Шпора 4 РПС
1. Предмет і завдання курсу РПС
РПС — це динамічний процес обгрунтування, прийняття та впровадж. рішень про просторовий розподіл окремих елементів РПС.
Як галузь екон науки, РПС грунтується на загальних економічних законах. Завданням її є постановка і вироблення теорет засад, необхідних для практичного виріш. завдань раціоналізації просторового розосередження насел і вир-ва.
Предмет науки – просторова організ. п/с, вивчення якої здійснюється на різних рівнях: населений пункт, низовий адмін район; область; екон. район; країна. Такі елементи просторової організації п/с, як природно-ресурсний, людський і трудо-ресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, терит системи господарювання, є об'єктами вивч. цієї науки.
Метою є всебічне обгрунтування перспективного розміщення п/с, а також удосконалення (оптимізація) його сучасного характеру, підвищення соц-екон. ефективності сусп. затрат праці.
3. Закономірності розвитку і розміщення продуктивних сил.
Законом. РПС – просторове проявлення дії економ. законів. Закон-ість розгляд як необх, обумовл певними причинами процес, в якому можуть діяти не один, а ціла сукупність законом. Сусп. Законом. – об’єктивно існуючий необхід. зв’язок явищ сусп. життя. Закон-сті невіддільні від системи еконм. Законів розвитку сус-ва і пред-ставляють собою їх модифікацію, наслідок своєрідності розміщ вир-ва по території країни. Є закон-сті, які діють протягом існуван всієї цивілізації і діють в межах всіх сусп-економ. формацій; є закон-сті, які діють в межах окремих формацій. В екон. науці виділяють:
1) Загальні економ.закон-сті, які діють в межах усіх соц.-економ. формацій.
2) Специфічні еконм. законом., які є характ-ми лише для одного способу вир-ва:
4. Основні принципи розміщення проду-ктивних сил.
Принципи – науково сформульовані положення, якими користується країна при проведенні політики. Потреби певного істор. етапу в розвитку сус-ва можуть мати силу для одних країн і не відігравати істотної ролі для інших. Часто відображають еконм. закон-сті, але не замінюють їх, вони більш корткочасні, мають суб’єкт-й хар-р і можуть змін-ся в процесі розвитку сус-ва на короткому етапі. Принципи мо-жуть змін-ся протягом коротких відрізків часу в залежності від цлей і завдань сусп. розвитку.
Осн. принципи:
1) Більш рівно-не розміщ-я вир-ва по території країни з метою рац. викор-ня економ. і прир-их ресурсів всіх регіонів країни в залежності від наявності в межах цих регіонів передумов для РПС;
2) Почергове освоення найбільш ефективних природних ресурсів регіонів;
3) Поглиблення ТПП на основі рац. спеціалізації і комплексного розвитку гос-ва економ. регіонів, вирівнювання рівня їх економ. розвитку;
4) Розміщ-ня вир-ва з урах. участі У. в світовому ТПП і викор-ня переваг міжн. поділу праці;
5) Розміщ-ня вир-ва продукції ВПК з урах стратег. полож. терит і обороних потреб країни;
6) Урах приросту загальнодерж, а не відомчих організацій при розміщ. особливо екологічно брудного вир-ва;
7) Розміщ вир-ва з урах необх стримування зрост. надмірно великих міст і розміщ у малих і середніх містах, що сприяло би створ. тут виробн. і соц. інфраструктури, працевлаштуванню безробітних, зрост. насел;
8) Розміщ підпр-в з урах переваг агломерацій вир-ва, створ нових пром центрів, пром вузлів, формування ТВК;
9) При РПС враховується екологічний чинник, який може бути визначальним при наявності всіх інших перваг даної тер-ії.
5. Основні фактори розвитку та розмі-щення прод. сил.
Фактори РПС – сукупність різних умов та ресурсів, що зумовлюють вибір місця для рац. і еф. розміщ окремих підпр-в, або цілих груп підпр-в.
Основні фактори:
1) Природні передумови. Аналіз кількісних запасів і якісний склад ресурсів, умови їх експлуатації і використ, а також кліматичні, гідреологічні та ін природні ресурси: земельні , лісові, водні, мінеральні, агрокліматичні;
2) Економічні фактори. Строки буд-ва, вартість капіталовкл, призначеність та якість продукції, що буде виробл, рівень розвитку виробн та соц інфра-структури, транспорту, буд. індустрії, можливість здійсн виробн зв’язків;
3) Технічний фактор. Аналіз на даній території розвитку технологій, наявність наук-дослідної бази, що може сприяти розвитку наук-місткого вир-ва;
4) Соц-дем. фактор. Аналіз балансово-трудових ресурсів на даній тер. (аналіз загальних запасів, віковий, статевий, фаховий, аналіз кількості незанятих труд. ресурсів, рівню розв. тут соц інфраструктури, аналіз місцевого ринку збуту продукції;
5) Екологічний чинник. Природо-охоронні і конструктивні заходи з метою рац. викор. місцевих прир. ресурсів, можливість їх повної і безвідходної переробки
6. Економічне районування: суть і зна-чення.
Економ районування - науково обгрунтований поділ країни або великого регіону на екон райони, що історично склалися або формуються в процесі розвитку прод. сил і об'єктивно відбивають терит. поділ праці.
Райони відіграють роль одиниць територ систематики прод сил, їх групування, класифікації щодо тер-ії. Районування це і процес, засіб просторового впорядкування екон-географ інформації і як результат такої обробки.
Районування сприяє планомірному розвитку кожного з районів, раціональному природокористуванню і розвиткові всієї країни. Основні види екон районув: заг. (інтегральне), галузеве, міжгалузеве.
7. Основні принципи економічного ра-йонування.
Принципи економ-го районування – науково обгрунтовані полож, виділення границь економ. районів.
Основні принципи:
1) Економічний. Кожний екон-й район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного нар. госп-го комплексу країни з певним комплексом допоміжних і сервісних вир-цтв. Спеціалізацію району визначають лише ті галузі, в яких витрати праці та за-собів на вир-во продукції та її транспортув до споживача порівняно з іншими районами будуть найменшими. Отже, територіальна організація гос-ва у виділених районах повинна сприяти досяненню найвищого еконо-го ефекту в усьому нар гос-ві країни та в кожн. екон районі;
2) Принцип перспективності розвитку;
3) Національний;
4) Адміністративний, що визначає єд-ність екон райо-ня і територіального політ-адмін устрою країни;
5) Принцип терит. цілісності району
8. Економічний район, його суть. Спеці-алізація і комплексний розвиток еконо-мічних районів.
Екон район – географічно цілісна те-рит. країни, яка має свою визначену спец., комплекс-й розвиток гос-ва, тісні внутрішньорайонні зв’язки і нерозривно зв’язана з іншими регіонами країни сусп. ТПП. Формув-я екон. районів має об’єктивний хар-р: виникн-я екон. р-нів розпоч-ся з виникн тов. вир-ва і розвит-ком терит. поділу праці (ТПП), який сприяв концентрації вир-ва ви-сокоефективної продукції у межах відповідних регіонів. Така концентрація спричинила спец. цих районів на вир-ві відповідної високотоварної продукції, яка вивозиться за межі даного регіону і визначає його місце в сусп. ТПП, в межах світ. госп. і в країні.
Спеціалізація екон р-нів сприяє економї сусп. праці. Галузі спеціалізації визнач місце району в ТПП, беруть участь у міжрайонному обміні продук-цією або послугами. Спец-ція пром-ті тісно пов’яз з технічн прогресом, розвитком прод. сил сус-ва, оскільки техн. прогрес поглиблює сусп. поділ праці в пром-ті завдяки виник-ню й роз-витку спец. галузей, підпр-в, цехів, діль-ниць. Спец-ція тісно пов’язана з ТПП, спеціалізованим вир-ом на основі викор прир. ресурсів.
Умови виникнення спеціалізації регіону або країни:
1) Регіони (країни) повинні мати переваги перед іншими регіонами для вир-ва відповідної продукції
- Наявність потужного прир-ресурсного потенціалу
- Наявність спец. агро-клім. умов
- Наявність розвинутої НДБі кваліф. кадрів
- Вигідність транспортно- економ. положення країни
2) Продукція повинна бути конкурентноспроможною, мати висоу якість і гарний дизайн
3) Повинні бути ринки збуту продукції (робіт , послуг)
Галузі спеціалізації не можуть формуватись і розвиватись автономно. Під впливом галузей спеціалізації в межах регіонів формуються і розвиваю-ться:
- Обслуговуючі галузі, які визначають функціональні галузі спеціалізації
- Галузі виробничої інфраструктуи ( будів. І вантажний танспорт, система матерільно- технічного постачання, зв’язку як обслуговучі галузі (ПЕК), декі галузі машинобудування, що виробляють устаткування для галузей спеціалізації
- Галузі місцевого значення, галузі соц. Інфраструктури, галузі легкої та харчової промисловості
Таким чином під впливом ТПП на данній території формується і розвивається ТВК, який лежить в основі формування економ. районів.
ТВК - терит. зваємопоєдн підпр-в і організацій, які спільно використов. місцеві паливно-енерг, сировинні, трудові ресурси, мають комплексний розвиток гос-ва, тісні виробничо-технологічні і економ зв’яки між своїми підпр-вами і мають міжрегіон зв’язки з іншими.
ТВК можуть мати локальне і районоутворююче значення. В залежності від території яку обіймає ТВК і кіл-ті галузей спеціаліз, формується на базі них екон. р-ни різ-ного рангу:
1) Мікроекономічні райони, які займають невелику територію, мають 1-2 галузі спеціалізації і в адмін. відношенні відповідають адм. районам.
2) Мезоеконмічні райони складаються з мікроекономічних, мають більшу територію і більший набір галузей спеціалізаціїі.
3) Макроекномічні райони мають велику територію , мають значний набір галузей спеціалізції, удосконалену галузеву структуру і т/о ПС.Мікро- та мезорайони використ-ся для управл галузямиі для удосконал галузевої структури і т/о ПС.
10. Три групи галузей, що характеризу-ють структуру ТВК економічного райо-ну.
ТВК включає в себе 3 групи галузей і вир-в:
1) Галузі спеціалізації, які визначають місце ТВК в регіон. поділі праці і впливає на формування міжре-гіональних зв’язків
2) Обслуговуючі галузі
3) Галузі місцевого значення
11. Мета та завдання державної регіональної економічної політики.
ДРЕП – сукупність організаційно-правових та екон заходів спрямов на стимулюв еффективного розвитку ПС регіонів, раціональне використ їхнього ресурсного потенціалу з метою підвищ життєвого рівня насел та охорони навколишнього прир. сер-ща, вдосконалення терит. організації сус-ва.
Основні цілі:
1) Стовр необхдних правових та екон умов з метою забезпеч кожному регіонові рінвих можливостей для комплексного соц-екон. розвитку, еколог. безпеки, задовол матер і культурн потреб насел.
2) Примноження нац. багатства У. на основі ефективн використ прирдн-ресурсного та виробн-технічного потенціалу кожного регіону країни.
В екон сфері – ефективний розвиток і раціон. розміщ ПС, використ. переваг ТПП та екон кооперування вир-ва, розвиток міжрегіонал. екон. зв’язків.
У соц сфері - підвищ добробуту і забезпеч необх умов життя насел, реалізації прва всіх громадян на вільний вибір місця докладання праці.
В еколог. сфері – досягнення природ-господар збалансованості регіонів, охорона навкол сер-ща та відтвор природн ресурсів.
Прешочергові завдання:
1) Створ нормативно-правової та методологічної бази управляння розвитком регіонів
2) Забезпеч раціональн сис-ми природокористув у регіонах
3) Розробка та реалізація держ програм соц.-екон. розвитку окремих регіонів
4) Сприяння формуванню регіональних ринків, створенню та функціонуванню спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах
5) Широкий розвиток прикордоної торгівлі і міжнародного співробітництва регіонів, насамперед з державами- колишніми республіками СРСР
6) Створення необхідних умов для прискореного облаштування населення (депортованих наодів), яке повертається на місця традиційного проживання
12. Сітка екон. районів України, їх тери-торіальна структура.
Карпатський регіон: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька;
Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька);
Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненька, Чернігівська);
Східний (Полтавська, Сумська, Харківська);
Донецький (Донецька, луганська);
Придніпровський (Дніпроптровська, Кі-ровогрдська, Запорізька);
Центральний (м.Київ, Київська, Черкаська);
Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська, Кримська АР, м.Севастополь).
13. Територіальний поділ праці і його значення для економічного районуван-ня.
ТПП – процес виробничої спеціалізації території, що зумовл. посил міжрегіонал кооперації, обміном спеціалізов продукцією. Це просторовий вияв праці взагалі, зу-мовлений екон, соц, природн, нац-істор особливостями різних територій та їхнім географ полож; один із факторів підвищення продуктивності праці.
Ступінь ТПП залеж від рівня сусп поділу праці у даній країні й може відбивати ступінь розвитку її ПС. ТПП уможливлює максимальне використ сприятл для вир-ва умов кожної місцевості, багатство корисних копалин та інших природ ресурсів, вигідне гео-граф полож, виробничу практику місце-вого насел, комбінування виробн процесів тощо. Кожний регіон при цьому може розвив найвигідніші для нього галузі гос-ва, постачання з інших р-нів всього необхідного.ТПП між країнами або районами передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями вир-ва або між вир-вом і споживачем. До ТПП включають не лише обмін товарами, але й переміщ їх з одного місця на інше. В основі ТПП лежать природні умови та ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого про-дукту, витрати на який нижчі, відмовив-шись від вир-ва деяких інших продуктів, вир-во яких ефективніше на інших територіях. У межах однієї країни виділяють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих вир-цтв всеред екон р-ну) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію та обмін товарами між ними).
14. Наукові методи аналізу розміщення та територ. організації продуктивних сил.
У наукових дослідженях т/о і розміщення ПС використовується наступні методи:
1) Системний аналіз. Можна порівнювати різні варіанти розв’яз проблем удосконал розміщ вир-ва і вибирати для практичн викор кращі. Дає змогу розгляд кожну велику екон проблему як особливу сис-му взаємодії з іншими.
2) Економічні методи використов у проектних розробках, при обгрунтуванні розміщ ПС. Нескладні балансові розрахунки вир-ва і споживання продукції в районах належать до наближених методів, які називають традиційними. Складні балансові розрахунки на ЕОМ належ до точних або нових методів.
3) Балансовий метод. У предпланових дослідженнях викор сис-ма матер, фінанс ат інших балансів. Розробл баланси труд. ресурсів, грошових доходів і видатків насел, територ баланси потужностей буд оргнізацій, баланси місцевих буд. матеріалів, виробів металообробної пром-ті та ін. Баланси є звітні та планові.
4) Техніко-еономічні розрахунки засто-сов на проектній стадії обгрунтув розміщ під-в і територ розвитку вир-ва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення під-в і комплексів визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) і порівняння одноразових (капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховуються показнки матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливу роль відіграють показники водомісткості й транспортабельності продукції.
5) При визначенні ефективності функціонування гос-ва під-ва використовують систму вартісних показників: валову та товарну продукцію, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість онсовних виробничих фондів, матеріальні витрати та капітльні вкладення.
6) Аналіз теритріальної організації вир-ва передбачає використання економіко-статистичних методів. З-поміж них найпоширенішими є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, гру-пування та графоаналітичний метод.
7) Порівняльний спосіб вивчення еконо-мічних і економіко-географічних явищ, їх конкретизція та генералізація.
8) Картографічний метод. Економічне картування є наочним і конкретним інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення і взаємозв’язку предметів та явищ. Особливе значення має вимірювання економічних відстаней ( за ізолініями тарифів на первезення паса-жирів і вантажів), густоти населення.
9) Економіко-математичних методів. формалізований опис екон явищ і процесів у вигляді відповідних моделей – ситем математичних рівнянь. Найча-стіше використовують 2 види економ.- математ. моделей: балансові та оптимізаційні. Балансові моделі будуються у вигляді систем шахових таблиць, до них належать баланси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, трудових витрат і природних ресурсів. Дуже широко використовуються на практиці міжгалузеві і міжрайонні баланси вир-ва й розподілу прод-їю Оптимізаційні моделі є вищою формою техніко- економ. розрахунків. Їх основне при-значення- вибір оптимального варінту розміщення не тфльки під-в та галузей, а й ТВК. В оптимізаційних моделях умови задач і розв’зок їх можутть бути подані в табличній( матричній) або графічній (мережній) формі.
15. Населення України: динаміка чисе-льності, структура розселення.
Насел. У на січень 1995 р. станов. 51,7 млн. Чисельність залеж від природн і механічн приросту.
Зараз в У. спостерігається від'ємний приріст насел. Це пов'яз із соц-економ, і з еколог факторами. Зростає смертність при зменшенні народжуваності. Значно зросла дитяча смертність. Механічний приріст насел залежить від міграційних процесів і станов різницю між імміграцією та еміграцією. Механ приріст майже нульовий, але якісні зміни негативні: від'їжджають з країни кваліфіковані робітники і науковці, а прибувають – біженці, переселенці, кримінальні елем-ти тощо.
Все це створ. негативну демограф. ситуацію, яка дещо відрізняється в регіонах: Зах-Україн (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська. Ів-Франк, Закарпатська, Чернівецька обл.) та Південний (Миколаївська, Херсонська обл. і Крим) регіони мають сприятливу демографічну ситуацію, але ситуація в інших 15-ти обл (Центр-Півн регіон) вкрай негативна і визначає загальнодержавні показники.
Найбільше насел прожив в Донецькій (5 млн.), Київській (4,5 млн.), Дніпропетровській, Одеській, Лу-ганській, Львівській областях. Сер. густота насел - 86 ч/км2 найбільша вона в Донецькій, Київській, Львівській, Чернівецькій. Луганській областях. Зміни у розміщ пов'яз з історією засвоєння, природними та соц-екон факторами.
19. Трудові ресурси України: поняття, особливості орозміщення, розподіл по видах зайнятості та галузях н/г.
Трудові ресурси – наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 60 років, і жінки від 16 до 54 років, а також працюючі пенсіонери та підлітки). Заг. кіл-ть працездатного населення України в 1993 р. превищувала 29 млн. чоловік. В працездатному віці знаходиться 55,8 % населення. Найб. питома вага осіб працездатного віку в Одеській (57,6), Харківській (57,2), Запо-різькій (57,2), АР Крим(57,5). Найнижчий показник в Чернігівській області (51,3). У сфері матеріального вир-ва зайнято 64% працівників. В пром- ті – 29%, більше 20% – с/г, понад 11% – в освіті, галузяях науки та культури. Значна частка припадала на буд-во (7,4%, торгівлю, гром. харчування (7,1%), транспорт і зв’язок (6,7%).
Нині переважаючою формою зайнятості є держ сектор економіки, проте частка недержавних форм власності поступово зростає. У н/г країни жінки переважають над чоловіками, вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну зміну.
