Бібліотека - Мовознавство - Стилістика ділової мови

6. Не відмінюються псевдоніми і слов’янські прізвища на е, і (Ле, Трублаїні, Леле, Емхе, Роде, Півторадні), а також прізвища іншомовного походження на і, е, у, о, наголошені а, я та інші нетипові для української мови закінчення (Беранже, Гете, Руставелі, Петефі, Лотяну, Шоу, Бокаччо, Гюго, Дідро, Дюма, Моравіа, Гамсахурдіа та ін.). 7. Прізвища, що походять від назв тварин, предметів, загальних назв людей за певною ознакою, в офіційних текстах рекомендується вживати в поєднанні з ім’ям, назвою посади тощо: оголосити подяку Ірині Петрівні Зозулі; схвалити пропозицію інженера Пасіки Р. О.; виступив доцент Паляниця С. І; запропонував викладач Заїка Степан Степанович. 8. У подвійних прізвищах компоненти змінюються за загальними правилами відмінювання прізвищ: дисертація аспірантки КосинкиАнтонич, виступ аспіранта Косинки-Антонича, стаття СкибичСтрілецької, винахід Скибича-Стрілецького, заява Косенко-Коноплицької, виступ Милейко-Залузької, твори Карпенка-Карого, повість Нечуя-Левицького, але: творчість Драй-Хмари, музика Кос-Анатольського.

§ 22. ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ СКЛАДНИХ СЛІВ ТИПУ КРІСЛО-ГОЙДАЛКА, ІКС-ПРОМЕНІ, ЇЖАК-РИБА
І. Відмінювання складних слів Залежно від характеру відмінюваності виділяють три групи складних слів: 1) складні слова з невідмінюваною першою частиною; 2) складні слова з невідмінюваною другою частиною; 3) складні слова, в яких відмінюються обидві частини. 1. До першої групи належать: а) складні слова, першим компонентом яких є невідмінюване слово: кафе-автомат, кафе-кондитерська, какао-порошок, шосе-магістраль і под.; б) складні слова, перший компонент яких наближається за значенням до прикметника: джаз-оркестр (пор. джазовий), компактдиск (пор. компактний), чудо-кінь (пор. чудовий), жокей-клуб (пор. жокейський), слайд-фільм (пор. слайдовий); 91

в) переважна більшість складних термінів, зокрема назви одиниць виміру, терміни, першою частиною яких є назви літер грецького алфавіту або слова, що наближаються за значенням до прикметника (див. 1. б),- блок-, вектор-, дизель-, вакуум-, кварц-, нуль-, прес-, експрес- і под.: ампер-година, грам-сила, вольт-секунда, кілограммаса, кіловат-година, центнер-кілометр; альфа-залізо, бета-промені, гамма-апарат, дельта-ефект, блок-сигнал, вектор-потенціал, дизельгенератор, вакуум-апарат, кварц-лампа, нуль-індикатор, прес-ножиці, експрес-аналіз і т. ін.; г) іншомовні назви проміжних частин світу: зюйд-вест, нордвест, норд-ост; ґ) назви трав і квітів: іван-чай, ромен-салат, сон-трава, буркунзілля, мати-й-мачуха, розрив-трава, чар-зілля. В іменнику брат-і-сестра відмінюються дві частини. 2. Невідмінюваність другого компонента відзначається у кількох іменників, як-от: програма-максимум, програма-мінімум. 3. Відмінюються обидві частини: а) у назвах закладів, предметів, різноманітних явищ: наприклад: бібліотека-музей, музей-квартира, вагон-ресторан, пральня-автомат, шафа-холодильник, автомобіль-цистерна, диванліжко, альбом-буклет, вальс-бостон, виставка-продаж, виставка-ярмарок, матч-реванш, зліт-посадка, плащ-дощовик, слалом-гігант тощо. Невідмінювання першої частини таких слів має розмовний характер. Виняток з правила становлять кілька слів з невідмінюваним першим компонентом: кран-балка, крем-брюле, крем-сода, матчтурнір, плащ-намет, марш-кидок, марш-маневр; б) у назвах осіб за посадою, професією, званням тощо: артилерист-інженер, директор-розпорядник, інженер-економіст, інженерконструктор, інженер-механік, льотчик-космонавт, міністр-президент, майор-інженер, секретар-координатор, слюсар-гідравлік, технік-механік, член-кореспондент. Традиційно не відмінюється перша частина таких назв осіб, як: лорд-канцлер, прем’єр-міністр, шефкухар, шеф-механік, шеф-повар, шеф-пілот, а також компоненти генерал-, капітан-, інженер- у складних найменуваннях військових звань (генерал-адмірал, генерал-лейтенант, генерал-майор, капітанлейтенант, інженер-капітан, інженер-майор, інженер-лейтенант, інженер-полковник); в) у назвах тварин: жаба-бик, кулик-сорока, пила-риба, голка-риба. Не відмінюється перший компонент у слові їжак-риба. 92

ІІ. Родова характеристика складних слів Складне слово може об’єднувати іменники різного роду, і тоді виникають складнощі при узгодженні його з означенням або з дієсловом минулого часу. Визначення роду таких складних слів залежить від відмінюваності компонентів. У складних іменниках з невідмінюваним першим компонентом рід визначається відмінюваним словом: На нашій вулиці відкрито новий кафе-бар; У цій кафе-кондитерській завжди можна купити смачні тістечка; Дизайн-графіка відіграла велику роль у XVIII Олімпійських іграх 1964 р., на які приїхали різномовні люди (з журн.). У складних іменниках з двома відмінюваними компонентами рід визначається родовою назвою (тобто словом, що має ширше, загальніше значення). Як правило, таке слово стоїть на першому місці: Яка вона сучасна, та прадавня вишивка-плакат... (з газ.); Організована виставка-ярмарок була з властивими німцям чіткістю і розмахом (з газ.). Порушенням норми є вживання при складному слові препозитивного і постпозитивного означень у різних родах, як у прикладі: Найкращі моделі одягу, взуття, прикрас, парфумів, косметики були представлені на міжнародній виставці-ярмарку “Стиль-94”, який щойно пройшов у Львові (з газ.). Усі означення повинні мати однакову родову форму відповідно до роду складного слова, у даному випадку — форму жіночого роду.

ПРИКМЕТНИК § 23. УЖИВАННЯ ДЕЯКИХ ФОРМ ПРИКМЕТНИКІВ
І. Повні та короткі форми прикметників За типом закінчення у сучасній українській мові розрізняють повні (відмінювані) та короткі (невідмінювані) форми прикметників. Звичайною для української мови є повна форма прикметників: високий, синій, чудова, зелена, глибоке, чорне, розумні, ясні. Повні прикметники мають два різновиди — стягнений і нестягнений. Нестягнені варіанти (як паралельні до стягнених) можливі тільки у називному і знахідному відмінках однини прикметників жіночого і 93

середнього роду (висока — високая, глибоку — глибокую, ясне — яснеє, далеке — далекеє), а також у називному і знахідному відмінках множини (сильні —сильнії, веселі —веселії). Повні прикметники (при наявності варіантів — у стягненій формі) належать до стилістично нейтральних форм, які використовуються без будь-яких функціональних обмежень. Нестягнені варіанти повних прикметників використовуються переважно у фольклорі і (з метою стилізації під усну народну творчість) у поезії:
Ой і зійди, зійди Ти, зіронько вечірняя, Ой вийди, вийди, Дівчинонько моя вірная! (нар. пісня); Сріблясті потоки із місяця ллються, Сріблястії звуки з-під лютні несуться (А. Кримський).

Окремі повні прикметники чоловічого роду у називному — знахідному відмінках однини утворюють короткі (з нульовим закінченням) форми: вартий — варт, винний — винен, годний — годен, дрібний — дрібен, живий — жив, здоровий — здоров, ладний — ладен, певний — певен, повний — повен, потрібний — потрібен, правий — прав, радий — рад, срібний — срібен, ясний — ясен. Сферою використання коротких прикметників є фольклор, розмовне мовлення, поезія, наприклад:
Ой славен козак да старший Павло Хвалився конем перед королем... (нар. пісня); Чом, Дунає, став ти мутен, Став ти мутен, каламутен? (П. Куліш); Благословен останній альпініст, Що буде вгору дертися по скелі! (Л. Костенко).

II. Варіанти відмінкових форм прикметників Прикметники чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини мають паралельні форми: на нижньому — на нижнім, на останньому — на останнім, на безкрайому — на безкраїм. Стилістично 94

форми не диференціюються, використовуються у всіх стилях, хоча вживання форми на -ім у науковому і — особливо — в офіційно-діловому стилі не рекомендується. Частіше вживається форма на -ому. Прикметники із закінченням -ім (-їм) активно функціонують у поетичних творах:
Поїзд мене забере: крізь прочинені двері, не зупиняючись, тихо мене забере, і в вагоні легкім, як Андріївська церква Растреллі, ми поїдем в диму зеленавім печерських дерев (І. Малкович); Там Сварог схиливсь над стернями, вкутав голову туманами і ворушить тихо віями, як лісами в білім інею (Т. Осьмачка).

§ 24. СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ПРИКМЕТНИКІВ
В українській мові розрізняють два ступені порівняння — вищий і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і складеними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам. І. Вищий ступінь порівняння 1. Проста форма вищого ступеня утворюється додаванням суфіксів -іш- або -ш- до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника: надійний — надійніший, могутній — могутніший, тонкий — тонший, довгий — довший. Кілька прикметників утворюють просту форму вищого ступеня порівняння суплетивно (від іншої основи): поганий — гірший, гарний — кращий, великий — більший, малий — менший. 2. Окремі прикметники утворюють паралельні форми вищого ступеня: грубший — грубіший, здоровший — здоровіший, швидший — швидкіший, тонший — тонкіший. Деякі з паралельних форм розрізняються відтінками значення, вужчою/ширшою сполучуваністю, наприклад: гірший (досвід, доля) — гіркіший (перець), гладший (пред95

мет) — гладкіший (чоловік, людина), молодший (вік, посада) — молодіший (вік), рідший (випадок, можливість) — рідкіший (гребінь, сітка, суп), старший (вік, посада, соціальний стан) — старіший (вік), товщий (предмет, людина) — товстіший (чоловік, людина). 3. У розмовному і художньому мовленні прикметники вищого ступеня іноді вживаються в усіченій формі: А сонце, як і літом, радісно-блискуче, а небо — ще синіш (Н. Романенко-Ткаченко); Кохаючи Валентина, Леся все ж бачила, що Валентин удвічі безпорадніш навіть нещасніш за неї, вона вже бачила, нарешті, що він може тільки стояти їй на перешкоді (М. Хвильовий); Справа тут багато складніш (там само). 4. Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш, менш і звичайної форми якісних прикметників: більш дошкульний, менш важливий, менш вередливий. Для деяких прикметників складена форма вищого ступеня (як і найвищого) є єдино можливою: більш винний, менш радий, більш роботящий, менш завидющий, менш вартий і под. 5. У російській мові форми вищого ступеня порівняння вживаються у поєднанні з родовим відмінком іменника (день длиннее ночи) або зі сполучником чем (Эта книга интереснее, чем та). В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як): Від ясних днів ще спокійніші ночі, — На синій стрісі срібний чорногуз... (П. Филипович); І дівчата українські які бойові були! Навіть за хлопців міцніші! Не будь же гірша за них, Марто! (В. Підмогильний); — Ви молодші, ніж я. — А ви сильніші від мене, вас і довбнею не діб’є (Б. Лепкий); Нема вже на світі нічого гіршого, як люта свекруха (Н. Кобринська); Дисципліна у класі порівняно з минулим роком стала кращою; Проти 8-Б класу ми набагато серйозніші. Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прийменником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтральністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за і проти характерне для розмовного мовлення. Науковим й офіційноділовим стилями обмежене використання конструкцій з прийменником порівняно з. У письменників минулого вищий ступінь прикметників поєднувався також з прийменником над: Чи може що кращого бути Над небо, задивлене в море? (Б. Лепкий). Такі конструкції належать до архаїчних. 96

ІІ. Найвищий ступінь порівняння 1. Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдобріший, найсмачніший, найкращий, найлегший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаються частки як, що: якнайшвидший, якнайкращий, щонайдорожчий, щонайлегший. 2. Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, найменш із прикметником звичайного ступеня: найбільш зрозумілий, найменш зручний. Складена форма найвищого ступеня, утворена за допомогою слова самий (самий розумний, самий досконалий), має в українській мові просторічний характер (у російській мові форми із словом самый — самый умный, самый совершенный — відповідають літературній нормі). ІІІ. Стилістичне розрізнення простої і складеної форм ступенів порівняння прикметників Проста форма і найвищого ступенів порівняння переважає в художньому, публіцистичному, розмовному мовленні. Складена форма ступенів порівняння має відтінок книжності, отже, вона прийнятніша для наукового й офіційно-ділового стилів. Без стилістичних обмежень уживається синтетична форма ступенювання тих прикметників, що не утворюють простої форми. ІV. Помилки у вживанні форм ступеня порівняння 1. Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня прикметника з родовим відмінком іменника без прийменника (він дужчий тебе, яблуня вища груші) або вживання вищого ступеня із відносно-питальним займенником чим (я спокійніший, чим ти). Ці помилки виникають під впливом російської мови, в якій такі конструкції становлять літературну норму. 2. Досить часто трапляються випадки контамінації (змішування) простої і складеної форм ступенювання: більш легший, найбільш легший, більш простіший, найбільш простіший. Літературними є форми: більш легкий, легший, найбільш легкий, найлегший, більш простий, простіший, найбільш простий, найпростіший. 3. Поширеною помилкою є неправильне узгодження простої форми вищого ступеня, як-от: Мій брат вище, ніж ти; Валя стала наба97

гато серйозніше; Ці яблука дешевше від тих. У цих реченнях потрібно вжити форми вищий, серйозніша (серйознішою), дешевші, оскільки в українській мові проста форма вищого ступеня має категорії роду, числа, відмінка і має узгоджуватися за ними, наприклад: Гарячіше сонце в нашому дитинстві, ласкавіше, голубіше, ближче небо, золотіші зорі, різноманітніший, цікавіший, багатіший увесь широкий світ (С. Васильченко). Зазначена помилка виникає під впливом російської мови, в якій, на відміну від української, проста форма вищого ступеня не змінюється за родами, числами, відмінками, пор.: Вечер (ночь, утро) сегодня теплее, чем вчерашний (-яя, -ее); Их дом (квартира, село, окна) больше, чем у нас. Від відмінюваних ступеневих форм прикметника потрібно відрізняти невідмінювані прислівникові форми. Порівняйте, наприклад, використання форм вищого ступеня прикметників і прислівників у таких реченнях: ...Одинокому мені Здається кращого немає Нічого в бога, як Дніпро Та наша славная країна (Т. Шевченко); ...Сяють дукачі та дороге намисто на шиї, з-під чорного шовку на голові вибивається дівоча пиха — краща од шовку, темніша од ночі дівоча коса; а що вже теє личко, то хто його знає, які й малярі його малювали! (С. Васильченко); Краще гірка правда, ніж солодка омана (М. Олійник); Краще своє латане, ніж чуже хватане (прислів’я); Краще гірка правда, ніж солодка брехня (прислів’я). У перших двох реченнях виділені слова є прикметниками і, отже, потребують граматичного узгодження з іменником у роді, числі, відмінку. В трьох останніх прикладах (двокомпонентних реченнях з некоординованими головними членами) слово краще — це прислівник, який, звичайно, не узгоджується з підметом. Приклади неузгодження вищого ступеня прикметників зустрічаються у творах письменників-класиків, наприклад: Аж страх погано У тім хорошому селі: Чорніше чорної землі Блукають люди... (Т. Шевченко); Завжди величніше путь На голгофу, ніж хід тріумфальний; Так з передвіку було І так воно буде довіку... (Л. Українка). Для сучасної української мови такі конструкції є ненормативними.

98

§ 25. СИНОНІМІКА ПРИКМЕТНИКІВ І НЕПРЯМИХ ВІДМІНКІВ ІМЕННИКІВ
І. Присвійні прикметники Присвійні прикметники означають належність предмета особі. Вони утворюються від назв осіб за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн): батьків, сестрин, Коваленків, Сергіїв, Софіїн. В українській мові належність особі може позначатися не тільки присвійними прикметниками, а й іменниками у родовому відмінку, наприклад: братова квартира — квартира брата, Іванів “Москвич” — “Москвич” Івана, Марусина донька — донька Марусі. Наведені словосполучення кваліфікуються як синтаксичні синоніми, але стилістично вони не рівноцінні. У науковому, офіційно-діловому, публіцистичному стилях можливі лише конструкції з родовим належності. Присвійні прикметники побутують переважно у фольклорі, розмовному та художньому мовленні, як-от: Текла річечка через батьків двір. Через батьків двір та й на поговір (нар. пісня); Сотників кінь летів у напрямі Батурина (Б. Лепкий); В кухні дружина кооператорова кінчала останні господарські справи перед тим, як іти на посаду (В. Підмогильний). Просторічне забарвлення мають сполучення двох присвійних прикметників, а також поєднання присвійного прикметника і родового належності: Бачу, тут лежить бабин Марусин одяг і твій лежить (Є. Гуцало); І він вийняв з книги портрет Тарасів Шевченків та й його почепив, поруч з Оуеном, у рямцях за склом (Б. Грінченко); тітки Ольжина скриня, у дядька Михайловій майстерні і под. ІІ. Присвійно-відносні прикметники До цього розряду належать прикметники, утворювані від назв осіб за допомогою суфіксів -ськ-, -ач, -ий, а також від назв тварин, птахів за допомогою суфіксів -ин (-їн), -ов (-ев), -ач та нульового (з безпосереднім приєднанням прикметникових закінчень до твірної основи). Присвійно-відносні прикметники означають групову належність і властивість предмета за зв’язком з особою або твариною, а отже, поєднують у семантиці посесивну і відносну ознаку, наприклад: студентський гуртожиток (гуртожиток для студентів), студентський фестиваль (фестиваль студентів), студентський загін (загін, 99

який складається зі студентів); бджолина сім’я (сім’я бджіл), бджолиний мед (мед, зібраний бджолами); кроляча клітка (клітка для кролів), кроляча шапка (шапка з кролячого хутра); норковий розплідник (розплідник для вирощення норки), норковий комір (комір із норкового хутра). Прикметники із суфіксами -яч та нульовим можуть означати належність одній тварині (при поєднанні з назвою частини тіла): вовчий хвіст, заяча лапа, коняча голова. Індивідуальну належність виражають у деяких випадках і прикметники із суфіксом -ськ-: Мотря впивалася запахом квіток серед зими і п’яніла від гетьманських слів (Б. Лепкий); Поштар сватачів до тебе хоче прислати та прийшов дізнатися, що ти на се скажеш. Ми вже дали свою згоду — будь і ти розумна, ґаздинею поштарською станеш! (О. Маркуш). Присвійно-відносні прикметники можуть метафоризуватися, набуваючи якісного значення, порівняйте: ведмежий барліг, вовчий капкан, черепашачий панцир, курячі сліди, піратський корабель (присвійно-відносне значення) і ведмежа хода, вовчий апетит, черепашача швидкість, курячий мозок, піратська поведінка (якісне значення). Значення переносно вжитих присвійно-відносних прикметників передається за допомогою порівняльних зворотів: дитяча наївність — наївність як у дитини, собачий нюх — нюх як у собаки, мишачий колір — колір як у миші. III. Відносні прикметники Відносні прикметники відтворюють ознаку за відношенням предмета до іншого предмета, дії, обставини. Словосполучення з відносними прикметниками мають, як правило, паралельні синтаксичні конструкції з іменником у непрямому відмінку. Синонімізуються з прийменниково-відмінковою формою, наприклад, такі прикметники, що означають: а) ознаку предмета щодо матеріалу: дерев’яна ложка — ложка з дерева, кришталевий келих — келих з кришталю, солом’яний капелюх — капелюх із соломи; б) ознаку предмета щодо місця і простору: центральні вулиці — вулиці у центрі, київські парки — парки у Києві, присадибна ділянка — ділянка біля садиби, степова криниця — криниця у степу; в) ознаку предмета щодо часу і тривалості у часі: травневі дощі — дощі у травні, тижневе відрядження — відрядження на тиждень, річний план — план на рік, недільні розваги — розваги у неділю; 100

г) ознаку предмета за призначенням: журнальний столик — столик для журналів, ялинкові прикраси — прикраси для ялинки, картинна рама — рама для картини; ґ) ознаку предмета за належністю іншому предметові: університетський клуб — клуб університету, інститутський стадіон — стадіон інституту, заводська їдальня — їдальня заводу. Прикметники у переносному значенні не мають паралельних іменниково-відмінкових форм, наприклад, такі: сердечні (стосунки), бархатний (голос), золоте (серце), медові (слова), кам’яне (обличчя), свинцеве (небо) і под. IV. Вибір синтаксичного варіанта У конкретних умовах мовлення перевага віддається одній з паралельних конструкцій залежно від її семантичних, синтаксичних, стилістичних особливостей. Враховується, наприклад, те, що сполучення з прикметником мають загальніше значення, ніж сполучення з іменником у ролі неузгодженого означення: материнські почуття — це почуття матері і почуття, пройняті любов’ю і турботою; журнальна стаття — це і конкретна стаття в журналі, і вид статті; заводські робітники — це робітники конкретного заводу і робітники усіх заводів. Семантико-синтаксичною особливістю словосполучення із двох іменників є те, що іменник у непрямому відмінку (на відміну від прикметника) може мати при собі пояснювальні слова, які допомагають точніше, конкретніше висловити думку, пор.: взуттєвий магазин — магазин жіночого взуття, студентський відпочинок — відпочинок студентів Харківського університету, вуличні ліхтарі — ліхтарі на львівських вулицях. Сполучення іменника з іменником належать до стилістично нейтральних конструкцій, сполучення з прикметником-означенням можуть мати стилістичні обмеження. Наприклад, конструкції з присвійними прикметниками використовуються лише в розмовному і художньому мовленні.

101

ЗАЙМЕННИК § 26. ВЖИВАННЯ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКІВ
1. Форми займенників третьої особи (він, вона, воно, вони) після прийменників починаються з н: до нього, біля неї, у них. В орудному відмінку займенники мають н і без прийменника: захоплююся нею, задоволений ними, керувати ним. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу, навперейми), вживаються форми без н: завдяки їй, назустріч йому, навперейми їм. У майстрів слова минулого як відображення говіркової особливості зустрічаються форми займенників без н, як-от: Хай держава сама піклується про їх і дає їм притулок (В. Підмогильний); Ганна дивилась на його і, сама не помічаючи того, не могла одірвати від його очей (Б. Грінченко); Не звертай на його уваги (Н. РомановичТкаченко). 2. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають стилістично рівноправні (нейтральні) варіанти — (на) ньому і (на) нім. Більш уживаною є перша форма. 3. При вживанні займенників третьої особи (він, вона, вони) може виникнути змістова неясність, якщо займенник співвідноситься за родом і числом з кількома іменниками, наприклад у таких реченнях: 1) Коли Омельченко познайомився із Забродським, він (?) уже був начальником відділу; 2) Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження; 3) Підприємство виконало замовлення нашого села, незважаючи на те що воно (?) працює зараз у дуже складних умовах. Уживаючи займенники, необхідно завжди перевіряти їх зв’язок з іменниками. Покажемо способи редагування наведених вище конструкцій із неправильно вжитими займенниками. У першому реченні двозначність спричинена тим, що займенник він співвідноситься з іменниками Омельченко і Забродський. Якщо займенник стосується другого іменника (Забродський), то у підрядному реченні замість слова він можна вжити вказівний займенник той, який завжди стосується іменника, що є об’єктом у попередньому реченні: Коли Омельченко познайомився із Забродським, той уже був начальником відділу. Якщо слово він заміщає іменник Омельченко, потрібно перебудувати ре102

чення, відмовившись від займенника: Познайомившись із Забродським, Омельченко вже був начальником відділу. Або: Омельченко вже був начальником відділу, коли познайомився із Забродським. У другому прикладі займенник вона стоїть після трьох іменників жіночого роду — реклама, продукція, фірма, через що зміст речення сприймається неоднозначно. Щоб уникнути збігу граматичних форм, замінюємо іменник продукція іменником у множині (вироби або товари), тоді співвідносний з множинною формою займенник вони усуне значеннєву неясність: Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою виробів (товарів) вашої фірми. Вони справили на нас приємне враження. У третьому прикладі займенник воно заміщає іменник підприємство, але між цими словами стоїть іменник середнього роду (село) і така побудова речення спотворює його зміст. Потрібно перебудувати речення так, щоб займенник слідував за тим словом, яке він заміняє: Незважаючи на те, що підприємство працює в дуже складних умовах, воно виконало замовлення нашого села. 4. Спричинює неясність змісту вживання в реченні однакових займенників щодо різних іменників, як-от: Інженер Григоренко закінчив роботу над проектом, він наполягає на якнайшвидшому його обговоренні. У цьому прикладі займенник він (у формах називного і знахідного відмінка) заміщає різні іменники — Григоренко і проект. Редагуючи речення, перебудовуємо його на просте, при цьому займенник він відкидаємо: Інженер Григоренко закінчив роботу над проектом і наполягає на якнайшвидшому його обговоренні. 5. Типовою помилкою є введення займенника у формі, невідповідній іменникові, який замінюється, наприклад: Тепер ти, Петре, знаєш, що відчуває людина, коли його зневажають. Тут займенник його “узгоджений” або з російським словом человек, або з українським чоловік — синонімом слова людина. Не відповідає літературній нормі вживання займенника вони як співвідносного із збірним іменником; У мене на дні народження зібралось дуже цікаве товариство. Майже всіх їх (?) я знаю ще з інституту. 6. Уживаючи особові займенники, слід уникати їх нагромадження, одноманітного повторення, як у висловленні: Мій брат цього року закінчив школу. В атестаті у нього тільки дві “четвірки”. Він збирається вступати до університету. Він давно вже вирішив стати юристом. Я думаю, що в нього є непогані шанси для цього, адже, як на мене, він дуже наполеглива і цілеспрямована людина. 103

7. Особові займенники можуть вживатися переносно. Так, у науковому і публіцистичному стилях у значенні “я” використовується займенник ми (так зване “етикетне ми”): Нам би хотілося детальніше зупинитися на цій проблемі; У нашому дослідженні ми поділяємо цю точку зору; Нами було проаналізовано такі архівні матеріали, як... У художньому мовленні займенник ми вживається замість я для відтворення особливостей селянського мовлення: Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (М. Кропивницький). Займенник ми може вживатись у значенні другої особи однини і множини, створюючи відтінок співчуття, поблажливості (найчастіше у мові лікарів): Як ми себе почуваємо? Добре? Я так і думала, — Поліна Іванівна підвела на Настю очі. — Ну, чого мовчите? Погано спали? (Л. Романюк). Займенник ви використовується при ввічливому звертанні до однієї особи (це так звана пошанна множина): Ви самі ж росіянин? (М. Куліш); Чого ви, тітко, смієтесь? (І. Карпенко-Карий). Пошанна множина у третій особі властива народно-розмовній мові: Вони [батько] інколи бувають-таки дуже добрі (М. Кропивницький); Писали вони [брат] нам, що живуть у столиці, працюють по різних університетах, читають лекції, в газетах пишуть (О. Вишня).

§ 27. ВЖИВАННЯ ЗВОРОТНОГО І ПРИСВІЙНИХ ЗАЙМЕННИКІВ
1. Стилістично розрізняються конструкції з присвійними займенниками їхній, їхня, їхнє, їхні і конструкції, в яких у присвійній функції виступає форма родового відмінка займенника вони — їх: їхні проблеми — їх проблеми, їхня машина — їх машина. Стилістично нейтральна форма їх уживається в офіційно-діловому, науковому стилях. В інших стилях перевага віддається присвійним займенникам. У російській мові форми ихний, ихняя, ихнее, ихние належать до просторічних, тобто характеризуються більшою, ніж в українській мові, стилістичною обмеженістю. 2. Присвійні займенники чоловічого і середнього роду у місцевому відмінку однини мають варіанти: (на) моєму — (на) моїм, (на) твоєму — (на) твоїм, (на) нашому — (на) нашім, (на) вашому — (на) вашім, (на) своєму — (на) своїм, (на) їхньому — (на) їхнім. Частіше вживаються перші з наведених паралельних форм, а в науковому й офіційно-діловому стилях вони є єдино допустимими. 104

3. Форми родового і давального відмінків присвійних займенників мойого, твойого, свойого, мойому, твойому, свойому належать до просторічних. Їх літературними відповідниками виступають форми: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. 4. Редагування потребують речення, в яких форми особових займенників їх, його, її у присвійній функції, а також займенники себе, свій співвідносяться з кількома іменниками, що є причиною виникнення двозначності, наприклад: Степанець після закінчення консерваторії 5 років грав у камерному ансамблі. Його (?) виступи завжди проходили з аншлагом; Вчителька запропонувала нам описати в домашньому творі свою (?) квартиру; Андрій пристав на пропозицію Івана потримати свою (?) машину у себе (?) в гаражі. 5. Часто у реченнях присвійний займенник свій є зайвим: У своєму атестаті я не маю жодної трійки. За все своє життя не чув нічого смішнішого.

§ 28. ВЖИВАННЯ ОЗНАЧАЛЬНИХ, ВКАЗІВНИХ, НЕОЗНАЧЕНИХ, ВІДНОСНО-ПИТАЛЬНИХ ЗАЙМЕННИКІВ
1. У давальному і місцевому відмінках однини займенників чоловічого і середнього роду наявні варіанти: чийому і чиєму (Д. в.), (на) чому і (на) чім, (на) чийому, (на) чиєму і (на) чиїм, (на) тому і