“книж.” можуть додаватися такі, що конкретизують галузь вживання того чи іншого слова: мат. — математика, лінгв. — лінгвістика, мед. — медицина, біол. — біологія, дипл. — дипломатія, канц. — канцелярське тощо. Характеристика стилістично маркованих слів дається також такими позначками, як: жарт. — жартівливе, вульг. — вульгарне, ірон. — іронічне, зменш.-пестл. — зменшено-пестливе, зневажл. — зневажливе, лайл. — лайливе, нар.-поет. — народно-поетичне, уроч. — урочисте, фам. — фамільярне. Відсутність біля слова стилістичних позначок означає можливість його вживання в будь-якій комунікативній сфері чи ситуації.
§ 13. КАНЦЕЛЯРИЗМИ І ШТАМПИ
Одним із джерел забруднення літературної мови є словесні штампи — слова і вирази, позбавлені образності, часто й одноманітно повторювані без урахування контексту, які збіднюють, знеособлюють мову. В основі таких виразів часто лежить якийсь образ, але цей образ унаслідок частого вживання втратив свою оригінальність. Наведемо приклади словесних штампів, які міцно утвердилися в мові засобів масової інформації: творча співпраця, люди в білих халатах (лікарі), рідке золото (нафта), чорне золото (вугілля), за рахунок підвищення продуктивності праці, набути широкого розмаху, піддати різкій критиці, приділяти найсерйознішу увагу, активна підтримка громадськості, викликає занепокоєння стан справ, висвітлити цілий комплекс проблем, набула гостроти ситуація, пом’якшити гостроту проблем, відбувся предметний обмін думками, працювати на педагогічній ниві. У розповідях про сучасного керівника підприємства, який має успіхи у роботі, не обійдеться без висловів типу: людина невтомної енергії, має організаторські здібності, пройшов всі сходинки службової кар’єри, талановитий керівник, реалізує новаторський підхід до роботи, людина високих професійних якостей, має високий авторитет серед колег, знаходить спільну мову (з), на посаді … виявив себе мудрим господарником, ініціативним керівником-організатором, постійно перебуває у творчому пошуку, бере курс на людський фактор. А підприємство, очолюване цим керівником, характеризуватиметься таким чином: вийшло на передові рубежі вітчизняної економіки, ви60
пускає продукцію широкої номенклатури, робить вагомий внесок (у), колективом наполегливо вирішуються питання галузі. Навички писати штампами людина може набути ще в школі. Читаючи твір сучасного школяра, ми обов’язково натрапимо на вирази: “автор яскраво зображує”, “яскравим образом твору є”, “незабутнє враження справив на мене”, “образ героя виховує в нас такі якості, як” тощо. Із штампованих знеособлених фраз часто складається привітання: бажають звичайно творчих успіхів у роботі, міцного здоров’я, сімейного благополуччя тощо. Стандартизація мовних засобів є однією з особливостей офіційно-ділового стилю. На лексичному рівні ця риса виявляється у використанні канцеляризмів, тобто слів, словосполучень, виразів, які вживаються у ділових паперах як стійкий шаблон, трафарет для висловлення часто повторюваних думок, як-от: реалізація завдань, контроль за виконанням завдань покласти (на), підвищення ефективності заходів, набути розвитку, приділити особливу увагу, вжити термінових заходів, здійснювати контроль за дотриманням (чогось), прийняти до виконання. Стандартизовано звучать вислови із книжними прийменниками з метою, у відповідності до, у справі, зважаючи на і под., наприклад: з метою посилення контролю, відповідно до чинного законодавства, з боку керівництва, у справі підвищення добробуту, зважаючи на особливості виконання проектно-кошторисних робіт, у разі сплати комунальних послуг, оформлення на підставі заяв. Закріплені в діловому мовленні формули сприймаються однозначно, отже, допомагають лаконічніше та точніше передати певний зміст. Існування “заготовок” полегшує створення документа і сприйняття інформації, а отже, в цілому сприяє результативності офіційного спілкування. Саме тому стандартні фрази у діловому стилі є функціонально доречними. Необхідно, однак, і в межах ділового стилю визначати доцільність використання канцеляризмів. Наприклад, в усному діловому мовленні або в деяких видах службових листів (привітаннях, запрошеннях) надмірне вживання стандартних фраз знижує ефективність спілкування. Негативним явищем є проникнення канцеляризмів у публіцистичну та розмовну мову, шаблонні фрази збіднюють її, роблять сухою, мертвою, важкою для розуміння, надають казенного звучання. Таке явище отримало назву канцеляриту. Термін “канцелярит” винайшов відомий російський дитячий письменник, справжній цінитель слова К. Чуковський. У своїй книжці 61
“Живой как жизнь”, присвяченій проблемам російської мови, він робить висновок про поступове розширення сфери функціонування канцелярських висловів, зокрема про засилля їх у розмовно-побутовій мові. Письменник на яскравих прикладах демонструє, як штучне перенесення засобів одного стилю в інші робить спілкування людей сухим, безбарвним, неживим. К. Чуковський виявив явище канцеляриту у російській мові, але це явище притаманне будь-якій із сучасних мов. Тож не можна не прислухатися до застережень, зроблених письменником. Навіть у перекладі українською мовою приклади канцеляриту, які спостеріг К. Чуковський, є досить красномовними. Наведемо фрагмент із згадуваної книжки “Живой как жизнь”:
“Я чув на власні вуха, як один відвідувач ресторану, бажаючи замовити собі свинячу котлету, сказав офіціантові без тіні посмішки: — А тепер загостримо питання на м’ясі. І як один дачник під час прогулянки в лісі дбайливо запитав у дружини: — Тебе не лімітує плащ? Звернувшись до мене, він відразу повідомив не без гордості: — Ми з дружиною ніколи не конфліктуємо! Причому я відчув, що він пишається не лише відмінною дружиною, але й тим, що йому доступні такі слова, як конфліктувати, лімітувати. Ми познайомилися. Виявилося, що він ветеринар, зоотехнік і що під Харковом у нього є чи то город, чи то сад, у якому він дуже любить поратися, але служба відволікає його. — Фактор часу... Нічого не поробиш! — знову похизувався він культурністю своєї мови. Із таким франтівством я зустрічаюся буквально на кожному кроці. У потязі молода жінка, розговорившись зі мною, вихваляє свій будинок у підмосковному колгоспі: — Щойно вийдеш за хвіртку, одразу ж зелений масив! — У нашому зеленому масиві так багато грибів та ягід. І видно було, що вона дуже пишається собою за те, що в неї така “культурна мова”. Та ж гордість почулася мені в голосі одного незнайомця, що підійшов до мого друга, який ловив рибу в сусідньому ставку, і, явно хизуючись високою “культурністю мови”, запитав: — Яких заходів вживаєте ви для активізації клювання? — Стережу індивідуальних свиней! — сказав мені років десять тому один бородатий пастух. Якими б різними не були ці люди, їх об’єднує одне: усі вони вважають правилом гарного тону якомога частіше вводити до своєї мови
62
(навіть під час розмови один з одним) слова й звороти канцелярських паперів, циркулярів, реляцій, протоколів, доповідей, повідомлень, рапортів. Дійшло до того, що багато хто з них при всьому бажанні не може висловлюватися інакше: так глибоко загрузли вони у своєму департаментському стилі. Юнак, проходячи повз сад, побачив біля хвіртки п’ятирічну дівчинку, що стояла і плакала. Він ласкаво нахилився над нею і, на мій подив, сказав: — Ти з якого питання плачеш? Почуття в нього були найніжніші, але для вираження ніжності не знайшлося людських слів”.
Яскравий взірець канцеляриту наводить відомий український письменник В. Дрозд у “Повісті про Сластьона”. Небезпідставно сам автор назвав Йосипа Македоновича Сластьона майстром бюрократичного жаргону. Поспостерігаймо за мовою цього селянина, якого (за його власними словами) було “мобілізовано начальством у колгоспну номенклатуру”. Ось кілька прикладів виступів Сластьона перед односельцями: “ — Шановні товариші, розгортання фронту будівельних робіт гальмується з причини недостатнього забезпечення начальника по будівництву службовим транспортом. Хоч на даних етапах будівництво — вирішальний фактор у колгоспі, я поставлений в умови пішохідні і на попутних. Народ неправильно ці питання зрозуміє, і спостерігатиметься обмаль авторитету”; “— Окультуримо наш будівельний колектив і піднімемося дружно на вищий рівень, щоб усі за нами ішли в ногу”; “— Ми угорі постановили усі сили бригади кинути на тік, бо наближаються жнива, а тік не готовий до збиральної кампанії, треба негайно довести його до потрібної кондиції, піднять це питання на рівень сучасних завдань і ще вище”. Будь-яка думка, висловлена Сластьоном, набуває офіційного звучання. Затримку із будівництвом погреба він пояснює замовникові (своєму односельцеві) таким чином: “Я заслужений дружинник, за порядком на кутку і в ширших масштабах відповідаю, а ти підходиш до мене критично і недовір’ям підриваєш авторитет! У мене такий принцип: дав слово — виконай! А затримка вийшла, бо я теорію вивчав, як погреби робити, реалізацію ж намітив на завтра”. Коли ж після закінчення роботи замовник відмовляється влаштувати мітинг, Сластьон емоційно-бюрократично висловлює своє обурення: “— Я 63
тобі погріб робив, як на виставку, як високому начальнику, хоч ти — ніхто, сірий. Позаяк на всіх етапах я борюся згідно з вищими вказівками за якість. А ти не захотів святкового феєрверка для моєї залюбленої душі організувать. Бо я люблю, щоб бути на видноті і увазі громадськості”. Сластьон постійно працює над собою, за його словами, “підвищує культурний рівень”. Ось як він оповідає про свої спроби освоїти музичне мистецтво: “— Я самостійно, по самовчителю штурмую вершини музики і чекаю од вас як спеціаліста високого класу помочі”; «Сьогодні планую сто разів “Сонце низенько”, грав до першої години ночі, але план музпрограми виконав на сто процентів: по дев’яносто разів — “Краков’як” і “Місяць на небі”, а також додатково вивчив слова двох сучасних пісень на тему дня. …Планую в скорому майбутньому персонально писати слова пісень і створювати музику на тему будівельних робіт і про виконання планів будівельниками колгоспу”. Не менш оригінально сформульовано й бажання навчитися грати у більярд чи просто піти на полювання: “— Хочу до тебе в науку — штурмувать вершини культури шляхом більярду”; “З метою дальшого окультурення на предмет руху вперед по довжності мушу стати на рівень мисливських завдань…» В. Дрозд відзначав, що “сластьонівську” мову (“своєрідну бюрократичну” феню) він не вигадував, вишукував письменник “перлини” такого стилю у виступах на різних зборах, де можна було почути: “Спад надоїв пішов донизу… Знаємо наші недостатки на сьогоднішнє сьогодення, працюємо над ними… Стратегію прискорення взяли на свої плечі… Завдання ми знаємо, але я настроєна їх повторити… Різко перебудуватись і одержати високу продуктивність тваринництва, ставши на інтенсивний шлях розвитку… Ми осилимо питання про перебудову та інтенсифікацію, зрозумівши його раз і назавжди…”; “Деякі керівники повільно перебудовуються у дусі часу… Без потрібної відповідальності, інертно, тобто слабо перебудовуємося… Мало в нашій роботі оперативності, мало сучасного партійного мислення… В процесі перебудови не слід забувати про людину, але головна мета перебудови та ж, яка ставилася раніше, тобто економічна, виробнича…”. Насичені штампами тексти не викликають емоцій та почуттів, вбивають живий інтерес у читачів чи слухачів. Саме в цьому полягає їхній шкідливий вплив. Відомий мовознавець Б. Головін радить: 64
“Для того щоб такого впливу не було, для того щоб його подолати, необхідна боротьба зі словесним стереотипом, а вона має підтримуватися не лише вивченням мови, її виражальних можливостей, але й активною роботою думки і почуттів авторів мови: дуже часто словесні стереотипи залишаються неподоланими через властиве чималій кількості людей ледарство думки і душевної байдужості: чи не однаково, як сказати, лише було б, як дозволено…”. Шлях до очищення мови від канцелярського мовного стереотипу лежить через розвиток у мовців чуття живого, незаштампованого слова.
65
СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ МОРФОЛОГІЧНИХ ЗАСОБІВ МОВИ
ІМЕННИК § 14. РІД ВІДМІНЮВАНИХ ІМЕННИКІВ
1. Визначення роду відмінюваних іменників, як правило, не викликає труднощів: вказівка на рід міститься у зовнішній формі слів — реклама, філія, рейтинг, житло, замовлення. Якщо ж рід не підказується закінченням, можливі помилки при визначенні цієї категорії. Труднощі стосуються насамперед іменників з нульовим закінченням, які можуть належати і до чоловічого, і до жіночого роду. Слова аерозоль, картель, нежить, псалтир, рояль, толь, тунель, тюль, фенхель, шампунь належать до чоловічого роду, іменники бандероль, барель, бешамель, ваніль, вуаль, емаль, каніфоль, консоль, мігрень, папороть, ретуш, розкіш, філігрань, фланель, шагрень — до жіночого. Розрізняються родом омоніми туш1 “рідка або суха фарба”, туш2 “музична п’єса, що використовується як урочисте вітання під час вшанування, вручення нагород тощо” і туш3 “у грі в більярд — ненавмисне торкання кулі, що вважається ударом”. Перший з омонімів належить до жіночого роду, два інших — до чоловічого. 2. Частина помилок при визначенні роду виникає під впливом російської мови. Рід співвідносних іменників у російській і українській мовах здебільшого збігається, що пояснюється спорідненістю мов. Відзначаються також іменники, що розрізняються за родовою характеристикою у двох мовах. Іноді вказівкою на розбіжність роду є зовнішня структура слів, наприклад: українська мова криза недуга президія ж. р теза тополя філія 66 російська мова кризис недуг ч. р. президиум тезис тополь филиал
посуд продаж ярмарок
ч. р.
посуда продажа ярмарка
ж. р.
Деякі іменники мають однакову морфологічну структуру в двох мовах, але відрізняються за родовою характеристикою: українська мова путь біль дриль дріб живопис запис кір літопис машинопис напис опис перекис пил підпис полин поступ пропис розсип рукопис Сибір висип степ степінь ступінь російська мова путь боль дрель дробь живопись запись корь летопись машинопись надпись опись перекись ж. р. пыль подпись полынь поступь пропись россыпь рукопись Сибирь сыпь степь степень степень
ч. р.
3. Деякі іменники мають варіантні родові форми. Найчастіше варіюються форми чоловічого і жіночого роду: абрикос і абрикоса, вольєр і вольєра, жираф і жирафа, зал і зала, кахель і кахля, клавіш і клавіша, лангуст і лангуста, мозоль і мозоля, мотузок і мотузка, пантофель і пантофля, реприз і реприза, спазм і спазма, хлющ і хлюща. Як слова спільного (чоловічого і жіночого) роду вживаються іменники: ґандж (розм.), дрож, купіль, фальш, харч. 67
Можлива також варіантність форм чоловічого і середнього роду безлад і безладдя, свердел і свердло, а також жіночого і середнього роду покуть і покуття. Наведені вище родові варіанти подаються в словниках сучасної української мови як стилістично рівноправні. Деякі варіантні форми іменників розрізняються за стилістичним забарвленням або частотою вживання. Так у парах бакенбарда — бакенбард, банкнот — банкнота, ковила — ковил, птах — птаха, санаторій — санаторія, туфля — туфель, чорнобиль (ч. р.) — чорнобиль (ж. р.) перші форми становлять літературну норму, а другі є розмовно-просторічними, діалектними або застарілими. Форми жіночого роду блакить, просіка, цукерка характеризуються активністю функціонування, а їх родові варіанти чоловічого роду блакит, просік, цукерок є рідковживаними. До різних родів належать деякі словотворчі варіанти. Їх стилістичні особливості можуть збігатися або різнитися: сутінь (нейтр.) — сутінок (нейтр.), браслет (нейтр.) — браслетка (нейтр.), табурет (нейтр.) — табуретка (нейтр.), трафарет (нейтр.) — трафаретка (розм.), фасет (спец.) — фасетка (спец.). 4. Деякі родові варіанти іменників виявляють лише частковий збіг значень. Семантичні розбіжності можуть супроводжуватися і функціональними. Наприклад, іменник овоч у формі чоловічого роду вживається із одиничним значенням — “плід городніх (польових) рослин”, рідше “плід садових (лісових) дерев, кущів”. Реалізовуючи збірне значення (“м’які плоди будь-яких рослин”), слово виступає у формах чоловічого і жіночого роду. Варіант жіночого роду є рідковживаним. До стилістично нейтральних належить іменник метод. Він уживається у двох значеннях — “спосіб пізнання явищ природи та суспільного життя”, “прийом або система прийомів, що застосовується в якій-небудь галузі діяльності”. Іменник жіночого роду метода збігається зі словом метод у другому значенні і кваліфікується словниками як книжний і застарілий. 5. У художній мові трапляються випадки вживання родових форм, які не відповідають сучасним нормам української мови, тобто належать до архаїчних граматичних форм:
68
По бурхливім океані Серед пінявих валів Наша флота суне, б’ється До незвісних берегів (І. Франко). І туркіт повозів, і людські голоси, Дзвінки трамваїв, гомін паровозів Зливаються в одну тремтячу ноту, Мов тремоло великої оркестри (Л. Українка).
6. Деякі іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи й іменники жіночого роду із закінченням -а розрізняються за значеннями, тобто не належать до родових варіантів. Це такі іменники, як: адрес (письмове вітання з нагоди видатної події) — адреса (місце проживання чи перебування); вольт (одиниця виміру напруги електричного струму) — вольта (тканина); гарнітур (комплект однохарактерних предметів — меблів, білизни тощо) — гарнітура (комплект шрифтів, однакових за малюнком, але різних за кеглем і накресленням); девіз (вислів, формулювання) — девіза (вексель, чек); жовтобрюх (змія) — жовтобрюха (пташка); задум (план дій, намір; основна ідея твору) — задума (стан того, хто заглибився в думки, роздуми); кар’єр (місце відкритого добування копалин; прискорений біг коня) — кар’єра (просування в якій-небудь діяльності); меліс (сорт цукру-піску) — меліса (рослина); округ (територіальна одиниця) — округа (навколишня місцевість); пар (поле сівозміни) — пара (речовина в газоподібному стані).
§ 15. РІД НЕВІДМІНЮВАНИХ ІМЕННИКІВ
1. Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: прибулий месьє, військовий аташе, люб’язний портьє, мій імпресаріо, справедливий рефері, сміливий тореро, відомий шансоньє, елегантний маестро, несамовитий тифозі, активний япі, заповзятий папарацці, екстравагантний кутюр’є. 69
2. Назви осіб жіночої статі кваліфікуються як іменники жіночого роду: усміхнена фрейлейн, літня мадам, серйозна фрау, струнка міс. 3. Родова належність деяких назв осіб визначається конкретним уживанням у мові. Це так звані іменники спільного роду: Ваш протеже виявив себе з найкращого боку. — Милуйтеся-бо вашою протеже! (М. Старицький); Жодного паперу не писав для них більше, хоч як не тис на мене мій візаві (Ю. Андрухович); — Ох, як усім цікаво, — сказала моя чарівна візаві (В. Шкляр); справжній хіпі — справжня хіпі. 4. Невідмінювані іменники, що означають тварин, належать до чоловічого роду: крикливий какаду, яскравий ара, галасливий жако, швидкий ему, смішний поні, крихітний колібрі, потішний маго, неповороткий гризлі. Але якщо контекст указує, що йдеться про самку, то слова, які узгоджуються з невідмінюваними назвами тварин, уживаються у формі жіночого роду: Шимпанзе годувала малюка. Поні не відходила ні на крок від дитини. Винятком є іменники цеце (муха), івасі, путасу (риба), ківі (пташка), окапі (тварина родини жирафових), які належать до жіночого роду. 5. Субстантивовані невідмінювані слова відносяться до середнього роду: довгождане “так”, гучне “ура”, останнє “вибач”, суворе “цить”, лагідне “добраніч”, улесливе “мерсі”. 6. Невідмінювані іменники, що називають неістот, належать до середнього роду: вовняне кашне, нове меню, актуальне інтерв’ю, світлове табло, смачне канапе. Частина іменників змінила родову належність відповідно до родової ознаки тематичного слова. Так, до чоловічого роду належать такі невідмінювані слова, як: сироко, памперо, майстро, грего та інші назви вітру, сулугуні (сир), шимі (танець), кабукі (театр), кавасакі (бот), бефстроганов (від прізвища Строганов), багі (гоночний автомобіль), бенді (хокей з м’ячем), кантрі (стиль у музиці), жакоб (стиль меблів), карт-бланш (бланк), барбекю (різновид шашлику). Словами жіночого роду є іменники: авеню (вплив синоніма “вулиця”), бере (груша), кольрабі (капуста), салямі (ковбаса), бері-бері (хвороба), страдиварі (скрипка), альма-матер (буквально “мати-годувальниця”). 7. Деякі невідмінювані назви неістот подаються в словниках з подвійною родовою характеристикою. Наприклад, як іменники чоловічого і середнього роду визначаються назви деяких грошових одиниць (екю, ескудо), назви танців (па-де-де, па-де-труа, сиртакі), 70
а також слова: мачете, статус-кво, бренді. У формах жіночого і середнього роду виступають іменники: есперанто (мова), афгані (грошова одиниця). Слово бієнале (б’єнале) подається словниками як іменник чоловічого і жіночого роду. 8. Невідмінювані багатозначні слова можуть мати неоднакову родову характеристику у різних значеннях: альпака — ч. і ж. (тварина) і с. р. (шерсть), каберне — ч. р. (сорт винограду) і с. р. (вино), контральто — с. р. (голос) і ж. р. (співачка), сопрано — с. р. (голос) і ж. р. (співачка). 9. Рід невідмінюваних географічних назв визначається за родовим поняттям (держава, місто, озеро, річка, гора, острів тощо): гостинне Батумі (місто), стрімка Арагві (річка), висока Ай-Петрі (вершина), зелений Хоккайдо (острів), небезпечний Страмболі (вулкан). Якщо слово співвідноситься з різними родовими поняттями, воно вживається у різних родових формах: Гаїті проголошена незалежною 1804 року (держава). На гористому Гаїті виявлено поклади бокситів (острів). 10. За родовою назвою визначається також рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд тощо, наприклад: Про це повідомила “Торонто стар” (газета); “Темпо” опублікував цікаві матеріали про футбольний чемпіонат (журнал); “Наполі” перемогла у фінальному матчі з рахунком 3:1 (команда); “Мебіл ойл” заснована 1882 року (монополія); “Прадо” відомий колекціями іспанського мистецтва (музей). 11. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: У районі відкрита нова АЗС (автозаправна станція); Наш НДІ уклав кілька перспективних договорів (науково-дослідний інститут); Кілька років тому ЦНБ переїхала у нове приміщення (Центральна наукова бібліотека); При педінституті розпочав роботу ФПК (факультет підвищення кваліфікації). У деяких випадках відзначається родова варіантність абревіатур. Наприклад, слово ВАК (Вища атестаційна комісія) вживається як невідмінюваний іменник жіночого роду і як відмінюване слово чоловічого роду: 1992 року розпочала роботу ВАК України. Прийнято рішення ВАКу про затвердження дисертації. Відмінювана форма чоловічого роду властива розмовній мові, невідмінювана форма є літературною.
71
§ 16. РІД І ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ НАЗВ ОСІБ ЗА ПРОФЕСІЄЮ, ПОСАДОЮ, ЗВАННЯМ
1. Багато іменників чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад, такі, як адвокат, гід, маркетолог, менеджер, мер, муляр, міністр, нотаріус, прокурор, тренер, хірург, мікробіолог, педіатр. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок: Нараду провела декан факультету Мулинська О. І.; Декан факультету Кудін С. О. ознайомив викладачів з новими правилами вступу до інституту. Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складених назв посад, звань: головний бухгалтер, змінний майстер, молодший державний інспектор, старший викладач, провідний технолог, гід-перекладач, статист-дослідник тощо. 2. Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого роду: дипломник — дипломниця, журналіст — журналістка, касир — касирка, кравець — кравчиня, лікар — лікарка, льотчик —льотчиця, офіціант — офіціантка, перекладач — перекладачка, баскетболіст — баскетболістка, продавець — продавщиця, штампувальник — штампувальниця і т. ін. Наведені слова жіночого роду належать до стилістично обмеженої лексики. Для позначення осіб жіночої статі у художньому, публіцистичному, розмовному стилях саме їм віддається перевага. В офіційно-діловій мові посади, професії, звання жінок позначаються тільки іменниками чоловічого роду: Ухвалили виділити оздоровчі путівки продавцям Морозовій Т. М. і Кондратовській І. І.; Веселова М. Р. отримала диплом викладача біології. Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к(а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівничка тощо. Вони належать до сфери розмовної мови. 3. Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів -их(а), -ш(а): сторожиха, ткачиха, двірничиха, адміністраторша, дячиха, барменша, білетерша, бригадирша, редакторша, дикторша. Ці іменники використовуються тільки в розмовно-просторічній мові. Обмежене вживання утворень із суфіксами -их(а), -ш(а) зумовлене також тим, що ці форми (директорша, професорша, деканша, лісничиха, інспекторша) означають посаду жінки і назву дружини за професією (посадою) чоловіка, а двозначність слів може призвести до змістової неясності. 72
4. Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду, як-от: домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, покоївка, праля, рукодільниця. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина — артист балету. 5. Іноді лексичні значення спільнокореневих назв осіб чоловічої та жіночої статі не збігаються, порівняйте: друкар — працівник друкарської справи, поліграфічної промисловості і друкарка — жінка, що працює на друкарській машинці; стюард — 1) офіціант на пасажирському морському судні, літаку; 2) в Англії — управитель великого господарства і стюардеса — бортпровідниця на літаках. 6. Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення жінки й ім’я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Мій опонент захворів; Доповідач навів цікаві факти. Сполучення на зразок доцент Максимишина, терапевт Соколова вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду. Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічого роду: Мій шеф Василевська Ірина першою поздоровила мене з днем народження; Мій терапевт Соколова щойно повернулась із відпустки. Вирази моя стоматолог, наша бухгалтер мають розмовний характер. 7. У деяких назв осіб за професією або місцем проживання відзначаються паралельні словотвірні форми. Як взаємозамінні вживаються, наприклад, такі іменники: арфіст і арф’яр, вальцювальник і вальцівник, зварник і зварювач, розкрійник і розкроювальник, полтавець і полтавчанин, полтавчанка і полтавка, жашковець і жашківчанин, жашківка і жашківчанка, черкасець і черкащанин, черкаска і черкащанка, уманець і уманчанин, уманка і уманчанка. 8. Частина простих (однослівних) назв осіб за ознакою місця проживання або місця роботи належить до розмовних форм: сільчани, городяни, кримчани, освітяни, зв’язківці, річковики, консерваторці, циркачі, естрадники і под. Як їх нейтральні відповідники в офіційноділовій мові вживаються складені найменування: мешканці села, мешканці міста, мешканці Криму, працівники навчальних закладів, працівники відділень зв’язку, працівники річкового транспорту, студенти консерваторії, артисти цирку, артисти естради. 9. Деякі професії позначаються в українській мові словами і перифразами (описовими зворотами): педагоги — майстри педагогічної 73
ниви, геологи — розвідники надр, залізничники — господарі сталевих магістралей, гумористи — майстри веселого цеху. Перифрастичні назви осіб використовуються у публіцистичному і художньому стилях. Хоча слід мати на увазі, що вони швидко втрачають образність і перетворюються у штампи. 10. В українській мові поширені назви осіб, які мають значення спільного роду. Іменники на -а виступають як слова чоловічого і жіночого роду залежно від статі особи, яку вони називають: Десятки разів я обіцяв цьому бідоласі Корецькому завітати до нього в гості і завжди підводив (Ю. Прокопенко); Де вона тепер, бідолаха? — задумався Григорій (М. Стельмах); Узяв та посватав таку ж сироту, як і сам — Мотрю, що служила у тому ж таки дворі за доярку (М. Левицький); А цього сироту, Левка, узявши на свої руки, [Горпина] кріпко жалувала... (Г. Квітка-Основ’яненко). До іменників спільного роду належать і деякі назви осіб на -о: агакало (ч. і с.), доробало (ч. і с.), ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) — велике ледащо, страшенне доробало. Іменники спільного роду використовуються в розмовно-побутовій мові. Як слова жіночого і середнього роду функціонують назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфікса -ищ(е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище. Ці іменники також належать до стилістично зниженої лексики, вживаної лише у розмовному стилі.
§ 17. СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМ ЧИСЛА ІМЕННИКІВ
І. Вживання однини в значенні множини 1. Форма однини іменників може позначати цілий клас предметів із вказівкою на їх характерні ознаки. Таке вживання однини властиве головним чином науковій мові: Лавр —рід вічнозелених рослин родини лаврових (з енц.); Слово як одиниця мови є одночасно і лексичною, і граматичною одиницею (з підр.); Короп — промислова риба родини коропових; одомашнена форма сазана (з підр.). 2. Однина конкретних іменників може вживатись у збірному значенні, тобто вказувати на сукупність однорідних предметів як на
