Шпора 2
1. Інтернац-ція та стандартизація обліку у міжнар. масштабі: не-обх-ть, сутність та значення.
Процес економічної інтеграції у світовому масштабі, інтернаціоналізація економіки, бізнесу призвели до необхідності інтернаціоналізації та стандартизації обліку, який є мовою бізнесу. Інформаційне взаєморозуміння є важливою передумовою бізнесу, економічної інтеграції країн. Тобто, необхідність стандартизації фінансового обліку у світовому масштабі та гармонізації облікових систем визначається розвитком процесів економічної інтеграції країн, створенням міжнародних корпорацій, вільних економічних зон, створенням та функціонуванням спільних підприємств, реалізацією спільних проектів. Облік, як мова бізнесу повинен будуватися на загальноприйнятих принципах.
Питаннями стандартизації бухгалтерського обліку займаються кілька міжнародних організацій. Серед них Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, це цілком незалежний орган, який займається розробкою міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Іншою організацією є Міжнародна федерація бухгалтерів, сферою діяльності цієї організації є розробка етичного, освітнього та аудиторського напрямків у бухгалтерському обліку. Значну роль у справі стандартизації бухгалтерського обліку відіграє ООН, головним об’єктом діяльності є вивчення питань обліку і звітності міжнаціональних корпорацій з розробкою відповідних рекомендацій для їх гармонізації; сприяє запровадженню міжнародних стандартів у світовому масштабі.
Приведення національних систем обліку і звітності до вимог міжнародних стандартів – це шлях до інтернаціоналізації обліку, його уніфікації та гармонізації, підвищення якості облікової інформації та довіри до неї з боку різних користувачів.
2. Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку, їх загальна сутність та значення.
Принципи – це базові концепції, які кладуться в основу відображення в обліку та звітності господарської діяльності підприємства, його активів, доходів, витрат, фінансових результатів. Відомо, що облікові системи формувалися в різних країнах чи групах країн під впливом національних особливостей їхнього політичного та економічного розвитку. Історично формувалися й принципи бухгалтерського обліку. Проте процес економічної інтеграції у світовому масштабі, інтернаціоналізація економіки, бізнесу призвели до необхідності інтернаціоналізації та стандартизації обліку, який є мовою бізнесу. Інформаційне взаєморозуміння є важливою передумовою бізнесу, економічної інтеграції країн.
Виходячи з цих обставин, світова практика виробила принципи бухгалтерського обліку, загальноприйняті для всіх країн. Найважливіші з них такі: 1) П автономності підприємства2) П безперервності діяльності 3) П двосторонності 4) П грошового вимірювання 5) П собівартості6) П нарахування 7) П реалізації8) П консерватизму 9) П матеріальності або суттєвості10) П відповідності 11) П постійності 12) П періодичності.
3. Принципи автономності підпр-ва та безперервності діяльності: сутність та застосування в обліку.
Принцип автономності підприємства означає, що кожне підприємства, фірма розглядається як самостійна господарська одиниця, відокремлена від своїх власників та інших підприємств. Рахунки підприємств мають бути відокремлені від рахунків його власників. По кожній господарській одиниці ведеться бухгалтерській облік і складається фінансовий (бухгалтерській) звіт. Принцип автономності дотримується в усіх випадках, незалежно від організаційно-правової форми підприємства. Цей принцип називають ще принципом одиниці обліку. Принцип безперервності діяльності. Ця концепція бухгалтерського обліку базується на тому положенні, що підприємство постійно функціонує і подовжує в майбутньому свою діяльність необмежений період часу. Власники підприємства не мають наміру його ліквідувати чи продати. Виходячи з цього принципу, господарські засоби включаються до балансу в оцінці за їх фактичною собівартістю, а не за ринковою ціною. У звіт про прибутки включаються доходи і витрати, зумовлені нормальною поточною діяльністю підприємства.
У протилежному разі, коли є ознаки, що підприємство припинить свою діяльність і буде ліквідовано, використовуються інші правила бухгалтерського обліку. В разі ліквідації підприємства його активи оцінюються за ліквідаційною вартістю.
4. Принципи собівартості та єдиного грошового вимірнику: сутність та застосування в обліку.
Принцип собівартості. В бухгалтерському обліку відображається собівартість засобів, а не їхня ринкова вартість. Іншими словами, в обліку і звітності оцінка активів здійснюється, виходячи з фактичних витрат на їх придбання або виробництво. Відображення в обліку та звітності господарських засобів за їхньою собівартістю пояснюється двома причинами. По-перше, оцінка засобів за ринковою вартістю супроводжується великими труднощами її визначення. Крім того, ринкова оцінка (вартість) в будь-якому разі носить елемент суб’єктивності, тоді як собівартість є об’єктивною. По-друге, виходячи з принципу безперервності діяльності, підприємство не буде швидко реалізовувати засоби, які йому належать. Воно використовує ці засоби для забезпечення своєї поточної діяльності. А тому нема необхідності знати ринкову вартість засобів, що знаходяться на підприємств і використовуються ним. Принцип грошового вимірювання означає, що в бухгалтерському обліку відображаються явища, дані, які можуть бути виражені в грошовому вимірі. Звичайно, в обліку можуть застосовуватись й інші вимірники господарських засобів (натуральні, трудові), але узагальнення їх можливе тільки за допомогою грошового вимірника.
5. Принцип нарахня доходів і витрат, його сутність та застосування в обліку.
Для того, щоб відповідати поставленій меті, фінансові звіти складаються на основі облікового принципу нарахування. Цей принцип регулює собою момент визнання доходів і витрат. Згідно з цим принципом результати операцій та інших подій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти або їх еквіваленти), і вони відображаються в бухгалтерських реєстрах та наводяться у фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Фінансові звіти, складені згідно з принципом нарахування, інформують користувачів не тільки про минулі операції, які містили виплату або отримання грошових коштів, але і про зобов'язання виплатити грошові кошти в майбутньому і про ресурси, які представлені грошовими коштами, що їх буде одержано у майбутньому. Таким чином, вони надають саме той тип інформації щодо минулих операцій та минулих подій, який є найбільш корисним для користувачів при прийнятті ними економічних рішень.
Альтернативним є касовий метод, за яким доходи визначаються з моменту надходження грошей, а витрати – з моменту сплати грошей.
6. Принцип відповідності доходів і витрат звітного періоду: сутність та застосування в обліку.
Принцип відповідності – це принцип розмежування доходів і витрат між періодами та узгодження (відповідності) доходів звітного періоду з витратами, завдяки яким одержано ці доходи. Облік доходів за даний звітний період здійснюється за принципом нарахування та реалізації. Витрати даного звітного періоду – це ті витрати, що пов’язані з господарською діяльністю, яка зумовила отримання доходів у даному періоді. Цей принцип має велике значення для правильного визначення фінансових результатів звітного періоду.
У свою чергу, слід зазначити, що принцип нарахування регулює собою момент визнання доходів і витрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку в тому періоді, в якому вони були нараховані, тобто зроблені чи здійснені, н6езалежно від того, коли фактично були отримані чи сплачені кошти. За принципом реалізації доходи від реалізації продукції, робіт, послуг обліковують, коли було виконано договірні зобов’язання та надіслано рахунок клієнтові. Іншими словами, моментом реалізації та визначення доходу від реалізації є момент відвантаження продукції і переходу прав власності на неї від постачальника до клієнта.
7. Принцип обачності (консерватизму), сутність та застосування в обліку.
За цим принципом доходи обліковуються, коли можливість їх отри-мання стає цілком визначеною подією, фактом, тоді як витрати та втрати повинні відображатись, коли їх здійснення є ймовірною, можливою подією. В основу цієї концепції покладено принцип оцінки об’єктів обліку, який дає змогу уникнути завищення оцінки активів і доходів, а також недооцінки зобов’язань і витрат. Згідно з принципом консерватизму (обережності), передбачені потенційні збитки (сумнівна заборгованість клієнтів, знецінення активів тощо) мають бути відображені в результаті звітного періоду.
8. Принцип повного висвітлення, його сутність та застосування в обліку.
Відповідно до цього принципу, звітність повинна містити всю важливу та суттєву інформацію про дане підприємство. Обсяг та якість звітної інформації повинні бути достатніми для того, щоб користувачі могли скласти усестороннє та об’єктивне уявлення про фінансовий стан підприємства. До числа такого роду інформації, окрім власне звітної, відносяться: звітні методи оцінки активів (майна) підприємства; зміни цих методів, якщо такі мають місто, непередбачені обставини, які справили майновий вплив на фінансовий стан підприємства; крупні договори (замовлення) на купівлю продукції, що виробляється підприємством, передбачувані капітальні вкладення; великі угоди та ін. проекти, здійснення яких може призвести до значних змін у фін становищі підприємства, у вартості його активів (майна) та фінансових зобов’язань, у вартості власного капіталу. Також підлягає розкриттю інформація, що є важливою з фін та юр точок зору подій, що відбулися по закінченню звітного періоду, але до моменту складання звіту.
9. Принцип превалювання сутті над формою, його зміст та застос-ня в обліку.
Якщо інформація має правдиво відображати операції та інші події, які їй належить відображати, необхідно вести їх облік і розкривати відповідно до їхньої сутності та економічної реальності, а не лише виходячи з їх юридичної форми. Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної або розробленої форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні таким чином, що згідно з документами право власності перейде цій стороні, хоча можуть існувати угоди, які забезпечуватимуть подальше використання даним підприємством майбутніх економічних вигод, втілених у цьому активі. За таких обставин, звітність щодо продажу не відображатиме правдиво здійснену операцію (якщо операція відбулася насправді).
10. Принцип постійності (послідовності) облікової політики та періодичності, їх суть та призначення.
Принцип постійності вимагає від підприємства застосування обраної облікової політики протягом тривалого часу. Зміни обраних методів обліку та оцінки мають бути обґрунтовані і докладно описані в додатку для фінансової звітності. Це стосується методів нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів, порядку нарахування зносу малоцінних предметів, створення резервів, методів обліку витрат виробництва, методів оцінки майна тощо.
Принцип періодичності (або облікового періоду) визначає можливість і необхідність поділу безперервної діяльності підприємства на звітні періоди для складання необхідної звітності і виявлення результатів діяльності. Найчастіше одліковий період збігає з календарним роком. Проміжними обліковими періодами є поквартальні періоди, за які теж складається звітність і виявляються фінансові результати.
11. Між нар. стандарти бухгалтерського обліку, їх суть та призначення.
Стандарт бухгалтерського обліку – це нормативний документ, що визначає правила та процедури ведення бухгалтерського обліку та складання звітності. Необхідність стандартизації фінансового обліку у світовому масштабі та гармонізації облікових систем визначається розвитком процесів економічної інтеграції країн, створенням міжнародних корпорацій, вільних економічних зон, створенням та функціонуванням спільних підприємств, реалізацією спільних проектів. Облік, як мова бізнесу повинен будуватися на загальноприйнятих принципах.
Значну роль у справі стандартизації бухгалтерського обліку відіграє ООН, головним об’єктом діяльності є вивчення питань обліку і звітності міжнаціональних корпорацій з розробкою відповідних рекомендацій для їх гармонізації; сприяє запровадженню міжнародних стандартів у світовому масштабі. Приведення національних систем обліку і звітності до вимог міжнародних стандартів – це шлях до інтернаціоналізації обліку, його уніфікації та гармонізації, підвищення якості облікової інформації та довіри до неї з боку різних користувачів.
Міжнародними стандартами регулюються основні, принципові моменти, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності підприємства, відображення у звітності результатів діяльності та фінансового стану підприємства.
12. Нац. стандарти обліку, їх сутність, призначення та зв’язок з МСБО.
Стандарт бухгалтерського обліку – це нормативний документ, що ви-значає правила та процедури ведення бухгалтерського обліку та складання звітності.
Слід зазначити, що НСБО мають силу закону і є обов’язковими для виконання. Тоді як МСБО мають рекомендаційний характер.
Облікові системи різних країн відрізняються між собою, проте можна виділити групи країн, що дотримуються однотипних підходів до побудови систем обліку. Але слід зазначити, що не існує двох країн , де правила обліку були б ідентичними. Однією з самих розповсюджених є трьох модельна класифікація облікових систем, відповідно до яких виділяють: британо-американську модель (Великобританія, США, Канада, Австралія); континентальну модель (Німеччина, Австрія, Франція, Італія); південноамериканську модель (Бразилія, Аргентина).
Основними характеристиками першої моделі є орієнтація обліку на нестачі широкого кругу інвесторів, що обумовлено високим рівнем розвитку ринку цінних паперів; відсутністю законодавчого регулювання обліку, який регламентується стандартами, що розробляються професійними організаціями бухгалтерів; гнучкістю облікової системи та ін.
Друга модель відрізняється наявністю законодавчого регулювання обліку; тісними зв’язками підприємств з банками, які є основними постачальниками капіталу; орієнтацією обліку на державні нестачі макроекономічного регулювання і оподатковування; консерватизмом облікової практики.
Основною особливістю третьої моделі є орієнтація методики обліку на високий рівень інфляції і нестачі державного регулювання.
Зв’язок між НСБО та МСБО проявляється в тому, що останні можна використовувати в якості рекомендацій.
13. Суть та основи побудови фін. обліку.
Фінансовий облік – це сукупність правил та процедур, які забезпечують підготовку, оприлюднення інформації про результати діяльності підприємства (установи, організації) та його фінансовий стан відповідно до вимог законодавчих актів і стандартів бухгалтерського обліку.
Об’єктами фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках, є: активи підприємства, джерела власних засобів, зобов’язання (пасиви) підприємства, витрати підприємства за їх елементами і доходи за їх видами, фінансові результати діяльності підприємства і їх розподіл, господарські операції, пов’язані з процесами придбання ресурсів, виробництва та реалізації. Принципово важливим питанням фін обліку є методологія і організація обліку витрат і доходів. Саме в цьому питанні проявляються відмінності побудови фін обліку.
Для фін обліку розробляється детальна номенклатура елементів витрат і кожному елементові витрат призначається бухгалтерський рахунок. Таким чином, створюється система рахунків витрат за елементами. На рахунках витрат накопичуються витрати за елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного періоду доходи звітного періоду порівнюються з витратами і визначається фінансовий результат.
14. Суть та основи побудови управлінського обліку.
Управлінський облік – це сукупність методів та процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації для планування, контролю, прийняття рішень на різних рівнях управління підприємством. Це вну-трішній облік, який ведеться для задоволення потребу інформації керівництва всього підприємства та його структурних підрозділів. Головним критерієм організації управлінського обліку є корисність одержуваної інформації для оцінки, контролю й прийняття управлінських рішень. Підприємства та організації організовують управлінський облік , виходячи з особливостей діяльності, структури і розмірів підприємств, потреб управління.
Головними об’єктами управлінського обліку є витрати і доходи підприємства, фінансові результати. Але в управлінському обліку витрати перегруповуються за їх цільовим призначенням, тобто за видами продукції, замовленнями, процесами, стадіями виробництва, центрами відповідальності, сферами діяльності тощо. Аналогічно здійснюється групування доходів підприємств і фінансових результатів.
В межах управлінського обліку виробничих підприємств здійснюється облік витрат та калькулювання собівартості продукції. При цьому підприємства самостійно обирають метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. Крім обліку і калькулювання за повними витратами для цілей управління підприємства застосовують облік і калькулювання за змінними витратами, за стандартними витратами.
15. Користувачі інформації фінансового та управлінського обліку.
Користувачами фінансових звітів є існуючі та потенційні інвестори, працівники, позикодавці, постачальники та інші торгові кредитори, замовники, уряд та урядові установи і громадськість. Вони використовують фінансові звіти для задоволення певних різноманітних потреб у фінансовій інформації. Такі потреби, зокрема, мають:
А. Інвестори. Особи, які дають венчурний капітал, та їх консультанти, стурбовані ризиком, притаманним інвестиціям і доходам від цих інвестицій. Б. Працівники. Працівники і групи їх представників, зацікавлені в інформації щодо стабільності та прибутковості роботодавців. В. Позикодавці. Позикодавці зацікавлені в інформації, яка до-зволяє їм визначити, чи будуть їхні позики та відсотки з суми позик сплачені своєчасно.
Г. Постачальники та інші торгові кредитори. Постачальники та інші торгові кредитори зацікавлені в інформації, яка дозволяє їм визначити, чи будуть вчасно сплачені заборговані їм суми. Д. Клієнти. Клієнти виявляють інтерес до інформації щодо безперервності діяльності підприємства. Е. Уряди та урядові установи. Уряди та урядові установи зацікавлені у розміщенні ресурсів, а значить, і у діяльності підприємства.
Є. Громадськість. Підприємства впливають на членів суспільства різним чином.
16.Технологічний процес фінансового обліку, рахунки, регістри.
Для відображення господарських операцій використовують систему рахунків фінансового обліку. Рахунки поділяються на дві групи : 1) балансові (реальні) рахунки – рахунки активів , зобов’язань , рахунок власного капіталу та ін. Ці рахунки мають залишок.; 2) номінальні рахунки – рахунки витрат, доходів , рахунок фінансових результатів. Рахунки витрат та доходів залишку не мають. Для обліку господарських операцій застосовують систему облікових регістрів. Обов’язковим для іноземних фірм є журнал реєстрації операцій. Цей регістр призначений для хронологічного запису всіх операцій , що відбулися у звітному періоді. Записи здійснюються по кожній операції або по сукупності однорідних операцій, рахунки по Кт записуються з абзацу. Наступним обов’язковим регістром є головна книга. Головна книга призначена для обліку операцій в системі синтетичних рахунків. Записи в головній книзі проводяться на основі записів в журналі реєстрації. На базі головної книги складається бухгалтерський баланс. Також кожна фірма може вести допоміжні журнали (регістри) : журнал обліку реалізації , покупок , грошових надходжень і витрат , касових надходжень та ін.
17.Склад фін. звітності заруб. фірм та заг. вимоги до неї (якісні хар-ки).
Фінансова звітність – це система взаємопов’язаних узагальнюючих показників , що відображають фінансовий стан підприємства та ре-зультати діяльності за звітній період. До складу фінансової звітності краї з розвинутою ринковою економікою входять : бухгалтерський баланс (надає інформацію про фінансове становище підприємства на певну дату ) , звіт про рух грошових коштів (надає інформацію про надходження і вибуття грошових коштів внаслідок операційної , інвестиційної та фінансової діяльності протягом звітного періоду ) , звіт про прибутки та збитки (надає інформацію про доходи , витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітній період ), додатки та ін. Річний звіт супроводжується пояснювальними записками. Компоненти фінансової звітності взаємопов’язані , оскільки відображають відповідні аспекти господарської діяльності підприємства. Жодний звіт не може надати всю потрібну користувачам інформацію , а тому всі компоненти фінансової звітності слід розглядати та інтерпретувати у комплексі.
Вимоги до фінансової звітності :
1)зрозумілість – це якість інформації , яка дає можливість користувачам сприймати її значення. 2)доречність – характеризує здатність інформації впливати на рішення, що приймаються на її основі. 3)достовірність – інформація не містить помилок та упереджених суджень. 4)порівняльність – ця вимога повинна забезпечувати порівнянність даних (показників) даного періоду з аналогічними показниками минулих періодів.5) Фінансова звітність обов’язково підлягає аудиту.
