РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
ТЕМА 1. РЕГІОН ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
1. Основні поняття регіональної економіки
2. Місце регіональної економіки в системі наук
3. Етапи становлення та особливості розвитку регіональної економіки
МЕТА ЛЕКЦІЇ:
“Вважаю, що Україна повинна прийти до свого процвітання через регіони і що центральна влада має зробити перерозподіл повноважень саме на користь регіонів...”
Л.Д. Кучма
1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Для подальшого визначення предмету регіональної економіки, її теорії та методології необхідно визначити хоча б мінімальну кількість базисних понять.
Неоднорідність території за різними ознаками або дуже великий обсяг території з точки зору певної мети вивчення або практичної діяльності визначають необхідність ділення території на частини – регіони.
Регіон – це певна територіальна одиниця, що відрізняється серед інших одиниць такого ж рівня специфічними рисами (географічними, геологічними, економічними, етнографічними тощо) та має певну цілісність, взаємопов’язаність елементів, які її формують. Слово “регіон” – латинського походження (від кореню regio), в перекладі означає країна, край, область.
Синонімом поняття “регіон” є “район”. Раніше термін “район” вживався більш широко, а зараз він укоренився тільки для позначення певних типів регіонів: адміністративний район, внутриміський район, крупний економічний район.
Введене поняття є досить абстрактним, тому регіони виділяються з території відповідно до певних цілей та завдань. Очевидно, що в різних науках та галузях практичної діяльності використовуються свої принципи виділення регіонів. Для економіки найбільш важливе значення має виділення регіонів з позицій адміністративного та економічного управління, місця в територіальному розподілі праці, функціонуванні ринків праці, товарів та послуг, типічності соціально-економічних проблем и т. і.
Для позначення комплексу знань про регіони використовуються також терміни регіонознавство, регіонологія, регіоналістика.
Відповідно до типового визначення регіонології, її об'єктом є регіон як відносно самостійне цілісне природно-соціальне явище.
Термін "регіоналістика" звичайно розуміється як синтез підходів різних наук до регіональних досліджень; сукупність дисциплін і наукових напрямків, що досліджують різноманітні регіональні проблеми: внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, економічні, соціальні, військові та ін.
Зазначені проблеми є об'єктивними проявами регіоналізму у внутрішньому та міжнародному житті. При цьому під регіоналізмом розуміється та частина суспільних відносин, яка у центр уваги ставить відносини регіонів з державою, або регіонів держави між собою і відносини між різними системами усередині них.
Регіоналістика, як міждисциплінарна наука, має наступну структуру:
Структура регіоналістики
Регіоналістика: наука про різноманітні регіональні проблеми
• Теорія фізико-географічного районування (частина географії)
• Регіонологія (дослідження закономірностей розвитку і функціонування конкретних регіонів, включаючи їхню інфраструктуру)
• Регіональна економіка (вивчення економічних районів і регіонів), включаючи теорію виробничої інфраструктури
• Регіональна соціологія, включаючи теорію соціальної інфраструктури
Концепцію єдиної науки про регіони підтримує і розвиває організована в 1995 р. Міжнародна академія регіонального розвитку і співробітництва (МАРРС), що поєднує вчених і фахівців із країн Європи, Північної Америки, Азії.
Невід'ємною частиною загальної науки про регіони є географія, у тому числі економічна географія. Дискусія в радянській науці про пріоритетність економічної географії, або регіональної економіки закінчилася визнанням права на існування обох галузей знань, що мають багато загального в предметі та об'єкті вивчення, і констатацією компромісу: відбувається одночасно "географізація економіки" і "економізація географії".
Соціально-економічна географія – комплекс наукових дисциплін, що вивчають закономірності розміщення суспільного виробництва і розселення людей; іншими словами – територіальну організацію суспільства, особливості її прояву в різних країнах, районах, місцевостях.
Важливо відзначити, що регіональна економіка торкається областей інших наук про регіон: економічні аспекти регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство (соціуми), а також геології, біології, екології і т. і.
Таким чином, регіональна економіка – це географічний (регіональний) напрямок в економіці, наукова дисципліна, що вивчає в інтересах народногосподарського планування особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів.
2. МІСЦЕ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В СИСТЕМІ НАУК
Складність питання про місце регіональної економіки в системі економічних наук полягає в тому, що регіональна економіка має не тільки власний предмет і власний об'єкт вивчення, вона займається ще і регіональними аспектами економічного життя. Тому її "течії" проникають у ґрунт інших областей економічної науки.
Малюнок демонструє взаємопроникнення двох наукових сфер – економіки і регіоналістики, а також проникнення регіональної економіки у внутрішні частини обох наукових сфер.
Мал. Регіональна економіка в системі наук
Більш специфічне питання — це співвідношення між регіональною економікою і просторовою економікою (spatial economics). У спеціальній літературі проводиться розходження між цими науками, що бере початок від фіксування розходжень між системами регіонів (як дискретними об'єктами) і простором (у термінах безперервності).
Відомо, що в структурі сучасної економічної науки і сучасного економічного утворення є два визнаних центри притягання, чи полюси: макроекономіка і мікроекономіка. Однак сполучення цих базисних наук і навчальних дисциплін не охоплює істотну область регіональної (і просторової) економіки. Двухполюсна система не утворить замкнутого ядра наукових знань. Регіональна економіка може стати третім полюсом. Тоді ядро економічної науки буде будуватися як трьохполюсна система: макроекономіка, мікроекономіка, регіональна (просторова) економіка (див. мал.).
Мал. Економічна наука та її трьохполюсне ядро
Помітимо, що неправильно було б сприймати регіональну економіку як деяку мезоекономику, тобто таку, що стоїть поміж макро- і мікроекономікою. Це неприйнятно вже остільки, оскільки предмет регіональної економіки – не комбінація предметів макро- і мікроекономіки, а цілком самостійний предмет.
3. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Регіональна політика в країнах Західної Європи почала формуватися в період Великої депресії 1929–1933 років як інструмент державного регулювання економіки, коли глибока економічна криза охопила майже весь світ. У високорозвинених країнах Європи та США виникла серйозна проблема диспропорцій у розвитку окремих регіонів. Це загрожувало існуванню політичних еліт держав Західної Європи, вносило соціальну напругу в суспільне життя. Тому постало питання виділення коштів із державного бюджету для подолання диспропорцій у територіальному розвитку таких країн як Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та ін.. Найдовшу історію регіональної політики має Великобританія – понад 70 років. У більшості ж країн Західної Європи така політика почала втілюватися в життя після Другої світової війни.
Термін ''регіональна наука" був введений американським вченим У. Айзардом, завдяки якому у 1954 р. в США була заснована асоціація тієї ж назви "Regional Science Association" з центром у Філадельфії. У його ро-зумінні "регіональна наука - це нове міждисциплінарне поле в системі соціальних наук. Її увага сконцентрована на просторових вимірах людської діяльності... ".
Термін "регіональні дослідження" виник у 1965 р. у зв'язку із заснуванням у Великобританії Асоціації регіональних досліджень, почав видаватися і журнал "Regional Studies". Дослідження регіонального розвитку набувають практичного спрямування. Завдяки працям таких дослідників як І. Г. фон Тюнен, А. Вебер, Т. Паландер, Г. Хоутеллінг, В. Кристаллер, А. Льош, А. Куклінський, П. Робсон, Г. Річардсон зросло значення регіонального планування. Особлива увага приділялася вивченню ресурсного потенціалу кожного регіону.
Серед радянських економістів слід згадати М. М. Некрасова, який у 1975 році випустив книгу “Регіональна економіка”, що містила традиційні характеристики регіонів країни та проблем їхнього розвитку. З українських дослідників найбільш помітний внесок у розробку регіональної економіки зробив В. А. Поповкін, який у 1993 році видав книгу “Регіонально-цілісний підхід в економіці”.
На сьогодні регіональна економіка як навчальна дисципліна, що посідає місце на стику суспільної (соціально-економічної) географії та економіки, та як напрям наукових досліджень, зокрема для потреб державного управління, набула значного поширення в більшості країн. У сучасних європейських регіональних дослідженнях виділяють такі рівні регіональної політики:
1) відносини між органами центральної влади та регіонами;
2) державне втручання в розвиток окремих територій з метою подолання суттєвих регіональних відмінностей в умовах життя та підприємництва;
3) власна політика регіонів: соціальна, економічна, промислова, демографічна та ін.
Термін "регіональна політика" західноєвропейськими спеціалістами використовується при розв'язанні проблеми подолання серйозних регіональних відмінностей. У 50-х роках в Європі посилюється розвиток регіональної науки, активізується регіональна політика, здійснюються фундаментальні дослідження регіонального розвитку, спрямовані на розв'язання соціально-економічних проблем.
