6.2. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ
Міжнародні розрахунки проводяться перш за все у зовнішній торгівлі за надані послуги і продані товари та некомерційні операції при кредитуванні й русі капіталів між країнами, в тому числі пов'язаному з будівництвом об'єктів за кордоном при наданні різноманітних допомог, підтримок.
Міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин. Серед міжнародних розрахунків переважають платежі з зовнішньої торгівлі, кредитів та інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному провадяться через банки за допомогою кореспондентських відносин, що обумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків. Ці рахунки провадяться переважно у безготівковому порядку.
Стан міжнародних розрахунків залежить від умов зовнішньоторговельних контрактів, міжнародних правил та звичаїв, банківської практики, валютного законодавства та інших факторів.
Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються у міжнародній практиці, подібні до тих, які мають місце у внутрішньоекономічних розрахунках. Це інкасо, акредитив, банківські перекази. Інкасова форма міжнародних розрахунків здійснюється відповідно до Уніфікованих правил по інкасо/ERI, що видані Міжнародною торговою палатою. Ділиться на інкасо з попереднім акцентом документів та інкасо з негайною оплатою. З метою гарантії та прискорення платежу часто розрахунки здійснюються телеграфом.
Акредитивна форма розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів/ERA 500. Документарний акредитив пов'язаний із представленням товарних документів, за якими банк бере на себе зобов'язання провести за дорученням імпортера оплату товарних документів експортеру чи акцептувати тратту.
Якщо ці стандартизовані процедури не використовуються, то зовнішньоторгові партнери можуть домовитися про "недокументарні платіжні угоди"; такими, наприклад, є:
- попередня оплата (завдаток): оплата при видачі доручення;
- авансовий платіж до або під час поставки;
- чистий платіж (clean payment);
- оплата з відстроченим терміном платежу (deferred payment).
Авансові платежі або оплата вже отриманого товару здійснюються шляхом банківського переказу валюти імпортером експортеру. Ці перекази часто поєднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку, який у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти товаророзпорядчих документів, одержаних від експортера. Використання банківських переказів сприяє прискоренню та спрощенню міжнародних розрахунків. Коли розрахунки ведуться з використанням відкритого рахунку, товар постачається на умовах його наступної оплати, а належна сума заноситься імпортером на рахунок експортера. Платежі здійснюються за згодою у встановлений період, а остаточне врегулювання заборгованості з відкритого рахунка - через банки, із застосуванням інших форм міжнародних розрахунків. Тому банки, як правило, не виділяють міжнародні розрахунки з відкритого рахунка, а включають їх в інкасо чи через банківські перекази. Основні переваги та недоліки цих форм наведені у табл. 3.
6.2.1. БАНКІВСЬКИЙ ПЕРЕКАЗ
Банківський переказ - це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції (рис. 18).
Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення банку здійснити переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер відвантажує товар. Боржник передає своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках і в такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну Суму грошей.
Порядок виконання банківського переказу такий:
1) переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;
2) експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;
3) експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;
4) імпортер подає заявку на переказ;
5) імпортер отримує товарі
6) банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;
7) банк експортер:
а) перевіряє одержані документи;
б) списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;
в) передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.
Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично переказує у відповідний час заздалегідь визначену суму. Для боржника це не тільки заощадження часу, але й гарантія того, що він не пропустить термін сплати.
6.2.2. ЧЕКИ У ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ
Велику роль у зовнішній торгівлі відіграє розрахунок чеком.
Чек - спеціальний документ, який містить письмове розпорядження банку видати (перерахувати) вказану в ньому суму грошей з поточного рахунку особи, яка підписала чек. Існують різні види чеків. Банківський ордерний чек може за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він відсилається банком безпосередньо отримувачу. Іноді чек вручається чекодавцю, щоб він передав або надіслав його отримувачу. В більшості випадків цей чек пред'являється отримувачем банку-кореспонденту банку чекодавця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо в банку-платника немає кореспондентських відносин з банком чекодавця, чек посилається банку, який має такі кореспондентські відносини, де й кредитується за рахунок отримувача.
Якщо пред'являючи чек, виписаний, як правило, в іноземній валюті, покупець вимагає національну валюту, сума виплачується за касовим курсом, який котирується на день оплати чека на валютній біржі чи на міжбанківському валютному ринку з даного виду розрахункових документів.
Іншим видом чека в міжнародному обігу є клієнтський чек, за допомогою якого чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнеру, що в цілому виявляється швидше, ніж платіж за допомогою переказів. На відміну від банківського, клієнтський чек виставляється клієнтам на їхній банк. Це в більшості випадків розрахункові чеки на пред'явника, виписані в національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сторін. Чекодавець пересилає чек своєму партнеру за кордоном, який пред'являє його своєму банку для кредитування рахунку. Якщо пред'явник чека визначається банком кредитоспроможним, йому одразу ж записується на кредит рахунку дана сума з відміткою "З умовою отримання". У даному випадку запис на кредитування рахунку отримувача здійснюється швидше, ніж при переказі. Якщо на думку банку, якому пред'явили чек, пред'явник не володіє відповідною платоспроможністю, банк не кредитує його рахунок відразу, а бере чек на інкасо і оплачує його після підтвердження свого кореспондента. За способом передачі розрізняють три види чеків:
- чек на пред'явника - кожен власник чека вправі пред'явити його для оплати чи подати на інкасо. Його правомірність не підлягає перевірці;
- ордерний чек - у ньому однозначно названо одержувача, який може передати свої права на чек з допомогою так званого індосаменту третій особі. Для цього він пише на звороті текст: "Для мене на ордер фірми "XXX" і підпис. Таким чином, фірма "XXX" стала правомірною і може, в свою чергу, скористатися правами, які надає наявність чека, щодо банку платника чи особи, що виписала чек. Вона може також передати чек через механізм індосаменту іншим особам чи фірмам (за ордером). Останній, хто отримає чек, зобов'язаний довести своє право, пред'явивши безперервний ланцюг індосаментів. Цей вид чеків, як правило, використовується на міжнародному рівні;
- іменний чек.
За способом оплати розрізняють:
- наявні чеки;
- розрахункові чеки;
- кросовані чеки.
Відомі також дві форми закреслення:
- звичні кросовані чеки;
- специфічно кросовані чеки.
Особливим видом чеків у некомерційному міжнародному обігу є єврочек. Це національні чеки, які можуть використовуватися і за кордоном.
Іншим видом чеків є дорожній (туристський) чек, який виписується як в національній валюті, так і в доларах США.
Ризик неплатежу при чековому обігу суттєво вищий, ніж при переказі, особливо за клієнтськими чеками, коли немає гарантій, що банк, на який вони видані, здійснив платіж.
6.2.3. ВЕКСЕЛЬ
Одним з найважливіших інструментів розрахунків (і кредитування), які використовуються в міжнародній торгівлі, служить вексель. Існують два основних види векселів:
- соло-вексель (простий) - боргове зобов'язання однієї особи сплатити вказану суму іншій особі;
- тратта (переказний) (bill of exchange, draft) - безумовна пропозиція однієї особи, адресована іншій, сплатити в призначений термін третій особі певну грошову суму. У міжнародних розрахунках найчастіше використовується переказний вексель (тратта).
Форма векселя має важливе значення, оскільки при її недотриманні вексель втрачає силу зобов'язання. Реквізити векселя (тратти):
- вексельна позначка (мітка), тобто визначення документа як векселя (bill of exchange, Wechsel, lettre de change);
- сума векселя (безумовна вказівка виписати певну суму грошей);
- назва трасата (боржника);
- строк платежу;
- місце платежу;
- ремітент (отримувач);
- дата і місце складання векселя;
- підпис векселедавця (кредитора).
Вексель є абстрактною угодою, тому що не вказується матеріальна основа боргу. Звідси випливає: предметом вексельного зобов'язання завжди є гроші, а не товари і не цінні папери. Роблячи пропозицію платнику (трасату) здійснити платіж за векселем, векселедавець (трасант) також вступає в зобов'язувальні відносини з ремітентом, оскільки у випадку відмови трасата виконати пропозицію трасанту останній сам повинен здійснити платіж за векселем. Згода трасата заплатити за векселем оформляється у вигляді акцепту. Платник може обмежити акцепт частиною суми, тоді по решті суми вексель не прийнятий.
Термін платежу за векселем має бути одним для всієї вексельної суми.
Вексель без вказівки терміну платежу розглядається як такий, що має сплачуватись при пред'явленні.
Кредитор має три шляхи використання векселя:
- тримати до настання терміну оплати;
- використати для погашення своїх боргових зобов'язань;
- продати комерційному банку (облікувати вексель).
Перший спосіб очевидний. Другий шлях представляє собою передачу прав за векселем. Вона здійснюється шляхом нанесення передавального запису на звороті векселя (або аллонж) - індосаменту. Особа, яка поступається правами, називається індосантом, а особа, яка їх отримує, - індосатом. Здійснення індосаменту дорівнює по правовим основам видачі нового векселя, тому індосат отримує самостійне право вимоги.
Схема обігу переказного векселя виглядає так (рис. 19): фірма X постачає товар фірмі Y, а та, у свою чергу, свій товар - фірмі Z. До здійснення розрахунків фірма Y виявляється одночасно і дебітором (перед X), і кредитором (перед Z). Фірма Y може пустити в обіг переказний вексель, де пропонує фірмі Z у певний термін і в певному місці виплатити певну суму X. Фірма Y відсилає тратту фірмі Z для акцепту і акцептовану тратту (вексель) передає фірмі X. Фірма X, реалізуючи вексель, отримує платіж. Ланцюжок передач векселя може бути довшим і виявитися замкнутим.
Вексель може виписуватись у будь-якій валюті. Але, як правило, він виписується у валюті країни, в якій має здійснюватись платіж. Вексель може бути виданий і в валюті іншої країни з оплатою в валюті країни платежу.
Застосування векселів у зовнішньоторговельних розрахунках підприємств може обмежуватися валютним законодавством.
Для здійснення міжнародних розрахунків із своїми закордонними партнерами резидент має право:
- здійснити переказ зі свого валютного рахунку, відкритого в банку;
- купити валютні кошти на міжбанківському валютному ринку;
- отримати в банку кредит в іноземній валюті для виконання зобов'язань за імпортним контрактом.
Валютний ринок - це система економічних і організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах.
Операції на міжбанківському валютному ринку можуть здійснювати тільки суб'єкти даного ринку, до яких належать:
- НБУ або центральний банк;
- уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію на право здійснювати операції з валютними цінностями);
- уповноважені фінансово-кредитні установи (які отримали ліцензію на право здійснювати операції з валютними цінностями).
Банки відіграють центральну роль на зовнішніх валютних ринках, оскільки вони продають і купують іноземну валюту, що, безумовно, є суттєвим елементом у міжнародних торговельних угодах.
Згідно з правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України юридичні особи-резиденти мають можливість купувати іноземну валюту для забезпечення своїх зобов'язань перед нерезидентом з оплати продукції (робіт, послуг) і інших майнових прав. Функції валютного контролю банку при купівлі підприємством іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України полягають в отриманні від клієнтів необхідних документів для купівлі валюти:
- договір (контракт);
- вантажні митні декларації;
- товаросупровідні документи;
- акт виконаних робіт;
- специфікації;
- інвойси та інші документи, які стосуються даного договору.
Після перевірки пакету документів, купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку України і зарахування іноземної валюти на рахунок клієнта банк ставить відмітку: "валюта куплена" (сума, валюта, дата). Дана відмітка проставляється банком на оригіналі контракту, на оригіналах вантажних митних декларацій клієнта. У випадку купівлі за дорученням клієнта іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України коштів під імпортний контракт, банк контролює списання валютних коштів з рахунків клієнта протягом 5 банківських Днів з моменту їх зарахування на нього. Якщо клієнт не переказує куплені на УМВР кошти протягом 5 днів за кордон або представляє письмову відмову від куплених валютних коштів, банк продає кошти на міжбанківському валютному ринку України.
6.3. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНІ РИНКИ
Міжнародні валютні ринки є сукупністю операцій з купівлі і продажу різноманітних валют усіма фінансовими організаціями світу. Слід зазначити, що щоденний оборот торговців валютою на міжнародних ринках' складає близько 1000 млрд дол. На думку багатьох банкірів і фінансистів, "міжнародні валютні ринки - це найбільше у світі казино, де ставки нічим не обмежені, а гру ведуть приблизно 10 тис. приватних банків і фінансових компаній". Найбільший обсяг валютних операцій на суму близько 200 млрд дол. США щодня здійснюється в Лондоні. У Токіо і Нью-Йорку цей обсяг складає по 100 млрд дол. США. Таким чином, три головні світові фінансові центри здійснюють 40 % світових валютних операцій. Лондонський ринок займає ключову позицію завдяки центральному розміщенню в основні години здійснення угод, а також його великим можливостям для проведення операцій. Для ефективної діяльності ТНК, які включають дрібні експортно-імпортні фірми, повинні добре розумітися на валютних курсах. Останні впливають на те, де саме оптовий або роздрібний торговець купує продукцію і продає її кінцевому споживачу, так само як і на те, де фірма-виробник купує сировину або комплектуючі вироби і фактично виробляє продукцію. Крім цього, валютний курс впливає на джерела залучення капіталу, необхідного для розширення діяльності фірми.
Обмінний, або валютний, курс (exchange rate) можна визначити як кількість одиниць валюти однієї країни, потрібну для придбання одиниці валюти іншої країни. Іншими словами, це вартість у вітчизняній валюті купівлі певних фондів, оцінених у валюті іншої країни. Наприклад, у табл. 4 наведено курси іноземних валют стосовно гривні, встановлені Національним банком України.
Якщо курс оголошується для негайних або поточних угод у закордонних валютах, його називають поточним курсом, або спот-курсом (spot rate). Спот-курс застосовується в міжбанківських операціях (interbank transactions) для реалізації протягом двох робочих днів, а також негайної доставки валюти в угодах типу "через прилавок" (over-the-counter), в яких, як правило, беруть участь небанківські клієнти. Якщо ж курс оголошується для поставки іноземної валюти в майбутньому, його називають строковим, або форвардним, курсом (forward rate). Строковий курс або курс на термін - це договірний курс між торговцем іноземною валютою і його клієнтом.
Оскільки більшість валютних операцій відбувається за участю торговців іноземними валютами, курси оголошуються торговцями, що працюють на валютні брокерські фірми або комерційні банки. Курси оголошуються торговцем, а не стороною, що купує або продає. Як би торговці не повідомляли ціни на поточному або терміновому ринках, вони завжди називають курс купівлі і курс продажу. Курс купівлі - той, за яким торговець згоден придбати іноземну валюту, а курс продажу - той, за яким торговець згоден її продати. Різниця, або спред (spread), на поточному ринку - це різниця між курсами покупки і продажу, тобто прибуток, або маржа (margin), торговця від своїх операцій у цілому.
У табл. 5 наведено дані про продаж і купівлю іноземних валют на міжнародних ринках. Для німецької марки курс купівлі/продажу становить 2,1315/2,1324, і це означає, що торговець згоден купувати долари США за 2,1315 німецької марки, а продавати за 2,1324 німецької марки, заробляючи на кожному доларі 0,0009 німецької марки.
Якщо в наведеному прикладі долари купуються за марки на валютному ринку Німеччини, тоді в цьому випадку курс називається прямим (direct), або нормальним (normal), котируванням. Якщо ж курс оголошується як кількість одиниць іноземної валюти за одну одиницю національної валюти, це називають непрямим (indirect), або оберненим (reciprocal), котируванням.
На практиці використовуються як пряме, так і обернене котирування. У Сполучених Штатах прийнято використовувати пряме котирування для внутрішніх (domestic) угод, їх часто називають американською системою (American system). У сфері міжнародної комерції банки найчастіше використовують європейську (European terms) або континентальну (continental base currency) систему, засновану на оберненому котируванні. Долар США прийнято вважати базовою валютою для міжнародних угод; у цьому випадку інша валюта в угоді називається валютою, що котирується (quoted currency), як показано в табл. 5.
Більшість відомих газет, особливо прямо пов'язаних з бізнесом або таких, що містять розділи "Бізнес", щодня публікують валютні курси. Так, наприклад, "Уолл-стрит джорнел" подає прямі й обернені курси 50 різноманітних валют у кожному номері. Ці курси - для міжбанківських операцій на суму понад 1 млн дол. США. Додатково до спот-курсів по кожній із названих валют подаються також термінові курси британського фунта, канадського долара, французького франка, німецької марки, японської єни і швейцарського франка.
І нарешті, останнім важливим терміном поточного ринку з негайною оплатою (спот-ринку) є крос-курс (cross rate), тобто валютний курс, розрахований на основі двох інших курсів. Оскільки більшість валютних операцій виражається в доларах США, найчастіше дві недоларові валюти співвідносять за допомогою крос-курсу.
Як вже зазначалося вище, поточний ринок, або спот-ринок, пов'язаний із торгівлею валютою протягом двох наступних робочих днів. Водночас деякі угоди або операції можуть початися в даний момент, а завершитися лише в майбутньому.
Форвардний курс - це курс, що використовується торговцями валютою для купівлі або продажу іноземної валюти в майбутньому. Існує різниця між поточним (спот) і форвардним курсом, що називається на форвардному ринку спредом.
Більшість валютних операцій проводиться комерційними банками, а інші операції виконують валютні брокери (brokers). Брокери - це спеціалісти, які спрощують угоди між банками і замінюють прямі контакти між ними. 58 % усієї торгівлі валютою в США відбувається на поточному (наявному) ринку, в основному міжбанківському. Наступною за величиною категорією є обмінні, або своп (swap), ринки. Своп - це одночасно і поточна, і термінова угода.
Серед інших основних валютних операцій варто назвати аутрайт форвард (outright forwards), тобто некомбіновані термінові угоди, опціо-ни (options) і ф'ючерсні (futures) контракти. Аутрайт форвард - це форвардний, або терміновий, контракт, не пов'язаний із поточним контрактом (spot transaction).
Ф'ючерсний контракт схожий на форвардний контракт у тому контексті, що він заздалегідь визначає валютний курс для обміну валюти в майбутньому. Проте він не настільки гнучкий, як форвардний, оскільки укладається на конкретні грошові суми і з конкретними термінами платежів, тоді як форвардний контракт можна в кожному випадку підігнати під визначений розмір угоди і терміни. Можливість укладення форвардного контракту залежить від характеру взаємовідносин клієнта з банком торговця, а ф'ючерсний контракт може бути укладений будь-якою особою через брокера на валютній біржі.
Валютний ринок заснований на економічному законі попиту і пропозиції. Іноді уряди країн втручаються у валютні операції з метою контролю валютних потоків, змушуючи свої центральні банки продавати або купувати валюту на відкритому ринку. Незважаючи на це, основна діяльність на валютному ринку обертається навколо комерційних банків у головних грошових центрах світу. Відповідно до огляду, виконаного Нью-Йоркським федеральним резервним банком у 1989 p., було встановлено, що 82 % валютних операцій припадає на міжбанківські операції, а решта 18 % розподіляється між ф'ючерсними та опціонним ринками, фінансовими і нефінансовими клієнтами.
У даний час комунікаційні мережі у світі настільки розвинуті, а також така велика кількість країн має валютні ринки, які діють практично без обмежень, що можна говорити про єдиний світовий ринок валюти. Він починає свою діяльність у невеликому масштабі в Новій Зеландії близько 9 години ранку за новозеландським часом - саме вчасно для того, щоб перехопити кінцеві результати роботи нью-йоркського ринку попереднього вечора. Через дві або три години розпочинає роботу ринок у Токіо, годиною пізніше - в Гонконзі й Манілі, а ще через півгодини - у Сінгапурі. До цього часу далекосхідний ринок вже активно працює, і фокус зміщується на Середній і Ближній Схід. Ринок у Бомбеї відкривається через дві години після ринку в Сінгапурі, а через півтори години естафету приймає Абу-Дабі, за ним - ще через годину - Джедца, годиною після - Афіни і Бейрут. На цій стадії торгівля на Далекому і Близькому Сході, як правило, стихає, але стає дещо нервовою, тому що торговці очікують розвитку ситуації в Європі. Ринки в Парижі і Франкфурті відкриваються на годину раніше, ніж у Лондоні, до цього часу ринок у Токіо готується до закриття, так що європейський ринок може мати уявлення про попередню торгівлю на японському ринку з його заключних операцій. Після обіду розпочинає роботу ринок у Нью-Йорку, і в міру того як згортається активність у Європі, акцент зміщується на захід. У пообідній час у Нью-Йорку торгівля також стихає. Передати естафету більше немає кому. Ринок у Сан-Франціско, що відстає від нью-йоркського на три години, є, по суті, філією останнього. Правда, можна передати невеличкі справи в банки Нової Зеландії, але ринок там дуже обмежений.
Зміни валютних курсів пов'язані з багатьма чинниками, їхню взаємодію показано на рис. 20. При цьому потрібно враховувати закономірності, позначені на схемі.
1. Теорія паритету процентних ставок. Згідно з цією теорією, процентні ставки в лірах, захищені від валютних ризиків, мають бути такими ж, як і процентні ставки в доларах. У наведених вище прикладах використовувалися процентні ставки за євродоларовими і євролірови-ми депозитами. Ринок евровалюта є міжнародним ринком, що є найбільш вільним від урядового і податкового регулювання.
Оскільки гроші можуть практично безперешкодно переміщатися між різноманітними евродепозитами, паритет процентних ставок практично завжди дотримується. Насправді, дилери встановлюють форвардну ставку в лірах, використовуючи інформацію про розбіжності в процентних ставках євроліри і євродолара.
Таке співвідношення не дотримується настільки суворо на внутрішньому ринку. В цьому випадку оподаткування та урядове регулювання іноді перешкоджає мешканцям однієї країни використовувати національні банківські депозити для захисту валютних ризиків на форвардному ринку.
2. Теорія очікувань форвардних курсів. Ця теорія не припускає, що прогнози менеджерів завжди ідеальні. Іноді фактичний майбутній валютний курс "спот" підстрибує вище старих форвардних курсів, а іноді буває нижчим.
