11. Графічна схема: ?, ?. Лінійна схема: [ ], [ ]. Схема аналізу багатокомпонентного речення з різними видами зв'язку
1. Аналізована конструкція (речення).
2. Яке речення за метою висловлювання, емоційним забарвленням (розповідне, питальне, спонукальне, окличне)?
3. Предикативні частини, з яких складається речення, виділити (пронумерувати) кожну з них.
4. Предикативні частини, що виділяються на вищому рівні членування (об'єднані сурядним чи безсполучниковим зв'язком). Смислові відношення між ними.
5. Предикативні частини, що виділяються на нижчому рівні членування (вони приєднуються підрядним зв'язком).
6. Який член головної предикативної частини (чи вся частина пояснюється підрядною?
7. На яке питання відповідає підрядна частина
8. Якими сполучниками чи сполучними словами приєднується до головної?
9. 3 яким підрядним реченням співвідноситься підрядна частина(чи підрядні)?
10. До якого різновиду багатокомпонентних складних речень з різними видами зв'язку належить речення (з сурядним і підрядним; з безсполучниковим і підрядним; з сурядним, безсполучниковим і підрядним).
11. Аналіз предикативних частин за схемою простого речення.
12. Розділові знаки в реченні.
13. Схема речення. Зразок 1. Тадей навчив свою молоду дружину грамоти, зате вона передала синові разом з молоком рідну мову, пісню, той особливий ліризм, що б’є з поезій Рильського чистим українським джерелом (Ю.Лавріненко).
2. Речення розповідне, неокличне.
3. Складається з трьох предикативних, частин 1) Тадей навчив свою молоду дружину грамоти; 2) вона передала синові разом з молоком рідну мову, пісню, той особливий ліризм; 3) що б'є з поезій Рильського чистим українським джерелом.
4. На вищому рівні членування виділяються дві предикативні частини (1 і 2), з'єднані сурядним зв'язком (сурядність протиставна, виражена інтонацією протиставлення, сполучником зате та порядком розташування предикативних частин).
5. На нижчому (внутрішньому) рівні членування виділяється третя предикативна частина, що пояснює у попередній предикативній іменник ліризм, відповідає на питання який? і приєднується сполучним словом що (його можна замінити словом який), яке виступає підметом у цій частині речення. Це складнопідрядне присубстантивно-атрибутивне (означальне) речення.
6. У реченні поєднується сурядний і підрядний, зв'язок. Отже, це багатокомпонентне складне речення з сурядним і підрядним зв'язком.
7. Перша предикативна частина (аналізується за схемою простого речення), друга предикативна частина...
8. Кома ставиться після першої предикативної частини перед сполучником сурядності зате і після другої — перед сполучним словом що.
9. Графічна схема речення: [ ], зате [ ], (що).
Мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua - мова) - це наука про мову.
Основні розділи мовознавства: розділ - основні направлення
Фонетика - вивчає звуки як одиницю мови, а також звуковий склад мови
Лексикологія - вивчає слово як одиницю мови і словниковий склад мови як систему
Фразеологія - вивчає фразеологізми як одиниці мови
Морфемика
(будова слова)- вивчає значущі частини слова (морфеми), а також їх значення і місце у слові
Словотвір - вивчає способи творення слів
Морфологія - вивчає слова як частини мови
Синтаксис - вивчає будову і значення словосполучень і речень, а також види зв'язків, за допомогою яких слова поєднуються у словосполучення і речення
Граматика - вивчає поєднання слів у словосполученнях і реченнях
Орфоепія - сукупність норм української літературної вимови
Графіка - вивчає сукупність всіх умовних знаків, за допомогою яких звуки передаються на письмі
Орфографія - система правил, що визначає способи написання слів
Пунктуація - система правил, що визначають способи вживання розділових знаків
Лексикографія - розробляє теорію і практику укладання словників
Культура
мовлення - розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні
ОСНОВНІ ОДИНИЦІ МОВОЗНАВСТВА
Українська мова представляє собою складну систему. Основними одиницями її вважаються звук, буква, слово, частина мови, словосполучення і речення: одиниці мови - приклади
звук - [с' ], [а], [х], [дж], [дз]
буква - б, к, й, ц, в, р, у, д, а, ь
слово - вмію, рахувати, до, я
частина мови - рахувати (дієслово)
словосполучення - рахувати до десяти
речення - Я вмію рахувати до десяти Одиниці мови тісно пов'язані між собою і створюють системи у мові: фонетичну, лексичну, морфологічну і синтаксичну.
МОВА
Мова - найважливіший засіб спілкування людей між собою. За допомогою мови люди спілкуються між собою, передають свої думки, почуття та бажання.
Як засіб спілкування, мова тісно пов'язана з життям суспільства, з народом - носієм цієї мови.
Суспільство не може існувати без мови, як і мова без суспільства. Разом з суспільством розвивається і сама мова. Зміни в суспільному житті завжди знаходять своє відображення в мові, відображаючись в словах, словосполученнях і реченнях.
Мова виникла в глибоку давнину в процесі спільної діяльності людей, допомагаючи їм розуміти одне одного, працювати, обмінюватися накопиченими досвідом і знаннями, передаючи їх від покоління поколінню.
МОВИ СВІТУ
Всього в світі налічують понад 2500 мов, які належать різним націям, народностям і племенам (за іншими даними - до 5000; точну цифру встановити важко, тому що відмінності між різними мовами і діалектами досить умовні).
Усі мови світу класифікуються за двома ознаками: походженням (генеалогією) і типом, тобто будовою цієї мови (типологією).
ГЕНЕАЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Генеалогія (від гр. genealogia- родовід)- історична дисципліна, яка вивчає походження та родинні зв'язки історичних осіб, родів, фамілій, а також деяких наукових дисциплін.
Згідно з генеалогічною класифікацією, мови світу об'єднуються у сім'ї мов: індоєвропейську, китайсько-тибецьку, алтайську, афразійську та ін. Найбільш вивченою є індоєвропейська сім'я, до якої входять у т.ч. слов'янська, романська, германська, балтійська, кельтська, індійська та ін. групи мов.
Слов'янська група мов складається із трьох підгруп: східнослов'янської, західнослов'янської і південнослов'янської.
Українська мова спільно з російською і білоруською мовами складає східнослов'янську підгрупу слов'янської групи мов (до західнослов'янської підгрупи належать словацька, чеська, польська, кашубська, верхньо- і нижньолужицька мови (Німеччина), до південнослов'янської- словенська, македонська, болгарська, сербохорватська і старослов'янська мови).
ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Українська мова має фонетичні, граматичні і лексичні особливості, спільні з російською та білоруською мовами. Серед них найпомітніші:
• однакові форми дієслів;
• близькі системи суфіксів і префіксів;
• однакове означення деяких слів та понять, напр.:
• родинних стосунків (сестра, брат);
• органів і частин людського тіла (нога, рука);
• назв місцевості і рельєфу (ріка, земля, море);
• ряд фонетичних особливостей:
• протиставлення приголосних за твердістю- м'якістю,
• повноголосся та ін.
Разом з тим українська мова має і своєрідні фонетичні, граматичні і лексичні особливості:
• перехід о, е в закритому складі в ї: осінь; ніс;
• втрата м'якості приголосного перед е, и: веселка, дитина;
• збереження м'якості ц: вулиця, місяць;
• закінчення -ою, -ею в іменниках на -а: весна- весною, пісня- піснею;
• закінчення -мо у дієсловах в 1-ій особі множини: ходимо, ходімо; пишемо та ін.
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Усі слов'янські мови мають одне джерело: правослов'янську, або спільнослов'янську основу, яка існувала у слов'янських племінних мов приблизно з середини III тисячоліття до н.е. і до V століття н.е. (ця обставина пояснює наявність в усіх цих мовах багатьох спільних рис, зокрема, основних закономірностей у фонетиці, лексиці і граматиці).
З перетворенням і формуванням слов'янських племен в окремі народності в загальних рисах сформувалися і усі слов'янські мови, внаслідок чого виникли нові спільні мови-основи. Так, предком східнослов'янських мов можна вважати давньоруську мову, яка склалася в V- IХ ст. в Київській Русі і проіснувала до ХIVст.
Давній період української мови породив багатющий український фольклор: історичний, обрядовий, календарний, соціальний, господарський, побутовий.
У часи І.Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Тараса Шевченко мова збагатилася народнорозмовним фольклором. Основоположником цієї нової української мови можна вважати видатного українського поета Тараса Шевченко, який синтезував усе найкраще з книжних традицій, з усної творчості і мовлення українців Наддніпрянщини, виробив і закріпив фонетичні, морфологічні і синтаксичні норми.
Після Т.Шевченка українською мовою майстерно користувалися, постійно її збагачуючи, такі талановиті письменники і діячі культури ХIХ- ХХ ст., як Л.Глібов, Марко Вовчок, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, Іван Франко, Леся Українка, М.Драгоманов, М.Коцюбинський.
У розвиток сучасної української мови вагомий внесок внесли українські письменники В.Сосюра, П.Тичина, М.Рильський та ін.
ЛІТЕРАТУРНА МОВА
Основу української національної мови складає літературна мова - мова книг, газет, журналів, театра, кіно, радіо і телебачення, мова державних установ і учбових закладів.
Саме літературна мова вивчається в школах і інститутах.
Літературна мова має усну і писемну форми.
Усна мова - це мова, що вимовляється, звучить, що існує навколо нас. В усній мові важливо дотримуватися вірної інтонації і наголосу, правильно вимовляти звуки, слова і речення. Для усної мови характерні прості короткі речення ("Привіт! Як справи?"- "Привіт! Та нічого. Ось тільки уроків багато на завтра").
Писемна мова пов'язана з написанням. Писемна мова оформлюється вірно і точно з точки зору орфографії і пунктуації. У писемній мові використовуються складні і ускладнені речення (Його від'їзд був таким несподіваним, що здався мені майже нечемним).
КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ
Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні.
В культурі мовлення виділяють:
• правильне мовлення;
• мовна майстерність.
ПРАВИЛЬНЕ МОВЛЕННЯ
Правильне мовлення - це додержання усталених мовних норм української літературної мови.
З цієї точки зору мова може розцінюватися як правильна (норма), так і неправильна (помилка).
НОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Українська мова- нормована.
Норми (від лат. norma- правило, взірець) - це сукупність визначених правил, яким підпорядковуються вимова і вибір слів в мові, використання граматичних форм, складання речень та ін.
Норми сучасної літературної мови поділяються на фонетичні, лексико- фразеологічні, словоскладальні, морфологічні, синтаксичні і стилістичні.
Вони устанавлюють:
• фонетичні - правила вимовляння звуків і ставлення наголосу (вивчаються в фонетиці і орфіоепії);
• лексико-фразеологічні - норми вживання слів і фразеологізмів у властивих їм значеннях (вивчаються в лексиці і фразеології);
• слово-складальні- правила складання слів і способів їх творення (вивчаються в словотворенні);
• морфологічні - норми вживання слів у випадку їх видозмінювання (відмінювання іменних частин мови, займенника, дієприкметника і дієслова - вивчаються в морфології);
• синтаксичні - правила побудування так званих синтаксичних конструкцій - словосполучень і речень (вивчаються в синтаксисі);
• стилістичні - норми використання різними мовними стилями властивих їм мовних засобів (вивчаються в стилістиці).
МОВНА МАЙСТЕРНІСТЬ
Мовна майстерність - це здатність, використовуючи мовні норми, обирати з них найбільш вдалу для викладення своїх думок.
Яскравими прикладами мовної майстерності можуть служити художні твори видатних українських письменників.
Доречність та недоречність вибору тих чи інших мовних засобів для створення більшої виразності вивчається в стилістиці та культурі мовлення.
