де СО.В – загальновиробничі витрати на один виріб (калькуляційну одиницю), грн.;
СО.З – основна З/П вироб робітн на 1 виріб, грн.;
РВ – відношення загальновироб витрат до основної заробітної плати, %.
Найобгрунтованішим є обчислення витрат на утримання і експлуатацію машин та устаткування на один виріб залежно від часу його обробки і собівартості однієї машино-години роботи конкретного устаткування.
Витрати на 1 машино-годину роботи устаткування є основною нормативною базою цієї методики. Згідно з ними ставка витрат на утримання і експлуатацію машин та устаткування на певний виріб при калькулюванні визначається так:
,
де m - кількість груп устаткування, на якому обробляються вироби;
СМ-Г j - собівартість машино-години роботи устаткування j–ої групи, грн.;
tj - затрати часу в машино-годинах на обробку виробу на –й групі устаткування.
Витрати на організацію і управління виробництвом, можна розподіляти пропорційно трудо- або машиномісткості виробів:
СО.О= СГ • t,
де СО.О – витрати на організацію і управління виробництвом на один виріб;
СГ – витрати на організацію і управління виробництвом на одну людино- або машино-годину по виробничому підрозділі, грн.;
t – трудомісткість певного виробу, год.
В тому випадку, коли підрозділ має статус центру П, величина останнього визначається:
П = ВК – СК,
де П – П підрозділу за певний період, грн.;
ВК – випуск кінцевої продукції підрозділу в установлених Ца, грн.;
СК – СВ кінцевої продукції підрозділу, грн.
37,Методика обчислення окремих елементів загальновиробничих витрат.
Зазначені витрати узагальнюються в окремому кошторисі, який складається на рік з поквартальним розподілом. Сюди входять різноманітні непрямі витрати, які з огляду на функціональне призначення поділяються на дві групи: перша – витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування, друга – витрати на організацію і управління виробництвом. Витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування включають широке коло витрат і обчислюються за різними методиками, а саме: амортизаційні відрахування обчислюються за певним методом амортизації (лінійним, нелінійним залишковим, прискореним) згідно з встановленим оптимальним терміном служби машин і устаткування; витрати на експлуатацію устаткування обчислюється на практиці за умов стабільного завантаження устаткування і незмінності його складу в більшості випадків визначають планову величину цих витрат, виходячи із фактичного їх рівня за минулий період. Більш доцільним і універсальним є метод встановлення планових експлуатаційних витрат на основі досвідно-статистичних норм витрат на 1000 машино-годин роботи устаткування; витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи визначаються згідно з встановленими формами зарплати аналогічно витратам на оплату праці виробничих робітників; витрати на ремонт устаткування і транспортних засобів обчислюються ремонтною службою і відносяться на дану статтю згідно з встановленим порядком їх відшкодування; витрати на швидкозношуваний інструмент і пристосування визначаються за методикою, що розглядається при вивченні виробничої інфраструктури підприємства. Другою частиною кошторису загальновиробничих витрат є витрати на організацію і управління виробництвом (витрати на управління виробництвом, витрати на службові відродження, амортизаційні відрахування від балансової вартості основних засобів підрозділу, некапітальні витрати, витрати на обслуговування виробництва, витрати на утримання і ремонт будівель, витрати на швидкозношуваний інвентар; витрати на пожежну і сторожову охорону). Витрати за всіма статтями цієї частини кошторису обчислюються в такому ж порядку, як і витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування. По кожній статті підсумовуються поелементні витрати з додаванням вартості послуг інших підрозділів і сторонніх організацій. Окремі елементи витрат обчислюються на основі відповідних специфікацій, нормативів і лімітів, встановлених відділами і службами центрального апарату управління (заводоуправління). Оскільки зазначені витрати в межах даної виробничої і організаційної структури є постійними й досить стабільними у часі, то на практиці їх планова величина здебільшого визначається певним коригуванням фактичного рівня за минулий (звітний) період.
38.Особливості калькулювання в однопродуктовому і багатопродуктовому виробництвах.
За умов однопродуктового виробництва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. Однопродуктове виробництво може мати два різновиди: весь продукт однорідний, однієї споживної (експлуатаційної) якості й складності виготовлення (цегла, вугілля та ін.); продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і т.п.). В першому випадку калькулювання здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції. Со = Ск/N; Це за одностадійного виробництва. Якщо таких стадій більше, відповідно більше й членів формули Со = сума Сj/Nj. У другому випадку, тобто коли продукт має різні рівні якості чи властивості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності. Особливість цього методу в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанту продукту. Коефіцієнт для базового варіанту продукту – 1,0. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично). Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширене багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби. У багатопродуктовому виробництві прямі витрати (напівфабрикати, паливо і енергія тощо) безпосередньо обчислюються на одиницю продукції. Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат, до яких належать загальновиробничі витрати у складі витрат на утримання і експлуатацію машин та устаткування і витрат на організацію та управління виробництвом. Традиційно вони в нас розподілялися окремо як різні статті витрат. Згідно з новою системою бухгалтерського обліку ці витрати об’єднані на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва. Якщо прийнятна одна база розподілу загальновиробничі витрати розподіляються на її основі у загальній сумі. Коли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розподіляти окремо витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування і витрати на організацію і управління виробництвом.
39.Звітність підрозділів, її зміст і періодичність.
Час від часу на підприємстві проводиться періодичний контроль який здійснюється у формі усталеної регулярної звітності підрозділів підприємства. Звіти про основні показники роботи підрозділів з належними поясненнями (аналізом) подаються, як правило, за ті періоди, на які встановлюються планові завдання. До таких періодів, як відомо, належать місяць, квартал і рік. У звіті зазначаються планові, фактичні показники діяльності за певний період, а також підсумкові дані з початку року (кварталу). Звіти підрозділів складаються на основі оперативного і бухгалтерського обліку показників, що є об'єктами контролю.
40. Контроль як функція управління
В широкому розумінні контроль - це перевірка відповідності фактичних х-ик встановленим вимогам. На п-ві контролю підлягають всі матеріальні грошові потоки, вироб процеси, д-ть людей витрати ресурсів і результати. Такий глоб контроль дозволяє з'ясувати, наскільки д-ть підрозділів всіх ієрархічних рівнів відповідає чинному регламенту встановленням завданням і наскільки вона ефективна.
Контроль на під-ві має різні напрямки і форми.
Це передусім контроль матеріалів і продукції на всіх стадіях її обробки, а також технологічних процесів. Цей вид контролю тісно пов'язаний з технолог процесом, тому в нас він має трад назву технічного контролю.
Велике дисциплінуюче значення має кадровий контроль трудової дисципліни, дотримання організаційного регламенту та якості виконання своїх функцій працівниками.
Особливе місце в системі внутріш контролю займає контроль результатів і витрачених ресурсів, які разом х-ть ефективність д-ті..
Технологія контролю витрат і результатів полягає в порівнянні факт показників з план, виявленні причин відхилень і їх аналізі, що є основою для прийняття певних рішень відповідальними працівниками.
Ієрархічно контроль організується в тому ж порядку, що й планування: контроль робочих місць, підрозділів певного ієрархічного рівня і підприємства в цілому. В цьому ж порядку показники контролю інтегруються, трансформуються із численних конкретних величин в більш загальні й на рівні п-ва керівництвом контролюються найважливіші показники, що х-ть ступінь досягнення поставленої мети.
Частота контрольних операцій буває різною залежно від контрольованих показників, ступеня їх календарного узагальнення і призначення результатів контролю:
- Поточний контроль здійснюється щоденно як систем моніторинг за рухом матеріальних цінностей, НВ і продукції. Його осн інструментом є операт облік в системі диспетчерс регулювання в-ва.
- Періодичний контроль здійснюється у формі усталеної регулярної звітності підрозділів п-ва. У звіті зазначаються планові, фактичні показники д-ті за певний період, а також підсумкові дані з початку року. Звіти підрозділів склад на основі оперативного і бухг обліку показників, що є об'єктами контролю.
- Разовий контроль не має усталеного змісту і попередньо встановленої регулярності. Його мети та діапазон контрольованих показників визнач в кожному окремому випадку керівництвом п-ва чи іншим компетентним органом. Разовий контроль має здебільшого такі форми як інвентарь матеріальних і фінансових активів, ревізія д-ті та аудиторська перевірка.
41. Критерії оцінки д-ті
Планування і контроль є не тільки важливими регулюючими чинниками. Вони створюють необхідну інформаційну базу для оцінки д-ті організаційних підрозділів підприємства і окремих працівників. Оцінка д-ті - логічне продовження контрольних операцій.
Оцінка д-ті здійснюється за допомогою певної системи показників. Загальні вимоги до показників:
- показники підрозділів повинні бути узгоджені з показниками роботи п-ва, утворювати з ними єдину систему показників і в той же час враховувати специфіку д-ті підрозділу.
- Кількість контрольованих і оцінювальних показників повинна бути достатньою для того, щоб підпорядкувати д-ть структурних підрозділів завданням, що стоять перед п-ом в цілому, але при цьому надмірно не обмежуватись їх оперативну самостійність.
- Показники, за якими здійснюється контроль і оцінка д-ті, повинні мати кіл-ий вимір на основі оперативного і бух обліку.
- Показники повинні бути порівняльними в межах планово-оцінювальних періодів.
Виділяються основні показники, що відображають кінцевий результат д-ті та її ефективність. Як вже зазначалося вище для внутрішньокооперац підрозділів кінцевий результат д-ті виражається в виготовленні продукції певної номенклатури, а ефективність - у сумі витрат на її обсяг (СВ продукції). Для підрозділів-центрів П основним показником д-ті є П, який виражає загальну мету д-ті підприємства у безпосередній формі.
Всі інші показники, що можуть застосовуватись у системі внутрішнього управління є допоміжними і застосовуються для деталізації контролю. До таких показників належать: ритмічність роботи, ПП, фондовіддача, рівень завант устаткування, трудомісткість прод та ін.
Основним методом оцінки роботи підрозділів за певними показниками є порівняння. Фактична величина показника за певний період порівнюється з його величиною, що є базовою для оцінки. Якщо базою порівняння є планова величина показника, то оцінка здійснюється за критерієм ступеня виконання плану.
де Рпл - викон плану за даним показником, %;
Аф, Апл - фактична і планова величини показника у встановленому вимірі.
Про ефективну роботу згідно з планом за такими показниками результативності як обсяг продукції, П, продуктивність свідчить співвідношення Аф ≥ Апл , відповідно, Рпл ≥ 100. Щодо показника витрат, то тут умова дотримання їх планового рівня зворотна - Аф ≤ Апл і, відповідно, Рпл ≤ 100.
Виявляються абсолютні та відносні відхилення факт величин показників від запланованих, аналізуються їх причини.
де - загальне абсол відхилення фактич величини показника від запланованої;
n – к-ть факторів, що сприч відхилення;
Для оцінки економічних процесів, д-ті підприємств і їх підрозділів досить широко застосовується критерій динаміки показників
де Рд - відношення фактичних величин показника у звітному та попередн періодах, %;
Аф.б. - величина певного показника в попередньому періоді у встановленому вимірі.
Оскільки оцінка роботи виробничих і невиробничих підрозділів здійснюється за декількома показниками, на деяких заводах практикують узагальнюючу оцінку в формі коефіцієнта трудового внеску (КТВ). Отже КТВ є узагальнюючою кількісною оцінкою кінцевих результатів д-ті підрозділів.
Для визначення КТВ встановлю його нормат величина = 1. Фактичний КТВ обчислюється:
де kт.в - величина коефіцієнта трудового внеску;
n – к-ть показників, за якими оцін робота;
kпі - підвищуючий коефіцієнт за і-й показник;
kзі - понижуючий коефіцієнт за і-й показник.
Підвищуючий (понижуючий) коефіцієнт визначається за формулою:
де Рплі - виконання плану за і-м показником, %;
hi - норматив підвищення (зниження) КТВ за кожний процент перевиконання (недовиконання) плану за і-м показником в частках одиниці.
42. Оцінка виробничої д-ті
В-во продукції контролюється і оцінюється за такими показниками:
1. Загальний обсяг в-ва визначається у прийнятому вимірнику і за результатами звітного періоду оцінюється відповідність його факт рівня плановому або темп (індекс) зміни порівняно з попереднім періодом.
де Рпл.в - виконання плану в-ва продукції, %;
Вк.ф , Вк.пл - факт і плановий обсяги кінцевої продукції підрозділу в прийнятому вимірнику.
2. Виконання плану в-ва з номенклатури продукції обчислюється так:
де Рпл.н - виконання плану в-ва з номенклатури продукції, %;
n - кількість найменувань продукції;
В'кфі - фактичний випуск кінцевої продукції і-го найменування у встановленому вимірі, але не більший за плановий обсяг.
Або:
де Вк.н - обсяг невиконаних завдань за всіма видами продукції.
Виконання завдання з номенклатури продукції тісно пов'язане з комплектністю в-ва. В-во є комплектним, якщо кількість виготовлених компонентів (деталей) продукції відповідає їх потребі на випуск готових виробів.
Причини некомплектності в-ва бувають різі: недоліки МТЗ, вихід із ладу устаткування, затримка з його ремонтом, тимчасова відсутність потрібних робітників, недоліки оперативно-календарного планування та ін.
3. Важливим показником рівня організації виробничої д-ті є ритмічність в-ва. Ритмічним є таке в-во, у якому в рівні проміжки часу виготовляються однакова к-ть продукції.
Узагальню показником ритмічності роботи певного підрозділу є коефіцієнт ритмічності:
Т - кількість календарних відтінків часу, на яку поділено розрахунковий період (днів, декад);
Вк.ф.t - фактичний обсяг продукції, виготовлений за t-й відтінок часу у встановленому вимірі, в межах запланованого);
Вк.пл. - обсяг продукції, передбачений планом на розрахунковий період.
4. Якість продукції контролюється і оцінюється в особливому порядку.
43. Оцінка ефективності роботи за показником витрат
З точки зору оцінки д-ті підрозділу його витрати можуть виражатись як абсолютним, так і відносним показниками.
Відносні показники витрат - це витрати на одиницю продукції або на одиницю виміру обсягу продукції (одну гривню, одну нормо-годину). Перший показник у вигляді СВ одиниці продукції об'єктивно показує динаміку витрат, співвідношення їх планової і фактичної величин. Основний його недолік - обмеженість однопродуктовим в-вом. Показник витрат на одиницю виміру обсягу продукції просто обчислюється на всіх рівнях управління, але він має дещо штучну побудову, сильно реагує на зміну структури продукції, тому застосов рідко.
Абсолютний показник витрат у формі кошторису є універсальним і найбільш поширеним для оцінки роботи підрозділів. Він дозволяє порівняти фактичні витрати з плановими, виявити відхилення за окремими видами витрат і в подальшому з'ясувати їх причини. Основна проблема, яка при цьому виникає, полягає в необхідності перераховувати планові витрати на факт обсяг в-ва для забезпечення порівняльності факт і план суми витрат. Такі перерахунки планових витрат непотрібні лише в тих рідких випадках, коли факт обсяг в-ва прод точно співпадає з план.
Якщо обсяг в-ва продукції має натуральний вимір (однопродуктове в-во),то функція витрат виражається формулою:
де С - заг витрати за повний період, грн.;
N - кількість виготовленої продукції у натуральному вимірі;
Сз.о - змінні витрати на одиницю продукції, грн.;
Сп - постійні витрати за розрахунк період, грн.
Для обчислення план витрат за кошторисом на фактичний обсяг в-ва можна викор иак формулу
Іпл - індекс виконання плану (відношення факт і план обсягів в-ва ).
44. Комплексна оцінка діяльності підприємства та його підрозділів.
1.Доходний підхід – це визначення поточної вартості майбутніх доходів , що виникають в результаті використання вартості і можливого подальшого продажу.
Чим більший дохід що приносить об’єкт оцінки , тим більша величина його ринкової вартості .
Витратний підхід – базується на принципах заміщення найкращого і найефек-ого використання , збалансування . Чим менше витрати , тим більше….
Порівняльний підхід – ефективний у випадку існування активного ринку об’єкта власності , що можуть бути співставленні використовується така інформація :
фіз-ні харак-ки
час продажу
місце знаходження
умови продажу
фінансування
Для того , щоб звести до мін –му розбіжності в об’єктах що зіставляються необ-но викор-ти поправки
