РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
ТЕМА 2. ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
1. Сучасні напрямки розвитку теорій регіональної економіки
2. Методи та схема пізнання регіональної економіки
3. Нові парадигми та концепції регіону
МЕТА ЛЕКЦІЇ:
1. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ТЕОРІЙ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Зміст теорій регіональної економіки визначається предметом цієї науки. Як і будь-яка інша наука, регіональна економіка у своєму розвиткові поєднує індуктивний та дедуктивний підходи отримання нових знань та намагається створити нові узагальнюючі теорії.
На зміст та структуру регіональної економіки значно впливають загальні економічні теорії (наприклад, теорії загальної економічної рівноваги, економічного відтворення, економічного росту та інші), теоретична географія, а у останній час – міждисциплінарні теорії сталого розвитку.
Теорії розвитку регіону в значній мірі базуються на теоріях макроекономіки вже тільки тому, що «великий регіон» як складна система є близьким структурним аналогом країни (національної економіки). І тому немає необхідності винаходити повну теорію економіки регіону. Але одночасно між регіоном і країною існують якісні розбіжності. З одного боку, регіон має обмежений політичний і економічний суверенітет, функціонує в рамках правової, фінансової, грошової та інших національних систем. З іншого боку, «розумний поділ праці» між теоріями макроекономіки і регіональної економіки припускає, що на рівні регіону доцільно надавати пріоритет і, отже, великої глибини і деталізації дослідженням таких проблем, як інфраструктурні мережі, розселення, агломераційні ефекти, взаємодія економіки і навколишнього середовища.
Для аналізу внутрішньої структури регіону використовуються теоретичні результати мікроекономіки.
Теорія міжрегіональних відносин тісно переплітається з теоріями міжнародної торгівлі і міжнародної економічної інтеграції. Близькість зазначених теорій визначається подібністю основних понять, фактів, проблем, методології аналізу.
Теорія розміщення виробництва, капіталу, населення та інших факторів базується на відповідних предметних розділах економічної науки. Зокрема, сучасна теорія розміщення виробництва тісно стикається з теорією галузевих ринків. У свою чергу, регіональна економіка доповнює економічні теорії завдяки включенню просторових факторів економічного розвитку (географічного положення, локалізації ресурсів і т.п.) і форм просторової організації економіки.
Розвиток сучасної теорії регіональної економіки здійснюється по двох головних лініях:
1) розширення та поглиблення змісту (предмету) досліджень (доповнення класичних теорій новими факторами, вивчення і осмислення нових процесів і явищ, акценти на комплексні проблеми, що вимагають міждисциплінарного підходу);
2) посилення методології досліджень (особливо застосування математичних методів і інформатики).
Сучасна наука "регіональна економіка" використовує різноманітний аналітичний інструментарій, як загальнонауковий, так і спеціальний. Уявлення про складність структури інструментарію, що використовується, дає схема, побудована У. Айзардом.
2. МЕТОДИ ТА СХЕМА ПІЗНАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Регіональна економіка використовує наступні наукові методи: програмно-цільовий, системного аналізу, балансовий, картографічний, соціально-економіко-математичного моделювання.
Програмно-цільовий метод у сучасних умовах формування ринкових економічних відносин має важливе значення для комплексної реалізації невідкладних і загальнозначущих регіональних соціальних завдань, що передбачають максимальну ефективність використання задіяних засобів і таких, що характеризуються конкретними (за можливістю вираженими кількісно) кінцевими показниками, досягнення яких вистачає для вирішення поставленою програмою проблеми. Кожна програма повинна розроблятися з обліком адресності та обмеження у часі, містити завдання для конкретних виконавців і детально розроблену систему управління. Фінансування даних програм здійснюється з місцевого бюджетів (або федерального).
Класифікація регіональних соціальних програм здійснюється за їхнім статусом, функціональній спрямованості і термінам реалізації. До найбільш значущих та актуальних для більшості регіонів соціальних завдань відносяться: адресна допомога громадянам і групам населення з низькими доходами, що знаходяться за межею бідності, обумовленими об'єктивними, що не залежать від них обставинами (непрацездатність, наявність великого числа утриманців і т.п.); поліпшення здоров'я населення; збереження досягнутого рівня і якості виховання підростаючого покоління та його підвищення на основі нових освітніх технологій; підтримка культурного потенціалу, заощадження культурної спадщини тощо.
Метод системного аналізу ґрунтується на принципі поетапності, включає визначення цілей, завдань, постановку наукової гіпотези для всебічного вивчення кожної з територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил (головним критерієм оптимального розміщення є ефективність виробництва, найбільш повне задоволення потреб населення). Метод системного аналізу розглядає цілісність системи, її внутрішні і зовнішні зв'язки, погоджує складні галузеві і територіальні проблеми, що особливо важливо в умовах суверенізації регіонів при становленні ринкових відносин.
Балансовий метод – один з основних методів дослідження проблем в економічній географії і регіональній економіці. Він дозволяє вибрати найбільш раціональні співвідношення між галузями, що визначають профіль господарства економічного району і галузями, що доповнюють даний територіальний комплекс. Баланси необхідні при розробці варіантів розміщення виробництв, їхнього економічного обґрунтування, внутрірегіональних і міжрегіональних зв'язків. Використовуючи балансовий метод, можна визначити потреби регіонів у ресурсах і товарах, у робочій силі, оцінити ступінь задоволення регіону в продукції за рахунок власного виробництва, обсяги ввозу і вивозу необхідної продукції, а також виявити диспропорції в розвитку господарського комплексу регіону і намітити шляхи їх усунення. Баланси дозволяють оцінити доцільність розміщення нового господарського об'єкта на конкретній території, визначити його потужність і вартість. Найважливішою складовою частиною балансу є зведений розрахунок обсягу необхідних капіталовкладень для забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку регіону.
Картографічний метод є специфічним методом в економіко-географічних і регіональних дослідженнях. Карта – це джерело знань і об'єкт вивчення. Завдяки карті забезпечується якісне засвоєння великого фактичного матеріалу, яким володіють географія і регіональна економіка. Територіальні економіко-географічні процеси та особливості розміщення продуктивних сил у розрізі країни і окремих регіонів найбільш наочно відбиваються тільки на географічній карті.
Метод соціально-економіко-математичного моделювання використовується в процесі досліджень у зв'язку з проблемами розміщення продуктивних сил і розвитку господарства регіонів, що стають більш складними, а галузеві і територіальні зв'язки – більш важкоуправлямими. Виділяють такі напрямки соціально-економіко-математичного моделювання територіальних економічних процесів, як:
• розробка моделей територіальних пропорцій розвитку регіонів;
• розробка математичних моделей по розміщенню різних галузей господарства і регіонів;
• моделювання процесів розміщення продуктивних сил у розрізі країни та окремих регіонів;
• моделювання формування господарських комплексів регіонів. Розробляючи математичні моделі, можна відпрацювати десятки і сотні варіантів територіальних сполучень продуктивних сил, що дає оптимальне рішення проблем їхньої територіальної організації.
Застосування перерахованих вище методів дозволяє забезпечити найбільш раціональне розміщення продуктивних сил, створити більш раціональну територіальну структуру господарства, впроваджувати цілеспрямовану регіональну політику.
3. НОВІ ПАРАДИГМИ ТА КОНЦЕПЦІЇ РЕГІОНУ
У працях основоположників регіональної економіки регіон виступав тільки як зосередження природних ресурсів і населення, виробництва і споживання товарів, сфери обслуговування. Регіон не розглядався як суб'єкт економічних відносин, носій особливих економічних інтересів. Навпаки, у сучасних теоріях регіон досліджується як багатофункціональна і багатоаспектна система. Найбільше поширення одержали чотири парадигми регіону.
Регіон як квазідержава являє собою відносно відокремлену підсистему держави і національної економіки. У багатьох країнах регіони акумулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, які раніше належали «центру» (процеси децентралізації і федералізації). Одна з головних функцій регіональної влади – регулювання економіки регіону.
Регіон як квазікорпорація являє собою великий суб'єкт власності (регіональної і муніципальної) і економічної діяльності. У цій якості регіони стають учасниками конкурентної боротьби на ринках товарів, послуг, капіталу (прикладами можуть служити захист «торгової марки» місцевих продуктів, змагання за більш високий регіональний інвестиційний рейтинг і т.п.). Регіон як економічний суб'єкт взаємодіє з національними і транснаціональними корпораціями.
Підхід до регіону як ринку, що має визначені межі (ареал), акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) і особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг, праці, кредитно-фінансових ресурсів, цінних паперів, інформації, знань і т.д. Дослідження в рамках даного підходу іноді виділяють в особливу дисципліну регіональне ринкознавство.
Три зазначені парадигми в теорії регіону включають проблему співвідношення ринкового саморегулювання, державного регулювання і соціального контролю. Серед вчених-регіоналістів рідко зустрічаються прихильники крайніх позицій: або цілком ринкова економіка (радикальний лібералізм) або економіка, яка є управляється централізовано. Безліч теоретичних відтінків уміщається в платформі «соціальне ринкове господарство».
Підхід до регіону як до соціуму (спільності людей, які проживають на визначеній території) висуває на перший план відтворення соціального життя (населення і трудових ресурсів, освіти, охорони здоров'я, культури, навколишнього середовища і т.д.) і розвиток системи розселення. Вивчення ведеться в розрізі соціальних груп з їхніми особливими функціями та інтересами.
Даний підхід ширший за економічний. Він включає культурні, освітні, медичні, соціально-психологічні, політичні та інші аспекти життя регіонального соціуму, синтезу яких регіональна наука із самого початку приділяла велику увагу.
Подібність регіону і національної економіки визначає можливості застосування для регіону макроекономічних теорій (неокласичних, неокейнсіанських та ін.), особливо тих, які ставлять в основу виробничі фактори, виробництво, зайнятість, доходи. Теорії регіональної макроекономіки відповідають парадигмі «регіон як квазідержава». Таке застосування більш адекватне для однорідних (гомогенних) регіонів.
