113. Витрати на прод-цію та витрати періоду: визнач., прикл., застос-ня.
На практиці не всі витрати пов’язані з вир-вом або придбанням то-варів. Тому для визначення собіварт-ті прод-ції розрізняють витрати на прод-цію та витрати періоду. Витрати на прод-ю – це витрати, пов’язані з вир-вом або з придбанням товарів для реалізації. У виробн. сфері до таких витрат належать усі витрати ( матеріали, з/п, амортизація верстатів), пов’язані з функц. вир-ва прод-ції. У торговельному підпр-ві витратами на прод-цію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.
Витрати періоду - це витрати, що не включаються у собі варт-ть запасів і розгляд-ся, як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Підпр-ва, що виробл-ть прод-цію, до таких витрат відносять витрати на здійсн-ня всіх інш. ф-цій ( упр-ня, маркетинг, дослідження, тощо) вартісного ланцюжка. У торгов. підпр-вах витратами періоду є витрати обігу. У звіті про прибуток витрати періоду включають до складу операційних витрат. Такий підхід до витрат є цілком обґрунтованим, оскільки, напр., витрати на оренду слід сплачувати незал. від кільк-ті придбаних або реалізов. товарів. Але витрати на придбання товарів будуть вичерпані лише тоді, коли ці товари реалізують і отримають доход.
Вичерп. витрати на прод-цію відображ-ся у звіті про прибуток, як собі варт-ть реалізов. прод-ції. Собіварт-ть реаліз. прод-ції або товарів ви-знач-ся з урахув-ням. зміни залишків запасів. У сфері вир-ва поперед-ньо слід визначити собі варт-ть готової прод-ції. Для цього слід узяти до уваги зміну залишків незавершеного вир-ва. Собіварт-ть виробл. прод-ції = залишок незаверш. вир-ва на поч. періоду + витрати на вир-во протягом періоду – залишок незаверш. вир-ва на кінець періоду.
114. Прямі та непрямі витр.: визнач., приклади та застос. в обліку.
Прямі витрати- це витр., які можуть бути віднесені безпосер. до пев-ного об’єкта витрат економічно можливим шляхом. Непрямі витр.- це витр., що не можуть біти віднесені безпосер. до певного об’єкта витрат економічно можл. шляхом. Це означає, що при вирішенні питання про віднесення витрат до певного об’єкта слід керуватися принципом співвідношу-ня витрат і вигод. Так, напр., якщо витрати на віднесення варт-ті цвяхів до кожного конкретн. виготовленого стільця перевищують саму вартість цвяхів, то доцільніше розподіляти ці матеріали пропорційно до прямих витрат. Віднесення витрат до прямих або непрям. залежить від того, що є об’єктом витрат.
Напр.., амортиз. верстатів та опалення цеху є прямими витрат. щодо цього цеху, але непрямими витрат. щодо окремих видів прод-ї яка ви-робл. в цьому цеху.
Отже одні й ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрям. щодо різних об’єктів.
На підпр-вах виробн. сфери витрати на прод-цію наз-ся виробничими витратами, а витрати періоду – невиробн. витратами.Виробн. витр. по-діляють на три групи:
1. Прямі матер. витрати – це вартість витрач. матеріалів, які стають часткою готов. прод-ції і можуть бути віднесені до певного виробу екон. можливим шляхом. Напр., це деревина у вир-ві меблів або тканина для вир-ва одягу.
2. Прямі витр. на оплату праці – з/п робітників, яка може бути вклю-чена у собі варт-ть певних виробів екон. можл. шляхом. Витрати на оплату праці інш. категорій виробн. персоналу і з/п робітн., що не мо-же бути прямо віднесена на продукцію, розглядають як непряму з/п і включ. до складу виробн. накладних витрат.
3. Інші прямі витрати – всі інші прямі витрати, крім прямих матер. витрат та прямих витрат на оплату праці. Напр. амортизація або оренда спец-го устати-ня.
Виробн. накладні витрати – це витрати, пов’язані з процесом вир-ва, які не можуть бути віднесені до певних виробів екон. можл. шляхом. Напр., допоміжні матер., затрати на ремонт будівель, орендна плата, тощо. Прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витр. в су-мі складають конверсійні витрати. Це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт.
115. Релевантні та нерелевантні витрати: сутність, прикл. та застос-ня.
Для прийняття управлінських рішень необхідно розрізн. релев. та не-релев. витрати і доходи. Релев. витрати – це витр., що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелев. витрати – це витр., що не залежать від прийняття рішення.
Напр., придбати комп’ютер для ведення бух. обліку чи орендувати йо-го.
У цьому випадку, вартість комп’ютера та орендна плата є релевантн. витратами, а от вартість програмн. забезп-ня є нерелевантн. витр., оскільки вони матимуть місце в обох випадках. Витрати, що складають різницю між альтернат. рішеннями, назив. диференціальними витр. У нашому прикл. диференц. витр. – це різниця між вартістю комп’ют. і сумою орендної плати за період його експлуатації. Щоб управляти витратами, важливо знати, є вони змінними чи постійними щодо певної д-сті.
116. Постійні та змінні витрати: визнач-ня приклади та застос-ня в управл. обліку.
Змінні витрати – це витрати, що змін-ся прямо пропорційно до зміни обсягу д- сті (або інш. фактора витрат). Це означає, що збільш. кільк-ті виробленої прод-ції в 10 разів призведе до збільш. загальних змінних виробн. витрат теж вдесятеро. Якщо змінні витрати на один. прод-ції складають 100 грн., то взаємозв’язок між обсягом вир-ва та змінними витратами матиме такий вигляд: Діяльність (кільк-ть прод-ції): 1, 10, 20, 30; Змінні витрати на одиницю, гривень: 100, 100, 100, 100; Загальні змінні витрати, гривень: 100, 1000, 2000, 3000. Як бачимо загальна сума змінних витрат є лінійною щодо обсягу д-сті, а величина змінних витрат на один. прод-ції є постійною для всіх рівнів д-сті. Типовим прикладом змінних витрат є прямі матер. витрати, відрядна з/п, енергія для роботи устати-ня, пальне для автомобілів, комісійні виплати торговим агентам.
Постійні витрати – це витрати, що залиш-ся незмінними в разі зміни обсягу д-сті (або інш. фактора витрат). Прикладом постійних витрат є прямолінійна амортизація, орендна плата, зарплата персоналу офісу тощо. Для ілюстрації поведінки постійних витрат використаємо такі дані: Д-сть (кільк-ть прод-ції): 1, 5, 10, 20, 30; Постійні витрати на один, грн.: 1500, 300, 150, 75, 50; Загальні пост. витрати, грн.: 1500, 1500, 1500, 1500, 1500. Наведені дані свідчать, що загальна сума пост. витрат не змін-ся при зміні обсягу д-сті, але сума пост. витрат на один. прод-ції відпов. зменш. при збільш. обсягу д-сті та збільш. при його зменшенні.
117. Маржинальні та середні витрати.
Марж. витрати – це витрати на вир-во додаткової одиниці прод-ії. Припустимо, загальні витрати на вир-во одного стола – 2000 грн. А на вир-во двох столів було витрачено 3900 грн. Отже, маржин. витрати на вир-во другого стола дорівн. 1900 грн.
Тепер визначимо середні витрати на вир-во одного стола = 3900 : 2 =1950. Як бачимо, в середньому собів-ть одного стола дорівнює 1950 грн., хоч фактично столи мають різну собів-ть.
Залежно від ситуації менеджера можуть цікавити як маржин., так і се-ред. витрати. Наприклад, менеджер приватн. коледжу може вивчати можл-ть додатк. набору, виходячи з маржин. витрат розглядати середні витрати на методичне забезп-ня студентів для склад-ня бюджету.
118. Контрольовані та неконтрольовані витрати: сут-ть, приклади та застос-ня в обліку.
Для контролю д-сті окремих підрозділів та оцінки роботи керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати. Контрольовані витрати – це витрати, які менеджер може безпосер. контролювати або може чинити на них значний вплив. Відповідно, неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати. Практичний розподіл витрат на контол. та неконтрол. залежить від сфери повноважень менеджера. Одні й ті самі витрати можуть бути контрол. з боку начальника цеху одн. підпр-ва та неконтрол. для начальника цеху інш. підпр-ва. Прикладом традиційно контрол. витрат з позиції начальника цеху є основні матер. витрати і осн. зарплата, а неконтрол. – амотизація верстатів.
119. Дійсні та можливі витрати, їх сутн. та застосув.
Дійсні витр. – це витр., які вимагають сплати грошей або витрачання інш. активів. Ці витр. відображ-ся в бух. реєстрах в міру їх виникнення. Можливі витр. (втрати) – це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернат. рішення. Напр., підпр-во розглядає альтернативу викор-ня вільних коштів: покласти їх у банк на депозит або придбати комп’ютер і здати його в оренду. Дійсні витр.+ можливі витр.= релевантні витр.
Варіант 1: покласти кошти на депоз.: плата за відкриття депоз.+ втрата доходу від здачі комп. в оренду = релев. витр. для вар.1
Варіант 2 : придбати комп. і здати в оренду: вартість комп. + втрати доходу від процентів = релев. витр. для вар.2
Можливі витр. не відображають в облікових реєстрах і беруть до уваги тільки в разі викор-ня обмежених ресурсів..
120. Система обліку і калькулювання повних витрат: сут-ть та знач-ня.
Кальк-ня – це процес визначення собі варт. Певного об’єкту витрат. Під об’єктом витрат розуміють сегменти діяльності під-ва, які потре-бують вимірювання пов’язаних з ними витрат.
Собі варт-ть об’єктів витрат визнач-ся за допомогою системи виробн. обліку. Сист. вироб. обліку – це система обліку, яка забезпеч. кальк-ня і контроль собі варт-ті об’єктів витрат. У загальному вигляді сист. ви-роб. обліку має дві стадії: на перш. стадії витрати об’єдуються за од-норідн. елементами: матеріали, з/п тощо. Потім вони віднос-ся до пев-них об’єктів витрат. Порядок віднесення витрат залежить від кількості та взаємозв’язку об’єктів. На пром. підпр-вах витрати спочатку віднос-ся до відпов. підрозділів, а потім – до певних видів прод-ції, що виробл-ся відпов. підрозділами. Різні підпр-ва викор-ть різні системи виробн. обліку. Важливим етапом впров-ня виробн.обліку є вибір системи кальк-ня продукції.
Система кальк-ня визнач-ся хар-ром прод-ції. Виділяють дві системи кальк-ня: по окремих замовленнях (контрактах, роботах, партіях) та по процесах вир-ва, які постійно повторюються. Кальк-ня може здійсн-ся за повними виробн. витратами або тільки за змінними витр. Кальк-ня повних витр. – це метод кальк-ня, що передбачає включення у собі варт-ть усіх (змінних і пост. ) виробн. витрат.
В індивід. та дрібносерійних вир-вах ( друкарні, будівн-во ) застосов-ся кальк-ня по замовленнях – це система кальк-ня на основі обліку витрат по кожному індивід. виробу або окремій партії товарів. В системі кальк-ня повних витрат у собі варт-ть прод-ії включ-ся всі виробн. витрати. Усі виробн. накладні витрати розподіл-ся між виробами і включ-ся у собі варт-ть незаверш. вир-ва та готової прод-ції.
121. Система обліку і кальк-ня змінних витрат: сут-ть та знач-ня.
Кальк-ня змінних витр. – це метод кальк-ня, що передбачає включення у собі варт-ть прод-ції лише змінних виробн. витрат. У собі варт-ть не-заверш. вир-ва і готової прод-ії включ-ся тільки змінні виробн. витра-ти. Система кальк-ня змінних витрат дозволяє визначити маржиналь-ний доход, який відображає різницю між доходом від реалізації прод-ції та змінними витратами підпр-ва.
Звіт, побудований на основі кальк-ня змінних витрат, відображає мар-жин. доход, або декілька показників марж. доходу: виробн., загальний, тощо.
Система кальк-ня змінних витр. надає інформацію, необхідну для при-йняття поточних рішень щодо: оптимізації виробн. програми, ціноут-ворення, розширення або скорочення вир-ва певної прод-ії. Перевагою системи кальк-ня змін. витрат є:
- звіти, складені на основі кальк-ня змін. витрат, більшою мірою відпо-відають інтересам керівників підпр-ва, оскільки дозволяють приймати поточні рішення й здійсн-ти оцінку окремих сегментів д-сті ;
- спрощується кальк-ня собі варт-ті прод-ції, а оцінка запасів здійсн-ся відпов. до поточних витрат, що необхідні для вигот-ня певних виробів;
- величина операц. прибутку перебуває у прямій залежності від обсягу реалізації.
Вадами цієї системи є :
- звітність, складена на основі кальк-ня змін. витрат, не відповідає принципам підготовки фін. звітності та вимогам податкової системи;
- Для розподілу витрат на змінні та постійні потрібні додаткові розра-хунки, які не завжди забезп-ть точний результат.
122. Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу д-сті та прибутку.
Аналіз ‘витрати-обсяг-прибуток” – це метод системного дослідження взаємозв’язку витрат, обсягу д-сті та прибутку компанії заради вичен-ня:
- обсягу реалізації, який забезпечує відшкод-ня всіх витрат та отримання бажаного прибутку;
- величини прибутку при певному обсязі реалізації;
- впливу зміни величин витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підпр-ва;
- оптимальної структури витрат.
Важливим елементом аналізу є аналіз беззбитковості – він побудований на основі розподілу витрат на змінні та постійні, а також розраху-нку точки беззбитковості, яка визначає критичний обсяг реалізації.
Точка беззбитк. – це обсяг реалізації, при якому доходи підпр-ва дорі-внюють його витратам, а прибуток дорівнює нулю. Точка беззбитк. може бути виражена в натур., грош. одиницях або у відсотках до нор-мальної потужності. Точка беззбитк. у грошов. одиницях може бути виведена з рівняння: Точка беззбитк. = змінні витрати + постійні ви-трати.
Точка беззбитк. в натур. одиницях = точка беззбитк. в грош.один.: ціну за одиницю
Розрахунок точки беззбитк. за допомогою показника маржин. доходу: точка беззбитк. в натур. один. = постійні витрати : маржин. доход на одиницю.
На практиці менеджера цікавить обсяг та ціна реалізації, які забезпе-чать отримання бажаного прибутку.
Доход від реалізації = змінні витрати = постійні витрати = бажаний прибуток
Для визначення прибутку при певному обсязі реалізації можна засто-сувати
рівняння: прибуток = доход від реалізації – ( змінні витрати + постійні витрати).
124. Система обліку стандартних (нормат.) витрат: сут-ть та знач-ня.
Стандартні витрати – це витрати, необхідні для вир-ва певної прод-ції або послуг за норм. умов д-сті. Стандарти відображають заплановані витрати на один. прод-ції, величина яких базується на обгрунтов. нор-мах праці та інженерних розрах-ках. Виділяють три види стандартів:
1. Базисні стандарти – це довго строк. стандарти витрат, які встан-ся на строк від двох до п’яти років, щоб вивчати динаміку цін та прод-ть праці.
2. Теоретичні стандати – це стандарти витрат, які можуть бути досягнуті лише за ідеальних умов д-сті.
3. Поточні стандарти – це стандарти, що відображають витрати, не-обх. для виготовлення прод-ції у звітн. періоді за наявних умов д-сті.
Застос-ня поточних стандартів витрат дає можл-ть заздалегідь визна-чити собів-ть прод-ції для встан-ня цін, скласти звіт про прибуток, оперативно виявити та контролювати відхилення, оцінити д-сть центрів відпов-ті. Система калькулювання станд. витрат – це система обліку, яка використовує станд. витрати задля: контролю витрат; при-йняття рішень щодо цін; оцінки викон-ня бюджетів; усвідомлення ви-трат; упр-ня за відхиленнями. Розробка стандартів витрат здійсн-ся підрозділми, які відповідають за ті чи ті статті витрат. Технолог. відділ визначає стандарти викор-ня матеріалів, а відділ постач-ня встановлє стандарти цін на матеріали. Виробн. відділ розробляє стандарти роб. часу по операціях, а відділ персоналу – тарифні ставки оплати праці відпов. категорій працівників. Затверджені стандарти узагалн-ся бухгалтером в карті станд. собів-ті один. прод-ції. Стандарти витрат періодично переглядають для того, щоб вони відповідали сучасним і реальним умовам вир-ва.
125. Поняття центрів відпов-ті і обліку за центрами відпов-ті.
Оцінка д-сті центрів відпов-ті є складовою частиною системи управл. контролю. Система управл. контролю – це процес, за допомогою якого менеджери впливають на прац-ків компанії для забезп-ня досягн-ня поставленої мети. Проект-ня системи управл. контролю включає: визнач-ня загальн. мети компанії та її проміжних цілей; визнач-ня центрів відпов-ті; розробку показників д-сті для мотивації та узгодж-ня мети; вимірюв-ня факт. показн-ків д-сті та склад-ня звітності. Розробка показників та оцінка д-сті окремих підрозділів, менеджерів, прац-ків є центр. проблемою, оскільки саме її вивчення дозволяє узгодити інтереси окремих людей та всієї компанії. Бюджет відображає тілки внутр. фін. показники, викон-ня яких є об’єктом бухг. обліку. Але менеджера цікавлять ще й нефін. пок-ки д-сті, тобто показники, що виражені не у грош. вимірі (напр., плинність кадрів, коеф. корисної дії обладнаня, відсоток забракованих виробів, викор-ня роб. часу, відсоток повторних замовлень, поїздки за викликами та інш.). Викор-ня нефін. пок-ків дає змогу здійсн-ти комплексну оцінку д-сті, яка баз-ся на врахув-ні кільк-х та якісних чинників. Проведені дослідження свідчать, що серед нефін. пок-ків д-сті на першому плані в багатьох країнах є якість прод-ції та викон-ня поставок. Сучасна система управл. контролю нагадує доку приладів чи табло. Традиц. звіти містять лише пок-ки, що контролюються менеджером, а система “Табло” розглядає всі центри відпов-ті з урах-ням їхніх горизонт. і вертик. зв’язків. Це дозволяє отримати більш повну інформацію про д-сть взаємопов’яз. центрів відпов-ті незал. від ступеня контрольованості окремих пок-ків з боку менеджерів. Вибір пок-ків і оцінка д-сті центрів відпов-ті зал-ть насамперед від типу центру. Оцінка д-сті центрів приб-ку здійсн-ся на підставі звіту, який показує прибуток кожного центру. Розподіл операц. витрат між центрами приб-ку дає змогу скласти такий звіт про приб-ки, який показує операц. прибуток кожного центру. Розподіл опреац. витрат включає два етапи:
1) визнач-ня витрат, що можуть бути прямо віднесені до певного центру відпов-ті;
2) визнач-ня непрямих витрат і розподіл їх між центрами прибутку на підставі такої бази, яка є найбільш релевантною.
