як рівнем матеріального забезпечення, так і забрудненням навколишнього природного середовища. Вперше була продемонстрована принципова можливість поєднання економічних, соціальних та екологічних параметрів соціально-економічних систем. Крім того, була задіяна гіпотеза щодо обмеженості окремих видів ресурсів. Правомірність застосованих наукових підходів та отриманих результатів знайшли підтвердження під час енергетичної кризи 1973 – 1974 рр., яка була викликана гострим дефіцитом нафти на ринках енергоносіїв. Зазначена криза змусила країни — імпортерів нафти — кардинально змінити свої пріоритети. В економіці ці країни перейшли до енергозбереження, а в політиці енергозабезпечення — на розширення номенклатури енергоносіїв, що залучаються. Крім того, велика увага приділялася реструктуризації джерел постачання енергоносіїв. Катастрофічні події (аварія на хімічному комбінаті в м. Бхопал (Індія), Чорнобильська катастрофа тощо) визначили необхідність нових поглядів на проведення економічної політики з урахуванням екологічних наслідків. У практиці світової економіки починають започатковуватися не лише обмеження щодо наявності капіталів та ресурсів, а й якість навколишнього природного середовища та технологічна спрямованість у побудові соціально-економічних систем: Y = f (K, L, P, I), де P — наявність природних ресурсів; I — технологічний чинник, який визначає науково-технічне спрямування розвитку соціально-економічних систем. Сучасний, третій етап (почав цілеспрямовано розвиватися після всесвітнього форуму в Ріо-де-Жанейро), що визначає специфіку еволюції економіки, орієнтується на обмеження забруднення навколишнього середовища (як базовий рівень визначені викиди в атмосферне повітря станом на 1991 р.), а також неприпустимість змін біологічного різноманіття навколишнього природного середовища. Тобто: Y = f (K, L, P, I, А) де А — параметр, що характеризує екологічну місткість природного середовища. Вирішення нагальних проблем сьогодення вимагає поетапної трансформації основних параметрів економічного потенціалу держав у чіткій відповідності до тенденцій і динаміки перебудови соціальної і правової бази суспільства. При постановці задачі дуже важливо сконцентрувати увагу на теоретичному обґрунтуванні методичних підходів. Йдеться насамперед про те, щоб кожний крок на шляху трансформації був глибоко проаналізований і зіставлений з наявними матеріальними можливостями суспільства. Отримані результати мають лягти в основу напрацювання практичних рішень щодо подальшої трансформації соціально-економічної системи, для забезпечення функціонування властивих тільки їй самоорганізуючих процесів. Слід дотримуватися чіткої відповідності між рівнем виробництва товарних послуг і товарів та рівнем споживчого попиту населення. Як теоретичну базу, що забезпечить ефективну методичну підтримку трансформації економіки, можна використати положення, що витікають з основ теорії відкритих систем, а саме: незворотність і неврівноваженість процесів, що відбуваються в системі, а також можлива їх флуктуативність в процесі еволюції системи. Вказані положення слід враховувати при моделюванні процесів трансформації соціально-економічної системи, оскільки вони однаково задовільно описують екологічні, економічні та соціальні механізми. Незворотність — положення, яке дає можливість із цілої низки показників виокремити головні, що визначають напрям трансформуючих процесів, їх динамічні характеристики. Тобто, за допомогою цього положення надається можливість встановити величину і вектор спрямованості трансформуючих суспільство процесів. Ефективне використання вихідної інформації (в тому числі соціальної, економічної, екологічної і науково-технічної) при практичній реалізації державного управління потребує цілеспрямованого моделювання. Створені моделі мають спрямовуватися на аналіз ситуації і пошук механізмів концентрації потрібних рішень у критичних областях. При цьому важлива роль належить не лише напрацюванню оптимальних вирішень поточних питань, а й створенню основи для прогнозування перспективних законодавчих положень і надійного функціонування, як в окремих блоках, так і в усій системі зворотного зв’язку. Потрібно також враховувати, що неефективне вирішення основних завдань як у законодавчій, так і в економічній, екологічній і науково-технічній сферах призведе, в силу принципів незворотності, не до повернення системи у вихідну позицію, а до небажаних (деструктуючих) у ній трансформацій. Неврівноваженість. За допомогою цього положення надається можливість контролювати (регулювати) ефективність перебудовчих процесів. У реальних відкритих системах процеси можуть відбуватися як в близьких до рівноваги, так і у віддалених від неї сферах. Визначальним параметром стану системи може виступати величина напрацювання в ній ентропії. При цьому позитивний приріст ентропії, так само, як і її незмінність (стан рівноваги в компонентах системи), вказуватиме на процеси, які можуть спричинювати застійні явища або призводити до деградації. Відповідно, негативний приріст ентропії системи характеризуватиме динаміку еволюційного її розвитку. Динаміка цих процесів (в усіх сферах) задовільно описується системою рівнянь Лоткі-Вольтерра. Це стосується як процесів розвитку господарських структур на основі загального сировинного ресурсу, так і можливого суперництва під час конкурентної боротьби за споживача чи ресурси, включаючи ситуації, коли передбачається використання досконаліших і ефективніших технологій. Вказаний критерій дає можливість виділяти допустимі для системи тренди трансформації, виходячи із забезпеченості необхідними ресурсами. Флуктуативність — положення, яке зорієнтовано головним чином на визначення ризику виникнення непередбачуваних ситуацій з можливими негативними наслідками. Перехід від квазіізольованої до відкритої системи викликає зміщення епіцентру протікання головних процесів від стану, близького до рівноваги, на істотне віддалення від нього. Це, в свою чергу, спричинює підвищення ризику виникнення нестійкостей (флуктуацій) і, як наслідок, можливе виникнення кризових ситуацій в системі, що трансформується. Найбільш стійкий стан системи, що виключає кризові явища, спостерігається при мінімумі напрацювання ентропії і далеко від точок біфуркації. Такий підхід до контролю стану системи дає можливість реєструвати можливе підвищення ризику деградації системи в процесі її трансформації. Контроль і регулювання показників ризику при використанні положень теорії катастроф допомагає своєчасно вживати конкретні заходи для скорочення і, відповідно, відвернення небажаних, направлених на деградацію системи процесів. 2.13. Сталий розвиток. Світові тенденції
Запровадження в життя методичної бази, яка ґрунтується на сучасних наукових принципах і теорії відкритих систем, її широке використання на всіх етапах перебудови соціально-економічної системи, включаючи напрацювання природоохоронної бази, побудову системи ефективного адміністративного управління, проведення реформування економіки і перехід її на ресурсозберігаючий і маловідходний режим роботи, може забезпечити основу для більш динамічного переходу суспільства до засад сталого розвитку. Така орієнтація у кінцевому підсумку висуває в розряд пріоритетних теоретичні та практичні питання організації нового рівня життєдіяльності — раціональної, ефективної і безпечної як для людини і навколишнього природного середовища, так і для населення країни, континенту, планети. Нині в основі життєдіяльності людини лежить практика господарювання, що ґрунтується на залученні у господарський обіг значного обсягу природних ресурсів. Це здійснюється за допомогою техніки і технологій шляхом дотримання загальноприйнятих норм, прийомів і принципів ведення господарства. Інакше кажучи, це технологія господарювання, що використовується окремою людиною чи групою людей або суспільством, а також сукупність технологій, якими оснащені окремі галузі чи економіка певної країни. Передбачається, що сучасні технології мають орієнтуватися на дотримання принципів і законів біосфери. Вчені та спеціалісти вже працюють над максимальною “екологізацією” технологій, тобто зменшенням їх негативного впливу на здоров'я людини і навколишнє природне середовище. Насамперед йдеться про зменшення обсягу відходів виробництва та створення таких технологій, за яких відходи окремих базових виробництв ставали б для інших напівпродуктами або сировиною. Адже в біосфері відходи одних біологічних видів використовуються іншими як джерело їхнього розвитку, реалізуючи в такий спосіб принципи самоорганізації, які мають бути втілені і в організації сучасного життєустрою суспільства. Першочергові завдання мають спрямовуватися насамперед на те, щоб зберегти відновлювальний потенціал природного середовища, не допускаючи при цьому руйнівних змін в системах з уже штучно створеними соціально-економічними стандартами. Слід зауважити, що завдання, які стоять перед розвиненими країнами та такими, що розвиваються, чи з перехідною економікою, зовсім різні. Не таємниця, що сьогодні розвинені країни, в яких проживає менш як 20 % населення планети, використовують майже 75 % видобутих з її надр природних ресурсів. Їх економіки, які використовують таку кількість ресурсів та випускають на світовий ринок відповідну кількість товарної продукції, можуть трансформуватися тільки в двох напрямах: з обмеженням інтересів окремих груп населення своїх країн та інших країн. Тенденції, що склалися в цій області, вказують на те, що в умовах сьогодення перевага надається поки що другому напряму. Проте існують намагання знайти й альтернативні шляхи. Так, починаючи з 1994 р., в США організована та реалізується програма Small Business Technology Transfer, орієнтована на передавання нових технологій підприємствам малого бізнесу, внаслідок його активності та готовності до ризику. Щорічний бюджет програми перевищує 1 млрд доларів. Половина з тематики, що підтримується, орієнтована на перероблення відходів та енергозбереження. Отже, тільки на вказані цілі в США витрачається засобів більше, ніж у нашій країні на науку загалом. Так, у концентрованому вигляді основні положення політики стійкого розвитку, що визначені США, наведено в табл. 8. Підсумковим оглядом восьмирічної діяльності в межах “Порядку денного на ХХІ сторіччя” стала Всесвітня виставка “Експо-2000”, що проходила у місті Ганновер у липні–серпні 2000 р. Її девізом було “Природа — людина — техніка”. Аналіз результатів діяльності висвітлив тенденції до завершення промислово-технологічної епохи, яка панує нині. Її початок було покладено бурхливим промислово-техно Таблиця 8
Положення 1 Здоров’я та навколишнє середовище Приклади 2 Скорочення кількості людей, які проживають в умовах недотримання стандартів чистоти повітря та використання питної води, що не відповідає нормативам. Зменшення випуску токсичних матеріалів, які впливають на людину. Зниження захворюваності та смертності, спричинених зовнішнім впливом Збільшення валового внутрішнього та чистого національного продукту. Зростання кількості та якості робочих місць, рівня заробітної плати. Зменшення кількості людей, які живуть нижче межі бідності. Зростання збережень та інвестицій в розрахунку на душу населення. Контроль за виснаженням природних ресурсів та передбачення витрат на охорону навколишнього середовища. Висока продуктивність праці Збільшення середнього прибутку населення з найменшим його рівнем. Розроблення показників визначення відхилень стану навколишнього середовища від норм, які впливають на різні економічні та соціальні групи. Розроблення показників доступу до основних соціальних благ та характеристик можливостей участі в “прийнятті” рішень для різних економічних та соціальних груп Підвищення здоров’я екосистеми. Розроблення критеріїв для визначення загрози природному середовищу та масштабів її змін. Зменшення кількості видів, зникаючих, або таких що знаходяться під загрозою зникнення, та зменшення негативного впливу навколишнього середовища за рахунок виникнення й розповсюдження нових видів, що раніше не перебували на цій території (в тому числі іноземних та зі зміненим геном). Зменшення впливу токсичних речовин і добрив на природні системи. Зменшення емісії газів, які створюють парниковий ефект, та речовин, які руйнують озоновий шар Зменшення матеріаломістких та енергомістких виробництв, найповніше використання безвідходних технологій. Зниження споживання не поновлювальних ресурсів з орієнтацією на використання поновлювальних Підвищення "подушного" доходу та зайнятості населення зі зменшенням розриву прибутків жителів міст і сіл. Зниження криміногенності в суспільстві. Збільшення інвестування в дитяче населення та соціально незахищених громадян. Удосконалення структури транспорту з натиском на створен- Економічне процвітання Соціальна справедливість Збереження природи Раціональне використання природних ресурсів Стійке соціальне середовище Закінчення табл. 8
1 2 ня альтернативних транспортних систем. Створення загальнодоступної інформаційної та освітньої систем Громадянська активність Населення Міжнародна відповідальність Освіта Масова участь населення у виборному процесі всіх рівнів. Активізація участі громадян у суспільних та приватних організаціях Регулювання народжуваності. Підвищення статусу жінки. Скорочення нелегальної еміграції Підвищення вкладу в Глобальний екологічний фонд та інші природоохоронні ініціативи, експорт екологічно безпечних технологій в країни, що розвиваються Формування вільного доступу до керівної та державної інформації для широких верств населення. Розроблення програм перепідготовки для навчання принципам стійкого розвитку. Покращення якості та зростання числа професійно підготовлених спеціалістів середньої ланки логічним розвитком, що стартував разом з відновлювальним періодом після завершення Другої світової війни. Повне становлення сучасної промислово-технологічної епохи відбулося після структурної кризи 70-х років. Наріжними каменями у фундаменті цієї епохи стали: • електронна промисловість зі сферами виробництва комп'ютерів, програмного забезпечення, телекомунікаційного обладнання і засобами передачі інформації та автоматизації; • потужна промисловість щодо видобутку корисних копалин насамперед нафти, газу, вугілля, заліза, поліметалевих руд, хімічної сировини, урану, їх перероблення, а також виробництво електроенергії; • авіаційна, космічна, автомобіле- і машинобудівна галузі; • інтенсивне агропромислове виробництво тощо. Ця промислово-технічна епоха, на думку вчених, триватиме до 10– 20-х років ХХІ ст. Поступове посилення екологічної кризи і пов’язане з цим занепокоєння світової громадськості вже сьогодні стає причиною формування нових промислово-технологічних пріоритетів, які зумовлять зародження нової соціально-економічної моралі з її принципами і, як наслідок, становлення нової епохи. Основою цієї епохи, найімовірніше, стане біологічна спрямованість усього суспільного
|
