г)основні (сукупність прямих витрат на виробництво) та накладні (витрати, пов’язані з процесом виробництва, які не можна віднести до певних виробів економічно доцільним шляхом. Тобто це загальновиробничі витрати).
6. Класифікація витрат для здійснення процесу контролю та регулювання.
- контрольовані;
- неконтрольовані.
Контрольовані витрати– це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або справляти на них вплив.
Відповідно неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.
7. Змінні та постійні витрати: визначення та застосування в управлінському обліку.
Постійні витрати містять видатки на утримання управлінського персоналу, страхування, охорону підприємства. Ці видатки залишаються незмінними незалежно від того, скільки продукції виготовляє підприємство. Вони оплачуються навіть тоді, коли продукція не виробляється.
Змінні витрати охоплюють видатки на заробітну плату, сировину, електроенергію, напівфабрикати, амортизаційні відрахування. Вони зростають зі збільшенням обсягів випуску продукції. При відсутності продукції ці витрати не оплачуються.
8. Витрати на продукцію і витрати періоду: визначення, приклади і застосування в управлінському обліку.
Витрати на продукцію - включають в собівартість продукції (пряма оплата праці з нарахуваннями, сировина й матеріали, електроенергія, паливо, амортизація тощо)
Витрати періоду - які за складом можуть бути такими самими, але не включаються в
собівартість продукції (адміністративні витрати, витрати на збут).
9. Групування і облік витрат за економічними елементами: мета, методика обліку, відображення витрат за елементами у звітності.
Відповідно до стандарту 16 «Витрати» виділяють такі елементи операційних витрат:
- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- амортизація;
інші операційні витрати.
Для узагальнення інформації про матеріальні витрати за звітний період призначений рахунок № 80 "Матеріальні витрати" а такими субрахунками:
801 "Витрати сировини й матеріалів"
802 "Витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів"
803 "Витрати палива та енергії"
804 "Витрати тари і тарних матеріалів"
805 "Витрати будівельних матеріалів"
806 "Витрати "запасних частин"
807 "Витрати матеріалів сільськогосподарського призначення"
808 "Витрати товарів"
809 "Інші матеріальні витрати
Групування витрат за економічними елементами має велике значення для аналізу операційної діяльності підприємства. Якщо розрахувати абсолютну величину кожного елемента цих витрат на одиницю продукції та їх питому вагу в загальних витратах у динаміці і простежити за їх змінами, то можна зробити досить ґрунтовні висновки про ефективність менеджменту на всіх його рівнях.
10. Групування і облік витрат за статтями калькуляції.
З метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості по кожному виду продукції всі операційні витрати групують за статтями. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) кожне підприємство встановлює самостійно.
Аналіз витрат за статтями дає змогу виявити резерви їх скорочення і досягнення завдяки цьому вищої ефективності виробництва. 11. Склад та характеристика матеріальних витрат.
Матеріальні витрати включають статті:
- сировина і матеріали;
- допоміжні матеріали;
- купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;
- паливо і енергія на технологічні цілі;
- зворотні відходи. 12. Склад та характеристика прямих витрат на оплату праці.
Витрати на оплату праці включають:
- основну заробітну плату;
- додаткову заробітну плату;
- інші нарахування.
Узагальнюючим документом по нарахуванню заробітної плати є розрахунково-платіжна відомість. Розрахунково-платіжна відомість складається по кожному цеху, відділу, підрозділу. На підставі їх складається зведена розрахунково-платіжна відомість. Крім того, складається відомість розподілу заробітної плати по рахунках.
Контрольною сумою є сума по відомості, яка має співпадати з сумою по розрахунково-платіжній відомості.
Між видами продукції заробітна плата розподіляється:
1. Прямим методом - на підставі первинних документів по нарахуванню заробітної плати (рапорт, наряд на виконані роботи).
2. Методом кошторисних ставок – розраховуються кошторисні ставки витрат на одиницю продукції.
3. Пропорційно нормам (вказуються в планах або нормативах калькуляції) – спочатку на кожний вид продукції відносяться витрати в межах норм (плану), а потім додаються відхилення. Облік відхилень ведуть в окремій відомості. 13. Склад та характеристика загальновиробничих витрат.
До них відносять:
• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; бригадам, зайнятими виробництвом основної та допоміжної продукції; відрахування на соціальні заходи; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць);
• амортизація основних засобів загальновиробничого призначення;
• амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів і інших необоротних активів;
• витрати на вдосконалення технології і організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології і організації виробництва та поліпшенням якості продукції);
• комунальні витрати загальновиробничої сфери діяльності;
• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи);
• медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом;
• витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;
• інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо).
До постійних витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва.
Змінні – навпаки.
Розподіл змінних і постійних витрат ведеться у відповідності з обраною базою розподілу при нормальній потужності.
Нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності, якого можна досягти за звичайних умов роботи підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.
14. Склад та характеристика адміністративних витрат.
Планування та облік здійснюється за встановленими статтями витрат, методичні рекомендації №47. Ці витрати включаються в повну собівартість.
До витрат, пов’язаних з адміністративною діяльністю підприємства відносяться витрати:
• на службові відрядження і утримання апарату управління підприємства та іншого загальногосподарського персоналу;
• на утримання основних засобів, інших необоротних активів загальногосподарського використання, в тому числі операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, комунальні послуги, охорона;
• на винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, оцінка майна);
• на оплату поштових, телеграфних, телефонних зв’язків, факсу і т.д.;
• на амортизацію нематеріальних активів загальногосподарського використання;
• на врегулювання спорів у судових органах;
• на податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості);
• на оплату розрахунково-касового обслуговування та інші послуги банків;
• організаційні витрати (витрати на проведення річних зборів акціонерів, представницькі витрати і т.д.);
• інші витрати загальногосподарського призначення.
Всі ці витрати обліковуються на рахунку №92 "Адміністративні витрати".
Між окремими видами продукції розподіляються:
- відповідно обраної бази розподілу (основна заробітна плата? виробничих робітників, прямі матеріальні витрати, обсяги виробництва);
- поділяються на змінні та постійні аналогічно загальновиробничим витратам.
15. Склад та характеристика витрат на збут.
Облік ведеться на рахунку №93 "Витрати на збут". Планування та облік ведеться у відповідності з встановленими статтями, методичні рекомендації №47.
До витрат, пов’язаних зі збутом продукції відносяться витрати:
• на пакувальні матеріали для затарювання готової продукції на складах готової продукції;
• на ремонт тари;
• на оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам, експедиторам готової продукції;
• на рекламу та маркетинг;
• на відрядження працівників, зайнятих збутом;
• на утримання основних засобів, інших нематеріальних оборотних активів, пов’язаних зі збутом продукції (операційна оренда, страхування готової продукції, комунальні послуги, пов’язані з приміщеннями, де знаходиться готова продукція);
• на охорону, транспортування, експедиційні та інші послуги, пов’язані з доставкою продукції покупцеві;
• на ремонт та гарантійне обслуговування проданої готової продукції;
• інші витрати, пов’язані зі збутом продукції.
Між видами продукції розподіляються:
- пропорційно обсягам виробництва;
- з встановленою базою розподілу (основна заробітна плата, прямі витрати).
16. Облік та розподіл загальновиробничих накладних витрат.
До загальновиробничих (накладних) витрат належить:
- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць та інше);
- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;
- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
- витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротніх активів загальновиробничого призначення;
- витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, підвищення якості продукції;
- витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші утримання виробничих приміщень;
- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничому персоналу, відрахування на соціальні заходи);
- витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції;
- витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;
- інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв та інше).
На рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, де ведеться облік витрат на організацію виробництва та управління галузями, цехами, відділеннями та підрозділами основного виробництва, а також витрат, пов’язаних з утримуванням та експлуатацією машин та обладнання.
Загальновиробничі витрати в кінці місяця списуються на 23 рахунок “Виробництво” за видами витрат і включаються до собівартості продукції (робіт, послуг). Загальновиробничі витрати, які знаходяться в межах нормативів вважаються розподіленими і списуються в дебет рахунку 23 “Виробництво”. Інші витрати є нерозподіленими і списуються в дебет рахунку 90 “Собівартість реалізації”.
17. Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукціії робіт, послуг) та його характеристика.
Об’єктом обліку є окреме виробниче замовлення на яке відкривається договір. До договору обов’язково додається кошторис витрат (планова калькуляція), на підставі якого визначається ціна угоди. Застосовується даний метод в індивідуальному або дрібносерійному виробництвах.
В бухгалтерії на кожне замовлення окремо відкривається картка аналітичного обліку витрат, де проставляється шифр замовлення, кошторисна вартість. В аналогічній картці ведеться облік загальновиробничих витрат. В кінці місяця загальновиробничі витрати розподіляються між замовленнями і таким чином формується собівартість замовлення щомісяця.
18. Попроцесний(попередільний) метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції(робіт, послуг) та його характеристика.
Об’єктом обліку та калькулювання є продукт чи група продуктів технологічного переділу. Після кожного переділу одержують напівфабрикат, який підлягає обробці в наступному переділі на даному підприємстві або може бути реалізований на сторону як готова продукція.
При калькулюванні собівартості продукції застосовується еквівалент кількості зразків – це вимірювач продукції, обробленої за звітний період. Кількість таких зразків визначається добутком кількості оброблених виробів на відсоток їх готовності.
Калькулювання по переділах включає такі етапи:
1. Розрахунок еквівалента кількості зразків готової продукції.
2. Визначення виробничих витрат за місяць.
3. Калькулювання собівартості еквівалента зразка готової продукції.
4. Калькулювання собівартості готової продукції та оцінка напівфабрикатів
При застосуванні попередільного методу обліку витрат використовують 2 підходи щодо оцінки готової продукції та напівфабрикатів:
1. Метод ФІФО.
2. Метод середньозваженої.
За використання методу ФІФО робиться припущення, що спочатку закінчуються обробкою одиниці продукції, що були в незавершеному виробництві на початок місяця, а потім ведеться облік витрат на витрати поточного місяця.
За використання методу середньозваженої робиться припущення, що одиниці напівфабрикатів на початок місяця обробляються одночасно з одиницями продукції, що введені в виробництво у поточному місяці.
Застосування того чи іншого методу пов’язано з технологічним циклом обробки. Наприклад, макаронна промисловість – метод ФІФО (оскільки завершеність – 5-6 днів); сироробна промисловість – метод середньозваженої (оскільки завершеність технологічного циклу – 25-60 днів).
19. Система калькулювання змінних витрат(директ-кост), його суть, сфера застосування.
Дана система являє собою метод зрізаної (неповної) собівартості. Всі витрати поділяються на змінні та постійні.
Маржинальний дохід розраховується:
Маржинальний дохід =Виручка відреалізації-Змінні витрати
Операційнийприбуток =Маржинальний дохід -Постійні витрати
Коли маржа з змінних витрат тільки відшкодовує суму постійних витрат, досягається “мертва точка” або точка критичного обсягу, коли фінансовий результат дорівнює нулю.
Переваги системи “директ - костинг”:
дана система дає можливість? розмежувати змінні та постійні витрати, визначити релевантність витрат та вплив на них;
спрощується калькулювання собівартості за центрами? відповідальності.
Недоліки (вади):
дана система калькулювання не? застосовується для визначення фінансового результату у фінансовому звіті (законодавчо);
дана система застосовується для розробки поточних? управлінських рішень (квартал, місяць);
ускладнюється процес обліку,? оскільки спочатку необхідно провести класифікацію на змінні і постійні і вести їх облік у відповідності з класифікацією, що викликає додаткові фінансові ресурси (заробітна плата, кількість працюючих).
20. Калькулювання на основі стандартних витрат(стандарт-кост). Бюджетне планування і контроль діяльності.
Стандартні витрати – це витрати необхідні для виробництва певної продукції або послуг за нормальних умов діяльності.
Стандарти відображають заплановані витрати на одиницю продукції, величина яких базується на обґрунтованих нормах витрат ресурсів.
Система калькулювання стандартних витрат – це система, яка застосовується для:
1) контролю витрат;
2) прийняття рішень щодо цін;
3) оцінка виконання бюджетів;
4) усвідомлення витрат;
5) управління за відхиленнями.
Система калькулювання стандартних витрат включає:
1. Встановлення стандартів витрат.
2. Накопичення даних про фактичні витрати.
3. Аналіз відхилень та складання звітності.
4. Дослідження відхилень.
5. Внесення необхідних коректив.
6. Встановлення стандартів витрат.
21. Поняття про об'єкти обліку витрат і об'єкти калькулювання.
Об’єкт обліку витрат – це ознака, відповідно якої проводять групування виробничих витрат для цілей управління.
Об’єкт калькулювання – це вид продукції, напівфабрикату, окремих продуктів різного ступеня готовності відповідно споживчої вартості.
Об’єкт калькулювання – це вид продукції, напівфабрикату, окремих продуктів різного ступеня готовності відповідно споживчої вартості.
22. Методика калькулювання собівартості окремих видів продукції та калькуляційних одиниць.
Об'єктом калькуляції є собівартість продукції (виробу, послуги або роботи), але слід мати на увазі не лише об'єкти, а й калькуляційні одиниці.
Калькуляційними одиницями відносно готової продукції можуть бути: сукупна собівартість, тобто собівартість усієї продукції, яку випустило господарство, його виробничий підрозділ (цех, бригада, дільниця тощо); собівартість окремого виду продукції (виробу, напівфабрикату тощо); собівартість кількісної (метр, маса, пари, тонни тощо) або якісної (сухих речовин, вологості тощо) натуральної одиниці вимірювання.
Для того щоб калькулювати фактичну собівартість готової продукції, потрібно обліковувати її випуск. Для визначення собівартості продукції необхідні як кількісні, так і якісні її характеристики.
Етапи калькуляційного процесу:
1. Розрахунок собівартості сукупної продукції
2. Розрахунок собівартості окремих видів продукції
