Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення: Минали роки, віки, тисячоліття; Сонце росло, росло, падало і тихо спускалось додолу (М.Коцюбинський). .
Однорідні члени речення можуть поєднуватися безсполучниковим зв'язком.
При сполучниковому зв'язку використовуються єднальні, протиставні, розділові, градаційні, приєднувальні сполучники. У мовленні однорідність виділяється, як правило, інтонацією переліку.
При однорідних членах можуть використовуватися узагальнюючі слова. Найчастіше у цій ролі виступають:
• займенники ніхто, ніщо, все, всі (Радість життя, сум, кохання- все це здавалося йому зараз незнайомим);
• прислівники скрізь, всюди (І нагорі, і у кімнаті- всюди було темно).
При узагальнюючих словах вживаються такі розділові знаки:
• двокрапка після узагальнюючого слова, якщо воно стоїть перед однорідними членами;
• тире перед узагальнюючим словом, якщо воно стоїть після однорідних членів; якщо однорідні члени, що йдуть після узагальнюючого слова, не закінчують речення і воно продовжується, то після них ставиться тире.
РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ
Відокремленими називаються другорядні члени речення, які для підсилення їхньої граматичної і смислової ролі виділяються в усному мовленні інтонацією, а на письмі- відповідними розділовими знаками.
Відокремлення характерізується також інверсійним розташуванням другорядних членів речення.
Відокремлені члени речення поділяються на підрядні відокремлені члени і уточнюючі відокремлені члени.
відокремлені члени речення - приклади
підрядні - Добре вихований, він не заважав розмові
уточнюючі - Тут, поруч, буяла весна
До підрядних відокремлених членів, які поєднуються з пояснювальним словом чи реченням підрядним зв'язком, належать відокремлені означення і відокремлені обставини.
Відокремлені означення (дієприкметники, прикметники, іменники; дієприкметниковий, прикметниковий звороти, поширена прикладка), як правило, стоять після означуваного слова: Дівчат, років до дев'яти, зібралося чималенько.
Якщо означення, виражене дієприкметниковим або прикметниковим зворотом, знаходиться перед означуваним словом і не має додаткових значень причини, умови, допустовості, то таке значення не відокремлюється: Кілометрів зо три ліс тягся, густий і незайманий (Ю. Яновський).
Означення перед означуваним словом відокремлюються, якщо вони стосуються особового займенника: Знесилена, вона сіла.
Відокремлені обставини залежать не від одного слова в реченні, а від усього речення в цілому. Дієприслівникові звороти складають основну групу відокремлених обставин і виділяються в будь-якій позиції: Лишившись сама, Хима заплакала (М.Коцюбинський).
Уточнюючі відокремлені члени речення вживаються для конкретизації або пояснення значень інших членів речення: І знову я тут, під цими дверима.
РЕЧЕННЯ ІЗ ЗВЕРТАННЯМ
Звертання- це слово або сполучення слів, що називає тих, до кого звертається розповідач.
Звертання виражається кличним відмінком або називним відмінком у значенні кличного і вимовляється з кличною інтонацією: О, мамо, як тут цікаво!
Звертання може бути поширеним: О краю мій, в ті грізні зими завжди з тобою ми були (В. Сосюра).
Якщо звертання стоїть на початку речення, то після нього ставиться кома або знак оклику (Боже, допоможи нам!).
Якщо звертання знаходиться у кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього- той знак, якого потребує речення від його змісту (Я вас слухаю, пане полковнику).
У середині речення звертання з обох боків виділяється комами (Я не дуже добре, батько, вас зрозумів).
РЕЧЕННЯ ЗІ ВСТАВНИМИ І ВСТАВЛЕНИМИ КОМПОНЕНТАМИ
Вставними називаються такі слова або сполучення слів, за допопмогою яких виражається ставлення розповідача до висловленої ним думки. Вставні компоненти граматично не пов'язані з іншими словами у реченні і тому не є членами речення.
За значенням вставні слова і сполучення слів можуть виражати:
• джерело повідомлення (на мою думку, по-моєму, повідомляють, як кажуть, на думку…);
• достовірність повідомлення, впевненість (без сумніву, як відомо, безумовно, звичайно, ніде правди діти);
• невпевненість, припущення (можливо, здається, як видно, мабуть, може, певно,може бути);
• виділення головного, підкресленість висновку (зокрема, отже, до речі, значить, по-першу, в усякому разі, таким чином);
• емоційну оцінку повідомлюваного факту (на щастя, на диво, на лихо, на жаль, як на зло, хвалити бога).
вставні слова виражають - приклади
джерело повідомлення - На мою думку, так робити не треба
достовірність інформації - Без сумніву, так і було
невпевненість - Це, напевно, було позавчора
виділення головного - До речі, тут хтось є?
емоційну оцінку - На щастя, все вийшло так, як хотілося
На письмі вставні слова і сполучення виділяються комами.
Вставленими називаються такі сполуки слів, які містять у собі додаткові повідомлення, побіжні зауваження до основної думки. На відміну від вставних компонентів, вставлені сполуки не можуть бути кваліфіковані за якимись загальними ознаками, оскільки виникають незаплановано, у процесі мовлення.
У ролі вставлених компонентів виступають переважно речення: А так взгалі жилося й працювалося Іванові Івановичу, ще раз кажемо, непогано (Остап Вишня).
СИНТАКСИЧНИЙ РОЗБІР ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
1. Визначте граматичну основу простого речення і доведіть, що воно просте.
2. Вкажіть на особливості будови простого речення:
- односкладне чи двоскладне: якщо односкладне, то яке саме;
- непоширене чи поширене;
- повне чи неповне
3. З'ясуйте вид речення за метою висловлювання та емоційним забарвленням.
4. Визначте, чи ускладнене речення однорідними членами речення, звертаннями, вставними словами, відокремленими членами речення.
5. Розберіть речення за його членами, вкажіть, чим вони виражені.
6. Поясніть розділові знаки.
ФОНЕТИКА Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.
ЗВУК
Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.
Звуки мови на письмі позначаються так:
позначення звуків
[a], [с], [д'], [ґ], [дж'], [й], [м], [н]
Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок.
Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого.
Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю.
Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.
ЯК ВИНИКАЮТЬ ЗВУКИ
Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв'язками, ротову та носову полості, губи, язик, зуби та піднебіння.
За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні.
Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок.
Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гитарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика.
Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки- головний речовий орган людини.
Після того як струмінь повітря, вже в вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями, проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні.
Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.
Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.
При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря.
Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.
Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo - розчленяю).
АКТИВНІ І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ
Активні мовні органи при творенні звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові зв'язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі звукоутворення.
Пасивні мовні органи - це нерухомі мовні органи, до яких наближаються активні чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. До них належать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів). Пасивні мовні органи при звукотворенні виконують допоміжну роль.
ГОЛОСНІ ЗВУКИ
Голосних звуків шість:
голосні - [і], [и], [е], [у], [о], [а]
Голосні звуки можуть бути:
голосні -
1. переднього і заднього ряду
2. низького, середнього і високого підняття
3. огублені і неогублені
4. ненаголошені і наголошені
Голосні переднього і заднього ряду
За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду:
голосні переднього ряду - [е], [и], [і]
голосні заднього ряду - [а], [о], [у]
Голосні низького, середнього і високого підняття
В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високого підняття:
голосні низького підняття - [а]
голосні середнього підняття - [е], [о]
голосні високого підняття - [і], [и], [у]
Огублені і неогублені голосні
За участю губ голосні поділяються на огублені (лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):
огублені голосні - [о], [у]
неогублені голосні - [і], [и], [е], [а]
Наголошені і ненаголошені голосні
Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними:
наголошений [і] - місто
ненаголошений [і] - містйчко
ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ
В українській мові 32 приголосних звука:
приголосні - [б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]
Приголосні звуки можуть бути:
приголосні
1.
- сонорні
- шумні (дзвінкі і глухі)
2. губні, язикові та глоткові
3. тверді і м'які
4. свистячі, шиплячі та носові приголосні
В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні.
Сонорні і шумні приголосні
Сонорні приголосні
Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять:
сонорні приголосні - [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]
Шумні приголосні
Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі.
Дзвінкі і глухі приголосні
Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки.
При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.
шумні приголосні
дзвінкі приголосні - [б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ]
глухі приголосні - [п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ]
Акустичні пари
Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):
акустичні пари:
[б]-[п], [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с],
[з' ]-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц' ].
Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має.
Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко.
Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.
Губні, язикові та глоткові приголосні
За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові:
губні приголосні - [б], [п], [в], [м], [ф]
язикові приголосні - [д], [д' ], [т], [т' ], [з], [з' ], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р' ], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж], [й]
глоткова приголосна - [г]
Тверді і м'які приголосні
За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:
тверді приголосні - [б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р]
м’які приголосні - [д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ], [н' ], [р ]
Окремі приголосні за ознакою “м’якість- твердість” утворюють пари:
тверді- м'які приголосні:
[д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз' ],
[ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р' ]
Пом'якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з'являються перед голосним і, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (ж’ур' нбл , м’ эзикл, с'в' б то).
Свистячі, шиплячі та носові приголосні
Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі.
Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.
свистячі приголосні - [з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ]
шиплячі приголосні - [ж], [дж], [ч], [ш]
носові приголосні - [м], [н], [н' ]
