Історизми - це поняття, які зникли у процесі історичного розвитку: гетьман, волость, лихвар.
Власне архаїзми - це поняття, які продовжують існувати і сьогодні, проте форма їх вираження застаріла: враг- ворог, град- місто.
НЕОЛОГІЗМИ
Нові слова, що виникають в мові, називають неологізмами (від гр. neos- новий і logos- слово).
Неологізми з'являються в мові тоді, коли виникають нові предмети, поняття, нові уявлення про світ.
З часом неологізми стають загальновживаними (телевізор, комп'ютер) або переходять до розряду історизмів (перебудова, соціалізм).
ФРАЗЕОЛОГІЯ
Фразеологія (від гр.phrasis- вираз, зворот і logos-слово, вчення) - сукупність усталених зворотів певної мови, а також розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення-
фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження.
ФРАЗЕЛОГІЗМИ
Фразеологізми (фразеологічні звороти) використовуються для називання окремих предметів, явищ, властивостей та дій.
Лексичне значення має фразеологізм в цілому, напр., спіймати облизня - "зазнати невдачі", без царя в голові - "нерозумний", заткнути за пояс - "перевершити".
Ці мовні звороти, у яких слова виявляють своє значення тільки зв’язано, називаються фразеологічними одиницями.
Фразеологічні одиниці подібні до слів: і слова, і фразеологізми використовуються як готові мовні одиниці, а не створюються щоразу у процесі мовлення.
Фразеологізми, як і слова, можуть входити до синомічних рядів: дрімати- куняти- клевати носом.
У реченні фразеологізм виступає як один член речення. Напр.,у реченні І довго ти будеш товкти воду в ступі? фразеологізм товкти воду в ступі є присудком.
Фразеологізми мають синоніми і антоніми - інші фразеологізми, напр.: не приший кобилі хвіст - потрібний як п'яте колесо до воза.
Фразеологізми використовуються як в мові, так і в художніх творах.
ПРИСЛІВ’Я І ПРИКАЗКИ
Прислів’я - це народний вислів повчального змісту.
У цьому вислові передається певна закономірність або правило, сформульоване на основі багатовікового досвіду народу.
Прислів’я відносяться до фразеологізмів, які переважно співвідносяться з реченнями (не купиш ума, якщо нема; під лежачий камінь вода не тече). Серед прислів’їв є такі, які не зіставляються ані зі словом, ані з реченням (з хворої голови на здорову; як з гуся вода).
Приказка- це зворот мови, який образно визначає якесь життєве явище. Приказка від прислів’я відрізняється тим, що знаходить своє остаточне вираження тільки у контексті. Приказка завжди є ніби частинкою речення (чим би дитя не тішилося, аби не плакало; грошей, як кіт наплакав).
Прислів’я і приказки часто будуються на антонімічній основі (правда та кривда - як вогонь та вода; широкі ворота увійти, та вузькі вийти та ін.).
КРИЛАТІ ВИСЛОВИ
Крилаті вислови- це сталі словесні вислови, які часто повторюються у мовленні, а також влучні вислови видатних і відомих осіб чи політичних діячів (маємо те, що маємо).
Крилаті вислови можуть мати форму слів з символічним значенням: Мекка - місце поклоніння, Голгофа - подвижництво, страждання, мука.
Такими є також і імена-символи: Робінзон, Дон Кіхот, П’ятниця.
Крилаті вислови можуть мати форму словосполучень (людина в футлярі, мертві душі) і простих речень (Вчитися, вчитися і ще раз вчитися! (Ленін); Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому увійти в царство небесне (Євангеліє).
ДЖЕРЕЛА ФРАЗЕОЛОГІЇ
За походженням фразеологізми поділяються на спільнослов’янські (водити за носа; з голови до п’ят; як на долоні), спільносхіднослов’янські (попасти під гарячу руку), українські (на руку ковінька, піймати облизня); засвоєні з інших мов кальки (копії) (ось де собака зарита (з німецької мови).
Велику групу фразеологізмів складають висловлення видатних і відомих людей (Хіба ревуть воли, як ясла повні (Панас Мирний).
Поповнюється українська фразеологія і за рахунок виробничо-побутових висловлень (Сім раз одміряй, а раз одріж).
Знайшли собі місце в українській фразеології також біблійні і євангелійські вирази (бути притчею во язицех; берегти, як зіницю ока), а також античні вислови (крокодилячі сльози, Сади Семіраміди).
ЛЕКСИКО - ФРАЗЕОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР СЛОВА
1. Записати слово.
2. Вказати або знайти його тлумачення за словником.
3. Вказати, це первинне (пряме) його лексичне значення чи вторинне.
4. Якщо значення переносне, то визначити вид перенесення.
5. Дібрати синоніми до слова і довести доречність (чи недоречність) заміни аналізованого слова дібраним синонімом.
6. Перевірити, чи можливі лексичні або контексуальні антоніми до аналізованого слова.
7. Змінити слово за всіма можливими ознаками (рід, число, відмінок, особа, вид) і відшукати омонімічні йому слова, визначивши вид омонімів.
8. Встановити походження слова: запозичене воно чи ні (перевірити за словником іншомовних слів).
9. Вказати, яким є слово: загальновживаним, діалектним, професійним чи термінологічним.
10. Визначити, належить слово до активного словника, до застарілих слів чи до неологізмів.
11. Вказати: вільне, синтаксично обумовлене чи фразеологічно зв'язане значення аналізованого слова.
12. Якщо слово має фразеологічно зв'язане значення, то вказати тип фразеологізму.
13. Знайти стійкий вислів за фразеологічним словником і пояснити його значення та джерело.
Морфологія Початок розділу (1)
продовження (2)
завершення (3) Морфологія (від гр. morphe- форма і logos- слово, вчення) - це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови.
Морфологія разом з синтаксисом є частинами граматики- науки, що вивчає граматичну будову мови.
Для морфології, як і для граматики в цілому, важливо граматичне значення слова. На відміну від лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення є спільних для цілих розрядів слів.
Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови.
ЧАСТИНИ МОВИ
В сучасній українській мові 10 частин мови:
назва приклади
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ
іменник - слово, вуз, завдання, Микола, Україна
прикметник - золотий, залізобетонний, легенька, пахуче
числівник - одинадцять, перший, тринадцятеро, одна шоста
займенник - я, ви, що, щось, хтось, абихто, будь-який
дієслово - відкласти, чекай, засліпило, прийшов
прислівник - спокійно, угорі, по-літньому, згарячу, двічі
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
прийменник - до, близько, вглиб, крізь, поза, на, проміж
сполучник - а, але, та, через те що, не лише, одначе
частка - так, аякже, це, тільки, ось, ледве чи, мов
ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ
вигук - ой, ай, ох, о, овва, тьху, ех
Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування.
Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.
Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка).
Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.
ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ
Будь-яку частину мови характерізують такі ознаки: ознака - показує
лексичне значення - що означає частина мови (напр., прикметник виражає ознаку предметів)
синтаксична роль - які ролі частина мови виконує у реченні (підмет, присудок)
розряди за значенням - на які групи слів підрозділяється
морфологічні ознаки - за якими параметрами (час, рід, вид та ін.) змінюється частина мови
ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЧАСТИН МОВИ
Лексичні значення різних частин мови такі: частина мови - що означає
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник - означає предмети і явища
прикметник - виражає ознаку предметів
числівник - позначає число, кількість предметів, порядок їх при лічбі
займенник - вказує на особу, предмет
дієслово - виражає дію або стан предметів
прислівник - позначає ознаку дії, ознаку іншої ознаки чи предмета
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ
прийменник - служить засобом вираження відношень іменника до інших слів у реченні
сполучник - зв'язує між собою однорідні члени речення і частини складного речення
частка - виражає модальні відтінки у реченні
ОКРЕМА ЧАСТИНА
вигук - виражає почуття і виявлення емоційно- вольових реакцій людини
СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ЧАСТИН МОВИ
Самостійні частини мови виступають членами речення і можуть виконувати як властиву їм основну роль, так і неосновну, призначену для іншої частини мови.
Напр., основні ролі іменника такі:
• підмет (у називному відмінку);
• додаток (у непрямих відмінках).
Але іменник може бути також:
• означенням замість прикметника (зошит з паперу- який?- паперовий зошит);
• обставиною, хоч ця роль є основною для прислівника (прийшов ранньою порою- коли?- повернувся вранці);
• присудком (хоч ця роль властива дієслову) у сполученні з дієслівною зв'язкою (Олег став учнем).
Службові частини мови членами речення не виступають і виконують тільки граматичну роль у поєднанні з самостійними частинами мови. Синтаксичні ролі частин мови у реченні:
частина мови - синтаксичні ролі
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник
- Основна:
• підмет (називний відмінок або родовий, коли поєднується з кількісним числівником або іншим словом з кількісним значенням- у складеному підметі;
• додаток (у непрямих відмінках);
- Неосновна:
• обставина (частіше іменник з прийменником, особливо в місцевому відмінку);
• неузгоджене означення;
• прикладка;
• іменна частина неузгодженого присудка
прикметник
- Основна:
• узгоджене означення;
- Неосновна:
• іменна частина складеного присудка
числівник
- Основна:
• означення (порядкові і кількісні- у непрямих відмінках);
• підмет (у називному відмінку- самостійно або разом з іменником у родовому відмінку);
• додаток (кількісні- у знахідному відмінку разом з залежним іменником, іменна частина складеного присудка)
займенник
- Основна:
для тих, що вказують на предмети:
• підмет (у називному відмінку);
• додаток (у непрямих відмінках);
для тих, що вказують на ознаки і на порядок при лічбі:
• означення
дієслово
- Основна:
• присудок (особові форми всіх трьох способів);
- Неосновна:
для неозначеної форми:
• підмет;
• присудок,
• означення;
• додаток;
• обставина;
для дієприкметника:
• іменна форма складеного присудка;
• означення;
для дієприслівника:
- обставина
прислівник
- Основна:
• обставина
- Неосновна:
• неузгоджене означення
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ
прийменник - оформляє відмінкове значення іменника як члена речення (з називним відмінком не вживається)
сполучник
- сурядний:
виступає засобом зв'язку однорідніх членів або частин складносурядного речення чи супідрядних однорідних речень;
- підрядний:
приєднує підрядне речення до головного в складнопідрядному реченні
частка
• підсилює або виділяє якесь слово;
• служить засобом вираження питання, ствердження, заперечення і т.д.
ОКРЕМА ЧАСТИНА
вигук
• служить засобом вираження оклику, спонукання та ін.;
• відділяється від інших членів речення комою або знаком оклику;
• може заміняти речення із значенням здивування, захоплення, захвату і т.д.;
• вживаючись замість самостійного слова, може виступати будь-яким членом речення
РОЗРЯДИ ЧАСТИН МОВИ ЗА ЗНАЧЕННЯМ
Розряди частин мови за значенням (лексико- граматичні розряди)- це об'єднання слів у групи (у межах однієї частини мови) за якимись параметрами.
Напр., у межах іменника виділяються такі групи слів:
• власні і загальні;
• конкретні і абстрактні;
• назви істот і неістот;
• збірні;
• речовинні.
Розряди слів за значенням виділяються в усіх частинах мови:
частина мови - групи слів, на які поділяється частина мови
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник
• власні і загальні;
• конкретні і абстрактні;
• назви істот і неістот;
- як окремі групи серез загальних іменників:
• збірні
• речовинні
прикметник
• якісні, відносні і присвійні; якісні, крім того, мають форми вищого і найвищого ступенів порівняння;
числівник
• порядкові та кількісні (власне кількісні, збірні, дробові, неозначено- кількісні);
• прості, складні і складені
займенник
• особові, зворотний, питальні, відносні, присвійні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні
дієслово
• перехідні та неперехідні; серед неперехідних виділяється також розряд зворотних дієслів
прислівник - означальні і обставинні:
означальні поділяються на якісно- означальні, кількісно- означальні, способу дії;
обставинні - на обставинні часу, місця, мети і причини;
• первінні та вторинні
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
прийменник
• просторові, часові, причини, мети, умови і допустові, способу дії, кількісні, означальні, об'єктні;
• первинні (непохідні) і вторинні; (похідні)
• прості, складні і складені
сполучник - первинні і похідні
частка - частки, що надають смислових відтінків: вказівні, означальні, обмежувально- видільні, підсилювальні;
- частки, що вказують на модальні слова: стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, власне модальні, емоційно- експресівні;
• формотворчі;
• словотворчі
ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ
вигук
• емоційні, волевиявлення, мовного етикету;
• звуконаслідувальні слова;
- первісні і вторинні (похідні від дієслів, іменників, сполучень слів)
