мо, — Щоб вам докладно показать, І хто ми є, і що ми (Воскр., З перцем!, 1957, 126). Рубін, а, ч. Коштовний камінь червоного кольору; прозорий різновид корунду. Прозорі кристали корунду, забарвлені в червоний або синій колір, являють собою дорогоцінне каміння — рубіни і сапфіри (Заг. хімія, 1955, 566); На дні казана лежало дороге намисто: один разок червоних рубінів, другий — синіх, як небо, сапфірів (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 293); Два рубіни блиснули в її вухах, наче дві краплі замерзлого грецького вина (Ільч., Козацьк. Роду.., 1958, 356); *У порівн. На кожному деревці густо звисали темно-червоні, мов рубіни, вишні (Шиян, Баланда, 1957, 143). Найвідомішими українськими енциклопедичними джерелами є “Українська радянська енциклопедія” (у 12 т. — К., 1977–1985), “Український радянський енциклопедичний словник” (у 3 т. — К., 1986– 1987), “Українська літературна енциклопедія”. Наведемо кілька статей “Української радянської енциклопедії”: ′ Боян — славетний давньоруський співець-дружинник XI–XII ст. Складав пісні, де славив подвиги руських князів і воїнів. Уперше Б. згадано в “Слові о полку Ігоревім”. Про Б. йдеться в одному з написів XII ст., що зберігся в Софійському соборі в Києві. Образ Б. відтворено в худож. л-рі й мистецтві (О. Пушкін, І. Франко, М. Рильський, В. Васнецов та ін.). ′ Гема — (від лат. gemma — дорогоцінний камінь, печатка) — невеликий різьблений камінь з рельєфним, опуклим (див. Камея) або врізаним вглиб (див. Інталія) зображенням. Г. відомі з глибокої давнини як печатки, прикраси. Їх вирізьблювали вручну або на верстаті. ′ Гелон — давнє місто в лісостеповій частині Східної Європи. За Геродотом, місто було “дерев’яним” і його оточувала дерев’яна стіна. Питання про місце розташування Г. досі не розв’язане. Деякі дослідники вважають залишками Г. Більське городище. Серед філологічних словників виділяють словники дво- та багатомовні (перекладні) і словники одномовні. Філологічні одномовні словники пояснюють українську лексику під певним кутом зору. До одномовних словників належать: 1) тлумачні; 2) іншомовних слів; 3) орфоепічні; 4) орфографічні; 5) міжслівних зв’язків (синонімічні, антонімічні, омонімічні, паронімічні); 6) фразеологічні; 7) термінологічні; 8) словники мовних труднощів. 17
Тлумачні словники мають на меті роз’яснити значення і показати використання слів сучасної української мови. Найвищим досягненням української лексикографії вважається одинадцятитомний “Словник української мови” (1971–1980). Він містить близько 135 тис. слів. Статті цього словника містять докладну інформацію про значення, граматичні характеристики, стилістичне забарвлення слів, а також приклади використання слів у літературній мові. Наведемо кілька статей із цього словника: ′ Покотьоло, а, с. Дерев’яна дитяча іграшка, що має форму обруча. Тільки-но Серпень повернув за ріг, у бічну вуличку, як йому назустріч викотилось туге покотьоло (Мушк., День.., 1967, 118). ′ Похватом, присл., розм. Поспішно, квапливо. Вона похватом намагалась перевести розмову на іншу тему (Коп., Вибр., 1948, 215). ′ Прикуплений, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прикупити. Прикуплена земля давала йому право стати поруч з родом (Кач., ІІ. 1958, 11). У 2001 р. побачив світ однотомний “Великий тлумачний словник сучасної української мови”, який містить близько 170 тис. слів і словосполучень. У ньому, крім загальновживаної лексики, подані терміни сучасної науки і техніки, слова, що позначають явища і реалії виробничого, культурного і побутового життя українського народу, а також архаїзми, діалектизми, понижені, жаргонні слова. Словник фіксує слова, які поповнили українську лексику в останнє десятиліття. У словникових статтях розкривається значення слів, дається їхня граматична та стилістична характеристика. Особливості подання слів у “Великому тлумачному словнику сучасної української мови” демонструють такі приклади: ′ Діловитий, -а, -е. Працьовитий і знаючий. // Зайнятий справами; заклопотаний. // Який виражає зайнятість, заклопотаність. ′ Діловитість, -тості, ж. Властивість за знач. діловитий. ′ ′ Діловито, присл. До діловитий. * У порівн. ′ Діловодство, -а, с. Ведення справ канцелярії. ′ ′ Ділок, -лка, ч., зневажл. Той, хто спритно веде справи, перев. комерційні, вдаючись до будь-яких засобів для досягнення мети. Словники іншомовних слів характеризують слова, запозичені українською мовою з інших мов. У них звичайно дається етимологічна довідка (пояснення походження іншомовного слова) та визначення, як-от: 18
′ Форпост (від голл. voorpost — передовий пост) — 1) передня варта, сторожа; 2) передня позиція на певній ділянці фронту. ′ Форсаж (від фр. forсage, від forcer — напружувати) — короткочасне збільшення тяги (потужності) двигуна проти її значення на номінальному (порівняно тривалому) режимі. ′ Форсинг (від англ. forcing, від force — нагнітати) — у боксі — тактичний прийом, який характеризується безперервними атаками. ′ Форс-мажор (від фр. force majeure — непереборна перешкода, обставина) — надзвичайні обставини, які примушують діяти інакше, ніж передбачалося. До орфографічних словників вносяться найпоширеніші слова, які можуть становити труднощі при написанні. Всі слова подаються в певних початкових формах. Словник містить також додаткові форми, наприклад форму родового, давального, орудного відмінка однини іменників, форми минулого часу дієслова тощо. ′ експрес-звіт, -у ′ експресивно-емоці′йно-оці′нний ′ ′ експресивно забарвлений ′ експресіонізм, -у ′ експресія, -ї, ор. -єю ′ ′ експрес-лабораторія, -ї, ор. -єю ′ ′ експрес-метод, -у ′ ′ експрес-обстеження, р. мн. -ень Орфоепічні словники наводять відомості про наголошування слів і їхню правильну вимову, тобто характеризують звуки та їх зміни у певних фонетичних умовах. Особливості подання слів у таких словниках продемонструємо на прикладі фрагмента словника-довідника “Українська літературна вимова і наголос”: ′ ′ купальня, ні, р. мн. -палень ′ ′ купання [ан′:а] ′ ′ ′ купати, -паю, -паєш ′ ′ ′ ′ ′ ′ купатися [тие], -паюся, -паєшся [па йеіс′:а], -пається [па йеіц′:а], ′ ′ -паються [пайуіц′:а] ′ купе, невідм. ′ купейний, -на, -не Словники синонімів фіксують синоніми, тобто слова тотожні або близькі за значенням. У таких словниках наводяться значення слів, що утворюють синонімічний ряд, фіксуються особливості їх сполучення, стилістичне забарвлення, сфера вживання, даються приклади 19
вживання кожного із синонімів у текстах. Наведемо кілька словникових статей “Словника синонімів української мови”. ′ ′ Декада (проміжок часу в десять днів), десятиденка розм. З часу відвідин Іващенка і Григорія перегорнулась на відривному календарі проти Семенового ліжка не одна декада (Л. Смілянський); — Спочатку я курив [гашиш] раз на десятиденку. Потім несподівано виникла восьмиденка (В. Підмогильний). Лі′кар (особа з вищою медичною освітою, яка лікує хворих), ′ ′ ′ ′ ′ медик, доктор розм., ескулап жарт. заст., лічець заст.; цілитель книж. ′ ′ уроч., зцілитель книж. уроч. (той, хто зціляє, виліковує); коновал зневажл. (поганий лікар). Йосипа Осокіна знали в Дніпропетровську як чесного лікаря, який завжди подасть безкорисливу допомогу (Д. Ткач); Лікар Яким’юк згадує академіка Яворницького як людину, що збагатила його духовно, допомогла стати справжнім медиком (М. Шаповал); Христина послала за доктором. Прийшов доктор і ледве одходив її (І. Нечуй-Левицький); Трапилось так, що його виписував той самий ескулап, який і приймав на лікування (Ю. Збанацький); Дід-лічець уже заново перев’язав рани, приклав до них зілля (А. Хижняк); У багатьох завмирало серце, коли ступали до кабінету знаменитого цілителя (В. Большак); Вона [смола мумійо] була відома Арістотелю, нею користувалися східні зцілителі (з журналу); — Ти, Левку, — каже дружина, — коли в тебе ядуха, до дохторів не ходи — всі вони коновали (І. Драч). У паронімічному словнику дається тлумачення паронімів, тобто слів, що мають подібне звучання, але розрізняються за значенням. У словниковій статті також подаються слова, з якими сполучається кожний із паронімів, наводяться приклади вживання паронімів у текстах. Про характер інформації, що міститься у паронімічних словниках, дає уявлення наведений нижче зразок. Паливо // пальне Спільний корінь пал(ь)-; розрізняються суфіксами -ив-, -н-. Похідні пароніми паливний // пальний. ′ Паливо, а, с. Горюча тверда, рідка або газоподібна речовина (дрова, вугілля, нафта, газ і т. ін.), яка служить джерелом теплової енергії, тепла: Потяг стояв довго — все запасався паливом (Янов., І, 26); Щоб запалити в печі, треба було перше назбирати сухого ломаччя, бо готового палива не було (Коцюб., І, 69). У спол.: п. природне, органічне, неорганічне, синтетичне, штучне, ядерне, тверде, рідке, газоподібне, дизельне, ракетне; використання, економія п.; п. економити; п. запасатися; на п. заощаджувати. 20
′ Пальне, -ого, с. Паливо для двигунів внутрішнього згоряння (бензин, солярка тощо): Заощаджуючи пальне, шкіпер наказав виключити мотор і, користуючись свіжим попутним вітром, іти під парусами (Трубл., І, 161). У спол.: п. загущене, очищене, високоякісне; п. запасатися. Словники антонімів розкривають значення антонімів — слів із протилежним значенням. Стаття словника має такий вигляд:
корисно — шкідливо Сприяючи добрим наслідкам Завдаючи шкоди, збитків
Корисно бігати, вчитися, гартуватися, гуляти, займатися спортом, їсти, ходити, читати — шкідливо довго спати, лінуватися, об’їдатися, простуджуватися, не рухатися, сидіти в хаті, хвилюватися. Це дуже, завжди, особливо корисно — шкідливо. Йому ж недалеко, й навіть корисно прогулятися. (І. Ле); Шкідливо впливає на зір звичка читати лежачи; це швидко втомлює очі. У словниках-довідниках правильного слововживання розглядаються складні випадки написання і наголошування слів, лексичної й синтаксичної сполучуваності, розмежування паронімів і синонімів, особливості вибору граматичних форм. До таких словників належать, наприклад, “Словник-довідник з культури української мови” (Львів, 1996), “Словник-довідник з українського літературного слововживання” С. Головащука (К., 2000). Наведемо фрагмент “Словника-довідника з культури української мови”, який демонструє комплексний характер мовної інформації (написання, наголос, граматичні форми, лексичне значення, розмежування слів-паронімів та ін.). ′ Репатріант -а. Той, хто повертається на батьківщину. ′ ж, -у, ор. -ем, місц. (у) -і, мн. -і, -ів. Репорта ′ ′ ′ ′ ′ ′ ′ Репрезентувати, -тую, -туєш, -тує, -туємо, -туєте, -тують. Представляти кого-небудь, що-небудь. ′ Республіка, -и, місц. (у) -ці. В офіційних назвах країн пишеться з великої літери: Республіка Венесуела, Республіка Індія. ′ Ретуш, -і, ор. -шшю, мн. -ші, -шей. Підмальовування картин, фотографій. ′ ′ Рефлекс — Рефлексія. Розрізняються значенням. ′ Рефлекс, -у, ор. -ом, мн. -и, -ів. Реакція живого організму людини чи тварини на зовнішнє подразнення. Умовний рефлекс. ′ Рефлексія, -ї, ор. -єю. Самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом. Для героїв повісті характерні постійні рефлексії. 21
Словники відіграють величезну роль у піднесенні культури мови. Вони повинні бути настільними книгами будь-якої людини, яка дбає про мову і прагне вдосконалити свої мовні знання і навички.
§ 4. СТИЛЬОВІ РІЗНОВИДИ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
Функціональний стиль — це різновид мови, який обслуговує ту чи ту сферу суспільно-мовної практики людей і характеризується сукупністю засобів. У сучасній українській літературній мові розрізняються стилі: розмовний і книжні, до останніх належать публіцистичний, офіційно-діловий та науковий. Окремо виділяється художній стиль. Питання про його місце у літературній мові викликає суперечки серед науковців. На думку окремих дослідників, він є функціональним стилем, інші мовознавці наділяють його особливим статусом, виходячи з того, що мова художньої літератури має “багатостильовий” характер, оскільки містить елементи всіх стилів, зокрема територіальні й соціальні діалекти. У кожному із стилів, у свою чергу, можуть бути виділені кілька підстилів. Розмовний стиль, наприклад, має два різновиди: розмовно-офіційний і розмовно-побутовий. Науковий стиль поділяється на власне науковий, науково-навчальний і науково-популярний підстилі. У публіцистичному стилі відповідно до специфіки засобів масової комунікації виділяють газетно-публіцистичний, радіо-, тележурналістський та ораторський підстилі. Офіційно-діловий стиль розпадається на такі підстилі: власне законодавчий (мова законів), дипломатичний (мова міжнародних документів) і канцелярський (мова ділових паперів). Кожен із стилів виступає у певній соціально значущій сфері. Розмовний стиль побутує у повсякденному неспеціальному спілкуванні. Публіцистичний стиль пов’язаний із суспільно-політичною сферою життя, науковий стиль обслуговує науку і виробничо-технічну сферу, офіційно-діловий стиль — це стиль ділових паперів і спеціального спілкування в економічній та юридичній сферах, а також у державних установах, художній стиль використовується у творах художньої літератури. Наявність стилів пов’язують також із різною функціональною спрямованістю мовних підсистем. Для розмовного стилю — це без22
посереднє спілкування, для публіцистичного — політичний вплив, для наукового — обмін науковою інформацією, для офіційно-ділового — повідомлення фактів державного чи приватного значення, для художнього стилю — створення художніх образів. Кожен із функціональних стилів має свої особливості в лексиці, фонетиці, фразеології, морфології, синтаксисі, у використанні емоційно-оцінних та експресивних засобів, однак у будь-якому стилі переважають загальномовні, чи міжстильові, норми — орфоепічні, орфографічні, лексичні, граматичні. Розглянемо найважливіші особливості кожного зі стилів. Центральне місце у всіх мовах належить розмовному стилеві, що вважається “нейтральним” різновидом літературної мови, на тлі якого виявляються особливості інших функціональних стилів. Розмовний стиль застосовується в широкому повсякденному неспеціальному спілкуванні, у таких мовних ситуаціях, в яких відсутнє попереднє обдумування висловлювання, спеціальний добір мовних засобів. Цей стиль характеризується невимушеністю, особливим емоційним забарвленням, виразністю. У розмовному стилі широко вживається розмовна лексика і фразеологія, часто з яскравим емоційним забарвленням, просторічна лексика (завучка, директорша, стипуха, класно, запаритись (“втомитись”), рубати (“їсти”). Синтаксичними особливостями розмовного стилю є вживання неповних речень, слів-речень, звертань, вставних слів, зворотний порядок слів. Як зразок розмовного стилю наведемо фрагмент з оповідання Є. Гуцала “Проводи”:
Ярина Васюхно, туманіючи зором та раз у раз прикусуючи губи, розказує: — Ото нагостювалася в сестри, ото нагостювалася! Й треба ж було повіятися до неї та ще й дітей узяти. А як могла не повіятися, коли в кожному листі пише: приїдь і приїдь, не бачилися давно, чомусь нездужається. Справді, очуняла трохи Килина, як ми явилися…Ой, Лебедин отой! Що там коїлося… Скільки там перемучилася, поки білети взяла. А люди, люди! Поїзд прийшов, ну моя мала Олька й скочила в тамбур. Тоді я до Ілька, що стеріг коша на вокзалі. Впхнула коша, сама влізла, поїзд рушив, а Ілько й зостався. Хотіла на ходу з вагона вискочити, а як вискочиш, коли людиська кругом, і ти — як у могилі. То вже на якійсь станції видряпалася з вагона, поки добралася до Лебедина — час минув, нема дитини. Бігаю по станції, кричу, нема Ілька. Весь Лебедин оббігала — нема. Знов до сестри поїхала в село, може, там, думаю, а його нема. Пішла по селах,
23
питаю, може, хто бачив, хто чув, — ніхто не бачив, не чув. І вже війна, то де його шукати. Подалася додому, якось добралася, ні жива ні мертва. Добре хоч Ольку застала вдома. Хоч мала дитина, а не загубилася, сама знайшла дорогу додому, та й люди помогли.
Для наукового стилю характерні попереднє обдумування висловлювання, його логічна стрункість, точність у поясненні фактів. Наукові роботи відзначаються монологічним характером. Лексика характеризується нейтральністю. Характерною рисою наукового стилю є наявність термінології. Специфіка стилю яскраво виявляється на морфологічному рівні, зокрема у таких особливостях: заміна особового займенника я авторським ми (“Ми прийшли до висновку…”; “Ми погоджуємося з нашим опонентом…”; “Ми пропонуємо таке вирішення проблеми…”); абстраговане, “позачасове” вживання дієслівної категорії часу (“Правопис охоплює орфографію і пунктуацію”; “Рекуператори використовуються в металургійній і хімічній промисловості”; “З газосилікату виготовляють тепло- і звукоізоляційні вироби”; “Гатерія живиться комахами, молюсками, яких добуває вночі”); використання типових сполучників і відносних слів (залежно від того, що; після того, як). Характерними для синтаксису наукового стилю є складні речення різних типів, відокремлені звороти, конструкції з однорідними членами речення, а також прямий порядок слів. Особливості наукового стилю можна простежити на фрагменті з навчального посібника “Історія української літератури ХІХ століття”:
Ставлячи за мету політичну й культурну асиміляцію українського народу, царський уряд і Синод ще в 1712 р. своїм указом заборонили друкувати оригінальні твори українською мовою, внаслідок чого українська література в другій половині XVIII ст. знову стає переважно рукописно-анонімною. Національним потребам українців у розвитку рідної мови була протиставлена централізаторська доктрина офіційної Росії, заснована на беззастережному пріоритеті культури і мови “правлячого” народу. Випади проти української мови посилювалися в міру появи дедалі більшої кількості літературних творів цією мовою, доки вона у 60–70-х роках зовсім не була заборонена урядом. Російська реакційна преса 30–40-х років (“Библиотека для чтения”, “Русский вестник”, “Северная пчела” та ін.) не тільки кепкувала з української мови як з простонародного “наріччя” російської, а й узагалі заперечувала можливість її розвитку як мови літературної. Діячам української культури впродовж усього ХІХ ст. доводилося витрачати багато зусиль для захисту права української мови на самостійне існування, на спростування погляду на неї як “наріччя” російської.
24
Публіцистичний стиль використовується для агітації та пропаганди. Це стиль суспільно-політичної літератури, газет, журналів, виступів на зборах тощо. Публіцистичний стиль характеризується використанням суспільно-політичної лексики і фразеології, різних термінів (наукових, політичних, спортивних і т. ін.). Цьому стилю притаманне вживання зображувально-виражальних засобів (епітетів, порівнянь, метафор тощо). Синтаксис публіцистичного стилю відзначається використанням спонукальних і окличних речень, риторичних питань, звертань, зворотного порядку слів. Яскравим зразком публіцистичного стилю є надрукована у газеті “Літературна Україна” стаття В. Плюща “Чорнобильську атомну закрито. А проблеми?..”, фрагмент з якої наводимо нижче:
Отже, Чорнобильську атомну, яка після вибуху в квітні 1986 року забрала життя, за деякими підрахунками, не менше 30 тисяч наших співвітчизників, закрито. А проблеми?.. Хто “позакриває”, чи то пак, порозв’язує проблеми, породжені нею? Та ні, дарма так захлинався журналіст в ефірі, полишаючи їх у цьому столітті, вони перейдуть з нами й у ХХІ… Адже ніхто не знає, скільки років чи століть залишатиметься страшною пусткою колись один з наймальовничіших куточків не тільки Полісся, а й усієї України — сплюндрований, заражений, перетворений на слово із залізним чи тюремним присмаком “зона”. Та й чи відродиться колись узагалі… Природа, під’юджена підступними радіонуклідами, буйно пішла в ріст, ламаючи холодний бетон міста-привида Прип’яті, а його щасливих молодих мешканців розкидало по світах, і годі вже довідатися, де вони, що з ними, як склалася їхня доля… Як нині почуваються прип’ятські дітлахи, котрі того недільного страшного ранку в квітні 1986-го купалися у повноводній річці, ганяли м’яча на піску, підігрітому не весняним сонечком, а язиками полум’я з оскаженілого реактора? Ще тримаються чи поневіряються по безпорадних лікарнях разом з тисячами героїв-ліквідаторів, які тихо конають від смертельних доз рукотворного опромінення?.. Адже маємо усвідомити, що найбільша техногенна аварія століття не просто покалічила долі людей — заклала міну уповільненої дії під генетичний код цілої нації… Для них, для прип’ятців, тоді спішно, з величезною помпою будували місто (звісно ж, красень!) Славутич, так і не з’ясувавши до пуття, чи досить чисту місцину для нього вибрали. А потім з’ясувалося, що “посадили” нове поселення на “цезієві плями”, та такі, що ні тобі ягідки в лісі не спробувати, ні грибочка взяти… А тепер ось знову проблема: що буде із Славутичем, який жив з 3-го реактора, нині, коли практично всі його мешканці залишаються без роботи? Не встигнувши розквітнути, занепаде?
25
А як же люди? Розбіжаться? Але куди? Хоч яка велика Україна, а тікати нікуди… Проблеми, проблеми… Політичні, економічні, соціальні, екологічні, психологічні, моральні — які хочете. І всі вони залишаються з нами й на ХХІ століття, потребують неймовірних зусиль для їх розв’язання.
Основна особливість художнього стилю — образність, створення образів мовними засобами. Цей стиль використовується при написанні художніх творів — романів, повістей, оповідань тощо. Характерною рисою художнього стилю є наочність, конкретність, емоційність зображення, які дозволяють автору впливати на читача. У художніх творах широко використовуються зображувальновиражальні засоби. Типовим для художнього стилю є включення фрагментів різних стилів. Іноді письменники використовують у своїх творах слова нелітературної мови — діалектизми, жаргонізми, просторіччя, вульгаризми. Стиль художньої літератури в кожному художньому творі відображає творчу індивідуальність автора. Ось, наприклад, якою різною постає осінь у творчій уяві майстрів слова:
Відпливли снігові хмари, сонце з золотого лука стрельнуло донизу веселими стрілами — і як пишно, як незвично постала перед тобою осінь! Зодягнута в найкоштовніші свої шати, вона ще недавно мала на своєму виду страдницький вираз, а це — де й подівся біль з її обличчя, бачиш її перед собою щасливою, іскри таяться в примружених очах, пашить вона здоров’ям. І гарно ж зуміла прибратися, оздобивши себе вінками цибулі та пучками кукурудзи, що висять під стріхами хат, а то й повними, ще не вимолоченими брилями соняшників; прикрасила вона себе й разками чорно-синіх слив і яблук-зеленух; простелила в лузі трав’янисту ряднину, де на зеленому оксамиті латками розкидано сріблястого снігу; а комірці собі пошила з хутра куниць та лисиць, із лискучого хутра похватних ласок… (Є. Гуцало). Особливо ж [вона] любила осінь. Та не ту, що несе вогкі, хмарні дні, пожовкле листя й холодні бурі, а ту, що красою рівна весні. Ту, з ясними, теплими днями і чистим голубим небом. У горах осінь чудова. <…> У вересні тягнеться від дерева до дерева павутиння, майже безконечно, і світиться на сонці; а в лісі тихо-тихо… Потоки дзюрчать поважно і швидко, і вода їх холодна, а над їх берегами не цвітуть вже цвіти. У долині воно трохи інакше. Там воздух, бачиться, повен запаху айстрів, і на всьому лежить легкий сум (О. Кобилянська).
26
Золота осінь… Ах! Як не хочеться листу з дерева падати, — він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й “раскудря-кудря-кудрява”, — ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає. Креслять тригонометричні фігури високо в небі запізнілі журавлі, запитуючи своїм “кру-кру”: — “Чуєш, брате мій, товаришу мій?” Відлітаємо! Золота осінь… (О. Вишня). Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! — та сама. Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій. І плаче коник серед трав — нема мелодій (Ліна Костенко).
Офіційно-діловий стиль обслуговує законодавство, адміністративно-господарську діяльність та інші ділянки життя, пов’язані з діловодством і документацією. У діловій мові реалізуються такі функції мови, як інформативна (повідомлення) і волюнтативна (вплив). Наприклад, такі документи, як автобіографія, акт, оголошення, складаються з метою повідомити про щось, а розпорядження містить наказ виконати якісь дії. Основною рисою офіційно-ділового стилю є точність, неприпустимість двозначності тлумачень. Ця риса спричинює повтори слів і вживання у вузькому контексті спільнокореневих слів, що в інших ситуаціях мовлення розцінюється як мовленнєва помилка: Акти перевірки підписуються особами, які проводили перевірку, а також представниками суб’єкта підприємницької діяльності. При виявленні порушень суб’єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов, зазначених у пункті 2 інструкції, які відображені в акті перевірки, Держкомзв’язку України ухвалює рішення про можливість продовження діяльності за ліцензією (З інструкції). Заміни термінів синонімами і займенниками у ділових паперах мають обмежений характер. Точності викладу у ділових паперах сприяють коментарі, пояснення, 27
уточнення, як-от: Я, Мельничук Сергій Миколайович, отримав …; Бухгалтерські операції можуть виконувати працівники будь-якого структурного підрозділу банку, якщо це передбачено їх функціональними (службовими) обов’язками; У випадку особливих обставин (наприклад, аварія) продавець зобов’язаний ужити заходів для виконання замовлення Покупця на поставку запасних частин у найкоротший термін. Специфіку стилю створюють також стереотипні мовні засоби, стандартні форми висловлювання на зразок: вжити заходів, порушити питання, схвалювати пропозицію, згідно з інструкцією, ввести в дію, зважаючи на викладене вище, з огляду на викладене вище, прийняти до виконання, скласти подяку, у разі невиконання, з метою забезпечення. Серед інших ознак офіційно-ділового стилю можна назвати стислість викладу, високий ступінь уніфікації, безособовість, беземоційність. Безособовість виявляється, зокрема, у відсутності дієслів 1-ї та 2-ї особи і відповідних займенників (я, ми, ти, ви). В офіційно-діловому стилі переважають розповідні прості й складні речення з прямим порядком слів. Наведемо зразки ділових документів, які демонструють особливості офіційно-ділового стилю.
Указ Президента України Про день працівника соціальної сфери На підтримку ініціативи працівників системи органів праці та соціальної політики ПОСТАНОВЛЯЮ: Установити в Україні професійне свято — День працівника соціальної сфери, яке відзначати щорічно у першу неділю листопада. Президент України Л. Кучма 13 квітня 1999 року № 374/99 Шановні колеги! З подякою підтверджуємо отримання Вашої пропозиції від 12.03.01 на будівельні матеріали, що виробляються підприємством “Універсал”.
28
Найближчим часом (до 05.04.01) ми повідомимо наше рішення щодо можливості закупівлі пропонованого Вами товару. З повагою (підпис) Додаток № 1 До рішення Київської міської Ради від 04.02.99 ПОЛОЖЕННЯ Про ринковий збір (Фрагмент) 5. Відповідальність платників та контроль податкової адміністрації. 5.1. Відповідальність за повноту, правильність обчислення та своєчасність сплати ринкового збору покладається на платників збору та адміністрацію ринку відповідно до чинного законодавства. 5.2. Якщо за наслідками перевірки ринку податковими службами виявлено випадки нестягнення ринкового збору адміністрацією ринку з платників, сума нестягнутого збору є прихованим об’єктом оподаткування і підлягає вилученню в доход бюджету разом із застосуванням штрафу в однократному розмірі до нарахованої за результатами перевірки суми збору за рахунок юридичної особи-ринку, на якому виявлена несплата ринкового збору. 5.3. Посадові особи, винні в порушенні податкового законодавства, притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством. 5.4. Стягнення не внесених до бюджету адміністрацією ринку в установлений термін сум збору здійснюється згідно з чинним законодавством. 5.5. Контроль за повнотою, правильністю та своєчасністю сплати збору здійснюється державними податковими службами міста.
№ 135/236
Основним видом офіційно-ділового стилю є документ — діловий папір, що юридично підтверджує якийсь факт, подію тощо. Специфіка ділової документації, правила складання ділових паперів докладніше розглядаються у ІІ частині посібника.
§ 5. ОСНОВНІ НОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ
Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови, називається орфоепією (від грецьк. orthos — правильний, рівний і epos — мова, слово). Орфоепічні норми регулюють правила 29
вимови звуків і звукосполучень, правила наголошування слів, їх форм при словозміні тощо. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам — полтавським і київським. Досить часто в усній мові спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться. Розглянемо основні норми вимови голосних і приголосних звуків в українській мові, правила наголошування слів, а також деякі засоби творення милозвучності. При характеристиці особливостей вимови звуків використовується фонетична транскрипція, зокрема такі знаки: (′) — відображення м’якої вимови; (:) — позначення подовженої вимови приголосних. Основними нормами української літературної вимови є такі: 1. Під наголосом усі голосні звуки української мови виголошуються чітко, виразно, відповідно до написання, наприклад: буря ′ ′ ′ ′ ′ [бур′а], закон [закон], макет [макет], людина [л′удина], лямка [л′амка]. 2. Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються повнозначно і ясно, відповідно до написання: валюта [вал′ута], твору ′ ′ [твору], розмір [ро зм′ір]. 3. Ненаголошені [е], [и] часто у вимові взаємно зближуються і ви′ мовляються як [еи] або [ие], наприклад: реквізит [реикв′ізит], підпис е и ′ра], викладач [виекладач], клавесинний [кла′ [п′ідпи с], цензура [це нзу ′ веисин:ий]. 4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко, він ніколи не наближається до [а], як це властиво російській мові: ′ ′ охорона [охорона], польоти [пол′оти], сторін [стор′і′н]. У позиції перед наголошеним складом з [у] ненаголошений [о] часто вимовляєть′ ′ ся як [оу]: костюм [коус′т′ум], полуда [поулуда]. 5. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються ′ ′ ′ дзвінко:
