52. Форми зовнішньоекономічної діяльності До основних форм зовнішньоекономічної діяльності відносяться: торгівля, кредитування, науково-технічна співпраця, створення спільних підприємств, реалізація проектів на компенсаційній основі, культурна співпраця, туризм тощо. Міжнародна торгівля. Найбільш істотною характеристикою торгівлі є товарообіг – обіг товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва до сфери споживання. Це сукупність актів купівлі та продажу товарів. Показниками міжнародного товарообігу є експорт та імпорт товарів. Кредитування та інвестування. Кредитування – надання кредиту. Кредит – позики у грошових одиницях чи у вигляді товару на умовах повернення з виплатою процентів. Інвестиції – капіталовкладення. Інвестиції іноземні – довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками у промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі економіки. Найбільшими інвесторами у світі є Японія, США, країни Західної Європи. Науково-технічна співпраця може набувати наступних форм: 1. Експорт продукції, що репрезентує досягнення науково-технічного прогресу. 2. Кооперація країн у створенні нової техніки й технології з подальшим її впровадженням та використанням. 3. Спорудження за рубежем заводів «під ключ» або експорт комплексного обладнання при виробництві нової техніки. 4. Модернізація об’єктів за участю закордонних партнерів.
5. Оренда нового обладнання – лізинґ.
6. Технічне навчання персоналу країн-імпортерів технологій. 7. Обмін передовим технічним досвідом. 8. Спільні конференції, симпозіуми, публікації, координація та кооперація наукових досліджень. 9. Технічна допомога при опануванні нових виробництв. 10. Науково-технічна співпраця у галузі навчання та підвищення кваліфікації наукових кадрів. Продаж ліцензій – тобто авторських прав на використання запатентованих винаходів на території країн, де вони захищені патентами. Є ще термін «ноу-хау» (англ. Know-how – знаю як). Обмін ліцензіями став важливим елементом міжнародних економічних стосунків: він досягнув 10% світового зовнішньоторговельного обороту. Спільне підприємництво – порівняно розповсюджена форма зовнішньо-економічної діяльності. В світі є десятки тисяч підприємств зі змішаним капіталом; в Україні зареєстровано понад тисячу. Експорт та імпорт послуг. До них відносяться: міжнародний та транзитний транспорт, іноземний туризм, послуги банків та страхових компаній, послуги охорони здоров’я, навчання, торговельно-технічна діяльність тощо. Провідну роль у наданні послуг (80%) відіграють розвинені країни. Туризм. Розрізняють три види туризму: рекреаційний, науковий та діловий; на перший вид припадає 70%. Основний потік туристів переміщується у межах розвинених країн. Для Іспанії та Австрії туризм – одна з основних експортних галузей, вона дає відповідно 30% та 80% прибутків від експорту.
53. Міжнародна торгівля. Найбільш істотною характеристикою торгівлі є товарообіг – обіг товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва до сфери споживання. Це сукупність актів купівлі та продажу товарів. Показниками міжнародного товарообігу є експорт та імпорт товарів. Імпорт (від лат. importo – ввожу) – ввезення товарів або капіталів у країну з-за кордону. Експорт (від лат. exporto – вивожу) – вивезення товарів або капіталів за кордон. Для будь-якої країни дуже важливим є співвідношення суми експорту та імпорту зовнішньоторговельного сальдо. Воно повинно бути позитивним, що дає змогу країні мати вільні кошти для розширення виробництва чи інвестування їх в своїй або чужій країні. В Україні цей показник з 1996 р. позитивний. У світовому торговому обігу лідирують США, хоч країни ЄС за сумарним товарообігом перевершують США; друге місце після США, займає Японія. Високими темпами в останні роки розвивалась торгівля ряду країн «третього світу»: ОПЕК та «Нових Індустріальних Країн» Південно-Східної Азії. На Республіку Корея, Сінгапур, Тайвань припадає половина вартості експорту країн, що розвиваються, та біля 1/3 імпорту. Біля 60% світового експорту товарів припадає на розвинуті країни, у цих же країнах реалізується до 60% світового експорту товарів і лише 14% надходить до країн, що розвиваються (мал. 7.1, 7.2). Країни ЄС збільшили імпорт енергоносіїв, зменшивши ввезення сировини та продовольчих товарів. У зовнішній торгівлі країн ЄС перевага віддається партнерам по Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), хоч товари США також активно впроваджуються на європейський ринок. Зниження матеріало- та енергомісткості виробництва у розвинених країнах світу, що зумовило зменшення попиту на сировину, змусило країни, які спеціалізуються на його експорті, шукати нові сфери діяльності у межах міжнародного розподілу праці. Росте питома вага хімічної промисловості у міжнародній торгівлі; це пов’язано зі значним розширенням асортименту штучних та синтетичних матеріалів.
1995 року створена всесвітня торговельна організація (ВТО). Її членами є 128 країн. Функція ВТО – підписання багатосторонніх угод за загальними правилами торгівлі.
54. Кредитування та інвестування. Кредитування – надання кредиту. Кредит – позики у грошових одиницях чи у вигляді товару на умовах повернення з виплатою процентів. Інвестиції – капіталовкладення. Інвестиції іноземні – довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками у промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі економіки. Найбільшими інвесторами у світі є Японія, США, країни Західної Європи. Прямі інвестиції у 1999 році склали 800 млрд дол., на розвинені країни приходилося 460 млрд дол., на країни, що розвиваються – 166 млрд дол. Домінують серед інвесторів економічно розвинені країни (649 млрд. дол); потік інвестицій з країн, що розвиваються, дещо менший. Інвестиції в країни Східної Європи досягли 19 млрд дол.
Мусульманські країни інвестували в економіку США та Західної Європи понад 800 млрд дол. Більше половини цих коштів належить Саудівській Аравії. Серед країн світу щорічно проводиться рейтінг ступеню сприятливості для інвесторів. В ньому враховуються: політична та економічна стабільність, інфляція, рівень безробіття тощо. У першу десятку відповідно входять: Люксембург, Швейцарія, США, ФРН, Нідерланди, Франція, Австрія, Велика Британія, Японія, Фінляндія. Поміж 180 країн Україна займає 129 місце, Росія – 159, Куба – 177. До найбільших країн – боржників у світі належать: Мексика (125 млрд дол), Китай (111), Росія (110), Бразилія (100). Зовнішній борг України на 01.06.1999 р. дорівнював 12,4 млрд дол., в тому числі: Росії – 2 млрд дол., МВФ – 2,4; СБРР – 1,2; ЄБРР – 0,07; країнам ЄС – 0,35 млрд дол.
56. Основні показники зовнішньої торгівлі: обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлена загальним економічним потенціалом країни; галузевою структурою економіки; рівнем життя населення; конкурентоздатністю товарної продукції; динамікою курсу національної валюти; умовами митного реґулювання; кон’юнктурою світового ринку на ті або інші товари. Основними експортними товарами є: залізна та марганцева руди, прокат чорних металів, чавун, кам’яне вугілля, кокс, кальцинована сода, азотні добрива, прокатне та ковальсько-пресове обладнання, обладнання для хімічної промисловості, тепловози, екскаватори, літаки, енергетичне обладнання, цемент, віконне скло. У групі товарів народного споживання – цукор, м’ясо, соняшникова олія, борошно, а також телевізори, побутові холодильники, мотоцикли. Підприємства ВПК експортують зброю . В імпорті переважають нафта, газ, руди кольорових металів, деревина, бавовна, одяг, взуття, калійні добрива, верстати та обладнання для легкої й харчової промисловості, свердловинні установки, засоби обчислювальної техніки, вантажівки, папір, целюлоза, риба, а також чимало кондитерських та плодоовочевих виробів, алкогольних напоїв.
В 2000 р. експорт України становив 18,1 млрд дол., імпорт – 15,3 млрд дол. Отже, сальдо зовнішньої торгівлі становило 2,7 млрд дол.
Сальдо складається з різниці між експортом та імпортом. Багато товарних позицій одночасно фігурує і в експорті, і в імпорті, тому за окремими позиціями також обчислюється сальдо. Які ж товари дають Україні позитивне сальдо, а які – від’ємне? Найбільше позитивне сальдо припадає на чорну металургію (залізна та марганцева руди, чавун, прокат. У торгівлі з країнами СНД, окрім чорної металургії, позитивне сальдо утворилось також за рахунок підприємств харчової промисловості та сільського господарства (цукор, м’ясо, олія, молоко, борошно), машинобудування. Найбільш неґативне сальдо припадає на нафту й газ. (Треба врахувати, що нафтопереробні потужності України у 10 разів перевищують власне видобування нафти.) Від’ємне сальдо є також за деякими видами тканин, обладнанням для легкої промисловості, засобів обчислювальної техніки, риби.
55. Зони спільного підприємництва Першими зонами спільного підприємництва (ЗСП) у світі вважались території великих морських портів, залізничних вузлів, аеропортів. Вони, як правило, відділялись за допомогою митного режиму від основної території країн та функціонували за рахунок безмитного ввезення та вивезення товарів. Утворенню таких зон передувало оголошення «вільних портів», тобто територій, де могли б безмитно зберігатись товари, що привозяться у зону для подальшого їх продажу. Перші звістки про «вільні порти» пов’язані з XVI–XVII ст. Перші законодавчі акти про митні зони були прийняті у США 1934 р., у Мексиці – 1946 р. Діяльність ЗСП реґулюється міжнародними договорами: Конвенцією від 18 травня 1973 р. (м. Кіото, Японія) та Постановою Ради Спільноти країн ЄС від 25 липня 1986 р. «Про вільні митні зони та склади». Сьогодні більше ніж у 80 країнах світу функціонують понад 700 ЗСП. Їхній щорічний торговельний оборот оцінюється на 15–25 млрд дол. На перших етапах зони створювались для комерційної діяльності у вигляді консиґнаційних (складських) територій. Тут товари складувались та піддавались операціям, скерованим на збереження їхньої якості та поліпшення зовнішнього вигляду. У 60-ті роки з’явились перші варіанти промислово-складських зон, у яких, окрім зберігання товарів, здійснювалась додаткова їх обробка, розфасовка з метою збільшення добавленої вартості товару. Для залучення іноземного капіталу у ЗСП розроблялась система пільг: 1) скасувалось оподаткування у рахунок права на експорт; 2) частково або повністю скасовувались податки на прибуток іноземного персоналу, який працює у ЗСП; 3) податки на прибуток на визначений термін; 4) зменшувались мита на ввезену сировину, матеріали, паливо, напівфабрикати та обладнання, а у деяких випадках – і на ввезену готову продукцію. При цьому країна, що надавала частину своєї території для створення ЗСП, переслідувала такі цілі: 1. Забезпечення повнішої зайнятості робочої сили як у ЗСП, так і в країні. 2. Залучення інвестицій, особливо у вільно конвертованій валюті. 3. Організація у економічних зонах таких виробництв, продукція яких пішла б на експорт, а також сприяла б модернізації технологій і залученню «ноу-хау» в провідні галузі виробництва. 4. Розвиток відсталих реґіонів, навчання фахівців та робітників новим методам праці та управління. 5. Використання власних сировинних і трудових ресурсів для виробництва експортної продукції. Варіанти створення зон спільного підприємництва в Україні. У нас за останні роки з’явилось багато варіантів створення ЗСП. Серед них Кримська, Донбаська, Севастопольська, Ренійська, Скадовська, Одеська, Закарпатська, Сиваш, Європа-Центр, Маріупольська та інші. Верховна Рада ухвалила закон про особливі економічні зони.
ЗСП «Європа-Центр» у Закарпатті передбачає утворення консиґнаційної (складської) зони між Україною, Угорщиною, Словаччиною та Румунією, а також видобуток золота на Мужиївському золотоносному родовищі. У 1995 р. в Україні утворено понад 20 ліцензійно-консиґнаційних складів, локальних зон «порто-франко» у Києві, Одесі, Рені, Ізмаїлі.
58. За виробництвом електроенергії перед у світі веде теплоенергетика. У розташуванні теплоелектростанцій, що працюють на різних видах палива, є своя специфіка. У країнах, які мають великі розробки вугілля, потужні конденсаційні електростанції, що його використовують, прив’язані саме до цих розробок. Наприклад, у Росії на базі дешевого вугілля Кансько-Ачинського басейну працює Березівська ДРЕС-1 (потужність 6,4 млн кВтгод.) на вугіллі Екібастузу працюють ДРЕС-1 і 2 потужністю по 4 млн кВт (Казахстан); на базі донецького вугілля працює Запорізька, Слов’янська, Вуглегірська та інші ДРЕС (потужність понад 3 млн кВт). Найбільші ДРЕС у ФРН споживають буре вугілля Нижньорейнського басейну. ТЕС у США орієнтуються на Аппалацький, Ілінойський та Західний внутрішній басейни. У Японії ТЕС потужністю 3–4 млн кВт і більше орієнтовані на морське завезене вугілля з Тихоокеанського узбережжя та берега Японського моря (сюди вугілля надходить з Китаю). Збагачене кам’яне вугілля нерідко перевозять до ТЕС на чималі відстані, використовуючи для цього водний транспорт (як-от на Великих озерах у США й Канаді або річкою Рейном у ФРН), маршрутні залізничні вуглевози (як-от у Канаді).
Місце для спорудження ТЕС вибирають шляхом зіставлення економічних показників транспортування палива та електроенергії. Якщо дешевше перевезти паливо, то ТЕС доцільно розташувати поблизу споживачів електроенергії, а якщо кращі економічні показники має електронний транспорт, то їх вигідніше будувати біля джерел палива.
57. Гідроенергетика має великі перспективи розвитку. Питома вага гідроенергії у світовому енергетичному балансі на середину 90-х років дорівнювала 20%. За потужністю (більш 5 млн кВт) і кількістю електростанцій першість належить Бразилії, США та Венесуелі. У Росії споруджено кілька каскадів ГЕС: Волго-Камський, Ангаро-Єнісейський. На Ангаро-Єнісейському каскаді діють Саяно-Шушенська (6,4 млн кВт), Красноярська (6 млн кВт), Братська (4,5 млн кВт), Усть-Ілімська (4,3 млн кВт) та інші ГЕС. Великі ГЕС споруджені у Бразилії, США, Канаді. Наприклад, Ґренд-Кулі на р. Колумбія у США (10,8 млн кВт), Черчил у Канаді (5,2 млн кВт), Ітайпу у Бразилії (12,6 млн кВт). В Китаї будується найбільша в світі ГЕС «Три ущелини» на річці Янцзи потужністю 17,7 млн кВт. Попри гідроенергетичне будівництво, що триває в усьому світі, роль ГЕС в енергопостачанні постійно зменшується. Це пояснюється вищими темпами спорудження ТЕС, що працюють на мінеральному паливі.
59. Атомна енергетика стала окремою галуззю енергетики після Другої світової війни. Сьогодні вона відіграє важливу роль в електроенергетиці багатьох країн світу.
Атомні електростанції (АЕС) використовують транспортабельне паливо – уран. Їх розташовують незалежно від паливно-енергетичного фактора та орієнтують на споживачів у районах з напруженим паливно-енергетичним балансом. Оскільки АЕС дуже водомісткі, їх споруджують біля водних джерел. До найбільших експортерів уранових концентратів належать Канада, Австралія, ПАР, Ніґер, Бразилія і США.
За даними МАГАТЕ, у світі діє 445 реакторів загальною потужністю 2200 млрд кВт у 33 країнах. Щоправда, експлуатаційна надійність деяких з них, особливо російського виготовлення, викликає чимало сумнівів. Продовжують будувати нові АЕС Японія, Франція, Республіка Корея, ФРН; усього будується 80 АЕС. Відсоток ядерної енергетики у виробництві енергії становить 19%. До першої десятки за обсягами виробітку електроенергії на АЕС вийшли США, Франція, Японія, Росія, Канада, Великобританія, Швеція, Іспанія та Республіка Корея. Серед країн, що розвиваються, АЕС мають Індія, Пакистан, Аргентина, Бразилія, Мексика. Помітний «ухил» у бік розвитку атомної енергетики зроблено у Бельгії та Франції, бо ці країни не мають великих гідроресурсів, бідні на нафту й природний газ. Найбільша питома вага у виробленні електроенергії за рахунок АЕС у Литві – 86%, Франції – 76%, Бельгії – 56%, Швеції – 47%, Болгарії – 46%, Японії – 35%.
В Україні функціонує 5 АЕС, на яких встановлено 11 енергоблоків. В останні роки вони виробляють 38–45% електроенергії країни. Це Запорізька, Хмельницька, Південноукраїнська, Чорнобильська та Рівненська АЕС.
60. Територіальна організація чорної металургії залежить від багатьох економічних і природних факторів. У розташуванні підприємств чорної металургії особливо велику роль відіграють сировина й паливо, на які припадає приблизно 85–90% витрат. У середині XVII – на початку XIX ст. чорна металургія орієнтувалась на територіальне поєднання кам’яного вугілля й залізної руди, – наприклад у Великій Британії. Згодом, протягом тривалого часу більшість центрів чорної металургії формувалась у межах вугільних басейнів, – наприклад, Рур, Донбас, Кузбас, Аппалацький басейн, Польща, Чехія, Словаччина, Бельгія. Орієнтація на залізні руди складалась на Уралі, у Франції (Лотарингія), у Люксембурзі .
Протягом останніх десятиріч посилилась орієнтація на сировину, причому на великі родовища, бо завод потужністю 5–6 млн т чавуну на рік, розрахований на 40 років роботи, повинен мати рудну базу не менше за 0,5 млрд т. Найбільшими у світі залізорудними басейнами є Бочкарівське та КМА в Росії (20 і 16,5 млрд т), Криворізьке в Україні (15,9 млрд т), Хаммерслі у Австралії (11,7 млрд т), Каражас і Залізорудний трикутник у Бразилії (6,0 і 5,0 млрд т), Месабі-Рейндж у США, Керол-Лейк у Канаді, Симен у ПАР. Чорній металургії властива велика матеріаломісткість, що у низці країн протягом останніх років знижується. Наприклад, у Франції питомі витрати залізної руди на тонну виплавленого чавуну скоротилися з 1922 до 1721 кг, а коксу – збільшилися з 500 до 600 кг.
Галузі притаманна висока концентрація виробництва. Україна, Росія та Японія за рівнем концентрації виробництва чорних металів випередили низку інших країн. Понад 75% чавуну й 60% сталі у цих країнах випускаються підприємствами зі щорічною продуктивністю понад 3 млн т кожне. Для галузі характерне виробниче комбінування. Сучасні великі підприємства за своїми технологічними зв’язками з іншими галузями є комбінатами металоенергохімічного профілю. Істотне значення має районотвірна функція чорної металургії. До типових супутників належать теплова енергетика, металомістке машинобудування, хімічна промисловість.
61. Розвинута чорна металургія України спирається на потужну залізорудну базу. На території держави є чималі родовища чорних металів (загальногеологічні запаси – 27,4 млрд т). Провідне місце належить Криворізькому басейну з його високоякісною рудою. За покладами залізних руд виділяються Кременчуцький та Білозірський (70% вмісту заліза) басейни. Промислове значення мають залізняки Керченського півострова, які – попри невеликий вміст заліза (30–40%) – використовуються завдяки присутності легуючих металів – марганцю й ванадію. Україна має великі поклади марганцевих руд: Великий Токмак, Нікополь, Орджонікідзе. Фактично за запасами марганцю вона перша у світі.
Вдале поєднання покладів коксівного вугілля, залізних і марганцевих руд дає змогу виокремити три підрайони: Придніпров’я (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя), Донбас (Макіївка, Алчевськ, Донецьк, Краматорськ), Приазов’я (Маріуполь). Центрами виробництва феросплавів є Запоріжжя й Нікополь.
Металургійний комплекс потребує докорінної перебудови. Можна одержувати високоякісну сталь, обминаючи стадію чавунного виробництва у доменних печах. Це метод безперервного розливання сталі через «шлакове переплавляння». У такому разі відпадає необхідність в агломераційних та збагачувальних коксохімічних заводах і доменних печах. Почистішає навколишнє середовище, позбавившись кіптяви, диму, окислів доменного й коксохімічного виробництва.
У металообробці слід застосовувати преси надвисокого тиску, де кусень металу стає рухомим і піддатливим, як рідина. Цей же метод дає змогу створювати деталі будь-якої форми й конфіґурації без подальшої токарної або фрезерної доробки. За цією технологією 90% сталі виплавлятиметься з металобрухту й лише 10% – з залізної руди. Це заощадить невідновні природні ресурси, а зношені металеві деталі будуть відновлюватися спеціальним переплавлянням. Така технологія тим часом використовується лише на Південному машинобудівному заводі та Дніпропетровському металургійному комбінаті, хоча й варто застосовувати її скрізь.
62. Розвиток і розміщення кольорової металургії. Нові й новітні галузі промисловості – передусім машинобудування – неможливо уявити без кольорових металів. Це, в першу чергу, радіотехнічна, електротехнічна, авіаційна промисловість, електроніка. Кольорові метали поширені і в старих галузях машинобудування, і в побуті; мають вони й стратегічне значення. Отже, кольорові метали надзвичайно потрібні для високорозвинутого народного господарства.
Однак руд кольорових металів на планеті мало й поділені вони за територією дуже нерівномірно. Лише США та Росія задовольняють свої потреби у кольорових металах за рахунок розробки власних родовищ, а решта країн тією чи іншою мірою залежать від імпортної мінеральної сировини.
Руди кольорових металів мають низку особливостей. З одного боку, вони вирізняються надзвичайно різноманітним комплексним складом: часто-густо з руд кольорових металів можна одержати кілька супутніх корисних компонентів (золото, срібло, кобальт, вольфрам, арсен, сірку тощо). Другою особливістю є порівняно низький відсоток корисної речовини в руді, що рідко перевищує 5–10%. Рудам кольорових металів властива складна форма залягання.
Такі фактори накладають свій відбиток на розвиток й розміщення галузей кольорової металургії. Руди кольорових металів здебільшого розташовані в країнах, що розвиваються, а для виробництва треба чимало енергії, що продукується у промислове розвинутих країнах. Це порушує рівновагу в розвитку кольорової металургії у світі. Під час розміщення підприємств кольорової металургії необхідно враховувати як сировинний фактор на стадії видобутку та збагачення, так і енергетичний під час виплавки металу. Територіальне ці дві стадії рідко збігаються. Глиноземні заводи, центри первинної виплавки міді, свинцево-цинкові виробництва орієнтуються на родовища, а виплавка металу здійснюється поруч енергетичної бази
Це пояснюється технологічними особливостями виробництва кольорових металів. Для одержання 1 т чорнової міді треба 100 т руди, 800 кВтгод електроенергії, 2 т палива, 500 м3 води. Натомість продукування цинку, алюмінію характеризується високою електромісткістю: на 1 т алюмінію йде 2 т глинозему, близько 18 тис. кВтгод електроенергії, 120 м3 води, 0,2 т палива. Тому алюмінієві й електролітичні цинкові заводи розташовуються біля потужних енергетичних джерел. Поєднання родовищ мінеральної сировини та енергії особливо сприятливе для підприємств кольорової металургії, але таке трапляється вкрай рідко. Низький вміст корисної речовини у рудах кольорових металів призводить до того, що на порожню породу при перевезеннях припадає 80–90%. Отже, переробляти руди кольорових металів на великій відстані від їхніх родовищ нерентабельне. Тому руди збагачуються на місці видобутку, а чорновий метал виплавляється або там же, або у районах з дешевою електроенергією чи паливом. Рафінування – одержання чистого металу – здійснюється у промислове розвинутих країнах.
