Але якщо теорія справедлива, тоді в середньому форвардний валютний курс має дорівнювати майбутньому курсу "спот". Знати про це дуже важливо для фінансового менеджера, оскільки це означає, що компанія, яка завжди виконує свої зобов'язання по валюті, не повинна витрачати додаткові кошти на її страхування.
Хоча в середньому форвардні валютні курси дорівнюють валютним курсам "спот", не варто надавати надмірне значення оцінці ймовірних змін валютного курсу "спот". Найчастіше, коли, здавалося б, має відбутися різке підвищення валютного курсу "спот" слідом за форвардним валютним курсом, реальне зростання виявляється меншим. І навпаки, зниження здається не таким сильним. Ці результати не збігаються з постулатами теорії очікувань. Навпаки, іноді складається враження, що компанії готові пожертвувати частиною прибутків або для придбання, або для продажу форвардного валютного контракту.
Необхідно також мати на увазі, що, як правило, форвардні валютні курси мало що говорять про валютні курси "спот". Це не означає, що форвардні валютні курси є поганим мірилом прогнозів менеджера, а лише те, що валютні курси важко передбачити. Деякі банки і консалтингові фірми складають прогнози змін валютних курсів.
Ефект Фішера - це теорія, що приписується Ірвінгу Фішеру (1867- 1947), економісту, який стверджував, що національні процентні ставки відображають можливі рівні інфляції. За його теорією, очікувані зміни обмінного курсу пов'язані з відмінністю процентних ставок в країнах обмінюваних валют. Нині ця теорія відома як міжнародний ефект Фішера. Цей ефект може продовжувати діяти або як результат взаємодії незміще-них форвардних курсів і паритету процентних ставок, або як результат процентного арбітражу, який здійснюється у вигляді ризику.
Глобальний ефект Фішера пов'язує різницю між процентними ставками в різних країнах з різницями в очікуваних темпах інфляції. Всі три типи прояву ефекту Фішера закладають основи для розуміння того, яким чином встановлюється рівновага міжнародного ринку капіталів.
Про масштаби операцій, проведених на валютних ринках, а також про наслідки цих операцій можна судити з "аварії фунта стерлінгів" восени 1992 p., яка відбулася завдяки діям одного з найбільших гравців цього ринку Джорджа Сороса.
Саме угода з фунтом стерлінгів в 1 млрд дол. зробила Дж. Сороса світовою інвестиційною суперзіркою. Він став людиною, що "підірвала Англійський банк", як говорили на Фліт-стрит. І це не перебільшення - Дж. Сорос справді вибив Велику Британію з європейського валютного механізму у вересні 1992 р. Він став визначним фінансистом XX століття.
Декілька слів про саму технологію успіху. На першій, підготовчій, стадії, що може тривати і декілька місяців, обережно скуповується валюта, проти якої буде вестися гра в майбутньому, і таким чином створюється "ударна група". Потім визначається належний момент, коли обрана грошова одиниця є особливо вразливою. Так Дж. Сорос, наприклад, для початку гри проти фунта стерлінгів вибрав осінь 1992 p., коли британська економіка переживала помітні труднощі. На початку вересня він зненацька "викинув" на європейські біржі величезну кількість фунтів стерлінгів за тодішнім курсом 2,8180 марки за фунт і скупив 15 млрд марок. Курс фунта через різке перевищення пропозиції над попитом стрімко покотився вниз, тому що інші біржові маклери також стали продавати англійську валюту. Незважаючи на масові інтервенції європейських національних банків, її курс 16 вересня був зафіксований на рівні 2,7780 марки. Відповідно до правил ЄС, якщо інтервенції національних банків не допомагають стабілізувати будь-яку валюту, то на порядку денному постає питання про її девальвацію і встановлення нових нижніх і верхніх меж допустимих коливань її курсу. Велика Британія (як і розраховував Дж. Сорос) обрала інший шлях: прагнучи уникнути девальвації своєї валюти, вона вийшла з ЄВС. Позбавившись підтримки національних банків, фунт продовжував деякий час падати, до 2,6530 марки 17 вересня і 2,5090 марки 30 вересня. В цей момент в гру знову вступив Дж. Сорос. Він різко скупив девальвуючу валюту за наявні в нього на початок цієї акції 15 млрд німецьких марок і отримав набагато більше фунтів, ніж він викинув на ринок. Це знову підняло курс фунта і принесло Дж. Соросу величезний прибуток, який він відразу конвертував у більш стійкі грошові одиниці.
6.4. ФІНАНСУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ
Для фінансування своїх зовнішньоторгових операцій експортери та імпортери можуть, у першу чергу, скористатися звичайними кредитними послугами обслуговуючого їх банку, а саме, контокорентними кредитами. Але специфічні умови зовнішньої торгівлі спричинили виникнення особливих кредитних форм і/або особливих форм забезпечення. Банки дуже часто підтримують зовнішню торгівлю своїх клієнтів гарантіями.
Гарантія повернення платежів (авансових сум). За такої гаранти банк, як правило, гарантує повернення авансових сум, отриманих його клієнтом для здійснення тієї чи іншої операції з поставки. Але гарантія повернення платежів (авансових сум) зустрічається також при авансуванні певних операцій щодо надання послуг, коли повернення авансів стає необхідним у випадку нездійсненої операції. Зазвичай розмір гарантій складає 15-30 % вартості замовлення.
Гарантія пропозиції. При тендерах банк учасника тендерних торгів гарантує певною сумою виконання контрактів поставки і договорів виробництва. Але це також розповсюджується на виплату сум, які зазвичай блокуються для можливо необхідного усунення браку. Звичайний розмір цієї гарантії 5-10 % від вартості поставки або послуг.
Гарантія коносаментів (letter ofidemnity). Банк бере на себе перед пароплавством зобов'язання відшкодування збитків, які можуть бути юридичне заявлені у випадку відпуску товарів без коносаментів (коли товар прибув у порт, а відправлені поштою коносаменти ще знаходяться в дорозі). Одночасно він бере на себе зобов'язання дослати затримані оригінали коносаментів. Доказом того, що вони були відправлені, як правило, є отримання копій, які завжди пересилають поштою окремо. Звичайний розмір такої гарантії 10-15 % вартості товару.
Форфейтинг є формою середньострокового експортного фінансування. Це поняття походить від французького "a forfait" - повністю, гуртом, разом. Під ним розуміють купівлю, як правило, кредитною установою платіжної вимоги експортера (в жиро- або вексельному обігу), яка супроводжується угодою про відмову від регресу при несплаті такої вимоги.
Перехід вимоги відбувається через поступку вимоги продавця (форфетисту) банку (форфейтеру), часто - на основі соло-векселя, виставленого імпортером на користь експортера й індосованого ним без забезпечення, з приміткою "without recourse" ("без регресу").
При жировимогах як додаткове забезпечення вимагають гарантію солідного банку в країні імпортера, а при соло-векселях - поручительство за ними.
Продажем експортної вимоги форфетист покращує свою ліквідність.
Ризик виконання вимоги несе форфейтер.
Лізинг- це фінансування, пов'язане з інвестиціями; в цілому, цей термін слід розуміти як надання права користування товарами на певний строк за плату.
Лізинг може діяти лише всередині однієї країни, коли сторона, яка дає в лізинг, і сторона, яка бере в лізинг, знаходяться в одній країні (Domestic leasing), або лізинг може "перетинати кордони" (Crossborder leasing), при якому партнери за договором мають свої офіційні адреси в різних країнах. Оскільки сторона, яка дає в лізинг, залишається власником наданих у лізинг виробів, і в цьому відношенні вони служать гарантією, то однією з умов транскордонного лізингу є юридична надійність у плані гарантій від зазіхань на об'єкт лізингу для власника (при затримці платежів).
З метою сприяння експортним операціям своїх клієнтів банки в країні експортера часто надають так звані кредити замовникам, тобто кредити закордонним споживачам (замовникам), причому ці кредити пов'язані із замовленням відповідного товару (цільовий кредит); виплата відбувається, як правило, за пред'явленням визначених договором купівлі-продажу документів, часто - безпосередньо експортеру.
Ризики країни імпортера в багатьох випадках покриваються страхуванням експортних кредитів у країні експортера, так що можливе відносно вигідне фінансування.
Купівля експортних товарів все більше залежить від імпорту виробів з країни споживача, щоб таким чином компенсувати валюту, яка витрачається, виручкою від експорту власної, прив'язаної до імпортної операції продукції.
Спочатку використовувані тільки в торгівлі між Сходом і Заходом, відомі тепер під назвою зустрічних угод, зустрічної торгівлі (Counter trade), бартерних операцій, компенсаційних угод, торговельні операції розповсюдилися також на торгівлю "порогових" і промислове розвинутих країн з країнами, що розвиваються. При цьому мова йде про зв'язок закупівель із зобов'язаннями щодо зустрічних закупкок або поставок. При цьому часто оплата замінюється повністю або частково переказом товарів і послуг.
Однак такі угоди лише в крайніх випадках можуть проводитися без балансування шляхом грошових платежів. При зустрічних угодах, які укладаються на практиці, існують два окремих договори, хоча вони і взаємно обумовлюються, тому що імпортер купить, тільки якщо експортер купить у нього. Але виконуються вони незалежно один від одного, тобто часто кожен із партнерів платить своєму контрагенту за зустрічну угоду.
Проектне фінансування дає можливість пропонувати точно адаптоване до конкретних потреб фінансування великих міжнародних проектів у таких галузях, як видобуток сировини (наприклад, нафта, газ, вугілля, золото, мідь), розвиток інфраструктур або комунікацій тощо.
При проектному фінансуванні банки застосовують методи, аналогічні тим, які використовуються підприємствами при прийнятті інвестиційних рішень. У той час, як у класичних кредитних операціях виходять із балансових показників боржника або з наявності забезпечення, проектне фінансування, в першу чергу, базується на прибутковості проекту, який буде фінансуватися. Таким чином, умовою є те, що проект повинен самостійно дати прибуток, тобто позитивне сальдо ліквідності для обслуговування власного і залученого капіталу.
Промислова кооперація і спільні підприємства (joint ventures). Для фінансування великих проектів або при довгострокових ділових відносинах часто доцільно створити спільне підприємство.
У випадку промислової кооперації відбувається об'єднання економічно та юридичне самостійних підприємств (або частин підприємств) з метою:
- спільного виконання великих і довгострокових замовлень за кордоном і
- спільного виконання зовнішньоторгових функцій (для використання переваг великих лотів в імпорті та експорті) або
- створення колективного підприємства в одній із двох країн чи в третій країні.
Спільне підприємство. Вітчизняне підприємство разом із закордонним засновує дочірнє підприємство за кордоном, офіційне місцезнаходження якого, як правило, розміщується в країні одного з партнерів і керівництво яким здійснюється двома партнерами спільно.
Такі спільні підприємства розвиваються дуже швидко останніми роками як у країнах, що розвиваються, так і в східноєвропейських. Партнери по такій кооперації мають переваги, перш за все, у:
- дешевій робочій силі в одній з двох країн;
- підвищенні продуктивності в одній з країн шляхом використання ноу-хау або капіталу з другої країни;
- полегшенні доступу на зарубіжний ринок або освоєнні внутрішнього ринку іноземним підприємством-партнером;
- кооперації на ринках третіх країн;
- зниженні політичного ризику шляхом залучення країн партнерів-учасників;
- зниженні податків, митних та інших зборів, беручи до уваги наявність статусу вітчизняного підприємства.
В більшості країн розроблено спеціальні закони для спільних підприємств. У багатьох промислове розвинутих країнах існують засоби фінансового сприяння створенню спільних підприємств, наприклад програма Joint- Venture-Phare-Program (JVPP) Європейського Союзу.
Фінансування наднаціональними фінансовими установами. Особливо значні для народного господарства інвестиції можуть фінансуватися і наднаціональними фінансовими установами, прикладами яких є:
а) група Світового банку:
- Міжнародний банк реконструкції і розвитку;
- Міжнародна організація розвитку;
- Міжнародна фінансова корпорація;
б) Європейський інвестиційний банк;
в) Банк для Східної Європи (Європейський банк реконструкції та розвитку).
Вони або фінансують такі інвестиції, або супроводжують їх так званим співфінансуванням (тобто спільним фінансуванням наднаціональної установи з одним або декількома комерційними банками).
6.5. РИЗИКИ У МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ
У проведенні міжнародних розрахунків неможливо уникнути ризиків. Ризик існує як для імпортера, так і для експортера (кредитора і позичальника, агента і контрагента). В таблицях 6, 7 наведені різні види ризиків.
Ризик або небезпека зазнати втрат може залежати як від самого контрагента за контрактом, так і від політичної та економічної ситуації в країні чи в інших державах. За наявності, в принципі, однакових видів ризиків, причини їх виникнення для продавця і покупця різні.
1 сторони, і держави, і банки країн мають можливість зменшити додатковий ризик у зовнішній торгівлі; такі можливості зменшення ризиків наведено у табл. 8.
Одними з найпоширеніших ризиків при міжнародних розрахунках є ризики, пов'язані з несподіваними коливаннями обмінних курсів.
Є три типи ризиків обмінних курсів: операційний, бухгалтерський (ризик переоцінок) і економічний. У цій частині йтиметься про зменшення або навіть повне усунення першого зі згаданих ризиків.
Операційний валютний ризик - це такий ризик, якому піддаються ділові кола або приватні особи, коли майбутні платежі або отримання коштів повинні бути зроблені в іноземній валюті, майбутня ціна якої не визначена. Цей ризик може бути усунено використанням контрактів, які фіксують відносини, за якими повинні відбуватися передбачені в майбутньому платежі або надходження в іноземній валюті. Оскільки завжди є обставини, які можуть перешкоджати сторонам виконувати свої зобов'язання за такими контрактами, то було розроблено багато варіантів угод, що запобігають несприятливим результатам.
Найлегше усунути або істотно зменшити короткострокові операційні валютні ризики. Угоди з хеджування включають операції на форвардному, ф'ючерсному та опціонних ринках та ринках короткострокового капіталу. У випадках, коли таких ринків не існує, іноді звертаються до перехресного хеджування, використовуючи контракти у валютах, вартості яких тяжіють до взаємозалежності.
Довгострокове хеджування дорожче і більш складне для використання. Застосовуються у ньому прийоми і способи, такі як паралельні позики, валютні і кредитні свопи, які зменшують, але не усувають повністю операційні ризики. І часто компаніям і приватним особам доводиться вибирати між операційним валютним і кредитним ризиками.
Валютні ризики, пов'язані з переоцінкою, - другий тип валютних ризиків, під які підпадають підприємства і приватні особи при несподіваних змінах обмінних курсів. Переоцінка належить до операцій перерахунку фінансових звітів компанії з однієї валюти в іншу. При цьому валютний ризик переоцінки пов'язаний із зміною зареєстрованих даних про фінансовий стан компанії, викликаний змінами обмінного курсу, який використовується для переоцінки фінансових звітів.
Для переоцінки фінансових документів ми використовуємо обмінні курси. І несподівані зміни цих обмінних курсів призводять до незаплано-ваних змін у заявленому фінансовому стані компанії. Валютний ризик переоцінки належить до змін бухгалтерських вартостей прибутку і власного капіталу компанії, які відбулися через коливання обмінного курсу.
Природа валютного ризику переоцінки додатково ускладнюється тим, що в різних країнах існують різні бухгалтерські й розрахункові стандарти, які застосовуються для переоцінки фінансових документів з однієї валюти в іншу. Більшість цін, що вказуються у фінансових звітах компанії, базуються на початкових, а не на поточних значеннях вартостей. З цього випливає, що при переоцінці фінансових документів варто застосовувати обмінні курси, які відповідають початковим вартостям, а не поточним.
Валютний ризик переоцінки виникає внаслідок змін обмінного курсу на сумарні фінансові звіти багатонаціональних компаній. Глибина впливу і тип такого ризику залежать від методу, який використовується для переоцінки звітів про результати діяльності, і балансових звітів, підготовлених в одній валюті, в іншу. Основні підходи, використовувані для перерахунку фінансових документів, включають метод поточних і початкових вартостей, монетаристсько-немонетаристський метод і метод поточного обмінного курсу. Різні країни вибирають різноманітні методи, та й ті згодом видозмінюються. У США з 60-х років XX ст. в той чи інший час застосовувалися всі три методи.
Сучасна бухгалтерська практика в США керується документом FAS-52. Згідно з ним компанії повинні вибрати для своїх закордонних дочірніх фірм функціональні валюти. Якщо прибутки і витрати дочірньої компанії розраховуються в іноземній валюті, то ця валюта є функціональною. Якщо іноземна валюта схильна до гіперінфляції, то функціональною валютою є долар. Зміни розміру власного капіталу, викликані переоцінкою активів і зобов'язань за поточними курсами, фіксуються в спеціальній графі корекції переоцінки балансового звіту і не враховуються як прибутки чи втрати у звіті про результати діяльності. Найпоширенішим видом ризику, пов'язаним з обмінними курсами, є економічний валютний ризик, якому частково притаманні риси як операційного ризику, так і ризику переоцінки.
Економічний валютний ризик пов'язаний зі змінами вартості компанії, які залежать від змін обмінних курсів. Вартістю компанії вважається ринкова ціна акції, помножена на кількість таких акцій, випущених в обіг. Ринкова ціна акції - це ціна, при якій попит і пропозиція дорівнюють один одному. При такому стані ринку ніхто не вважає, що акція коштує більше, і ніхто не готовий сплачувати за неї вищу ціну. Аналогічно ніхто і не думає, що ця акція коштує дешевше, і ніхто не буде продавати її за нижчою ціною.
Намагаючись оцінити вартість акції, інвестори намагаються приблизно визначити майбутні надходження компанії. При цьому необхідно взяти до уваги і збільшення майбутніх прибутків компанії, і пов'язані з цим непевності. Для визначення вартості акції на даний момент результати попередніх розрахунків дисконтуються з урахуванням часу і можливої невизначеності. Якщо підсумкова оцінка вартості акції, до якої прийшов інвестор, вища її ринкової ціни, то він її купує; якщо нижча ринкової ціни - він її продає.
Економічний валютний ризик належить до змін ринкової або економічної вартості компанії в результаті змін обмінного курсу. Тією мірою, якою операційний курс і курс переоцінки впливають на ринкову вартість компанії, вони входять до складу економічного валютного ризику. До цього ризику схильні багатонаціональні корпорації, компанії, що займаються експортно-імпортними операціями, і навіть деякі види бізнесу, що працюють тільки на внутрішньому ринку. Економічний валютний ризик кількісно можна визначити за допомогою регресивного аналізу попередніх цін акції компанії і відповідних обмінних курсів валют, що впливають на ці ціни. Коефіцієнти регресії, що визначають зміну вартості акції при одиничній зміні вартості будь-якої окремої валюти, дають лінійні оцінки економічного валютного ризику компанії від кожної із валют.
Методики для зниження економічного валютного ризику включають вирівнювання валют платежів компанії з валютами, в яких відбуваються надходження коштів у компанію; диверсифікацію і використання відповідних стратегій для фінансування своєї діяльності закордоном. Проте, оскільки неможливо точно виміряти чинники, які пов'язують зміни обмінного курсу із змінами ринкової вартості компанії, то неможливо і точно провести хеджування економічного валютного ризику.
Контрольні запитання і завдання
1. У чому полягає сутність фінансового менеджменту у сфері ЗЕД?
2. Як виглядає схема фінансової діяльності ТНК?
3. Що таке валютний курс і як він визначається?
4. Які бувають типи валютних курсів?
5. Що таке валютний ринок?
6. У чому розбіжності прямого й оберненого котирування?
7. Чим відрізняється спот-курс від форвардного курсу?
8. Які відмінності маржі від спреду?
9. Які теоретичні положення лежать в основі взаємодії валютних курсів ?
10. Що сприяло успіху Дж. Сороса в його грі проти британського фунта стерлінгів.
11. Що таке операційний валютний ризик і як його уникнути?
12. Як страхуються валютні ризики переоцінки?
13. Який зв 'язок між економічними, операційними і валютними ризиками переоцінки ?
14. У чому проявляються суть та особливості міжнародних розрахунків?
15. Які форми міжнародних розрахунків ви знаєте?
16. Яка характеристика, класифікація і умови застосування акредитивної форми платежу та інкасової форми розрахунків, специфіка цих форм, характеристика чека, векселя як засобу розрахунку? Особливості платежу на відкритий рахунок та банківського переказу, їх переваги та недоліки?
17. Які основні документи необхідно представити в комерційний банк підприємству для купівлі іноземної валюти під імпортний контракт не-міжбанківського валютного ринку України ?
18. Охарактеризуйте основні форми середньострокового та довгострокового фінансування зовнішньої торгівлі: банківські гарантії, лізинг, форфейтинг, зустрічна торгівля, проектне фінансування, промислова кооперація і спільні підприємства, фінансування наднаціональними фінансовими установами.
Література
1. Бреши Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов: Пер. с англ - М" 1997.
2. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. - К., 1997.
3. Внешнеторговые сделки / Сост.: И.С. Гринько. - Сумы, 1994.
4. Дегтярева О. И. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб. пособие для вузов. - М., 2000.
5. ДениэлсДж. Д., Радеба Или X. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. - М., 1994.
6. Кириченко О.А. та ін. Банківський менеджмент. - К., 1999.
7. Кириченко О.А. Деякі аспекти входження України у світову господарську систему // Економіка України. - 1997. - № 7.
8. Луцишин 3.0. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія та реалії української економіки. - Тернопіль, 1997.
9. Madura I. International Financial Management. - Third edition. - N.-Y., 1992.
10. Самсонов Н.Ф., Баранникова Н.П., Строкова Н.И. Финансы на макроуровне: Учеб. пособие для вузов. - М., 2001.
11. Слейтер Р. Сорос. Жизнь, деятельность и деловые секреты самого большого в мире инвестора. - Харьков, 1996.
12. Стровский Л.Е., Казанцев С.К., Паршина Е.А. и др. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учеб. для вузов / Под ред. проф. Л.Е. Стров-ского. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 1999.
13. Херрис Дж. Менвилл. Международные финансы: Пер. с англ. - М., 1996.
Глава 7 Менеджмент у міжнародних корпораціях
Транснаціональні корпорації. Особливості функцій менеджменту і планування в міжнародних корпораціях. Планування в ТНК. Прийняття управлінських рішень у транснаціональних компаніях. Організаційна структура міжнародних корпорацій і культура їх діяльності. Управління персоналом у міжнародних компаніях. Керівництво, комунікації і контроль у транснаціональних корпораціях.
Українським підприємствам, що працюють на закордонних ринках, досить часто доводиться мати справу з потужними міжнародними (транснаціональними) корпораціями. Для того, щоб успішно співпрацювати з цими корпораціями, важливо не тільки аналізувати їхні дії на світових і національних ринках, оцінювати продукцію, що випускається, і надані послуги, добре орієнтуватися в їхніх щорічних звітах, але і чітко уявляти собі внутрішню структуру таких компаній. Мова йде про систему планування транснаціональних компаній, використовувані організаційні структури, підбір персоналу і його мотивацію, керівництво і практику прийняття рішень, контроль та ін. Всі ці аспекти вивчає менеджмент зовнішньоекономічної діяльності і зокрема менеджмент ТНК.
7.1. ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ
Міжнародний бізнес - це будь-які господарські операції, що проводяться суб'єктами двох або більше країн з метою одержання прибутку. В якості таких суб'єктів можуть виступати як приватні, так і державні організації незалежно від розмірів, галузей та ін. При цьому в міжнародному бізнесі головну і зростаючу роль відіграють так звані транснаціональні корпорації (ТНК). За офіційним визначенням ЮНКТАД, транснаціональна корпорація (transnational corporation, multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) ~ це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику і загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень.
Багатонаціональна компанія (БНК) використовує міжнародний підхід у пошуку закордонних ринків і при розміщенні виробництва, а також комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає функціонування компанії як всередині країни, так і за кордоном. Повноцінна БНК, як правило, вдається до більшості з вищезазначених форм господарських операцій. Оскільки важко з впевненістю визначити, чи впроваджує фірма міжнародний підхід, використовується більш вузьке робоче визначення БНК. Зокрема, деякі автори підтверджують, що компанія повинна мати виробничі потужності, розміщені у певній мінімальній кількості країн, або досягти певного розміру, щоб її можна було віднести до класу БНК. Термін "багатонаціональна корпорація" також загальноприйнятий у літературі, присвяченій міжнародному бізнесу, і найчастіше вживається як синонім багатонаціональної компанії. Ми віддаємо перевагу терміну "компанія", оскільки у світі існує різноманіття компаній-партнерів, що мають загальний бухгалтерський баланс, але не приймають при цьому організаційну форму корпорації.
Ще одним терміном, який найчастіше використовується замість БНК, особливо в рамках ООН, є транснаціональна корпорація, або ТНК. Ним користуються також для визначення компаній, що знаходяться в різних країнах, але є власністю та очолювані громадянами однієї країни. Щоб уникнути непорозумінь, термін ТНК вживатимемо в другому значенні.
Деякі автори ділять БНК на дві категорії. До глобальної компанії відносять таку, яка інтегрує воєдино господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах. Подібна компанія проектує видання або схему надання послуг стосовно певного сегмента світового ринку або в різних країнах виготовляє складові одного виробу. Багатокраїновою компанією називають компанію, що припускає великий ступінь незалежності при проведенні операцій у кожній з країн.
У транснаціональних корпораціях управлінська діяльність відрізняється певною специфікою, хоча суть її, як і в національних компаніях, зводиться до налагодження ефективної співпраці співробітників компанії. Проте, оскільки самі співробітники є громадянами різних країн, виникають додаткові проблеми управління персоналом, зокрема мовні й культурні бар'єри, розбіжності цінностей, поведінки, вірувань та ін. Подібні нові проблеми виникають і в процесі здійснення інших функцій управління: планування, організації, керівництва, контролю.
Сутність менеджменту у міжнародних корпораціях полягає саме в тому, що він є процесом застосування управлінських концепцій та інструментів у міжкультурному середовищі та одержанні, завдяки цьому, додаткових вигід і економії часу. А об'єктом менеджменту є транснаціональні корпорації. Завдяки більш досконалому менеджменту, порівняно з національними компаніями, вони не тільки нарощують свою присутність на міжнародних ринках, але й активно впливають на розвиток міжнародного бізнесу, діяльність національних фірм на світових ринках.
Якісні зміни в організаційних формах і методах міжнародної діяльності фірм - це результат тих зрушень, що відбуваються в сфері виробництва, де панівні позиції належать ТНК. Ці зміни відображають той факт, що проблема відтворення все більше перетворюється в проблему ринку, і, щоб здійснити розширене виробництво, ТНК все глибше впроваджуються в сферу міжнародного обігу шляхом створення власної закордонної мережі. Це впровадження водночас означає, що характер і сутність міжнародної діяльності фірм зазнають істотних змін, оскільки вона все більше відображає результати виробничої кооперації і виробничих зв'язків як між значними ТНК, так і всередині них.
