Державний бюджет можна розглядати у 4-х аспектах:
1) як економічна категорія ;2) як централізований фонд грошових коштів ;
3) як провідна ланка фінансової системи ;4) як основний фінансовий план держави. Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо - та міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП і національного доходу з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населення. Бюджет є фінансовою базою держави для здійснення її функцій.
Державний бюджет України - основний фінансовий план,
який розробляється і затверджується на один рік.
У державному бюджеті наведені всі атрибути фінансового плану: доходи за конкретними джерелами надходжень; витрати за конкретними напрямами та заходами; порівняння грошових витрат і доходів на основі балансових розрахунків. Центральне місце Державного бюджету в системі фінансових планів визначається рядом чинників: -у державному бюджеті концентруються основні державні доходи;
-за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні
видатки;державний бюджет є джерелом фінансування зовнішньоекономічної діяльності країни; -державний бюджет - це інструмент фінансового контролю за формуванням і використанням грошових фондів у народному
господарстві.
24. Державний кредит.
Державний кредит є однією з ланок фінансової системи України і знаходиться в тісному зв'язку з усіма процесами, що мають місце в умовах перехідної економіки. До таких процесів належить посилення зв'язку між державними фінансами та позичковим капіталом. Кредит, як елемент загальної системи перерозподілу вартості в розширеному виробництві, відображає два взаємопов'язаних зустрічних процеси її руху в грошовій формі. З одного боку, залучення вільних грошових коштів підприємств та населення, а з іншого — використання цих коштів на фінансування державних потреб.
У кредитних відносинах беруть участь кредитор (займодавець) і позичальник як юридично самостійні суб'єкти. Держава виступає або в ролі позичальника грошових коштів, або кредитора (займодавця) відносно приватних осіб, фінансових та кредитних закладів, урядів інших держав, міжнародних фінансових та кредитних організацій.
Система державного кредиту тісно переплітається з банківською системою, але державний кредит відрізняється від банківського. Банківський кредит надається у тимчасове користування підприємствам, фірмам на виробничі цілі під заставу основних засобів і обігових коштів, домашнім господарствам у вигляді споживацького кредиту за умови дотримання основних принципів банківського кредитування.
Державний кредит використовується, в основному, для мобілізації коштів з метою фінансування державних видатків, для покриття бюджетного дефіциту, підтримки валютного курсу національної грошової одиниці, на соціальні потреби та на інші невиробничі цілі.
Використання державного кредиту є виправданою, припустимою формою мобілізації коштів у розпорядженні держави.
Державний кредит, як фінансову категорію, слід розглядати в двох аспектах: активному, коли держава відіграє роль кредитора, і в пасивному., коли вона виступає позичальником коштів. У фінансовій практиці державним кредитом називають кредит, який видається державою. Кредит, який отримує держава, на практиці визначається як державна позика, що приводить до формування державного боргу.
Державний кредит виступає, як правило, у двох формах: державні позики та ощадна справа.
25. Державний борг.
Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Державний борг означає сукупність зобов'язань держави перед іноземними та внутрішніми кредиторами. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави. Бюджетний кодекс України визначає державний борг (борг АР Крим чи борг місцевого самоврядування) як загальну суму заборгованості держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), включає боргові зобов'язання держави (АР Крим чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. Проблема державного боргу набула актуальності у другій половині XX століття, коли держави стали неспроможними акумулювати у бюджеті достатні фінансові ресурси для виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову політику, позичаючи на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Розвиток державного кредиту і, відповідно, створення державного боргу характерне для усіх країн як з розвиненими ринковими відносинами, так і з перехідною економікою. Проте факт існування державного боргу не може дати уявлення про реальний фінансово-економічний стан будь-якої держави, Зростання державного боргу - це складне явище, зумовлене цілою низкою факторів, яке в умовах окремої держави може мати свою специфіку.
Більшість країн з розвиненою економікою мають державний борг, але це не стало причиною дестабілізації їх економіки, тому що здійснюється серйозний контроль над розмірами державних позик і чітко визначаються методи їх покриття.
Видатки з обслуговування державного внутрішнього та зовнішнього боргу посідають особливе місце серед видатків державного бюджету. Державний борг в основному виникає при використанні державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту.
Державний борг - явище, похідне від дефіциту державного бюджету.
У національній економіці існує пряма залежність між розмірами державного боргу і дефіциту бюджету. З одного боку, дефіцит бюджету збільшує державний борг, а з іншого - зростання державного бюджету потребує додаткових видатків бюджету на його обслуговування, що збільшує бюджетний дефіцит.
Розвинена система державного запозичення - невід'ємний атрибут ринкової економіки. В Україні така система почала розвиватися у середині 90-х років XX століття. Стійке зростання економіки України в майбутньому потребує залучення зовнішніх ресурсів для фінансування структурної перебудови економіки та модернізації виробництва.
Українські економісти працюють над статистико-економічним аналізом державного боргу. Для з'ясування реального впливу боргового навантаження на економіку України аналізуються макроекономічні показники - обсяги ВВП, розміри внутрішнього та зовнішнього державного боргу, доходи і видатки держави, розглядається динаміка кількісної величини державного боргу, процедура його обслуговування, вплив державного боргу на темпи економічного зростання.
У країнах з економікою, що розвивається, фактор наявності державного боргу є одним з головних чинників, який надає специфіки функціонуванню їх фінансових відносин.
26. Дефіцит бюджету.
Метою бюджетної політики держави є забезпечення балансу між доходами і видатками державного бюджету. Однак таке збалансування здійснюється не щороку. В окремі роки видатки державного бюджету можуть перевищити надходження до нього,
виникає дефіцит. Бюджетний дефіцит являє собою перевищення видатків бюджету над його доходами. Це - фінансове явище, з яким стикаються багато країн світу. Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють дефіцит бюджету є:
- структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне І недостатньо ефективне проведення структурних перетворень;
-збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;
- недосконалий механізм оподаткування суб'єктів господарювання;
- невідповідність структури бюджетних видатків наявним фінансовим можливостям держави.
Безумовно, бюджетний дефіцит - небажане для держави явище: його фінансування на підставі грошової емісії гарантовано веде до інфляції, за допомогою неемісійних коштів - до зростання державного боргу.
Однак бюджетний дефіцит не можна однозначно віднести до надзвичайних, негативних подій, характеризувати як однозначно несприятливе для економіки явище, тому що різними можуть бути якість, природа дефіциту. У невеликих, припустимих розмірах ( за даними міжнародної статистики у межах 3 -4% від розміру ВВП ) він може бути пов’язаний з необхідністю здійснення значних Державних вкладень у розвиток економіки, і тоді дефіцит не є відображенням кризових течій суспільних процесів, а скоріше стає наслідком прагнення держави забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного відтворення.
Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і в ідеалі збалансування доходів і витрат держави.
Проблема подолання дефіциту бюджету є однією з важливих фінансових проблем, причому принципове значення для функціонування економіки має не стільки розмір бюджетного дефіциту, скільки вибір джерел його фінансування.
Згідно з Бюджетним кодексом України джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, тобто операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості,в результаті яких виникають зобов'язання держави, АР Крим чи місцевого самоврядування перед кредиторами.
Конкретні заходи держави у напрямі подолання бюджетного дефіциту можуть бути різними, але в результаті вони зводяться до створення умов і можливостей для зростання доходів та скорочення видатків бюджету.
27. Джерела формування фінансових ресурсів та методи їх мобілізації.
Є суттєві розрізнення у формах та методах утворення грошових фондів. Утворення грошових фондів підприємств здійснюється у децентралізованому порядку, тобто підприємства в процесі господарської діяльності самостійно формують та визначають розміри грошових фондів. На підприємствах фонди створюються для забезпечення розширеного відтворення, забезпечення заходів щодо економічного та соціального розвитку підприємства.
Загальнодержавні фінанси формуються шляхом перерахування коштів від підприємств, організацій, установ та населення у вигляді податків, зборів, обов'язкових платежів та добровільних внесків. Централізовані грошові фонди створюються з метою отримання певних фінансових ресурсів для фінансування функцій держави, передбачених Законом "Про Державний бюджет України", а також для фінансування державних економічних та соціальних програм.
Основним джерелом формування фінансових ресурсів с валовий внутрішній продукт. Найзначніша їхня частка створюється за рахунок прибутку, відрахувань на соціальне страхування та інші соціальні потреби.
Основні методи, за допомогою яких формуються фінансові ресурси:
- стягнення податків
- відрахування частини прибутку державних підприємств
- відрахування на соціальне страхування та інші види відрахувань до централізованих фондів
- продаж майна та цінних паперів
- одержання кредитів
- емісія грошей
Більшість фінансових ресурсів є грошовим вираженням вартості чистого доходу, створеного в державі. Це - прибуток, відрахування до державних цільових фондів, доходи від зовнішньоекономічної діяльності.
Друга частина фінансових ресурсів є частиною фонду споживання. Сюди входять прямі та непрямі податки з населення, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, місцеві податки та збори.
Третю частину фінансових ресурсів становлять різні відрахування, що включаються до собівартості продукції. Це -амортизаційні відрахування, відрахування на геологорозвідувальні роботи, плата за воду та інше.
28. Доходи державного бюджету та їх класифікація
Центральне місце у системі державних доходів посідають доходи бюджетів держави - державного бюджету та місцевих бюджетів.
Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств , організацій і населення до бюджету, а їх матеріальним втіленням є грошові кошти, що мобілізуються до бюджету.
Доходи бюджету підрозділяються залежно від різних ознак.
За соціально-економічними ознаками доходи бюджету включають доходи, що надходять від підприємств і організацій, та доходи, що надходять від населення.
За джерелами створення розрізняють надходження від державних підприємств і організацій, надходження від підприємств і організацій інших форм власності, інші надходження.
За методами вилучення доходи бюджету містять в собі податкові або неподаткові надходження.
Залежно від частоти появи у бюджеті доходи можуть бути звичайними та надзвичайними.
Доходи бюджету також підрозділяються за ознаками бюджетної класифікації. Бюджетна класифікація являє собою єдине систематизоване групування доходів і видатків бюджетів за однорідними ознаками. Бюджетна класифікація забезпечує чіткість бюджетного планування і прогнозування , порівнянність показників усіх видів бюджетів, а також надає можливість об'єднувати як окремі індивідуальні кошториси, так і складати зведені кошториси видатків за відповідними ланками бюджетної системи.
Відповідно до бюджетної класифікації, доходи бюджету за джерелами формування підрозділяються на чотири групи:
1. Податкові надходження.
2. Неподаткові надходження.
3. Доходи від операцій з капіталом.
4. Трансферти.
1. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До податкових надходжень відносяться;
1). податки, що справляються з доходу окремих осіб і з прибутку підприємств (податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб );
2). податки за користування майном, податки на власність (податок з власників транспортних засобів, податок на майно);
3). платежі за використання природних ресурсів (лісових, водних ресурсів, плата за землю);
4). податки І збори, якими обкладаються виробництво, продаж, передача товарів (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензії на підприємницьку та професійну діяльність);
5) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та вивізне мито, консульські збори);
6). інші податки (місцеві податки та збори).
2. Неподаткові надходження включають:
- доходи від власності та підприємницької діяльності, (надходження спеціальних коштів бюджетних установ, надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України, надходження до бюджету сум відсотків банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, надходження дивідендів від суб'єктів підприємницької діяльності, утворених за участю державних підприємств та організацій, рентну плату за нафту);
- адміністративні збори та платежі (збори, що стягуються Державною автомобільною інспекцією України, плата за утримання дітей у школах-інтернатах, плата за оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств, плата за надання певних державних послуг);
- надходження від штрафів та фінансових санкцій, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства (суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, надходження штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки, адміністративні штрафи та інші санкції, передбачені чинним законодавством).
3. Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.
5. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Найбільшим джерелом доходів державного бюджету с податок на додану вартість.
29. Доходи і видатки місцевих бюджетів
Основу самостійності місцевого бюджету складають власні та закріплені доходи,
Власні доходи - це доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади. Вони мобілізуються місцевими органами влади самостійно, на підставі власних рішень та за рахунок визначених ними джерел. До власних доходів належать місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевій владі та інші.
Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів. Вони передаються центральною владою або органами влади вищого територіального рівня і закріплюються за певним бюджетом на частковій або довгостроковій основі. Згідно з Бюджетним кодексом до місцевих бюджетів зараховуються прибутковий податок з громадян, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам, плата за ліцензії на впровадження певних видів господарської діяльності, плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності та інші.
Певну частину доходів місцевих бюджетів становлять регулюючі доходи, які розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України.
Регулювання доходів місцевими бюджетами дає можливість забезпечити відповідність між повноваженнями на здійснення видатків, закріпленими законодавчими актами України за бюджетами та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
Самостійною статтею доходів місцевих бюджетів є міжбюджетні трансферти у формі дотацій і субвенцій.
Важливу роль для становлення самостійних місцевих бюджетів відіграє порядок здійснення видатків та склад цих видатків.
Видатки місцевих бюджетів - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.
Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок місцевих бюджетів, поділяються на:
- видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути делеговані АР Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;
- видатки на реалізацію прав і обов'язків АР Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.
Видатки місцевих бюджетів підрозділяються на поточні та видатки розвитку.
Поточні видатки — це видатки з бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.
Видатки розвитку — це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, а також фінансування капітальних вкладень виробничого та невиробничого призначення.
Отже, видатки місцевих бюджетів відображають ті ж самі економічні відносини, що й видатки державного бюджету, Це ті економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованих грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади.
