Шпора
1. Економічна модель п-ва
В екон теорії існують декілька основних концепцій п-ва, які описують його виникнення, д-ть і ліквідацію. 4 основні напрямки:
неокласична теорія фірми; П-во розглядається як цілісний об’єкт, який залучає вихідні ресурси у в-во та здійснює їх перетворення в продукцію. Модель п-ва складається з виробн функції, яка відображає залежність результатів в-ва від витрачених факторів..
інституціональна теорія фірми; П-во розглядається як організація, яка створена людьми для більш ефект використання їх можливостей..
еволюційна теорія фірми; Фірма розглядається як один з об’єктів в середовищі подібних об’єктів, яке можна порівняти з біологічною популяцією.
підприємницька теорія фірми. Спирається на уявлення про п-во як сферу реалізації підприєм ініціативи та наявн у підприємця або доступних для залучення ресурсів.
Сучасне п-во – це складна відкрита вироб-господ і соц система, яка:
- складається із взаємозалеж частин, д-ть яких впливає на кінцевий результат в-ва;
- здійснює взаємодію із зовнішнім оточенням, з якого в систему поступають необхідні для виробн д-ті фактори в-ва та в якому реаліз і використ результати в-ва;
- проводить цілеспрямовану д-ть по задоволенню потреб суспільства
- має властивості, які притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певну сукупн процесів протягом ЖЦ продукції і періоду її виготовлення; реагує на зміну зовнішн оточення і самостійно здійснює свій розвиток; має хар-не для складних систем поєднання властивостей ціліснос та відокремленості.
У виробничо-технічному відношенні п-во представляє собою техн-технологічн комплекс, систему робочих машин та механізмів, підібраних пропорційно за к-тю та потужн у відповідності з видами прод, що випускаються.
Організаційно п-во представляє собою первинну ланку пром, виробн одиницю економіки кр з певною внутріш структурою, зовніш оточенням, закономір фун-ня та роз-ку..
У соціальному відношенні п-во виступає як соц підсистема суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних, колективних і власних інтересів.
Економічно п-во є виокремленою ланкою промисловості, яке визначається певною господарською, фін, економ самостійністю. Екон система п-ва включає екон відносини п-ва з державою, держ бюджетом, організаціями ринкової інфраструктури, постачальниками та споживачами продукції, а також внутрішні відносини, які виникають між підрозділами п-ваа, між останніми та апаратом управління..
В інформаційному відношенні п-во – складна динамічна система, яка х-ся великим обсягом, інтенсивністю та різноспрямованістю інформ зв’язків між підсистемами і елементами, а також зовнішнім оточенням. Інформ підсистема п-ва включає різноманітну інформацію, яка характеризує стан і рух компонентів п-ваа.
В екологічному аспекті п-во – це виробн-екологічна система, яка взаємодіє із зовніш середовищем шляхом матер-енергетич обміну.
Щодо адміністративно-правового статусу, то в цьому відношенні п-во виступає як юр особа з встановленими державою в законодавчому порядку правами та обов’язками.
Промислове п-во, як будь-яка система, може знаходитися в 2 станах: стійкому та нестійкому.
Головною умовою пристосування виробн системи до динаміч зовнішн середовища та нестійкого спектру внутріш факторів є її спроможність адаптуватися та бути гнучкою Адаптація може виявлят в якості саморегулюва, самонавчан, самоорганіз та самовдосконалення.
2. Структуризація виробничої системи п-ва
Всі п-ваа можна поділити на 4 типи:
1. “технологічні”- функціонують на основі базових технологічних процесів, заміна яких призводить до зміни профілю п-ва і по суті до організації нового п-ваа.
2. “кон’юнктурні” - основане на реактивній взаємодії з ринком, не має стабільної технології і виробляють продукцію, яка не потребує тривалого освоєння.
3. “маркетингові” - орієнтуються на поточні потреби ринку, намагається заздалегідь підготовити технологію до майбутніх потреб ринку та здійснює активний вплив на майбутній ринковий попит.
4. “п-ваа технологічної атаки” - спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу НТП, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології.
Основою формування вироб структур п-ва в більшості галузей пром є виробн процес.
В процесі формування виробн структури необхідно враховувати чинники як зовнішн, так й внутрішн. Проте, вибір структ рішень визначаєт перш за все наступними чинниками:
форми спеціаліз та кооперув підрозділів;
Існує дві основні форми спеціалізації:
Технологічна структура передбачає виконання цехами п-ваа певної частини технолог процесу. Хар-ні для п-ва один та дрібносер вир-ва.
При предметній структурі основні цехи п-ваа спеціалізуються на виготовленні будь-якого виробу, з використанням самих різноманітних технолог процесів і операцій. Характерні для п-ва крупносерійного та масового виробництва.
Поширеним типом виробн структури є предметно-технолог, або змішана, яка хар-ся наявністю на п-ваі основн цехів, які організов як за технолог, так і за предметною ознакою.
потуж, масшт та орієнтація вир-ва;
організаційне середовище;
Організ середовище та його елементи, х-ть потенц можливості розвитку виробн структури та створюють умови для формування нових структ підрозділів.
місце розташування виробництва.
Місце розташування виробництва та структур підрозділів частіше визнача вимогами клієнтів до виготовл продукції в тому чи іншому регіоні.
Вибір виду виробн структури на 1 рівні структуризації – рівні виробн п-ва – залежить від такого баз параметру групув, як операція. Відрізняють такі види структуризації: технолог, предметну, ресурсну, територіальну та сітьову.
2 рівень структуризації видів вироб структур відноситься до рівня в-ва, де створюються елементи його структ підрозділів. Базові параметри групування форм за географічним сегментом ринку, за виробом або за процесом.
Традиційні горизонтальні та вертикальні групування структур підрозділів, можуть бути технолог, предмет, ресурсн, територіальними.
На 3 рівні структуризації вир-ва – цех, дільниця – баз параметром є форми обробки, які відрізн за процесом та наявністю групової обробки.
Визначити організаційний рівень виробничої системи можливо за допомогою утворення матриць взаємодії вироб підрозділів.
3. Структуризація системи управління п-вом
Раціон структ апарату управління є основою планомірн та ритм функ-я вироб структури.
На розвиток структур управління впливає ряд чинників: вироб структура, трудомістк та складн управлін робіт, а також вимоги ринку.
Основн полярн варіантами, між якими можна розглядати всі можливі типи організ струк, є:
- структура, яка вільно залеж від змін зовніш і внутріш факторів (“механічна структ”);
- структ, яка суттєво залеж від змін зовнішн і внутріш факторів (“органічна струк”).
Для лінійних і функціональних структ більш харак постійні елементи та вертик зв’язки
У сучасному виробництві частіше виникають продуктові (дивізіональні) структури. Структурні вироб підрозділи – центри прибутку, дивізіони – виокремлюються з наданням широких прав у прийнятті рішень в процесі їх господа д-ті та відповідальності за отримання П. Хар-ми рисами дивізіон структ є: децентралізація, відносна автономність центрів П, стандартизація результатів. Критеріями створення центрів П можуть бути: продукт, регіон, територія, споживач, канали просування.
Для п-ва “кон’юнктурного” і “маркетинг” типів необхідна гнучка внутріш організ структура. Для п-ва “технолог” типу оргструкт повинна бути більш механістичною, жорсткою, мати чітко виражений ієрархічний характер. Організаційно-управлінська структура п-ва “технологічної атаки” повинна бути змішаною.
Формування оргструктури управл та розробка заходів щодо її вдосконалення можливо здійснювати також на основі утворення та аналізу матриць зв’язків елементів структ управління. При аналізі такої матриці виникає можливість прогнозу змін зв’язків в системі управл в наслідок реалізації рекомендацій, спрямов на її удосконалення, з урахуванням вимог розвитку виробничої структури.
Схема наз «матриця розпод завдань, прав, обов’язків і відповідал в системі управління».
4. Сучасні тенденції трансформації організаційно-вироб структур
З’являються нові моделі в різних сферах д-ті, особливістю яких є велика свобода окремих елементів структур, обміну інформацією, прийняттям рішень та відповідальності за їхні результати.
Починаючи з 80-х років, світова конкуренція примусила п-ваа сконцентрувати увагу на зменшенні загальних витрат та впровадженні інновацій. Нові комп’ютерні системи дозволяють автоматизувати більшість видів праці робочих та службовців
Тому більшість великих п-ва поділилися на окремі частини – стратегічні господарські підрозділи (СГП). Вони орієнтовані на свої ринки, своїх клієнтів, мають своїх конкурентів. Вони можуть передавати свої продукти іншим СГП даної компанії, конкурувати один з одним, можуть надавати переваги тому чи іншому постачальнику. Звідси нова концепція структури п-ваа, яка базується не на ієрархії влади і не на скоординованій мережі з центральним органом управління. Таку концепцію можна назвати “економікою внутрішньофірмового підприємництва”. Всі внутрішні підрозділи, в тому числі оперативні, функціональні та інші служби, відповідають за свої результати, але ж при цьому повністю автономні в своїй д-ті. Вони можуть вступати в різноманітні об’єднання з іншими організаціями, створюючи складну систему, яку не обмежено границями власності
Якщо усередині такої групи СГП підприємці опановують нові продукти, купують і продають як в межах, так і зовні групи, здійснюється таке ж незал та творча взаємодія, як і на звичайному ринку, що складає його могутність та перевагу.
Перспективним напрямком трансформації виробничої структури наших великих п-ва є виокремлення підрозділів внутрішньовироб кооперації, які вироб проміжну продукцію та вироби для вн
5. Динамічні зміни структури підприємства під впливом ринкової кон’юнктури та рівня кооперування.
Розвиток економічних відносин обумовлює необхідність трансформації та удосконалення організаційних структур підприємств. З’являються нові моделі в різних сферах діяльності, особливістю яких є велика свобода окремих елементів структур, обміну інформацією, прийняттям рішень та відповідальності за їхні результати. Прискорення виробничого процесу потребує зовсім нового підходу до функціонування підприємства, який базувався б на швидкості та адекватності реакції. Це обумовлено цілим рядом причин, а саме: ускладненням техніки, впровадженням принципово нових технологій, поширенням ринків за межі національних меж, різким зростанням конкуренції та ін. В умовах бурхливого та непередбаченого економічного середовища зрозуміло, що стара форма управління та організації виробництва дуже малорухлива із своїм контролем зверху до низу, своєю багатоповерховою ієрархією. З’являється потреба в органічних системах, які б складалися з багаточисельних дрібних одиниць, спроможних автоматично пристосовуватися до ситуації, завдяки постійному притоку інформації знизу до вершини. Саме тому є сумнівними переваги великих компаній, інертних і негнучких, які традиційно керувалися зверху. Щоб вижити, вони часто діляться або, зберігаючи єдність, радикально трансформуються.
Починаючи з 80-х років, світова конкуренція примусила підприємства сконцентрувати увагу на зменшенні загальних витрат та впровадженні інновацій. Нові комп’ютерні системи дозволяють автоматизувати більшість видів праці робочих та службовців. Адміністрація вимушена скорочувати у масовому порядку персонал. По зауваженню одного американського економіста, управлінські ланки підприємств змарніли до кісток, стали плоскими і децентралізованими. Тому більшість великих підприємств поділилися на окремі частини – стратегічні господарські підрозділи (СГП).
6.Центри витрат і центри прибутку в структурі підприємства
внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони виражаються у ступені свободи поведінки підрозділів, формі їх зв’язків і показниках ефективності діяльності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі економічні форми функціонування підрозділів:
підрозділи – центри витрат;
підрозділи – центри прибутку, серед яких виокремлюють:
підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;
підрозділи –центри реального прибутку.
Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньокоопераційного призначення. Їх діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці і т. ін.) технологічної спеціалізації, для яких притаманні зв’язки в межах технологічної послідовності обробки.
Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньокоопераційного призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.
7. Стратегічні господарські підрозділи і їх роль в підвищенні конкурентоспроможності компаній.
Розвиток економічних відносин обумовлює необхідність трансформації та удосконалення організаційних структур підприємств. З’являються нові моделі в різних сферах діяльності, особливістю яких є велика свобода окремих елементів структур, обміну інформацією, прийняттям рішень та відповідальності за їхні результати.
Cтратегічні господарські підрозділи (СГП) – це частини великих підприємств, поділ яких відбувся в наслідок суцільної глобалізації. Вони орієнтовані на свої ринки, своїх клієнтів, мають своїх конкурентів. Вони можуть передавати свої продукти іншим СГП даної компанії, конкурувати один з одним, можуть надавати переваги тому чи іншому постачальнику. Звідси нова концепція структури підприємства, яка базується не на ієрархії влади і не на скоординованій мережі з центральним органом управління. Таку концепцію можна назвати “економікою внутрішньофірмового підприємництва”. Всі внутрішні підрозділи, в тому числі оперативні, функціональні та інші служби, відповідають за свої результати, але ж при цьому повністю автономні в своїй діяльності. Вони можуть вступати в різноманітні об’єднання з іншими організаціями, створюючи складну систему, яку не обмежено границями власності. Генеральна дирекція, замість традиційного управління через ієрархічну структуру, розробляє правила “організаційної економіки” подібно державному управлінню національною економікою. Якщо усередині такої групи СГП підприємці опановують нові продукти, купують і продають як в межах, так і зовні групи, здійснюється таке ж незалежна та творча взаємодія, як і на звичайному ринку, що складає його могутність та перевагу. Тому найскладніші проблеми швидко знаходять ефективне вирішення, що забезпечує розвиток, який неможливий усередині ієрархічної системи.
8. Структ ВЕМ та принципи його побудови
Господ механізм - це механізм взаємодії підсистеми, яка управляє, та підсистеми, якою управляють. Він складається із сукупн конкрет форм і методів свідомої дії на економіку.
Основн елементами будь-якого ГМ виступають господарюючі суб’єкти і відносини, в які вони вступають з приводу організації сусп в-ва.
Центральним в системі ГМ є економ механізм, який діє через екон інтереси як усвідомлені матер потреби людей та складаєт з комплексу екон способ, метод, важел, нормат, показників, за допом яких реаліз об’єктивні екон закони.
Функ-ня п-ваа як системи господар елементів (підрозділів) забезпечується через його ВЕМ. Структура цього механ визначається через:
- організац-технічну систе або формування вертикал та горизонт зв’язків ;
Можна визначити 3 типи технол зв’язків в-ва:
Послідовний технологі зв’язок, для якого притаманна відкрита мережа зв’язків між вир-ми, що спеціаліз по однорід кінцев продукту.
Паралельний технолог зв’язок, що хар-ся мережею зв’язків з розгортанням виходів з1 виробн ланки в ряд паралельно діючих вир-тв, які вигот з аналог напівфабр різні кінц продукти.
Послід-паралел технолог зв’язок з мережею зв’язків з різними входами вихідної сировини у ряд в-тв, одно- двокаскадним розгортанням входів у наступні в-ва, одно- дворівневим напівпродуктом і кінцевим продуктом.
- систему планування д-ті підрозділів;
Планув д-ті підрозділів здійсн шляхом встановл основ показників вироб-господ д-ті підрозділів
- систему контролю і оцінки д-ті підрозд;
Дозволяє визначити причини відхилень, місце їх виникнення і прийняти відповідні заходи. Система оцінки д-ті визначає ті підрозділи, які найбільшою мірою раціон використовують екон важелі організації та забезпечують зростання результативності функціонування п-ва в цілому.
- встанов матер відповідальн підрозділів;
Передбачає компенс збитків одного підрозділу за рах П або СВ іншого, з вини якого вони вин.
- мотиваційний механізм функціонування.
Він включає 3 підсистеми мотивів:
мотиваційного механ високояк продукт праці;
мотиваційного механ наук-техн розвитку в-ва;
мотиваційного механізму підприємництва;
Система ВЕМ п-ва будується на принципах:.
Принцип цільової сумісності та зосередженості полягає у створенні пов’язаної цілеспрям сист управління, при якій всі її ланки створюють єдиний механізм, спрямований на вирішення загального завдання..
Принцип безперервності і надійності означає створення таких організ-господ та техн умов, за яких досягається стійкість і безперервність заданого режиму вироб процесу.
Принцип планомірності, пропорційності та динамізму проявляється в тому, що сист упр-ня має бути націлена на виріш не тільки поточн, але й довгострок завдань розвитку п-ва.
Демократичний принцип розподілу функцій управління оснований на методах і правилах суспільного розподілу праці.
Принцип науковості та обгрунтованості методів управління виходить з того, що методи, форми та засоби управління мають бути науково обгрунтовані та перевірені на практиці.
9. Організаційні передумови функ-ня ВЕМ
Для організації внутрішньовироб екон відносин на п-ваі повинні бути створені відповідні умови:
1. Майнова відокремленість вироб підрозд п-ва забезпеч шляхом закріплення за ними частини вироб фондів, яка може бути надана підрозд в операт управління.
2. Відносна економічна самостійність вироб підрозділів може бути забезпечена шляхом скорочення к-ті план показників і викори у вироб підрозділах деяких елементів ринк економіки. На п-ві вводиться механ формування внутр план-розрахунк Ц на продукцію для здійснення взаєморозрах між підрозділами п-ваа.
3. Прогресивна нормативна база є основою планування, регулювання і контролю д-ті структурних підрозділів, співставлення вироб витрат з досягнутими результатами, розмежування відповідал за результати д-ті між підрозділами та об’єктивної оцінки і стимулювання д-ті персоналу.
4. Система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції дозволяє отримувати інформ про стан і результати роботи п-ва і його підрозділів; відображає отримання, внутрішньовироб переміщ, використ і реаліз матер ресурсів та дозволяє встанов оптим їх використання.
5. Раціональна система оцінки і матер стимулювання д-ті на внутрішньозавод рівні основана на принципах повної або часткової самоокупності і часткового самофінан структ підрозділів п-ва та опосередк через екон зацікавленість труд колективів в мах підв кінц резул роботи як свого підрозд, так і п-ва в цілому.
