135. Припустима помилка
Припустима помилка - це максимальне значення помилки в сукупності
даних, котра стає суттєвою при прийнятті рішення про ефективність
вибіркової перевірки. Допустима помилка визначається на етапі планування
та при здійсненні аудитором процедур перевірки і є складовою частиною
суттєвості. Що менша припустимість помилки, то більше треба
використовувати обсяг вибірки.
Під час здійснення тестів внутрішнього контролю підприємства
під допустимою помилкою розуміється максимальний розмір відхилення від
контрольної процедури, котрий визначається аудитором на підставі
попередньої оцінки розміру ризику невідповідності внутрішнього
контролю підприємства. При здійсненні незалежних процедур перевірки
припустима помилка - це максимально припустима сума відхилення в
бухгалтерському балансі та проводках, яка приймається аудитором.
137. Процедури одержання ауд доказів.
"Процедури перевірки на суттєвість" - це перевірки, що виконуються для
одержання аудиторських доказів з метою виявлення суттєвих перекручень у
фінансовій звітності. Аудитор одержує аудиторські докази шляхом
застосування однієї або декількох із зазначених нижче процедур:
перевірки, спостереження, опитування і підтвердження, підрахунку
та аналітичних процедур. Термін проведення таких процедур частково
залежатиме від часу, протягом якого потрібні аудиторські докази не
вичерпано.
Перевірка. Перевірка складається з вивчення бухгалтерських реєстрів,
документів або матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських реєстрів
та документів надає аудиторські докази різного рівня надійності,
залежно від їхнього характеру і джерела отримання та ефективності засобів
внутрішнього контролю підприємства. До трьох основних категорій
документальних аудиторських доказів, які мають для аудитора різний рівень
надійності, належать: документальні аудиторські докази, які створені
і зберігаються у третіх осіб; документальні аудиторські докази, які
створені третіми особами і зберігаються на підприємстві; документальні
аудиторські докази, які створені і зберігаються на підприємстві.
Перевірка матеріальних активів забезпечує надійні аудиторські
докази стосовно їх наявності, але не завжди стосовно права власності на
них та правильності відображення їх вартості.
Спостереження. Цей процес полягає в спостереженні процесу або процедури,
яка виконується іншими особами, наприклад, спостереження аудитора за
підрахунком товарно-матеріальних запасів працівниками компанії або за
виконанням процедур контролю, після яких не залишається ознак їх
проведення з точки зору аудиту.
Опитування і підтвердження. Опитування полягає в пошуку інформації,
котру можна отримати від обізнаних осіб підприємства або поза його
межами. Опитування можуть варіювати від формальних письмових запитів,
адресованих третім особам, до неформального усного опитування
працівників підприємства. Відповіді на опитування можуть дати аудитору
інформацію, якою він раніше не володів, або підтверджувальні
аудиторські докази.
Підтвердження полягає в отриманні аудиторами
підтверджувальної інформації, яка міститься в бухгалтерських
реєстрах. Наприклад, аудитор, як правило, шукає прямого
підтвердження сум дебіторської заборгованості шляхом спілкування з
боржниками підприємства.
Підрахунок. Підрахунок полягає у перевірці арифметичної точності
первинних документів та реєстрів обліку або у самостійному
проведенні підрахунків.
Аналітичні процедури. Аналітичні процедури полягають в аналізі
найважливіших показників і співвідношень, включаючи підсумкове
дослідження відхилень і взаємозв'язків, котрі суперечать іншій інформації,
що стосується цієї справи, або відхиляються від показників, які
очікуються.
138. Процедури перевірки, які вик-є осн. а-р.
Аудитор одержує аудиторські свідчення шляхом застосування таких процедур:
перевірка, спостереження, опитування, підтвердження, підрахунки, аналітичні
процедури.
Перевірка складається з вивчення бухгалтерських регістрів, документів які
дають змогу зібрати аудиторські свідчення різного ступеня надійності. До
основних категорій документальних аудиторських свідчень належать: 1)
документальні аудиторські свідчення, які створені і зберігаються 3-ми
особами; 2) документальні аудиторські свідчення, які створені і
зберігаються у клієнта. спостереження полягає в аналізі процесу або
процедур, що використовуються ін. особами. Наприклад: спостереження
аудитора за підрахуванням товарно-матеріальних запасів працівниками
клієнта. опитування полягає в збиранні інформації від обізнаних осіб
клієнта і поза його межами. Опитування може дати нову інформацію або
підтвердити існуючу. Підтвердження – суми дебіторів і кредиторів (акт
звірки). Підрахунки полягають у перевірці відповідності сум, які зазначені
в регістрах обліку і первинних документах.
Аналітичні процедури полягають в аналізі найважливіших показників і
співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень і
взаємозв'язків, котрі суперечать іншій інформації, що стосується цієї
справи, або відхиляються від показників, які очікуються
139. Ризик ауд. фірми при провед-ні а-ту
Проведення аудиту завжди супроводжується певним ступенем ризику, це
питання є дуже важливим при попередній оцінці стану клієнта. Про це можна
судити навіть з того, що аудиторському ризику приділяється в шести діючих
національних нормативах аудиту, які затверджені АПУ.
Т.ч. аудиторський ризик – це помилкове підтвердження аудитором
достовірності фінансової звітності, яка у подальшій перевірці не
підтверджена іншими аудиторами або контролюючими органами.
За своїм змістом аудиторський ризик відрізняється від неспроможності
аудита. Неспроможність аудиту – це ситуація, коли аудитор робить неточний
висновок після аудиторської перевірки та помилкове узагальнення, що може
бути наслідком невиконання вимог стандартів аудиту.
З аудитом фінансової звітності безпосередньо пов’язано кілька аспектів
ризику – 2 основних види ризику: 1) аудиторський ризик; 2)
ризик для бізнесу (аудитора, фірми).
Аудиторський висновок полягає в наступному: аудитор дійшов висновку, що
фінансова звітність складена правильно і на цій підставі в аудиторському
висновку стверджується без застереження, а у дійсності є істотні похибки.
Ризик для бізнесу – аудитор, аудиторська фірма може потерпіти невдач у
взаємовідносинах з клієнтом, навіть, тоді, коли надано правильний
аудиторський висновок. Це можливо у випадках розголошення конфіденційності
аудиторського висновку, відсутності рекомендацій щодо прогнозування
діяльності клієнта на перспективу, тощо.
Загальноприйняті стандарти аудиту потребують щоб аудитор володів знаннями
системи внутрішньогосподарського контролю для збирання аудиторських
свідчень. Вивчивши цю систему аудитор оцінює можливість виявлення помилок і
запобігання їм, а також відхилення від нормативів.
Така оцінка включає застосування конкретних процедур, які знижують
вірогідність того, що помилки і відхилення від норм можуть виникнути,
будуть виявлені і своєчасно усунені – оцінка ризику контролю.
Міжнародними і національними нормами аудиту передбачено моделювання
аудиторського ризику. Орієнтована модель аудиторського ризику може бути
представлена таким алгоритмом:
Р1 = Р2 Р3 Р4
Р1,Р2, Р3, Р4 – відповідно ризик прийнятий, внутрішньогосподарський, ризик
контролю, ризик не виявлення.
Ступінь аудиторського ризику ґрунтується на експертній оцінці аудитора.
Складові сегменти моделей аудиторського ризику:
1) прийнятний аудиторський ризик – суб’єктивно встановлений рівень ризику,
який готовий взяти не себе аудитор і полягає в тому, що у фінансовій
звітності будуть виявлені похибки і представлення аудиторського висновку
без застережень. Якщо аудитор визначає для себе менший рівень аудиторського
ризику, то це означає, що він прагне до більшої впевненості у тому, що
фінансова звітність не має істотних похибок. Нульовий ризик – повна
впевненість, 100%-й ризик - повна впевненість. Сутність ризику може
коливатись від 0 до 1.
2) Внутрішньогосподарський ризик, тобто наявність значних похибок у
фінансовій звітності за відсутності внутрішньогосподарського контролю. Якщо
аудитор нехтує фактором ВК і складає висновок про вірогідність наявності
помилок, то цим він стверджує високий рівень внутрішньогосподарського
ризику. При встановленні ВГР не береться до уваги ВГК тому, що він входить
до моделі аудиторського ризику як самостійний елемент, що називається
ризиком контролю – оцінка ефективності системи ВГК клієнта з погляду
спроможності запобігати помилкам або виявляти їх, тобто коли система
контролю ефективна, то аудитор може підвищити рівень ризику не виявлення,
тому що скорочує імовірність погрішностей у фінансовій звітності.
Ризик не виявлення – ризик, який аудитор готовий взяти на себе такою
мірою, в якій він ризикує не виявити істотні помилки у фінансовій звітності
за допомогою аудиторських процедур. Рівень аудиторського ризику залежить
від професійності аудиторів, їх морально-вольових та етичних якостей, т.ч.
аудиторський ризик можна представити у вигляді моделі: прийнятий
аудиторський ризик, ВГР, ризик контролю, ризик невиявленності.
140. Ризик виявлення помилок
Ризик виявлення – ризик, який аудитор готовий взяти на себе такою мірою, в
якій він ризикує не виявити істотні помилки у фінансовій звітності за
допомогою аудиторських процедур. Рівень аудиторського ризику залежить від
професійності аудиторів, їх морально-вольових та етичних якостей, т.ч.
аудиторський ризик можна представити у вигляді моделі: прийнятий
аудиторський ризик, ВГР, ризик контролю, ризик невиявленності
141. Ризик контролю в а-ті
Ризик контролю – оцінка ефективності системи ВГК клієнта з погляду
спроможності запобігати помилкам або виявляти їх, тобто коли система
контролю ефективна, то аудитор може підвищити рівень ризику не виявлення,
тому що скорочує імовірність погрішностей у фінансовій звітності.
142. Внугосп ризик, тобто наявність значних похибок у фінансовій звітності
за відсутності внутрішньогосподарського контролю. Якщо аудитор нехтує
фактором ВК і складає висновок про вірогідність наявності помилок, то цим
він стверджує високий рівень внутрішньогосподарського ризику.
143 Ризик неефективності вибіркової перевірки
Ризик неефективності вибіркової перевірки - це ймовірність
того, що аудиторський висновок, підготовлений на засадах вибіркового
дослідження, може відрізнятися від висновку, котрий було б зроблено,
коли б аудитор зробив таку перевірку шляхом суцільної перевірки з
використанням тих самих аналітичних процедур.
Ризик неефективності вибіркової перевірки
свідчить про ймовірність помилкового рішення, яке може бути
прийняте на підставі даних вибірки. Він існує і при статистичних, і
при нестатистичних методах вибіркової перевірки. Його не можна
обминути при вибірковому контролі. Аудитор може контролювати ризик
неефективності вибіркової перевірки шляхом відповідного планування
аудиторських процедур і спостереження за ними
144. Спеціальні вимоги до провед а-ту
Забороняється проведення аудиту: 1) аудитором, який має прямі родинні
стосунки з керівництвом господарюючого суб'єкта, що перевіряється; 2)
аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого
суб'єкта, що перевіряється; 3) аудитором - членом керівництва, засновником
або власником господарюючого суб'єкта, що перевіряється; 4) аудитором -
працівником господарюючого суб'єкта, що перевіряється; 5) аудитором
- працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи
представництва господарюючого суб'єкта, що перевіряється
145. Створення Аудиторської палати України
Аудиторська палата України створюється і функціонує як незалежний,
самостійний орган на засадах самоврядування. Аудиторська палата України
є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність.
Аудиторська палата України набуває повноважень юридичної особи від
дня реєстрації у Міністерстві юстиції України на підставі заяви та
Статуту, затвердженого в порядку, передбаченому цим Законом. Плата за
реєстрацію не справляється. Аудиторська палата України формується шляхом
делегування до її складу п'яти представників від професійної
громадської організації аудиторів України, по одному представникові
від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової
інспекції України, Національного банку України, Міністерства
статистики України, Міністерства юстиції України та окремих фахівців
від навчальних, наукових та інших організацій. Фахівці від навчальних,
наукових та інших організацій делегуються за їх згодою професійною
громадською організацією аудиторів України в кількості п'яти
представників і по одному представнику за пропозицією Міністерства
фінансів України, Головної державної податкової інспекції України,
Національного банку України, Міністерства статистики України та
Міністерства юстиції України. Порядок делегування визначається
відповідно з'їздом, правлінням, колегією або іншим вищим керівним
органом з дотриманням вимог статті 12 цього Закону. Загальна
кількість членів Аудиторської палати України становить двадцять
осіб. Аудиторська палата України створює на території України
регіональні відділення, повноваження яких визначаються
Аудиторською палатою України. Ведення поточних справ в Аудиторській палаті
України здійснює Секретаріат, який очолює завідуючий. Завідуючий
Секретаріатом несе персональну відповідальність за ефективне використання
майна та коштів Аудиторської палати України і створення належних умов
для виконання функціональних обов'язків її членами.
