(передусім енергоємних), багатовідхідних виробництв на користь маловідходних й екологічно обґрунтованих видів господарської діяльності. При цьому пріоритет має віддаватися раціональному використанню відновлюваних (аграрних, лісових і водних ресурсів, усіх видів транспортних мереж, туризму, рекреації тощо) ресурсів. Підтримкою в цій роботі має стати виважена реструктуризація “збанкрутілих” підприємств і виробничих потужностей. Для ефективної підтримки зазначених пріоритетів НПД на початкових етапах також потрібно зосередити увагу на розвитку потужної і збалансованої (виходячи з державних потреб) інфраструктури, яка підтримуватиме сталий розвиток маловідходних й екологічно обґрунтованих напрямів господарювання та забезпечуватиме їх необхідною технікою, технологією, ресурсами. По-перше, це створить умови для незворотного й випереджального розвитку стратегічних напрямів. По-друге, призведе до стимулювання розвитку галузей промисловості, що забезпечуватимуть технічним і технологічним обладнанням визначені стратегічні напрями. Тобто створюватимуться умови, за якими відновлювані ресурси стануть джерелом забезпечення стратегічних і пов’язаних з ними інших галузей господарства, що, в свою чергу, забезпечуватиме реструктуризацію усієї економіки за рахунок створення передумов для її сталого розвитку. В економіці слід відтворити принципи, утворені біосферою. Так, у природі відходи життєдіяльності одного біологічного виду стають основою для існування інших. Завдяки природній збалансованості жоден із відходів не лишається поза увагою, усі вони знаходять біологічні ланцюги, в яких використовуються. Саме такий підхід має бути використаний при формуванні економіко-технологічної структури виробництв у державі. Однак при конкретизації напрямів повного використання і безвідходного перероблення сировини повинні враховуватися відповідні критерії. У спрощеному вигляді шлях до побудови технологічних ланцюгів перероблення сировини чи напівпродуктів можна представити як триетапний процес: Н Т П, де Н — науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДР), що спрямовані на створення науково-технічної бази перспективних технологій та майбутньої товарної продукції; Т — технологія виробництва товарної продукції; П — безпосередньо сама товарна продукція.
На реалізацію технологічного ланцюга, що позначається літерою П, потрібно витратити t1заг часу на безпосередню конверсію існуючих видів продукції в екологічно безпечний продукт. Відповідно до цього реалізація технологічного ланцюга, що позначається літерою Т, потребує t2заг. Цей час включатиме в себе як термін на створення екологічно спрямованих технологій, так і екологічно безпечної продукції. Аналогічним чином термін конверсії на стадії НДР (t3заг) може включати всі передбачені схемами етапи. З представлених схем можна зробити висновки, що поглиблення конверсії (перехід від продукції до технології та НДР) сприяє значному підвищенню (порядку на кожному етапі) кількості конвертованої продукції. Однак поглиблення конверсії, в свою чергу, призводить до істотного збільшення коштів на її реалізацію. Критерій ефективності (Е) обраного шляху екологічної конверсії та глибини її реалізації (термін стадії конверсії продукції, технології або НДР) можна визначити за таким параметром: Е = М / tзаг, де М — кошти, які передбачається вкласти в конверсію; tзаг — може обиратися залежно від варіанта, що розглядається, t1заг, t2заг чи t3заг. Для визначення альтернативних варіантів екологічної конверсії запропонована критеріальна нерівність, яка має такий вигляд: М – (Н + Р) ⋅ 100 % / М⋅ tзаг > n,
де Н — прибуток від реалізації екологічно безпечної товарної продукції; Р — відвернутий екологічний збиток (розраховується за методикою Є. Буравльова); n — вартість кредитів (наприклад, при інвестиціях Світового банку чи Банку реконструкції та розвитку, може бути використано існуючі ставки 10–12 % річних). Запропоновані критерії можна використати при організації роботи по впровадженню в життя екологічно та економічно обґрунтованої політики. Крім того, створюється перспектива ефективного підходу до пошуку шляхів за рахунок вибору альтернатив серед запропонованих вченими і фахівцями природоохоронних рішень. Наведена стратегія спрямована головним чином на комплексну реструктуризацію економіки, що забезпечуватиме сталі позиції одночасно в економічній та екологічній сферах. Однак для забезпечення флуктуативного переходу усієї соціально-економічної системи в якісно новий стан, наближений до можливого еволюційного розвитку, потрібно також забезпечити поліпшення цілеспрямованих позитивних трансформацій соціальної, політичної і духовної сфер для пересічного громадянина держави. На перехідному етапі цього можна досягти шляхом усунення усіх перешкод у створенні потужного сектору сфери надання послуг, задоволення побутових і переважної частини духовних і соціальних потреб населення, тобто значної частини безпосереднього довкілля людини, що її оточує. Саме така сфера може позитивно вплинути на соціальний клімат кожного громадянина нашого суспільства і створити передумови для виходу на перший план пріоритету здорового способу життя, який, безумовно, є найефективнішою складовою загального еволюційного потенціалу. Нині в Україні існує потужний попит на послуги, який має тенденцію до подальшого розвитку. В свою чергу відбудова інфраструктури, що утворює й підтримує на належному рівні соціальну сферу, потребує великої кількості трудових ресурсів. Саме перед рішучою реструктуризацією неефективної економіки, інфраструктура соціальної сфери або сфери послуг може акумулювати всі трудові ресурси, що вивільняються, і передусім фахівців високої кваліфікації, здатних створити сучасний рівень сфери послуг. Для цього буде потрібна їхня підготовка, вміння залучати нове й прогресивне. Як свідчить практика кращих економік світу, саме у сфері послуг промислово розвинених країн зайнято майже до 70 % їх трудових ресурсів. Крім того, завдання сфери послуг полягають у такому: • стосуватися безпосередньо усіх громадян країни, незалежно від їхнього соціального статусу, і підвищувати якість життя; • створювати умови щодо легалізації значної частки тіньових коштів; • надавати державі можливість реалізовувати спрощену схему адресної підтримки тих прошарків населення, перед якими у неї є відповідні зобов’язання; • створювати потужну базу для працевлаштування населення; • робити країну більш привабливою для туристичного бізнесу; • мотивувати реальні умови щодо реформування економіки; • забезпечувати передумови для розширення податкового поля, а згідно з цим і надходжень до державного і місцевих бюджетів та ін. В умовах України потрібна цілеспрямована діяльність на терміновий розвиток сфери послуг, номенклатура яких налічує близько 500 видів. Детальніше опрацювання цього напряму, орієнтоване на конкретні проблеми й потреби, має знайти відображення в Регіональних і Місцевих планах дій. Такий підхід дає можливість створити необхідні умови для розвитку в економіці України потужного й надзвичайно потрібного стабілізуючого прошарку середнього і малого бізнесу. Регіональний рівень НПД. Стратегічною основою для розроблення Регіональної програми дій мають стати природні, матеріальні й трудові ресурси, а також соціально-економічний потенціал, історичні та інші традиції, що зародилися в Україні в межах дев’яти економічних районів: Донецького, Придніпровського, Північно-Східного, Столичного, Центрального, Подільського, Північно-Західного, Карпатського та Причорноморського. Саме завдяки регіональному підходу можна більш цілеспрямовано підійти до аналізу стану справ, а виходячи з тенденцій сталого розвитку, визначити комплекс заходів, що дозволить, за умови його реалізації, території стати на шлях еволюційного розвитку. Насамперед йдеться про докорінну переорієнтацію господарського механізму з використання невідновлювальних ресурсів на відновлювальні. Саме орієнтація на відновлювальні ресурси запускає самоорганізуючий механізм через екологічно зорієнтовану мотивацію. Збереження відновлювальних ресурсів від деградації, одночасно забезпечує на перспективу ресурсну базу для подальшого й ефективнішого її використання у виробництві якісної товарної продукції та створенні конкурентоспроможних послуг. У регіональному плані пріоритети мають віддаватися найперспективнішим в освоєнні відновлювальним ресурсам і передусім ефективному використанню земельних ресурсів. Саме в групу економічних районів, у межах яких може поступово змінитися пріоритет переважно на випуск високоякісної агропромислової продукції, здійснення різного виду транспортних послуг, включаючи мережу транспорту корисних копалин, а також потужний розвиток туристично-рекреаційного обслуговування, належать Донецький, Придніпровський, Причорноморський і Карпатський економічні райони (вони знаходяться саме на перехресті доріг зі Сходу на Захід та з Півночі на Південь, в тому числі з країн Закавказзя та Азії). Ці райони мають унікальні рекреаційні ресурси, в тому числі майже 3000 км морського узбережжя.
Інформація
Використання 1 м3 мінеральної води для лікувальних цілей може забезпечити економічний ефект до 4030 дол. США на м3. У свою чергу, піски Чорноморського або Азовського узбережжя за рахунок покращення здоров’я відпочиваючих забезпечують економічний ефект в 400 дол. США на м3 піску. Ефект від використання цих ресурсів у промисловості та будівництві у два-три рази нижчий. Подібну картину можна спостерігати при визначені ефективності використання лісових ресурсів. Так, ефект від використання 1 га лісу в умовах рекреації у 2 рази вищий, ніж від вирубки лісу для заготовки ділової деревини. А якщо до цього додати ефект від водорегулювальної функції лісу, збору ягід, грибів та інше, то рекреаційне використання його більш як у 5 разів перевищує ефект від промислового використання лісу.
Друга група поєднує іншу частину економічних районів. Орієнтацію господарської діяльності потрібно концентрувати на більш ефективному і повному використанні відновлюваних ресурсів. У співвідношенні випуску кінцевого товарного продукту частка аграрного сектору має значно вирости. В України є реальна перспектива підвищити потужність виробництва традиційних товарів (зерна, кормів, цукру, соняшникової олії тощо) як для внутрішнього, так і зовнішнього ринків. Створення в регіонах поряд з цим потужної галузі з перероблення сільськогосподарської продукції дає можливість істотно підвищити експортний потенціал українського товаровиробника. Широкий розвиток інфраструктури сфери послуг сприятиме вирішенню в найкоротший термін найактуальніших проблем районів, а саме: надання нових робочих місць, поліпшення соціального клімату, забезпечення екологічної реконверсії економіки, подолання кризових явищ і загострення мотивації щодо впровадження сталого розвитку в зазначених районах. Спільною в регіональному плані є проблема переходу регіонів до підвищення енергетичної незалежності за умов залучення усіх, з погляду економіки доцільних, власних ресурсів і потенціалу енергозбереження. Ця робота має бути цілеспрямованою й виконуватися безпосередньо в регіонах, виходячи з конкретних умов і можливостей. Наявність у регіонах таких додаткових потужностей зменшуватиме соціально-економічний тягар, що виникає за умови централізованого постійного відключення окремих районів від електромережі, сприятиме виникненню нових робочих місць, створюватиме передумови для зростання господарської активності й підвищуватиме надходження в регіональний бюджет. Усе це має створити в регіонах умови для залучення відновлювальних ресурсів і підвищення мотивації впровадження екобезпечної діяльності. Така робота потребує попереднього енергоаудиту регіону, в тому числі визначення потенціалу джерел вторинних ресурсів і енергозбереження. Головне в реалізації зазначеного підходу — визначення екологічної місткості, як основи, що дає змогу встановити першочерговість природоохоронних заходів, їх надзвичайність та актуальність, а також можливість коригувати об'єми господарського освоєння територій відповідно до стану довкілля з метою запобігання його руйнування. Крім того, це допомагає визначати пріоритетність напрямів господарювання, які, з одного боку, мають вписуватись в екологічну ємність, з другого, призводити до вивільнення з господарського циклу шкідливих виробництв, що ґрунтуються на невідновлювальних ресурсах. Аналіз джерел забруднення і стану довкілля вказує на те, що сьогодні головними джерелами антропогенних навантажень виступають об’єкти енергетики та підприємства, що використовують велику кількість енергетичних та природних ресурсів. Найбільшу частку в антропогенних навантаженнях, що мають широкий вплив, становить забруднення атмосфери. Характерною особливістю поведінки цих забруднювачів є те, що змішуючись з атмосферним повітрям, вони утворюють з ним гомогенні суміші і розповсюджуються на великі відстані від місць викидів. Тобто вони належать до класу трансграничних забруднювачів, що переважно акумулюються в атмосфері. Останнім часом саме ці фізико-хімічні властивості зазначених забруднювачів і є головними причинами виникнення негативних екологічних наслідків, в тому числі й посилення парникового ефекту. Стратегічним напрямом, націленим на екологізацію господарського механізму, має стати перехід на енерго- та ресурсозбереження. Досягти цього можна за двома паралельними напрямами. Перший напрям — це широке впровадження енерго- і ресурсозберігаючої техніки та технології. Він забезпечує не тільки безпосереднє зменшення викидів, а й зменшення використання енергії (теплової та електричної), що в кінцевому результаті призведе до прямої економічної доцільності. Другий напрям, як уже зазначалося, — передбачає максимальну (економічно доцільну) заміну традиційних енергоджерел відновлювальними енергоресурсами. Це дасть змогу вивільнити з господарського вжитку частку джерел потужних антропогенних навантажень.
Крім того, залучення такого виду нетрадиційної енергетики як біоенергетика спрямовуватиме в аграрну сферу ще й велику кількість екологічно безпечних і ефективних органічних добрив. За такого підходу можливо додатково зменшити використання енергії та енергоносіїв, що потрібні під час виготовлення еквівалентної кількості хімічних добрив. З іншого боку, існує реальна можливість значного зменшення впливу антропогенних навантажень на довкілля за рахунок підвищення його екологічної місткості. Так, у випадку з викидами оксидів вуглецю найефективнішим є збільшення біотичного поглинального потенціалу. Йдеться про збільшення площ лісів і підвищення родючості земель, а також відповідне збільшення біопотенціалу. При цьому дуже важливо підтримувати і розвивати поглинальний потенціал до економічно обґрунтованого максимального рівня, витримуючи, наприклад, лісові екосистеми в найбільш біопродуктивних стадіях росту. Запропонований компенсаційний механізм надає реальну можливість економічними і нормативними засобами впливати на поліпшення екологічного стану як на регіональних, так і державному та міждержавному рівнях. Мається на увазі, що регіони з негативним балансом в системі “забруднення — поглинання” повинні будуть відшкодувати збитки тим регіонам, де проводитиметься ефективна робота зі збільшення поглинального потенціалу. Такий підхід зорієнтує регіональну владу на досягнення позитивного балансу в системі “забруднення — поглинання” та зробить регіони привабливими для екологічних інвестицій і їх подальше збільшення. Крім того, це забезпечить ефективність включення економічних механізмів, зокрема, стягнень за викиди в довкілля з джерел підвищених антропогенних навантажень. Приведення до балансу між викидами й екологічною місткістю природного середовища є першочерговим і дає змогу державі виконати взяті на себе зобов’язання щодо Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату. Місцевий рівень НПД. Найбільшої уваги і копіткої праці потребують місцеві програми дій. Саме в них мають віддзеркалюватися, з одного боку, традиції і життєвий уклад місцевого населення, а з другого, — увага повинна зосереджуватися на організації конкретної діяльності та складових сучасної, екологічно спрямованої економіки держави. Тільки через реформування та розбудову місцевої економіки можливо повною мірою вирішити усі питання, які важким тягарем тиснуть на добробут місцевого населення.
Зазначена діяльність з оптимізації всього господарського механізму має починатися з місцевої господарської структури, яка є саме тим підмурком, на якому будується економіка держави. Тобто позиція відносно орієнтації на більш повне залучення відновлювальних ресурсів повинна концентрувати увагу фахівців при розробленні місцевих програм дій на раціональне використання місцевих ресурсів. Цей процес може ефективно відтворюватися тільки за умови випереджального створення потужної інфраструктури, яка забезпечувала б залучення зазначених ресурсів. У сфері підтримки агровиробництва інфраструктура повинна акумулювати принципи на прискорення земельної реформи. Так, сфера агровиробництва потребує конкретних дій, які забезпечуватимуть відтворення в цій галузі інфраструктури, а в перспективі сільськогосподарському виробництву сталий розвиток. Існує кілька варіантів таких структур, що різняться за своєю будовою. Ефективність їх напряму пов’язана з тим, наскільки архітектура інфраструктури зорієнтована на задачі, що стоять перед розвитком або підтримкою фермерства й умовами, в яких це здійснюватиметься. Існують три основні моделі інфраструктур: • безпосереднє контактування через відвідування фахівцями фермерських господарств з наданням консультативної допомоги на місцях, а також організації роботи з підвищення кваліфікації фермерів (модель Всесвітнього банку); • підтримка мережі, яка допомагає фермерам самим відвідувати базові господарства й отримувати там необхідні консультативні послуги (Англійська модель); • ефективне сприяння розвитку переважно на основі дистанційної інформаційної підтримки фермерів і надання їм консультацій (інформаційні мережі) з усіх питань, що виникають (модель США). Модель Всесвітнього банку зорієнтована на підняття на вищий щабель агровиробництва, особливо в землеробських господарствах. Вона ґрунтується на системі жорсткого управління в мережі підготовки та перепідготовки штату консультантів. Система передбачає надання консультативних послуг у виробництві окремих культур, вибраних фермерами. При цьому увагу насамперед приділяють тим фермерам, які можуть самі собі забезпечити кредити, придбати насіння, добрива, агрохімію.
Англійська модель, яка має великий досвід і сталі результати роботи, функціонує з часів Другої світової війни. Її реалізація здійснювалась у кілька етапів, а саме: введення оренди на землю, розвиток самофінансування та приватизація землі фермерськими господарствами. Система ґрунтується на регіональних експериментальних землеробських господарствах, в яких досліджувався і впроваджувався передовий досвід, що сприяв підвищенню ефективності фермерства. До 1987 р. інфраструктура фінансово підтримувалася державою, а після цього перейшла на самофінансування. Американська модель підтримується Міністерством сільського господарства США. Вона має свої регіональні відділення в кожному штаті. Співробітники відділень є штатними співробітниками коледжів чи університетів, що гарантує прямий зв'язок навчання з безпосередніми потребами галузі. Водночас істотну роль у поширенні практичного досвіду виконують також комерційні компанії, які займаються продажем товарів фермерам і наданням їм послуг. В Україні сьогодні необхідно враховувати світовий досвід і одночасно конкретні місцеві умови. Це потребує індивідуального підходу щодо створення інфраструктури, яка має сприяти розвитку фермерських господарств і сталості сільськогосподарського виробництва. Саме створення такої системи здійснюється нині у Вінницькій області за підтримки Агенції з розвитку США. Її діяльність спрямована на залучення фермерів до інформації з таких найактуальніших питань: якість землі; сучасні агротехнології; визначення партнерів щодо поставки насіння, техніки, паливно-мастильних матеріалів, добрив, агрохімії і цін на них; покупці агропродукції; законодавчі, фінансові, в тому числі бухгалтерські питання тощо. Безумовно, успішна реалізація місцевих програм дій пов’язана з реалізацією регіональних програм дій. Впевнений розвиток місцевих фермерських господарств задовольняє потреби окремих міст, промислових центрів і усього регіону у сільськогосподарській продукції. Підмурком у цій справі повинна стати розгалужена інфраструктура, яка у своєму складі також матиме інформаційну систему, що забезпечуватиме оперативною інформацією, з одного боку, виробників сільськогосподарської продукції про те, який існує попит, а з другого, — оперативно задовольнятиме нею потреби міст, промислових центрів, переробних заводів тощо. Така інфраструктура з часом може стати добре технічно оснащеною (транспорт, холодильники та ін.) і працювати за активної участі, чи під безпосереднім контролем санітарно-епідеміологічної служби. Використовуючи такий підхід, можна пов'язати інтереси регіону з місцевими інтересами, тобто задовольнити населення міст і промислових центрів високоякісною продукцією, одночасно орієнтуючи фермерів на потреби ринку. Крім того, можуть забезпечуватися сталі потоки агропродукції, з одного боку, і “живих” коштів, з іншого, що є основою сталого розвитку взаємозв’язків. Розвиток фермерства приведе також до довгоочікуваного стимулювання випуску необхідної фермерської техніки по оснащенню переробних підприємств і безпосередньо складових усієї інфраструктури агровиробництва. Йдеться насамперед про машинобудівний сектор української промисловості, куди фінансові потоки прийдуть через замовника, що сприятиме визначенню критеріїв для промислової продукції і відтворенню виваженої цінової політики. Крім того, подібний стан справ у промисловості забезпечить сталість цього ланцюга, спрямовуючи сюди не держбюджетні кошти, а ті, що надходитимуть через стратегічні галузі. Такий механізм виведе на сучасний шлях розвитку екологічно спрямованої економіки, що взяла чіткий курс на стійкий розвиток. Безумовно, виконання такої роботи потребуватиме інтенсифікації діяльності усіх структур, що підпорядковані регіональним і місцевим адміністраціям. Велике значення має активізація нормативно-правового супроводу усіх дій, спрямованих на поетапний перехід до еволюційного розвитку. Саме перший етап повинен звільнити місцевий “клімат” від небажаних і негативних виявів (у тому числі, кримінальних). На цій роботі мають випробувати свою силу адміністративновиконавчі органи, місцеві суди, завойовуючи разом із місцевою адміністрацією позитивний авторитет і довіру людей. Саме з цієї довіри має народитися глибока довіра до Держави, Уряду і програми, якою він керується.
Питання і завдання для самоконтролю
1. Які ви знаєте основні компоненти природного середовища? Схарактеризуйте поняття “кругообіг речовини і енергії”. 2. Назвіть основні чинники природного середовища, що впливають на стан людини. 3. Схарактеризуйте поняття “біосфера”, “техносфера” і “ноосфера”. Що таке вичерпні та невичерпні природні ресурси?
