Для відновлення вирубаних лісів у Карпатах до 1963 р. насаджували в основному смерекові ліси, які виявилися недовговічними та біологічно нестійкими. Похідні ліси, які утворилися на місці зрубаних, відзначаються меншою кількістю рослинних ярусів (відсутні підлісок, природна мозаїчність трав’яного ярусу). Потужність підстилки у похідному смеречнику більша, ніж у корінних угрупованнях, що свідчить про погіршення умов мінералізації опаду. У корінних угрупованнях більша чисельність і біомаса мезофауни.
Інформація
Однією з основних причин зменшення чисельності тварин у Карпатах (наприклад, оленя благородного в 1992 р. зафіксовано 92 особини, а в 1997 — 60, відповідно косулі 32 і 26, дикого кабана 15 і 7) є вивільнення з-під вітровалів, буреломів і сухостоїв стиглого та пристигаючого лісу, віком 100–140 років. У зимовий період оголені лісові площі вкриваються товстим шаром снігу і рослинність, що тут зростає, практично недоступна для тварин, тому вони змушені живитися в молодняках віком до 40 років, де майже відсутній трав'яний покрив і підлісок.
Знищення природи прямо або опосередковано може бути пов’язане з воєнними діями. У ХVIIІ ст. британці вирубували ліси Північної Америки для будівництва кораблів. Аналогічно ліванські кедрові ліси, які існували понад 2 тис. років, пішли на дрова для турецької залізниці у часи Другої світової війни — після чого вони вже не відновилися. Сполучені Штати Америки вперше в історії використали у В’єтнамі методи планомірної деструкції середовища та провокування екологічної катастрофи. Американці розвіяли над В’єтнамом 57 тис. т гербіцидів “ейджент оранж” та близько 23 тис. т інших дефоліантів, при цьому рослини всіх видів знищувалися повністю або втрачали листя та отримували тяжкі пошкодження. Частина лісів систематично переорювалася бульдозерами, зрівнюючи дерева з землею, ґрунт було перерито так, що на поверхні виявилися нижні, неродючі шари.
Інформація
Загалом за роки війни у В’єтнамі знищено 17 млн га рослинності, з них 5,9 млн га складав дорослий ліс. Підраховано, що при бомбардуванні та обстрілах ліс було повністю знищено на площі 104 тис. га, а ще 4,9 млн га сильно пошкоджено й уражено грибками та гниллю. Хімікатами було витравлено 202 тис. га лісу, з яких 151 тис. га становив мангровий ліс, що є дуже чутливим до токсичних речовин. У деяких районах було знищено від 85 до 100 % дерев. Через 10 років після закінчення війни в лісах зустрічалися тільки 10–15 % видів ссавців та близько 15 % видів птахів порівняно з довоєнним періодом. У прибережних мангрових лісах повністю зникли креветки та риба, глибоко порушені екологічні зв’язки.
Актуальним прикладом є й трагічна доля Аральського моря. Внаслідок неправильної іригаційної політики море почало швидко висихати і перетворюватися на пустелю, що викликало деградацію багатьох екосистем. Наприкінці 80-х років море втратило 2/3 свого об’єму та 50 % площі поверхні, а рівень води впав на 14 м.
Інформація
Будівництво великих гребель із водосховищами поблизу о. Чад призвело до зменшення щорічного розливу рік та деградації заплавних ландшафтів. Гребля Мага на річці Логоне викликала посушливі процеси на 900 км2 заплавних ділянок нижче за течією. Різко впав рівень ґрунтових вод, погіршився травостій, деградували природні пасовища. В національному парку Ваза на 50 тис. га зникла багата заплавна рослинність, а також більшість видів ссавців, що охороняються.
3. Надмірна експлуатація ресурсів. Людство значною мірою залежить від океанічних харчових продуктів, зокрема тваринних білків. З 1950 по 1997 р. вилов риби в океані зріс із 19 млн т до більш як 90 млн т на рік. Таке збільшення призвело до того, що природні можливості відтворення рибних ресурсів дуже знизилися. Як вважають біологи, якщо океан не зможе підтримувати щорічний вилов понад 95 млн т, то в наступні десятиліття на душу населення він постійно падатиме, тоді як чисельність населення зростатиме. За 200 років тваринний світ Північної Америки втратив стільки своїх представників, скільки в Європі зникло за тисячоліття. Якщо до приходу європейців на широких рівнинах Дикого Заходу загальна чисельність бізонів становила близько 75 млн голів, то через 100– 120 років збереглося лише кілька сотень цих копитних. Основна маса була знищена з 1830 по 1885 рр.
Вищезгадані види діяльності, а також низька культура промислу, збору, колекціонування живих організмів, нераціональна та невибіркова боротьба з бур’янами та шкідниками сільського і лісового господарства, знищення населенням тварин і рослин, що вважаються шкідливими, є прямими видами впливу, які зумовлюють зникнення різних популяцій. 4. Витіснення аборигенних видів інтродукованими. Доказом неусвідомлення людством важливості та складності відносин у природних угрупованнях є невміла господарська діяльність, яка призводить до навмисної і ненавмисної інтродукції, саморозселення чужорідних видів, розповсюдження збудників захворювань тварин і рослин, спалахів чисельності окремих видів, збільшення ризику проникнення в природні екосистеми змінених генетично модифікованих організмів. Потрапляючи до нового середовища, де немає звичних для них природних регуляторів (паразитів чи хижаків), види-вселенці часто масово розмножуються. Види-чужинці можуть пригнічувати частково або повністю витісняти місцеві види в результаті конкуренції або поїдання, що призводить до спрощення структури угруповання та зниження його стійкості до зовнішніх впливів. Дестабілізація екосистем унаслідок потужного антропогенного тиску також полегшує екзотичним видам втручання в нові для них угруповання. Можна виокремити такі вектори-механізми проникнення дальніх вселенців: • інтродукція — спрямоване вселення людиною; • потрапляння з мігруючими чи вселеними людиною видами; • зміна шляхів міграції та місць гніздування; • перенесення суднами (чи на їх днищах) з баластними водами.
Інформація
Нейтральних інвазій нових видів не існує, будь-яка інвазія сприяє розбалансуванню системи існуючих біотичних відносин. Навіть, якщо вид-вселенець не витісняє аборигенний вид, а займає звільнену нішу, то тим самим не дає йому можливості повернутися в цю нішу, відновивши популяцію. Частка видів-вселенців у загальній чисельності/біомасі угруповання може характеризувати ступінь порушення екосистемного імунітету та враховуватися при прогнозі ймовірності нових інвазій.
Заслуговує на увагу так звана “бумерангова інвазія”, яка може призводити до катастрофічних наслідків. У 30-х роках ХХ ст. в Північну Америку з Нідерландів була завезена хвороба, збудником якої є гриб Cerastomella ulmi. Внаслідок цієї хвороби в’язові ліси Америки зазнали значних збитків. Потрапивши з деревиною назад у Європу, новий штам цього гриба знищив мільйони гектарів в’язових лісів, тим самим змінивши ландшафт багатьох регіонів континенту. Розглянемо кілька прикладів невдалої інтродукції. Так, планомірне випалювання лісів і чагарників Австралії під пасовиська спричинило зникнення вомбатів (сумчастих без сумки), які не змогли пристосуватися до життя в голому степу. Знищення цих тварин пов’язане також із лисицями, яких свого часу було завезено європейцями, та собаками дінго. Тому ці невеликі тварини розміром з білку залишилися лише в деяких районах материка. У 1872 р. на острови Куба та Гаїті для знищення отруйних змій та рептилій було завезено мангустів, котів і собак. Унаслідок їх завезення стали швидко вимирати щілинозуби, а також невеликі комахоїдні тварини, що живуть у гірських лісах. На розташованому в Центральній Атлантиці острові Вознесіння (Велика Британія) гніздяться 11 видів морських птахів, у тому числі й ендемік-фрегат (Fregata aguila). У 1915 р. для боротьби зі щурами на острів завезли котів, які швидко здичавіли, розмножилися і почали полювати також на птахів. До середини ХІХ ст. майже всі гніздів'я були знищені. Подібна картина відбувається і в рослинному світі — внаслідок випадкового або навмисного занесення чужоземних видів відбувається збіднення та заміна складу в рослинних угрупованнях. Особливо це помітно на антропогенно порушених територіях, де процент адвентивної флори щодо аборигенної досить істотний. Деякі види рослинкосмополітів, у зв’язку з високою пристосувальною здатністю, активно займають вільні еконіші і поширюються на значні території. Прикладом може слугувати експансія амброзії полинолистої — карантинного бур’яну, який до того ж є дуже сильним алергеном. Системи, що експлуатуються людиною і представлені одним або малою кількістю видів, за своєю природою нестійкі і не можуть самопідтримуватися. Тож важливим завданням на цьому етапі є своєчасне збереження природного різноманіття видового складу екосистем, оскільки чим більша різноманітність біоценозу, тим більша екологічна стійкість екосистеми, і менша ймовірність коливання чисельності домінуючих видів.
За теорією біотичної регуляції В. Г. Горшкова, сучасні глобальні зміни є наслідком руйнації компенсаційних механізмів біоти, а не прямого впливу людини, яка забруднює середовище. Руйнація цих механізмів відбувається в результаті перевищення допустимої межі збурення біоти господарською діяльністю людини. За розрахунками вдалося визначити поріг стійкості (допустимого збурення) біосфери. Біота зберігає здатність контролювати умови навколишнього середовища, якщо людина під час своєї діяльності використовує не більше ніж 1 % її чистої первинної продукції. Частина продукції, що залишилася, має розподілитися між видами, що виконують функції стабілізації навколишнього середовища. Таким чином, ККД біоти становить усього 1 %, тоді як на підтримання стійкості біосфери йде 99 %. Отже, якби рівень сучасного збурення біоти був знижений на порядок величини, усі несприятливі глобальні зміни навколишнього середовища були б призупинені і вона повернулася б у первинний незбурений стан. У 1992 р. на конференції (Ріо-де-Жанейро) була ухвалена Конвенція про біологічне різноманіття. Країни, що приєднуються до Конвенції, мають дотримуватися таких положень: контролювати види діяльності, що можуть шкідливо впливати на біологічне різноманіття; розробляти програми та проводити інші заходи щодо раціонального використання біологічного різноманіття, використовуючи засоби масової інформації; приймати закони для захисту видів, яким загрожує вимирання; запобігати втручанню чужих видів, що загрожують екосистемам та контролювати появу організмів, які виникли в результаті застосування біотехнології. Щодо країн, які розвиваються, в Конвенції наголошується на необхідності надання їм технічної, наукової та фінансової допомоги з боку розвинених країн. Для збереження видового різноманіття, крім створення традиційних засобів охорони (заповідники, заказники, парки), останнім часом набула поширення ідея екологічної мережі. Сутність цієї ідеї полягає у створенні мережі з'єднаних між собою ділянок природних територій. Така мережа має включати “екологічні ядра” (зазвичай заповідники) та “екологічні коридори” — ділянки, що поєднують між собою ядра та буферні зони — території, які слугують для захисту, пом’якшення зовнішніх впливів. Метою створення екологічної мережі є забезпечення ценотичної повночленності, екосистемної цілісності, біомної репрезентативності.
Інформація
Позитивним прикладом переоцінювання суспільством свого ставлення до навколишнього природного середовища може бути ситуація із зубром. На початку ХХ ст. в Європі їх залишилося всього 56 особин. Для вирішення цієї проблеми у 40-х роках, завдяки втручанню братів Хек, зубра схрестили з його родичем із Північної Америки — бізоном. До Європи з-за океану також було завезено велику кількість маток.
Іншим прикладом раціонального природокористування може бути лісове господарство Німеччини, де прийнято закон, згідно з яким площа, зайнята лісом, не повинна бути меншою ніж 27 % усієї території країни. Всі ліси Німеччини вторинного походження, складаються в основному з буку та ялини, які швидко нарощують деревину. Після досягнення віку 45 та 60 років їх зрубують, а площу, що звільнилася, засаджують молодими деревами. Такий спосіб ведення лісового господарства дає можливість забезпечити цю країну деревиною, не порушуючи екологічної рівноваги. Отже, екосистеми виконують життєво необхідні для людства функції, основними з яких є: • середовищеутворювальна — підтримування біосферних процесів на Землі та формування сприятливих умов для життя людини; • продукційна — створення біологічної продукції; • інформаційна — збереження інформації про структуру та функціонування біологічних та екологічних систем, накопиченої в результаті тривалої еволюції біосфери; • духовно-естетична — величезний вплив живої природи на розвиток всієї культури людства, разом з естетичними та етичними аспектами.
2.8. Зміни біологічного різноманіття в Україні
За своїм флористичним та фауністичним складом Україна — одна з найцікавіших країн, що розмістилася в центрі Європи. Вона простяглася на 1316 км із заходу на схід і 893 км з півночі на південь і займає площу 603500 км2. На території України розміщені три природничі зони — лісова, лісостепова та степова, які характеризуються різноманітністю природних умов, що зумовлює багатство рослинного покриву її території. Основні закономірності розподілу рослинного і тваринного світу загалом відбивають кліматичні зміни при просуванні з півночі на південь і з заходу на схід.
Інформація
Біота України налічує понад 25 тис. видів рослин (5100 судинних рослин, більш як 15 тис. грибів і слизовиків, більше ніж 1 тис. лишайників, близько 800 мохоподібних і близько 4 тис. водоростей), 45 тис. видів тварин (понад 35 тис. комах, близько 3,5 тис. членистоногих, 1800 найпростіших, 1600 круглих черв’яків, 1280 плоских черв’яків і 440 кільчастих черв'яків серед більш як 44 тис. безхребетних, близько 200 риб і круглоротих, 17 земноводних, 21 плазунів, близько 400 птахів і 108–117 ссавців із хребетних) і характеризується значним ендемізмом та реліктовістю.
Лісистість держави невелика і становить 15,6 %. Ґрунтові та кліматичні умови України сприятливі для зростання майже 200 видів деревних і чагарникових порід. Розподіл їх на території зумовлюється біологічними особливостями деревних порід, ґрунтами, кліматом і рельєфом місцевості. На Поліссі вона становить 26 %, у Лісостепу — 13 %, у Степу — 3 %, у гірських районах Криму — 36 %, а в Карпатах — 39 %. Найбільші площі покриті лісом у Закарпатській, ІваноФранківській, Житомирській та Волинській областях, де лісистість становить від 31 до 40 %. Природні сінокоси та пасовиська, серед яких найбільша площа належить луговим угіддям, займають в Україні 6,8 млн га (без боліт), або близько 17 % сільськогосподарських угідь. Болота в Україні займають площу близько 1000 тис. га і мають торфові поклади. Заболоченість становить 1,68 %, а заторфованість — 1,15 % території. Площу в 1 млн га займає галофільна рослинність. Географічне положення та рельєф зумовили формування на території України не лише багатої флори, а й розмаїтої рослинності, що закономірно змінюється з півночі на південь. На загальнорівнинноландшафтному фоні країни виділяються дві гірські категорії: на заході — Карпати, на півдні — Крим із вертикальною зональністю у розподілі рослинності. Загалом у межах України визначено близько 220 видів ландшафтів, що за природними зонами розподіляються таким чином: • зона мішаних лісів —31 вид; • зона широколистяних лісів — 16 видів; • лісостепова зона — 48 видів; • степова зона — 68 видів;
• Українські Карпати — 21 вид; • гірський Крим — 11 видів. Ландшафтні комплекси більшої частини території України можна назвати природними хіба що умовно — майже на 60 % площі сформувалися змінені антропогенно-природні ландшафти. Номінально незмінними залишилися лише ландшафтні комплекси — лісові (16 %) та заповідного фонду (3,7 %). Решту становлять урбанізовані території (до 7 %) з майже докорінно зміненими природними комплексами, а також аквальні комплекси (4 %) та інші (болота, яри, заплави, піски, порушені землі). На сучасному етапі розвитку нашої країни біорізноманіття потребує захисту та відновлення, внаслідок посиленого антропогенного тиску, який у всіх його виявах характерний як для усіх країн світу, так і для України. Особливо помітним він став на початку XVI ст., коли швидкими темпами почала зменшуватися лісистість у Лісостепу й на Поліссі не лише за рахунок збільшення населення та його потреб у сільськогосподарських угіддях, а й через розвиток промислів, пов’язаних із використанням деревини. Крім того, набув розвитку експорт деревини. У XVII ст. земельні ресурси широколистяно-лісових ландшафтів практично вичерпалися і почалося землеробське освоєння лучних степів Лісостепу. Ці ландшафти були розорані вже до кінця XIX ст. Відтоді настала черга Степової зони, природну рослинність якої майже повністю було знищено протягом століття. З другої половини XIX ст. у Степовій зоні почалися катастрофічні посухи й пилові бурі, пов’язані з суцільною сільськогосподарською освоєністю. Швидке зростання населення і розвиток товарної сільськогосподарської продукції змушували виробників максимально розширювати орні площі за рахунок ландшафтів, які раніше вважалися непридатними для землеробства (круті схили, піщані тераси, заплави річок). Унаслідок цього наприкінці XIX ст. стався “вибух” водної ерозії — змивання ґрунту на схилах, швидке зростання ярів, замулення й пересихання малих річок і заплавних озер.
Інформація
Значним внеском у зміни ландшафту України на початку ХХ ст. була Столипінська реформа (1909 р.), яка зумовила велику сільськогосподарську експансію. Це призвело до знищення лісів (на початку другого тисячоліття ліси займали 45 % території і лише 15 % на початку ХХ ст.). Примусова колективізація 1929 р. сприяла глибокій зміні ландшафту та місць існування флори і фауни. Майже зникли степи як природний біотоп. Водно-болотяні угіддя в районах північних лісів висушені, а інші — перебувають під загрозою зникнення в результаті людської діяльності. Крім того, проведено іригацію південних степів. Забруднення від сільського господарства та промисловості, а також Чорнобильська ядерна катастрофа, вразили величезні території. Усе це призвело до глибоких змін генетичного, біологічного та екологічного різноманіття і стабільності.
Водно-болотяні угіддя скоротилися до 2 %. Відсоток розораних земель становить 57,5 %. Луки покривають 9,7 % території. Інтенсивна ерозія та вимивання ґрунтів уразили 18 % території, паводки — 17 %, засолення зрошувальних земель становить від 11 до 25 %. Крім того, 30 % території уражено карстовими процесами, 50 % порушених схилів підвладні зсувам. Постійно збільшуються площі, зайняті промисловими підприємствами та транспортною інфраструктурою. Наслідком антропогенного впливу є ураження морських екосистем. Ситуація, що склалася на Азовському морі наглядно демонструє це. Ще 50 років тому Азовське море було одним із найбагатших у світі за рибопродуктивністю: з 1 км2 акваторії виловлювали близько 10 т риби на рік. Цьому сприяли своєрідні гідрологічні та гідробіологічні особливості моря: мілководність і добре прогрівання, значна замкнутість, значний приток материкових вод зі стоком Дону та Кубані, які створили низьку солоність та високу забезпеченість біогенами. Побудова гребель і зрошувальних систем на річках значно порушила природний режим моря. Це призвело до того, що нині Азовське море не отримує 15–17 км3 прісного стоку, а водночас і значної кількості біогенних речовин, унаслідок чого істотно зменшилася продукція планктону та бентосу. З іншого боку, Чорне море компенсує нестачу прісної води в Азовському морі, віддаючи йому свої солоні води. В результаті відбувається процес осолонення азовської води і в ній зникають прісноводні та солонуватоводні комплекси, які заміщує чорноморська фауна. До того ж скоротилися ареали прохідних та напівпрохідних риб. Побудоване Цимлянське водосховище зменшило рівень весняного паводку на Дону, при цьому площі нерестилищ і займищ, що затоплюються, скоротилися до мінімуму. За останні десятиліття сильне забруднення та привнесення нових видів рослин і тварин, небезпечних для місцевої флори та фауни, зменшили обсяги вилову риби в Азовському морі у 5 разів, а найцінніших риб прісноводного комплексу — у 20–30 разів. Деякі види риб зникли взагалі.
Інформація
Обсяги скидання шкідливих речовин в Азовське та Чорне моря тільки з території України щорічно сягають 340–390 тис. т. Рівень забруднення морської води в окремих акваторіях прибережної смуги перевищує гранично допустимі концентрації нафтопродуктів у 2–7 разів, фосфору у 10, а фенолів у 15 разів. Шкідливими джерелами забруднення Азовського моря є хімічні підприємства Рубіжного, Лисичанська, Сєвєродонецька, Горловки, Констянтинівки, Слов'янська, Маріуполя. Рисопосівні райони Краснодарського краю дають високий рівень пестицидного забруднення, який у відкритих водотоках іноді сягає 300 ПДК, що викликає масові замори риби. З донних відкладів токсини потрапляють у бентосні організми, а з них — у рибу. За даними спеціалістів, концентрація токсинів, що накопичується у рибі, в 10 тис. разів перевищує ту, що в донних відкладах та морській воді. Таку рибу просто не можна вживати. В осінній період значно знижується вміст розчиненого кисню в придонному шарі води у шельфовій зоні, що зумовлює загибель у його межах практично усіх видів тварин і рослин.
Подібна загроза існує і для прісноводних водойм. Зарегулювання рівнинних річок греблями гідровузлів, що супроводжується антропогенним евтрофуванням, призводить до зміни видового складу іхтіофауни, погіршення якісного складу промислових виловів як у створюваних водосховищах, так і в гирлових областях цих річок.
