11.3. СТРАХУВАННЯ
Мета страхування - зменшити ризик.
За договором страхування одна сторона - страхувальник - зобов'язана виплачувати визначені платежі (страхові премії), а інша сторона - страховик - визначену суму при виникненні страхового випадку.
До страхування вдаються в різних випадках. Страхування необхідне як для товарів, що транспортуються, так і для об'єктів, що нікуди не перевозять. Для менеджерів зовнішньоекономічної діяльності найбільш типовими є такі випадки:
- страхування майна;
- транспортне страхування.
Страхування майна. На практиці використовуються типові договори страхування майна. Найбільш відомою типовою формою є форма "Страхування будинку і майна" ("Building and Property Insurance Form", або, скорочено, ВРІ).
За цією типовою формою страхується будинок, споруди, машини й устаткування, особисте майно, що використовується в підприємницькій діяльності. В договорі на основі форми ВРІ можна також розширити коло об'єктів страхування і включити в нього:
- майно, придбане після укладання договору;
- майно, що знаходиться в межах помешкань, придбаних після укладання договору;
- майно, що знаходиться поза межами помешкань, використовуваних у підприємницькій діяльності;
- майно, що знаходиться поза будинком, наприклад огорожа, знаки, антени.
Суму відшкодування можна встановити таким чином:
- всі об'єкти, включені в договір (договір часто оформляється у вигляді страхового поліса), страхуються на визначену суму;
- окремі об'єкти, включені в договір, страхуються на визначену суму;
- ризики, що страхуються за договором, перераховуються в договорі. Можна також передбачити в договорі, що страхуванню підлягають "усі ризики", і потім передбачити винятки;
- можна передбачити, що сума відшкодування дорівнює вартості заміни товару (або іншого об'єкта) чи якоїсь частини цієї вартості. Можна також передбачити, що сума відшкодування дорівнює визначеному відсотку реальної вартості товару (з урахуванням амортизації);
- щодо майна, вартість якого змінюється, можна передбачити, що страхувальник повинен регулярно (як правило, щомісяця) повідомляти страховику про вартість об'єкта. Страхувальник сплачує премії, виходячи із зазначеної вартості.
Страхування непрямих збитків. У зазначених вище прикладах договорів про страхування майна мова йде про збиток, що є прямим результатом страхових подій.
Тим часом існують й інші договори страхування, за якими страхується збиток, що є непрямим результатом певних подій.
Найбільш відомий приклад такого типу страхування - це страхування прибутку від підприємницької діяльності.
Страховик зобов'язується відшкодувати страхувальнику втрату прибутку або фіксованих платежів в результаті понесеного страхувальником збитку. Наприклад, в результаті пожежі магазин був закритий протягом місяця, коли працювали тільки декілька його відділів. Якби не було пожежі, було б отримано більше прибутку. Крім того, власник магазину повинен продовжувати виплачувати заробітну плату, податки і вартість утримання помешкань й устаткування.
До найбільш типових договорів так званого непрямого страхування належать:
1) договір про страхування втрат прибутку в результаті знищення підприємства постачальника або головного споживача, що призвело
або до зниження замовлень, або недопоставки і, в кінцевому результаті, до закриття страхувальника;
2) договір про страхування зайвих витрат, за яким страховик відшкодовує страхувальнику суму, що той змушений сплачувати без будь-якої користі для себе, наприклад орендна плата за приміщення після пожежі;
3) договір про страхування втрати орендних платежів. За цим договором страхувальник, що передав помешкання в оренду іншим особам, одержує від страховика відшкодування збитків від втрати можливості стягувати орендну плату в результаті знищення приміщень.
Транспортне страхування. Перші договори страхування перевезеного майна стосувались морських перевезень. Пізніше стали з'являтися договори страхування перевезень сушею, а потім і повітряних. На сьогоднішній день розбіжності в підходах до страхування товарів, що перевозяться різними видами транспорту, у багатьох випадках стерлися. Сучасні договори страхування часто покривають ризики, пов'язані з перевезенням, починаючи з моменту відвантаження товару і до моменту, коли він досягає пункту призначення.
Морське страхування. Існує чотири типових види договору морського страхування:
- страхування судна (транспортного засобу);
- страхування вантажу;
- страхування одержання плати за фрахт власником судна;
- страхування відповідальності товаровідправника або перевізника перед третіми особами.
Страхування судна, як правило, діє тільки в межах географічної території, зазначеної в договорі.
Вантаж звичайно страхується шляхом укладання договору, в якому передбачається, що усі вантажі, що відвантажуються страхувальником, підпадають під його дію. При страхуванні вантажу часто використовується страховий сертифікат на пред'явника, що передається разом із правом власності на вантаж. Володар такого сертифікату автоматично стає страхувальником вантажу і має право одержати відшкодування при випадковій загибелі або ушкодженні вантажу.
Страхування одержання плати за фрахт може здійснюватися двома способами.
Якщо за договором товаровідправник зобов'язаний сплатити перевізнику оговорену суму незалежно від того, чи був товар доставлений, вартість перевезення страхується як частина вартості товару. Якщо ж оплата фрахту поставлена в залежність від безпечної поставки товару, одержання плати за фрахт страхується як частина страховки судна.
На практиці склалося декілька типових умов договорів транспортного страхування.
1. "Running down clause" (RDC). Це застереження передбачає, які саме події є страховим випадком.
2. Застереження про відповідальність перед третіми особами в разі виникнення спору.
3. Застереження "free of particular average". Відповідно до цього застереження страховик не повинен виплачувати страхову суму, якщо тільки не відбудеться хоча б одна з чотирьох подій:
- судно сяде на мілину;
- на судні станеться пожежа;
- судно затоне;
- станеться зіткнення.
Крім того, за цим застереженням, страховик не повинен виплачувати страхову суму, якщо загальний обсяг збитків не перевищує 10 % вартості застрахованого.
4. Застереження про загальну аварію. Зобов'язує страховиків різних об'єктів страхування розділити між собою витрати на відшкодування збитку, нанесеного навмисно при рятуванні судна від повного знищення.
5. Застереження про позови і трудові відносини. Передбачає, що судновласник повинен вжити всіх заходів для того, щоб запобігти завданню шкоди застрахованому майну або іншим інтересам. Наприклад, якщо судно сяде на мілину, судновласник повинен найняти рятувальників, і ці його витрати мають бути відшкодовані страховиком, навіть якщо судно не вдалося врятувати.
6. Застереження про "абандон". Якщо порятунок або відновлення корабля коштує більше, ніж загальна вартість товарів або інших застрахованих об'єктів, страхувальник має право вимагати виплати страхової суми, як при повній загибелі майна. При цьому до страховика переходять усі права на товари або інші об'єкти, що були предметом страхування.
7. Поділ ризику між страховиком і страхувальником. Якщо в договорі передбачено, що страховик зобов'язаний відшкодувати тільки 50 % вартості товару, то навіть якщо товару нанесений збиток, але він не загинув, страховик зобов'язаний відшкодувати тільки 50 % розміру збитку.
8. Договірні гарантії. У морському страхуванні існує дві форми гарантій:
- пряма гарантія (порука);
- гарантія, що мається на увазі.
До прямих гарантій можна віднести:
* умову, за якою страховик не повинен виплачувати страхову суму, якщо збитків було завдано внаслідок військових дій;
* умову, за якою страховик не повинен виплачувати страхову суму, якщо збитків було завдано внаслідок заворушень, страйків і т.ін.
Три найбільш типових приклади гарантій, що маються на увазі:
1. Застереження про морехідність. Судновласник ручається, що судно є морехідним, тобто:
- судно є придатним до плавання;
- капітан і команда достатньо кваліфіковані;
- наявне устаткування, необхідне для плавання.
(Страховик не повинен виплачувати страхову суму, якщо збитків завдано внаслідок неморехідності.)
2. Застереження про девіацію передбачає, що судно не має права відхилятися від курсу, за винятком тих випадків, коли це необхідно для порятунку життя. Застереження про суднохідність і застереження про девіацію діє завжди, крім тих випадків, коли сторони спеціально передбачили в договорі, що воно до них не застосовується.
3. Застереження про законність. За цим застереженням, якщо за законом прапору судна перевезення є незаконними, договір страхування не має сили. Це застереження діє завжди, і сторони не мають права його виключити.
Сухопутне страхування. Хоча в практиці не склалося стандартних форм договорів сухопутного страхування, більшість подібних контрактів схожі. В них, як правило, докладно визначається страховий випадок. До нього найчастіше належить:
- зіткнення;
- сходження з рейок;
- повінь;
- смерч;
- пожежа; - буря;
- удар блискавки.
Страховик звільняється від обов'язку виплачувати страхову суму, якщо збиток було завдано в результаті:
- злодійства;
- страйку;
- цивільного безладу;
- війни;
- втрати ринку;
- затримки відвантаження;
- незаконної торгівлі;
- недоліків тари.
11.4. ПЛАТІЖ. ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПЛАТЕЖУ
Платіж - найважливіший аспект міжнародної торгівлі. 1 саме його неправильна організація є причиною катастрофічних результатів тієї чи іншої міжнародної угоди.
Між платежем у рамках внутрішньої торгівлі й міжнародним платежем існує дві основні розбіжності:
1) в міжнародній торгівлі порядок платежів може регулюватися двома або декількома державами, в той час як розрахунки у внутрішній торгівлі регулює тільки одна держава;
2) в міжнародній торгівлі, як правило, задіяні дві або декілька валют. У практиці є багато способів здійснення платежу. В цьому розділі ми
зупинимося на деяких.
1. Передоплата. Використовується, як правило, у таких випадках:
- коли покупець невідомий для продавця, наприклад, коли експортер здійснює перший продаж даному конкретному покупцеві або коли експортер не впевнений у кредитоспроможності покупця;
- коли політична й економічна ситуація в країні покупця нестабільна. Передоплата перекладає весь ризик на покупця.
2. Відкритий рахунок. Покупець дає банку розпорядження сплатити визначену суму у визначений проміжок часу після дати, зазначеної на інвойсі (накладній).
3. Продаж комерційних документів. Банки і торгові компанії, чия кредитоспроможність не піддається сумніву, часто здійснюють платежі в обмін на правовстановчі документи або навіть самі виступають у ролі покупців і продавців.
4. Продаж за посередництвом торгових (експортних) компаній. Продавець, не знайомий із ринком і умовами в країні експорту, може передати майно торговим компаніям, що беруть на себе всі відповідні фінансові ризики. Виробники товару в таких випадках просто продають товар торговій компанії, що потім перепродує його за кордон. Цей засіб платежу часто використовується, якщо торгівля здійснюється у формі товарообміну.
5. Факторинг. У широкому значенні це процес, в якому банк видає гарантію простого векселя імпортера. Ризик продавця в такий спосіб зменшується, оскільки банк заплатить необхідну суму, якщо імпортер (покупець) не виконає своїх зобов'язань.
На практиці факторинг, як правило, здійснюється шляхом придбання документів, що підтверджують борг, у кредитора. Найчастіше цей метод платежу застосовується для середньострокового кредитування.
Хоча у вісімдесяті роки постійно зростав відсоток угод, що фінансувалися за допомогою факторингу, угоди з використанням факторингу продовжують складати незначний відсоток загального обсягу світової торгівлі.
6. Банківський акцепт деякою мірою подібний до факторингу. Суть його полягає в тому, що банк забезпечує негайний наявний платіж експортеру, продавши виданий імпортером кредитний білет на повторному ринку. Банк гарантує платіж імпортера, але експортер все ж зо-
бов'язаний вимагати платежу від імпортера, а сторона, що отримала переказний вексель, придбаний на повторному ринку, має право стягнути зазначену в ньому суму з експортера, якщо банк не виконає гарантію цим векселем у зазначений термін. Експортер може звільнити себе від такого обов'язку, написавши на векселі "без права регресу".
7. Платіж після одержання. Платіж після одержання - найбільш часто використовуваний засіб здійснення платежу в міжнародній торгівлі. Він здійснюється в двох формах:
- платіж після одержання товарів, що застосовується вкрай рідко і можливий лише при абсолютній довірі продавця до покупця;
- платіж після одержання документів, що застосовується набагато частіше і є одним із найпоширеніших засобів платежу.
Суть цього методу в тому, що продавець передає товаросупроводжувальні документи, накладні (інвойси), страхові сертифікати через свій банк у закордонний банк. До документів додається виписаний продавцем переказний вексель на покупця. Сторона, що виписує вексель, називається трасантом, сторона, що повинна акцептувати переказний вексель або заплатити по ньому, називається трасатом. Переказний вексель (його ще називають "тратта") може обертатися при дотриманні таких умов:
- тратта підписана трасантом;
- тратта містить нічим не обумовлену вимогу сплатити визначену суму;
- у тратті зазначено, що вона підлягає оплаті за вимогою або в зазначений час;
- у тратті сказано, що вона підлягає оплаті держателю тратти або особі, зазначеній у тратті.
Існує три види платежів після одержання:
- платіж із використанням термінової тратти. В цьому випадку всі зазначені вище документи продавець передає іноземному банку із вказівками не передавати їх покупцю доти, доки останній не здійснить акцепт векселя;
- платіж із використанням тратти, термінової після пред'явлення. В цьому випадку всі зазначені вище документи продавець передає іноземному банку із .вказівками не передавати їх покупцю доти, доки останній не заплатить за векселем;
- платіж із використанням "чистої" тратти. В цьому випадку експортер передає банку імпортера тільки тратту, а всі інші документи передає покупцю прямо. Банк імпортера не контролює здійснення платежу. Чиста тратта використовується, як правило, тільки в тих країнах, де це викликано причинами юридичного характеру (наприклад для оп-тимізації оподатковування) або де цього вимагають правила валютного регулювання.
8. Консигнація. Дуже часто консигнація використовується у відносинах між експортером і його закордонним представником або дочірньою компанією. За умовами консигнації, покупець не зобов'язаний сплачувати за отриманий товар, поки він не перепродасть його.
11.5. ГАРАНТІЇ І ФІНАНСУВАННЯ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ
У здійсненні торгівлі, особливо, коли продавець і покупець не мали раніше тривалих ділових відносин, виникають значні ризики, пов'язані з нестачею інформації.
Продавець може не знати:
- чи є покупець платоспроможною особою;
- чи можна покладатися на інформацію про платоспроможність покупця від осіб, що з ним працювали;
- чи не виникне перешкод у пересуванні коштів із країни покупця у вигляді норм валютного регулювання (особливо, якщо мова йде про "тверду валюту");
- якщо дозволено приймати платіж у валюті покупця, наскільки великий ризик зміни валютного курсу;
- якщо немає заборон переказувати кошти з країни покупця, чи можуть виникнути які-небудь тимчасові затримки.
З іншого боку, покупець не знає:
- чи можна покладатися на те, що продавець поставить товар, і здійснити передоплату;
- чи будуть поставлені товари відповідати за якістю і кількістю домовленості сторін;
- чи будуть товари перевозитися достатньо кваліфікованим перевізником і чи будуть вони належним чином застраховані;
- чи можуть товари під час перевезення бути пошкодженими;
- чи надасть продавець покупцю такі документи, які дозволять продавцю вимагати товар у митних органів;
- чи надасть продавець документи, які підтверджують, що товар відповідає вимогам законодавства країни-продавця і країни-покупця (сертифікати відповідності, експортні й імпортні ліцензії і т.ін.);
- які можуть виникнути затримки в одержанні товару в країні покупця.
Ці ризики можна значною мірою зменшити, якщо залучити до здійснення угоди третю сторону. Вона, як правило, краще інформована про аспекти торгової угоди, що викликають побоювання у сторін договору купівлі-продажу. Вона може прийняти на себе частину ризику й у такий спосіб зменшити "тягар", що несуть сторони договору купівлі-продажу.
Продаж, при якому використовується акредитив, показує, як ці ризики можуть бути частково "перекладені" на третю особу, що:
- має більше інформації;
- може належним чином оцінити ризики, що виникають;
- здатна звести ризик угоди до мінімуму.
В угоді з використанням акредитива такими особами можуть бути:
- банк продавця;
- банк покупця;
- принаймні один перевізник.
Гарантії продавцю. Акредитив - документ, за яким банк, що його випустив (банк-емітент), за умови надання продавцем усіх документів до проданого товару (транспортних накладних, ліцензій, страхового сертифіката тощо), які підтверджують, що товар переданий перевізнику, зобов'язаний виплатити продавцю суму, зазначену в транспортній накладній.
11.6. ЗБЕРІГАННЯ ТОВАРУ НА СКЛАДІ
У деяких випадках виникає потреба у зберіганні товару, для якого немає місця в торговому закладі покупця. Існують підприємства (товарні склади), що спеціально займаються зберіганням товарів. Іноді товар береться на зберігання й іншими підприємствами. Угоду з передачі товару на схов часто називають договором схову.
Договір схову, як правило, містить такі положення:
- одна сторона (зберігач) приймає від іншої сторони (довірителя) на схов певне майно, як правило, на певний строк;
- довіритель (або інша особа, що діє від його імені) має право в будь-який час вимагати майно, здане на зберігання;
- зберігач зобов'язаний видати майно за першою вимогою довірителя або особи, що діє від його імені (наприклад за дорученням), незалежно від терміну зберігання;
- зберігач зобов'язаний вжити всіх заходів, необхідних для збереження прийнятого майна;
- зберігач зобов'язаний безперешкодно допускати представників довірителя до приміщення, де зберігається майно, з метою перевірки комплектності;
- довіритель зобов'язаний після закінчення терміну дії договору одержати здане на збереження майно самостійно або видати доручення на одержання майна третій особі.
У торгівлі велике значення мають свідоцтва про прийом товарів на зберігання. За такими свідоцтвами (вони ще називаються складськими варантами) товар, що знаходиться на складі, може бути закладено або продано.
11.7. ТОВАРООБМІН. БАРТЕР
У тих випадках, коли імпорт товарів "прив'язаний" до експорту в країну постачальника імпортованих товарів, причому вартість імпорту повністю або частково погашається вартістю експорту і таким чином на цю суму не здійснюється платіж грошима, має місце товарообмін.
У торговій практиці товарообмін здійснюється різними способами. Серед них можна виділити три групи договорів, причому кожна з них має свої відмінні характеристики:
1) бартер;
2) ''buy back";
3) "counterpurchase".
Бартер. У бартерній угоді товар обмінюється на товар. Гроші в ній використовуються не як засіб платежу, а "беруть участь" у ціноутворенні.
Як правило, для здійснення бартеру укладають одну угоду, а не дві. Такий договір не завжди легко скласти. При його складанні слід мати на увазі те, що:
- у договорі необхідно зазначити, що сторони погоджуються обмінятися товарами, причому товари, поставлені однією стороною, будуть компенсацією за товари іншої сторони;
- тоді як у міжнародному договорі купівлі-продажу можна просто вказати назву товару, у договорі бартеру важливо зазначити:
* назву товару;
* вимоги до якості товару;
* його докладний і точний опис;
* хто буде перевіряти відповідність товарів за якістю і яким чином буде проходити процедура перевірки;
* графік поставки і відповідні терміни;
* коли виникає право огляду товару (у момент поставки або додатково - в оговорених заздалегідь проміжних пунктах);
- для бартерних операцій не підходять розрахунки документарними акредитивами. Тому розрахунки звичайно забезпечуються паралельними банківськими гарантіями. Звичайно паралельні банківські гарантії оформлюються у вигляді резервного акредитива. За таких умов платежу сторона, що сумлінно виконала свої зобов'язання за бартерним договором, може при невиконанні умов договору партнером одержати кошти в конвертованій валюті як компенсацію за поставлені товари;
- сторони звичайно домовляються обмінюватися товарами, загальна вартість яких "однакова". Очевидно, що така умова може призвести до непорозумінь, якщо сторони заздалегідь не домовляться, яким чином визначається вартість товарів:
* сторони можуть заздалегідь узгодити, що зазначені ними товари мають однакову вартість, або
* сторони можуть встановити зовнішній орієнтир, на основі якого визначається вартість товарів і який жодна зі сторін не може змінити, або
* сторони можуть встановити коефіцієнти зміни вартості товарів;
- у бартерному договорі необхідно точно встановити одиницю і порядок виміру товару;
- важливо встановити точний розмір неустойки у випадку непоставки товарів, поставки з простроченням або поставки товарів, що не відповідають договору;
- потрібно встановити метод визначення "суттєвого порушення" договору;
- також бажано вказати таке: якщо на основі узгодженого методу одна із сторін має підстави думати, що її права за договором були порушені "суттєво", вона має право на свій розсуд вимагати сплати передбаченої в договорі суми, навіть якщо за договором ця сторона повинна прийняти поставку товару, навіть якщо він поставлений із запізненням.
Варто також мати на увазі, що багато держав намагаються заборонити або обмежити бартерні операції і для цього вживають найрізноманітніших заходів, що можуть негативно вплинути на бартерну торгівлю (наприклад, встановлюють складніший порівняно з торгівлею товарами за гроші режим оподаткування).
"Buy back". "Buy back" - різновид товарообміну, за яким підприємство, що постачає устаткування для будівництва, одержує платіж товарами, які потім вироблятимуться на цьому підприємстві. До таких операцій вдаються, щоб звести до мінімуму для себе наслідки загального спаду ділової активності.
Є два види подібних угод.
У першому випадку платіж за надане устаткування і ноу-хау надходить безпосередньо у вигляді товарних поставок. Звичайно підприємство, що надає устаткування, одержує розрахунок через тривалий проміжок часу (до 10 років). Забезпечити здійснення платежу можна одним із двох способів:
- одержувач устаткування може взяти на себе зобов'язання видати постачальнику устаткування гарантійний документ. При цьому варто мати на увазі, шо такий документ повинен мати силу за межами країни одержувача устаткування;
- одержувач устаткування може відкрити спеціальний рахунок, з якого постачальник може зняти гроші, якщо не буде здійснена своєчасна компенсація вартості поставленого устаткування.
