Головна » Шпаргалки! - Внутрішній економічний механізм (ВЕМ)
методична єдність формування норм і нормативів за рівнями управління (дільниця, цех, завод), періодам (місяць, рік) і, відповідно, забезпечення їх агрегування і дезагрегування;
забезпечення обгрунтованості норм і нормативів на основі застосування належних методів їх обчислення, своєчасного поновлення і корегування;
організація ефективної системи формування і використання норм і нормативів: оформлення, зберігання, пошуку, поновлення і т.п.
Поточні специфіковані (первинні) норми і нормативи обчислюються і корегуються відповідними функціональними службами (відділами) підприємства. Але запис норм і нормативів на певних носіях інформації, їх систематизація, зберігання, внесення змін, обчислення зведених норм централізовані в межах всього підприємства. На середніх і великих підприємствах ця робота поручається спеціальному органу-бюро нормативного господарства (БНГ). Цей орган може виконувати також методичне керівництво розробкою окремих груп норм.
28. Зміст і порядок розробки виробничої програми підрозділів
Вироб програма підрозділів основного виробництва – це сукупність продукції певної номенклатури і асортименту, яка повинна бути виготовлена в план періоді в заданих обсягах згідно зі спеціал і вироб потужн цих підрозділів
Порядок розробки виробничої програми підрозділів п-ваа суттєво залежить від призначення їх продукції і економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв’язок між підрозділами, ступінь завершеності в них виробничого циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішньокоопераційні потреби чи на ринок за межі п-ваа.
План виробництва включає виготов продукції за номенкл і заг обсягом у певн вимірі.
При визначенні номенклатури і обсягу виробництва продукції підрозділами п-ваа важливе значення має вирішення питання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремих частин виробів.
Завдання цехам у натурал вимірі розробляються у порядку, зворотному послідовності технолог процесу, тобто від випускних цехів до заготівельних. Цей загальний порядок розробки виробн програми цехів можна представити так:
NВ =NП +NС +NН -NФ
де NВ – плановий випуск виробів у натуральному вимірі в певному цеху;
NП – поставка виробів наступним за технологічним маршрутом цехам-споживачам;
NС –поставка виробів на склад гот продукції;
NН, NФ – відповідно нормативний і фактичний міжцеховий запас цього виробу.
Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева (готова) продукція
,
n - кількість найменувань виробів (деталей, комплектів), що виготовляються у підрозділі;
Nі - випуск виробів і-го найменування у натуральному вимірі;
Ці - загальний вимірник (Ца) і-го виробу.
Валова продукція:
,
де ВВ - обсяг виробництва в певному вимірі;
Н – зміна залишків НВ за розрахунковий період в тому ж вимірі.
В дрібносерійному виробництві досить часто обчислюється умовна кількість виробів у НВ:
ТН.В. - трудомісткість НВ, нормо-годин;
t - трудомісткість 1 виробу, нормо-годин.
Універсальним, загальним вимірником обсягу продукції є Ц. Досить часто вони й використов для визначення обсягу продукції підрозділів п-ваа: в підрозділах, що виробл готову продукцію на ринок, - ринк Ци, у внутрішньокооперац підрозділах – трансфертні .
На практиці досить широко обсяг продукції (виконаної роботи) вимірюється у нормованому часі на її виготовлення – у стаб нормо-годинах.
На середніх і великих п-ваах з розвиненою виробничою інфраструктурою поряд з розробкою вироб програм підрозділів основного виробництва складаються плани виробництва допоміжних підрозділів, в першу чергу це стосується інструментального, ремонтного цехів і енергетичного господарства.
29. Обгрунтування вироб програми виробн потужністю(ВП)
ВП підрозділів, виражена безпосередньо в кількості продукції, обчислюється для умов однопродуктового в-ва.
де NВ.П. - ВП групи взаємозамінних агрегатів (верстатів) у натуральному вимірі;
ТР - час роботи одного агрегату за розрахунковий період, год.;
mO - кількість агрегатів у групі;
t - затрати часу на виготовлення одного виробу.
ВП системи взаємопов’язаних машин, що працюють за єдиним регламентованим ритмом :
де ТР – час роботи технологічної лінії за розрахунковий період, год.;
r – такт роботи лінії (проміжок часу, через який вироби сходять з лінії), хв.
У вироб підрозділах багатопродуктового виробництва з груповим розміщенням устаткування подібні обгрунтування мають форму порівняльних обчислень пропускної спроможності устаткування і його завантаження у машино-годинах. Віднош цих величин характ ступінь завантаження устаткування.
ТЗ - завантаження устаткування виробничою програмою у плановому періоді, машино-годин;
ТП..С - сумарний час роботи устаткування групи в плановому періоді, який наз пропускною спроможністю цієї групи, машино-годин.
На практиці використовується і обернена величина цього показника ( ). Останній показує, наскільки пропускна спроможність покриває завантаження устаткування і має назву коефіцієнта пропускної спроможності (ВП).
Завантаження устаткування обчислюється
,
де n - кількість найменувань виробів, що обробляються на даній групі устаткування;
Ni - кількість виробів і-го найменування у натуральному вимірі;
ti - затрати часу на обробку одного виробу і-го найменування на даній групі устаткування, год.
Пропускна спроможність устаткування певної технологічної групи
ТП.С = ТР • mO
Тр -час роботи одного агрегата:
ТР =ТН(1- ),
де ТН – номінальний (режимний ) фонд часу роботи одного агрегата в план періоді, год.;
- планові втрати часу на ремонт агрегата %. 30. Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами.
Обгрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залеж від обсягу і структури в-ва.
К-ть робітників визначається різними методами:
1. К-ть робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою
ТПЛ – планова трудомісткість робіт у нормованих людино-годинах;
ТП – фонд часу роботи одного працівника в плановому періоді, год.;
kH – коефіцієнт виконання норм.
Фонд часу роботи одного середньоспискового робітника визначається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбачених законом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня.
Можна визначити втрати робочого часу.
h = (1- ) 100
.2. Коли виготовляється один вид продукції або виконується однорідна робота, к-ть робітників можна визначати за нормами виробітку.
,
де N – плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному вимірі;
Вд – денна норма виробітку одного робітника у натуральному вимірі.
3. К-ть робітників за нормами обслуговування :
,
де ЧЯВ – явочна к-ть робітників;
m - к-ть устаткування (робочих місць), що потребують обслуговування;
mн - норма обслуговування 1 робітник;
kЗ - кількість змін роботи.
4. К-ть робітників за робочими місцями:
де mП – кількість робочих місць, на яких постійно повинні бути робітники.
Явочна кількість робітників перераховується у спискову чисельність збільшенням її згідно з процентом втрат робочого часу h.
,
Для визначення к-ті робітників, зайнятих виконанням нерегулярних робіт з випадковим часом їх виникнення і тривалістю, може застосовув метод теорії масов обслуговування. 34. Склад витрат підрозділів і порядок їх планування
Всяка д-ть , в тому числі й вироб, потребує затрат ресурсів. Затрати ресурсів п-ваа у грошовому вимірі для досягнення певної мети – це його витрати.
Витрати бувають:
- Інвестиційні витрати, спрям на створення чи купівлю доход актив або соц благ.
- Поточні виробничі та пов’язані з виробництвом витрати є циклічні або безперервні. Вони повторюються з кожним циклом виготовлення продукту, або потрібні постійно для управління і підтримки виробничої системи в стані.
Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економічними елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для аналізу СВ продукції і виявлення резервів її зниження. До однорідних видів витрат (економічних елементів) належать: матеріальні витрати, З/П, відрахування на соціальні потреби, АВ, інші витрати.
Планування витрат за носіями дозволяє визначити СВ окремих видів продукції підрозділів, що є необхідною умовою організації внутрішньоекономічних відносин між ними, визначення Р виробів п-ва і обгрунтування його цінової політики.
При плануванні витрат підрозділів їх розподіл на прямі й непрямі, змінні та постійні.
Поширений ще поділ витрат на основні та накладні. До основних відносять витрати, безпосередньо пов’язані з технолог процесом. До наклад належ витрати на обслуговування виробничого процесу і управління. Їх поділяють на виробничі та невиробничі накладні витрати.
Виробничі накладні витрати – це витрати вироб підрозділів, які не мають безпосереднього зв’язку з виробничим процесом, а пов’язані лише з його обслуговуванням і створенням для нього необхідних умов. Невиробничі накладні витрати включають витрати на утримання центрального апарату управління п-вом (адмін витрати), загальнозавод виробн інфраструктуру, комерційні та деякі інші витрати.
СВ продукції підрозділу рівня цеху наз вироб СВ, яка включає основ і вироб наклад витрати.
План витрат у складі показників кошторису (СВ продукції) і планових калькуляцій виробів розробляється на основі виробничої програми підрозділу і норм витрат ресурсів.
Вартість продукції і послуг допоміжних і обслуговуючих підрозділів завжди включається у СВ продукції основних підрозділів.
Отже, планування витрат, як і їх фактичне формування, здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням заг кошторису п-ваа і визначенням СВ продукції. 35. Формування кошторисів підрозділів.
Кошторис включає всі витрати підрозділу на виробництво продукції за план період незалежно від ступеня її готовності.
Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції як: організуюча, контролююча і стимулююча. Кошторис складають на основі вироб програми підрозділу та відповідної нормативної бази, а також Ц і тарифів на ресурси. Структурно він може будуватися за статтями і елементами витрат.
Методика обчисл кошторису за статтями:
Матеріали (за вирахуванням відходів). В статтю включаються витрати на основні і допоміжні матеріали. Витрати обчислюються на основі встановлених норм, Ц на матеріали і виробничої програми. Витрати на матеріали обчислюються за формулою:
,
де СМ – витрати на матер певного виду, грн.;
n - кількість найменувань виготовл продукції;
Ni - випуск (запуск) виробів і-го найменування в плановому періоді у натуральному вимірі;
НМі – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу у натур вимірі; ЦМ – Ц од матеріалу, грн.
РТ – трансп-заготівельні витрати по відношенню до вартості закуповуваних матеріалів, % ;
Ві – кількість зворотних відходів із всієї сукупності і-х виробів у натуральному вимірі;
ЦВ – Ца одиниці відходів, грн.
Покупні вироби й напівфабрикати. Покупними вважаються вироби, що купуються для укомплектування виготовлюваної продукції і потребують витрат на їх установку чи складання. Покупні напівфабрикати – це вироби, які додатково обробляються на п-ва. Витрати за цією статтею обчислюються аналогічно витратам на матеріали згідно з нормами і Ц з урахуван трансп-заготівел витрат.
Паливо і енергія на технологічні потреби. У статтю включаються витрати палива і енергії на безпосереднє виконання технол процесів. Витрати на паливо і енергію технол призначення обчисл аналог попереднім статтям, на основі норм витрат і встановлених Ц .
Основна З/П вироб робітників. Стаття включає оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Вона складається із відрядної та почасової З/П згідно з встановленими розцінками та тарифними ставками (посадовими окладами).
,
де СВ.З – витрати на відрядну заробітну плату основних вироб робітників, грн.;
n - кількість найменувань виготов продукції;
Ni - випуск продукції і-го найменування в плановому періоді у натуральному вимірі;
ЗРі – агрегов відрядна розцінка за і-й виріб, грн.
CП.З = ЧСП ТП ЗТ.Г,
де CП.З – витрати на почасову оплату праці основних вироб робітників, грн.;
ЧСП – середньо спискова к-ть основних вироб робітників на почасовій оплаті праці, чол.;
ТП – фонд часу роботи 1 основного виробничого робітника в плановому періоді, год.
ЗТ.Г – годинна тарифна ставка, грн.
Додаткова заробітна плата вироб робітників. До неї належать додаткові виплати понад встановлені норми за трудові успіхи (премії), особливі умови праці, за відпустки та інші доплати, передбачені законом та трудовою угодою. Планова величина цих виплат обчислюється в % від основної З/П
Відрахування на соціальні заходи. Вони включають відрахування в Пенсійний фонд і фонди соц страхування та сприяння зайнятості. Обчисл їх сума у встановлених % від З/П (основної і додаткової) вироб робітників.
Загальновиробничі витрати. Зазначені витрати узагальнюються в окремому кошторисі, який складається на рік з поквартальним розподілом. Сюди входять різноманітні непрямі витрати, які з огляду на функціональне призначення поділяються на дві групи:
1. Витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування включають:
- АВ на реновацію машин і устаткування, , належать до постійних витрат.
- Витрати на експлуатацію устаткування: всі ці витрати є змінними.
- Витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу з відрахуваннями на соц заходи- ці витрати належать до постійних.
- Витрати на внутрішнє переміщення вантажів. Ці витрати є змінними.
- Витрати на ремонт устатк і трансп засобів
- Витрати на швидкознош інструмент і пристосування.- належать до змінних.
- Інші витрати, які пов’язані з утриманням і експлуатацією устаткування
2. Витрати на орган і управління виробництвом:
- Витрати на управління виробництвом, що включають оплату праці управл персон з відрахуваннями на соц заходи,
- Витрати на службові відрядження, що стосуються роботи даного підрозділу, в межах встановлених норм.
- АВ від балансової вартості основних засобів підрозділу, що не беруть безпосередньої участі у виробн процесі.
- Некапітальні витрати на удоскон технол та організ в-ва, підвищен якос продукції.
- Витрати на обслуговування виробництва, в тому числі оплата праці з відповідними відрахуван обслуговуючого персоналу, витрати на охор праці та техніку безпеки.
- Витрати на утрим і ремонт будів, споруд,
- Витрати на швидкозношуваний інвентар.
- Витрати на пожежну і сторожову охорону
- Страхові платежі по страхуванню майна, окремих категорій працівників.
- Інші витрати загальновир призначення: Витрати за всіма статтями цієї частини кошторису обчислюються в такому ж порядку, як і витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування.
Втрати від браку. обчислюються так:
Вб= Сб.в.+ Сб.з. - Ск,
де Вб – втрати від браку, грн.;
Сб.в – СВ внутрішнього остаточного браку, грн.;
Сб.з – СВ зовнішнього остаточного браку, грн.;
Ск – компенсації втрат від браку, грн.
Собівартість внутрішнього барку обчислюється за виробничою (цеховою), а зовнішньою (у споживачів) – за повною СВ.
36. Планування СВ продукції
При плануванні СВ слід відрізняти СВ окремих виробів (калькуляції) і СВ загального обсягу готової (кінцевої) продукції.
Загальна СВ продукції дорівнює:
СК = СЗ +СН2 – СН1,
де СК – СВ кінцевої продукції підрозділу за план період, грн.;
СЗ – заг витрати підрозділу за кошторисом, грн.;
СН1,СН2 – СВ залишків НВ відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.
СВ залишків НВ на початок планового періоду береться за фактичними даними, на кінець – визначається розрахунково стосовно специфіки певного типу виробництва.
Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. СВ кінцевої продукції є її підсумком.
,
де n - кількість найменувань виробів;
Ni - кількість виробів і-го найменування за виробничою програмою у натуральному вимірі;
СОі - вироб СВ одиниці і-го виробу, грн.
Є різні методи обчисл витрат на окремі вироби:
Однопродуктове в-во може мати два різновиди:
- весь продукт однорідний, однієї споживної якості й складності виготовлення;
Калькулювання здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції.
,
де m - кількість стадій виробничого процесу;
Сj – загальні витрати на j–й стадії, грн.;
Nj - випуск продукції на j–й стадії.
- продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів).
Калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності. Особливість цього методу в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанту продукту. Коефіцієнт для базов варіанту продукту – 1,0.
Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат. На практиці поширений метод розподілу зазначених витрат пропорційно основній З/П вироб робітників.
|
